Международное право, европейское право

У більшості правових систем превалює точка зору, за якою іноземцем вважається особа, що не є громадянином цієї держави. Тому поняття «іноземець» вміщує поняття: «іноземний громадянин» та «особа без громадянства».

Загальновизнано, що кожна держава визначає у своєму законодавстві осіб, які є її громадянами. Тобто, враховуючи вимоги національного законодавства, можна вирішити питання про те, хто не є громадянином певної держави. Зазначені положення, що етапи принциповими, закріплено у Європейській конвенції про громадянство, схваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 15 травня 1997р. та відкритій для підписання з 6 листопада 1997 р.

Які фактори впливають на визначення правового статусу іноземців? - Сукупність прав, свобод та обов'язків іноземців у державі перебування, які гарантуються нею, утворюють їх правовий статус, який у міжнародному приватному праві часто залежить від: 1) виду правового зв'язку особи з державою (іноземні особи, особи без громадянства,

62

63

Загальна частина міжнародного приватного права

Правовий статус фізичних осіб

особи з кількома громадянствами, біженці, та ін.); 2) терміну перебування у державі (постійно проживають, тимчасово перебувають); 3) мети перебування у державі (виконання службових обов'язків; заняття підприємницькою діяльністю; виконання певної роботи; навчання; підвищення кваліфікації; стажування; лікування; у приватних справах; ін.); 4) притаманності особам імунітетів та привілей (працівники дипломатичних, консульських установ, та інші).

Дія норм яких актів поширюється на іноземця у державі перебування? - Статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування. Тобто нормам конституцій держав, спеціальним законам про правовий статус іноземців, іншим нормативним актам. На іноземних громадян може поширюватися й дія законодавства держави їх громадянства, на осіб без громадянства - законодавство держави їх постійного місця проживання. Статус вказаних осіб визначається також міжнародними угодами. До них належать, зокрема, Конвенція про правовий статус біженців від 28 липня 1951 p., Конвенція про правовий статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 p., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Чи поширюються загальні міжнародно-правові принципи на іноземців, як на суб'єктів міжнародного приватного права, у державі їх перебування? - Кожна держава, яка приймає іноземців, повинна дотримуватися загальних міжнародно-правових принципів, тобто визнаних усіма державами обов'язкових норм міжнародного права, які знайшли своє закріплення у Статуті ООН; Загальній декларації прав людини 1946 p.; Міжнародних Пактах про громадянські і політичні права, а також про економічні, соціальні та культурні права 1966р.; Заключному акті наради в Ґельсінкі 1975р., деяких ін. Так, принципу безумовної заборони дискримінації за ознаками раси, національності, громадянства, статі тощо у відносинах, що належать до міжнародних приватно-правових, прагнуть дотримуватися усі держави. Особливо важливим є його дотримання в трудових та шлюбно-сімейних правовідносинах, при здійсненні судочинства.

Які спеціальні правові принципи поширюються на іноземців, як на суб'єктів міжнародного приватного права, у державі їх перебування? - Крім загальних принципів міжнародного права, кожна держава, що приймає іно-

земців, при визначенні їх правового статусу зобов'язана враховувати спеціальні правові принципи. У доктрині визначається різна їх кількість. До них належить, зокрема, поширення на іноземців юрисдикції держави перебування. Цей принцип означає, що для іноземців є обов'язковим правопорядок, встановлений державою, у якій вони знаходяться. Якщо ж іноземець не підпорядковується її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави на виконання рішення, винесеного відповідно до закону (ст. 13 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права). Норми інших міжнародних актів, а саме ст. 20 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави перебування. Відповідно до ст. 12 вказаних Конвенцій, особистий статус апатрида чи біженця визначається за законами країни їх доміцілію чи у разі відсутності такого доміцілію, за законами країни їх проживання.

