перед дилемою - бути їй, нарешті, суверенною чи знову шукати свого щастя в обіймах «старших» і «молодших» братів. На такі роздуми наштовхує увесь хід державотворення в Україні після історичного референдуму 1 грудня 1991 року.

Він свідчить про те, що український народ, тривалий час перебуваючи в колоніальному становищі, втратив колишні демократичні інститути і традиції самоврядування, а тому змушений в розбудові своєї держави спиратися на реалії, успадковані від імперсько-тоталітарних структур, як в економіці, так і в політиці. Ознаками останніх є економічна

Тягар тоталітарної спадщини

460

461

неструктурованість українського суспільства і, відповідно, відсутність розвиненої політичної структури. Державний апарат, чиновництво України уособлюють собою консервативну силу, яка готова швидше повернутись у минуле, ніж рухати реформи вперед. До важких економічних та політичних обставин у розвитку української держави додаються ще й геополітичні. Останні спричинені передусім тим, що Україна успадкувала від колишнього СРСР потужний арсенал ядерної зброї, якого мусить позбутися. Але справа ядерного роззброєння, до якого щиро прагне наша держава, вимагає великих фінансових витрат, яких дефіцитна фінансова система та зруйнована кризою економіка України не мають. Це створювало протягом перших років незалежності клімат певної недовіри з боку потенційних партнерів, що змушувало їх чинити політичний тиск на молоду державу, яка зобов'язалася демонтувати ядерний потенціал і ніколи не відмовлялася від цього. Отже, з точки зору як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, державотворення в Україні розпочалося в несприятливих умовах.

Біловезька угода

ІЛЬШ ніж переконливі результати референдуму 1 грудня 1991 року на підтримку Акту про державну незалежність України і обрання Президентом Леоніда Кравчука - провідника незалежницько-го курсу - підштовхнули процес демонтажу СРСР. Складність ситуації полягала в тому, що ще діяли загальносоюзні структури влади і Президент Горбачев, який відчайдушне намагався протидіяти розпаду Радянського Союзу. І хоча після поразки серпневого путчу ГКЧП відверто імперські сили перебували в обороні, не виключеною була можливість військового заколоту з метою збереження єдиної радянської держави. В цей період оплотом імперських сил стали офіцерські збори в частинах Радянської армії, й існувала небезпека того, що політична влада перейде до рук шовіністичного і прокомуністичного генералітету.

X Wv -~ '• VXP ЫлаЬпка угода

'^"ЇЧ r*$k?&$~ "" '

Щоб запобігти розвиткові політичного процесу в цьому напрямку, слід було діяти оперативно і рішуче. На якусь мить політичні інтереси противників імперського центру Б.Єльцина, Л.Кравчука і С.Шушкевича співпали.' Виходом із складної політичної ситуації могла бути лише багатостороння домовленість лідерів суверенних республік про швидкий, але керований демонтаж владних і силових імперських структур. Тим більше, що для цього

462

463

СНД: проблеми, підходи, перспективи

існувала відповідна правова база у вигляді декларацій про суверенітет, схвалених вищими законодавчими органами союзних республік, а що стосується України - ще й результатів загальнонародного референдуму.

За таких обставин лідери трьох республік, які свого часу були співзасновниками СРСР (четверта -Закавказська федерація - вже давно не існувала), прийняли легітимне і політичне виважене рішення - розпустити СРСР, створивши натомість Співдружність Незалежних Держав - СНД. Це відбулося 7 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі (Білорусь). За кілька днів угоду ратифікували парламенти трьох республік - України, Білорусі і Росії.

Таким чином, було конституйовано факт зникнення СРСР з історичної арени, що відкрило суверенним республікам шлях до повноцінного державотворення.

Політичні сили, передусім комуністичного і шовіністичного спрямування, одразу різко негативно поставилися до цього факту. Особливо болісною була реакція антидемократичних сил Росії. Адже йшлося фактично про демонтаж російсько-радянської імперії. Проте після того, як незалежність була проголошена рештою союзних республік і більшість з них приєдналася до СНД, проблема реанімації СРСР стала на деякий час справою політичних аутсайдерів й авантюристів.

й.

- •>" СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНО^] '

*"'.Л. УЙМИ»».

а1 п

JPA3y ж після консти-'туювання СНД виникла низка проблем, найважливішою серед яких була проблема власності й активів колишнього Союзу. В момент підписання Біловезької угоди важко було передбачити всі наступні колізії, пов'язані з цією проблемою; ще важче було уявити, що майже одразу після виникнення СНД в ньому почне домінувати політика з позиції сили, яку провадили лідери Росії, недавні борці з імперським центром. В односторонньому порядку Росія оголосила себе правонаступ-ницею СРСР, передусім в питаннях майна, міжнародних угод, активів тощо.

Відчуваючи на собі тиск опозиції, російська правляча еліта обирає шлях фактичного неоімперіаліз-му, який полягає в тому, щоб контролювати нові незалежні держави, використовуючи для цього механізми СНД. Цим, власне кажучи, визначався (і визначається) стратегічний курс Росії щодо Співдружності.

Україна з самого початку поставилася до новос-твореного обЧднання як до тимчасового утворення, за допомогою якого можна здійснити процес «цивілізованого розлучення». Тут очевидним є неспівпа-діння стратегії України і Росії. Якщо Росія зробила ставку на зміцнення структур СНД, надання їм можливості безпосередньо впливати на перебіг подій у

465

464

державах-членах Співдружності, то Україна, навпаки, обстоювала суто консультативний характер органів СНД та їхніх рішень, у боротьбі цих двох ліній вирішальну роль почали відігравати треті країни -Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Білорусь та інші. З одного боку, власні політичні інтереси цих новоутворених держав та їхніх політичних еліт не дозволяли їм однозначно стати на шлях швидких інтеграційних процесів, які передбачалися російською стратегією. З іншого - спотворена економічна система Радянського Союзу, яка унеможливлювала окремішне існування республіканських економік і відсутність структурних реформ в усіх державах СНД (крім Росії), змушувала ці держави дотримуватися поміркованої лінії в створенні структур СНД. Фактично єдиною діючою структурою Співдружності стали регулярні зустрічі глав держав та урядів СНД. Як результат-лінія України на «цивілізоване розлучення» не досягла мети. Так само, як і стратегія Росії щодо створення єдиної армії, єдиної фінансової системи, інституту єдиного громадянства, єдиної зовнішньої політики тощо.

Отже, ставши геополітичною реальністю, СНД з самого початку залишалася (і залишається нині) доволі аморфним утворенням, в якому точаться регіональні війни, міжетнічні конфлікти, економічні суперечки, існують неврегульовані територіальні проблеми. Але, попри все це, слід визнати і певну позитивну роль СНД в пом'якшенні низки конфлік-

'" '- " '""^ ~тч<У? Та>я IS- %(. 2г S"? >

^'.УЛЬТЛНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕУКНОГ^1 f,.^ '• м]*^.

тних ситуацій, у врегулюванні певних економічних проблем, у тому числі і тих, які виникають між Україною та Росією. Проте більшість подібних питань розв'язується на двосторонній основі.

За час президентства Леоніда Кравчука Україні, попри все, вдавалося витримувати лінію на особливий статус у Співдружності. Вона стала лише асоційованим членом економічного союзу СНД, не увійшла до системи військово-політичного союзу країн Співдружності і таке інше. Проте така позиція в умовах відсутності глибинних економічних і політичних реформ привела фактично до дискредитації цього курсу, що й стало однією з головних причин поразки Кравчука на президентських виборах 1994 року.

о:

Парламент, Уряд, Президент

(БРАНИЙ за недо-'статньо демократичним законом, в умовах компартійного панування в державі, український парламент пережив кілька етапів свого внутрішнього розвитку. Від чіткої диференціації на компартійну більшість («група-239») та опозиційну меншість (Народна Рада) у 1990-91 ро-

• . ' ' * 'Тг*ЧС~'г; Парламент, Уряд, '.''*-7г • ^~* v v /Сч*'і- •' '--Jv-Л ^І npttudtttm X- ^ -• ' '"''* •--

467

466

ках він після референдуму перейшов до аморфного стану, коли провідну роль почали відігравати не політичні та ідеологічні мотиви, а суто корпоративні інтереси. Це звело майже нанівець законодавчу і, тим більше, контрольну діяльність Верховної Ради, що і стало причиною її тривалої кризи і дострокового розпуску.

Оцінюючи історичну роль цієї Верховної Ради, слід визнати, що вона має реальні заслуги як державотворчий інститут влади. Завдяки діяльності в першу чергу демократичної опозиції вдалося 16 липня 1990 прийняти Декларацію про державний суверенітет України, проголосити Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, створити правові підстави для проведення референдуму на його підтримку. Окрім цього, було створено нову гілку виконавчої влади - інститут президентства. Верховна Рада забезпечила законодавчу основу для перших етапів державотворення в Україні.

Проте ця Верховна Рада використала далеко не весь державотворчий потенціал, який був зосереджений в політичне активній частині суспільства, партіях, рухах, громадських і профспілкових об'єднаннях, інтелектуальних колах тощо. Вона так і не спромоглася не лише прийняти, а й підготувати Конституцію незалежної демократичної України. Парламент не створив Конституційного суду - необхідної ланки будь-якої демократичної політичної системи. Не було ухвалено пакету законів і законо-

' f -Гr ~-,L'V; Тема 15. ~i ііГ " . "• ЛЛ^ СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖН

''"/•'*, *V '^'--f • УКРАЇНИ

І/оЖй- V г -

давчих актів, які б забезпечили проведення докорінної економічної реформи. Зрештою, не було прийнято прогресивного виборчого закону, подібного до тих, які діють в інших посткомуністичних країнах Європи і убезпечують від можливості реставрації тоталітарної влади. Існує і низка інших важливих проблем, з якими могла, проте не захотіла впоратися Верховна Рада, більшість у якій складали колишні номенклатурники.

В тоталітарній системі уряд і Верховна Рада були швидше номінальними суб'єктами влади; рішення ухвалювалися керівними органами Компартії. З початком демократизації, однією з ознак якої стало виникнення постійно діючого парламенту, а потім -і ліквідація компартійної опіки над владними структурами, змінилися функції і роль уряду у виробленні і проведенні економічної політики. Фактично він конституювався у виконавську гілку влади. Це спричинило до появи певних суперечностей між законодавчою (парламент) і виконавчою (уряд) гілками влади. Уряд був змушений захищати свої законодавчі ініціативи та конкретні кроки і заходи перед народними депутатами, що - як це і прийнято в демократичних державах - мало відверто політичний характер. А в умовах глибокої соціально-економічної кризи в Україні уряд став заложником командно-адміністративної економіки, реформування якої мав законодавчо забезпечити парламент. Оскільки ж парламентська більшість теж не сприй-

-,- •••' Г П jX4-' Парламент, Уряд, ." .V '

'і;»'" -'•.-', >*', Президент „ "'•-* .- '*•-.••'

469

468

' II ' Г І ('ПІ УМ' MM '. .'! ['* Н(М Н'Ч'І [І|І;І

мала радикальних економічних реформ, це створило умови для перманентної урядової кризи. З осені 1990 по осінь. 1994 року в Україні змінилося п'ять урядів, на чолі яких стояли почергово В.Масол, В.Фо-кін, Л.Кучма, Ю.Звягільський і знову В.Масол.

Президентська гілка влади - це той інститут, який в умовах посттоталітарного суспільства покликаний забезпечити єдність нації, територіальну цілісність країни і виступити гарантом конституційного ладу й демократичних перетворень. На відміну від парламенту й уряду, інститут президентства - це принципово нова для сучасної України гілка влади, її специфіка полягає в тому, що особа Президента є втіленням найбільшої легітимності, оскільки вона обирається всенародно. Щоправда, конкретні функції Президента в різних країнах визначаються Конституцією, згідно якої він може виконувати або тільки представницькі обов'язки (Італія, Німеччина, Австрія) або ж перебирати на себе функції вищої виконавчої влади в державі (Франція, США, Туреччина). Президент України, за існуючим законодавством, є фігурою, яка виконує функції вищої виконавчої влади. Хоча при цьому сфери компетенції парламента, Президента й уряду є недостатньо чітко визначеними, що спричиняє небезпеку конфлікту між цими гілками влади.

Особливо відчутною ця небезпека є в умовах відсутності Конституційного суду і взагалі повноцінної судової системи як третьої гілки демократич-

ної влади. Власне, це складає своєрідність державотворчого процесу в сучасній Україні.

Слід зауважити, що різні політичні сили України по-різному ставляться до інституту президентства. Я <що праві і центристи виступають за зміцнення інст Ітуту президентства і підпорядкування йому всіх структур виконавчої влади, то ліві схиляються абс ж взагалі до скасування цього інституту, або до обме-кення його суто представницькими функціями. Очевидно, в інтересах України було б зміцнення інституту президентства за одночасного підвищення ефективності діяльності парламенту при наявності судової влади, тобто створення президентсько-парламентської республіки.

Політичні партії і рухи

ПРОЦЕСІ державотво-'рення велику роль відіграють політичні партії, рухи, громадсько-політичні і профспілкові об'єднання. Без розвиненої партійно-політичної і профспілкової структури сучасна демократична держава просто-таки неможлива. Отже, доцільно звернутися до розгляду діяльності партій, рухів й об'єднань в Україні з позицій їхнього ставлення до ідеї української державності.

470

471

На час проведення виборів до Верховної Ради навесні 1990 року і наступного проголошення Декларації про державний суверенітет в Україні виникла низка партій, рухів та об'єднань, які посідали різні позиції стосовно української державності. Першу з цих позицій можна охарактеризувати як послідовно незалежницьку. На такій позиції стояли Українська республіканська партія (УРП), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ), Народний Рух України (Рух, НРУ) Українська міжпартійна асамблея (УМА) та деякі інші, менш впливові політичні об'єднання. Пізніше до цієї групи державницьких партій і об'єднань приєдналися Конгрес українських націоналістів (КУН) та утворена на основі УМА Українська національна асамблея з її парамілітарним крилом - Українською народною самообороною (УНА-УНСО). Ці дві організації посідають радикальні позиції щодо проблем державотворення.

Серед громадських організацій та об'єднань державницького напрямку, які виникли ще до проголошення незалежності, слід назвати передусім Спілку офіцерів України (СОУ), Товариство «Просвіта», жіночу громаду «Союз українок» та Українське козацтво.

Другу позицію можна назвати помірковано-державницькою, тобто такою, яка у 1990-1991 роках не виключала можливості входження України до конфедерації суверенних держав. До таких організацій

' " - -*•! - !,' Теча 15. '•" '• .Д «V . *' ,«. СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНО/,), .'• f , ^ •' '•" -.•- . VKPAtHU

укрл/ни

належали Демократична платформа в Компартії України, яка трансформувалася в Партію демократичного відродження України (ПДВУ), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), дві соціал-демократичні партії (СДПУ та ОСДПу) та низка регіональних політичних структур.

Бчизькою до такої позиції була і організаційно не о рормлена, проте впливова течія в Компартії Укр Іїни, відома під назвою «суверен-комуністів». Частина «суверен-комуністів» після проголошення незалежності створила Трудовий конгрес України (ТКУ), Партію праці (ГІП), Партію справедливості тощо. Інша впливова група в КПу обстоювала принципи «радянського федералізму», згідно з якими Україна повинна була лишитися в Союзі, проте розширити свої права. На основі цієї групи комуністів восени 1991 року була створена Соціалістична партія України. Ця партія поволі еволюціонувала до визнання незалежності України, одночасно виступаючи за економічну і політичну інтеграцію з країнами СНД.

Нарешті, ще одна частина комуністів залишалася на ортодоксальних позиціях, які, по суті, не визнавали української держави в якості незалежної, ба більше, нерідко виступали за повне злиття з так званими «слов'янськими республіками». Фактично ця частина комуністів (більшість з яких увійшла до відтвореної у 1993 році КПУ), разом з деякими регіональними політичними об'єднаннями на кшталт

Х-,

473

472

Громадянського конгресу України (ГКУ), «Республиканского движения Крыма» (РДК), Партії слов'янської єдності (ПСЄ) та деяких інших представляє третій напрямок, який можна назвати антидержавницьким.

Протягом трьохрічного періоду після ствердження української незалежності серед організацій державницького спрямування відбулося розмежування. В першу чергу, йдеться про позицію Руху. Певна частина цієї організації, ототожнивши «партію влади» з самою державністю, зайняла пропрезидентсь-ку позицію, що зрештою призвело до створення Конгресу національно-демократичних сил (КНДС) та Всенародного руху України (ВРУ). Більшість же Руху намагалася проводити опозиційну політику щодо «партії влади», тобто президентських й урядових структур. Згодом Рух перетворився з широкої громадської організації на одну з впливових політичних партій. Слід зазначити, що всі партії державницького спрямування не змогли належним чином присвятити увагу економічній складовій державотворення. В діяльності цих партій власне політика мала пріоритет перед економікою, а між тим з літа 1992 року в громадській думці економічні питання беруть гору над суто політичними.

На цій хвилі виникають партії та об'єднання, які прагнуть у своїй діяльності зробити пріоритетними саме економічні проблеми. Це - Ліберальна партія України (ЛПУ) та об'єднання «Нова Україна». Не

1 І-'•''"'.«"-,С>7 Глив 15. Г;!-'* - -, . *-v=>W' ' - Л Ч.''і СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНО/С »!. '%'."

:-- УКРАЇНИ f-V-r';'-

' " '''

виступаючи в принципі проти ідеї державної самостійності України, ці політичні об'єднання роблять наголос у своїй діяльності на розвиток міжнародних економічних зв'язків, на посилення приватного капіталу та бізнесу. Близькими за своєю позицією стосовно державності до цих об'єднань є, з одного боку, союзи промисловців, підприємців та власників, найпотужнішим серед яких є Український союз промисловців і підприємців (УСПП), з іншого - нові профспілки: Незалежна профспілка гірників України (НПГУ), Вільні профспілки України (ВПУ), Солідарні профспілки України та ін. Акцент на економічні проблеми в державотворенні ставлять також і

пдву, сдпу, лдпу, тку.

