История государства и права

як суспільно-політичний феномен

Р

АДЯНСЬКИЙ період в історії у країни повністю

пов'язаний з більшовицьким напрямком українського державотворення. Тому слід передусім окреслити основні теоретичні підвалини та світоглядні засади більшовизму як суспільного феномену.

Сьогодні існують найрізноманітніші потрактування більшовизму. Проте всі вони загалом зводяться до кількох основних варіантів. Перший - апологетичний: в умовах загальноросійської та загальносвітової кризи, яка вибухнула з початком першої світової війни, тільки більшовики були тією реальною силою, що могла врятувати народи від загальної катастрофи; більшовизм, таким чином, є інтернаціо-

нальною силою, що виводить людство на правильний шлях розвитку, хай і силовими засобами. Другий варіант - розгляд більшовизму як суто російського, євразійського явища, котре знов-таки виступає рятівною силою в складній ситуації; не дає розпастися «великій Росії», знаходить ресурси для проведення індустріалізації та протистояння.ворожій європейській цивілізації, а згодом трансформується в більш м'які структури суспільної організації, властиві російській традиції. Близька до останнього варіанту і позиція - але вже не апологетична, а об'єктивістська, - що потрактовує більшовизм як різновид соціальної організації, яка вирішує, і досить ефективно, завдання індустріалізації та загальної модернізації відсталих країн.

Критичні варіанти теорій осмислюють більшовизм як варіант більш загального явища, властивого XX століттю - тоталітаризму, що охоплює всі сфери суспільного життя, підкоряючи їх єдиному принципу, єдиній ідеології, єдиній партії з її апаратом і в світоглядному плані виступає як «втеча від свободи» масової людини перед загрозами і проблемами сучасної цивілізації.

Інший підхід - дослідження опозиції «відкритого суспільства» (демократії, починаючи з давніх Афін) і «закритого» (від Спарти до нацистської Німеччини і комуністичної Росії). Більшовизм стає, таким чином, ланкою в соціально-світоглядній традиції нав'язування суспільству певних жорстко ви-

ПИВШІЙ ЛОБА

349

348

значених утопічних моделей, у штучному конструюванні та програмуванні людського життя.

Нарешті, більшовизм розглядається і як безпосереднє продовження і посилення російської імперської традиції, з її нехтуванням персоною, особистістю, підкоренням приватного життя колективному, общинному, з месіанськими спробами побудувати Царство Боже на землі й ощасливити все людство, і передусім - братні слов'янські народи.

УСІ зазначені підходи мають певні підстави, якими б взаємовиключними вони (підходи) не були. Тому автори намагатимуться уникнути заідеологізованих крайнощів і запропонувати читачеві своєрідний синтетичний ракурс розгляду проблеми більшовизму, передусім більшовизму на теренах України (де він мав істотну специфіку порівняно з Росією як місцем свого виникнення).

Глибинні підвалини більшовизму крилися у розгубленості, навіть переляканості значних груп людей країн, які розпочали швидку індустріалізацію і, відповідно, перехід до динамічного, соціальне мобільного суспільства, де розпадаються усталені, традиційні зв' язки, і людина мусить здобувати собі «місце під сонцем», де майбутнє є негарантованим. Такий процес загострював усі існуючі суперечності. Тому не випадково К.Маркс писав про комунізм як «справжнє розв'язання суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнє розв'язання суперечки між існуванням і сутністю, між опред-

мечуванням і самоутвердженням, між свободою і необхідністю, між індивідом і родом. Він - вирішення загадки історії, і він знає, що він є це вирішення»1.

Як бачимо, марксистський комунізм (до якого звертався більшовизм як до теоретичного обгрунтування) відверто виступав як ідеологія месіанізму, як абсолютна соціальна істина, як метод припинення всіляких суперечностей і здобуття довершеної досконалості життя. До цього долучилися специфічні риси російської ментальності, якраз наприкінці XIX - на початку XX століття збуреної поступом капіталістичної цивілізації. «Індустріальний капіталізм цивілізації був винищувачем духу вічності, винищувачем святинь, - писав у 1922 році М.Бердяев. - ... Цивілізація не є єдиний шлях переходу від культури, з її трагічною протилежністю «життю», до перетворення самого «життя». Є ще шлях релігійного перетворення життя, шлях досягнення істинного буття»2. Комуністичний месіанізм, реальний і в Західній Європі, помножувався на певні соціокуль-турні традиції Російської держави, в тому числі й на відсутність звички жити у плюралістичному, вільному суспільстві, з демократичними підвалинами політичного життя.

У політичному плані ідеї подолання недосконалості буття і спрямування історії на єдино істинний шлях набували вигляду утопії; оскільки ж в умовах самодержавства, отже, і силового придушення будь-якої відвертої опозиції, абсолютної сваволі монарха,

351

j .•;.',,4«ui.

M mti • f 14 '-!4'

ПАГИГИ Т ICTCPIt УКРАЇНСЬКОГО ТІТЖЛВОТВОРЕИНЯ

стримуваної тільки страхом перед невдоволенням дворянської верхівки (згадаймо долю Павла І), радикальна політика мислилася тільки як насильницька руйнація існуючого й організована вибудова нового, то й утопія в умовах Росії набула вигляду раціоналістично-силової, такої, що має торкнутися перебудови геть усіх сторін життя на засадах вищої досконалості.

Якщо така утопія лишається керівною настановою невеликої групи політичних активістів, вона не справляє значного впливу на суспільне життя. Проте коли внаслідок якихось причин прихильники всеосяжної утопії отримують до своїх рук могутність сучасної держави, ситуація докорінно змінюється. «Нормальним» політичним силам дуже важко протистояти шаленому натискові жорстких, енергійних структур носіїв «рятувальної» утопії. Таке, загалом, було не раз протягом історії. Проте, знов-таки, поєднати масштабну утопію як пропоновану (і нав'язувану) народові перспективу виходу з кризи за допомогою технічних засобів індустріальної епохи вперше змогли лише російські більшовики.

НОВІТНЯ ЛОБА

Соціальне міфотворення більшовизму

А ЛЕ будь-яка втілена в ./Хжиття всеосяжна утопія

наражається на перепону, котра закладена в ній самій. «Одного чудового дня оголошується, що все вже досягнуто і єдиним, принаймні, найважливішим завданням стає захист пречудового нового світу. Торжество утопії обертається її смертю, оскільки елімінується властивий утопії розрив між тим, що є, і тим, що має бути»3, - зазначає відомий польський дослідник Єжі Шацький. А якщо досконалість, довершеність життя проголошується на землі, а не на небі, не в ідеальному, уявлюваному світі, то дійсність неодмінно має «підганятися» під ідеал. Тобто винищуватися має все, що не збігається з рисами ідеального суспільства: від шкідників ланів до «ворогів народу». Оскільки ж реальність, зрозуміла річ, все одно далека від декларованого ідеалу «найспра-ведливішого суспільства», то твориться потужний соціальний міф - міф XX століття.