Іноземці мають право на захист з боку держави, громадянами якої є чи місцепроживання (місцеперебування) у якій вони мають. Це випливає, зокрема, із змісту ст. 7, 8 Загальної декларації прав людини, де зазначається рівність осіб перёд законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданих їй конституцією чи законом. Положення ст. З, 6-9, 11-13, 15 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Вказаний принцип часто знаходить своє закріплення у національному законодавстві.

Стаття 16 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права зазначає, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності. Вказаний принцип може закріплюватися у конституціях держав (наприклад, п. 5 ст. 151 Конституції Алжиру) чи в інших нормативних актах (наприклад, у законах про правовий статус іноземців). Визнання правосуб'єктності іноземця з боку держави перебування означає, що він не звільняється від виконання законів цієї держави Так, обов'язок сплачувати податки, виконувати майнові зобов'язання тощо передбачено національним законодавством. Наявність у іноземців певних зобов'язань стосовно держави перебування проголошено ст. 29 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців

Принцип свободи виїзду іноземця з території держави

64 Загальна частина міжнародного приватного права____

перебування закріплений в ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 12 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, іншими міжнародними актами. Він зазначається також в конституціях багатьох правових систем (наприклад, ч. 11 ст. 22 Конституції Японії") та у інших національних і міжнародних актах.1 Проте кожна держава у своєму законодавстві відповідно до ст. 12 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права й таких же вимог інших міжнародних документів, може встановлювати обмеження виїзду іноземців з власної території.

Якими основними нормативно-правовимн актами визначається право- та дієздатність фізичних осіб? -Правовий статус фізичних осіб, в т. ч й іноземців, у багатьох державах регулюють норми окремих розділів кодифікованих цивільних актів, як наприклад, Книга І Цивільного кодексу Франції «Про особи», гл. І книги І німецького Цивільного уложення «Загальна частина» та книга IV цього ж Уложення «Сімейне право», титул І першої частини Цивільного кодексу Швейцарії «Фізичні особи» та друга частина вказаного Кодексу «Сімейне право». В державах «сім'ї» «загального» права окремі норми, які регулюють правовий статус фізичних осіб, в т. ч. й іноземців, містяться в небагатьох законах. У Великобританії, наприклад, в законах, які регулюють шлюбно-сімейні відносини, про правову допомогу неповнолітнім, у цивільному процесуальному законодавстві. У США норми про правовий статус фізичних,осіб є в законах штатів. Правосуб'єктність фізичних осіб, в т. ч. й іноземців, розкривається через поняття «правоздатність» та «дієздатність», хоч вони не завжди розмежовуються у праві держав, наприклад, в США та Великобританії.

Що означає термін «правоздатність іноземця»? - Правоздатність іноземця означає його здатність бути носієм цивільних прав і обов'язків, які допускає об'єктивне право держави. В правових джерелах деяких держав визначення

' Яскравим прикладом щодо свободи пересування, в т. ч. виїзду, с реалізація ШенгенськоУ угоди. Відповідно до неї в центрі Європи встановлено безвізовий режим пересування. Сім з п'ятнадцяти країн-членів Європейського Союзу (далі: ЄС) увійшли до Шенгенської угоди. Підписали конвенцію також Італія, Греція, Австрія, проте вони й досі не виконали всіх вимог й не користуються перевагами Шенгенського простору. Спостерігачами стали й Данія, Фінляндія, Швеція, а також Норвегія та Ісландія, котрі не с членами ЄС. Україна у цій інтеграції участі не бере.

65

Правовий статус фізичних осіб

правоздатності наводиться досить чітко, як наприклад, в § ЗІ Цивільного кодексу Швейцарії.