Державотворчі концепції цих партій та організацій не обмежувались суто економічними питаннями. Практично всі вони виступають за федеративний (федерально-земельний) тип устрою Української держави, вважаючи його найсприятливішим для розв'язання соціальних та економічних питань. Федералістичні позиції обстоюють також деякі організації антидержавницьке^ спрямування, проте для них федералізація України виступає етапом до відокремлення тієї чи іншої території від держави.

474

475

Між унітаризмом і федералізмом

А ДМІНІСТРАТИВНО-те-хХриторіальний устрій

сьогоднішньої України дістався їй у спадок від попередньої доби. Звичайно ж, він не вповні відбиває історико-етнографічних, демографічних, економічних та інших складових національного життя України. Хоча слід взяти до уваги, що на всій державній території, за винятком Криму, етнічні українці складають більшість населення. Це є важливою підставою для того, щоб Україну розглядати як унітарну державу. Проте, виходячи з того, що серед політичних еліт існують різні моделі адміністративно-територіального устрою Української держави, доцільно зупинитися на питаннях унітаризму та федералізму. Що таке унітарна держава? Це моноетнічна держава, якій властива гомогенна етнолінгвістична, віросповідна, культурна, правова структура. Типовими унітарними державами в Європі е Угорщина, Польща, Швеція. Унітарна держава може бути централізованою (Польща) та децентралізованою (Швеція). Рівень того й іншого визначається характером економічних відносин та історичними традиціями. Загалом у розвинених унітарних державах спостерігається тенденція до децентралізації, що зовсім не означає їхньої федералізації.

Що таке федеративна держава? УМОВОЮ для появи держави федеративного типу є її багатоетніч-

ний склад та (або) певні історичні державотворчі традиції. В федеративній державі спостерігається культурна, віросповідна, правова, а нерідко й етно-лінгвістична гетерогенність. Держави федеративного типу бувають двох видів. Перший грунтується на федералізмі договірного типу при домінуючій багатоетнічності. Суб'єкти такої федерації (близької до конфедерації), маючи спільні загальнодержавні структури влади, спільну Конституцію, разом з тим утримують високу ступінь автономії, яка включає місцеве законодавство (нерідко - Конституцію), податкову систему, культурну самостійність тощо. Прикладами такої федерації є Швейцарія, Індія і сучасна Російська Федерація. Другий тип федералізму виникає при домінуючій моноетнічності з у рахуванням політичних і культурних традицій суб'єктів федерації. Такими суб'єктами є федеральні землі, які раніше були незалежними державами (Німеччина), штати, котрі виступали ініціаторами створення федеративної держави, а затим приєднувалися до неї (США) тощо. В такому випадку федерація має значно сильніші загальнодержавні владні структури, більш гомогенне законодавство, яке поєднується з широкою місцевою автономією. Цей тип федералізму близький до третього - суто територіального, прикладом якого слугує Австралійський Союз.

Проте значну кількість держав не можна однозначно зарахувати до унітарного чи федеративного типу. В них чи то виокремлені національно-терито-

ІІІміІІ ІІЯ ,'ІОЬЛ

477

ріальні автономні одиниці (Іспанія), чи регіони мають широкі права самоврядування (Італія). Як наслідок руйнації колоніальних імперій також виникають своєрідні системи квазіфедерального типу. Так, Франція включає низку «заморських департаментів» - колишніх колоній, які користуються особливим статусом у державі. Ще складнішою є структура, утворена на аренах колишньої Британської імперії. Вона включає Об'єднане королівство Великобританії і Північної Ірландії, британські домініони (Канада) та держави-ч лени Співдружності націй. Таким чином, у світі існує розмаїття типів державно-територіального устрою, яке не зводиться лише до унітаризму та федералізму у чистому вигляді. Враховуючи ці обставини, подивимося на адміністративно-територіальний устрій України з точки зору перспектив його реформування.

3-моменту утворення Республіки Крим Україна з унітарної перетворилася на державу «змішаного» типу, тобто таку, де елементи унітаризму поєднуються з федералізмом. Сам факт створення територіальної автономії є доволі рідкісним явищем. Раніше існуюча кримсько-татарська автономія базувалася на національному принципі, і тому теза про «відновлення» статусу автономії Криму веде до підміни понять. Адже кримсько-татарське населення, депортоване у 1944 році сталінським режимом, не може скористатися цим статусом задля захисту своїх прав. Ба більше: ставши у Криму етнічною менши-

Тема 15. ЗАМОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНО,

,-,,.* , - —

ною, воно змушене вдаватися до політики балансування між Києвом і Симферополем. На загал же створення кримської автономії стало дестабілізуючим фактором як в Українській державі, так і в її стосунках з Росією. Російськомовна більшість населення півострова, яка склалася внаслідок політики цілеспрямованої колонізації Криму після виселення татар, орієнтується значною мірою на відновлення СРСР. Водночас впливові політичні діячі і партії Російської Федерації виступають з претензіями на анексію Криму чи, принаймні, бази Чорноморського флоту Севастополя, чим ускладнюють російсько-українські взаємини і ситуацію в самому Криму.

Отже, в своєму нинішньому вигляді кримська автономія виникла внаслідок відсутності політичної волі у тодішнього керівництва України і загравання офіційного Києва з місцевою номенклатурною елітою, а також тиску з боку Москви. Допоки в Республіці Крим не будуть повною мірою враховані інтереси кримських татар й інших етнічних груп, які були репресовані за часи радянської влади, доти ця автономія, не стане стабільним регіоном. Намагання кримських сепаратистів перетворити Республіку Крим на суб'єкт міжнародного права не має ніяких підстав і несе в собі великий потенціал нестабільності у Причорномор'ї.

Таким чином, спроба створення штучних автономій веде до внутрішньої політичної кризи і дестабілізації ситуації в Україні. Доти, доки в Українській

479

478

державі не створено чітких правових механізмів, доки не проведено роздержавлення основної частини власності, доти будь-яка спроба федералізації відповідатиме лише інтересам місцевих еліт у боротьбі за владу і власність.

Зрозуміло, що чинний адміністративно-територіальний устрій в Україні не є оптимальним. Але ні федералізм, ні унітаризм у класичному, «чистому» вигляді не можуть бути йому альтернативами. Модифікація цього устрою може бути результатом політичних, економічних і конституційних реформ, за яких зростає роль місцевого самоврядування при збереженні сильної виконавчої і судової влади держави.

Конституційний процес

ГЕ ДИВЛЯЧИСЬ на кіль-Іка років незалежності, Україна все ще не може прийняти нової Конституції. Це можна розглядати як наслідок глибинної, не завжди артикульованої боротьби демократичних і посттоталітарних угрупувань. Маючи неабияку історію національного конституціоналізму, започатковану ще Пилипом Орликом, Україна, на жаль,

. -''-V ^ ?*~Jr/

Ш^ІЙІі^Іе2ІР^

опинилася в тенетах тоталітарної, а не демократичної конституційної традиції. Як показує досвід минулих років, долати цю традицію важко.

Одразу після ухвалення Декларації про державний суверенітет України розпочався процес розробки проектів нової Конституції. Верховна Рада створила Конституційну комісію. Розроблений цією комісією проект Конституції було оприлюднено у 1992 році і винесено за традицією радянських часів на так зване «всенародне обговорення». Значною частиною незалежних експертів цей проект було кваліфіковано як внутрішньо суперечливий і такий, що не Відповідає сучасним правовим нормам. Його, фактично, покладено під сукно. У відповідь з'явився альтернативний варіант конституції, створений ініціативною групою Конституційно-демократичної партії (КДП) та Партії зелених України (ПЗУ), яка, зокрема, передбачає, замість унітарно-централізованої системи, створення земельного устрою в українській державі, значно ширше сформульовані громадянські права і свободи, чіткий розподіл влад та деякі інші відмінності.

Конституційний процес

К. й Л І к

Свій проект (дуже стислий, власне тезовий) запропонувала і Українська національна консервативна партія. Почали з'являтися й індивідуальні розробки - такі, як проект харківського правника Всеволода Речицького. В цьому проекті акцент робиться на юридичні гарантії свободи особи і цілісності держави. Одним з чільних моментів розробки

480

481

if І'* ' ИМ Г HI iCl Hllfc

В.Речицького є визнання недоторканості приватної власності.

Оприлюднений новий (доопрацьований) варіант офіційного проекту конституції (літо 1993 року) врахував чимало ідей так званого альтернативного, що належить КДП - ПЗУ- Проте дискусійним залишилося питання: хто має приймати нову Конституцію - Верховна Рада чи спеціально скликані для цього Конституційні Збори? Окрім цього, серед певної частини політичної еліти існувала думка, що питання схвалення такого документу, як Конституція, для України передчасне, а замість того доцільніше було б прийняти тимчасовий Конституційний Закон (тимчасову Конституцію) на перехідний період.

Тоді ж (улітку 1993 року) низка впливових політичних партій (УРП, ДемПУ, ПЗУ, СДПУ, ПДВУ та інші) офіційно звернулися до Президента з вимогою скликання Конституційних зборів, які мали б ухвалити Конституцію незалежної України та Закон про вибори. Проте ця ідея не знайшла відгуку ні у вищої виконавчої, ні у законодавчої влади.

Як наслідок конституційний процес в Україні був фактично призупинений. Так і не було обрано Конституційний Суд, що немалою мірою спровокувало кризові ситуації у відносинах центральної виконавчої та законодавчої влад з Республікою Крим.

Аналіз всіх існуючих проектів Конституції України, як офіційних, так й альтернативних, перекот/с:

Ш^

основними проблемами, навколо яких точаться дискусії, є питання приватної власності, форм державного правління (парламентська, президентська чи парламентсько-президентська республіка), виборчої системи, адміністративно-територіального поділу, а також процедури схвалення самої Конституції.

V_*j

Україна в геополітичному інтер'єрі

:ТАВШИ незалежною державою, Україна опинилася перед необхідністю визначити свої геополі-тичні пріоритети. Перед нею постала альтернатива: або залишатися сателітом Росії, або ж заявити про свою західну орієнтацію. Перший варіант означав, що Україна приречена, як і раніше, лишатися об'єктом геополітики. Другий відкривав можливість входження до світового співтовариства в якості суб'єкта геополітики. Отже, можна сказати, що перед українською політичною елітою постало питання вибору геополітичної стратегії: «східної», більш традиційної, чи «західної», інноваційної. Леонід Кравчук та його оточення здійснили спробу зробити Україну суб'єктом геополітики, передусім за допомогою входження до загальноєвропейських політичних струк-'•Т-

Україна в г е аполітична му інтер'єрі

482

483

II Г *' |ЧЧ КІТ! ІІЧ -?

Проте кволість економічних реформ всередині держави та небажана для світу можливість появи ще однієї ядерної супердержави (третій ядерний потенціал після США та РОСІЇ) загальмували процес становлення України повноцінним суб'єктом геополітики на Сході Європи. Ба більше: під тиском Росії та деяких кіл США Україна опинилася в якості об'єкта запеклої критики за бажання отримати компенсацію за ядерне роззброєння. Хоча всі провідні держави світу начебто розуміли справедливість українських вимог щодо компенсації, на ділі ніхто не висловлював підтримку молодій незалежній державі. Отже, вона опинилася віч-на-віч з двома супердержавами, і зрештою, отримавши гарантії безпеки від США та Росії, а також компенсацію за збагачений уран з ядерних боєголовок, Україна погодилася до кінця століття провести повний демонтаж стратегічних ядерних озброєнь, що й було засвідчено на Трьох-сторонній зустрічі глав держав України, Росії та США у січні 1994 року у Москві.

Важливе місце в світовій геополітиці посідають також економічні проблеми. В першу чергу йдеться про енергоносії, джерела сировини, транспортні структури, міжнародний розподіл праці. Посідаючи потенційно вигідне геополітичне становище, Україна поки що не може вповні цим скористатися, оскільки її економіка тяжіє до економік країн СНД. Таке тяжіння є зумовленим колишньою загальносоюзною структурою народного господарства, за якою

-.^г/^тЭа та,» is. ?0?->;.т4-^'

' "СТАНОВЛЕННЯНСЗЛЛЕЖНО/ЧД'-ІІ,.; і'Мйа>*

^ ^г&.А'Зйет

:*Ri%g?

^>-^>^Tij-^*

частка продукції повного виробничого циклу, тобто товарів, готових до вжитку, становить в Україні лише третину загальної товарної маси, тоді як у незалежній державі має складати щонайменше 65%-70%. За роки незалежності було зроблено дуже мало для створення повних виробничих циклів у переважній більшості галузей української економіки.

Серед української еліти існують геополітичні стратегії і моделі розвитку, пов'язані з бажанням послабити економічну залежність України від Росії, яка використовує цей факт у власних стратегічних інтересах. Так, свого часу була досить популярною ідея створення Балто-Чорноморської смуги держав, до якої входили б країни Балтії, Білорусь, Україна, Молдова. Ця спілка держав мала б бути противагою геополітичній стратегії Росії, а саме прагненню тримати колишні радянські республіки в полі свого переважного впливу. Проте ця ідея поки що не набула підстав для реалізації, оскільки майже всі потенційні члени цієї смуги мають обмежені енергетичні та сировинні ресурси.

Так само не виправдалися сподівання щодо приєднання України до Вишеградської групи держав (Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина). Головною причиною тут стала відсутність радикальних економічних реформ в Україні, що робить економіку нашої Держави малосумісною з економіками кра'їн Вишеградської групи.

Великим успіхом на міжнародній арені для УК-

Україна в геополітичному інтер'і

f**k iZ?^-"1^'

j'' *, .- л*в -:rs»;~r .y^ >~^?'-7^F'bf-

484

485

закінчення

ЛІТЕРАТУРА:

ІІ.МЧК. И ! ІПОРІІVkTUlf: ЬМЧІ ЛІГ* А ВО І ПОП МНЯ

раїни є її приєднання до Договору «Партнерство заради миру». Україна першою серед країн СНД підписала цей договір, а також масштабну угоду з Європейським Союзом. Ці та інші прояви самостійної дипломатії свідчать про те, що Україна є відкритою до міжнародної співпраці державою, що звинувачення її в самоізоляції є безпідставними.

Враховуючи те, що значні економічні інтереси України знаходяться на Сході, а сама вона є однією з держав, розташованих у центрі Європи, можна зробити висновок: у найближчі десятиліття геополітика Української держави буде визначатися балансом інтересів між Сходом та Заходом і - меншою мірою - Півднем і Північчю. Саме в цьому вона

повинна заявити про себе як про суб'єкта регіональної геополітики, важливого для європейської, середземноморської та євразійської геополітики назагал.

,•-=*.

Тсторичнип досвід показує, що на теренах і України державність як така виникає ще

JL.HU початку першого тисячоліття до н.е. Територією, де концентрувалися ці ранньодер-жавні утворення, був Кримський півострів та причорноморські степи. Властиво, це були архаїчні та античні держави, які мали усталені зв'яз-ки з населенням лісостепової смуги сучасної України.

Перші слов'янські об'єднання державного типу з'являються у перших століттях нашої ери. На-йвідомішим серед них є антський союз племен.

Процес державотворення на теренах України неодноразово переривався зовнішніми чинниками. Одним із них було велике переселення племен, на Шляху якого опинилася Україна.

Наймогутнішою державою, з якої власне почи-

486

487

На закінчення л*-

нається відлік українського державотворення є держава Київська Русь, яка виникла на базі схід-ноалов'янських племен, що були пращурами українців. Подальша доля українського державотворення пов'язана з етнічною консолідацією південно-східних слов'ян навколо Галицько-Волинського князівства - наступника державницьких традицій Київської Русі.

Культурні та державні традиції княжої доби виявилися досить сильними і після того, як Га-лицько-Волинське князівство розпалося, а його територія була поділена між Польщею та Литвою. Ставши складовою частиною Великого князівства Литовського, Україна-Русь зберегла значні ознаки автономії, утворивши з Литвою Литовсько-Рись-ку федерацію.

Новий етап для української державності розпочався з появою козацтва, яке стало провідною силою консолідації етносу і національного державотворення. Внаслідок багатолітньої боротьби виникла козацька християнська республіка Богдана Хмельницького.

У другій половині XVII століття Україна опинилася в полі протистояння трьох могутніх держав: Польщі, Туреччини та Росії, що зрештою І стало причиною її поділу на Ліво- та Правобережну. Спроба Івана Мазепи створити самостій-

3е- На закінчення •*"

ну Українську державу під протекцією Швеції не вдалася. Ідея самостійної України, тим не менше, залишиться на багато століть мрією українських патріотів.

До цього будуть прагнути діячі Кирило-мефо-діївського братства, а також політичні партії та об'єднання кінця XIX - початку XX століття. Зрештою, ця ідея втілиться в створення Української народної республіки та її Конституції.

Проте більшовицька інтервенція з Росії поклала крап цим сподіваннр.м. 70 років довелося чекати історичної події, коли народ - не силою зброї, а силою переконань - довів своє право жити у вільній незалежній державі. Національно-патріотична ідеологія в Україні практично ніколи не зникала, що засвідчує діяльність ОУН, УНДО, дисидентського руху, Гельсинської спілки тощо. Саме тому, коли настала криза тоталітаризму, і СРСР як втілення його принципів виявив свою історичну • неспроможність забезпечити права і свободи як людини, так і націй, Україна закономірно оголосила себе незалежною і була визнана світом.

Отже, ні про яку «штучність» самостійності України не може бути й мови. Інша справа, що державотворчий процес пішов складними шляхами, не так, як того сподівалася більшість населення України, коли підтверджувала незалежність

488

На закінчення

на референдумі І грудня 1991 року. І головною причиною тут є відсутність політичної волі з боку керівників держави протягом трьох років незалежності здійснити радикальні економічні реформи, які б поліпшили життя громадян країни.

