У чому полягає зміст деліктного зобов'язання? - Деліктним зобов'язанням у міжнародному приватному праві є правовідношення з «іноземним елементом», зміст якого полягає у праві чи обов'язку потерпілої особи вимагати в межах та способами, вказаними у нормах джерел права, відновлення чи компенсації порушених прав особою, що протиправними діяннями заподіяла шкоду потерпілому (делінквентом). Аналіз джерел права правових систем свідчить про те, що умовами виникнення зобов'язань з делікту с: І) заподіяння шкоди особі чи майну; 2) протиправність діяння; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою делінквента та заподіяною шкодою; 4) вина делінквента. Іноді відповідальність за делікт може наставати при меншій кількості умов.

Чи є шкода умовою відповідальності за делікт? — Шкода - це не тільки умова виникнення деліктного зобов'язання у будь-якій правовій системі, але й міра делікт-

300 Особлива частина міжнародного приватного правд.

ної відповідальності.1 У разі відсутності шкоди не можна говорити про виникнення зобов'язання з делікту. Але поняття шкоди не є однозначним та абсолютно визначеним у всіх правових системах. Традиційно під шкодою розуміють несприятливі, негативні наслідки, які настають при порушенні чи зменшенні належних потерпілому майнових чи особистих немайнових прав.

Якими способами можна відшкодувати заподіяну шкоду? - Для відшкодування шкоди в більшості правових систем застосовують такі способи як: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміна речі аналогічною; грошова компенсація; вчинення інших дій, що свідчили б про компенсацію шкоди, яку не можливо оцінити в грошах, наприклад, шляхом публікації спростування інформації.

Що означає формулювання: «повне відшкодування шкоди»? - У більшості держав шкода підлягає відшкодуванню повністю. Тобто відшкодовуються прямі збитки, упущена вигода, немайнові, моральні збитки. Обмеження можуть встановлюватися законом. Визначення розміру збитків часто є достатньо складним процесом, особливо при визначенні збитків заподіяних здоров'ю, коли іноземці залишають країну, не пройшовши відповідного медичного обстеження; при оцінці завданих збитків автотранспорту, коли виникає питання відновлювального ремонту в межах держави, де заподіяна шкода, чи в межах іншої держави; при обчисленні у грошовому еквіваленті немайнової, в т. ч. моральної шкоди. Водночас слід враховувати й обгрунтованість вирахування суми збитків у грошах у зв'язку з постійним коливанням курсу валют. Вирішення зазначених питань переважно залежить від розсуду суду. Вказане є характерним для шкоди як умови настання деліктного зобов'язання у правових системах «сім'ї» континентального права.

Чи характерною є компенсація немайнової шкоди у державах континентальної «сім'ї» права? - Для держав «сім'ї» континентального права характерною є й компенсація немайнової шкоди. Законодавство може вказувати на її відшкодування, обмежуючи певними випадками (наприклад, ст. 6, 7, 4401 Цивільного кодексу України; § 354 Цивільного кодексу Угорщини, ст. 445 Цивільного кодексу

1 ШевченкоЯ. Н., Собчак А. А. и др. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций.- Киев: Наукова думка, 1988.-С. 166.

301

Позадоговірні зобов 'язання

Польщі). Так, § 847 німецького Цивільного уложення вказує, що у випадку заподіяння тілесного ушкодження, протиправного позбавлення волі, посягання на жіночу честь, суд має право призначити потерпілій особі деяку справедливу винагороду за немайнову шкоду.

У інших державах законодавство не згадує про майновий чи немайновий характер шкоди, як це є, наприклад, у ст. 1382, 1383 Цивільного кодексу Франції. Проте тут суди все ж задовольняють позови про відшкодування немайнової, в т. ч. моральної шкоди. Наприклад, компенсації підлягає моральна шкода, заподіяна батькам внаслідок смерті їх дитини в залізничній катастрофі. Чоловікові відшкодовуються моральні збитки за порушення дружиною подружньої вірності, причому відшкодування присуджується з особи, яка вчинила перелюбство з цією жінкою. Норми щодо грошової компенсації моральної шкоди не передбачені й Цивільним кодексом Іспанії, але суд може встановлювати таку компенсацію, грунтуючись на принципах права.

У правових системах вказаної «сім'ї» права моральна шкода відшкодовується й тоді, коли ушкодження здоров'я є тривалим чи сильно утруднює участь потерпілого в суспільному житті, або іншим способом погіршує життя цієї особи (ст. 354 Цивільного кодексу Угорщини). Відповідно до одного з роз'яснень Верховного суду Болгарії компенсації підлягає моральна шкода, що виразилася у стражданнях та втраті моральної підтримки близькими, родичами потерпілого внаслідок його смерті.

В «сім'ї» континентального права відшкодовують також немайнову шкоду, заподіяну внаслідок: приниження особистої гідності; зменшення ділового авторитету, престижу фірми; дифамації (поширення відомостей, які ганьблять особу, хоч і відповідають дійсності, але ця особа прагне зберегти певну таємницю особистого життя); моральних страждань, надмірних хвилювань, викликаних втратою речі - пам'ятки про близьку людину, яка померла; зменшення шансів молодої жінки вдало вийти заміж через утворення на її тілі рубців після травми чи іншого зменшення можливості досягнення успіху в майбутньому; збільшення витрат на певні цілі в разі заподіяння тілесних ушкоджень тощо.