Міф як такий не визнає заперечень, сумнівів, так само, як і носіїв цих сумнівів. На відміну від релігійної, міфологічна свідомість вважає священним не потойбічну істоту чи неземні (небесні) цінності, а переносить поклоніння на цілком реальні персони та предмети. В міфологічній свідомості присутнім є живий бог-чудотворець, котрий одночасно (фактич-

353

352 нАПК " штоги укгліпсьмчі:

МІРЖЛВОТВОГРІШЯ

но завжди) є і світським владикою (як, наприклад, єгипетський фараон). Міф вимагає постійних жертв, (не символічних, а цілком реальних, в тому числі й людських), щоб не зруйнувалася світобудова. Нарешті, міф чітко ділить соціум на «ми» («люди») і «не-ми» («не-люди»). Щодо останніх дозволяються будь-які акції: їх можна навіть знищувати, як тварин, оскільки вони поза соціумом. Вони можуть маскуватися під справжніх людей, тому вимагається особлива увага і пильність та постійні магічні ритуали, щоб запобігти лихові. Взагалі, в міфі сакралізу-ється соціум, колективний суб~єкт, тому цінність індивіда цілковито поступається цінності соціума. Переродженню тотальної політичної утопії на новітній міф, безумовно, не могла не сприяти катастрофічна руйнація європейської культури, в одній із своїх глибинних підвалин - християнської, протягом першої світової війни. Згадаємо, що до основних принципів християнства належить і нетотожність Царства Божого і Царства Кесаревого, і сувора заборона на поклоніння ідолам. Втім, у російському православ'ї завжди була присутньою сильна нота світського месіанізму і неподоланого з часів язичництва обожнювання конкретних предметів (чудотворних ікон тощо). До того ж священики з часів Петра І фактично перебували на державній службі з усіма наслідками, які з цього випливають. Тому формальна руйнація релігії, як» була однією з цілей більшовизму і відповідала настроям широких мас, зневіре-

нпвгтня

ДОБА

них у всьому усталеному після кривавої бійні першої світової (протягом якої мільйони людей навчилися фахово вбивати своїх супротивників без найменшого поруху совісті), насправді обернулася формуванням у масовій свідомості своєрідної міфоу-топії. В ній ролі живих богів зайняли вожді комуністичної партії, предметами обожнювання стали реліквії, пов'язані з їхніми ідеями, вчення марксизму-ленінізму було оголошено довічною істиною, яка вимагає лише ентузіазму і жертв в ім'я її торжества. Зауважимо ще одну важливу річ. Незважаючи на те, що спорідненість між «класичним» міфом і більшовицькою утопією є очевидною (що і дає підстави говорити про міфоутопію більшовизму), проте між ними існують і певні відмінності. Якщо класичний міф є утворенням життєвого досвіду і виступає синкретичною духовною констеляцією, в якій раціональне та ірраціональне співпадають, то міф XX століття передовсім апелює начебто до раціональних структур свідомості. Доказом цього є переконання соціальних утопістів різних спрямувань в можливості побудови досконалого суспільства на раціональних, наукових засадах. Що стосується конкретно більшовицького міфу, то в ньому взагалі домінує майже абсолютний соціоцентризм. Соціум наділяється необмеженими творчими потенціями, і лише брак раціональної організації суспільного життя заважає реалізувати їх. А тому все приноситься в жертву сакралізованим потенціям соціуму: сво-

355

НАРИСИ J ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

бода, особистість, власність, як такі, що знаходяться нібито на заваді «вищій раціональності».

войовничий ірраціоналізм, який

сприймається людиною з неміфологізованою

свідомістю як

абсурд.

Феномен більшовизму і Україна

З

РОЗУМІЛА річ, наведений абрис ментальної й

соціально-світоглядної сутності підвалин більшовизму не є вичерпним, але, на думку авторів, він допомагає зрозуміти реалії радянської доби. Більше того - багато які сучасні події зумовлені тяглістю своєрідної радянської ментальності. І чи не насамперед -ставлення до держави, державності та конституційних засад і правових актів, що регламентують устрій громадського життя.

А тепер звернемося до конкретних подій, пов'язаних з утвердженням радянської державності на українських теренах. Передусім закцентуємо увагу на фактах, які безпосередньо стосуються виникнення партії більшовиків України. Відомий радянолог, людина аж ніяк не заангажована в українські спра-

НОВІТНЯ

ЛОБА

ви, А. Авторханов писав у своїй праці «Імперія Кремля» таке: «На цьому з'їзді (мається на увазі перший з'їзд більшовиків України - авт.) лжеукраїнців було присутньо 212 делегатів, із яких більше половини були росіяни, євреї, поляки, латиші. Решта були обрусілими українцями з імперським мисленням. Смішно нині читати писання радянських істориків, коли вони «пачками» перераховують активних українських комуністичних діячів того часу, серед яких такі «українці», як Ворошилов, Гамарник, Фелікс Кон, Дзержинський, Орджонікідзе й інші, а ті, що дійсно були українцями - Чубар, Затонський, Скрипник, Любченко, Гринько й ін., - були ліквідовані невдовзі як шпигуни і «буржуазні націоналісти»»4. До цього списку можна долучити й Артема-Сергеева з його Донецько-Криворізькою республікою, й Андрія Іванова, котрий приїхав до Києва 1916 року на партійну роботу й очолив трагічне арсенальське повстання 1918 року, та кривавого ката України, підполковника, організатора «батальйонів смерті», а потім червоного командарма Муравйова, нарешті, отамана Боженка, котрий забороняв театральні постановки «на этом контрреволюционном языке».

Отже, спочатку український елемент в більшовизмі на теренах України майже не проявляв себе. Фактично, більшовицька ідеологія і практика були експортовані на більшість території України, оскільки, крім міст Сходу та Півдня і військових частин, партія більшовиків популярністю не користу-

357

НАРИСИ з ІСІОРІІ укглінськогп

ДЕРЖАВОТВОРКННЯ

валася. Знаменно, що і два перших з'їзди щойно утвореної компартії відбулися в Москві. Щоправда, у квітні 1918 року у Таганрозі на партійній нараді М.Скрипник та його однодумці провепи резолюцію щодо створення окремої української партії. Проте ЦК більшовиків на чолі з Леніним домігся скасування цієї резолюції (як і низки наступних спроб унеза-лежнити українську компартію від Москви), надто ревних комуністів-незалежників (таких, як В.Шахрай) перекидали на роботу в далекі регіони Росії, а то й виключали з РКП(б).

