Международное право, европейское право

Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2000.- 336 с.
Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права
Які форми джерел права використовуються у міжнародному приватному праві? - Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема форми, у яких знаходить вираження правова норма. Міжнародному приватному праву загалом відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні та торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв як джерел права є особливістю міжнародного приватного права. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає у тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та між народні звичаї. З іншого - норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел міжнародного приватного права не впливає на єдність предмета регулювання - цивільно-правові відносини з «іноземним елементом».

Як вирішується у міжнародному приватному праві питання про співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права? - У конституціях держав, інших нормативно-правових актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності

чи визнання як однієї юридичної системи закріплено у Конституції ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін. Наприклад, Конституція США прирівнює за юридичною силою міжнародні договори, укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч з законами окремих штатів, ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI). Конституція Франції містить загальне положення, відповідно до якого міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед законами Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною державою (ст. 55). У Конституції ФРН такого положення про пріоритет норми міжнародного договору перед нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма) користується перевагою перед загальним законом (нормою), норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту з того ж питання. Згідно із Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. 3(2)). Нормативно-правові акти Китаю визначають пріоритет за нормами міжнародних договорів з участю цієї держави, якщо вони по-іншому вирішують певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила становлять норми договору, стосовно яких Китай зробив застереження (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 р.). У джерелах права деяких держав питання співвідношення юридичної сили норм національного законодавства та міжнародних договорів так і не знайшло вирішення.

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції країни, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

У Законі «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р.' вказано, що укладені та на-

1 Lubchen G.- A., Posch М. Zivilrechtsverhaltnisse mil Auslands-beruhrung,- В.: Staatsvarlag der DDR, 1978.-S. 19.

1 Відомеє І і Верховної Ради України.- 1992.- № 10.- Ст. 137. (Тут і далі перелік (мін наводитиметься у разі необхідності.)

12 Загальна частина міжнародного приватного права____

лежним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р.1 Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи таким чином правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних правових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, які містяться у різних джерелах права.

Чи можуть бути конституційні норми джерелом міжнародного приватного права? — Для міжнародного приватного права України значення мають окремі норми Конституції України. Так, у її ч. З ст. 25 вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними документами України.

Конституції іноземних держав можуть мати й інші норми для регулювання приватно-правових відносин з «іноземним елементом». Так, в Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена зовнішній політиці держави, її норми регламентують питання міжнародних договорів, зокрема, їх добросовісне виконання, як і гаке ж виконання загальновизнаних принципів та норм міжнародного права. Конституція Російської Федерації охоплює й норми про захист прав людини.

'Відомості Верховної Ради України.- І994.-№ 10.-Ст. 45.

13

Джерела міжнародного приватного права

Норми яких національних актів України регулюють відносини у сфері міжнародного приватного права? —

Національні акти, які є джерелами міжнародного приватного права в Україні, поділяються на такі, що: 1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини. До першої групи належать, наприклад, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.; «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р.;2 «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996р.;3 Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 p.; Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р.;4 «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей дер-жав-учасниць СНД», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994р., із змінами, передбаченими постановами Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1994 p., від 8 грудня 1995 p., від 11 червня 1996 р.;5 «Положення про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів ГАТТ/СОТ», затверджене Указом Президента України від 27 червня 1996р.;6 «Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р.

7та ін.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, у яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують правовідносини з «іноземним елементом». В Україні це, як правило, колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів. Такими є, наприклад, розділ VIII вітчизняного Цивільного кодексу («Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, застосування законів іноземних держав і міжнародних договорів»), розділ VI Кодексу про шлюб та сім'ю України

1 Відомості Верховної Ради Української РСР.- 1991.-№ 29-Ст.377.

2 Відомості Верховної Ради України.- 1994.-№ 23.-Ст. 161.

3 Там само.- І996.-№ 19- Ст. 80.

4 Там само,- 1998.- 2 липня.

5 Там само.- 1996.- І серпня.

6 Там само.- 1996.- ІЗ липня.

7 Там само.- 1996.- З жовтня.

