История государства и права

Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення / С.Грабовський,С.Ставрояні, Л.Шкляр. - К.; Генеза. -608с.
Тема 10. Початок відродження
Політичний рух на Східній Україні

ГОЧАТОК XX століття [демонструє значне пожвавлення політичної активності та теоретичних пошуків соціальної й державницької думки в Україні. На Сході це передусім стосується діяльності партій загальноросійського характеру та мислителів, орієнтованих на загальноросійські обшири. Київ, Харків, Катеринослав стають опорними центрами соціал-демократичного руху. З окремих гуртків у 1898 році створюється Російська соціал-демократич-на партія, яка на своєму другому з'їзді (1903) розколюється на радикалів-більшовиків та еволюціоніс-тів-меншовиків. У 1901 році організується народницька партія, орієнтована на селянство, - партія соціалістів-революціонерів. Російська ліберальна інтелігенція, згуртована передусім у земствах, та-

Т ЛІТЕРАТУРА:

ь. Підлива І 3., Шуст Р М. Дивщиик

істини України - Т 1-Ч - К ,1993

94. 7 CaK'tdpeHKO АГ., Томен «.о М.В

1<лор** Kpa/Hsbkoi' конституцІ! -

К , 1993 Ь •-..vGu'i;-:!HM О 'їЧра'Ііз Ііуорія. -

К., W;1

9. Франке» I Ukraine irredenta // Ви еіц прли у країни. - Львів, 1991

10. Українська ідея: перші речники - К„ 1994.

і і j' шевський М Ато такі українці

І и«П' ВСНИ »ОЧ'ГЬ - V 1991

7. Дорошенко Л Нарис історії України. - і.II - К , і У* І.

' Драгоманов S{ Чуда.'.ьм дмки про українську національну

4 Забужко О. Фтоссчі І" V*J аіні.ьиі>і ідеї та європейський контекст: франківський період - К , 1992

т. ІІисяк-Рудницький І. Нариси з історії нороі України - Львів. 1991

290

291

кож з початку століття почала виступати з політичними вимогами. Вона у 1901 провела нелегальний з'їзд земських діячів. У 1902 році під редакцією П.Струве розпочався випуск журналу «Освобождение», вже в першому числі якого було наголошено на необхідності відмежуватися від крайніх революціонерів і вести боротьбу лише легальними засобами. Розгортався й студентський рух.

На цьому тлі ліберальні загальноросійські організації висловлювали підтримку і певним культурницьким прагненням української громади. Так, з петиціями і протестами проти переслідувань української мови виступали вчені Київського та Харківського університетів, земства, гуртки ліберальної інтелігенції. Формально за рівноправність націй виступали і соціал-демократи, проте, за два десятиліття існування загальноросійських соціал-демок-ратичних організацій на теренах України лише у 1904 році в Одесі було видано одну листівку українською мовою («Народ у Росії і соціал-демократія»). Цей факт засвідчує істинну сутність «національної політики» загальноросійської соціал-демократії, порівняно з якою позиція ліберальних діячів, декотрі з яких припускали можливість федеративного устрою держави, була значно толерантнішою до українських проблем. Схожим чином діяли і прихильники державної децентралізації - есери. Що ж стосується польських та єврейських політичних організацій, то, зазнаючи культурного гноблення, вони

&2»>ft- З**^' ПОЧАГОКХХСТОЛЛТЯ. ^fcfJ'^^feS

*^V'-4^'v^v:*.^:4 t ^VV^i^4>''A-''..

нерідко виступали спільно з українськими угрупу-ваннями.

Зважаючи на позицію загальноросійських політичних сил, українська інтелігенція розпочинає створювати власні організації з недвозначними самостійницькими орієнтаціями. У 1897 році виникає Українська загальна організація, до якої увійшло близько 20 українських громад, значна кількість студентських груп і окремих діячів. У 1900 році з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху постає Революційна українська партія, фактичним маніфестом якої стала виголошена Миколою Міхновським промова «Самостійна Україна». У ній виразно сформульовані ідеали українського самостійництва на радикаліс-тських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічності долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад, і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами.