Державотворчий процес в Україні переживає складні часи. Хочеться вірити, що ми спільно їх витримаємо на благо і в ім'я всіх громадян незалежної демократичної України.

ДОДАТКИ

490

491

СТАТЬИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦКОГО Первый договор между Украиной

и Россией 21 марта 1654 г.

письме, каково прислали великого государя царя и великого князя Алексея Михайловича всея Великия и Малыя России самодержца и многих государств государя и обладателя его царского величества к ближним боярам, к боярину и наместнику казанскому ко князю Алексею Никитичю Трубетцкому, к боярину и наместнику тверскому к Василью Еасильевичю Бутурлину, к окольничему и наместнику каширскому к Петру Петровичю Головину, к думному диаку к Алмазу Иванову царского величества Войска Запорожского посланники Самопло Богданов да Павел Тетеря с товарищи в нынешнем во 7162-м году марта в 12 день написано: бьют челом великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичу всея Великия и Малыя России самодержцу и многих государств государю и обладателю его царского величества подданные Богдан Хмельницкий, гетман Войска Запорожского, и все Войско Запорожское и весь мир християнский росийский, чтоб его царское величество пожаловал их тем, о чем посланники их бити челом учнут, а они его царскому величеству во всяких его государских повеленьях служити будут вовеки. И что на которую

статью царского величества изволенье, и то подписано под статьями.

1. Чтоб в городех урядники были из их людей обираны к тому достойные, которые дожны будут поддаными царского величества урежати и доходы всякие вправду в казну царского величества отдавати, для того что царского б величества воевода, приехав, учал права их ломать и уставы какие чинить, и то б им было в великую досаду. А как тутошние их люди где будут старшие, то они против прав своих учнут исправлятца.

И сей статье царское величество пожаловал велел быть по их челобитью.

А быти б урядником в городех войтам, бурмистром, райцам, лавником, и доходы всякие денежные и хлебные збирать на царское величество и отдавать в его государеву казну тем людем, которых царское величество пришлет. Да тем же присланным людем, кого для тое зборные казны царское величество пришлет, и над теми зборщиками смотрить, чтоб делали правду.

2. Писарю войсковому, чтоб по милости царского величества 1000 золотых польских для подписков давать, а на судей войсковых по 300 золотых польских, а на писаря судейского по 100 золотых польских, на писаря да на хорунжего полкового по 50 золотых, на хорунжего сотницкого 30 золотых, на бунчюжного гетманского 50 золотых.

Царское величество пожаловал велел быть по их челобитью, а давать те деньги ис тамошних доходов.

3. На писаря, и на судейских войсковых на 2 человека, и на всякого полковника, и на ясаулов войсковых и полковых чтоб по мельнице было для прокормленья, что расход имеют великой.

Царское величество пожаловал велел быть по их челобитью.

4. На поделку наряду войскового, и на пушкарей, и на всех

492

493

а °е ЧпрСКОе м^гпивое при- пожаловал велел даватъ исХтамомшх до_

то' "т° Шим бытъ "Р0™*™ а, то должны они царскому Лм« wcm*y „^„^

пРиход«™ и с чем е*™«пву подано

. Т " «™

вскоре ж, а без Ь °6, НШ ° У«азе « «-«Рыму величеству с 4>««1 с2Г«1 Р вел™™<>а назад их не отпускать. А ~С П°ЛЪСКиМ

М Єг°

W™* величество свою государство хало-

л<ог исправитца и с ыными совокупитися, для того что войска ныне принужены, чтоб никакой их лести не верили, естьли б они имели в чем делать.

Царское величество изволил на неприятеля своего, на польского короля, итти сам, и бояр, и воевод послать со многими ратьми по просухе, как конские кормы учнут быть.

8. Чтобы наемного люду зде по рубежу от ляхов для всякого безстрашия с 3000 или, как воля царского величества будет, хотя и больши.

Царского величества ратные люди всегда на рубеже для Украины обереганья есть и вперед стоять учнут.

9. Обычай тот бывал, что всегда Войску Запорожскому платили. Бьют челом и ныне царскому величеству, чтоб на полковника по 100 ефимков, на ясаулов полковых по 200 золотых, на ясаулов войсковых по 400 золотых, на сотников по 100 золотых, на казаков по 30 золотых польских давать.

И в прошлых годех присылал к царскому величеству гетман Богдан Хмельницкий и все Войско Запорожское и били челом мно-гижды, чтоб его царское величество их пожаловал, для православные християнские веры и святых божиих церквей за них вступился, и принял их под свою государеву высокую руку, и на неприятелей их учинил им помочь. И великому государю нашему его царскому величеству в то время под свою государеву высокую руку приняти было вас не мочно, потому что у его царского величества с короли польскими и великими князи литовскими было вечное докончанье. А что с их королевские стороны царского величества отцу, блаженные памяти великому государю и великому князю Михаилу Федоровичю всеа Русый самодержцу и многих государств государю и обладателю, и деду его государеву, блаженные памяти

494 ЯШ

великому государю святейшему патриарху Филарету Никитичю московскому и веса Русии, и великому государю нашему царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа Русии самодержцу его царскому величеству учинились многие безчестья и укоризны. И о том по королевским граммотам, и по сеймовому уложенюю, и по конституции, и по посольским договорам царское величество ожидал исправленъя. А гетмана Богдана Хмельницкого и все Войско Запорожское хотел с королем польским помирить через своих государевых великих послов тем способом: буде Ян Казимер король учинит с ними мир по Зборовскому договору, и на православную християнскую веру гонения чинить не учнет, и униятов всех выведет, и царское величество винным людем, которые за его государскую честь довелись, смертные казни, вины их хотел отдать. И о том посылал к Яну Казимеру королю своих государевых великих и полномочных послов боярина и наместника великопер-мского князя Бориса Александровича Репнина-Оболенского с товарищи.

И те царского величества великие и полномочные послы о том миру и о поступках королю и панов раде говорили всякими мерами. И Ян Казимер король и паны рада ни на которую меру не сошли, и то великое дело поставили ни во что, и тех царского величества великих и полномочных послов отпустили без дела. И великий государь наш его царское величество, видя такие с королевские стороны многие неисправленъя, и грубости, и неправды и хотя православную християнскую веру и всех православных християн от гонителей и хотящих церкви божия розорити и веру християнскую искоренити от латын оборонити, под свою государеву высокую руку вас принял. А для вашие обороны собрал руские, и неметцкие и татарские рати многие. Ндет.сам великий государь

495

наш его царское величество на неприятелей християнских и бояр своих, и воевод шлет со многими ратьми. VI на тот ратнцй строй по его государеву указу роздана его государева казна многая. И ныне им, посланником, о жалованье на Войско Запорожское говорить, видя такую царского величества милость и к ним оборону, не довелось. А как был у гетмана у Богдана Хмельницкого государев ближней боярин и наместник тверской Василей Васильевич Бутурлин с товарищи, и гетман говорил с ними врозговорех о числе Войска Запорожского, чтобучинить 60 000. А хотя б де того числа было и больши, и государю де в том убытка не будет, потому что они жалованья у государя просит не учнут. Да и им, Самоплу и Павлу, и иным людем, которые в то время при гетмане были, про то ведомо ж. А что в малой Роси и в городех и местех каких доходов, и про то царскому величеству не ведомо, и велики государь наш его царское величество посылает доходы описать дворян. А как те царского величества дворяня доходы всякие опишут и сметят, и в то время о жалованье на Войско Запорожское по разсмотренью царского величества и указ будет. А ныне царское величество, жалуя гетмана и все Войско Запорожское, хочет послать своего государева жалованья по давным обычаям предков своих, великих государей царей и великих князей росийских, гетману и всему Войску Запорожскому золотыми.

Т.О. Крымская орда если бы имела вкинутися, тогда от Аста-рахани и от Казани надобно на них наступити. Така же де и донским казаком готовым быть, а ныне ешо в братстве дать сроку и их не задирать.

Царского величества указ и повеленье на Дон с козаком послано: буде крымские люди задору никакова не учинят, а на их ходить и задору чинить не велено. А будет крымцы задор учинят, и в то

496

497

бремя царское величество укажет над ними промысл чинить.

11. Кодак город на рубеже от Крыму, в котором гетман всегда по 400 человек держит и кормы всякие им дает, чтоб и ныне царское величество пожаловал кормами и порохом, к наряду изволил построити. Также и на тех, которые за порогами коша берегут, чтоб царское величество милость свою изволил показать: понеже нельзя его самого без людей оставляти.

О той статье царского величества милостивой указ будет вперед, как про то ведомо будет, но скольку каких запасов в те места посылывано и сколько будет доходов в зборе на царское величество.

А что в письме ж в вашем написано: как великий государь наш его царское величество гетмана Богдана Хмельнитцкого и все Войско Запорожское пожалует свои государские грамоты на вольности ваши дать велит, тогда вы смотр меж собою учините, хто будет казак или мужик, а чтоб число Войска Запорожского было 60000. И великий государь наш его царское величество на то изволил им, числу списковым казаком быть велел. И как вы, посланники, будете у гетмана у Богдана Хмельнитцкого, и вы б ему сказали, чтоб он велел казаков разобрать вскоре и список им учинил. Да тот список за своею рукою прислал к царскому величеству вскоре. Таково письмо дано посланником. Писано на столбцах бело-руским письмом без дьячей приписи. Писал Степан, да Тимофей, да Михайло.

ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ

В ім'я Боже амінь.

До вічної пам'яті тепер і тих, що будуть потім завжди.

омісія поміж станами Корони Польської та Великого князівства Литовського з одного і вельможним гетьманом та військом Запорозьким з другого боку через вельможних Ста-ніслава Казимира Беневського, волинського, Казимира Людвіка Євла-шевського, смоленського каштелянів з сейму від найяснішого Яна Казимира, з божої ласки короля польського і шведського, великого князя литовського, руського, прусського, мазовецького, жмудсько-го, інфлянського, смоленського, чернігівського, готського, вандальського дідичного короля та всіх станів коронних і Великого князівства Литовського призначених комісарів з вельможним Іваном Ви-говським, гетьманом та всім військом Запорозьким в обозі під Гадячим, дня 6 (16) вересня, року Божого 1658, Бог дав, щасливо і вічнотривало закінчена.

На тому місці вельможний гетьман запорозький зі своїм військом, прийнявши, як належить, пристойно і подячна, нас, комісарів, і зваживши на повну комісарську силу, дану нам від його королівської милості милостивого пана та станів коронних і Великого князівства Литовського сеймовою повагою, декларував з усім

498

військом, що не з доброї волі, а з примусу Запорозьке військо притиснуто було так всілякими утрудненнями і пр своєї оборони. Отож його королівська милість, наш

пан зз/тЛї/«л.... ^ - '"

школи

суспільної любові, беручи за свідків

ати, мир.

' прі вільнім

ватиарі »«* «шеф* А

Н"РОду СЯгаЄ' в У"Х Містах- ^течках, селах

свого вільно та публічно заживає римська віра

да?тЬСЯ силав"™° ^побувати церкви "

499

лавній і яка множить незгоду між римським і старогрецьким народами, жоден із духовного та світського, сенатського та шляхетського станів церков, монастирів, фундушів засновувати й помножувати не може як у духовних добрах, так і в його королівській величності і у власних дідичних у будь-який спосіб, і силу цієї комісії не порушуватиме на вічні часи. А римську віру у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім вільно сповідувати, але пани світські, так і дідичні, так само й урядники його королівської милості релігії римської жодної юрисдикції не матимуть над духовними, світськими і ченцями релігії грецької, окрім їм належного пастора.

А що в спільній витчизні спільні прерогативи взаємно належно мають обідві віри, то отець київський митрополит, що є зараз і буде згодом, з чотирма владиками: луцьким, львівським, перемиш-лянським, холмським і п'ятим з Великого князівства Литовського мстиславським, згідно їхнього власного порядку, мають засідати в сенаті з такою прерогативою і вільно голосувати, як у сенаті засідають ясновелебні їхні милості римського сповідання. Місце однак призначається його милості отцю митрополитові після його милості ксьондза архибіскупа львівського, а владикам після біскупів їхніх повітів. У Київському воєводстві сенаторські достойності не мають даватися тільки шляхті грецької віри в правочинності тих урядів. А у воєводствах Брацлавському, Чернігівському переваги сенаторські мають подаватися альтернативно, так що після відставки сенатора грецької віри має заступати сенатор римської віри. В усіх однак трьох тих воєводствах в осади й добру посесію уряди мають віддаватися, подавши клятву теперішніх посесорів.

Для того, щоб розросталася зупільна любов у містах коронних

500

j^vf wrv

i Великого князівства Литовського, скрізь, куди поширилися церкви грецької віри, мають заживати вольностей, свобод і ніякою перешкодою до магістрату грецька релігія не може бути.

Академію Київську дозволяє його королівська милість і стани коронні установити, вона такими прерогативами та вольностями має задовольнятися, як і академія Краківська, з тією однак кондицією, аби в, тій академії не було жодних сект аріанських, кальвіністських, лютерських професорів, учителів та студентів. Отож аби між студентами та учнями не було жодної оказії до . звади, всі інші школи, які були перед тим у Києві, його королівська милість накаже перенести в інше місце.

Його королівська милість, пан наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовського дозволяють також другу академію там, де побачать їй принагідне місце, яка буде заживати таких прав і вольностей, як і академія Київська, але така має бути установлена кондиція, щоб у ній сект аріанських, кальвіністських та лютерських професорів, учителів, студентів не було. А де та академія буде, вже там інших шкіл не можна буде відкривати на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно відкривати без утруднень і вільні науки відправляти, і книги друкувати усякі із релігійною конверсійністю, без ущербку, однак, королівського маєстату і без насмішок на короля, його милість.

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, од Річі Посполитої одірваним, з любові до його королівської милості, пана свого милостивого і власної вітчизни, відступаючи від усяких сторонніх протекцій, повертається, тож його королівська милість пан наш милостивий і всі стани коронні та Великого

501

князівства Литовського, оскільки пан Бог допустив на два боки, офірувати за спільні гріхи його святому маєстату, покрити вічною амністією; тобто вічним забуттям, подаючи різної кондиції людям від найменшого до найбільшого, ніколи не виключаючи як з-посеред Запорозького війська, так і урядників шляхетного стану, так само і приватних людей, тих загалом усіх, які будь-де і будь-коли залишилися й залишаються при вельможних гетьманах як померлому, так і теперішньому, ніякої помсти ані королівський маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, ані ніхто з приватних супроти них і кожному зосібна, від найбільших до найменших, не буде чинити і взагалі всі несмаки і все те, що тільки під час війни діялося, цілим християнським серцем під свідоцтвом страшного Бога зупільно добре, по-дружньому собі подарувавши, жодної один до одного ані явної, ані потаємної не повинні чинити помсти і практики, не даючись зводитись без жодного звільнення, коли^б хотіли чинити скритні задуми, звільняючись від присяги.

Оаиае СГЕуе*ЄЕВОЄ&(конфіскації), як під тими, які є належні до Запорозького війська, так і під шляхтою, яка при вельможному гетьмані у Запорозькому війську і при шведах в'язалася, від будь-кого запрошена, і надані від початку війни без усяких вимовлень, загалом усі і кожен зосібна касуються і законом Публічним зносяться, і щоб вони нічиєму не шкодили гонорові, ані власності добр, які будь-де були за касацією і з книг оголошеними вважати і тих добр власним посесорам вільно віддавати володіти, і не мають боронити того кадуками під цілковитим знеславленням.

А оскільки сама річ, так і ім'я самої амністії повинні бути святі і оскільки в давнім стані речі й особи всілякої кондиції людям відновлено, то до тієї ж єдності, згоди, милості, права, пана повертаються, як було перед війною. Також застерігається, коли

502

—f *w* *4~~*±

хтось би важився рвати те святобливе з'єднання публічно чи приватно, смів би комусь за посідання ворожі дії попрікати, такий, як осквернитель згоди, карі має підлягати. В чому, коли 6 трапилася оказія для збереження лихослів'я, пильно має бути чинена інквізиція, з обох боків, Вся Річ Посполита народів польського, і Великого князівства Литовського, і Руського та провінцій, що до них належать, відновлюється в повноті так, як було перед війною, тобто аби ті народи залишалися в своїх межах і свободах непорушна, як були перед війною, згідно прав, описаних у радах, судах і вільної елекції панів своїх, королів польських, і Великого князівства Литовського, і руських.

А коли буде необхідність війни зі сторонніми панами на зміну

кордонів, або щось би сталося вольності тих народів - проти

озлоби й пустоти має бути, а при свободах своїх вище названі

народи мають ставати добре, по-дружньому як одне ціле, однієї і

нероздільної Річі Посполитої, не чинячи поміж себе різниці щодо

віри, але хто заявить і зголосить себе до релігії християнської,

римської і грецької, усіх при мирі й вольності залишати. Також на

права чи декрети, що (постали) з очевидної контрверсії, так і в

супротиві, правні приводи були встановлені перед війною і в час

війни.

Війська Запорозького має бути число шістдесят тисяч, або як вельможний гетьман подасть на реєстрі. Затяжного війська -десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, має залишатися під владою того-таки гетьмана, і з податків, ухвалених на сеймі, у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському та інших має йти кошт від Річі Посполитої на те військо.

Стан Запорозького війська у тих воєводствах і добрах призначається, в яких лишалися перед війною, і тому війську стверджу-

503

ються всілякі вольності привілеями найясніших королів польських надані, утримуючи їх при стародавніх вольностях та інших звичаях, і їх не тільки ні в чому не ображатимуть, але всіляку загалом підтверджують повагу. Надто жоден державець добр його королівської милості і староста, ні дідичний пан і пожиттєвип, ані їхні підстарости, урядники та інші всілякі службові особи жодних податків з козацьких хуторів, сіл, містечок і домів не братимуть жодним претекстом, але, як люди рицарські, мають бути вони вільні від усіляких найбільших і найменших утяжень, також від цел і мит по цілій Короні і Великому князівству Литовському. Також і від сусідів усіляких старост, державців, панів і їхніх намісників мають залишатися вільні, перебуваючи тільки під юрисдикцією самого гетьмана руських військ. При тому всілякі напої, лови, польові та річкові, та інші козацькі пожитки вільно мають лишатися при козаках, згідно старих звичаїв.