Вимога відшкодувати немайнову шкоду може заявлятися разом з майновими вимогами (наприклад, про відновлення порушених прав споживача) або ж самостійно (наприклад, при дифамації). Водночас законодавство майже всіх

302 Особлива частина міжнародного приватного права

правових систем не наводить чітких критеріїв, за якими суд повинен визначати право відшкодовувати немайнові збитки позивачеві. Так, цивільне законодавство Болгарії, Мексики передбачає, що відшкодування немайнових збитків визначається судом «no-справедливості». Уникнути оціночних критеріїв у таких ситуаціях неможливо.

Вимоги про відшкодування моральних збитків заявляються тільки потерпілим. Кредитори не можуть заявити за нього такий позов навіть у випадку його банкрутства, коли до кредитора переходять усі права вимоги, у т. ч. і право на заявления позову. Якщо потерпілий при житті не вимагав відшкодування йому немайнових (моральних) збитків, то його спадкоємці також не мають права заявляти такий позов. Проте судовій практиці окремих держав, наприклад, Франції, заявления вказаних позовних вимог є відомим.

Чи допускає законодавство держав «сім'ї» континентального права зменшення розміру відшкодування шкоди? - Законодавство правових систем «сім'ї» континентального права передбачає умови, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, зокрема, враховуючи матеріальний стан особи, яка заподіяла шкоду, та потерпілого, ступінь їх вини (ст. 44 Зобов'язального Закону Швейцарії).

Яка шкода відшкодовується у державах «сім'ї» «загального» права? - В «сім'ї» «загального» права розуміння змісту поняття майнової шкоди є практично таким же, як і в «сім'ї» континентального права. Водночас тут відоме поняття «номінальної» шкоди, яке використовується судом у випадках, коли позивачу не заподіяно реальних збитків. За наявності обставин, що особливо обтяжують вину відповідача, суд може присудити з нього винагороду «у вигляді покарання» чи «для прикладу». Таке може трапитися у випадку, якщо позов спрямований, у першу чергу, на встановлення права позивача, а не на відшкодування йому майнової шкоди, якої фактично не було, чи розмір якої не вдається встановити. «Номінальна» винагорода присуджується незалежно від суми дійсно заподіяних збитків. У державах «сім'ї» «загального» права суди уникають розглядати питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки це пов'язано з використанням достатньо складних методик розрахунків розміру відшкодування.

Хто повинен доказувати наявність завданої шкоди? -Обов'язок доказування наявності шкоди лежить на позивачеві. Якщо суд приймає рішення відшкодувати шкоду, то

303

Позадоговірні зобов 'язання

він не обговорює питання про те, як позивач повинен розпорядитися отриманою сумою. Це стосується відшкодування як майнової, так і немайнової шкоди.

Яка шкода підлягає відшкодуванню за системою мусульманського права? - У системі мусульманського права відшкодовується шкода, заподіяна майну та особі, прямі збитки й упущена вигода. Для зобов'язань, що виникають з деліктів, цій системі права відомою є майбутня шкода (негативні наслідки, що можуть виявлятися через деякий час). Немайнова, в т. ч. моральна шкода, почала компенсуватися після впливу на цю систему законодавства держав «сім'ї» континентального права. Так, ст. 222 Цивільного кодексу Єгипту хоч і вказує на принципову допустимість відшкодування моральної шкоди, проте не визначає випадків, коли таке відшкодування є можливим.

Яка шкода відшкодовується за законодавством Японії? - За законодавством Японії шкода також поділяється на майнову та моральну. Відшкодовується пряма шкода й упущена вигода. Оскільки специфікою заподіяних збитків іноді може бути довгочасний чи пожиттєвий розлад здоров'я, законодавство Японії передбачає таку форму відшкодування як пожиттєва пенсія та альтернативну їй - одноразова виплата. Практика судів вказаної держави схиляється до останньої форми відшкодування збитків. Моральні збитки оцінюються, враховуючи страждання, які заподіюються звичайній особі, а також на підставі звичаю та принципу справедливості. Так, відшкодовуються моральні страждання, пов'язані з інвалідністю, порушенням честі особи, ін. Проте якщо внаслідок відшкодування шкоди потерпілий може безпідставно збагатитися, суд з присуджуваної суми відшкодування вираховує суму можливої вигоди. Особа, яка повністю відшкодувала шкоду, набуває права власності на пошкоджений предмет. Тобто за японським законодавством, як і за законодавством більшості правових систем, на делікт поширюється інститут заміщення (ст. 422 Цивільного кодексу Японії).

Специфічним у вказаній правовій системі є вирішення питання відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого. Близьким покійного відшкодовується майнова шкода у розмірі заробітку, який він міг би отримати за весь період до його можливої природної смерті (береться до уваги середня тривалість життя людини). При цьому з вказаної грошової суми вираховуються кошти, які б витрачалися на життя само-

304 Особлива частина міжнародного приватного права

го потерпілого. Водночас близьким покійного повинна надаватися й одноразова грошова компенсація. Останнє грунтується на рішенні Верховного суду Японії від 24 червня 1964 р.