14 Загальна частина міжнародного приватного права____

(«Застосування законодавства України про шлюб та сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів»). У Законі України «Про заставу» від 2 жовтня 1992р. в розділі VIII («Застава у міжнародному обороті») визначаються, зокрема, правила вибору закону щодо форми договору застави та права, застосовуваного до цього договору; правила вибору закону, який визначає захист прав заставо держателя та заставодавця на заставлене майно.

Чи вміщатиме майбутній Цивільний кодекс України норми міжнародного приватного права? - Норми міжнародного приватного права пропонується помістити у майбутній Цивільний кодекс України. Нині в проекті Цивільного кодексу України (у редакції від 25 серпня 1996 p.), а саме в Книзі восьмій «Міжнародне приватне право», яка є логічним завершенням цього кодифікованого акта, враховано позитивний правотворчий досвід іноземних держав та норми багатьох міжнародних угод. Книга ввібрала загальні положення міжнародного приватного права, а саме: визначення права, що-підлягає застосуванню; використання принципу автономії волі; визначення обсягу іноземного права; здійснення правової кваліфікації та встановлення змісту норм іноземного права; застосування зворотного відсилання та відсилання до права третьої країни; обхід закону; взаємність; застереження про публічний порядок; застосування імперативних норм, а також права країни з множинністю правових систем; визнання документів, виданих органами іноземних держав. Серед вказаного є чимало новітніх положень для вітчизняної правової системи.

В окремому розділі викладено колізійні норми щодо осіб, правочинів, довіреностей, позовної давності, особистих немайнових прав і прав інтелектуальної власності, ре-чевих та зобов'язальних прав, сімейного права, спадкування. Завершує Книгу восьму розділ «Міжнародний цивільний процес», в якому регулюються питання цивільних процесуальних прав іноземців, визнання та виконання рішень іноземних судів.

Що становлять собою закони з міжнародного приватного права? - У іноземних державах, зокрема тих, що

1 Відомості Верховної Ради України.- І992.-№ 47.—Ст. 642.

15

Джерела міжнародного приватного права

належать до «сім'ї» континентального права, приблизно з 60-х pp. широко практикується прийняття законів з питань міжнародного приватного права. Наприклад, прийнятий ще 1963 р. у Чехословаччині Закон з міжнародного приватного права та процесу (в редакції Закону 1969 р.) діє сьогодні в новоутворених державах. Чинним є, наприклад, Закон з міжнародного приватного права Польщі 1965 р. У кінці 70-х, на початку 80-х pp. прийняття законів з вказаних питань активізується. Так, Закон з міжнародного приватного права прийнято у Австрії в 1978 p., Угорщині - у 1979 p.; Туреччині (з міжнародного приватного права та процесу) - у 1982 p.; ФРН - 1986 p., штаті Луїзіана - у 1991 р. Одним з найдетальніших щодо регламентації правовідносин є Закон з міжнародного приватного права Швейцарії 1987р., який налічує близько 200 статей. З 1992р. однойменний Закон діє у Румунії. Відповідно до Закону від 26 червня 1991 р. з деякими змінами у Хорватії, а також у Словенії, Сербії та Чорногорії діє Закон колишньої СФРЮ «Про вирішення колізій між законом і нормами іноземного права у певних правовідносинах» від 1982 р. Сьогодні чекають прийняття відповідні законопроекти Аргентини, Бразилії, Венесуели, Норвегії, Перу, Фінляндії.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного права, взаємності, реторсії, ін. Але переважно норми цих законів відсилають до законодавства держави, яке повинно регламентувати правовий статус фізичних та юридичних осіб; право власності, зокрема інтелектуальної; зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. Вказані закони можуть вирішувати також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання та виконання рішень судів й інших органів іноземної держави.

В Україні немає закону з міжнародного приватного права, попри існування декількох проектів. Майбутнє щодо його прийняття бачиться неоднозначним: полишення певних матеріально-правових та колізійних норм у окремих правових актах не виключає можливості прийняття такого закону в майбутньому.