Програмні установки М.Міхновського висловлені відверто й категорично: «Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на межинародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо-, що тільки держава одноплеменного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матері-

Політичнчи рух йЄг Si"1 "J» '"

ш Східній Україні W ?і»«*' '№*?

•» <Ь • J^^^V'-^

,.--V ./•-•?; --sfe- .ітаМг*' л..

'',,*^.-''' - ^

^^Ш&Шз

нлі'ис н і u НІРІІ укрлшсьют

ДГРЖАВОГВОРШНЯ

292

293

ЛОїі.Л Ь! 1Л1 Р .-ШІ(.

яльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плеканне індивідуальності єсть метою, -тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин»1.

Проаналізувавши історичну долю України, Міх-новський окреслює орієнтир боротьби РУП: «...Як партія бойова, партія, що виросла на грунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов'язані вказати ту найблизшу мету, яку ми маємо на оці.

Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширеннєм її впливу на цілу терріторію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція»2.

Проте невдовзі після виникнення РУП зазнає трансформації й розколу, її більшість на чолі з М.Поршем, В.Винниченком і С.Петлюрою вважала, що вона мусить поєднати національну орієнтацію з марксизмом, тобто йшла шляхом створення української соціал-демократії. Інші (на чолі з М.Меле-невським) хотіли, щоби РУП стала автономною організацією РСДРП, яка б об'єднувала всіх робітників України, незалежно від національної належності.

Нарешті, радикальні націоналісти, очолювані самим М.Міхновським, у 1902 створили невелику за чисельністю Українську народну партію.

Через рік фракція М.Меленевського, названа «Спілкою», також вийшла з РуП і приєдналася до російських соціал-демократів. Ті ж, хто лишився в партії, перейменували її на Українську соціал-де-мократичну робітничу.

Що стосується більш поміркованого крила українських політиків, то з ініціативи Є.Чикаленка вони у 1904 році утворили ліберальну партію. Різні крила ліберального руху отримали назву Демократичної та Радикальної партій. Попри назву, остання була партія еволюціоністів-поступовців, поміркованих діячів, які ставили на меті здобуття певних національних прав для українців у межах федеративної Російської республіки, а також проведення значних соціальних перетворень. «Що до ладу на території України, то всіма справами має тут порядкувати Українська Виборна Народна Рада, - писалося у платформі радикалів. - Народна рада сама виробляє краеву конституцію, яку не може ні відміняти, ні касувати загально-державний парламент. Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б об'єднатися. Кожна така округа має свій окружний сейм, з правом самоврядування в межах округи»3.

Як бачимо, федерація в цьому потрактуванні

295

294

радше нагадує конфедерацію держав. Схожі, майже ідентичні погляди сповідували члени Демократичної партії, тому не випадково у 1905 вони об'єдналися у Демократично-радикальну (інша назва, яка зустрічається у літературі, - Радикальна демократична) партію. В соціальній сфері партія декларувала соціалізм, але не традиційного марксистського гатунку, а наближений до модерної соціал-демократії Заходу чи християнського соціалізму, де головною метою є досягнення соціального миру шляхом гармонізації інтересів праці та капіталу і широкого розгортання кооперативного руху. Як бачимо, українські теоретики окреслили напочатку століття діапазони соціальних ідей, актуальних і для сучасної України.

Криза Російської імперії й українське питання

З

АГАЛОМ, на початку XX століття на Наддніпрянщині з'явилися численні осереддя українського і російського загальнополітичного руху. Це було спричинено передусім об'єктивними чинниками соціально-економічного та культурницького розвою, спробами модернізації та вестернізації Росії, які робилися при імператорі Миколі II. Проте, як майже

• -^v.*• '.'54j3f: ТемаЮ. '.,!,<•-•-;™~ .!'_,.

•;••**і .-v /і,'' .''.4. ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ: W*'-~:"'ji -*''^

V-,f .™і'?. •••"'X.. ПЕРЕДИДРОДЖЕННЯ ...<-'':5и"*'*•.;•• v ••

завжди у російській історії, це були спроби модернізувати військову та промислову сфери без запозичення західних політичних інститутів.