Чи є протиправність діяння однією з умов відповідальності за делікт? - Протиправність діяння є однією з умов виникнення зобов'язань з делікту. Вона притаманна зобов'язанням, що виникають з деліктів у всіх правових системах і передбачається цивільним законодавством. Причому кількість нормативно-правових актів з цього питання постійно зростає. У деяких державах протиправність діяння може визначатися судовою практикою, прецедентами, доктриною, звичаями, мораллю.

Діяння може виявлятися у двох формах: дії та бездіяльності. Останнє поняття іноді передається іншим терміном, наприклад, «упущення». У всіх правових системах на протиправний характер дій вказується або безпосередньо в нормі права, або це випливає з принципів законодавства. Стосовно ж бездіяльності, то часто при формулюванні умов деліктного зобов'язання цей термін не використовується. Проте майже усі правові системи визнають протиправну бездіяльність умовою зобов'язання. Вважається, що її протиправний характер визначається невиконанням обов'язку, покладеного на особу законом. Чимало правових систем як вид протиправності діяння виділяють зловживання правом, відповідно до якого обов'язок відшкодувати шкоду виникає у випадку, якщо суб'єктивне право здійснюється саме з метою заподіяння шкоди.

У багатьох національних правових системах цивільні протиправні діяння поділяються на делікти та квазі-делікти (мов би делікти). В усіх державах передбачаються умови, які виключають протиправність, наприклад, крайня необхідність, необхідна оборона.

Вказане є характерним для правових систем «сім'ї» континентального права. Визначення загального поняття протиправності діянь тут міститься у цивільних кодексах та застосовується до будь-яких фактичних складів деліктів (ст. 1382 Цивільного кодексу Франції). Воно конкретизується іншими актами держави. У зв'язку з цим виклад деліктів у законодавстві держав вказаної «сім'ї» права отримав назву («генерального» делікту.

Прикладом досить чіткого визначення протиправності діянь може бути регламентація нормативно-правозими актами Німеччини діяльності засобів масової інформації.

Так,

305

Позадоговірні юбов 'язання

створений Німецькою Радою преси у 1992 р. «Кодекс преси» (принципи журналістики) містить загальноприйняті принципи діяльності органів друку. Цей Кодекс логічно доповнює федеральні закони земель Німеччини про пресу, наприклад, бранденбургський Закон про пресу від 13 травня 1993 p., Закон про пресу Мекленбургу - Західної Померанії від 6 червня 1993 р. та інші, узгоджуючи їх з цивільним та кримінальним законодавством Німеччини з питань регламентації роботи журналістів, охорони прав читачів та осіб, що дають інтерв'ю, авторів листів тощо.1 Норми вказаних актів чітко визначають дії, які хоч і відповідають формально реалізації прав та свобод, але все ж є протиправними. Така правова регламентація діяльності засобів масової інформації забезпечує свободу інформації, визначає випадки порушення прав автора, принципу конфіденційності, а також принципів журналістської діяльності. Якщо протиправність діяння не достатньо визначена законодавством, суди ФРН та інших держав «сім'ї» континентального права можуть вирішувати це питання самостійно.

Як трактується протиправність діяння у державах «сім'ї» «загального» права? - В «сім'ї» «загального» права застосовується система сингулярних (окремих) деліктів. Тобто, в законодавстві чи практиці передбачена відповідальність за самостійні фактичні протиправні діяння.

У доктрині існують дві протилежні теорії протиправності. Згідно з першою (традиційною) - англо-американсь-кому праву відоме чітко визначене число правопорушень, за межами яких деліктна відповідальність унеможливлюється. Тобто діяння не є протиправним, якщо немає форми позову, наприклад, погроза фізичним насильством, усний наклеп тощо. Згідно з другою теорією - (еволюційною) відповідальність за протиправне діяння настає завжди, крім випадків, коли закон встановлює інше.

Своєрідними в «сім'ї» «загального» права є обставини, які усувають неправомірність діяння. Крім позовного захисту «загальне» право Великобританії та США допускає необхідну оборону та самодопомогу як способи охорони володіння. Наприклад, титульний (законний) володілець нерухомості та рухомого майна може застосувати такий спосіб самодопомоги, як «розумну силу» проти особи, що порушує чи загрожує

1 Законы о прессе. Материалы но вопросам политики и общества в Федеративной Республике Германии.- Ьонн: Интернационес.

1ІГ. Феднняк

306 Особлива частина міжнародного приватного права____

порушити володіння. Відповідальність за шкоду при самодопомозі не настає, якщо вона здійснюється у певних межах.

Як трактується протиправність діяння у мусульманській правовій системі? - У мусульманській правовій системі категорія протиправності не отримала чіткого нормативного визначення. Арабські юристи розуміють протиправність діяння як неправомірність чи недозволеність. В основному діяння вважаються протиправними, якщо вони порушують релігійні норми, право власності й особисті права. Суди самостійно встановлюють протиправність, керуючись нормами моралі та етики. Тут не вважається протиправним діяння, якщо воно було вчинене у разі необхідності виконання службового обов'язку чи наказу керівного органу (особи), а також у деяких інших випадках (ст. 197 Цивільного кодексу Іраку, ст. 135 Кодексу Зобов'язань Лівану).