Зосібна також для подальшого прихилення до послуг його королівської милості, кого гетьман руських військ презентуватиме за гідних шляхетського клепноду, тих усіх без утруднень буде нобілі-товано з наданням усіляких шляхетних вольностей так, однак, визначаючи, щоб з кожного полку могло бути сто нобілітованих. Жодних військ польських та литовських або чужоземних ніхто не буде впроваджувати у воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське. Війська однак платні, які будуть під владою гетьмана військ руських, будуть вибирати хліб з добр королівських та духовних у згаданих воєводствах за ординансом того-таки руського гетьмана. А коли б мала бути якась війна від границь руських і була б потреба у посилці коронних військ, то ті мають бути під регіментом гетьмана руських військ.

Для ліпшого підтвердження цих пактів і певності, гетьман

504

•^ *r> «ч^ч*.-

руських військ до кінця свого життя гетьманом руських і першим сенатором у воєводствах Київському, Брацлавському таЧЇрн" г^вському залишатиметься, а після його смерті має відбутися вгльне вибраная гетьмана, тобто оберуть чотирьох елешіїїії.

Монетний двір для карбування всіляких -грошей у Києві або будь-де, як належить і буде зручно, має 6yju 3ajg ^ одшєг л,ги , з королгвською особою. Податки, котрі Річ Посполита У^юватиме на сеймі, у воєводствах Київськім* Брацл авс^мті Чершггвськш мають гти на платного жовніра, який залишається під владою гетьмана руських військ.

Спільна рада і спільні сили тих народів мають бути супроти будь-якого ворога. Дбатимуть ті три народи спільно, всякими особами аби вгльна була навігація Річі Посполитій на Чорне

,unPuшeмyCь-

Запорозькому, г зараз до вітчизни повертаються, конфіско-ванг, мають бути повернеш і заслуги їхні у війську коронам та Великого князгвства Литовського мають бути компенсованій

Однак коли його милість цар не захоче повернути провінцій Р.ч; Посполитог І наступатиме на Річ Посполиту , тоді всі сили як коронн, , Великого князівства Литовського, такі війська руські волати* РЄгШЄНт°М Свог° ™« ^уть з'єднуватися і Добра рухомі й нерухомі, королівщини, також і суми

А що від цього часу гетьман із Запорозьким військом тепер

ш-

505

кім /' що буде потім, відступившись від усіляких сторонніх протекцій, не повинен буде більше до них в'язатися і взагалі у вірності, підданстві, послушенстві найяснішого маєстату польського королівства і наступників його, також усієї Річі Посполитої має і мають, буде і будуть на вічні часи, не порушуючи однак постановленого братерства з його милістю кримським ханом.

Ніяких послів від сторонніх держав не приймати, а коли такі трапляться, їх до його королівської милості мають відсилати. Також ані військ чужих не впроваджувати і не мати жодного із сторонніми порозуміння на шкоду Річі Посполитої, хіба доповівши його королівський милості.

Приватом усім зобабіч, так і духовним римської віри у воєводствах Київськім, Брщлавськім, Чернігівськім, Подільськім, також у Великому князівстві Литовському і на Білій Русі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаніп і добр, що до них належить, також ченцям усім до костьолів, кляшторів, дібр, фундацій, також світським зобабіч до добр дідичних, староств, держав і власностей своїх Нежиттєвих, заставних і за іншими контрактами належних у mttx-таки воєводствах і у Великому князівству Литовському, на Білій Русі і на Сівері, які там залишаються, відкривається безпечне повернення і віддача майна. Час однак повернення і віддачі майна його королівська милість, знісшись із гетьманом запорозьким, має призначити. Також спосіб того повернення майна мас Symu дотриманий, щоб жоден до своєї власності не повертався, а тільки за універсалом його королівської милості та вельможного гетьмана Запорозьких військ. З чого має бути взаємна зобабіч конференція.

А для розгляду різних справ, як кримінальніх, так і поточних повинні мати в тих. воєводствах свій особливий трибунал із

до*

506

507

таким укладом, які самі собі визначать. Окрім того, мають бути осібні судові староства овруцьке та житомирське.

А для ліпшої певності, оскільки гетьман із Запорозьким військом і відірвані воєводства відкидають усі інші протекції сторонніх народів, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і шляхетні до шляхетних повертаються, для певнішого дотримання цього теперішнього постановления дозволяє тому народові руському його королівська милість та Річ Посполита мати осібних печаткарів, маршалків, підскарбіїв разом із сенаторською достойністю та інші уряди руського народу, які згідно роти коронних урядників мають виконати клятву, додавши той пункт, що нічого супротивного теперішньому постановлению печаткувати не будуть і взагалі остерігатимуть, щоб тому постановлению через конституцію або сеймові декрети і задвірні рескрипти, універсали, привілеї, не діялося нічого супротивного. До тих печаткарів, уряду і канцелярій належатимуть всі тільки духовні милості митрополій, єпископій, ігуменіп табенефіцій. надання доякихдає його королівська милість, пан наш милостивий у воєводствах Руськім, Київськім, Волинськім, Подільськім, Брацлавськім, Чернігівськім, також і суди з королівських міст і згаданих тільки трьох воєводств, і всілякі декрети як задвірні, так і сеймові.

А що тільки б супротивне вийшло тому постановлению з коронної канцелярії або великого князівства Литовського, те недійсне має бути і голова такого привілею не тільки тратить привілея, але і карі має підлягати на десять тисяч литовських кіп, і це ставитиметься на суд перед королем, його королівською миліс-^ тю спеціальним списком.

Щоб випадки суперечок щодо підданих, звинувачених у сваволі, не приводили до нових заворушень, усі процеси про належність

підданих до наїздів, забоїв, шкод, починених під час внутрішніх колотнеч, земські, городські, трибунальські, також декрети трибунальські персонально щоб розглядалися, особливо у воєводствах Київськім, Волинськім, Брацлавськім, Чернігіськім, і касувалися.

З царем, його милістю московським, коли б дійшло до постановления пактів його королівською милістю і станами коронними та Великого королівства Литовського, має бути забезпечено репутацію й теперішнього постановления вельможному гетьманові і Запорозькому війську і застережено.

Оцю комісію як їхні милості комісари, так і вельможний

гетьман князівства Руського фактично підтвердили присягою і

запис присяги виразно підписано рукою їхніх милостей. Більше

того, та комісія постановлена буде особливою присягою з сенату

через ясно превелебного його милість ксьондза біскупа віленського,

і також їхніх милостей панів гетьманів чотирьох коронних і Вели-

;ї кого князівства Литовського, і печаткарів обох народів, так само

і через маршалка посольського, боку рицарського на сеймі, який

повинен бути якнайшвидше скликаний у присутності послів,

відправлених від вельможного гетьмана Запорозьких військ.

А що стосується присяги його королівської милості, пана нашого милостивого, тезласки своєї панської на покірливе прохан-* ня Запорозького війська зваляє його королівська милість і за неї панове комісари, їхня милість, асекурують.

Присяги ж полковників, сотників та у сіх старшин Запорозького війська після сейму, на якому буде затверджено теперішнє постановления, буде виконано перед комісарами, на те депутова-ними.

(•, Щоб та комісія мала вічну вагу та повагу так як звучить з й п°чатку до кінця, буде вона вписана в право посполите, тобто в

508

конституцію, сеймом апробована, знана і утримана як вічне і невідкличне право.

До великої руської булави має належати Чигиринське староство, так як постановлено в певний час у привілеї уродженого Богдана Хмельницького, наданому від його королівської милості. А гетьман військ руських вільний мати резиденцію при його королівський милості.

Конвокація воєводств Київського, Брацлавського, Чернігівського після майбутнього сейму, дасть Бог, буде складена найшвидше від його королівської милості, пана нашого милостивого, універсалом.

ЯГО 509

УГОДА ТА КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога,

славленого в Тройці.

Нехай станеться на вікопомну пам'ять та славу

Запорозького війська і всього народу

малоросійського.

Діялося,

як вище подано, в таборі під Гадячим,

дня і року вище

названих.

Іван Виговський,

гетьман військ руських

рукою власною

Гивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах як завжди від початку -видимого всього світу, вивищує на праведнім мірилі свого 'правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконня смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить, інші скидає долі. Так і народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався ко-зарськип, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням тарицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднував подружнім союзом синові своєму каганову дочку, тобто, князя козарського. Потім, славлений у вишніх, той таки праведний суддя Бог через примножені неправди й беззаконня, покаравши численними карами топ козацький народ, знизив, зми-рив і ледве не вічною руїною скинув долі, нарешті військовою зброєю Польській державі піддав через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, королів польських. І хоч невідомий і постійний у правосудді своїм Бог, караючи, покарав рідних наших предків незчислен-

ЯМ*

510

ЭВД

ними тягарями, однак, не до кінця прогнівляючись і довіку не ворогуючи, а бажаючи винести згаданий козацький народ до першо-початкової волі із підтяжного на той час польського панування, висунув ревного оборонця святого православ'я, стародавніх прав та вольностей військових Вітчизни, подвижного гетьмана, славної пам'яті Богдана Хмельницького, котрий при всесильній Божій допомозі, при незламному сприянні напяснішого короля його милості, шведського, безсмертної та вічно достойної пам'яті Карла Десятого і при повній підтримці зброї Кримської держави та Запорозького війська, а при своєму добророзумному промислі, визволивши працями тавідвагами з польського підданства Запорозьке військо тауярмлений та утиснений малоросійський народ, піддався з ним добровільно під самодержавну руку великих государів, царів та великих князів, повелителів російських, сподіваючись, що Московська держава, яка з нами єдиновірна, дотримає обов'язків своїх у договорах та статтях, відбитих та присягою стверджених і вічно збереже Запорозьке військо та вільний народ малоросійський непорушна при правах та вольностях під своєю обороною. Але після смерті того, славної пам'яті, гетьмана Богдана Хмельницького, коли та Московська держава численними винайденими способами намагалася надвередити і до решти зруйнувати військові права та вольності, які сама ж потвердила, і на народ вільний козацький, якого вона ніколи не завойовувала, накласти невільниче ярмо, тоді, скільки Запорозьке військо в тому терпіло, стільки вимушене було кров'ю та відвагою боронити цілість своїх прав та вольностей, і до такої оборони сам Бог помститель нахиляв. Напослідок, коли вже оце тепер, за гетьмана, славної пам'яті небіжчика, ясновельможного Іоанна Мазепи, згадана Московська держава, бажаючи довести свій лихий намір до завершення і відда-

511

ючи злом на добро, замість удячності й уваги за такі численні вірні служби і за гоніння на них до останнього знищення, кошти і утрати, за незчисленні відваги та воєнну криваву працю хотіло неодмінно перетворити козаків у регулярне військо, міста забрати в свою область, права і вольності поламати, Запорозьке низове військо викоренити і ймення його навіки згладити, чого явні були і під сей час знаки, докази й початки. Тоді вище згаданий, славної нам'яті ясновельможний гетьман Іоанн Мазепа, поставивши правдою та ревністю цілість Вітчизни, прав та вольностей військових, а бажаючи щирим жаданням бачити у дні свого гетьманського володіння і залишити квітучою і наповненою ту ж таки Вітчизну, милу матір нашу, та військо Запорозьке городове й низове, після Смерті своєї для вікопомної пам'яті імені свого не лише в непору ш-itux, але і в розширених і помножених вольностях, віддався у незламну оборону найяснішого короля, його милості, шведського Карла Дванадцятого, який за особливим промислом усемогутнього Бога вступив на Україну зі своїми військами, тим наслідуючи й наслідуючи попередника свого, славної пам'яті звитяжного геть-Мана Богдана Хмельницького, який із найяснішим шведським королем, його королівської величності однойменним дідом Королем Десятим, погоджуючись однодумністю та промислами військовими на звільнення Вітчизни своєї від польського тодішнього підданства, не меншу мав поміч у своїх замислах, прагнучи розірвати польські сили. І хоч недовідомі долі Божі такі ревні наміри небіжчикові, за приводом звісної відміни воєнної фортуни, не лише не здійснили, але й самого тут, у Бендері, прикрили смертельним декретом, однак осиротіле після смерті свого найпершого реймен-Паря Запорозьке військо, не накидаючи прагнути бажаної собі свободи і накладаючи надію на Божу поміч у протекції найяснішого

513

512

короля, його милості, шведського, і в праведній нашій справі, яка мала звичай тріумфувати, постановило на підпертя її і для ліпших військових порядків та проводу, на спільну раду генеральної старшини, наслідуючи й погоджуючись у тому з волею найяс-нішого протектора нашого, королівської величності шведської, вибрати собі нового гетьмана, на обрання якого призначити термін, як належне тому елекційному актові місце під Бендерам, з'єдналося на загальну Раду з керівником своїм паном Костянтином. Гордієнком, кошовим отаманом. Тоді всі загалом із генеральною старшиною та послами від війська запорозького та низового, що лишається біля Дніпра, знісшись, за давніми звичаями та за військовими правами, вибрали собі вільними голосами одноголосно гетьманом його милість пана Пилипа Орлика, достойного тієї гетьманської честі, під сей важкий час спроможного той гетьманський уряд двигати, управляти і при Божій помочі і при протекції найяснішої королівської величності шведської дбати і радити в інтересах Вітчизни малоросійської. А оскільки колишні гетьмани Запорозького війська, лишаючись під московськими самодержцями, осмілювалися присвоювати собі над слушність і право самодержавну владу, якою були значно надвередили давні порядки, права та вольності військові не без всенародного утяження, отож ми, генеральна старшина тут присутня, і ми, отаман кошовий із Запорозьким військом, запобігаючи надалі такому безправству найбільше під протекцію найяснішої королівської величності шведської і тепер її кріпко й непорушна тримається не для чого іншого, тільки для поправи й підняття впалих своїх прав та вольностей військових, домовилися і постановили з ясновельможним його милістю паном Пилипом Орликом, нововибраним гетьманом, аби не тільки його вельможність при щасливому своєму

гетьманському володінні, непорушна дотримував усіх тих, що тут ідуть написані, пунктів, договорів та постанов, собою попри-сяжних, а також, щоб вони були дотримані і збережені неодмінно і за інших, що будуть потім, гетьманів. Вони мають у собі таке.

скільки між трьома богословськими добродійностями перша є віра, тож у першому сьому пункті належить почати діло про святу православну віру східного сповідання, якою раз звитяжний козацький народ був просвічений у столиці апостольській константинопольській ще за володіння козарських каганів, так і тепер, триваючи в ній непорушна, не хитався ніколи жодним іно-вір'ям. І не таємниця се, що славної пам'яті гетьман Богдан Хмельницький із Запорозьким військом ні на що інше, а тільки за військові права й вольності піднявся і почав праведну війну супроти Річі Посполитої польської, а в першу чергу за святу православну віру, яка всілякими утяженнями була присилувана від польської влади до унії з римським костелом, і ні для чого іншого добровільно піддався із тим Запорозьким військом та народом малоросійським у протекцію Московської держави, а тільки задля православної одновірності. Через се теперішній нововибраний гетьман, коли Господь Бог, кріпкий та сильний у бронях, пособить щасливою зброєю найяснішому королеві, його милості, шведському звільнити Вітчизну нашу Малу Росію від невільничого московського ярма, має й повинен буде у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено, а коли десь, чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися і розширюватися йому, іншовірцям співжиття на Україні, а

514

515

найбільше лиховірності жидівській, не давати дозволу і на те класти все дбання, щоб була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського трону константинопольського з примноженням хвали Божої, святих церков, а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні, процвітала поміж навколишніх іншовірних держав. А для більшої поваги першона-чального в Малій Росії митрополичого престолу київського і для кращого управління духовних справ, має той таки ясновельможний гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу, щоб через те поновилися подання і синівське послушенство згаданому апостольському константинопольському трону, від якого євангельською проповіддю мас бути просвічена і зміцнена у святій католицькій вірі.

OV кожна держава складається і стверджується непорушною SJL цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Річі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічновіддані й пактами укріпленівід Річі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені - має про те ясновельможний гетьман старатися при трактатах найяснішого короля, його милості, шведського і кріпко, скільки Бог сили пошле, поставати, де належатиме, а передусім писати про се до найяснішого маєстату його королівської величності, шведської, як оборонця і протектора нашого, щоб його

величність не допускав нікому не тільки прав та вольностей, але й військових кордонів пошкоджувати й собі привласнювати. Над те має той таки ясновельможний гетьман після закінчення, дай Боже, щасливої війни впросити в королівської величності шведської такого трактату, щоб його величність та його спадкоємці, найясніші королі шведські титулувалися постійними протекторами України і залишалися такими на ділі для більшої кріпості Вітчизни нашої і для збереження її цілості в наданих правах та кордонах. Також і про те має писати ясновельможний гетьман до найяснішого королівського маєстату, щоб у трактатах його величності з Московською державою було й таке викладене, щоб як невільників наших, які зараз у Московській державі перебувають, було нам вільно повернено після закінчення війни, так і винагороджено і слушно поповнено всі починені від Московської держави у теперішню війну на Україні шкоди. А особливо про те просити і дбати має в найяснішої королівської величності, щоб було всіх звільнено і до нас повернено наших невільників, які залишаються в державі його ж величності.

скільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь у чому насильству вати. А після закінчення війни, коли Господь Бог пос-

516

517

прияє, при бажаному і задовільному для нас мирі, новообраному гетьманові осісти у своїй резиденції, а по тому кріпко і невсипуще стерегти того. Має він бути зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні і побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи.