Як визначається дієздатність іноземців? - Фізичні особи, в т. ч. й іноземці в державі перебування, володіють дієздатністю, тобто здатністю особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати цивільні обов'язки. Володіючи повною дієздатністю, особа має право вступати у цивільні правовідносини, наприклад, укладати договори, набувати та заповідати майно, відповідати за заподіяну шкоду тощо. У державах передбачається різний вік особи, з якого наступає повна дієздатність. Так, повна цивільна дієздатність за законодавством ФРН, Франції, Великобританії, Росії настає з 18 років, Швейцарії та Японії - з 20 років, Аргентини - з 22 років, у різних штатах США цей вік коливається у межах від 18 до 21 року. Водночас законодавство багатьох держав передбачає обставини, за яких вік, з якого настає повна дієздатність, може бути знижений (наприклад, укладення шлюбу). Неоднаковим у різних правових системах є вік настання повної дієздатності й у галузі трудового права. Законодавство правових систем поділяє неповнолітніх на різні вікові групи. З досягненням ними певного віку обсяг їх дієздатності збільшується. Наприклад, з 16 років особа, як правило, може самостійно вчиняти значну кількість угод: укладати трудовий договір, розпоряджатися заробітком, складати заповіт і т. ін.

Через розбіжності в законодавстві держав щодо регулювання віку настання дієздатності, у т. ч. повної, виникають колізії, які вирішуються наступним чином. У більшості держав «сім'ї» континентального права дієздатність іноземних громадян визначається за законом їх громадянства, а щодо осіб без громадянства - за законом їх місцепроживання. Застосування закону доміцілію є характерним для держав «сім'ї» «загального» права. Ці держави не визнають принципів визначення дієздатності за законодавством іншої правової системи.

Застосування особистого закону для визначення дієздатності особи у різних варіантах означає, що особа, яка вважається дієздатною за особистим законом, повинна вважатися такою і в інших правових системах. Це положення визнається усіма державами. Логічно припустити, що особа, яка є недієздатною за особистим законом, повинна визнаватися недієздатною і в інших правових системах. Проте це не завжди знаходить своє підтвердження у законодавстві та практиці держав.

З Г Федиияк

66 Загальна частина міжнародного приватного права____

Чи може бути іноземець визнаний недієздатним або обмежено дієздатним? - Загальноприйнятим у всіх правових системах є положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним вирішується за законодавством тієї держави, де ця особа має постійне місце проживання. Підстави визнання особи обмежено дієздатною у законодавстві держав є різними.

В законодавстві України також встановлено колізійну норму, яка вирішує питання визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. Відповідно до ч. 4 ст. 566і Цивільного кодексу України, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути визнані недієздатними або обмежено дієздатними у порядку, встановленому законодавством України, тобто за ст. 16, 15 Цивільного кодексу нашої держави.

Хто вважається іноземцем в Україні? - Нормативно-правовим актом, який в основному визначає правовий статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи і обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. Відповідно до цього Закону іноземними громадянами вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Із вказаного випливає, що на території України не вважається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без громадянства визнаються особи, які не належать до громадянст-ва-будь-якої держави. Отже, згідно з вказаним Законом України поняття «іноземці» охоплює поняття «іноземні громадяни» та «особи без громадянства». Це означає, що у цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносинах вказані особи мають майже однакові права та обов'язки.

Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. (у редакції від 20 травня 1997 р.) іноземцями в Україні вважаються: а) громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не проживали постійно на її території;

б) особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.); в) особи, які хоча й народилися або не постійно проживали на території України, якщо вони на 13 листопада 1991 р. проживали за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;

67

Правовий статус фізичних осіб

г) особи, які не набули громадянство України відповідно до Закону «Про громадянство України».

Чи може змінюватися правовий статус іноземців? -Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, який обумовлюється багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з «Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р.1 Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.

Які критерії застосовують у законодавстві для визначення постійності чи тимчасовості перебування іноземців в Україні? - Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають; 2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, які слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено. Наприклад, у Законі України «Про правовий статус іноземців» вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існування; 2) перебувають у близьких родинних стосунках (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянином України; 3) перебувають на утриманні громадянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.

Із ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. випливає, що фізична особа вважається такою, яка постійно проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності її наміру проживати на території цієї держави протягом необмеженого терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

' Урядовий кур'гр.- 1996.- 18 січня.

68___Загальна частина міжнародного приватного права

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. іноземці вважаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони проживають на території нашої держави загалом не менше 183 днів у календарному році (ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.