Як трактується протиправність діяння у правових системах держав Далекого Сходу? - У правових системах держав Далекого Сходу, зокрема в Японії, протиправність діянь трактується як порушення права та заподіяння шкоди (ст. 709 Цивільного кодексу Японії). Цивільно-правова відповідальність може наставати у разі порушення норм кримінального, цивільного законодавства, а також публічного порядку чи норм моралі навіть за відсутності порушення конкретних норм закону.

Цивільні кодекси держав Далекого Сходу передбачають обставини, за наявності яких зобов'язання із заподіяння шкоди не виникає. Наприклад, ведення чужих справ без доручення; визнання шкідливих дій корисними для підтримання публічного порядку та високого рівня моралі; згода потерпілого на заподіяння шкоди. Проте така згода не повинна суперечити вимогам законодавства, публічному порядку, моралі суспільства.

Чи є причинний зв'язок однією з умов відповідальності за делікт? - Причинний зв'язок як умову виникнення деліктного зобов'язання визнають усі національні правові системи. Але цивільне законодавство жодної з них не визначає цього поняття, його змісту та порядку встановлення. Ці питання вирішуються судовою практикою. У всіх правових системах вважається, що відшкодуванню підлягає лише така шкода, яка є причинно зумовлена протиправним діянням. Останнє повинно викликати цю шкоду. Оскільки нерідко шкода заподіюється декількома пов'язаними між собою

307

Позадоговірні зобов 'язання

діяннями, дослідження судом причинного-наслідкового зв'язку між ними та шкодою часто є складним проц^гсом ц» складність зумовила існування кількох правових^ теОр|д причинного зв'язку. Але жодна з них не гарантує ^станов-лення істинної причини шкоди. Останнє слово залицяться

За СУДОМ. Тому З МОТИВІВ ВІДСУТНОСТІ ПРИЧИННОГО зв'язку

нерідко відхиляються позови про відшкодування шкоди викликаної віддаленими наслідками аварії, наприклад ВИІ кидів радіації чи отруйних речовин.

Серед існуючих теорій на судову практику б ільиюсті національних правових систем суттєво впливають Te0pj-,-еквівалентного (рівноцінної й необхідної умови) та. адекватного (типового) причинного зв'язку. Відповідно ^о теорії еквівалентності протиправна дія повинна бути обОв-язко, вою умовою заподіяння шкоди й у разі її відсутності шкода не настає. Згідно з теорією адекватного причинного зв'язку такий зв'язок констатується, якщо протиправна дія суттєво збільшує можливість настання шкідливих наслідків. Застосування кожної з цих теорій приводить до різних Практичних результатів. Друга теорія є більш поширеною у судовій практиці держав.

У деяких спеціальних складах деліктів виникає Необхідність встановлення не однієї, а кількох ланок причинного зв'язку. Наприклад, при заподіянні шкоди здоров' ^ необхідно встановити наявність причинного зв'язку, по-перше між протиправною поведінкою і ушкодженням, по-друге' між ушкодженням та втратою працездатності. Кількість ланок причинного зв'язку, які підлягають доказуванню, може бути різною в залежності від виду делікту. Це, своєю чергою, сприяло виникненню теорії достатності встановлення причинного зв'язку.

Іноді висловлюється сумнів щодо закономірності застосування поняття причинного зв'язку до бездіяльності В сучасних умовах, коли чимало видів діяльності створюють небезпеку для навколишнього середовища, питання про причинність (каузальність) бездії виникає особливо часто.

Які особливості встановлення причинного зв'язку притаманні державам «сім'ї» континентального права?- У державах «сім'ї» континентального права досить поширеним є відшкодування шкоди при відсутності адекватного причинного зв'язку. У Франції, Німеччині, Швейцарії не відшкодовується непряма шкода. Суди України при ви-

П*

308 Особлива частина міжнародного приватного права____

рішенні спорів беруть до уваги безпосередній причинний зв'язок.1

Яке значення для деліктного зобов'язання має причинний зв'язок у держав «сім'ї» «загального» права? -

Для судової практики держав «сім'ї» «загального» права характерним є встановлення каузальності, виходячи з того, умисно чи необережними діями заподіяно шкоду. Вважається, що у випадку навмисного заподіяння шкоди, дії завжди знаходяться у достатньому причинному зв'язку з наслідками. Тому в країнах «загального» права не відшкодовується так звана «досить віддалена шкода». Теорія та практика у цій правовій «сім'ї» розцінює каузальність як категорію, притаманну свідомості особи, а не як об'єктивну категорію. У Великобританії вважається, що особа, яка допустила недбалість, не повинна відповідати за наслідки, які ніяка передбачлива людина не може передбачити.

Як встановлюється причинний зв'язок у разі заподіяння шкоди деліктом у системі мусульманського права? - У системі мусульманського права, як і в інших правових системах, питання причинного зв'язку не достатньо досліджене. В арабській доктрині (Ірак, Йорданія, Єгипет, Ліван, Сирія) поширення отримали теорії рівноцінності умов та адекватності причинного зв'язку. Відповідно з першою теорією всі причини, необхідні для досягнення певного результату є рівноцінні і в сумі становлять загальну причину. Кожна із складових вважається як окрема причина шкоди,, тобто будь-яка умова, без якої б не настав негативний результат. Наприклад, легкий удар можна розцінювати як причину смерті людини, а отже, і як умову виникнення деліктного зобов'язання. Згідно з другою теорією результат повинен бути логічним наслідком діяння. Якщо раніше судова практика використовувала першу теорію, то сьогодні перевага надається другій.