апорозьке низове військо, як заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі і на землі, так не меншими було збагачено для спільного свого пожитку та промислів наданнями, але коли Московська держава, винаходячи всілякі способи для утиснення та знищення його, побудувала на їхніх власних військових грунтах та угіддях чи городи Самарські, чи фортеці на Дніпрі тим бажаючи тому Запорозькому війську низовому учинити перешкоду в рибних та звіриних промислах, створило праволомство і пригнічення. Нарешті військове гніздо Запорозьку Січ розорило військовим наступом. Отож, після щасливого, дай Боже, закінчення війни (коли тепер Запорозьке військо не очистить грунтів своїх і Дніпра од московського насильства і себе не задовольнить) має ясновельможний гетьман при трактуванні найяснішого короля, його милості, шведського з Московською державою про мир дбати про те, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено, де надалі не тільки не має ясновельможний гетьман ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь який спосіб та військові угіддя пустошити, але й буде зобов'яза-

ний до їхньої оборони чинити всіляку поміч Запорозькому низовому війську.

Ьрод Терехтемирів, оскільки здавна до Запорозького низового війська належав і називався його шпиталем, хай і тепер отож після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства, має ясновельможний гетьман те місто повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й перевозами на Дніпрі, що там ' є, побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків військовим коштом і з нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро увесь згори від Перевалочної вниз, перевіз Переволочанський і саме місто Перевалочну з містом Керебердою, і ріка Ворскло із млинами, які є в Полтавському полку, і козацьку фортецю із належним од неї, має ясновельможними гетьман, а по ньому наступні наслідники того гетьманського уряду зберегти при Запорозькому війську, згідно давніх прав та привілеїв, нікому з духовної і світської влади не допускаючи і не дозволяючи забивати й будувати там, на Дніпрі, від Перевалочної єзів, заводити ставів та ловитов рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всілякі прикмети аж по самий Очаків не до кого іншого, тільки до низового Запорозького війська.

и в самодержавних державах заховується хвалебний і корис-.нмп суспільному станові порядок, той порядок завше, як у війні, так і у мирі звичайно відправляють приватні й публічні Ради для спільного добра Вітчизні, в яких самі самодержці ведуть

яи*

518

перед своєю присутністю, кладучи без заборони своє зізвольнення на спільні міністрів своїх та радників рішення та ухвалу, а чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був либонь у Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно давніх прав та вольностей ? Однак, коли деякі Запорозького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладна таке право: «Як хочу, так повеліваю!» - то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні у Запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережено постійно у Запорозькому війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за преспектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані подібним чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної ради генеральні совітники з кожного полку по одній значній, стровинній, добророзумніп та заслуженій особі, вибрані за гетьмнаською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними мяе.радити-ся ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити. Тому тепер, при гетьманській елекції, за одноголосною всіх радою й ухвалою призна-

519

чається три генеральні в кожному році Ради, які мають відправлятися в гетьманській резиденції: перша на Різдво Христове, друга rta Воскресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці, на які мають і повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли Запорозького низового війська для прослухову-вання і рішень прибувати після прислання до себе від гетьмана розпорядження, не порушуючи аж ніяк призначеного терміну. А де що тільки буде від найвельможнішого гетьмана запропоновано до загальної ради, про те всім добропорядно, без жодного приватного ївого й чужого порядку, респектів, без душепогибної заздрості та ворожнечі, зобов'язані будуть радити і так прозірливо, щоб не було нічого в тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні. А коли б наті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою. Також, коли якісь листи трапляються із закордонних сторонніх держав, орди-новані до ясновельможного гетьмана, то про них має оголосити його вельможність генеральній старшині і відповіді, які відписуватимуться, освідомлювати, не утаюючи ніяких листовних кореспонденцій, особливо закордонних і тих, які можуть пошкодити вітчизняній цілості й загальному добру. А щоб була конечна надія в секретних та публічних радах між ясновельможним гетьманом та генеральною старшиною, з полковниками та генеральними радниками, має кожен із них при посіданні свого уряду виконати на вірність і у Вітчизні на зичливість до репментаря свого, на

520

збереження повинностей своїх, які тільки до уряду якогось належатимуть, формальну присягу, згідно клятви, публічно у хваленої. А коли б щось було помічено в ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді та ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи коли вкаже на те належна і невідправна потреба, на Раді того вельможності виказати і з'явити про порушення прав та вольностей вітчизняних без применшення і найменшого ушкодження високого репментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися й чинити помсти, а дбатиме такі недоладності справити. Особливо генеральні радники, кожен із них у своєму полку, з якого на дорадництво вибрані, сильні будуть разом із паном полковником городовим доглядати порядків і ними спільною радою управляти, постаючи за кривди й утяження людські. І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана, належить їм виявляти честь і віддавати вірне послушенство, так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товаристиво, а не за слуг та робітних підлеглих, не примушуючи їх навмисне для приниження осіб до публічного негречного упослідже'ння перед собою стоянням, окрім тих випадків, коли потреба викаже.

VII

ТУ'оли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радни-JX.Kitf, значного товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи бтогонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам

521

ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу (чи кримінальну, чи некри-мінальну) здати на військовий генеральний суд, і який на нього випаде нелицемірний та нелицегляднип декрет, такий кожен пе-реступник має й понести.

VIII

' І Чі'ж генеральні особи, які належно резидують при гетьмансько-J. му боці, мають донести ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийогось чину й повиності належатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати.

скільки перед цим у Запорозькому війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами і всілякими до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, то й тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма був обраний увагою гетьманською і зі загального зволення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна і добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами й повертав їх на публічну військову потребу з вїдомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток уживати,.а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу, а

523

522

саме: індуктою, Гадяцьким полком, сотнеюШептаківською, добра-ми Почепівськими й Оболвнськими та іншими витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більш ясновельможний гетьман маєтностеп, добр військових не має самовладна собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільше ченцям, попам, бездітним удовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати. І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяженип генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердиться, там і залишатися, але мають бути два підскарбіїв кожному полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за загальною ухвалою полковника, військової та посполитої старшини, які б знали про полкові та городові приходи й посполиті побори - вони мали б щороку звітувати щодо свого завідування та управління. Ці полкові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового скарбу приходи у своїх полках, їх відбирати й віддавати до рук генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрими, які належать до полкового уряду.

ҐТк за всякими у Вітчизні й Запорозькому військові порядками, за SJLnocadoK) уряду свого, має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійні-

шого, легшого й кориснішого собі мешкання. Через те, щоб пани полковники, сотники і всілякі військові й посполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою, брати до кошення сіна, збирання з піль жнива, гачення гребель примусом, чинити насилля, віднімаючи й гвалтовно купуючи грунти, за будь-яку вину з усього майна лежачого й рухомого оголяти, приневолювати до діл своїх домових безплатно ремісників та козаків - має те ясновельможний гетьман своєю владою заборонити, чого й сам для доброго прикладу іншим, підручним собі, має вистерігатися і так не чинити. А оскільки всілякі утяження та здирства вірним людям походять найшвидше від владолюбних накупнів, які не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приватного пожитку військових та посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце корупціями і завдяки цьому втискуються бе? вільного обрання понад слушність та право чи на полковничі уряди, чи на інші посади - щодо цього конечно постановляється, щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими датками та респектами, нікому за корупції полковничих урядів та інших військових та посполитих начальств не давав і насильно на них нікого не встановлював, але завжди, як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами, особливо ж полковники, а після вибрання потверджені гетьманською владою, однак елекції таких урядників мають відправлятися не без гетьманської волі. Те ж таки право мають і полковники зберігати й не постановляти без вільного вибору цілої сотні сотників та інших урядників через корупції та будь-які інші респекти, не повинні також через своє приватне урядження їх від урядів відставляти.

524

525

ЛІ

Т^озачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без Л.присутності самих козаків, коли в походах, або на будь-яких перебуватимуть службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утяжувалися вимаганням датків - домовлено і постановлено.

XII

г менше городам українським і від того чиниться утяження, що багато хто із жителів, які мають відбувати всілякі посполиті повинності для різних державців, духовних та світських, повідходили в посесію, а їхні посполиті, які залишилися малолюдно, мусять без жодної полегши ті ж таки двигати тяжарі, які носили на собі з допомогою відторгнених і тих, що відійшли, сіл. Через це після заспокоєння після воєнної колотнечі, Вітчизни і після звільнення, дай Боже, її від московського підданства, має бути встановлена через вибраних на те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностей, і які залишилися під державцями й подана до уваги генеральної Ради при гетьмані, за якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить тримати військові добра і маєтності, і які повинності та послушенства підданські має поспільство державцям віддавати. Також і від того убогим людям посполитим примножується утяження, що численні козаки інших людей посполитих, приймаючи собі в підсусід-ки, охороняють та від належних їм повинностей, які кладуться на загальну тяглість городову та сільську, а маєтні купці, захищаючись чи гетьманськими універсалами, чи полковничою та сотниць-кою протекцією, ухиляються від несення спільних посполитих тяжарів і не хочуть допомагати відбувати її людям убогим. Хап

через те ясновельможний гетьман не забуде своїми універсалами привернути як підсусідків козацьких, так і купців до посполитих повинностей і заборонити їм протекції.

XIII

толичне місто Київ та інші українські городи з маїстратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушною повагою сього акту елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі.

XIV

що найбільше приносили утяження посполитим людям на Україні передусім наїзди і підводи, а козакам провідництво, через які люди приходили до крайнього в майні своєму знищення, то тепер аби ті підводи й провідництва зовсім були знищення, то тепер аби ті підводи й провідництва зовсім були залишені і щоб ніхто з переїжджих аж ніяк не. важився ніде жодної підводи брати, напоїв, кормів і датків найменших вимагати, хіба хто в публічних справах і то за подорожньою ясновельможного гетьмана їхатиме, але й тому без жодних поклонних датків, а дати лише підвід, скільки в подорожній буде написано. Особливо, щоб жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям наноситься знищення. Однак, усяка особа, великий, дрібний і найменший, за приватним своїм ділом, а не військовим, коли переїжджає без рейментарської подорожньої, має своїм коштом усюди по городах та селах послугуватися, а не вимагати і силою ніколи не брати підвід та провідників.

526

527

що аренды, установлені для річної плати компаній та сердюкам і для наших військових витрат вважаються за тяготу посполиту від усіх малоросійських обивателів, військових та посполитих, так само за прикрість і утяження у поспільства є компанійська та сердюцька станція. Тому як оренди, так і згадана станція мають бути залишені й цілком знесені. Відтак хай військовий занедбалий скарб реставрується та постановиться на відбування і задоволення всіляких публічних військових таки витрат. А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман маєтримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова.

домову потребу, жодних справ, не тільки кримінальних, але й поточних, не судили і здирства понад звичай не чинили людям та городовим - сприятиме тому ясновельможний гетьман своїм до-бродумним дбанням та владою; йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність звалить потвердити не тільки підписом своєї руки, але і формально присягою і тисненням військової печатки. А присяга та мас в собі таке:

ПРИСЯГА ГЕТЬМАНА ОРЛИКА

XVI

тократ убогі люди кричать і скаржаться, що як індукторі та їхні фактори, так і виїздні ярмаркові чинять численні понад звичай і незчисленні їм здирства, через які неможливо взагалі убогій людині вільно з'явитися на ярмарок продати якусь малу річ для покриття убожества свого або на домову потребу купити без ярмаркового платежу, а, не дай Боже, у провину якусь, хоч малу, втрапити, то випаде бути обідраному з ніг до голови від виїздних ярмаркових. Через що хап індуктарі та їхні фактори від них стільки відбирають до військового скарбу, скільки товарів, і такі ексакції, евекти та індукти, які буде вичислено в інтерцигах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям вірним убогим не чинячи найменшого здирства. Так само й виїздні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажею або для купівлі чогось на

, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Тройці, на . тому, що, будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими, за зволенням найяснішої королівської величності шведської, протектора нашого, від генеральної старшини і всього Запорозького війська тут, при боці його королівської величності, і яке біля Дніпра на Низу залишається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Запорозьким військом узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекції по всіх пунктах, комматах та періодах незмінна виконувати, милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати, жодних факцій не ладнати зі сторонніми державами та народами,

528

529

а всередині у Вітчизні на зруйнування і хоч яке пошкодження, оголошувати усілякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військовим, шкідливі генеральній старшині, полковникам і кому належить, обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників, згідно артикулів пробних, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, непорочен се Євангеліє та невинна страсть Христова.

Микола Костомаров

КНИГИ БИТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

А те все підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую.

Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.

Пилип Орлик,

гетьман Запорозького війська рукою власною.

1. Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усею твар'ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племена шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і Любили б Його, і були в усі щасливі.

2. Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племена вимислило собі богів, а в кожному племені народи повидумували собі богів, і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і короба, і нещастя, і незгода.

3.1 так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше неволею.

4. Бо един єсть Бог істинип і един він цар над родом чоловічим, а люди, як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди биться за своїх царів, і пуще

530

стала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом і костями, і умножились на всім світі горе, біднота і хороба, і нещастя, і

незгода.

5. Нема другого Бога, тільки один Бог, що живе високо на небі, іже везді сип Духом святим своїм, і хоч люди поробили богів в постаті звіриній і чоловічій со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубийця диявол.

6. Немає другого царя, тільки один Цар Небесний Утішитель, хоч люди і поробили собі царів в постаті своїх братів - людей, со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і на-псправедливіший надусіх, а розумніший інайсправедливіший єсть Бог, а ті царі - со страстями і похотями, а правив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубивця диявол.

7.1 ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші, або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хороба, і нещастя, і незгода.

8. Два народи на світі були дотепніші: Євреї і Греки.

9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея, і постановив їм Моїсеп закон, що приняв од Бога на горі Синапській і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя Бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

10. Але Євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і Бог тоді ж показав їм, що вони не гаразд зробили, бо хоч Давид був луччип з усіх царей на світі, однак його бог попустив у гріх, що він одняв у сосіда жінку: се ж так було, аби люди зрозуміли,

531

що хоч який добрий чоловік буде, а як стане самодержавно панова-ти, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, Бог попустив у саме велике кепство - ідолопоклонство, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно пановати, то одуріє.

11. Бо хто скаже сам на себе: «Я луччип од усіх і розумніший над всіх, усі мусять коритися мені і за пана мене уважати, і робить те, що я здумаю», - топ согрішає первородним гріхом, которип погубив Адама, коли він, слухаючи диявола, захотів порівнятися з Богом і здурів, - топ навіть подобиться самому дияволу, котрий хотів стать в рівню з Богом і упав у пекло.

12. Єдин бо єсть Бог і един він Цар, Господь неба і землі.

13. Тим і Євреї, як поробили собі царів і забули єдиного Царя небесного, зараз одпали і од істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх, і всіх забрали у полон Халдеї.

15. А Греки сказали: «Не хочемо царя, хочемо бути вільні і рівні».

16. І стали Греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки і скуства і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.

17. Але Греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали Царя Небесного і вимишляли собі богів, і так царей у них не було, а боги були, тим вони в половину стали такими, якими були б, коли б у них не було б богів і знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками, і так царів не було, а панство було: а то все рівно, як би у їх було

ян*

532

багато царів.

18. І покарав їх Господь: бились вони між собою, і попали в неволю іспершу під Македонян, а друге до Римлян.

І так покарав Господь род чоловічеськип: що найбільша часть його, сама просвіщена, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.

19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

20. Тоді возрадувався диявол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: от тепер уже наше царство; чоловік далеко одступив од Бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.

21. Але в топ час змилувався Господь Отець небесний над родом чоловічим і послав на землю Сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.

22. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.

23. / навчав Христос, що всі люди братія і ближні, всі повинні любить попереду Бога, потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою положить за други своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою.

24.І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть, цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філозофів, а з простих рибалок.

25. І став народ прозрівають істину: і злякалися філозофи і люди імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.

26. 1 засудили на смерть Ісуса Христа, Бога, царя і пана; і претерпів Ісус Христос оплеванія, заушенія, бієнія, крест і погре-

533

беніє за свободу роду чоловічого, тим, що не хотіли прийняти його зацаряіпана, бо мали другого царя-кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людську.

27. А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і остав їв на віки кров свою для питанія вірним. І воскрес Христос в треп.іп день, і став царем неба і землі.

28 Ученики його, бідні рибалки, розійшлись по світу і пропо-відувь «ы істину і свободу.

29. J ті, що приймали слово їх, стали братами між собою - чи були преж того панами, або невольниками, філозофами, або невче-ними, усі стали свободними кров'ю Христовою, котру зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

30. І жили християни братством, усе у них було общественне, і були у них вибрані старшини, і ті старшини усім слугами, бо Господь так сказав: «Хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою».

31. Тогді імператори римськії і пани, і чиновні люди, і вся челядь їх, і філософи піднялись на християнство і хотіли викорі-нити Христову віру, і гибли християни, їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і інші тьмочисленнії муки їм чинили.

32. А віра Христова не уменшалась, а чим гірше кесарі і пани лютували, тим більше було вірующих.

33. Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: «Уже нам не викоренити християнства: піднімемось на хитрощі, приймемо її (віру Христову) самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ».

34. І почали царі приймати християнство, і кажуть: «От, бачите, можна бути і християнином, і царем вкупі».

534

35. / пани приймали християнство, і сказали: «От, бачите, можна бути і християнином і паном вкупі».

36. А того не уважали, що мало сьогодні, що тільки назваться. Бо сказано: не всяк глаголяп мі Господи, Господи! внідеть в царство небесное, но творяп волю Отца Моего, іже єсть на небесіх.

37. / піддурили архиєреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: «Істинно так воно єсть, ажеж і Христос сказав: воздадите кесарево кесареві, а Божіє Богові», а Апостол говорить: «Всякая власть од Бога». Так уже Господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі були нищими і невольниками.

