Гражданское право

Майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, набувають характеру цивільно-правових зобов'язальних відносин або цивільно-правових зобов'язань. Разом з тим термін «зобов'язання» вживають і в іншому значенні, розуміючи під зобов'язанням обов'язок, борг якоїсь особи. Зобов'язанням також називають документ (боргову розписку), в якому зафіксовано чийсь обов'язок, наприклад, повернути позикову суму грошей.

Як же регулюються нормами цивільного права майнові відносини в галузі товарообороту, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди? В їх регламентації виявляються ознаки методу цивільно-правового регулювання: 1) юридична рівність учасників цивільно-правових відносин; 2) договірний та планово-договірний, якщо видання актів планування за законодавством тягне настання цивільно-правових наслідків, характер цивільно-правових відносин; 3) певна свобода розсуду при встановленні цивільних прав і обов'язків; 4) майновий характер цивільно-правових санкцій і позовний спосіб захисту цивільних прав.

По-перше, в зобов'язаннях суб'єкти мають юридичне рівне положення. Відомо, що юридична рівність сторін — це правовий вираз вартісної рівності їх у товарно-грошових відносинах, які мають еквівалентно-платний характер. У товарно-грошових відносинах повинен відбуватись обмін рівних вартостей. Відхилення від вартісної рівності в товарно-грошових відносинах обумовлені політикою цін. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожний із суб'єктів у зобов'язанні має права та обов'язки і не підпорядкований іншому суб'єкту. Наприклад, у зобов'язанні купівлі-продажу продавець і покупець мають права та обов'язки, і у відносинах між ними немає елементів влади і підпорядкування.

По-друге, переважна більшість зобов'язань за участю громадян виникає з договорів; зобов'язання між організаціями також виникають з договорів, а у випадках, передбачених нормативними актами, — з актів планування і договорів.

По-третє, зміст прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань визначається не тільки згідно з вимогами імперативних (обов'язкових) норм цивільного законодавства, а й за розсудом суб'єктів зобов'язання. Тому поряд з імперативними є диспозитивні норми, які надають суб'єктам зобов'язань можливість визначити зміст прав і обов'язків за власним розсудом. Разом з тим диспозитивні норми містять певні правила поведінки. Останні застосовуються у тих випадках, коли суб'єкти своєю волею не визначили зміст відповідних прав і обов'язків. Наприклад, сторони у договорі купівлі-продажу вправі на власний розсуд визначити момент виникнення права власності у покупця майна. Якщо ж вони не визначили його, тоді право власності на майно у покупця визначається за правилом диспозитивної норми на підставі частини першої статті 128 ЦК України (Цивільний кодекс, прийнятий Верховною Радою України від 18 липня 1963 р. і чинний з 1 січня 1964 р., нині діє в редакції зі змінами та з урахуванням ряду нових законодавчих актів).

По-четверте, зобов'язання мають санкції. Для реалізації санкції суб'єкт зобов'язання, чиє право порушено, вправі звернутися з позовом у суд або арбітражний суд.

Після того як з'ясовано коло майнових відносин, що є зобов'язаннями, і виявлено та розкрито ознаки цивільно-правового регулювання їх, визначимо поняття зобов'язального права.

Зобов'язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю організацій і громадян.

Норми зобов'язального права є важливою і найбільш значною частиною цивільного законодавства. Так, у Цивільному кодексі України з 572 статей 321 стаття присвячена зобов'язанням. Зобов'язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, які передбачають правила, що поширюються на всі зобов'язання. Маються на увазі норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання зобов'язань, про відповідальність суб'єктів за порушення зобов'язань та припинення зобов'язань. Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань.

Розглянемо систему зобов'язального права.

норми та інститути, розташовані у певній послідовності.

Загальні положення про зобов'язання сформульовані в першому підрозділі III розділу ЦК України. У шести главах цього підрозділу передбачені правила про підстави виникнення зобов'язань (гл.14), виконання зобов'язань (гл.15), види забезпечення виконання зобов'язань (гл.16). Глава 17 встановлює правила уступки вимоги і переводу боргу. Підставам і обсягу відповідальності за порушення зобов'язань присвячена глава 18. Правила про підстави припинення зобов'язань містяться в главі 19.

Окремі види зобов'язань урегульовані в другому підрозділі III розділу ЦК України. Основне місце серед видів зобов'язань належить договірним зобов'язанням. Цивільний кодекс України передбачає більше двадцяти цивільно-правових договорів, які породжують відповідні договірні зобов'язання і пов'язані з такими інститутами зобов'язального права, як купівля-продаж (гл.20), поставка (гл.23), державна закупівля сільськогосподарської продукції (гл.24), майновий найом (гл.25), підряд (гл.28), підряд на капітальне будівництво (гл.29) тощо. Норми, передбачені у главах другого підрозділу III розділу ЦК України, регулюють правомірну економічну діяльність громадян і організацій, пов'язаних між собою відповідними відносинами, спрямованими на передачу майна, виконання робіт, надання послуг, сплату грошей, тобто йдеться про регулятивні відносини, що становлять зміст товарообороту (обігу). Решту норм, що регулюють окремі види зобов'язань, можна визначити як реакцію держави на порушення суб'єктивних цивільних прав, тобто на правопорушення. До них належать: зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.40), і зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (гл.42). За допомогою цих зобов'язань здійснюється цивільно-правовий захист порушених цивільних прав. Вони істотно відрізняються від договірних зобов'язань. Підставами виникнення їх є неправомірна діяльність, а не договір. Тому вони називаються позадоговірними зобов'язаннями. Крім того, вони спрямовані на захист порушених цивільних прав і, отже, є охоронними. До позадоговірних зобов'язань належать також зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або державного майна.