Зазначені «Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» не визначають терміну постійного та тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма, яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які прибули у приватних справах, не може перевищувати одного року. З правової точки зору не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування іноземців в Україні - тимчасовим чи постійним.

Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні жоден нормативно-правовий акт України, і зокрема, Закон України «Про правовий статус іноземців» не визначив терміну такого перебування.

Чим відрізняється правовий статус іноземця, який постійно перебуває в Україні або ж тимчасово? - Віднесення іноземців за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює різний правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні, іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Неоднаково вирішується питання навчання іноземних громадян. Ті, які постійно проживають в Україні, мають право на освіту нарівні з її громадянами відповідно до законодавства України. Всі інші іноземні громадяни, підготовка яких проводиться для зарубіжних країн у навчальних закладах України, підпорядковуються дії норм постанови Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» від 26 лютого 1993 р. Ця постанова розрізняє правовий статус осіб, які бажають навчатися, залежно від їх громадянства (громадяни держав - учасниць СНД та інших держав). Законодавство України неоднаково вирішує питання оплати за навчання іноземних громадян. Як правило,

69

Правовий статус фізичних осіб

воно є оплатним для іноземців, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України.

Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців» іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами, Ті ж, які тимчасово перебувають в Україні, можуть скористатися медичною допомогою, яка подається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте постановою Кабінету Міністрів України «Про надання медичної допомоги іноземним громадянам» від 17 вересня 1996р.1 установлено, що надання такої допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до «Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 р 2 право на одержання медичної допомоги нарівні з громадянами України мають іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям медична допомога надається за плату. Іноземці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 р. затверджено Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається медичним законодавством відповідно до Порядку, затвердженого вказаним Міністерством. Доповнює зазначені акти постанова Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України від 17 вересня 1997 р У ній встановлено обов'язкову наявність у іноземних громадян на момент отримання в'їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, виданого Державною акціонерною страховою компанією України з надання екстреної ме-

' Урядовий кур'ф.- 1996.- 26 вересня. "' Там само.- 1997.- 6 лютого.

70___Загальна частина міжнародного приватного права____

динної допомоги іноземним громадянам. Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули в Україну з держав, з якими вона уклала угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги. Іноземний громадянин може мати і страховий поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких полісів шляхом укладення договорів між Державною страховою компанією та іноземним страховиком. У зазначеній постанові регламентується й порядок компенсації витрат, пов'язаних з наданням екстреної медичної допомоги.

Чи завади на правовий статус іноземців впливає термін їх неребуваанв в Україні? - Іноді іноземці можуть бути суб'єктами певних правовідносин незалежно від того, чи мають вони постійне місце проживання в Україні. Конституція України проголошує принцип національного режиму щодо здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями. У її ст. 26 вказано, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Принцип національного режиму для здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями закріплено і у Законі України «Про правовий статус іноземців» (ст. 2). Іноземці можуть реалізувати свої права і обов'язки так само, як і громадяни України. Наприклад, у Водному кодексі України від 6 червня 1995 р. зазначається, що "водокористувачами в Україні можуть бути громадяни України, іноземні фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами.1 Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. гарантує іноземним громадянам та особам без громадянства, які працюють в Україні за дозволом, право на відпустки нарівні з громадянами України.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» національний правовий режим для іноземних суб'єктів господарської діяльності означає, що вказані суб'єкти мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти

71

Правовий статус фізичних осіб

господарської діяльності України. У Законі вказано, що національний режим застосовується до всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів (ст. 7).