38. А казали вони неправду: хоч Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і люб'язно розіп шлясь віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать нехристиянському кесареві кесарево - платить податок, сповнять закон, то кесар, припняві І ч віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою, і тоді б не було кесаря, а був би един цар - Господь Ісус Христос.

39. / хоча Апостол сказав: «Всяка власть од Бога», а не єсть воно те, щоб кожний, що захватив власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правленіє повинні бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але урядник і правитель повинні підлягать закону і сонмищу, бо й Христос повеліває судитися перед сонмищем, і так як урядник і правитель - перші, то вони повинні бути слугами, і недостоїть їм робить те, що здума-ється, а те, що постановлене, і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а самі вони грішні люди і самі послідніші, бо всім слуги.

535

40. А сьому ще гірша неправда: буцім установлено од Бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє: пани повинні свободи-ти своі невольників і зробиться їм братами, а багаті повинні неділями нищих, і нищі стали б также багаті; як би була на світі любов: ристиянсъка в сердцях, то так було б: бо хто любить кого, той хі че, щоб тому так же хороше, як йому.

41 І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово сл^во, ті оддають одвіт в день судний. Вони скажуть судді: «Господи! Невтвоєми ім'я пророчествовахом»;-асуддя скаже їм: «Не вім вас».

42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

43. Благодать дана всім язикам, а'спершу коліну Яфетову, бо Симово через жидів отвергнуло Христа. І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов'янського.

44.1 Греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не завлеклись ветхого чоловіка страстями і похотями, оставили при собі імператорство, і панство, і пиху царську, і неволю, і покарав їх Господь: чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до Турків.

45. Романське племена-Влохи, Французи, Гішпани-прийняло благодать, і стяли народи увіходить у силу і у нову жизнь, і просвіщенність, і благословив їх Господь, болучче вони прийняли св. віру, ніж Греки, одначе не зовсім завлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей і панство, і вимислили голову християнства - папу, - і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, то буде гарно.

537

536

46.1 племена німецьке- народи німецькі,-прийняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову і просвіщенність, і благословив його Господь, бо вони ще лучче прийняли віру ніж Греки і Романці, і з'явивсь у них Лютер, котрий почав учити, що повинно християнам жити так, як жилц до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє Християнство царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над Церквою християнською -папи, єсть бо един глава всім - Христос. Але і Німці не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили у себе і королів і панів, і ще гірше дозволили замість папи і єпископів орудувать Церквою Христовою королям і панам.

47. І сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але й у других землях взяли верх над всім і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, одвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і битися за них.

Бо то все рівно, що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе менш шанували Христа, ніж честь національну, але такого ідола їм зроблено, а Англичане кланялись золоту і мамоні, а другі народи также своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино, - і табак, і чай, і вино стали у них богами, бо речено: «Іде же сокровище ваше, там серце ваше». Серце християнина з Іісусом Христом, а серце ідолопоклонникове з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.

48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх боженят, а той бог називався по французьки егоїзм, або інтерес.

49. 1 філозофи почали кричати, що то кепство - віровати в Сина Божого, що немає ні пекла, ні раю, і щоб усі поклонялись егоїзмові, або інтересові.

50. А до всього того довели королі та пани; і завершилася міра

їх плюгавства; праведний Господь послав свій меч обоюдоострый на рід прелюбодійний; збунтовались фрацузи і сказали: «Не хочем, щоб були в нас королі та пани, хочем бути рівні, вільні».

51. Але тому не можна було статися, бо тільки там свобода, гдіДух Христов, а Дух Божий уже перед тим вигнали з Францев-щини королі та маркизи, та філозофи.

52. І Французи короля свого забили, панів розігнали, а самі почалися різати і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

53. Бо на їх Господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової віри.

54. 1 з тої пори племена романське і німецьке турбуються і королів і панство вернули, і про свободу кричать і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.

55. А племена слов'янське, то найменший брат у сем'їЯфетової.

56. Трапляється, що менший брат любить дужче отця, одначе получає долю меншу проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.

57. Племена слов'янське ще до принятія віри не йміло ані царей, ані панів і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов'яни одному Богу Вседержителю, ще його й не знаючи.

58. Як уже просвітились старіші брати Греки, Романці, Німці, тоді Господь і до менших братів Слов'ян послав двох братів Кон-стянтина і Мефодія, і духом святим покрив їх Господь, і переложили вони на слов'янську мову святое письмо і одправовать службу Божую постановили на тій же мові, якою всі говорили посполу, а сего не було ні в Романців, ні в Німців, бо там по латинськи службу одправляли, так що Романці мало, а Німці овсі не второпали, що їм читано було.

«ДО

538

539

59. / скоро Слов'яни припмовали віру Христову так, як ні один народ не припмовав.

60. Але було два лиха у Слов'ян: одно - незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старших, чидоділа, чи не діла, не бачучи того, що у їх своє було лучче, ніж братівське.

62.1 поприймали Слов'яни од Німців королів, і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали з самим простим чоловіком зарівно, і самі землю орали, а то вже у їх стала пиха, і помпа, і гвардія, і двор.

62.1 панів.у Слов'ян не було, а були старшини, хто старіший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх невольники.

63. І покарав Господь Слов'янське племена гірше, ніж другії племена; бо сам Господь сказав: «Кому дано більше, з того більше і зищеться». І попадали Слов'яни в неволю до чужих: Чехи і Полабці до Німців, Серби і Болгари до Греків і до Турок, Москаль до Татар.

64. Здавалось: от згине і племена слав'янське, бо ті Слов'яни, що жили коло Лаби і Помор'я балтицького, ті пропадали, так, що і сліду їх не осталось.

65. Але не до кінця прогнівився Господь на племена слав'янське, бо Господь постановив так, щоб над сим племенам збулось писаніє: камень, його же не брегоша зиждущії, топ бисть во главу угла.

66. По многих літах стало в Слав'янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.

67. Польща була в Поляків, і кричали Поляки: «У нас свобода і рівність!». Але поробили панство, і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю, саму гіршу, яка денебудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.

68. Московщина була з Москалів, і була їх велика Річ Поспали-

та Новгородська, вільна і рівна, хоч не без панства, і пропав Новгород за те, що і там завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а топ цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключиміп народ московський християнський.

69. І одурів народ московський і попав в ідолопоклонство, бо царя своего нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так, що цар Іван в Новгороді душив та топив десятку тисяч народу, а літописці розказуючи те, звали його христолюбивим.

70. А в Литві були Литвяки, та ще до Литви належала Україна.

71. І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд слов'янський до другого люду слов'янського, нерозділи-мо і незмісимо, на образ іпостаси Божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слов'янські поміж собою.

72. І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то істеє брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других - чи був він преж того паном, чи невольником, аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались нараді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.

73.1 постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: «Татьби же і блуд неможе іменуються у них».

74. І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим то гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину, і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали з услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру та за

540

541

ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому.

А Сагайдашний ходив Кафу руйновати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.

75. Багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах мира сього, а записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.

76.1 день одо дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були бна Вкраїніусі козаки, усівільні ірівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слав'янских краях.

77. Бо не хотіла Україна Іти услід язиків, а держалась закону Божого, і всякий чужестранець, заїкавшись в Україну, дивовався, що ні в одній стороні на світі так щиро не моляться Богу, ніде муж не любив так своєї жони, а діти своїх родителей; а коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-християни повірили, буцім справді усе так і єсть, що папа скаже, - тоді на Україні з'явилися братства так, як були у перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се до того, що бачили люди, що в Україні істинная віра, і що там не було ідолів, тим там і єресі жадної не з'явилося.

78. Але панство побачило, що козацтво росте, і всі люди стануть скоро козаками, єсть то вільними, заказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, і хотіли забить народ простий, як скотину, так щоб у йому не було ні чувствія, ні розуму, і почали пани обдирати крепаків, оддали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над першими християнинами, драли з їх з живих шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудьми годувати.

79. / хотіли пани зробить із народа дерево, або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.

80.1 козацтво стали мучить і нівечить, бо такерівне братство християнське стояло панам на перешкоді.

81 Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ; вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вільна, бо всі були рівні, але не надовго.

82. І хотіла Україна знову жити з Польщею по-6ратерськи нерозділимо і незмісимо, але Польща жадною мірою не хотіла одректись свого панства.

83. Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею, як єдиний люд слов'янський з слов'янським нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі Божої нерозділимоїі незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов'янські між собою.

84. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що таке було цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.

85. І одбилась Україна од Московщини, і не знала бідна, куди прихилити голову.

86. Бо вона любила і Поляків і Москалів, як братів своїх, і не хотіла з ними розбрататися; вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись, як один народ слов'янський з другим народом слов'янським, а ті два - з третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі, нерозділимо і незмісимо по образу Тропці Божої, нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються між собою усі народи слов'янські.

87. Але сего не второпали ні Ляхи, ні Москалі. І бачуть ляцькі пани і московський цар, що нічого не зроблять з Україною, і сказали

543

542

поміж собою: «Не буде Україна ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпро її розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік польський панам на поталу».

88. 1 билась Україна літ п'ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна найти в історії.

89.1 вибилась з сил Україна; і вигнали Ляхи козацтво з правого боку Дніпрового і запановали пани над бідним остатком вольного народу.

90. А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петер-бургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербургський положив сотні тисяч в канавах і на костях їх збудував собі столицю.

91. А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одобривши тих, котрі були в Україні старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками,

92.1 пропала Україна. Але так здається.

93. Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та'чужі, і хоч з української крови були ті вирідки, одначе не позвали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий Українець хоч будь він простого, хоч панського роду тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати одного Бога Ісуса Христа, царя і пана над небом і землею.

Так воно було .прежде, так і тепер зосталось.

94. І Слав'янщина хоч і терпіла і терпить неволю, то не сама

її сотворила, бо і цар, і панство не слов'янським духом сотворено, а німецьким, бо татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов'янин, а Німець, тим і урядники його Німці; оттого і пани хоч есть в Росії, та вони швидко перевертаються або в Німця, або в Француза, а істип Слав'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам'ятає одного Бога Іисуса Христа, царя над небом і землею.

Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

96. Бо голос її, голос, що звав всю Слов'янщину на свободу і братство розійшлося по світу слов'янському. І одізвався він, топ голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили Поляки, щоб не було панів, а всі були б рівні в Речі Посполитій а того хотіла Україна ще за 120 літ до того.

97. І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде Україну.

98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам'ятуєть зла і любить сестру свою, так як би нічого не було між ними.

100.1 голос України одозвався в Московщині, коли після смерти царя Олександра хотіли прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую, і Слов'ян поєднати, по образу іпостасей божественних нерозділимо і незмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.

101. І не допустив до того деспот, одні положили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.

«696

«SS6

544

ян*

102. 7 панує деспот кат над трьома народами Слов'янськими править через Німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов'янську і нічого не робить.

103. Бо голос України не затих.

І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всі* братів своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позос-танеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графпі н,-герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, нікрепака, ні холопа-ні в Московщині, нівПольщі, нів Україні ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.

104. / Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою g союз{ Слов'янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто де на карті буде намальована Україна: «От камень, него же не берегоша зиждущиї, то бисть во главу угла».

545

УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ

ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ,

НА УКРАЇНІ Й ПОЗА УКРАЇНОЮ

сущого

ТГ "Тароде Український! Народе селян, робітників, трудящого і І люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Централь-JL _Ж_ ну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі.

Найкращі сини твої, виборні люди від сел, від фабрик, від солдатських казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боротись за ті права та вольности.

Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:

Хап буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тапним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати топ лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, й які закони для нас лучші.

546

547

Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, манастирські та інші землі у власність народів, як буде видано про це закон на Всеросійськім Учредительнім Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Сеймові).

Так сказали виборні люди з усієї Землі Української. Сказавши так, вони вибрали з поміж себе нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права й творити новий лад вільної автономної України.

І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя й приступили до тієї великої роботи.

Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.

Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпхнуло простягнену руку українського народу.

Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші до-

А найголовніші домагання ті були такі:

Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на Автономію.

Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісаря по українських справах.

Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, се-б-то вибраним нами комісаром на Вкраїні.

Щоб певна частина грошей, які збіраються в Центральну Казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.

Всі ці домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло. І

Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на Автономію, та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного зібрання.

Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісаря, не схотіло разом з нами творити новий лад.

Так само не схотіло признати комісаря на всю Україну, щоб ми могли разом з ним вести наш край до ладу і порядку.

І гроші, що збіраються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.

І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, томи самі повинні взяти її на себе. Це наш обов'язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: од нині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи міста од нині знає, що настав час великої роботи.

548

549

Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.

Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу організацію та освідомлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію.

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміш з иншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.

Центральна Рада покладає надію, що народи не-українські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у нашім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії України.

І коли ми зробимо цю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів землі української й виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовимо, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.

Народе Український! Перед твоїм вибраним органом - Українською Центральною Радою стоїть велика й висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях.

Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народної праці. А для успіху тої праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До цього часу український народ усі кошти свої оддав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав, та не має й

тепер від неї того, що повинен би мати за це.

І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, усім українським громадським управам і установам 31-го числа місця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу й точно, негайно й регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В цей тяжкий час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.

Ухвалено:

Київ. Року 1917,

місяця червня (іюня)

числа 10.

550

ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

НАРОДЕ УКРАЇНСЬКИЙ

І ВСІ НАРОДИ

УКРАЇНИ!

ГТТшкя І трудна година впала на землю Російської Республіки. і На півночі в столицях іде межиусобна й кривава боротьба. JL. Центрального правительства нема й по державі шириться безвластя, безлад і руїна.

Наш крап так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, народньої Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду. Народе український! Ти разом з братніми народами України поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім'я творення ладу в нашій країні, в ім'я рятування всієї Росії, оповіщаємо:

Віднині Україна стає Українською Народньою Республі-

кою.

Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів.

До Установчих Зборів України вся власть творити лад на

551

акає

наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству - Генеральному Секретаріатові України.

Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою і властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усієї Росії.

Ото ж оповіщаємо:

До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як щодо прилучення частини Кур-щини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів.

Всіх же громадян сих земель оповіщаємо:

Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі й інші землі нетрудових хазяйств сільсько-господарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі - касується.

Признаючи, що землі ті єсть власність у сього трудового народу й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.

Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:

552

ОДб

На теріторії Народної Республіки України від сього дня встановлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.

Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею й наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розділення продуктів споживання й кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному Секретарству праці від сього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу.

Волею й іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир установлено як найшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через Центральне Правительство примусити й спільників і ворогів негайно розпочати мирні переговори.

Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права українського народу в Росії й поза Росією в замиренню не нарушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами всіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях, як на фронті, так і в тилу.

Останніми часами ясні здобутки революції затемнено відновленою карою на смерть. Оповіщаємо:

Віднині на землі Української Республіки смертна кара касується.

Всім ув'язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до сього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде видано закон.

Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові

553

народу. 3 тою метою приписуємо Генеральному Секретарству судових справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу.

Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписуємо:

Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці мають бути забезпечені всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи й мешкання, право и можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Український народ, сам довгі літа боровшися за свою національну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо: що народам великоруському, єврейському, польському й іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права та свободи самоврядування в справах їх національного життя. Та доручаємо нашому Генеральному Секретарству національних справ подати нам у найближчім часі законопроект про національно-персональну автономію.

Справа харчова є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час. Українська Народня Республіка повинна напружити всі свої сили й рятувати, як себе, так і фронт і ті частини Російської Республіки, які потребують нашої допомоги.

Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки в федера-

555

554

тивній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеніп Республіці Росії здоровля, силу й нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.

Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня н.ст. 1918) року, а днем скликання їх - 9 (22 н.ст.) січня 1918 року.

- Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.

У Києві 7 (20) листопада 1917 р.

ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ У .ІД. РАДИ

Народе України!

Роєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Та в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Кількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийни-ків, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі.

З приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну владу над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорганізувати нове Правительство.

А тим часом петроградське Правительство Народних Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Рес-

556

557

публіку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська -червону гвардію, большевиків, які граблять хлібу наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не заставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убийство й злочин.

Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до тої братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде дальше кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.

Крім того те ж петроградське Правительство Народних Комісарів починає проволікати заключения мира й закликає до нової війни, називаючи її «святою». Знов поллється кров, знов нещасний робочий люд буде мусіти приносити в жертву своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з'їздами селян, робітників і солдатів України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає мира й мир повинен прийти можливо як найскорше.

Та для того, щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленню того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України:

Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.

З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиноюй иншимими бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки.

Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу - селян, робітників і солдатів та виконуючий орган, який віднині буде називатися Радою Народніх Міністрів.

І отже, перш усього, поручаемо Правительству нашої Республіки, Раді Народніх Міністрів, від сього дня вести початі вже мирові переговори з осередніми державами вповні самостійно й довести їх до кінця, не звертаючи уваги на ніякі перешкоди з боку яких небуть інших частей бувшої російської імперії, та встановити згоду, щоб наш край почав своє життя в спокою й мирі.

Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграб-люють і руйнують наш край, то поручаемо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути очищена від насланих з Петрограду наємних наїздників, які порушують права Української Республіки.

Безмірно тяжка війна, почата буржуазними правительствами, вимучила наш народ, винищила наш край, знівечила добробут. Тепер сьому треба покласти край.

Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, поручаемо розпускати солдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести наро-дню міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.

Знищені війною й демобілізацією місцевости мають бути відбудовані при помочи державного скарбу.

:.?. .*,

558

559

Коли наші вояки вернуться додому, народні ради - громадські й повітові й городські думи, - мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Між тим, щоб установити таку власть, до якоїмали-б довірря й яка спиралася-б на всі революціпно-демократичні верстви народа, має Правительство додати до помочи місцевим самоврядуванням ради робітничо-селянських і солдатських депутатів, вибраних із місцевих людей.

В земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціалізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.

Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради, й Рада Міністрів уживе всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в'руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.

Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Республіки.

Війна забрала для себевсі трудові сили нашоїкраїни. Більшість підприємств, фабрик і робітень виробляли тільки те, що було необхідне для війни, й народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець.