Слід зауважити, що деякі дослідники вважають, що для більшовизму існувало й власне українське підґрунтя, яке дало змогу ствердитися «тріумфальній ході Радянської влади». Йдеться про відомий «комплекс меншовартості» денаціоналізованих українців, котрі традиційно прагнули прихилитися до Москви і Петербургу як центрів сильної влади. Важливу роль тут відігравала також і концепція «єдиного руського народу», пов'язаного історією, культурою, релігією тощо. Ця частина українського народу (включаючи значну частину інтелігенції) не бачила перспектив самостійного політичного, економічного, культурного життя без протекції могутньої Російської держави.

Проте табір українських більшовиків не був однорідним. З самого початку створення КП(б)У в ній певну роль відігравала група національне орієнтованих комуністів. Пізніше на основі цієї групи і тих

НОВІТНЯ

ДОБА

І діячів, котрі перейшли до більшовиків з лівих українських партій, сформується потужна течія «націонал-комуністів». Докладніше про неї йтиметься

t далі.

Перша радянська Конституція України

З

ДОБУВШИ силовими засобами владу, більшовики стали на шлях своєрідної конституційної творчості, щоб легітимізувати своє правління. Оскільки Це правління з самого початку носило характер партійної диктатури, то ніякої мови про демократичну Конституційну творчість не могло бути. Перш ніж Потрапити до народних мас чи навіть законодавчих Органів, котрими мали стати Ради, текст конституцій (як і інших законів) «проходив» партійні структури. Так, директиви третього з'їзду РКП(б)У були Покладені в основу роботи третього Всеукраїнсько-"о з'їзду Рад, який 10 березня 1919 р. прийняв резолюцію «Про Українську Радянську Конституцію». Остаточно ж редагування тексту відбулося на засіданні Центрального виконкому УСРР 14 березня 1919 року. Це число вважалося радянською історичною наукою датою появи першої української Кон-

359

•зсо НАГИ; и І ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЮ

:uf ЖАВОІВОРГНІІН

Тема 12. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: РЕЛЛирВЛНА КГОШЯ

ституції взагалі. Цим самим ніби перекреслювалася вся багатовікова традиція пошуку конституційних засад української державності. Це не дивно, бо більшовики всерйоз вважали, що історія дійсно починається з них, а все, що було раніше - лише підготовка до «нової ери» (згадаємо марксову ідею «передісторії» - від з'яви людства по капіталізм включно - й «історії» - з дня перемоги диктатури пролетаріату). Така категорія, як «народ», власне відсутня в законотворчості першого етапу становлення і розвитку радянської влади. Класова ідеологія звертає увагу на експлуататорів та експлуатованих; в кращому випадку тут йдеться про «працюючий і експлуатований народ», а не про народ як такий, не про націю. Конституція УСРР, як і інші радянські закони того часу, була розрахована на пролетаріат; і не на конкретних живих робітників, а на «пролетаріат взагалі», без національних, вікових і статевих ознак. Від імені такого пролетаріату більшовицькі лідери (які самі, а тим більше апаратники, за рідкісним винятком, аж ніяк не були робітниками за походженням) вершили розправу над конкретними трудящими у випадку відмови працювати на «світле майбутнє». Зміст першої радянської Конституції цілком підтверджує ці висновки. Перша стаття зазначає: «Українська Соціялістична Радянська Республіка є організація диктатури працюючих і експльоату-ємих мас пролетаріату і біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями й експльоа-

ІІОВІІНЯ ЛОБА

а радянська Конституці України

таторами-капіталістами й поміщиками»5. Більшість положень Конституції якраз і була присвячена обгрунтуванню диктатури пролетаріату: проголошувалися такі цілі, як ліквідація приватної власності, побудова безкласового суспільства; як перспектива Оголошувалася побудова комунізму «в світовому масштабі». Виходячи з останньої тези, наголошувалося на тимчасовому характері існування Радянської України: «Українська Соціялістична Радянська республіка заявляє свій твердий намір увійти в склад єдиної Соціялістичної Радянської Республіки, як тільки утворяться умовини для її збудови»6. Декларувалися і деякі популістські та егалітаристські цінності, такі як рівність, братерство, праця в ім'я «спільної вигоди» тощо. Але вони, як і загальнодемократичні завоювання - свобода слова, зібрань, союзів -поширювалися лише на трудящі класи, тобто пролетаріат і найбідніше селянство. За межами свобод і взагалі - самої державності - лишилася, таким чином, абсолютна більшість українського народу: се-ляни-середняки, а також ремісники, «куркулі», інтелігенція, дрібні підприємці, не кажучи вже про промисловців. Таким чином, цілком справедливим є твердження про антинародний характер радянської влади, оскільки перша ж Конституція УСРР визнає право на громадянське існування лише незначної частини українського народу, всіх, незалежно від національної належності, в Україні сущих. До Речі, й значно пізніша Конституція УРСР сталінсь-

361

НАРИСИ З ІСГОРІІ УКРАЇНСЬКОГО ЛЇРЖАВОТВОРІННЯ

кої доби також визнає Україну «державою робітників і селян», тобто лише тих, кому цей статус надавався владними органами, оскільки реально мільйони й мільйони людей оголошувалися «колишніми експлуататорами» і позбавлялися громадянських прав, навіть в тих, дуже обмежених сферах, які декларувалися в Радянській Україні.

Отож навіть демократія класового гатунку виявилася лише позірною, бо фактично зміст її звівся до закріплення політичних привілеїв компартійної номенклатури, котра обстоювала єзуїтський принцип «демократичного централізму», що давав можливість нейтралізувати всіх рядових членів партії й навіть тих парткерівників, які обстоювали власні погляди.

Звичайно, в тексті першої радянської Конституції України, як і в текстах наступних, ми не помітимо того, що вже стало надбанням Конституції УНР 1918 p., зокрема, такого важливого принципу реального демократизму, як розподіл влади між законодавчими, виконавчими та судовими структурами. Принцип політичної монополії вимагав не розподілу влади, а її максимальної концентрації, що і е адекватним виявом будь-якої диктатури.

Сам порядок прийняття Конституції УСРР якнайкраще продемонстрував ці тенденції. Представники фракцій боротьбистів та лівих есерів, які брали участь у III Всеукраїнському з'їзді Рад, намагалися надати Конституції більшої демократичності:

НОВІТНЯ

ДОБА

Змінити статтю про диктатуру пролетаріату, розширити кількість осіб, що мали право голосу, гарантувати піднесення національних культур раніше по-неволених націй тощо. Проте ці пропозиції, з якими виступав Василь Еллан-Блакитний, були відхилені більшовиками.

