Гражданское право

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних держав-

389

них реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав в установленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканість твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім'я автора не згадується з чисто технічних причин.

Право на авторське їм 'я дає авторові змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим статтею 13 Закону про авторське право автору надано право випускати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканість твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вно-

390

сити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.

Крім того. Закон (п.4 ст.13) надає право автору протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканість твору є особистим немайновим правом, але відповідно до статті 25 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до статті 26 згадуваного Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також дотримуватись вимог недоторканості твору, викладених у пункті 4 статті 13.

Контроль за дотриманням вимог недоторканості твору здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

Право автора на недоторканість полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватись лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Право на обнародування твору. За законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб.

391

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі)

Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Майнові права автора чи іншої особи, що має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п.1 ст.14 Закону про авторське право). Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального права йтиметься нижче).

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, передач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизна-ченим колом осіб.

3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення без-

392

посередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначе-ному колу осіб.

4, Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією.

5 Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто схвалені автором.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

8. Здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина.

9. Імпорт примірників творів.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає вільним використанням. Дозволяється в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається;

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах чи журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань, або передача в

393

ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 16-19 Закону про авторське право.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16-19 Закону.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право (ст.16).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним способом для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст.17 Закону про авторське право).

Детально регламентоване вільне відтворення комп'ютерних програм (ст.18 Закону про авторське право).

Відтворення творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до підпункту 9 статті 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах (ст.19 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

394

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у статті 14 Закону про авторське право і викладені вище. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст.19 Закону про авторське право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду породжує не завжди.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є,по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (ст.15-18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначаються в авторському договорі.

Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 18 листопада 1994 р. №784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва». Ця постанова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за пуб-

395

лічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок 'їх застосування,

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо-апаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, шо управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 р., нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції по охороні авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі,

Глава 23. Суміжні права

Поняття суміжних прав. У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття — «суміжні права». Зокрема назву «Суміжні права» має розділ III Закону України «Про авторське право і суміжні права». До прийняття

396

зазначеного Закону цивільне законодавство України не знало правової охорони суміжних прав.

Особливістю суміжних прав є те, що вони базуються на використанні авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності по реалізації, по використанню вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор — музику до неї, але пісня може бути доведена до слухачів тільки через певного виконавця — співака. Творчість співака є суміжної творчою діяльністю по реалізації самої пісні.

Останнім часом суміжні права набули поширення. Сучасні технічні засоби урізноманітнюють способи фіксування будь-якого виконання і, отже, породжують окремі суміжні права.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання та права виробників фонограм і права організацій мовлення на програми передач.

Отже, суміжні права — це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організацій мовлення, пов 'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.

Об'єктами суміжних прав є:

в) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;

в) трансляція в ефір по кабелю.

Права виконавців охороняються згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні права», якщо:

1) виконання вперше мало місце на території України;

2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;

3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону. Права виробників фонограм охороняються, якщо:

І) виробник є громадянином України або юридичною особою

з офіційним місцезнаходженням на території України;

2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня її публікації в іншій державі;

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

397

Права організацій мовлення охороняються, якшо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

Суб'єкти суміжних прав. До суб'єктів суміжних прав Закон відносить виконавців, виробників фонограм та організації мовлення.

Виконавцями визнаються актори театру, кіно тощо, співаки, музиканти диригенти, танцюристи, інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури чи мистецтва, включаючи твори фольклору, а також циркові, естрадні, лялькові номери.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Фонограма — виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання на фонограмі. Проте щодо юридичних осіб Закон робить застереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження — на території України.

Суб'єктами суміжних прав за Законом є також організації мовлення, тобто тільки юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по проводах. Це можуть бути організації мовлення як державні, так і приватні чи інших форм власності.

Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі. Усі суб'єкти суміжних прав мають використовувати свої суб'єктивні права так, щоб не порушити права авторів, чиї твори використовуються. Поряд з цим виконавці мають здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм і організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Закон не передбачає якої-небудь процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформації про належність їм суміжних прав, що виникли у зв'язку з виробленням фонограми, можуть на всіх примірниках фонограми або на їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі —(Р)та імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

398

Права виконавців. Виконавцям належать певні особисті (не-майнові) і майнові права. Особисті (немайнові) права виконавців:

право на ім'я. на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання там, де ие можливо.

Виконавцям належить виключне право здійснювати, дозволяти чи забороняти використання виконання. Право використання виконання включає в себе право дозволяти:

— трансляцію виконання в ефір чи по проводах;

— запис виконання за допомогою технічних засобів;

— трансляцію і публічне відтворення запису виконання;

— розмноження і розповсюдження примірників запису.

Виконавець має право свої виключні права передавати на підставі договору іншим особам. В договорі визначається спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк використання виконання і строк дії договору.

Виконання може використовуватись в аудіовізуальному творі, але, безумовно, зі згоди виконавця. У такому разі виконавець разом з дозволом на використання передає продюсеру або організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено в договорі.

При першій фіксації виконання сторони можуть домовитися про те, що виконавець дозволяє виробнику фонограми її подальше відтворення. В такому разі виробник фонограми одержує також і право на її розповсюдження будь-яким способом. При цьому виконавець зберігає право на одержання винагороди за вказані види використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі.

Права виробників фонограм. Виробники фонограм мають виключне право дозволяти чи забороняти:

— відтворення фонограм;

— розповсюдження примірників фонограм будь-яким способом (першого продажу, іншого відчуження, шляхом здавання в найом, в оренду, прокат та іншого передавання незалежно від першого продажу);

— переробку фонограм та їх імпорт,

Виробник фонограми має право свої виключні права на фонограму передавати іншим особам на підставі договору. В договорі визначається спосіб використання фонограми, розмір і порядок виплати винагороди, строк використання фонограми та строк дії договору.

Проте Законом передбачені випадки, коли допускається використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, без

399

згоди їх виробників і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з виплатою їм винагороди. Перелік цих випадків вичерпний:

— публічне виконання фонограми;

— сповіщення фонограми в ефір;

— сповіщення фонограми по проводах.

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюються однією з організацій, яка управляє правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Винагорода розподіляється між виробником фонограми і виконавцем порівну, якщо інше не передбачено договором.

Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми чи об'єднанням таких користувачів, з одного боку, і організаціями, які управляють правами виробників фонограм і виконавців, з другого боку. Розмір винагороди встановлюється за кожний вид використання фонограми.

Права організацій мовлення. Організації мовлення мають виключне право:

— використовувати свої програми в будь-якій формі;

— дозволяти використовувати зазначені програми іншим особам;

— здійснювати запис своїх передач;

— відтворювати свої передачі;

— публічно сповіщати передачі у місцях з платним входом;

— забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Обмеження суміжних пряв виконавців, виробників програм і організацій мовлення має місце у тих самих випадках і з тих самих підстав, які передбачені щодо авторського права.

Строки охорони суміжних прав. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Особисті права виконавців охороняються безстрокове. Права виробників фонограм діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису. Права організацій мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.

Зазначені строки починаються з 1 січня року, що настає за роком першого виконання запису фонограми, першої передачі в ефір чи по проводах.

До спадкоємців виконавців переходять майнові права, а також право дозволяти чи забороняти використання виконання.

400

До правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах зазначених строків.