История государства и права

Т ТЯ ТЕМА, як ми гадаємо, J—Цмає принципово важливе значення, оскільки в ній буде зроблена спроба певним чином підвести підсумок політичній філософії та правничій ідеології українського республіканізму й демократизму у тому вигляді, в якому він склався в результаті майже столітніх змагань за державну незалежність, людську волю і гідність, моральну свободу на християнських засадах та пріоритеті права над свавіллям. УСІ зазначені аспекти знаходили так чи інакше свій вияв у великій кількості документів, трактатів, маніфестів, якими так багата українська історія XVII ст. і які засвідчують інтелектуальну спроможність народу і його еліти.

УСІ інтелектуальні зусилля «століття барокко»,

236

237

. И ч 1C ІОНІ ЧКГЛІІп"LK: •("•: .ILr-ЖлвІІІ JUPCIUIX

як інколи культурологи визначають філософсько-естетичний стиль цієї доби, його неутамовані ідеали й прагнення рельєфно відобразились у Конституції Пилипа Орлика. У ній виразно проступає національна ідея в її політичному, правовому й філософському сенсі.

Появу цього документа варто розглядати в широкому контексті розвитку європейської правосвідомості, котра в теоретичних працях таких мислителів, як Т.Гоббс, Г.Гроцій, а трохи пізніше Ф.Вольтер, Ш.Монтенск'є, Ж.-Ж.Руссо випереджала свій час і швидше прояснювала перспективу, ніж дійсність. За таких обставин Конституція Пилипа Орлика - це втілена в мову правових норм філософія й ідеологія «суспільного договору». Для появи такого документу в історії української політичної та правової свідомості було достатньо підстав.

Згадаємо, що сама поява козацького стану у XVI ст. викликала потребу законодавчого вирішення пов'язаних з ним правових питань. Ніяких прецедентних норм для цього не існувало навіть в досить ліберальній, як на ті часи, конституційній монархії Речі Посполитої. Норми Литовського Статуту, що в третій редакції стали чинними й на території Польщі, цієї, як її називали, «шляхетської конституції», на козацький стан не поширювалися. Ба більше, шляхта намагалася будь-що повернути козаків у підлеглий стан, закабаливши їх обов'язками, що й стало приводом до серйозного соціального

КОЗАЦЬКАІІОВл

конфлікту. Проте варто пам'ятати, що були сили, які прагнули порозуміння на законодавчій, чи, як тоді говорили, на конституційній основі. Це була козацька старшина, що вимагала легітимації свого становища, і король польський (у даному випадку це був Стефан Баторій), який поклав початок так званому реєстру, тобто узаконенню козацтва на певних умовах.

Отже, реєстр - одна із перших законодавчих, конституційних форм суспільного визнання козацьких прав. Він визнавав за козаками в першу чергу право бути вільними, а з іншого боку - фіксував обов'язки: виконувати певні функції в системі державного організму Речі Посполитої. За своєю соціально-правовою суттю реєстр став своєрідною формою соціального контракту або тим, що ми можемо кваліфікувати як систему «суспільного договору». І це дуже важливо з точки зору розвитку правової культури українського народу, його орієнтацій на конституціоналізм. Боротьба за розширення реєстру стає фактично рушійною силою соціальних рухів першої половини XVII ст.

У реєстрі приховані два змістовних аспекти. Перший, соціальний - це воля. Другий, правовий - законодавчі гарантії соціальних прав.

У специфічних обставинах України XVII ст. в боротьбі за розширення реєстру проявилися також і національні проблеми. Тому не випадково, підписуючи т. зв. Переяславські умови, Б.Хмельницький

239

О'ІС НАРИСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ?-^>0 ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

обумовлює в статтях і кількісний склад реєстру.

Звичайно, не тільки реєстр став формою «суспільного договору», підставою того конституціоналізму, котрий набуде своєї довершеності в проекті Пилипа Орлика.

Таким чином, основа для появи документу узагальненого типу, яким і стала Конституція Пилипа Орлика, склалася, можна сказати, ходом історичних подій.