Цікаво, що офіційний проект та остаточна редакція першої Конституції УСРР були написані російською мовою (до 1920 року все законодавство «незалежної» Радянської України велось російською мовою). Проте національно-визвольні змагання українського народу змусили більшовицьке керівництво у Москві відійти від деяких попередніх позицій. Якщо спочатку Україну було проголошено складовою Російської Федерації, то в 1919 році номінальне Радянська Україна стала незалежною (щоправда з зафіксованим у Конституції прагненням якнайшвидше втратити цю незалежність). Отже, форма самостійної держави на той час була збережена. Більше того: більшовики на Україні змушені були піти на блок з боротьбистами, лівими есерами, лівими українськими есдеками, єврейськими лівими соціалістами і на додачу засудити великодержавників у власному середовищі.

Тема 12.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА

'ВАНА

363

362 НАРИСИ Ч !< ТОРІЇ УКГАГНГЬКІ ;ГО

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Спекуляція більшовиків на національних проблемах

А НАЛІЗУЮЧИ причини jtXToro, чому саме більшовики отримали перемогу в громадянській війні, визначний західний політолог Абдурахман Авторха-нов наголошує, що майже всюди незалежницькі політичні сили не встигли сформувати власні держави, тому народи імперії лишилися «між двома силами» (як назвав свою п'єсу В.Винниченко).

Тема 12. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: РЕАПипВАНА ЖП/Я

«Громадянська війна за своїм характером є війною соціальною та ідеологічною. Вирішальну роль у такій війні відіграє не лише зброя, але й політична та соціальна програми. Однак, якщо громадянська війна відбувається у багатонаціональній державі, то «інородцям» небайдуже, якими є національні програми великодержавних таборів, ворожих стосовно один одного. Це якраз і довів хід і наслідок громадянської війни у Росії, її вождями були з боку червоних - Ленін, з боку білих - Денікін. Вони обидва прагнули відстояти «єдину і неподільну Росію». Але Денікін відкрито проголошував цю програму і тим самим оголошував нову завойовницьку війну неросійським народам, не вигравши ще свою громадянську війну проти червоних. Ленін, навпаки, прокламує на весь голос: «Якщо неросійські народи не хочуть жити в складі Росії - скатертиною дорога!», -хоча тут же додає: «але щоб ви могли скористатися г*-» ^* —' —

НОВІШ* Д06А

цим своїм природним правом, давайте разом поб'ємо російського імперіаліста Денікіна!». А як діяв Денікін? Тільки два приклади: коли чеченці й інгуші почали вимагати надання їм внутрішньої автономії, яку їм обіцяв ще Олександр II, то Денікін спалив два десятки їхніх аулів, на що ті відповіли загальним повстанням. Сам генерал Денікін писав, що, рухаючись на Москву, він змушений був залишити третину своєї армії в Чечено-Інгушетії, де боротьбу очолили учні Леніна - Орджонікідзе, Шерипов, Зязи-ков. Другий приклад. Коли колишній колега Денікіна по російській імператорській армії, фінський генерал Манергейм запропонував йому воєнно-політичний союз проти більшовиків, то Денікін відповів, що перша людина, котру він повісить після перемоги над більшовиками, буде зрадник Манергейм!..

Таким чином, коли історія поставила народи перед дилемою: Ленін чи Денікін, - то переміг Ле-нін-макіавеліст... Перемігши, він зробив Росію такою «єдиною й неподільною», яка і не снилася Дені-кіну»7.

Спекуляція більшовиків нл національних проблемах

Улітку 1919 року, визнавши формальну незалежність радянських республік, більшовики створили так званий «воєнно-політичний союз», за яким створювалася єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Лише Росія мала право грошової емісії. Наприкінці 1920 - початку 1921 р., у заключний період «воєнного комунізму» й курсу на близьку світову революцію, на основі відповідних угод

364

365

НАРИСИ t ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Всеросійський Центральний виконавчий комітет і Раднарком РСФРР, до яких було направлено представників України й інших радянських республік, стали загальними органами для всіх територій, контрольованих більшовиками.

Крім того, ще більш жорсткий централізм при збереженні позірної незалежності забезпечувала побудова комуністичної партії, до якоїокремі національні партії входили на правах обласних комітетів (відомо, як під час громадянської війни московський ЦК скасував навіть рішення з'їзду компартії України, розпустив обраний ЦК КП(б)У і призначив свій «тимчасовий ЦК»). Та попри все - в умовах війни і кризи - такий жорсткий централізм мав певний позитивний імідж, притягував людей, втомлених і нажаханих нестачами й масовими жертвами.

Тиіа 12. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА:

Наступним вимушеним кроком для більшовицького керівництва був НЕП, тобто істотна лібералізація економічного, а фактично - і культурного життя, порівняно з періодом «воєнного комунізму», у пошуках опори для своєї влади керівництво більшовиків звертається до «національних околиць», до «інородців». Відтак проголошується - з початку 20-х років - курс на «коренізацію», складовою якого стала «українізація». Ленін був достатньо прагматичною і тверезою людиною, щоб зрозуміти: більшовизм приречений на швидку катастрофу, якщо не спиратиметься на реальні підвалини національного життя.

НОВІТНЯ ЛОБА

Отже, не слід вбачати в початку «українізації» якісь сентиментальні пориви керівництва РКП(б). Хоча водночас певні групи національної інтелігенції, яка щиро повірила в «ленінську національну політику» і перейшла до співпраці з більшовиками в ході боротьби з білогвардійськими військами, всі сили віддавали втіленню «коренізації». З цих людей, котрі мали дещо відмінні від московських більшовиків погляди і в абсолютній своїй більшості минуле, пов'язане з іншими партіями, а не з РСДРП(б), і почали формуватися «національні кадри».

CPCP

як більшовицький варіант федералізму

РЕРШІ негаразди, але на Ірівні «верхівки», керівництво Російської компартії відчуло під час створення союзної держави. Орієнтація на швидку світову революцію замінилася орієнтацією на відносно тривалий період мирного співіснування (який розглядався виключно як період зміцнення Радянської влади, Червоної армії та підготовки пролетарських повстань у країнах Заходу та Сходу). Та все ж для