Раді Народніх Міністрів поручаемо негайно пристосувати всі заводи й фабрики до мирних обставин, до виробу продуктів, необхідних для робочих мас.

Та сама війна дала сотки тисяч безробітних і інвалідів. В самостійній Народній Республіці України не повинен страждати не один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підня-

ти промисл держави, має зачати творчу роботу по всіх галузях, де всі безробітні могли-б найти працю й приложити свої сили, й прийняти всіміри для обезпечення покаліченим і потерпівшим від війни.

При старім ладі торговці і всілякі посередники наживали на бідних, пригнічених клясах надмірні капітали.

Відтепер Українська Народня Республіка бере в свої руку най-важніші області торгівлі й усі доходи з неї обертає на користь народу.

Торговлю товарами, які мається привозити зза границі й вивозити за границю, вестиме сама наша держава, щоб не було такої доріжні, через яку завдяки спекулянтам терплять найбід-ніші верстви.

Для виконання сього поручаемо Правительству Республіки виробити й представити до затвердження закон про се, також про монополі заліза, вугля, шкур, тютюну й інших продуктів і товарів, з котрих податки найбільше обтяжували робочі кляси в користь нетрудових.

Так само поручаемо установити державно-народню контролю над усіма банками, що через кредити нетрудовим клясам помагали експлуатувати трудові маси. Відтепер кредитова поміч банків має йти передовсім на піддержку трудовому населенню й на розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не для спекуляції й ріжнородної банкової експлуатації.

На грунті анархії, неспокоїв у життю й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частин населення. Тим невдоволенням користуються різні темні сили й тягнуть неосвідомлених людей до старих порядків. Сі темні протиреволюціпні сили бажають знову піддати всі вольні народи під одно царське ярмо - Росії.

561

560

та»

Рада Народних Міністрів повинна безпощадно боротися з усіма контрреволюційними силами й каждого, хто призиває до повстання проти самостійної Української Народної Республіки й до повороту старого ладу, - карати яко за державну зраду.

Всі демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, потверджується й окремо проголошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі народи користуються правом національно-персональної автономії, яку признано за ними законом 22 січня.

Все перечислене в Універсалі, чого не вспіємо виконати ми, Центральна Рада й наша Рада Міністрів, у напблищі тижні виконають, справдять і до оконечного ладу доведуть Українські Установчі Збори.

Ми поручаемо всім нашим громадянам перевести вибори як найбільш енергічно, підняти всі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений як напскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори, - найвищий господарь і управитель нашої землі, й Констітуцією нашої незалежної Української Народньої Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всього трудового народу її на тепер і на будучі часи. Сей найвищий наш орган має рішити про федеративну зв^язь з народніми республіками колишньої російської імперії. До того ж часу всіх горожан самостійної Української Народньої Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Української Республіки.

Українська Центральна Рада. У Київі. 9 (22) січня 1918 р.

Конституція УНР, призначена для оголошення на Укра'нсь-ких Установчих Зборах, була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Внаслідок перевороту, що стався того ж таки дня, вона ніколи не увійшла в життя.

конституція

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ

РЕСПУБЛІКИ

(Статут про державний устрій, права і вольности УНР)

І. Загальні постанови

1. Відновивши своє державне право, яко Українська Народня Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державною суверенною, самостійною і ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України цеб-то громадянам УНР всім разом.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні Збори України.

4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в 2/ З голосів присутніх членів не може відбутись ніяка зміна в границях Республіки або в правнд-державних відносинах якоїсь території до Республіки.

5. Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадянам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації.

6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх культурних прав в національних межах.

ІЇУ *.

563

562

Л. Права громадян України

7. Громадянином УНР вважається кожна особа, яка це право набула порядком, приписаним законами УНР.

8. Громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином иншої держави.

9. Громадянин УНР може зложити з себе громадські права заявою до уряду УНР з захованням приписаного законом порядку.

10. Позбавити громадянських прав громадянина УНР може тільки постанова Суду Республіки.

11. Актова, громадянська і політична правомочність громадянина УНР починається з 20-ти літ. Ніякої різниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає.

12. Громадяне УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві УНР вживатися не можуть.

13. Громадянин УНР і ніхто инший не може бути затриманий на території її без судового наказу инакше, як на гарячим вчинку. Але і в такім разі він має бути випущений не пізніше, як за 24 год., коли суд не встановить якогось способу його затримання.

14. Громадянин УНР і ніхто иншип на території її не може бути покараний смертю, ані відданий яким-небудь карам по тілу, або иншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна, як карі.

15. Домашнє огнище призначається недоторканим. Ніякареві-зія не може відбутися без судового наказу. В наглих випадках можуть органи правної охорони нарушити недоторканість і без судового наказу; одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина доставлений судовий наказ не далі, як на протязі 48

годин по довершенню ревізії.

16. Установляється листова тайна. Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу інакше, як у випадках, законом означених.

17. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку, оскільки він не переступає при тім постанов карного права.

18. Кожний громадянин УНР і всі инші на її території мають свободу перемін місця проживання.

19. Постанови §14, 16, 17, 18 і 19 не торкаються нормовання спеціальними законами виїмкового стану, який можна встановляти лише кожен раз окремим законом, згідно §79-80.

20. Лише громадяне УНР користуються з усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванню державним і місцевим життям через активну і пасивну участь у виборах до законодатних установ і органів місцевого самоврядування.

21. Активне і пасивне право участи у виборах, як до законодатних органів УНР, так і до всіх виборчих органів міського і громадянського самоврядування, мають всі громадяне УНР, коли їм до дня виконання виборчого акту вийде двадцять літ. Виїмок творять признані законом за безумних і божевільних, котрі находяться під опікою. Які карні переступства тягнуть позбавлення виборчого права, про те рішають Всенародні Збори звичайним законо-датним порядком. Ніяких инших обмежень виборчого права не може бути. Окремі постанови про права громадянства нормує спеціальний закон.

564

III. Органи влади Української Народньої Республіки

22. Вся власть в УНР походить від народу, а здійснюється в порядку, установленім цим статутом.

23. Верховним органом УНР являються Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть і формують вищі органи виконавчої і судової власти УНР.

24. Вища власть виконавча в УНР належить Раді Народніх Міністрів.

25. Вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР.

26. Всякого рода справи місцеві впорядковують виборчі Ради і Управи громад, волостей і земель, їм належить єдина безпосередня місцева власть; міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність (§50), безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народньої Республіки (§60 і 68).

IV. Всенародні збори Української Народньої Республіки

27. Всенародні Збори вибираються загальним, рівним, безпосереднім, тапним і пропорціональним голосуванням всіх, хто користується громадянськими і політичними правами на Україні і в них судова не обмежений.

28. Вибори мають бути впорядковані так, щоб один депутат припадав приблизно на сто тисяч людності і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу. У всім иншім правила виборів у

565

оде

Всенародні Збори установляються законом.

29. Депутатом може бути вибраний кожний необмежений в своїх правах громадянин УНР, котрому минуло 20 років. Він не мо).е бути потягнений до одповідальності за свою політичну діяльність. Під час виконування своїх депутатських обов'язків він дістає платню в висоті і в порядку, установлених Всенародніми Зборами.

30. Провірка виборів належить Судові УНР. Свої рішення в цих справах він передає Всенароднім Зборам. Признання мандатів не-праіними і скасування виборів та призначення на їх місце нових виборів належить Всенароднім Зборам.

ЗІ. Депутати до Всенародніх Зборів вибираються на три роки. По трьох роках з дня виборів вони тратять свою силу, коли Збори не були розпущені й заступлені новими дочасна.

32. Дочасна Всенародні Збори розпускаються їх же постановою, а також волею народу, виявленою не менш, як трьома мільйонами виборців, вписаними заявами, переданими через громади Суйові, котрий по пробірці правосильності, повідомляє про домагання Всенародні Збори.

33. Нові вибори по постанові Всенародніх Зборів розписує законодавча власть. Всенародні збори тратять свою повновласть днем передачі її новообраним Всенароднім Зборам. Між постановою про розписання виборів і скликання нових Всенародніх Зборів не може минути більш, як три місяці.

34. Скликає всенародні збори і провадить ними Голова, вибраний Всенародніми зборами. Нові Всенародні Збори скликає і відкриває Голова, вибраний попередніми Всенародніми Зборами. Уряд Голови триває весь час, поки не будуть скликані нові Збори і буде вибраний ними Голова. Заміняє його заступник, вибраний Зборами

566

567

на випадок смерті або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови.

35. Голова Всенародніх Зборів, як їх представник, іменем Республіки сповняє всі чинності, зв'язані з представництвом Республіки.

36. В поміч Голові, в справах, вичислених §32-33, Всенародніми Зборами вибирається йому товаришів, в числі, яке установлять Всенародні Збори. Один з них вибирається заступником Голови.

37. Всенародні Збори збираються на сесію не менш, як два рази що-року. Перерва між сесіями не може бути більш трьох місяців. На пропозицію, внесену 1/5 депутатів, Всенародні Збори повинні бути скликані не пізніше від її одержання Головою.

38. Для правосильності рішень Всенародніх Зборів треба присутності більш як половини депутатів. Всі справи рішаються звичайно більшістю присутніх. Тільки відділення території, зміни конституції, оголошення війни і віддання під слідство і суд міністрів рішаються спеціяльною більшістю.

39. Законодатні проекти вносяться на розгляд Всенародніх Зборів:

а) президією в порозумінню з Радою Старшин Зборів;

б) поодинокими фракціями, зареєстрованими Всенародніми Зборами;

в) окремими депутатами, числом не менш 30-ти;

г) Радою Народніх Міністрів УНР;

д) органами самоврядування, які об'єднують не менш ста тисяч виборців;

е) безпосередньо виборцями - громадянами Республіки, в числі не менш ста тисяч, писаними заявами, потвердженими через громади і поданими Судові, що по пробірці їх правосильності передає цю пропозицію Голові Всенародніх Зборів.

40. Законодатні проекти, внесені вказаними в §39 порядком, передаються президією Всенародніх Зборів до комісії і після докладу комісії приймаються остаточно Всенародніми Зборами. Законодатні проекти, внесені не з ініціативи Ради Народніх Міністрів, ра-ом з внесенням до президії Всенародніх Зборів подаються до віі'зма Ради Народніх Міністрів.

41. Законодатні проекти, внесені, а не ухвалені в одній сесії, ML- «сушь пройти під ухвалу нового складу (після нових виборів).

42. Внесення про зміну Конституції вносяться і проходять тим же порядком, вказаним в §39-41, але для ухвали їх потрібно З/ 5 присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ця ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародніми Зборами в новім складі, після найближчих нових виборів. У всім иншим, не вказанім Конституцією, лад і діяльність Всенародніх Зборів нормується наказом, який Всенародні Збори ухвалюють і змінюють в звичайнім порядку.

43. Закони і постанови Всенародніх Зборів розпубліковуються ними як виїмки з протоколів їх засідань, за підписом Голови (або його товариша) і одного з Секретарів Всенародніх Зборів. Обов^язу-ють вони від дня одержання їх в місцевих установах, оскільки не постановлено инакше в самім законі.

44. Без ухвали Всенародніх Зборів не можуть обиратись ніякі податки.

45. Без постанови Всенародніх Зборів не можуть бути зроблені на рахунок УНР ніякі позики, ані взагалі якісь обложения державного майна.

46. Громадяне України не можуть бути покликані до обов'язкової військової або міліційної служби инакше, як постановою Всенародніх Зборів України.

568

47. Війна не може бути проголошена, ні згода не може бути заключена від імені УНР без постанови Всенародніх Зборів. Для проголошення війни треба ухвали 2/3 присутніх членів Всенародніх Зборів.

48. Всенародні Збори затверджують трактати політичні й економічні, що укладаються іменем УНР.

49. Всенародні Збори установляють одиниці міри, ваги І монети УНР.

V. Про Раду Народніх Міністрів української Народньої Республіки

50. Яко вища виконавча власть УНР (§22), Рада Народніх Міністрів її порядкує всіма справами, які зістаються поза межами діяльності установ місцевої самоуправи (§24) або дотикають цілій УНР; координує і контролює діяльність цих установ, не порушуючи законом установлених компетенцій їх, та приходить їм в поміч, коли вони до неї звертаються.

51. Рада Народніх Міністрів дістає свою повновласть від Всенародніх Зборів і тільки перед ними відповідає.

52. Формує Раду Народніх Міністрів Голова Всенародніх Зборів за порозумінням з Радою Старшин Зборів, і потім Рада Народніх Міністрів подається на затвердження Всенароднім Зборам.

53. Тим самим способом робиться частинне доповнення Ради Народніх Міністрів.

54. Число членів Ради Народніх Міністрів і спеціялізацію портфелів установлюють Всенародні Збори.

55. Кожен депутат Всенародніх Зборів має право ставити запитання Раді Народніх Міністрів в цілому чи поодиноким чле-

569

нам, оголошуючи запитання через президію Всенародніх Зборів.

56. Фракція Всенародніх Зборів і депутати, в числі не менш 15-ти, можуть ставити Раді Народніх Міністрів чи поодиноким її членам жадання вияснень порядком §55. Коли Всенародні Збори більшістю голосів підтримують таке жадання, Міністри не пізніше 7-ми день мають на ці жадання дати пояснення у Всенародніх Зборах УНР - самі чи через своїх представників.

57. Член Ради Народніх Міністрів, котрому більшість Всенародніх Зборів УНР висловить недовірря, складає свою повновласть, і через 24 години Всенародні Збори можуть приступити до зміщення його способом, вказаниму §53. Те саме розуміється про цілу Раду Народніх Міністрів, коли їй буде висловлено недовірря цілості.

58. Постановою 2/3 Всеняродніх Зборів члени Ради Народніх Міністрів можуть бути піддані під слідство й суд за свою діяльність.

59. Члени Ради Народи іх Шністрів мають право брати участь в дебатах Всенародніх Зборів з дорадчим голосом. Члени Всенародніх Зборів під час свого пробування в складі Ради Народніх Міністрів теж мають тільки дорадч чи голос.

IV. Суд Української Народньої Республіки

60. Суд в У HP відбувається іменем її.

61. Поступовання в cytii Ілчє бути прилюдне і устне

62. Судова власть в рамшх цивільного карного і адміністративного законодавства здгпсн юється виключно судовими установами.

63. Судових вирішень не можуть змінити ні законодатні, ні

570

571

адміністраціпні органи власти.

64. В яких випадках адміністраційні органи можуть накладати й екзекувати кари - про це рішає виключно закон.

65. Суд для всіх громадян Республіки один і цей самий, не виключаючи й членів Всенародніх Зборів та членів Ради Народніх Міністрів, з захованням при цьому постанови §56 цього закона.

66. Найвищим Судом Республіки являється «Генеральний Суд УНР», зложений з колегії, вибраної Всенародніми Зборами на протяг п'яти літ.

67. Генеральний Суд являється найвищою касаційною інстанцією для всіх Судів Республіки і не може бути судом першої та другої інстанції та мати функцій адміністративної власти.

68. В усім иншім організація і компетенции судів та особи речевої приналежносте судової установляється законом.

VII. Національні союзи

69. Кожна з населяючих Україну націй має право в межах УНР на національно-персональну автономію, цеб-то право на самостійне устроения свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця і поселення в УНР. Це є невіднімаєме право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому.

70. Населяючим територію УНР націями - великоруській, єврейській і польській - право на національно-персональну автономію дається силою цього закону. Нації ж білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька та болгарська можуть скористуватися правом національно-персональної автономії, якщо до

Генерального Суду про те поступить заява від кожної нації зокрема, підписана не менш як 10 000 громадян УНР без ріжниці полу і віри, не обмежених по суду у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою до даної нації. Генеральний Суд розглядає заяву в публічному засіданню в строк не пізніше, як через 6 місяців зо дня її подання, сповіщує про свою постанову Раду Народніх Міністрів і оголошує її до загальної відомости. Зазначені заяви від націй, які не перелічені в цій статті, подаються на розгляд Всенародніх Зборів УНР.

71. Для здійснення зазначеного в §69 права, громадяне УНР, НО.ІЄЖНІ до даної нації, утворюють на території УНР Національний Союз. Членами кожного національного союзу ведуться іменні списки, які в сукупності складають національний кадастр, який по складанню публікується до загальної відомости; кожен громадянин має право вимагати як свого включення в даний національний кадастр, так і виключення з нього, з огляду на заяву про належність його до даної нації.

72. Національний Союз користується правом законодавства і врядування в межах компетенції, котра точно встановлюється в порядкові, зазначеному в §75 цього закону. Національному Союзові виключно належить право представництва даної нації, яка живе на території УНР, перед державними і громадськими установами. Законодатні постанови, які видаються Національними Зборами в межах компетенції національного Союзу (§75), належать до оголошення в загально-установленому порядку.

73. З загальних засобів УНР та органів місцевого самоврядування одчисляються в розпорядження національного Союзу на справи, якими він завідує, із сум, взагалі призначених на ці справи, певні частини, пропорціональні кількості членів даного національного

573

572

союзу.

74. Національний Союз установляє свій щорічний бюджет і має право: а) оподаткування своїх членів на підставах, установлених для загально-державного оподаткування; б) за своєю відповідальністю робити позики й приймати инші фінансові заходи для забезпечення діяльності Національного Союзу.

75. Обсяг справ, належних до компетенції Національного Союзу й окремих його органів, якрівно і устрій установ, опреділяєть-ся постановою Установчих Зборів даної нації, котрі разом з цим опреділяють і порядок змінення своїх постанов. Прийняті постанови, які торкаються обсягу компетенції національного союзу, належать до розгляду і ствердження Всенародными Зборами УНР.

Примітка. Незгідности, які можуть виникати з цього приводу між національними Установчими Зборами і Всенародніми Зборами УНР, розв'язуються погоджуючою комісією, котра складається з однакового числа представників від цих установ. Постанови погоджуючої комісії переходять на остаточне ствердження Всенародніх Зборів УНР.