Для визначення причинного зв'язку у вказаній правовій системі має значення так звана «стороння зовнішня причі*-на». її наявність є підставою для звільнення особи від відповідальності. Тобто необхідно, щоб шкода виникла в ре-

' Див. п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 р. «Про практик) розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» // Постанови Пленуму Верховного суду України в цивільних справах. Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1993.-№ 2.-С. 53.

309

Почадосовірні зобов 'ячання

зультаті впливу непереборної сили, випадкової дії самої потерпілої особи чи таких же діянь інших осіб Але законодавство чітко не визначає вказаних обставин (ст. 165 Цивільного ^одексу Єгипту, ст. 166 - Сирії, ст, 211 - Іраку, ст. 261 - Йорданії, п. 1 ст. 122 Кодексу Зобов'язань Лівану).

Які вимоги до встановлення причинного зв'язку має законодавство Японії? - За японським законодавством до уваги береться реальний безпосередній причинний зв'язок між протиправною дією та шкодою. Доводити наявність такого зв'язку повинен позивач (потерпілий).

Чи є вина однією з умов відповідальності за делікт? -Вина у більшості правових систем вважається суб'єктивною умовою деліктного зобов'язання й виражає психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її результатів. Це найскладніше й недостатньо визначене поняття у вказаному зобов'язанні, до того ж не завжди обов'язкове для настання відповідальності за делікт. Тому все частіше законодавством правових систем передбачається принцип безвинної відповідальності («об'єктивної»; такої, що грунтується на ризику). Мова йде про закони стосовно відшкодування шкоди, викликаної використанням ядерної енергії, автотранспортних засобів, проведенням гірничих робіт тощо.

Дещо нетрадиційний вияв принципу вини в усіх правових системах зумовлюється особливостями делінквента -юридичними особами. Винна відповідальність у правовід-ношенні за участю юридичної особи часто заміняється об'єктивною відповідальністю. Існує також чимало проблем у розмежуванні відповідальності юридичної особи та її працівників і розподіл вини між ними.

Вказане є характерним для держав «сім'ї» континентального права. У них зобов'язання, що ґрунтується на принципі вини заподіювача шкоди, є правилом, яке закріплюється в кодифікованих нормативних актах, хоч іноді й не досить чітко (ст. 1382-1386 Цивільного кодексу Франції; § 823, 826 німецького Цивільного уложення, ст. 4 і швейцарського Зобов'язального Закону).

Як правило, вина за законодавством правових систем вказаної «сім'ї» права має дві форми: умисел та необережність (ст. 1382 Цивільного кодексу Франції; §823(1) німецького Цивільного уложення) В одних випадках вина пре-зюмується (ст. 1384 Цивільного кодексу Франції - за чужі дії, наприклад слуг), в інших її доведення покладається на потерпілу особу (більшість правових систем).

310 Особлива частина міжнародного приватного права____

У вказаній «сім'ї» права значення має наявність чи відсутність вини при виконанні професійних обов'язків певними працівниками, наприклад, особами медичного персоналу, адвокатами. В окремих випадках законодавство може передбачати можливість настання зобов'язань з деліктів без вини. Такою є, зокрема, відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки у випадку заподіяння шкоди (ст. 450 Цивільного кодексу України); батьків чи осіб, які їх заміняють, за шкоду, заподіяну неповнолітніми дітьми (ст. 1919 Цивільного кодексу Мексики); керівників шкіл, учбових майстерень, коледжів, інших навчальних закладів за шкоду, заподіяну неповнолітніми під час занять (ст. 1920 цього ж Кодексу); власників тварин, у разі заподіяння шкоди останніми (ст. 2326 Цивільного кодексу Чилі, ст. 2353 Цивільного кодексу Мексики).

Законодавство правових систем «сім'ї» континентального права передбачає також обставини, за яких відповідальність з делікту не виникає. Наприклад, якщо шкода, заподіяна тваринами, настала внаслідок нерозумних дій самої потерпілої особи або ж внаслідок випадку, чи непереборної сили (ст. 1929 Цивільного кодексу Мексики).

Як трактується вина у деліктному зобов'язанні у державах «сім'ї» «загального» права? - У «сім'ї» «загального» права судова практика визнає принцип винної відповідальності й англійські юристи вважають вину найважливішою умовою деліктного зобов'язання. Тут виділяють дві форми вини - умисел і необережність. Під виною заподіювана шкоди розуміють вину «соціальну», яка може не співпадати з особистим уявленням про правомірність певної дії та її наслідки. Характерним є застосування «об'єктивної» відповідальності при оцінці необережної вини заподіювана шкоди. Для визначення форми вини використовується поняття «розсудливої» людини. У цій правовій «сім'ї» також характерним є розширення кола випадків безвинної відповідальності, наприклад, за шкоду, викликану вогнем; домашніми та дикими тваринами; небезпечними рухомими речами чи спорудами; іншими сторонніми предметами, здатними заподіяти збитки.

Яке значення вини як умови настання зобов'язання з делікту у системі мусульманського права? - У системі мусульманського права вина не завжди є обов'язковою умовою настання зобов'язання з делікту. Це зумовлено ісламу, оскільки він не визнає вину підставою від-

311

Позадоговірні зобов 'язання

повідальності (Ірак, Йорданія). Тому для настання зобов'язання з делікту тут використовують теорію відповідальності за ризик.