367

НАРИСИ 1 ІСТОРІЇ УКРЛГМСЬКОГО ЛКРЖЛВОІВОРЕННЯ

TtMa 12. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА РЕАЛІЗОВАНА СТОГ

J5^

проведення великої політичної гри на світовій арені потрібна була формальна легалізація єдиної радянської державності, перетворення «партійної федерації» на «конституційну». Для цього з початку 1922 року розгорнулися складні, потаємні маневри на рівні вищих партійних органів, що мали на меті узгодити юридичні форми соціалістичної державності. Комісія ЦК РКП(б) на чолі з В.Куйбишевим майже одностайно затвердила план «автономізації», тобто включення Білорусії, України та Закавказзя на правах автономій до Російської Федерації. Єдиним членом ЦК, що активно протестував проти такого наміру, був Х.Раковський, голова раднаркому УСРР, ще донедавна противник суверенності України й «українізації» (зазначимо, забігаючи наперед, що в тридцяті роки це йому згадалося колишнім наркомом у справах національностей Й.Сталіним). Проте цей план було відхилено головним чином зусиллями Леніна, який розумів, що створення відверто централізованої держави, яка б фактично дублювала Російську імперію, матиме катастрофічні наслідки для перспектив більшовизму. Очевидна річ, ні Польща, ні Німеччина, ні Франція у випадку перемоги там «диктатури пролетаріату» (що в умовах загальної кризи після першої світової війни було певною мірою можливим) не виявили б бажання стати автономіями у складі Росії. А от увійти як «рівноправні суб'єкти» до «союзу республік» - таке можна було уявити і висунути як гасло пропаганди

НОВІТНЯ ДОБА

Комуністичного (III) Інтернаціоналу. Отже, поки існувало серед більшовицького керівництва сподівання на «революцію зсередини» в котрійсь із сусідніх країн (зі значною допомогою ззовні), доти потрібен був курс на «коренізацію». Коли ж ці спроби (1923 рік у Німеччині та Болгарії, 1926 - у Великобританії, 1925-26 - у Китаї тощо) зазнали невдачі, попри величезні кошти і технічну допомогу, що йшли через Комінтерн, лідери ЦК РКП(б) - з 1925 року - ВКП(б) - взяли курс на розширення територіальної сфери впливу головним чином за допомогою Червоної Армії.

Цей політологічний екскурс допомагає зрозуміти, чому саме врешті-решт зреалізувався Союз, а не Федерація. Що ж стосується легітимності становлення СРСР, то вона є сумнівною, оскільки всі рішення в умовах повної секретності приймалися партійною верхівкою, а про такі загальнодемократичні механізми, як опитування чи референдум (бодай серед членів партії), ніхто й не згадав.

Крім того, ряд дослідників твердить, що навіть з точки зору радянського права при утворенні союзної держави було допущено серйозні порушення. Так чи інакше, СРСР утворювався як держава диктатури пролетаріату, отже, як засіб панування меншості над більшістю народу, і тому ті, хто зараз закликає до відновлення «союзу непорушного», хочуть боротися за нелегітимну державу.

СРСР

як більшовицький варіант ералі

Але як би там не було, факт підписання Союзно-

369

НАРИСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

го Договору поклав початок новому етапу конститу-

ціоналізму, бо у 1924 році було прийнято першу

союзну Конституцію і належало під спільний ран-

жир підігнати її республіканські варіанти. У 1925

році на дев'ятому Всеукраїнському з'їзді Рад до

тексту Конституції було внесено суттєві зміни,

які закріпили існуюче

становище.

Більшовизм: українізація та модернізація

П

ОПРИ все, період «українізації» дав досі не-

чувані можливості для модернізації українського суспільства на Наддніпрянщині, створення сучасної європейської нації (хоча й можливості, значно менші від тих, які є в суверенних державах). О.Суб-тельний відзначає, що головні успіхи 20-х років пов'язані зі сферою розвитку української культури. Відбулося значне зменшення неписьменності, зростання кількості навчальних закладів, що викладали виключно українською мовою (80% шкіл та 39% вузів, станом на 1929 рік); значні українські сили з'явилися в містах.

Тіма 11. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА

"ВАЛКОВАНА кап

«Не патріотизм і не традиціоналізм були головними причинами збереження українцями рідної

НОВІТНЯ ДОБА

%ови. Це скоріше пояснювалося тим, що українська краще, ніж будь-яка інша мова, давала їм змогу здобути освіту, брати корисну інформацію з газет і часописів, спілкуватися зі службовцями й виконувати свої професійні обов'язки. Завдяки політиці українізації українська мова перестала бути романтичною й малозрозумілою ідеєю-фікс крихітної групки інтелігенції чи ознакою відсталого селянства. Натомість вона перетворювалася на основний засіб спілкування й самовираження суспільства, що модернізувалося»*.

Дуже швидко «українізовані» партійні кадри, тим більше, що частина з них раніше була членами інших партій, почали проводити свою лінію. Хоча своєвільний Х.Раковський був невдовзі після створення СРСР «перекинутий» на іншу роботу, з'явилися інші - більш-менш послідовні - «національні комуністи», які прагнули поєднати національне визволення і соціальну утопію всезагального щастя й рівності. Після перших проявів «національного комунізму» у 1918-1920 роках, пов'язаних з іменами Василя Шахрая, Сергія Мазлоха і Юрія Лапчинсько-го, з середини 20-х років ідеологами самобутнього «українського шляху до соціалізму» стали Микола Хвильовий та Олександр Шумський. Письменник Хвильовий закликав молодь орієнтуватися на Європу й обстоював «реальний інтернаціоналізм», тобто рівноправність націй у соціалістичному будівництві. Член ЦК КП(б)У Шумський, спираючись на праці

370

371

НАРИСИ 1 ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЛЕРЖ ЛВОТВОРКННЯ

Леніна, доводив, що російські комуністи правлять в партії «з підозрою і недружелюбністю». На Україні вони спираються на підтримку «нікчемних малоросів», а не на національне свідомі комуністичні сили. Нарешті, у 1928 році у теоретичному журналі ЦК КП(б)У «Більшовик України» виступив зі своїми статтями молодий економіст (до речі, як і Хвильовий-Фітільов, російського етнічного походження) Михайло Волобуєв. Це був за сво'ш змістом найсерйозніший прояв «національного комунізму», оскільки стосувався створення підвалин економічного суверенітету України.

Основні тези Волобуєва полягали в наступному:

- стара Росія вела на Україні колоніальну політику, грабуючи її економічні ресурси;

- Україна за Радянської влади повинна гармонійно розвиватися у її природних національно-економічних кордонах;

- комунізму протипоказана колоніальна політика (а саме її московська влада продовжує проводити), лише український народ має право розпоряджатися своєю економікою; експлуатувати українську економіку на шкоду українському народові - це шкодити комунізмові;

- план «економічного районування СРСР», розроблений союзним держпланом за схемою і за участю старих царських спеціалістів-великодержавни-ків, повністю ігнорує національні економіки колишніх російських колоній і пропонує централізоване

ї НОВІТНЯ

", ДОБА

районування Радянського Союзу на старих великодержавницьких принципах.