Зрозуміла річ, такі спроби давали лише позірний ефект.

Це й було продемонстровано під час російсько-японської війни 1904-1905 років, коли велетенська Російська імперія зазнала низки нищівних і ганебних поразок від маленької Японії. Дуже швидко з'ясувалося, що органи управління державою, армія, флот, зрештою, й економіка неч.ч.чгні забезпечити потреби війни. Невдоволення ох. ило всі верстви населення, всі регіони імперії.

У1905 році розгортається перша російська революція. Державу охоплює страйкова хвиля (восени цього року страйкують два мільйони робітників, з них 120 тис. - в Україні). Відбулися повстання в армії, найзначніше з яких сталося на Чорноморському флоті, на панцернику «Потьомкін», де матроси (майже всі - українці) на чолі з Г.Вакулинчуком та О.Матюшенком захопили корабель. Серед небагатьох офіцерів, які приєдналися до повстанців, був О.Коваленко - член РуП. Розгорнувся широкий селянський рух.

Імператорська влада змушена була йти на поступки. 17 жовтня було видано. Маніфест про дарування «громадянських свобод» і про скликання ближчим часом Державної Думи з законодавчими функціями.

Криза Російської імперії , f~-,. - ^v- й українське питаним -?.<•?^.. "•' ' • ~'К** •

296

297

Це мало кілька наслідків. Оскільки Маніфест скасовував заборону на видання, шкільництво, публічні вистави українською мовою, дуже швидко з'явилися чисельні газети, часописи, українські клуби. По селах поширювалися «Просвіти», на взірець галицьких. А в зв'язку з дозволом політичної діяльності зростає й активність у цій сфері. Звичайно, і політична, і культурницька активність, і кооперативний рух були помітно обмеженими царською адміністрацією навіть у момент найвищого підйому революційної хвилі.

Ідея незалежництва та української державності у різних формах знаходять відгук у тих політичних колах Східної України, які обстоювали «українське питання» у стінах першої та другої Державної Думи, де українськими депутатами було утворено так звані Парламентські Громади. До складу першої з них, куди увійшло 44 депутати з майже ста, обраних від українських губерній, записалися майже всі селяни-депутати. Як зазначав історик Д.Дорошенко, це був «справжній тріумф української ідеї». У цей час до Петербурга приїхав М.Грушевський. За його участю була підготовлена декларація про автономію України, яку сподівалися урочисто проголосити в Думі, але це не вдалося, бо ту достроково розпустив Микола II.

Слід зауважити, що найсильніші на тоді українські партії соціал-демократичного спрямування, такі, як «Спілка» та УСДРП, своїх кандидатів у депу-

~ГК^С>І Тема W. W: ^ - '

-•'".Ч>Т?г ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ: ЛГУЧ*. '""'$»'

ІЙв?44*. ПЕРЕДВЩРОДЖЕННЯ Ш?<^^ J **

ЖЁ'&* ,% /ь. *^1fct?:X'-.

uSjSP-4v*''.^-^ э ^'v^.^vjlv-, -;V> •^H3&'N4* ^%^:<~$^?^^-чг

•ZL-ї.- ..ґіг^г- -•-• •-^^ .ч^*г-г^:^>:«-^Ч*Ъ^ -~ІІг-*^'^*

тати не висунули, бо дотримувалися тактики бойкоту з метою поглиблення революції. Тому українська депутація загалом і зазначена вище Громада обиралися або за списками загальноросійських, або ліберальних українських партій. Тобто реальні настрої громадськості були значно радикальнішими, ніж це репрезентувала Дума. Очевидно, що і розпущена вона була майже негайно після початку роботи не в останню чергу внаслідок загрози української депутації оголосити автономію України і таким чином покласти початок розпаду імперії.