Які нормативно-правові акти, крім законів з міжнародного приватного права, діють у іноземних держа-

16 Загальна частина міжнародного приватного права____

вах?- У деяких правових системах окремі розділи (частини, книги) цивільних кодексів містять норми міжнародного приватного права. Наприклад, у провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 р. набула чинності книга X нового Цивільного кодексу. Вона обіймає кодифікацію норм міжнародного приватного права та міжнародного цивільного процесу. Подібно вирішується питання розміщення норм міжнародного приватного права у кодексах «сім'ї» континентального права. Наприклад, колізійні норми є в розділі 11 Сімейного кодексу Болгарії 1985 р., в окремому розділі Цивільного процесуального кодексу (в ред. 1983 p.) цієї ж держави. Окремі норми, скеровані на регулювання певної ланки правовідносин з «іноземним елементом», містять, наприклад, Закон Болгарії про зобов'язання і договори 1950р.; Закон про морське право Польщі 1961 p., ін. Крім законів з міжнародного приватного права та спеціальних розділів (частин, книг) цивільних кодексів, в іноземних правових системах існують й інші нормативно-правові акти, спеціально прийняті для регулювання цивілістичних відносин з «іноземним елементом». Вони доповнюють закони з міжнародного приватного права або ж у певній мірі заміняють їх, як це робить Декрет про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії в 1974р. Чимало держав, особливо тих, що розвиваються, приймають інвестиційні кодекси чи спеціальні інвестиційні закони, в яких визначаються: правове положення змішаних підприємств; правила націоналізації приватної іноземної власності; переведення платежів; положення про арбітраж тощо. Таким є, наприклад, Інвестиційний кодекс Алжиру 1994р. У багатьох ла-тино-американських державах діють спеціальні закони про придбання іноземних технологій.

У державах «сім'ї» «загального» права нормативно-правових актів щодо регулювання відносин у сфері міжнародного приватного права є досить мало. До них належать, наприклад, закони про імунітет держави (наприклад, прийнятий у Великобританії у 1978 p.).

Нині кількість нормативно-правових актів, окремі правила яких матеріально-правовими або колізійними у державах вказаної «сім'ї» права, прибираються все частіше. Так, у Великобританії значення для міжнародного приватного права мають норми законів про арбітраж 1975 р., про заповіти 1963 р., про усиновлення 1968 р., про визнання судових рі-

17

Длсерела міжнародного приватного права

шень про розлучення та окреме проживання подружжя 1971 p., про докази в судочинстві в інших державах 1975 p., низка законів, що регулюють питання морських, залізничних, автомобільних перевезень тощо.

У США та Великобританії певне значення мають приватні кодифікації, складені на основі узагальнення судових прецедентів. Найвідоміша кодифікація у Англії міститься в курсі Дайсі, а в США - у складеному в 1934 р. Американським інститутом права «Зводі законів про конфлікт законів» на основі тритомного курсу Біля та у другому «Зводі законів про конфлікт законів», що вийшов у світ 1971 р.

Що вважається основним джерелом правового регулювання цивільних відносин з «іноземним елементом»? -Основним джерелом правового регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права є норми міжнародних договорів (угод). Міжнародні договори досягають такого рівня завдяки тому, що містять уніфіковані норми, спеціально створені для врегулювання міжнародних невладних відносин. ЦІ договори можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

- предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

- видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

- кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

- суб'єктами, які створюють їх, чи під орудою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна Організація Праці, Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (далі: відповідно СНД, МОП);

- ступенем їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації у національне законодавство або ж «самовиконувані», тобто такі, що вимагають тільки національної норми-відсилання) та інше.

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин у результаті трансформації, тобто перетворення їх у норми національного законодавства. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Це може бути, зокрема ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, видання іншого національного нормативного акта, нотифікація.

Який основний нормативно-правовий акт регулює

А і

4 I

18

19

Загачьна частина міжнародного приватного права

Джерела міжнародного приватного права

порядок дії міжнародних договорів на території України? - 3 багатьма державами Україна, як суверенна, уклала нові міжнародні угоди. Порядок їх дії на території України визначається, зокрема, Законом «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. Так, ст. 7-Ю встановлюють форми здійснення трансформації міжнародних угод, ст. 20-порядок їх опублікування.