Інший приклад. Законом України «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України» від 5 травня 1996 р.1 встановлено, що іноземці не сплачують мито та митні збори у разі вивезення (пересилання у несупроводжува-ному багажі), а також пересилання в міжнародних поштових відправленнях за митний кордон України товарів та інших предметів, придбаних в Україні, в кількості, що не перевищує товарну партію, яка визначається Кабінетом Міністрів України. У разі вивезення іноземцями за межі митної території України товарів та інших предметів товарною партією митне оформлення здійснюється у порядку, встановленому для суб'єктів підприємницької діяльності. Вказані особи не можуть вивозити за межі митної території України:

а) предмети, на які встановлюються державні дотації, крім предметів особистого користування;

б) предмети (або їх частини) промислового призначення (обладнання, комплектуючі, матеріали тощо), що застосовуються у виробничій сфері, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

в) дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння та вироби з них, культурні цінності з метою їх відчуження.

З метою недопущення ухилення від оподаткування предметів (товарів), які ввозяться (пересилаються) іноземними громадянами та особами без громадянства на митну територію України 27 серпня 1996р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вдосконалення порядку ввезення (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну».' Цією постановою визначено, зокрема, вартість речей, які підлягають оподаткуванню при ввезенні (пересиланні) на території України. Вказано також, що у разі переселення іноземців на постійне місце проживання в Україну, їх речі не оподатковуються при перетині митного кордону України.

' Голос України.- 1996.- 24 травня. 2 Урядовий кур'єр.- 1996.-5 вересня.

І Відомості Верховної Ради України.- 1995.- № 24- Ст. 189.

Нормативні акти з фінансів, податків, страхування та бухгалтерського обліку.- 1997-№ З.-С. 5-18.

72___Загальна частина міжнародного приватного права

У яких випадках в Україні до іноземців застосовується реторсія? - Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України (реторсія), Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування та може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте (ч. З ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців»).

Вказівка на застосування до прав і обов'язків іноземців національного режиму чи можливого застосування реторсії міститься, зокрема, у ст. 565, 566 Цивільного кодексу України. На поширення національного режиму щодо користування іноземцями процесуальними правами, наданих законодавством України, вказується у ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України. За цими нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Можливість реторсії передбачена ч. З ст. 423 цього ж Кодексу, відповідно до' якої законодавством України можуть встановлюватися відповідні обмеження щодо цивільних процесуальних прав громадян тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження таких же прав громадян України.

Які особливості національного режиму спостерігаються стосовно здійснення іноземцями окремих прав в Україні? - Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно окремих прав іноземців може запроваджуватися навіть після запровадження законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав та обов'язків іноземців. Так, Указом Президента України «Про заходи забезпечення приватизації у 1995 році» від 23 червня 1995 р/встановлено запровадити з 1995 р. національний режим щодо участі іноземних інвесторів у приватизації майна об'єктів, зазначених в цьому Указі (п. 10). Вказане положення поширює свою дію на іноземців, які вважаються іноземними інвесторами. Це випливає також із постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням

73

Правовий статус фізичних осіб

іноземних інвестицій» від 17 січня 1995 p., якою встановлювалося право іноземних інвесторів брати участь у приватизації майна України, визначеного урядом. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено законодавством України, яке регулює питання приватизації майна державних підприємств.

Чи можуть іноземці вимагати надання їм прав, не передбачених законодавством України? - Поширення на права іноземців в Україні національного режиму означає також, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. Наприклад, не відомими в Україні є інститут набувальної давності, роздільного проживання подружжя, відшкодування моральної шкоди, заподіяної відмовою одружуватися тощо. Не поширюється на іноземців, наприклад, право мати у власності земельні ділянки, надане громадянам України. Іноді норми законодавства України та міжнародних договорів повинні кореспондувати один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і знань (ст. 64 Закону України «Про освіту» від 23 березня 1996 p.).

Що означає безумовність національного режиму стосовно цивільної правоздатності іноземців? - Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Тобто вказаний вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України на батьківщині іноземців.

Які винятки щодо правоздатності іноземців може встановлювати законодавство України? - Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності іноземців (ч. 1 ст. 565 та ст. 566 Цивільного кодексу України). Винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або зайняття певною діяльністю, що пов'язано з

Голос України.- 1995.- 5 липня.