76. Національні Установчі Збори утворюються з членів, обраних належними до даної нації громадянами УНР, котрим вийшло 20 років, на основі загального, без різниці полу і віри, рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування з приложениям принципу пропорционального представництва.

77. Органи національного союзу є органи державні. Вищим представницьким органом національного союзу є Національні Збори, які обираються членами союзу на основах, зазначених в §76. Вищим виконавчим органом союзу є національна Рада, котра обирається Національними Зборами і перед ними відповідає.

78. Всі суперечки по питанню компетенції, які виникатимуть між органами національного союзу, з одного боку, та органами

державного урядування, місцевого самоврядування і инших національних союзів з другого боку, розв'язуються адміністраційним судом.

VIII. Про часове припинення громадських свобід

79. У випадку державної конечності (під часвіпни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені.

80. Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді припинені, має означати спеціяльнип закон, виданий звичайним порядком.

81. Заведення тимчасового припинення громадянських свобід чи їх обмеження у випадках та межах, предвиджених згаданими в §80 законами, ухвалюють Всенародні Збори. •

82. Коли Всенародні Збори не зібрані, може припинити часова громадські свободи Рада Народніх Міністрів на власну одвічаль-ність, з обов"язком предложити цей свій розпорядок на перше засідання в найближчій сесії Всенародніх Зборів.

83. Припинення громадських свобід не може тривати довше, як три місяці, і продовження тоді повинні ухвалити Всенародні Збори.

Українська Центральна Рада

574

конституция УКРАИНСКОЙ

СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ СОВЕТСКОЙ РЕСПУБЛИКИ

утвержденная Всеукраинским съездом Советов в заседании 10-го марта 1919 года и принятая в окончательной редакции Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом в заседании 14-го марта 1919 года.

7. Украинская Социалистическая Советская Республика есть организация диктатуры трудящихся и эксплоатируемых масс пролетариата и беднейшего крестьянства над их вековыми угнетателями и эксплоататорами - капиталистами и помещиками.

2. Задачею этой диктатуры является осуществление перехода от буржуазного строя к социализму, путем проведения социалистических преобразований и систематического подавления всех контр-революционных поползновений со стороны имущих классов; вслед за выполнением этих задач, диктатура исчезнет, а вслед за нею, после окончательного оформления будущего коммунистического строя, исчезнет и государство, уступив место свободным формам общежития, построенного на началах организации всеобщего труда на всеобщую пользу и братской солидарности людей.

3. В видах осуществления своей основной задачи Украинская Социалистическая Советская Республика:

а) проводит в жизнь мероприятия, непосредственно направленные в сторону уничтожения существующего экономического строя, выражающиеся в отмене частной собственности на землю

575

и все другие средства производства;

б) в области строительства государственной жизни закрепляет власть за рабочим классом, устанавливая право участия в осуществлении государственной власти исключительно для трудовых масс и совершенно устраняя господствующие классы от такового участия;

в) создает для трудовых масс исключительную возможность пользоваться политическими правами (свободой устного и печатного слова, собраний и союзов), устраняя от пользования этими правами господствующие классы и примыкающие к ним по своей политической позиции общественные группы;

г) организует вооруженную защиту завоеваний социалистической революции привлечением к этой защите всех трудовых элементов страны.

4. Решительно разрывая с прошлым, стремясь уничтожить, вместе с делением общества на классы, также и национальный гнет и национальную рознь, Украинская Социалистическая Советская Республика заявляет о своей твердой решимости войти в состав Единой Международной Социалистической Советской Республики, как только создадутся условия для ее возникновения; вместе с тем, Украинская Социалистическая Советская Республика заявляет о своей полной солидарности с ныне существующими уже Советскими Республиками и о своем решении вступить с ними в теснейшее политическое объединение для совместной борьбы за торжество мировой коммунистической революции и в теснейшее сотрудничество в области коммунистического строительства, мыслимого только в международном масштабе.

5. Власть трудящихся масс на территории Украинской Социалистической Советской Республики осуществляется Советами

577

576

Рабочих, Крестьянских (Селянских) и Красноармейских Депутатов и другими органами власти по выбору Советов.

II. Конституция Советской Власти

А. Организация Центральной власти.

6. Ведению Центральной Советской Власти на Украине подлежат:

1) Все вопросы общегосударственного значения, в частности: а) утверждение, изменение и дополнение Конституции; 6) установление и изменение границ Республики;

в) сношения с иностранными государствами, в частности, объявление войны и заключение мира;

г) установление основ организации вооруженных сил;

д) общее руководство внутренней политикой;

е) гражданское, уголовное и процессуальное законодательство;

ж) установление основ социалистического строительства в области народного хозяйства;

з) заведывание денежной системой и организация финансового хозяйства Республики;

и) государственный контроль над деятельностью Советской Власти, в частности, над правильностью, закономерностью и целесообразностью денежных расходов.

2) Все не имеющее общегосударственного значения вопросы, которые будут приняты к рассмотрению органами Центральной Советской Власти.

7. Органами Центральной Советской Власти являются:

1) Всеукраинский Съезд Рабочих, Крестьянских (Селянских) и Красноармейских депутатов.

2) Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов.

3) Совет Народных Комиссаров. ".

8. Съезд Советов созывается Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов нереже двух раз в год, а по усмотрению Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета может быть созываем и чаще.

9. Порядок избрания на Съезд устанавливается Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

10. Съезд Советов является высшей властью Украинской Социалистической Советской Республики; в период между двумя съездами таковой властью является Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов. Из числа вопросов, означенных в cm.6, исключительному ведению Съезда подлежат: вопрос, означенный в п. «а», а также, и изъятием, указанным в примечании к ст.13, вопросы об объявлении войны и заключении мира.

12. Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов и Съезд дают общее направление деятельности Рабоче-Крестъянского Правительства и всех органов Советской власти в стране; в частности, исключительному ведению Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета подлежат: избрание и смещение Народных Комиссаров и Председателя Совета Народных Комиссаров, распределение государственных доходов и сборов между центральной и местной властью, а также разрешение вопросов, означенных в ст.19 Конституции; вопросы, означенные в пп.«б», «в», «г» и «ж», а также утверждение годичного бюджета, решаются властью как Съезда, так и Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов.

12. Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет

19 На

578

ЯН*

Советов ответственен перед Всеукраинским Съездом Советов и избирается последним в количестве, определяемом Съездом на срок до следующего Съезда; Совет Народных Комиссаров ответственен перед Всеукраинским Съездом Советов и Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

Примечание. Выбывающие члены Центрального Исполнительного Комитета замещаются по постановлениям последнего.

13. Другие вопросы, относящиеся к области законодательства и общего управления страной, также разрешаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов с изъятием, указанным в ст.16.

Примечание. Вопросы об объявлении войны и заключении мира решаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов в случае срочности, при невозможности своевременного созыва Съезда Советов.

14. Заведывание отдельными отраслями управления страною возлагается на особые отделы Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов - Народные Комиссариаты во главе с Заведывающими, избираемыми Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов. Число, предметы ведомства отделов и их внутренняя организация устанавливаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

15. Совет Народных Комиссаров состоит из Председателя и Народных Комиссаров, в число которых входят:

а) все Заведывающие особыми отделами Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов (ст.14);

б) другие лица, особо избираемые Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов по его у смотрению. Члены

579

Совета Народных Комиссаров во всякое время могут быть смещаемы властью Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов.

16. Совет Народных Комиссаров вправе принимать к своему рассмотрению все вопросы и дела, относящиеся к области законодательства и общего управления страной, но вправе разрешать собственной властью те или иные вопросы или дела лишь по общему или специальному полномочию Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов; при отсутствии такого уполномочия, решения Советов Народных Комиссаров представляются на утверждение Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов.

Примечание. Вопросы, означенные в ст. 10 и 11, не могут быть передаваемы на окончательное разрешение Совета Народных Комиссаров.

17. Звание Народного Комиссара принадлежит исключительно членам Совета Народных Комиссаров у.С.С.Р. и никакими иными представителями Советской Власти, как в центре, так и на местах, присвоено быть не может.

Б. Организация Советской Власти на местах.

18. Органами Советской Власти на местах являются:

а) Советы Рабочих, Крестьянских (Селянских) и Красноармейских Депутатов (городские и сельские) и выбираемые ими Исполнительные Комитеты (Исполкомы);

б) Съезды Советов (губернские, уездные и волостные), а также избираемые ими Исполнительные Комитеты (Исполкомы).

19. Срок и порядок избрания местных органов Советов Власти, норма представительства и общее положение относительно внутренней организации этих органов, разграничение предметов ве-

580

*w *»» «14^4fc~

домства и власти между ними, равно как разграничение таковых между ними и органами Центральной Советской Власти, устанавливаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Ко-1 митетом Советов.

20. Правом избирать и быть избранными в Советы пользуются независимо от вероисповедания, национальности, оседлости и т.п. следующие, обоего пола, граждане У.С.С.Р., коим ко дню выборов исполнилось 18 лет:

а) все, добывающие средства к жизни- производительным и общественно полезным трудом, а также лица, занятые домашним хозяйством, обеспечивающим для первых возможность производительного труда, как-то:, рабочие и служащие всех видов и категорий, занятые в промышленности, торговле, сельском хозяйстве и проч., крестьяне и казаки-земледельцы;

б) солдаты Красной Армии и матросы Красного Флота;

в) граждане, не входящие в категории, перечисленные в пп.«а» и «б», вследствие утраты трудоспособности, надлежащим образом удостоверенной.

Примечание 1. Местные Советы могут, с утверждения Центральной власти, понижать установленную в настоящей ст. возрастную норму.

Примечание 2. Иностранцы, принадлежащие к рабочему классу и трудовому крестьянству, также пользуются избирательным правом.

21. Не избирают и не могут быть избранными следующие лица, хотя бы они и входиливодну из вышеизложенных категорий:

а) лица, прибегающие к наемному труду с целью извлечения прибыли;

б) лица, живущие на нетрудовой доход, как-то: % % с капита-

581

ла, доходы с предприятий, поступления с имущества и т.п.;

в) частные торговцы, торговые и коммерческие посредники;

г) монахи и духовные служители церквей и религиозных культов;

д) служащие и агенты бывшей полиции, особого корпуса жандармов и охранных отделений, а также члены царствовавшего в России дома;

е) лица, признанные в установленном порядке душевно-больными или умалишенными, а равно лица, состоящие под опекой;

ж) лица, осужденные за корыстные или порочные преступления, на срок, установленный законом или судебным приговором.

III. Декларация прав и обязанностей

трудящегося и эксплоатируемого народа

Украины

22. В видах всестороннего проведения начала диктатуры пролетариата и беднейшего крестьянства Украинская Социалистическая Советская Республика предоставляет трудящимся массам всю полноту прав и возможностей в области общественной и политической жизни.

23. В соответствии с этим общим положением, в видах обеспечения за трудящимися действительной свободы совести, а также пресечения возможности использовать религию и церковь в интересах сохранения классового строя, церковь отделяется от государства, и за всеми гражданами признается право пропаганды религиозных учений, не преследующих никаких социальных и политических целей, а также антирелигиозных учений, по духу своему не противоречащих коммунистическому мировоззрению.

582

583

24. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы выражения своих мнений, У.С.С.Р. уничтожает зависимость печати от капитала и предоставляет в руки рабочего класса и крестьянской бедноты все технические и материальные средства к изданию газет, брошюр, книг и всяких других произведений печати и обеспечивает их свободное распространение по всей стране.

25. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы собраний, у.С.С.Р., признавая право трудящихся Советс-•кой Республики свободно устраивать собрания, митинги, шествия ит.п., предоставляет в распоряжение рабочего класса и крестьянской бедноты все пригодные для устройства народных собраний помещения с обстановкой, освещением и отоплением.

26. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы союзов, у.С.С.Р., сломив экономическую и политическую власть имущих классов и этим устранив все препятствия, которые до сих пор мешали в буржуазном обществе рабочим и крестьянам пользоваться свободой организации и действия, оказывает рабочим и беднейшим крестьянам всяческое содействие, материальное и иное, для их объединения в организации.

27. В целях обеспечения за трудящимися действительного доступа к знанию, у.С.С.Р. ставит своей задачей предоставить рабочим и беднейшим крестьянам полное всестороннее и бесплатное образование.

28. У.С.С.Р. признает труд обязанностью всех трудящихся Республики и провозглашает лозунг: «Не трудящийся да не ест».

29. В целях всемерной охраны завоеваний Великой Рабоче-Крестъянской Революции, У.С.С.Р. признает обязанностью всех трудящихся Республики защиту социалистического отечества и

устанавливает всеобщую воинскую повинность. Почетное право защищать революцию с оружием в руках предоставляется только трудящимся; на нетрудовые же элементы возлагается отправление иных военных обязанностей.

30. Исходя из солидарности трудящихся всех наций, у.С.С.Р. предоставляет все политические права украинских трудящихся граждан иностранцам, проживающим на территории Украинской Республики для трудовых занятий и принадлежащим к рабочему классу или к не пользующемуся чужим трудом крестьянству.

31. у.С.С.Р. предосталяет право убежища всем иностранцам, подвергающимся преследованиям за религиозные преступления, а также за преступления, направленные против правительств, защищающих интересы буржуазных классов.

32. У.С.С.Р., признавая равные права за трудящимися, независимо от их расовой и национальной принадлежности, объявляет противоречащим основным законам Республики установление или допущение каких-либо привилегий или преимуществ на этом основании, а равно какое бы то ни было угнетение национальных меньшинств или ограничение их равноправия.

33. Руководствуясь интересами рабочего класса в целом, У.С.С.Р. лишает политических прав отдельных лиц и отдельные группы, которые пользуются этими правами в ущерб интересам коммунистической революции.

IV. О Гербе и Флаге У.С.С.Р.

34. Герб У.С.С.Р. состоит из изображения на красном фоне в лучах солнца золотых серпа и молота, окруженных венцом из колосьев и надписью на русском и украинском языках:

1) У.С.С.Р.

2) Пролетарии всех стран, соединяйтесь.

584

585

35. Торговый, морской и военный флаг У.С.С.Р. состоит из полотнища красного (алого) цвета, в левом углу которого - у древка, наверху, помещены золотые буквы «У.С.С.Р.» или надпись «Украинская Социалистическая Советская Республика».

г. Харьков, 10/14 марта 1919 года.

Президиум III-го Всеукраинского Съезда Советов:

Х.Раковский

Г.Пятаков

А.Бубнов

Э.Квиринг

Президиум Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов:

В.Затонский А.Хмельницкий

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ

Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

586

587

І. Самовизначення української нації

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

11. Народовладдя

Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної та місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати

від імені Усього народу України.

111. Державна влада

Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. Громадянство Української РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство.

Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР.

Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.

588

589

VIII. Культурний розвиток

V. Територіальне верховенство

Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний у стрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. Економічна самостійність

Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіян-них екології України діями союзних органів.

Українська РСР самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.

Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи внутрішньої безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.

Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.

Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради

590

591

Української РСР.

Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. Міжнародні відносини

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Української РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для умадання союзного договору.

Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990р.

592

593

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв^язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року.

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

-здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує:

Незалежність України та створення самостійної Української держави - України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Від нині на' території України мають чинність виключно Конституція і Закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України 24 серпня 1991 року

ПРЕАМБУЛА

еручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім^ї, і рівних та невід*ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру; і беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього способу до повстання проти тиранії і гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між народами; і

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при

594

більшій свободі; і

беручи до уваги, що держайи-члени зобов'язались сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ ПРОГОЛОШУЄ ЦЮ

агальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути -всі народи і всі держави з тим, щоб кожналюдина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав - членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Стаття. 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є

ЭЮ6

595

ця територія незалежною, подопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття 3. Кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканість.

Стаття 4. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5. Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6. Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Стаття 7. Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист їх законом. УСІ люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Стаття 8. Кожналюдина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 9. Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10. Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обгрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Стаття 11.1. Кожналюдина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового

597

596

розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, тайну його кореспонденції або на пвго честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Стаття 13.1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Стаття 14. Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об"єднаних Націй.

Стаття 15.1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Стаття 16.1. Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сілГю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

2. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

З Сім"я е природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Стаття 17.1. Кожна людина має право володіти майном як однссобово, так і разом з іншими.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 18. Кожна людина має право на свободу думки, со- віст. і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособова, так і разом з іншици, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і-виконанні релігійних та риту альних обрядів. у .

Стаття 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 20.2. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.

2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Стаття 21.1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

2. Кожна людина має право вільного доступу до державної служби в своїй країні.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах,

598

599

які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22. Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

- Стаття 23.1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 24. Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Стаття 25.1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтриманя здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи Іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї

обставини.

2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повичні користуватися однаковим соціальним захистом.

Стаття 26.1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова осві їй повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта по! инна бути загальнодоступною для всіх на основі здібностей кожі ого.

2. Освітаповиннабутиспрямовананаповнийрозвитоклюдсь-кої особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття 27.1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або Художніх праць, автором яких вона є.

Стаття 28. Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в ціп Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 29.1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

600

2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття ЗО. Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Док. ООН (PES)-217 А.

< пред

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления История государства и права:

Крашенинникова Н.А, Жидков О. А.. История государства и права зарубежных стран. Ч2. 1991

Черниловский З.М.. Всеобщая история государства и права. 1996

Крашенинникова Н.А, Жидков О. А.. История государства и права зарубежных стран. Часть 1.. 1997

П.П. Музыченко, Н.И. Долматова. История государства и права Украины в вопросах и ответах. Ч. 1.. 1999

С. Л. СКАЗКИН. ХРЕСТОМАТИЯ ПО ИСТОРИИ СРЕДНИХ ВЕКОВ ТОМ I. 2000

Ильин Ю.Д.. Лекции по истории и праву Европейского Союза. 2000

О.И. Чистяков. История отечественного государства и права. Ч. I: Учебник. 2001