Що ж стосується другої Громади, то, обрана на основі значно менш демократичного закону, вона все одно була реальною парламентською силою, й її діяльність також стосувалася надзвичайно важливих справ українського життя. Вона клопоталась питаннями впровадження української мови у шкільну освіту, заснування кафедр українознавства, запровадженням україномовного судочинства, церковної служби, а також питаннями вдосконалення місцевого самоврядування. Поряд з цим були підготовлені законопроекти про автономію України. Але й друга Дума, проіснувавши лише три з половиною місяці, тобто значно менше терміну відведених для неї повноважень, припинила свою діяльність завдяки старанням тодішнього прем'єра Петра Столипі-на. Отже, задумане здійснити не вдалося. Наступні Думи більше не мали в своєму складі українських громад, оскільки антидемократичний виборчий за-

!ґ•->( _• ^ -:'.^ Криза Російської імперії .,-,._ .^-. ^ . .,, . І^ч'Х^' ;- :'Vt1 299

298

кон фактично унеможливив обрання демократичних депутатів. Якщо перші варіанти виборчого закону ще якось наближалися до пропорційного представництва, то столипінський закон фактично санкціонував диктатуру абсолютної меншості, зробив виборче право 8/10 населення фікцією, бо ця кількість підданих лишилася без свого представника У Думі.

Зауважимо принагідно, що саме столипінський режим за багатьма параметрами став предтечею більшовицької диктатури, і передусім -за своїм ставленням до правових норм. Столипін впровадив військово-польові суди - без адвокатів, без права на апеляцію. Він же нав'язав абсолютно антидемократичний виборчий закон. Зрештою, сам Столипін під гаслом «великої Росії» проводив енергійну мілітаризацію економіки та руйнацію традиційного сільського укладу життя. Більшовики, отже, були певною мірою наступниками цих ідей і політичних технологій царського прем'єра, якого нині певні кола у Росії намагаються представити як такого собі «великого реформатора».

На цьому фактично на ціле десятиліття припиняється конституційний спосіб боротьби за самостійність в умовах імперської структури. Процес боротьби за національне відродження в основному розгортається у формі політичної міжпартійної боротьби, декларацій, заяв і програм. Продовжує існувати й розвиватися (попри утиски) видавнича і про-

Тема 10.

ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ: •*.. •-"•. ПЕРЕДВЩРОДЖЕННЯ • )

світянська система, наукова діяльність.

Проте певною мірою ускладнюються стосунки з російським лібералізмом, який раніше активно підтримував українську громадськість. Розмірковуючи над причинами цього факту, Д.Донцов зауважує: «Швидке поширення української ідеї, що не лише почала захоплювати маси українського народу, але знайшла численних адептів (наслідувачів) також навіть серед зрусифікованих і навіть напівсполонізованих вищих кіл суспільності, - викликало серйозне затур-бування спершу з боку правительства, а потім і в усіх верствах російського населення. Коли не сама тогочасна сила руху, то його тенденції давали привід до такого затурбування. Метою українського руху був вільний культурний розвиток народу й господарська емансипація країни від визиску з боку російського, також французького й бельгійського капіталу, засобом до цього - автономізація країни. <...> Для Росії здійснення програми українських автономістів означало, з одного боку, послідовне витіснення російських культурних впливів за Дон і Сейм, з другого - втрату колосальної області для визиску, силами якої годується сучасна російська держава. Ці логічні консеквенції послідовного успішного українського руху погнали всі видатніші російські партії в усьому, що токається України, в табір правительства й націоналістів»4.

Криза Російської імперії й українське питання

300

ЗОЇ

' ' '' ; : 'I'll * л." Mil, : 'І г*..-иц.Ін;)П пня»

Політичний рух на Галичині

П

ІДТРИМКУ визвольних настроїв на Наддніп-

рянщині здійснювала галицька громада. У 1906 році в Австрії було впроваджене загальне виборче право, наслідком чого стало проведення до загальнодержавного парламенту (попри численні порушення виборчого закону) 21 українського депутата: 17 націонал-демократів, трьох радикалів і одного соціал-демократа. З'явилося багато нових українських шкіл, кілька українських кафедр у Львівському університеті, численні кооперативи і воєнізовано-спортивні молодіжні товариства («Січ», «Пласт»). Дуже важливим фактором життя Галичини стала українізація міст. Одночасно нищівної поразки зазнав інспірований з Петербурга і колись потужний рух русофілів. Так, 1913 року на виборах до галицького сейму, попри велику грошову підтримку, русофіли провели лише одного депутата, українофіли різних партій - ЗО.