1 Державний вісник України. Збірник актів Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів.-Ужгород: Орбіта, І995.-№ 1-2.-С. 135-136.

74 Загальна частина міжнародного приватного права_____

належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців»). Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно з ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України. Іноземці не можуть бути адвокатами, аудиторами й нотаріусами (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.; ст. 5 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р., ст. З Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993р.).

Щодо здійснення окремих прав іноземців законодавством України встановлено обмеження. Наприклад, відповідно до ст. 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» іноземні громадяни зокрема, священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

У яких випадках до правового статусу іноземців може застосовуватися режим найбільшого сприяння або спеціального режиму? - В окремих галузях діяльності, зокрема, інвестиційній, торгівельній до здійснення прав і обов'язків іноземців може застосовуватись режим найбільшого сприяння.

1 Відомості Верховної Ради України.- І993.-№ 52,-Ст. 490. ' Там само.- 1993.- № 8.- Ст. 56.

75

Правовий статус фізичних осіб

стосовується у галузі зовнішньої торгівлі. Позбавити вказаного режиму може Верховна Рада України. Таке рішення цей орган приймає у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угрупувань (ст. 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

На підставі національного закону чи міжнародного договору України іноземцям може надаватися спеціальний режим для здійснення ними прав та обов'язків. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає, що спеціальний режим може застосовуватися до територій спеціальних економічних зон, територій митних союзів, до яких входить Україна і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України з державами, які мають з Україною спільні морські чи сухопутні кордони (ст. 7, 24, 25).

У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. передбачено спеціальний режим щодо виплати зарплати; гарантій переведення доходів іноземних працівників, одержаних від роботи у вільній зоні; ін. Спеціальний режим може виявлятися й у пільговому оподаткуванні. Яскравим прикладом встановлення спеціального режиму є підписання Президентом України у 1998 р. Указу «Про економічний експеримент «Яворів», а 15 січня 1999 р. прийняття Закону «Про спеціальну економічну зону «Яворів», Законів «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності у Донецькій області», «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» від 24 грудня 1998 р., «Про економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець».

Які колізійні норми застосовуються до визначення цивільної дієздатності іноземних громадян? - Законодавство іноземних держав по-різному регламентує питання повної дієздатності. Колізійні норми законодавства, в т. ч. й України, допомагають вирішити колізійні проблеми щодо дієздатності. Відповідно зі ст. 566і Цивільного кодексу України до визначення цивільної дієздатності іноземного громадянина застосовується закон країни його громадянства. До визначення цивільної дієздатності особи без громадянства застосовується закон країни постійного її місце прожи-

' Відомості Верховної Ради України- 1992.-№ 50.-Ст. 677.

76 Загальна частина міжнародного приватного права____

вання. Проте цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за її законом.

Чи підлягають цивільно-правовій відповідальності іноземці в Україні? - Згідно з Законом України «Про правовий статус іноземців» іноземці, які вчинили правопорушення, відповідають на загальних підставах (ст. 29). Тобто на іноземців у питаннях відповідальності поширюється національний режим. Це означає, що іноземці підлягають юрисдикції та законодавству України та відповідають за цивільними позовами, пред'явленими до них, нарівні з громадянами України. Цивільно-правова відповідальність може бути з договору та позадоговірною (з делікту).

Як визначається відповідальність іноземця за невиконання цивільно-правового договору? - Майнова відповідальність іноземців за невиконання договору чи неналежне виконання його умов є такою ж як і відповідальність громадян України. Відповідальність сторін, що випливає із зовнішньоторговельних договорів (контрактів), визначається правом, обраним сторонами, а якщо цього не зроблено -законом місця укладення цього договору (контракту) чи подальшим погодженням сторін контракту (ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України; ч. 8, 9 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). У випадку відсутності погодження між сторонами при укладенні вказаного контракту може застосовуватися право, обране за іншим критерієм (ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Як визначається відповідальність іноземця за позадоговірне заподіяння шкоди? - Права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок позадоговірного заподіяння шкоди визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди (ч. І ст. 5694 Цивільного кодексу України). Тобто, у разі якщо така дія чи інша обставина мала місце в Україні, цивільно-правова відповідальність настає за законодавством України.