Гетьман на вигнанні Пилип Орлик

ГТО ж такий Пилип Ор-ь.лик? Біографи пишуть, що він нібито походив з чеської родини, але ще замолоду, потрапивши в Україну, навіки зв'язав свою долю з долею другої своєї батьківщини. Навчався в

КОЗАЦЬКА ДОБА

Києво-Могилянській академії, закінчивши яку, вступив на службу до канцелярії митрополита Київського. Звідси він потрапив уже до іншої канцелярії -гетьманської. Завдяки здібностям і таланту швидко зробив політичну кар'єру. При гетьмані Мазепі він стає генеральним писарем, тобто другою після гетьмана посадовою особою в Гетьманщині.

Історики та біографи додають до загального портрету Пилипа Орлика те, що він мав літературний хист, засвідчений кількома панегіриками, які він написав на честь Мазепи.

Перебуваючи в еміграції, протягом 20 років вів «діаріуш», тобто щоденник. Він був одним із тих, хто до кінця залишився відданим «мазепинцем». Пилипа Орлика після смерті І.Мазепи обирають на генеральній раді «гетьманом в екзилі». у цій ролі він складає свою знамениту конституцію.

Наша коротка біографічна довідка про «екзиль-ного гетьмана» була б далеко не повною, якби ми не сказали про активну діяльність Орлика в його еміграційний період, спрямовану на відродження української козацької держави. Опинившись за кордоном, Пилип Орлик шукає спільників серед країн, чиї стратегічні інтереси суперечили імперським планам Петра Великого. Європейський ансамбль держав, котрий би забезпечував геополітичну рівновагу і задовольняв інтереси усіх зацікавлених сторін, тоді ще не склався, і розраховувати можна було на тих, хто безпосередньо чи опосередковано кон-

240

241

ПЛГИІ-И і ІГІОІ'П уКГЛІЖЬКОІ» ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ Я

фліктував з Російською імперією. Такими країнами були Швеція на півночі, Туреччина і її васал -Кримське ханство - на півдні і деякі німецькі держави - на заході. Тому одразу ж після обрання на гетьмана Орлик заключив договір із кримським ханом, і той обіцяв допомогу заради визволення України. До резиденції гетьмана прибувало чимало втікачів з України, і він їх розсилав як своїх емісарів під виглядом бандуристів і старців будити народ на повстання. Вдалося йому порозумітися і з польською армією. До його послуг була кримсько-татарська кіннота, при допомозі якої він організував похід на Правобережну Україну і легко дійшов аж до Білої Церкви, розбивши по дорозі війська лівобережного гетьмана Скоропадського. Але, як уже не раз бувало, у вирішальний момент зрадили татари, почавши пустошити край і неволити народ.

У цей час вступили в дію російські війська на чолі з Петром І. Переслідуючи відступаючих, цар проник глибоко на територію Бесарабії і був оточений турецькими військами. Царю загрожував полон, але, як свідчать історики, Петру І вдалося підкупити турецького візиря, і той дозволив йому й армії відступити, заплативши велику контрибуцію.

Ця кампанія закінчилася відомим в історії Прутським миром, внаслідок якого Орлик міг розраховувати тепер лише на власні сили. УСІ його намагання викликати конфлікт між Росією і якимись європейськими державами чи Оттоманською Пор-

K(UAUbKA,lC»>

тор (Туреччиною) успіху вже не мали. Та це й не дивно, бо після полтавського тріумфу на певний час Росія зробилася регіональною супердержавою.

Однак Пилип Орлик не покладав рук, продовжуючи свою активність на дипломатичному грунті, хоча надій на успіх ставало все менше. Незважаючи на це, «гетьман в екзилі» залишився вірним своєму виборові боронити права, як він писав в одній із своїх праць, «козацької нації».

Помер Пилип Орлик на вигнанні у 1739 р. І, як зазначає історик, «разом із ним надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави»1. Найвидатнішою пам'яткою, яку залишив по собі Орлик, стала конституція, названа його іменем, що мала прислужитися самостійній українській державі.

Зміст та форма Конституції Орлика

З

А ФОРМОЮ Конституція Пилипа Орлика - це

Договір між генеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообраним гетьманом - з іншого, що цілком, як ми бачимо, відповідає національній правничій традиції.

242

243

НАРИСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО

ДЕРЖА ЙОТ ПОРШНЯ

За змістом же - це документ, який в належних поняттях і термінах тодішнього права обґрунтовує державний устрій України.

Конституція складалася із 16 пунктів. Охарактеризуємо коротко суть кожного з них.