Волобуєв стверджував - на основі ретельного аналізу, - що економічна політика СРСР заснована на нехтуванні інтересів України. Він обстоював тезу, за якою економіка Союзу становить не єдине ціле, а комплекс компонентів, кожен з яких може не тільки самостійно функціонувати, а й безсумнівно бути частиною світового господарства, спираючись на власний потенціал, без посередництва російської економіки.

Попри те, що партійне керівництво поодинці розправлялося з небезпечними національно-державницькими ухилами в українському комунізмі, ці ухили продовжували з'являтися. Головне, що поставала масова опора для таких тенденцій - потужна українська культура, інтелігенція, партійні кадри, українське робітництво. З соціально-психологічного боку робітники і держслужбовці, що приїздили в Укра'шу ззовні, принаймні в першому поколінні, почувалися тимчасовими мешканцями і водночас прагнули пристосувати все до типу свого колишнього життя^ замість того, щоб сприйняти місцеві норми й адаптуватися до них. Цю тенденцію всіляко підтримувала царська влада, а потім - і московська більшовицька (чого варта лише практика «перекидання» партійних і державних працівників з однієї республіки в іншу, поширена як у часи «воєнного комунізму», так і з кінця 20-х років). У той же час

373

37? НАРИСИ 1 ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

місцеві кадри, службовці, інтелігенти, вкорінені в українську дійсність, значно ближче до серця сприймали місцеві проблеми. Ще 5-10 років «українізації», і національні кадри зміцніли б на всіх рівнях. Тому 1929 рік -дата переорієнтації ЦК РКП(б) на створення мілітаризованої «обложеної фортеці» та на експорт революції за допомогою Червоної армії - став і початком кінця «українізації», коли розпочався судовий процес у сфабрикованій «справі Спілки визволення України», що знаменувало розгорнутий наступ на українську інтелектуальну еліту.

X

Ствердження тоталітарної влади в Україні

Т

ОГО ж року - на одинадцятому Всеукраїнському

Тема 11.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА.

nja

з "їзді Рад, 15 травня - було затвержено другу Конституцію УРСР як союзної республіки. Текст цієї Конституції складався з п'яти розділів, які включали 82 статті. В першому розділі - «Загальні положення» - було подано виклад «Декларації прав і обов'язків трудящих УРСР», яка дещо в Іншому вигляді входила і до першої Конституції. В другому розділі йшлося про «радянське будівництво», де вповні виявив

новітня

ДОБА

себе принцип централізації, тобто безумовного підпорядкування нижчих владних органів вищим.

Отже, як раз у рік так званого «великого переламу» закріплюється централізм державної влади. А під категорію осіб, обмежених у громадянських правах, під час колективізації потрапляють мільйони заможних селян-трудівників.

Отже, позбавившись так легковажно завоювань громадянської війни, одним з наслідків якої була певна політично-адміністративна самостійність, та увійшовши до СРСР, Україна дорого заплатила за це. Уповноважені представники центру почали витісняти «українізовані» кадри. Починається чистка не лише серед безпартійної, а й серед партійної інтелігенції. Про масштаби терору в Україні А.Ав-торханов (ми навмисно посилаємося на автора, неза-ангажованого в українські проблеми) повідомляє: «Аналіз жертв «Великого терору» 30-х років показує, що саме серед української партійної та безпартійної інтелігенції жертв терору було в кілька разів більше, ніж у центральних областях Росії»'.

375

374 НАРИСИ з ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Таким же «покаранням» за «український націоналізм», як і нищення інтелектуальної еліти, був і масовий голодомор 1932-33 років. Цим самим підривалася етнічна основа становлення української нації - село.

Забігаючи наперед, слід сказати, що трохи більше, ніж за десять років, штучний голод було повторено. «Другий штучний голод Сталін влаштував, за свідченням Хрущова, після війни... Це було покаранням з боку мстивого Сталіна за те, що українці, як він вважав, під час війни не проявили достатньо !, ;** ^, ентузіазму в захисті його тиранічного режиму»10.

Тш« 12.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: ВЛИЛ

Після проведення перших хвиль чисток та штучного голодомору, після колективізації та індустріалізації (які фактично створили військово-централізовану економіку) Сталін вирішив, що соціалізм в основному побудовано. Відчутно наближалася нова світова війна. Враховуючи плановий «визвольний» похід Червоної армії в Європу і демократичні традиції європейських робітників і лівої інтелігенції, потрібно було посилити імідж «соціалістичного демократизму». Тому з'явилася нова союзна - знаменита «сталінська» - Конституція, за якою суспільство жило чотири десятиліття. Там було задекларовано чимало і свобод - від прямих виборів у Верховну Раду до свободи демонстрацій, слова тощо. Проте ця Конституція 1936 року, що дійсно-таки зачарувала низку видатних західних інтелектуалів, як, наприклад, Ліона Фейхтвангера, стала прикриттям теро-

НОВІТНЯ

ЛОВА

ру 1937-38 років. Таким же прикриттям стали і республіканські конституції, які автоматично мали змінитися вслід за союзною, оскільки та серйозно переглянула розподіл влади між республіками і центром на ко жсть останнього. Так, центральна влада перебрал, на себе левову частину законодавства в галузі суде Іинства, кримінального та цивільного кодексів.

« "Італійська» Конституція УРСР з'явилася ЗО січня 19Ї7 року, її схвалив XIV позачерговий (й останній) Всеукраїнський з'їзд Рад. Цей документ складався з тринадцяти глав, які включали 146 статей. Основні положення були приведені у відповідність до Конституції СРСР, що фактично остаточно закріпило унітаристський характер держави.

До речі, і сам механізм ухвалення українських радянських конституцій засвідчує суто унітарний характер, закладений у радянській державі з самого початку. Перша Конституція УСРР з'являється за рік опісля Конституції Російської Федерації й фактично копіює її. Друга - після союзної, і також підганяється під неї (чотири роки, очевидно, були потрібні для придушення «національно-комуністичних» тенденцій). Третя і четверта - також за рік після чергової союзної Конституції. У реальній же федерації загальна Конституція є синтезом конституційної творчості її суб'єктів. Додамо, що союзні республіки не мали ніякого впливу на зміни у Конституції СРСР. А от у США штати своїми законодавчими зборами схвалюють (чи не схвалюють) поправки до

376 НАРИСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЮ

ЛГРЖЛВОТВОРЄННЯ

американської Конституції. Можливо тому, остання є стабільною впродовж 200 років і містить менше ЗО поправок.