Чи е чинними для України міжнародні договори, укладені свого часу СРСР? - У законодавстві України визначено принципи та правила дії міжнародних угод з її участю, чисельність яких щороку зростає. Значна їх частина торкається питань, що становлять предмет міжнародного приватного права. У цьому зв'язку актуальним є положення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990р.,' яким вказано на застосування у нашій державі норм міжнародного права, що визнані нею (розділ IV). Це означає й застосування норм міжнародних угод. Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р.2 на території нашої держави діють акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6). Вона стала також правонаступницею прав та обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави (ст. 7). Так, у «Правилах застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затверджених постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 р.3 вказується, що відповідно до законодавства України про правонаступництво, нею застосовуються міжнародні податкові угоди, які не суперечать Конституції України та її інтересам (п. 61). Таким чином, з питань міжнародного приватного права діючими є певні міжнародні угоди, укладені свого часу СРСР та визнані у відповідній формі Україною. Вони будуть чинними, зокрема, до прийняття нових міжнародних угод з тих же питань.

Підтвердженням вказаного є. наприклад, домовленість,

' Відомості Верховної Ради України.- 1990.- №31.- Ст. 429. 2 Там само,- 1991.-№ 46.- Ст. 617.

Державний вісник України. Збірник актів Верховної Ради та Президента України.- Ужгород: Орбіта,- 1995.- № 11-12- С. 858.

виражена в Протоколі між урядом України й урядом Королівства Бельгії про правові основи співробітництва від 10 березня 1992 р. Ним передбачено, що угоди укладені між СРСР і Королівством Бельгія, а також Бельгійсько-Люксем-бурзьким економічним союзом, якщо вони не суперечать законодавству та інтересам України й Королівства Бельгії, будуть діяти до укладення двосторонніх угод, які регламентуватимуть їх співробітництво у галузях, що становлять взаємний інтерес.

Меморандумом щодо подальшого застосування двосторонніх угод у відносинах між Україною і Республікою Австрія від 8 листопада 1993 р. вказані держави підтвердили свій намір врегулювати шляхом обміну нотами двосторонні договірні відносини у нових умовах, що склалися після проголошення України незалежною державою відповідно до положень їх конституцій. До здійснення обміну такими нотами Сторони зобов'язались надалі застосовувати ті двосторонні угоди, які свого часу були чинними між Республікою Австрія та СРСР. Сторони також вирішили інтенсивно продовжувати взаємні консультації з метою з'ясування, які угоди і надалі будуть чинними, а які мають бути замінені новими.

Аналогічно вирішуються питання щодо угод, укладених Україною чи СРСР з деякими іншими державами. Зокрема, в ході консультацій між делегаціями України та США з питань правонаступництва щодо двосторонніх міжнародних договорів, укладених між СРСР та США, проведених у 1994 p., було вирішено, що Угоди про взаємне надання у безплатне користування земельних ділянок під посольства у Москві та Вашингтоні від 16 травня 1969 р. та Угоди у вигляді обміну нотами з цього питання від ЗО березня 1977 р. є предметом правонаступництва України, оскільки існує справедливий інтерес України в майні СРСР за кордоном. Проте щодо Угоди про умови будівництва комплексів будівель посольств від 4 грудня 1972 р. було домовлено, що вона не матиме свого застосування в українсько-американських відносинах, оскільки її умови виконано. Стосовно Угоди про рибальство біля узбережжя США від 26 листопада 1976 р. та обміну нотами у зв'язку з нею на консультаціях було констатовано, що вони вичерпали термін дії на момент правонаступництва.

Складнішими є питання про правонаступництво трьох і більше держав. Так, з питань правонаступництва України

20 Загальна частина міжнародного приватного права____

стосовно двосторонніх міжнародних договорів, укладених між колишніми СРСР та Чехословацькою Республікою ще тривалий час проводитимуться міжпарламентські консультації, адже державами-правонаступницями останньої стали Чехія та Словаччина. Вони, як і Україна, відповідно до ст. 34 Віденської конвенції 1978 p., вважаються зобов'язаними за угодами держави-попередниці в силу норм міжнародного публічного права.