У першому пункті Конституції йдеться про захист православної віри східного обряду, про обов'язки гетьмана твердо стояти в обороні митрополичого престолу київського:

«Для кращого управління духовних, справ, мас той таки ясновельможний гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу»2.

Йдеться про повернення київській митрополії її автокефальних прав, тобто унезалежнення від московської патріархії, навернення її в традиційне константинопольське підпорядкування. Нагадаємо, що цю більш як півтисячолітню традицію було порушено за гетьмана Самойловича та митрополита Київського Святополка-Четвертинського у 1686 році.

З сучасної точки зору, ь першому пункті Конституції є також місця, які не відповідають нинішнім уявленням про віротерпимість і релігійну толерантність. Але то були інші часи, коли православна віра й українська церква перебували у важкому становищі й потребували державного захисту й підтримки.

Другий пункт Конституції трактує проблему державних кордонів України та її ціпісності, тобто

ТІШ ».

конституція ПИЛИПА

ОРЛИКА

"а.

КОЗАЦЬКАДОБА

неподільності на Правобережну і Лівобережну. Гарантом територіальної цілісності та недоторканості кордонів у даній Конституції виступає король шведський. З цього приводу навіть предбачалося надання спеціальним законом чи, як сказано в тексті, «трактатом», права шведському королю титулуватися «постійним протектором України». Текст Конституції проголошує:

«Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені»3.

Пункт третій стосувався питання про союзницькі відносини з кримською державою, в чому автор Конституції вбачав гарантію спокою і миру для України. Це писалося за рік до походу Орлика на Україну, в якому татари, як союзники гетьмана, брали участь. Але, як ми бачили, союз цей виявився нетривким, бо татари зрадили гетьманським сподіванням. А взагалі цей пункт цікавий тим, що українська держава мала намір жити із своїми сусідами не лише в злагоді, але й у приязні. В цьому пункті говориться, що гетьман, коли осяде в своїй резиденції, повинен бути «зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не

244

ПАРНОЇ І 1С1ОРІІ УКРАЇНСЬКОГО .'.ІГРЖЛВОІВОРЇННЯ

<.'•'! ЇЛІІІ.КЛ ГЮК.А

245

порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи»4.

У четвертому пункті йшлося про стосунки Запорізької Січі та Московської держави. Побудувавши без дозволу запорожців у другій половині XVII ст. кілька фортець на січових землях. Московська держава, як сказано в тексті, «створила праволомство і пригнічення». З цього приводу гетьману робився наказ:

«Щоб Дніпро від городків і фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено»5.

У наступному, п'ятому пункті також йдеться про одвічні права на маєтності та промисли низового Запорізького війська і нікого іншого.

З цього можемо зробити висновок, що земля Запорізької Січі згідно з проектом даної Конституції, маючи певну адміністративну автономію, перебувала під особливою протекцією гетьмана України.

Пункт шостий трактує принципово важливе для державного устрою України питання: самодержавство чи республіканський лад. Обмірковуючи це делікатне питання (бо ж тоді в Європі існували лише абсолютні чи конституційні монархії), автор Конституції доходить такого висновку:

«А чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був либонь у

Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно давніх прав та вольностей?.. Самодержавство невластиве гетьманському урядуванню...»6.

Пркставши таким чином на «гетьманське урядування» Конституція встановлює політичну систему держа» ної влади, згідно з якою гетьман не є неподільна м розпорядником влади.

«Про цілість Вітчизни, про їїзагальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою»7.

Козацька Рада, цей традиційний для українського суспільно-політичного життя орган влади, що бере свій початок ще в часах народних вічових зібрань, стає фактично парламентом, котрий збирається тричі на рік на свої сесії. Дати їх проведення прив'язувалися до великих релігійних свят: Різдва Христового, Воскресіння Христового і Покрови Пресвятої Богородиці.

У разі якихось надзвичайних подій, які б не дозволили зібратися Генеральній раді, вся повнота влади переходила до рук гетьмана:

«А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справ-

246

247

НАРИСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЮ ІЕРЖАВЗТВОРЕННК

лення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою»8.

У сьомому й восьмому пунктах говориться про етику, правові та функціональні обов'язки генеральної старшини.