377

X

Возз ^єднання етнічних земель України

Тиаа 12.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: ОВЛНЛ ЖОПІЯ

С

ЕРЙОЗНІ зміни в національно-державному будівництві України мали місце протягом другої світової війни. На самому її початку, у вересні-жовтні 1939 року, відбулося, як говорилося в офіційних документах, «воз'єднання Західної України з УРСР». Ця подія мала двоїстий зміст. З одного боку, реалізувалася задекларована ще 1919 року злука Наддніпрянщини і Східної Галичини. З іншого - це відбулося за колючим дротом «соціалістичного табору». Тому, особливо перший час, докладалися зусилля, щоб справити на галичан і волиняків враження «ук-раїнськості» нового режиму. Навіть війська, які увійшли у вересні до Львова, Луцька і Тернополя, було скомлектовано головним чином з червоноармійців і командирів-українців, якими командував майбутній маршал Тимошенко. Для демонстрації досягнень «соціалістичної демократії» 22 жовтня 1939 було проведено «вибори», на яких населення мало проголосувати за єдиний список кандидатів, котрі підтри-

НОВІТНЯ ДОБА

мували «возз'єднання». Враховуючи настрої західних українців, можна було зрозуміти, що і без особливої фальсіфікації абсолютна більшість проголосує так, як треба було радянському режимові.

У той же час були розпущені українські політичні партії, кооперативи трансформовані на радянський взірець, припинено діяльність товариства «Просвіта». З ліквідацією ліберальних і соціал-де-мократичних структур (ще раніше була розпущена західноукраїнська компартія), на західних землях залишилася єдина реальна політична опозиційна організація - підпільна мережа Організації українських націоналістів (створена ще за польської окупації).

1940 року до України було долучено Північну Буковину та Південну Бесарабію, натомість вилучено Молдавську АРСР (яка існувала 3/1924 року на Придністров'ї) та передано до складу новоутвореної Молдавської РСР. Нарешті, у 1944-1945 роках Закарпаття також було приєднано до уРСР (з оформленням цього відповідними рішеннями місцевих народних зборів, Верховних Рад СРСР та УРСР, та положеннями міждержавного договору між Радянським Союзом та Чехословаччиною).

Таким чином, створилася парадоксальна ситуація: вперше за багатовікову історію українські землі були інтегровані в складі єдиної української, але несамостійної держави. Це сталося внаслідок певних геополітичних комбінацій держав, які втілюва-

378

379

НАРИС И 3 ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ СІ ДКРЖАВОІ ВОРЬННЯ

ли два головних соціальних міфи XX століття - нацизму і більшовизму. Проте як би там не було, український народ об'єднався як єдине етнічне тіло. В цьому був драматизм національної долі українства, його тріумф і трагедія водночас.

Українська РСР -співзасновниця ООН

Н

АСАМКІНЕЦЬ, Україна стала співзасновни-

цею нової міжнародної організації - ООН, що певною мірою підняло її авторитет в очах світового співтовариства. Деякий час навіть йшлося про дипломатичні відносини між Україною та іншими державами. Як свідчить М.Джилас, відомий югославський опозиційний політик і вчений, у ті часи - член керівництва Югославії і теоретик «національного комунізму», такі наміри були серйозними: «Секретарем української партії більшовиків і головою уряду був Микита Хрущов, а його наркомом іноземних справ Маиуїльський... Тоді, у 1945 році, ще точилася війна, і можна було висловлювати деякі побажання - Хрущов і Мануїльський запитували: чи не могла б Україна встановити дипломатичні відносини з «народними демократіями»? Але з цього нічого не вий-

Темя 12.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: РЕлпап

вШ^^»? - '" "

НОВІТНЯ

доьч

шло - Сталін невдовзі й сам наштовхнувся на опір у «народних демократіях», так що йому навіть у голову не могло прийти зміцнювати самостійність У РСР»11.

Проте, так чи інакше, результати другої світової війни для України були не лише трагічними (загибель - за різними даними - від 6 до 10 мільйонів жителів, страхітливі руйнації, зміцнення тоталітарного ладу), але й парадоксальними: вони містили ту вибухівку, котра з часом немалою мірою допомогла підірвати радянську імперію. Ставши членом ООН, формально - державою з певною атрибутикою, Україна посіла особливе місце в СРСР. Сталін був просто-таки змушений піти на це, оскільки йому була потрібна сила України як для остаточної перемоги у другій світовій війні, так і для протистояння Заходу. Не менше значення мав і позитивний імідж «вирішення національного питання» для того, щоб справити враження на країни Східної Європи у 1944-1947 роках, коли треба було поставити їх на шлях «народної демократії». І ще одна причина: український рух опору більшовизму міг би без цього бути значно більшим. Власне, як не парадоксально, і солдати Червоної армії, і вояки УП А разом вибороли ті - хай до часу формальні - державні права, які дозволили здійснити у 1989-91 роках мирну, легітимну революцію - перехід до незалежності.

Українська РСР -спібзлснобниця ООН

Проте, як тільки відпала потреба в тому, щоб «справляти гарне враження», як тільки послабшав

НАРИСИ } ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖЛВОТВОРНННЯ

381

НОВІТНЯ

ДОБА

рух опору - Сталін зліквідував усі сподівання на більшу Самостійність України, влаштував новий голод і репресії проти інтелектуальної еліти.

Спроба

десталінізації радянського суспільства

Н

А П'ЯТДЕСЯТІ роки припадає перша спро-

ба у лавах компартії переосмислити історичний шлях будівництва комуністичного суспільства, здійснити певні реформи. Ініціатором такої ідеї виступив М.Хрущов, піддавши гострій критиці «культ особи», який асоціювався у суспільній свідомості з постаттю покійного Сталіна.

Тіма 12.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА. """""ВЛНЛЖОПІ

Як відомо, свою діяльність М.Хрущов не увінчав прийняттям нової Конституції, хоча відповідна комісія була створена і робота йшла. Проте саме його реформаторська діяльність привела до деякого розширення прав республік. Одразу по смерті Сталіна, у квітні 1953 року, зменшилася кількість союзних та союзно-республіканських міністерств, велика кількість підприємств перейшла в республіканське підпорядкування. У травні 1956 року було ліквідовано Міністерство, юстиції СРСР, функції якого передано ^ja^Trfe^v»

союзним республікам. У 1957 році Верховна Рада СРСР прийняла Конституційний закон, згідно з яким слід було зробити перерозподіл компетенцій Союзу та республік у галузі законодавства. Тобто фактично йшлося про редакційні зміни в «сталінській» Конституції. До відання республік знову було віднесено право законодавства в галузі судочинства, кодифікації основ цивільного та кримінального права. 31 травня 1957 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про дальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в Українській РСР». Таким чином, поставала система рад-наргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у рамках відповідних економічних адміністративних районів. На території України у 1957 році було створено 11 таких районів, у 1960 - ще три; у 1962 році раднаргоспи на Україні було укрупнено, їхня кількість зменшена до 7. На більше хрущовсь-ка«відлига» не спромоглася, - проте і ці паростки децентралізації було скасовано з приходом до влади Л.Брежнєва.