Чи підлягають відповідальності в Україні особи, що користуються імунітетом від юрисдикції в Україні? - На окремих іноземців, вказаних, зокрема, в «Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні», затвердженому Указом Президе-

77

Правовий статус фізичних осіб

нта України від 10 червня 1993 p., принцип національного режиму у питаннях відповідальності не поширюється. Відповідно до його норм члени дипломатичного персоналу; консульські посадові особи та консульські службовці; представники іноземних держав і члени парламентських й урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі у міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах, або з іншими офіційними дорученнями, володіють імунітетом від юрисдикції судів України при виконанні ними службових обов'язків. Зазначений імунітет поширюється і на членів їх сімей, які супроводжують вказаних осіб.

Проте імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки, коли глава дипломатичного представництва й члени дипломатичного персоналу, а також члени їх сімей, які проживають разом з ними і не є громадянами України, вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України; спадкування; з питань, які випливають з їх професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу, а також члени їх сімей, які проживають разом з ними і не є громадянами України, підлягають юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави.

Члени адміністративно-технічного персоналу і члени їх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, користуються імунітетом від юрисдикції України за умови, що такий імунітет поширюється лише на дії, вчинені особами адміністративно-технічного персоналу при виконанні службових обов'язків. Імунітетом від юрисдикції України користуються й члени обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва при виконанні ними службових обов'язків. Імунітет не поширюється на випадки, коли вказані особи вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи щодо діяльності, яка здійснюється ними за межами їх службових обов'язків.

Консульські посадові особи та консульські службовці користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у

1 Урядовий кур'єр.- 1994.- 24 червня.

79

78 Загальна частина міжнародного приватного права____

межах службових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки заявления позовів про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.

Як визначити правовий статус громадянина України, що перебуває за кордоном? - Правовий статус громадян України за кордоном визначається: 1) законодавством держави їх перебування; 2) нормами внутрішнього законодавства України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загальними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відповідно до їх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави.

У яких нормативно-правових актах України передбачено принцип захисту її громадян за кордоном? -Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено її Конституцією. Він відображений і в Консульському статуті України від 2 квітня 1994 р. згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями (ст. 20). У разі порушення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для відновлення цих прав (ч. 2 ст. 20).

Серед обов'язків, покладених на консула стосовно майна громадянина України, що залишилося після смерті цього громадянина, такий, відповідно до якого консул вживає заходів, спрямованих зокрема на охорону майна. Якщо залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а так само при надмірній дорожнечі зберігання такого майна, консул має право продати це майно і надіслати виручені гроші за належністю (ст. 36). Спадкове майно може бути прийняте консулом для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні.

Консул інформує громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї (ч. 1 ст. 25). Він має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є

Правовий статус фізичних осіб

відсутніми і не доручили вирішення справи іншій особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26 Консульського статуту України).

Як слід розуміти термін «взаємність» у міжнародному приватному праві? - Режим найбільшого сприяння, спеціальний режим є формами виразу взаємності у міжнародному приватному праві. Взаємність у широкому значенні цього поняття означає надання особам іноземної держави певних прав чи покладення на них певних обов'язків за умови, що особи власної держави будуть користуватися аналогічними правами в цій іноземній державі. Надання взаємності у договірному порядку має за мету забезпечити надання прав власним громадянам, якими користуються іноземці - як громадяни цієї держави. Умовно розрізняють два види взаємності: «формальну» та «матеріальну». За «формальної» взаємності іноземним особам надаються права, що випливають з місцевого закону. За «матеріальної» -іноземним особам надається та ж сума прав, якими користуються вітчизняні громадяни у цій державі. Іноді стверджують, що вітчизняні громадяни в іноземній державі повинні користуватися усіма правами, які мають власні громадяни цієї іноземної держави (мова йде, наприклад, про права громадян Російської Федерації у Франції). Водночас іноземці можуть мати тільки ті права, які мають іноземні громадяни інших держав на території певної держави (мова йде про права громадян Франції та інших держав у Російській Федерації). Не заперечуючи по суті умовний поділ взаємності, все ж важко погодитися з таким категоричним її тлумаченням (правники Франції не поділяють таке твердження). Адже метою надання прав на основі взаємності є саме двостороннє надання відповідних прав іноземцям двох держав, які домовляються про це.