Дев'ятий пункт Конституції трактує питання обрання генерального підскарбія із «людини значної і заслуженої». Привертає увагу той факт, що йдеться не про «призначення», як це було в традиціях самодержавної влади, а про «вибори» -необхідий компонент демократії. Далі говориться про те, що майно і скарб державні мають бути відокремлені від особистого майна гетьмана, чого не було раніше, включно до І.Мазепи. Те ж саме стосувалося й полкового скарбу.

У десятому пункті говориться про обмеження експлуатації у такий спосіб:

«Щоб пани полковники, сотники і всілякі військові і посполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою»9.

Окрім цього говориться також про виборність як військових, так і посполитих урядників. Це стосується також і полковників, котрих після обрання гетьман мав лише затвердити. Аналогічним чином

КОЗАЦЬКАДОБА

полковники затверджували сотенних урядників.

Спеціально обумовлювалися права жінок козаків, тих, які або овдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах, - щоб не притягати до всіляких повинностей і податків. Це зміст одинадцятого пункту, а в дванадцятому говорилося про необхідність ревізії гемельної власності й уладнання справ з повинностями, які несли посполиті до всякого роду так звьчих «державців». Як відомо, в майбутньому це питання вирішуватиметься гетьманом Данилом Апостолом, що свідчить про неабияку ваг}' цієї проблеми для України. Взагалі йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей перед державою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичного спрямування конституції в соціальних питаннях.

Пункт тринадцятий підтверджував права та привілеї, колись надані Києву та іншим українським містам. Мовиться в першу чергу про привілей на Магдебурзьке право.

Чотирнадцятий пункт регулював складні соціальні відносини, що виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і бідних козаків -численні напруги, зловживання, паразитування тощо. Конституція щодо цього застерігає, щоб «жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим ро-

248

249

ІІЛІ'Иі И І It ЮРИ УКГ'ЛНЮ.КЫЧ ЛЬГЖЛВ(.)ІВОІЧ-І1НЯ

зорення, а бідним людям наноситься знищення»1".

У попередні часи українське суспільство, в першу чергу, звичайно, посполитий люд, несли великі збитки на утриманні всіляких військових формувань, як от: поліцейських полків, гетьманської гвардії тощо. Пилип Орлик, як автор, чітко усвідомлює це, і тому в разі закінчення війни за визволення України11 пропонує провести реформу:

«А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова»12.

Про це йдеться у п'ятнадцятому пункті.

І, нарешті, останній пункт Конституції, шістнадцятий, містить у собі законодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ, у яких чинилося багато надуживань, здирства тощо, так щоб «виїзні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогих людей»1*.

А крім цього тут же говориться про гетьмана як верховного гаранта прав, бо ж «йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого оправлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зво-лить потвердити не тільки підписом своєї руки, але і формально присягою і тисненням військової печатки»14.

Закінчується ж Конституція текстом присяги

КО:ІАПЬКА ЛОБ

гетьмана Орлика, в якій він зобов'язується незмінно виконувати всі пункти, зазначені в Конституції, дбати про розширення прав та вольностей військових, зберігати шану до осіб заслужених, а до ворогів, грунтуючись на «артикулах правних», справедливість.

Таким є основний зміст «екзильної конституції», яка ніколи не набрала чинності і залишилася «як покажчик того рівня політичної думки, якого досягнули українські діячі з кругів Мазепи й Орлика»15.

Як бачимо, цей рівень був не просто достатнім чи належним у порівнянні з недемократичним і неліберальним духом часу. Якщо порівняти ідеї, висловлені в орликовій. конституції, з тими ідеями, які превалювали в сусідніх державах, тоді ми можемо належно оцінити всю вагу цього документу. Україна, як одинокий острів, перебувала в океані західних і східних монархій, імперій, деспотій, де політична еліта в кращому випадку схилялася до ідеї «освіченого абсолютизму». Лише Англія, Нідерланди та Швейцарія на той час втілювали принципи конституціоналізму в політичну й правову практику. Тому українська державність виявилася сильною передусім своїми ідеалами, які випередили на століття загальний суспільно-політичний розвиток у східно-європейському регіоні.

Це робить сам предмет нашого обговорення доволі унікальним явищем політичної історії Європи. Цей предмет прихований не лише в руїнах колиш-

250

НЛРМСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

ніж палаців, фортець, січей тощо. Після того, як у

кінці XVIII ст., будуть знищені рештки автономії,

українська державність невдовзі постане

як національна

ідея.