Правонаступництво може виявлятися і щодо багатосторонніх договорів. Так, у 1985 р. СРСР уклав міжурядову Угоду з Болгарією, Німеччиною, Румунією і Чехословаччи-ною про будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Після розпаду СРСР і розподілу його власності у 1994р. були підписані міжурядові Угоди між Україною, Румунією і Словаччиною (правона-ступницею Чехословаччини) щодо продовження будівництва вказаного комбінату (ФРН на цей момент вийшла зі складу учасників, а Республіка Болгарія заявила про значне скорочення й без того невеликої частки своєї участі).1

Яке значення договорів про надання правової допомоги для міжнародного приватного права? - Договори про надання правової допомоги регулюють питання щодо її обсягу, компетенції органів юстиції держав. Вони містять як матеріально-правові, так і колізійні норми і вказують обсяг правової допомоги, яка надається громадянам договірних держав та їх юридичним особам і полягає у зносинах центральних органів держав, таких як Міністерство юстиції, Генеральна Прокуратура, з метою виконання певних процесуальних дій на території іншої держави, наприклад, допит свідка, виконання рішення іноземного суду. Норми договорів відсилають до законодавства держави, яке слід застосовувати для вирішення питань про право та дієздатність юридичної особи, обмеження в дієздатності або визнання особи недієздатною, визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим і встановлення факту смерті, укладення, розірвання та визнання шлюбу недійсним, особисті і майнові стосунки подружжя, правові стосунки між батьками і дітьми, усиновлення, опіку і піклування, нерухоме та рухоме майно, зобов'язання з деліктів, спадкування, трудові правовідносини, визнання і виконання рішень суду.

21

Джерела міжнародного приватного права

З якими державами Україна, будучи суверенною державою, уклала міжнародні договори про правову допомогу? - Договори про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних та кримінальних справах, наприклад, підписані з:

Китайською Народною Республікою ЗІ жовтня 1992р. (ратифікований Верховною Радою України 5 лютого 1993 p., чинний з 22 березня 1993 p.);

Республікою Польща 27 травня 1993 р. (ратифікований 24 травня 1993 p., чинний з 14 серпня 1994 p.);

Литовською Республікою 7 липня 1993 р. (ратифікований 17 грудня 1993 p., чинний з 20 листопада 1994 p.);

Республікою Молдова 13 грудня 1993 р. (ратифікований 10 листопада 1994 p., чинний з 27 квітня 1995 p.);

Республікою Грузія 9 січня 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 p.);

Латвійською Республікою 23 травня 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 p.);

Естонською Республікою 15 лютого 1995р. (ратифікований 22 листопада 1995 p.);

Республікою Узбекистан 19 лютого 1998 р. (ратифікований 5 листопада 1998 p.).

Крім вказаних Україною 22 січня 1993 р. підписано та 10 листопада 1994 р. ратифіковано (із застереженнями) Конвенцію про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з участю держав СНД (далі: Мінська конвенція про правову допомогу 1993 p.).

Яке значення мають консульські угоди для міжнародного приватного права? - Консульські угоди регламентують, зокрема, повноваження консула щодо правового статусу громадян України, майна, що знаходиться на території консульського округу. Україною укладено консульські конвенції з багатьма державами, зокрема з Угорщиною ЗО травня 1991 p., Румунією 3 вересня 1992 р,, Росією 15 січня 1993 p.

, В'єтнамом 8 липня 1994 p., Корейською Народно-Демократичною Республікою 8 липня 1994р., Молдовою 5 січня 1997 р. та іншими державами.

Які угоди укладені в рамках СНД за участю України? - Нині для України характерним є укладення регіональних угод в межах СНД. Такими є, наприклад:

Іяьченко Л. Чи зваблять інвесторів українські окатиші? // Урядовий кур'єр.- 19%.- 9 липня.