Водночас законодавство тих держав, на які найбільше вплинули інші правові системи, все ж передбачає вину як умову настання деліктного зобов'язання (наприклад, Єгипет, Ліван, Сирія). У цих державах винний характер діяння визначається його неправомірним змістом.

Яке значення вини як умови настання зобов'язання з делікту за законодавством Японії? - За цивільним законодавством Японії поширеною є відповідальність за вину, яка має форми умислу, необережності та грубої необережності. Цивільне законодавство Японії також допускає настання зобов'язань без вини. Мова йде про спеціальні делікти, передбачені Цивільним кодексом Японії (ст. 714-718), спеціальним законодавством, наприклад, Законом про гірничу справу 1950 р. та інше.

Як регулюються зобов'язання з делікту в правових системах держав Африки, Мадагаскару, Індії, в індуському праві? - Регулювання зобов'язань з делікту в правових системах держав Африки, Мадагаскару, Індії, в індуському праві є схожим до регламентації у праві їх колишніх метрополій - Англії, Франції, Голландії тощо.

Які нові види деліктів з'явилися з середини XX століття? - Необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими видами деліктів. Науково-технічний прогрес викликає появу невідомих раніше процесів виробництва; шкідливих речовин; нових видів транспорту чи інше удосконалення виробничо-господарської діяльності, що призводять до заподіяння шкоди людині та навколишньому середовищу. У зв'язку з цим все частіше виникають ситуації потенційного заподіяння шкоди. Це зумовлює необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими видами деліктів (наприклад, недбалим поводженням з ядерними речовинами чи устаткуванням, неякісними та новими отруйними речовинами; космічними об'єктами тощо).

Чи збільшується кількість позовів про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом? -Збільшення кількості позовів є характерним для усіх правових систем й зумовлюється зростанням міграції населення, появою нових сфер застосування професійних знань. Наприклад, судова практика останніх років засвідчує, що в новій галузі клінічної медицини людській

Позадоговірні зобов 'язання

313

312 Особлива частина міжнародного приватного права

генетиці часто має місце заподіяння шкоди деліктом, що потребує застосування відповідних норм права. Така правова регламентація потрібна й при вирішенні питань, пов'язаних з трансплантацією, при підтриманні та продовженні життя людини, при догляді за жінкою до народження нею дитини особами медичного персоналу. Та й питання про те, якою слід вважати відповідальність лікаря (лікувальних установ, фармацевтів), договірною чи деліктною, неоднозначно вирішується у національних системах права. Іншою причиною зростання кількості позовів з деліктів ? розширення сфери деліктного права за рахунок договірного.

Яке співвідношення сфери деліктного права та договірного й чи спостерігається конкуренція двох різних видів відповідальності? - Розширення сфери деліктного права за рахунок договірного спостерігається у законодавстві, що регулює відносини, які виникають при експлуатації ядерного устаткування, транспорту, із заподіяння шкоди неякісними товарами тощо.

Розмежування договірної та деліктної відповідальності набуває практичного інтересу і в тих випадках, коли делікт одночасно є порушенням договірного зобов'язання. У багатьох країнах, наприклад, Німеччині, Японії, Великобританії, США,в цих ситуаціях за потерпілим визнається право вибору: заявити позов з порушення договору чи з вчиненого делікту. В багатьох випадках взагалі неможливо розмежувати зазначені види відповідальності.

Досить чітко вказана тенденція виявляється у законодавчих актах, які встановлюють відповідальність за шкоду, заподіяну дефектним товаром (продуктом). Так, за ст. 2-313 Єдиного торговельного кодексу США допускається заявления позову до виробника чи постачальника товару про відшкодування збитків навіть за відсутності договірного зв'язку між позивачем і відповідачем. Аналогічні правила є і в законодавстві або сформульовані судами Великобританії, Італії та в інших правових системах.

Єдиний режим відповідальності за шкоду, заподіяну неякісною продукцією, передбачається також і в міжнародних актах, наприклад, у Конвенції Європейської Ради про відповідальність за шкоду, заподіяну неякісною продукцією від 27 січня 1977 p., Директиві ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р. Аналогічно, позови про відшкодування шкоди можуть підпорядковуватися єдиним правилам незалежно від підстави їх заявления відповідно до

вимог міжнародних транспортних конвенцій, таких, наприклад, як Варшавська конвенція про міжнародні повітряні перевезення 1929 p., Брюссельська конвенція щодо перевезення пасажирів морем 1961 р.

Очевидно, що відбувається конкуренція двох видів відповідальності. Проте не всі системи права, як, наприклад, у Франції, допускають таку конкуренцію.

Що означає поняття: «кумуляція позовів»? - Кумуляція позовів. Вказані вище види зобов'язань по відшкодуванню шкоди відрізняються від традиційних не тільки новизною стосовно сфери заподіяння шкоди, але й іншими новими моментами. Так, оскільки цими деліктами шкода може заподіюватися значній кількості осіб, то при реалізації права вимоги на відшкодування шкоди може відбуватися кумуляція позовів.