Прикладів, які демонструють взаємність, є чимало. Одна з таких взаємностей відображена в Угоді між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про умови та порядок обміну жилими приміщеннями між громадянами обох держав, укладеній 20 березня 1993 р. її положення поширюються на осіб, які переселяються з однієї договірної держави в іншу та обмінюють житлові приміщення у зв'язку з цим. Взаємність виявляється, зокрема, у тому, що видані

80___Загальна частина міжнародного приватного права

обмінні документи визнаються обома державами (ст, 4). Особи, які одержали обмінні ордери та інші документи для вселення в жиле приміщення за новим місцем проживання, мають право вивезти все своє рухоме майно; одержані грошові кошти без оплати державного мита й інших зборів; перевести свої грошові вклади й активи, які були розміщені в банківських установах держави, з якої особа виїжджає (ст. 6 Угоди). Сторони визнають винесені судові рішення обов'язковими для подальшого виконання на своїй території (ст. 7).

На основі взаємності можуть бути вирішені й інші питання, наприклад, як це зроблено щодо спрощеного порядку перетинання державного кордону громадянами, які постійно проживають у прикордонних областях: Закарпатській (Україна) та Саболч-Сатмар-Берег, Гайду-Бігар (Угорська Республіка) відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Угорської Республіки, укладеної 26 лютого 1993р.

Норми про взаємність можуть передбачати й міжнародні договори, у яких йдеться про визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, -кваліфікації, вчених ступенів і звань; про визнання шлюбних контрактів; про визнання окремих документів, які застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності.

Який правовий статус біпатридів у міжнародному приватному праві? - Кожна держава є прихильником єдиного громадянства, оскільки правовий статус осіб з подвійним громадянством (біпатридів) породжує чимало проблем як у галузях публічного, так і приватного права. Подвійність громадянства з'являється внаслідок виникнення колізій законодавства різних держав щодо набуття та втрати громадянства, міграційних процесів, укладення шлюбів з іноземцями та ін.

Однією з міжнародних угод, яка регулює питання правового статусу осіб з подвійним громадянством є Гаагська конвенція про деякі питання щодо конфліктів між законами про громадянство !930 р. З її змісту випливає, зокрема, наступне. Кожна держава сама визначає, хто є її громадянином. Держава не може здійснювати дипломатичний захист свого громадянина в іншій державі, громадянином якої ця особа також є. На правовий статус біпатрида впливає й те, що в межах третьої держави особа, яка має більше, ніж одне громадянство, вважатиметься такою, що має одне.

81

Юридичні особи

Біпатриди користуються правами й виконують обов'язки нарівні з громадянами держави, в якій проживають. Водночас вони мають права та обов'язки стосовно держави, у якій не проживають, але громадянами якої вони є. У зв'язку з цим у галузі міжнародного приватного права виникають проблеми, які потребують правового врегулювання. Це стосується питання міграції, перетину кордонів біпатридами, сплати ними податків тощо. Складно врегулювати правовий статус біпатридів стосовно приватизаційних процесів. Виникають труднощі й при реалізації права приватної власності на землю, нерухоме майно в державах громадянства тощо. Потребують вирішення питання про порядок реалізації права на житлову площу, освіту та ін.

Через вказані труднощі держави прагнуть уникнути подвійного громадянства, зокрема, шляхом укладення двосторонніх угод. Подвійне громадянство дозволяється у особливих випадках, як правило, також шляхом укладення міжнародних угод.