1 Відомості Верховної Ради України.- І994.-Х» 46.-Ст. 417.

22 Загальна частина міжнародного приватного права

- Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (підписана Україною 20 березня 1992 p., ратифікована 19 грудня 1992 р.);'

-Угода про забезпечення населення лікарськими засобами, вакцинами та іншими імунобіологічними препаратами, виробами медичного призначення і медичної техніки, що виробляються на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (підписана 24 грудня 1993 p., ратифікована 26 квітня 1996 p.);

- Тимчасова угода країн Співдружності про перевезення пасажирів, багажу залізницею в міждержавному сполученні від 12 березня 1993 р. Відповідно до цієї угоди 1 січня 1994 р. введено у дію «Правила перевезення пасажирів, поклажі, вантажопоклажі залізницею в міждержавному сполученні»;

-Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (підписана 23 грудня 1993 p., ратифікована 14 березня 1995 р.).3

Що таке Кодекс Бустаманте? - На початку XX століття юристи пропонували розробити єдиний універсальний акт, застосовуваний щодо регулювання 'правовідносин в усіх державах. Зробити це повинен був, зокрема, Кодекс міжнародного приватного права від 25 листопада 1928р. Розроблений латиноамериканським юристом Бустаманте він став відомий під назвою Кодекс Бустаманте. Його підписало 19 латиноамериканських держав, але чинним цей Кодекс є тільки у кількох державах. Норми зазначеного Договору проголосили національний режим у здійсненні прав іноземцями, що є громадянами держав-учасниць Кодексу. Договір регулює і інші загальні питання міжнародного приватного права, наприклад, застосування норм про публічний порядок. Врегульовані питання, пов'язані з громадянством та натуралізацією, місцезнаходженням, виникненням та припиненням правоздатності й дієздатності фізичних та юридичних осіб. Кодекс містить норми, які регулюють шлюбно-сімейні відносини, з приводу власності, зобов'язання, позовну давність, має норми міжнародного цивільного процесу.

1 Відомості Верховної Ради України.- 1993.- № 9.- Ст. 66.

2 Голос України,- 1996.- 8 травня.

Державний вісник України. Збірник актів Верховної Ради. Президента та Кабінету Міністрів.-Ужгород: Орбіта, 1995.-№ 5-6.-С. 391.

23

Джерела міжнародного приватного права

Але відносини нині врегульовані іншими численними міжнародними договорами. Після прийняття цього Кодексу було констатовано, що досягти всесвітньої уніфікації неможливо. Проте міжнародне співтовариство й сьогодні шукає шляхи гармонізації та уніфікації норм приватного права.

Які перспективи кодифікації приватного права у державах Європи? - Сьогодні ефективною є праця у вузьких сферах міжнародного приватного права. Ще у 1976р. датський учений, професор О. Ландо запропонував підготувати Європейський Звід Контрактного права (European Restatement of Contract Law). Ця ідея стала реалізовуватись шляхом створення документа за назвою «Принципи Європейського Контрактного Права».

У 1989р. Європейським Парламентом приймається резолюція про початок підготовчих робіт, спрямованих на створення Європейського Кодексу Приватного Права. Пропонується обмежити предмет регулювання майбутнього Кодексу тільки контрактами, квазі-контрактами, деліктами та речевим правом. У ньому не буде проводитися зовнішньої різниці між цивільним, комерційним та споживчим правом. Кодекс, принаймні на першому етапі його формування, не регулюватиме правового статусу фізичних осіб, не матиме норми сімейного та спадкового права. Європейський Кодекс Приватного Права поділятиметься на дві частини: Загальні принципи (сфера, загальні принципи, джерела, тлумачення) та Загальні положення (строки та позовна давність, правочини, представництво, речі та права, грошові вимоги, фідуціанарні відносини, виконання, невиконання, залік, відповідальність тощо). Згадані «Принципи Європейського Контрактного Права» вважаються першим кроком у напрямі створення зазначеного Кодексу.