Як зазначає О.Субтельний, «українців Російської імперії, що відвідували Галичину в перші роки XX ст., незмінне вражав той поступ, який зробили їхні західні співвітчизники. У Києві все ще заборонялося публікувати книжки українською мовою, у Львові ж існували українські наукові товариства, школи, масові організації! кооперативи, газети політичних партій, парламентські представництва. В

,'ШГІЛ lit і'ІІ РЖЛНІІО. її

Російській Україні національна інтелігенція все ще гуртувалася у невеликі, зосереджені в містах громади, реалізуючи свої часто туманні проекти, в Галичині ж та на Буковині вона, спираючись на велику частину недавніх вихідців із селянського середовища, працювала в тісному контакті з селянством у товариствах «Просвіта», кооперативах, політичних партіях. У діяльності західних українців чи не найбільший оптимізм вселяло те, що вони довели: сподівання щодо піднесення українського національного руху були не ілюзією ідеалістично настроєних інтелігентів, а чимось цілком здійсненним»5.

Звісна річ, далеко не все на західних теренах йшло нормально; й опісля 1905 року Східна Україна також розпочала свій прискорений рух, спрямований на втілення національної мрії. Та все ж не випадково у Львові на II Всестудентському з'їзді (1913 р.) Дмитро Донцов, який за п'ять років до того змушений був емігрувати з Росії, проголошує програму протиросійської політики й боротьби, програму відокремлення від Росії, у чому йде далі М.Міхновського, який ставив завданням відновлення Переяславської угоди, тобто унії (конфедерації) з Російською державою.

Тема 10.

ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ: -

ї

302

303

Перша світова війна і трагедія України

П

ОСТУПОВЕ зростання сил української громади, консолідація модерної української нації були перервані першою світовою війною. Величезна кількість українців билася і вмирала за різні імперії, фактично чужі їм (у російській армії було 3,5 мільйона українських солдат, у австрійській-250 тисяч). Територія України стала театром бойових дій або близьким тилом. Культурницька діяльність, не кажучи вже про політичну, була майже унеможливлена (що стосується Східної України). Можна було, принаймні публічно, лише висловлювати свою підтримку царському урядові. Досить складною була ситуація і на західних землях. Австрійська влада дозволяла лише ті організації, які підтримували австрійську експансію на схід; проте дуже швидко в Галичині з'явилися російські війська. Російська військова адміністрація розгорнула справжній геноцид проти українських організацій і всіх, хто був запідозрений у причетності до них. У свою чергу австрійська влада розпочала репресії і проти «москвофілів», і проти «українофілів», звинувативши укра-їнців-галичан у поразках габсбургської монархії.

Водночас бойові дії наУкраїні з самого початку набули певних рис громадянської війни. На Західних землях Загальна Українська Рада на чолі з Кос-

. ,. '.- •• -• • "-wV . Тема 10. f"^,. -:-• ч

1 v^r З4 ':™- ПОЧАТОКXX СТОЛІТТЯ:

. /', *г "іи.:*? ПЕРЕДВЩРОДЖЕННЯ

тем Левицьким закликала всіх свідомих українців до боротьби з самодержавною Росією. Невдовзі було створено формування Січових Стрільців - з майже 20 тисяч добровольців з молоді. Австрійська влада дозволила лише двом з половиною тисячам записатися до легіону. Значна частина добровольців воювала в інших частинах австрійської армії. Згодом, у 1916 році, з військовополонених-східноукраїнців почали створюватися так звані «сірожупанна» та «синьожупанна» дивізії, які згодом відіграли велику роль у подіях 1918-1921 років. Одночасно в Східній Україні було чимало й прихильників поразки Росії, й «оборонців» (таких, як С.Петлюра). Останні вважали, що можливо буде після перемоги Антанти домогтися демократичних змін у Росії й потім здобути автономію України. Вистачало і добровольців (найбільше у перший період війни), котрі бажали пролити кров «за веру, царя и отечество».