Що означає поняття: «зловживання правом»? - Делікт «зловживання правом», що бере виток з римського права, сьогодні відомий майже усім національним правовим системам. Особливо часто «зловживання правом» виявляється у зв'язку з комерційною та іншими прикладними сферами діяльності людини. Наприклад, у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, порушенням особистих прав підприємця: на ідентифікацію його особистості та визнання особи суб'єктом підприємницької діяльності; на ідентифікацію продукції та товарів підприємця (товарний чи фабричний знак); на честь, гідність, престиж у торговому обігу; на спокійне користування результатом своєї діяльності; на капіталовкладення та ефект, отриманий від цього.

Крім порушення особистих прав при недобросовісній конкуренції зловживання правом може виявлятися у відмові наймодавця відновити припинений спливом терміну договір найму торгового приміщення. Це викликає зобов'язання відшкодувати колишньому наймачу збитки, заподіяні внаслідок відмови поновити з ним договір найму. Таким чином утруднюється, а іноді й унеможливлюється проникнення конкурентів на територію діяльності монопольних організацій. Останнім часом принцип недопустимості зловживання правом найчастіше виявляється у тих державах, де з ростом урбанізації зводяться багатоповерхові споруди, будуються швидкісні залізниці, автостради, аеродроми, збільшується кількість підприємств, що породжує затінення території, шум, вібрацію, задимленість тощо. Тобто, як зловживання правом все частіше визнається порушення суб'єктивного права осіб на сонячне світло, нормальне оточуюче середовище тощо.

315

Позадоговірні зобов 'язання

314 Особлива частина міжнародного приватного права

Які особи можуть бути притягнені до відповідальності за делікт крім виробника неякісної продукції? -

У деяких державах крім виробника неякісної продукції до цивільної відповідальності можуть бути притягнені постачальники, торгові агенти, оптові продавці, перевізники, складські та ремонтні організації тощо. Позови можуть заявлятися до державного підприємства; місцевих органів управління, що санкціонували дії, в результаті яких виникла шкода або ж не забезпечили контроль за діями осіб, що завдало шкоди. Все частіше дебатується питання про можливість притягнення до відповідальності банківських організацій, що здійснювали фінансування й кредитування виробництва, якими заподіяно шкоду.

У зв'язку з колективною діяльністю осіб виникають ситуації, коли настанню зобов'язань із заподіяння шкоди сприяють обставини, викликані власне такою діяльністю. Так, при визначенні деліктного зобов'язання під час проведення операції лікарем слід враховувати й дії інших лікарів, консультантів, допоміжного персоналу, інших осіб. Обставиною, що зумовлює заподіяння шкоди у лікарській діяльності може бути, зокрема, надання чи ненадання інформації хворій /особі чи її близьким про стан здоров'я та можливі наслідки лікування.

Чи можна констатувати зміну розміру позовних вимог у зв'язку з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом? - Нині розмір позовних вимог у зв'язку з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом збільшується. Збільшення розміру позовних вимог виявляється при заподіянні шкоди новими речовинами, механізмами тощо, тривалим їх впливом на оточуюче середовище, а також у разі вимоги відшкодувати моральну (немайнову) шкоду. До речі, до відшкодування немайнової, в т. ч. моральної шкоди схиляється більшість правових систем. Сьогодні ця тенденція знаходить своє втілення у нормативно-правових актах держав Східної Європи, зокрема, в законодавстві України.

Що означає поняття: «обмеження розміру майнової відповідальності особи у разі заподіяння шкоди деліктом»? - Оскільки збитки, заподіяні новими видами деліктів, можуть обчислюватися сумами, що значно перевищують фінансові можливості делінквента, то у багатьох випадках встановлюються максимальні межі його майнової відповідальності. Обмеження відповідальності здійснюється законодавцем, а іноді судом чи угодою сторін. Але мета обмежень,

встановлених законодавцем, є дещо іншою, ніж судом чи сторонами. В останні роки законодавство деяких правових систем забороняє передбачати у господарських договорах умови, що обмежують відповідальність виробника, постачальника перед споживачем чи звільняють його від такої відповідальності. Так, нормативно-правові акти Німеччини передбачають найвищий розмір відповідальності оператора ядерного устаткування в сумі 379,6 млн доларів США. Законодавство Франції у цьому ж випадку передбачає - 58,8 млн доларів США. У праві по охороні навколишнього середовища нерідко застосовується система таксових санкцій. Встановлення максимального розміру відповідальності виробника неякісного товару передбачено й ст. 16-1 Директиви ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р.

Для чого встановлюється додаткова відповідальність держави? - Додаткова відповідальність держави встановлюється для повнішого відшкодування заподіяної шкоди, наприклад, ядерної.

З якою метою встановлюється мінімальний рівень збитків? - Щоб відвернути можливе заподіяння шкоди новими видами господарської діяльності, законодавство деяких держав встановлює відшкодування мінімального рівня збитків. Заподіяння шкоди понад цей рівень призводить до виникнення деліктного зобов'язання. Так, Федеральним Законом Прайса-Андерсона у США та законодавством деяких штатів цієї держави передбачено право потерпілих на компенсацію за перевищення рівня забруднення навколишнього середовища у випадках аварій атомних електростанцій.