Що таке звичай? - Звичай - це правило, яке склалось давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї можуть бути міжнародні та торговельні. У разі, коли певне правило, яке застосовується до договорів (контрактів), може бути кваліфіковане як звичай, то це не завжди означає, що він є міжнародним. Тобто, можна говорити про існування національного звичаю у сфері міжнародної торгівлі.

Що становить собою міжнародний звичай, який застосовується у міжнародному приватному праві? - Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Зумовлені суверенітетом та рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для

24___Загальна частина міжнародного приватного права

них. Тому у міжнародному приватному праві застосовується принцип: «рівний над рівним не має юрисдикції»; заборонена дискримінація іноземних громадян тощо. Якщо міжнародний звичай не ґрунтується на засадах суверенітету й незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань, наприклад, колізій між законами, то він обов'язковий для держави тільки у таких випадках. По-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави. По-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі.

Що означає поняття: «міжнародний торговельний звичай»? - Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі та торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони, укладаючи контракт, дійшли згоди регулювати свої відносини за певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено," зокрема, в ч. 4 ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.1

Міжнародному приватному праву відомо декілька приватних кодифікацій торговельних звичаїв та звичаїв торговельного мореплавства. Наприклад, Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію, прийняті Міжнародним морським комітетом на конференції в Амстердамі у 1949 р. За ними визначаються збитки, заподіяні загальною аварією. Застосування цих правил залежить від наявності відсилання до них у договорі перевезення або у страховому полісі.

Приватна кодифікація торговельних звичаїв була проведена у 1927 р. на з'їзді представників торгових палат у Варшаві. У 1932 р. ця кодифікація була доповнена в Оксфорді (Варшавсько-Оксфордські правила з угод СІФ). Вказані звичаї також застосовують у випадку відсилання до них.

Прикладом звичаїв, які використовуються багатьма правовими системами, є Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів 1974 p., розроблені Міжнародною торговою палатою. Відповідно до Указу Президента Украї-

25

Джерела міжнародного приватного права

ни «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р.1 розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до вказаних Уніфікованих правил (у редакції 1983 р.) та їх змін, належним чином опублікованих в Україні.

Застосування міжнародних звичаїв іноді викликає питання про те, чи є вони джерелом колізійного права. Ті з них, що грунтуються на принципі суверенітету та рівності держав, мають значення для колізійного права. Інші тільки у небагатьох випадках колізій законів можна вважати джерелом права. Наприклад, принцип місцезнаходження речі, особливо нерухомої є загальновизнаним та застосовуваним у міжнародній практиці.

Що становлять собою Правила ШКОТЕРМС? -У 1936р. Міжнародною торговою палатою в Парижі було запропоновано до використання Правила ІНКОТЕРМС (Міжнародні комерційні терміни). Це умови, які визначають права та обов'язки учасників торговельних відносин стосовно предмета торгівлі, ціни контракту, страхування та ін. Умови, позначаються латинськими літерами (наприклад, FAS, CPT, DES та ін.) та розшифровуються термінологією англійської мови. У 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 роках до ІНКОТЕ-РМСу вносились зміни та доповнення, які відображали практику торгівлі. Так, редакція 1990 р. була викликана появою нової техніки транспортування товарів, пересилання документації, використання електронних систем опрацювання інформації. Практика держав свідчить, що в угоді купівлі-продажу можна посилатися на звичай з вказаних правил будь-якої їх редакції, з зазначенням року цієї редакції у зовнішньоекономічному договорі (контракті). Якщо використання Міжнародних комерційних термінів в окремих країнах має особливості, про це також слід вказати у цьому договорі.

Наведена норма ч. 4 ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 p., а також Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил Інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 р.2 свідчать про те, що міжнародні звичаї визнаються

' Урядовий кур'їр.- 1994.- 6 жовтня. 2 Голос України.- 1994.- 12 жовтня.

Відомості Верховної Ради України- 1994- № 25- Ст. 198.

27

26___Загальна частина міжнародною приватного права____

джерелом міжнародного приватного права в Україні. Так, в Указі Президента зазначається, що при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України договорів, у т. ч. зовнішньоекономічних, предметом яких є товари (роботи, послуги), застосовуються Правила ІНКОТЕРМС, підготовлені Міжнародною торговою палатою в 1953 р. (у редакції 1990 p.). Зміни, які вноситимуться до цих Правил після публікації у встановленому порядку повинні також застосовуватися на практиці (п. 1,2 Указу).