383

НАРИСИ з ІСГОРІІ УКРАЇНСЬКОЮ

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Уніфікація

радянських республік і курс на «злиття націй»

Е

ПОХА, пов'язана з постаттю Леоніда Брежнєва

і пізніше названа «застоєм», характеризувалася надмірною ідеологізацією суспільної свідомості, посиленням тоталітаристських тенденцій в адміністра-тивно-державному управлінні, боротьбою з інакомисленням. Не випадково, що велика когорта так званих «сталевих людей» всерйоз розраховувала на реабілітацію Сталіна. Власне, насправді відбувся «блідий ренесанс», якщо можна так сказати, минулих років. Пресинг стосувався в основному ідеології, культури, масової свідомості. Посилювалися процеси уніфікації національного життя. Офіційно було проголошено курс на прискорення «злиття націй». Документами КПРС та її республіканських загонів в річницю 50-ліття створення СРСР декларувалося виникнення «нової історичної спільноти людей -радянського народу». В адміністративному порядку обмежувалося функціонування національних мов в освітній, урядовій, науковій, службовій сферах суспільного життя. Ці мови фактично були визнані «неперспективними», а в суспільній свідомості внаслідок цього заявився стереотип «непрестижних мов». Створилася така ситуація, коли саме вживання інтелігенцією української чи, припустимо, білоруської

новина до в А

мови могло бути поціноване як прояв «буржуазного націоналізму».

Водночас економіка, соціальні процеси рухалися ніби в автономному просторі й насправді зовсім не туди, куди націлювала радянська пропаганда. Це породило своєрідну ідеологічну проблему, яка знаменувала розпад соціалістичної утопії - проблему «єдності слова і діла». Ось у такій атмосфері відбулася спроба витворити новий ідеологічний міф - що СРСР досяг ступеня «розвиненого соціалізму» і що склався «єдиний радянський народ». Цю подію вирішено було закріпити розробкою і прийняттям нової Конституції - «Конституції розвиненого соціалізму».

Третю союзну Конституцію було прийнято 7 жовтня 1977 року. Вона ж визначила напрямки, в яких мали перероблятися її республіканські «близнюки».

Четверта Конституція УРСР

Т

АКА Конституція УРСР і була схвалена 20 квітня

1978 року Верховною Радою. Міра заідеологізованості була в ній ще вищою, ніж навіть у «сталінській». Так, у її преамбулі, зокрема, зазначалося, що

384

НАРИСИ Л ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЬРЖАВОТВОРСННЯ

Іювітня

ЛОБА

385

народ уРСР, «керуючись ідеями наукового комунізму» та «усвідомлюючи1 себе невід'ємною частиною всього радянського народу», приймає і проголошує цю Конституцію. Сам основний текст Конституції складався з десяти розділів, 19 глав і 171 статті. Перший розділ визначав основи суспільного ладу і політику УРСР, другий - взаємини держави й особи, третій - національно-державний й адміністративно-територіальний устрій України. Далі визначалася роль Рад і порядок їх обрання, функції найвищих органів державної влади та місцевих органів управління. Конституція мала спеціальний розділ, присвячений державному плану економічного і соціального розвитку та державному бюджету. Восьмий розділ характеризував правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд, дев'ятий - герб, прапор, гімн^ і столицю, десятий --встановлював чинність Конституції та порядок її зміни.

У Конституції 1978 року, як і в попередній, було задекларовано чимало прав та свобод. Проте їхня реалізація на практиці була віддана на відкуп партійним органам та органам держбезпеки. Спроби здійснити реально конституційні права призводили до того, що тих, хто намагався це зробити, влада оголошувала «дисидентами» та «ворогами існуючого ладу».

Проте Конституція містила низку положень, які у 1978 році мали суто формальний, декоративний характер, але під час перебудови набули (несподіва-

ного для творців самої Конституції на чолі з В.Щер-бицьким) реального наповнення. Зокрема, це ст.5; де йдеться про те, що найважливіші питання державного життя виносяться на референдум; ст.46 про право обирати до Рад і бути обраним; ст.48 стосовно свободи зборів, слова, друку (щоправда, лише «відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу», але ж за часів перебудови ленінсько-сталінське трактування соціалізму поступилося місцем плюралізму його витлумачень - від соціал-демократичного до націонал-соці-алістичного); ст.69 щодо права УРСР на вільний вихід з СРСР; статті, які гарантують незалежність суду тощо. Зрозуміла річ, остання радянська Конституція України з моменту самого свого прийняття була ві.-утрішньо суперечливою, містила відчутні тоталітарні мотиви, але сам факт конституціоналізму був певною основою для антитоталітаристської діяльності.

Конституція УРСР містила перелік питань, які належали до відання республіки. Цим закладалася міна сповільненої дії під союзну Конституцію (знов-таки, без бажання авторів цих документів), оскільки, з одного боку, у ст.73 Конституції СРСР, де перелічувалися союзні повноваження, містився п.12, в якому вказувалися «інші питання загальносоюзного значення», а п.16 ст.71 Конституції УРСР давав майже аналогічне формулювання - «вирішення інших питань республіканського значення». З початком суве-

386

НАРИСИ ) ІІЛОРН уКРАИКЬКОГС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

ренізації України це «інше» почало одразу наповнюватися реальним змістом, в той час як у 70-х -першій половині 80-х років таким змістом наповнювалось «інше» союзної Конституції. Таким чином, попри всю свою декларативність, радянські конституції і радянський «суверенітет» України стали однією з вихідних точок для національно-визвольних змагань і національно-державного відродження.

387

ЛІТЕРАТУРА:

1 АвгорчаниЯ А ' імперия Кремля 6. історія V країни1 Курс лекцій

- fvi , 1W Кн 2 - XX ґолігт* -К.. 1^2 • ?. Варан Н V>pa!4a п-'ля Ггд-ІІна Пг*:І!ґ ^ !''• !Г.Н 1^ ]7

Нарис кюри ;І„»ів, I'^l.

Бердяев Н А Истоки и v-мысп руг , ІУ90. льна І и*. Су.піль-

-' ПІДПОРІ 1 і , Шуст F.M Довідник >

94 > коммунизма - М , 1V9U 8. Сгіюсаренко А Г., Томеню М В

л 4 ий О Україна К тори

4 !-it Ux 1 Г'ЧІр<'^Івно-иа^альна І Иі. kroj Ія украіисьної К(інітигуіпі - тема в Україні І1)!"* І W Су.піль- К

МО !'ОГ:!ТИЧНИИ Га І.' >гик,' 1|р.1 ' •.. уі>

човий аналії V двох книгах -К К.:

1() Шапояї;КІІ Україна 20-50-х