Отже, можна підбити певні підсумки. Початок XX століття показує нам чи не весь спектр політичних сил, які визначатимуть перебіг подій в боротьбі за українську державність, і традиції яких і нині продовжуються українськими політиками. Ледь не сто років на політичній арені України діють соціал-демократи, ліберали-поступовці, радикальні демократи, кадети, комуністи, анархісти, християнські демократи, російські чорносотенці, татарські і єврейські організації, - з майже незмінними назвами і майже незмінними позиціями щодо державотво-

Перша світова війна j »;' і трагедія України

Розділ 5

304

НОВІТНЯ ДОБА

рення. І навіть у період більшовицького всевладдя такі організації час від часу виникали у підпіллі чи, принаймні, відповідні ідеї обговорювалися в колах інтелігенції.

Така незмінність проблем може означати лише те, що питання реального життя українського народу майже за сто років так і лишилися невирішеними, й Україна так і продовжує рухатися «кільцями змарнованого часу».

Інший висновок: страхітливі руйнації, бойові дії на території від Карпат до Збруча гранично виснажили людські та матеріальні ресурси України, що позначилося і на подальшому перебігові визвольних змагань. Водночас під час кривавої бійні відлітали геть ілюзії та сподівання щодо «доброго» царя чи цісаря.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Тема 10. Початок відродження - История государства и права
  2. Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення / С.Грабовський,С.Ставрояні, Л.Шкляр. - К.; Генеза. -608с. - История государства и права
  3. Тема 8. Конституція Пилипа Орлика - История государства и права
  4. Тема 12. Радянська Україна – реалізована - История государства и права
  5. § 4. Церковне красномовство - Риторика
  6. І. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПРАВОВА ДЕРЖАВА: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВПЛИВУ - Теория государства и права
  7. IV. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ - Теория государства и права
  8. Міжнародне право:3. Поняття дипломатичного і консульського права та їхні джерела - Международное право, европейское право
  9. Проблемне коло «Історії державотворення» - История государства и права
  10. Тема 2. ДЕРЖАВНІСТЬ ДОБИ АНТИЧНОСТІ І РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - История государства и права
  11. Тема 3. КНЯЖАДОБА: КИЇВСЬКА - История государства и права
  12. Тема 7. ГЕТЬМАНЩИ- НА. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ. СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА. - История государства и права
  13. Тема 15. Становлення незалежної України - История государства и права
  14. - Конституционное право
  15. Теория государства и права Учебники по праву
  16. КОПЕЙЧИКОВ. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО - Конституционное право
  17. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право. Том 1.Общие положения. Курс лекций - М.:Издательство БЕК, 1994. - 312 с. - Хозяйственное право
  18. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004.- 624 с - Хозяйственное право
  19. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с. - Гражданское право
  20. В.Д. Волков Основы права: Учебное пособие. – Донецк: ДонНУ, 2001. – 254 с. - Теория государства и права

Другие научные источники направления История государства и права:

    1. Крашенинникова Н.А, Жидков О. А.. История государства и права зарубежных стран. Ч2. 1991
    2. Черниловский З.М.. Всеобщая история государства и права. 1996
    3. Крашенинникова Н.А, Жидков О. А.. История государства и права зарубежных стран. Часть 1.. 1997
    4. П.П. Музыченко, Н.И. Долматова. История государства и права Украины в вопросах и ответах. Ч. 1.. 1999
    5. С. Л. СКАЗКИН. ХРЕСТОМАТИЯ ПО ИСТОРИИ СРЕДНИХ ВЕКОВ ТОМ I. 2000
    6. Ильин Ю.Д.. Лекции по истории и праву Европейского Союза. 2000
    7. О.И. Чистяков. История отечественного государства и права. Ч. I: Учебник. 2001