У державах системи «загального» права Міжнародні комерційні терміни знаходять своє закріплення у нормативних актах. Так, Єдиний торговельний кодекс США у ст. 2-319 та наступних закріплює умови FOB, FAS тощо.

Чи є джерелом міжнародного приватного права узвичаєння? — Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокрема, міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжнародної торгівлі. Ці правила хоч і є виразником волі учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, при морських перевезеннях, у морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише у тих випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися, наприклад, при тлумаченні юридичних угод. Отже, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права.

У яких державах судова та арбітражна практика є джерелом міжнародного приватного права? - Судова та арбітражна практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають керівне значення при вирішенні судами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітражна практика є джерелом права у державах «сім'ї» «загального» права. Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Англійські прецеденти суттєво вплинули на формування прецедентних правил Австралії, Канади, ПАР, Ізраїлю, Японії, Таїланду та деяких інших країн. Але судові прецеденти хоч і становлять джерело права у цих правових системах, їх питома вага порівняно з прецедентною системою Великобританії чи США є значно меншою. Керівні судові рішення виявляють діюче право, формулюють його. Переважно це рішення зі спорів з іноземними фірмами та інозе-

Провові методи регулювання

мними особами, які стосуються питань власності, капіталу, інвестицій. У країнах, де судова та арбітражна практика є джерелом права, спостерігається тенденція стосовно регулювання правовідносин з «іноземним елементом» шляхом застосування саме судових прецедентів, а не законодавчими нормами. Це пояснюється, зокрема, тим, що судовим прецедентам легше, ніж нормам права, надати різне тлумачення.

Дещо іншим є характер судової та арбітражної практики в державах «сім'ї» континентального права. Тут вона може здійснювати суттєвий вплив на правотворчість шляхом тлумачення законів, як це є у Франції; або ж рішення суду розглядаються як додаткове джерело права, як це є у скандинавських країнах. У більшості з цих держав значення набувають не стільки судові рішення з окремих справ, скільки узагальнення судової практики з певних їх категорій.

Чи є судова та арбітражна практика джерелом міжнародного приватного права в Україні? - В Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте можливим є тлумачення правових норм, що регулюють цивілістичні відносини з «іноземним елементом» за допомогою судової практики.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2000.- 336 с. - Международное право, европейское право
  2. Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  3. Міжнародне право: підручник - Международное право, европейское право
  4. Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права (предмет і система) - Международное право, европейское право
  5. Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  6. Розділ 4. Проблеми застосування іноземного права (тлумачення, кваліфікація, застереження) - Международное право, европейское право
  7. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  8. Розділ 7. Держава як суб´єкт міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  9. Розділ 9. Зовнішньоекономічна діяльність - Международное право, европейское право
  10. Розділ 10. Міжнародні перевезення - Международное право, европейское право
  11. Розділ 11. Шлюбно-сімейні відносини - Международное право, европейское право
  12. Розділ 12. Спадкові відносини - Международное право, европейское право
  13. Розділ 13. Трудові відносини - Международное право, европейское право
  14. Розділ 14. Позадоговірні зобов´язання - Международное право, европейское право
  15. 3.5. Громадяни України та іноземці - Административное право
  16. § 1. Правові засади національної екологічної безпеки - Экологическое право
  17. § 2. Функціонально-процедурне забезпечення реалізації права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  18. Поняття і форми права власності. Підстави виникнення права приватної власності. Предмети, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу - Юридические документы
  19. §1. Поняття і структура цивільного законодавства - Гражданское право
  20. РОЗДІЛ II ДОСТУП ДО УРЯДОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ПРАВА ТА ОБМЕЖЕННЯ Гарольд РЕЛЕЯ - Теория государства и права

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

    1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
    2. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
    3. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001
    4. Підручник. Міжнародне право: підручник. 2004