Чи відбувається перенесення відповідальності із приватного у право публічне? - Досить часто майнова відповідальність за шкоду, заподіяну деліктами, переноситься у площину публічного права. Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1971 р.,1 ратифікованою Україною 28 вересня 1973 p., передбачається, що суб'єктами деліктних зобов'язань, які виникають у разі неналежного здійснення космічної діяльності, виступають держави незалежно від того, хто є безпосередньо потерпілою стороною чи заподіювачем шкоди. Водночас міжнародне космічне право допускає за-

1 Текст Конвенції див.: Українська РСР у міжнародно-договірних відносинах. Збірник документів. 1966-1975 pp.- K.: Політвидав України, 1976-С.23-33.

316 Особлива частина міжнародного приватного права

317

Позадоговірні зобов 'язання

стосування норм приватного права за однієї з двох умов: 1)за наявності «іноземного елемента» на борту (поверхні) космічного об'єкта; 2) якщо про таке застосування норм міжнародного приватного права свідчать певні договірні відносини. У практиці ж частіше зустрічається перша умова.1

З якою метою встановлюється виключна відповідальність особи за вчинений делікт? - Виключна відповідальність особи, на яку вказує нормативно-правовий акт означає, що відповідальність покладається тільки на певну особу, визначену таким актом, незалежно від того, чи саме нею заподіяна шкода. Перенесення відповідальності на дійсних заподіювачів шкоди є винятком з цього правила. Таке перенесення допускається, коли між сторонами є спеціальна угода з зазначеного питання. Принцип виключної відповідальності застосовується й у тих випадках, коли шкода є результатом діянь багатьох осіб. Водночас цей принцип гарантує захист інтересів потерпілого. Так, згідно з міжнародними конвенціями про відшкодування ядерної шкоди відповідальність покладається на оператора устаткування чи оператора судна у випадку розміщення ядерного устаткування на судні. На вказану особу покладаються усі негативні майнові наслідки шкоди. Вона відповідає також і у випадку, коли шкода заподіяна з вини інших осіб, наприклад, через поставку неякісного обладнання, будівельних матеріалів, за помилки, допущені при проектуванні реактора та ін. Ці питання регулюються Конвенцією про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р.; про цивільну відповідальність за" ядерну шкоду 1963 р,, про цивільну відповідальність у сфері морських перевезень ядерних матеріалів 197J р.2

Виключна відповідальність оператора атомного устаткування може закріплюватися національним законодавством. Так, правові системи Франції, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії та інших країн передбачають, що потерпіла особа, якій завдана шкода діяльністю, пов'язаною з використанням ядерної енергії, може заявити позов про відшкодування збитків тільки до оператора атомного устаткування. Всі інші особи, винні у настанні цієї шкоди, звільняються від майнової відповідальності крім

' Lomnicka E. The role of Private Internationa! Law in the regulation of outer space // International and Comparative Law Quarterly. (The British institute of international and civil law),-October, 1992.- Vol 39- P. 921.

' Зміст цих конвенцій див.: Иойрыш А. Атом и право.- М.; Наука, 1969.

випадків, коли між ними та оператором ядерного устаткування укладено спеціальну угоду про це. Оператор звільняється від відповідальності, якщо потерпілий умисно заподіяв шкоду собі, а також умисно викликав ядерний інцидент.

З якою метою встановлюється принцип «об'єктивної» відповідальності за шкоду, заподіяну деліктом? -В умовах використання устаткування, технологій, матеріалів, не завжди підконтрольних людині, часто є неможливим покладення винної відповідальності за заподіяну шкоду на конкретну особу. Тому в цивільному законодавстві держав «сім'ї» континентального права, особливо у латино-амери-канських (за винятком Цивільного кодексу Перу 1984 р. та деяких інших), а також в значній мірі в «сім'ї» «загального» права, в інших правових системах спостерігається покладення на делінквента зобов'язання по відшкодуванню шкоди без вини. Та й у міжнародних договорах, наприклад, у Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1971 p., майнова відповідальність «держави, що запускає» конструюється як така, що не залежить від наявності вини.

У чому може виявлятися складність доказування причинного зв'язку? - Нові види деліктів викликають складність у встановленні та доказуванні причинного зв'язку. Це особливо часто трапляється у випадках заподіяння шкоди навколишньому середовищу, населенню виробником певної продукції. Питання доказування причинного зв'язку, а отже і притягнення до цивільно-правової відповідальності делінквента за законодавством більшості держав покладається на потерпілого. Домогтися встановлення у такому випадку причинного зв'язку, враховуючи, що відповідач, як правило, економічно сильніший і може чинити перепони в цьому, буває важко. Тому в практиці застосовують теорію про достатність встановлення так званої «загальної імовірності». Це значить, що суддя, не відхиляючи норм цивільного права й процесу, може обмежувати доказування причинного зв'язку кількома досить важливими ланками. Наприклад, для виникнення зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої небезпечним виробництвом, у причинному зв'язку достатньо встановити: наявність шкідливого впливу, спосіб проникнення забрудника у вироби чи навколишнє середовище; походження джерела шкоди від відповідача.

Чи змінюється критерій оцінки необережності як форми вини? - Під впливом науково-технічного прогресу

318 Особлива частина міжнародного приватного права

Позадоговірні зобов 'язання

319

зазнала еволюції категорія «необережність» як форма вини делінквента.

Відомо, що деліктна відповідальність є можливою у разі кваліфікації дій з необережності «звичайного» спеціаліста. Але з розвитком науки та техніки вимоги, що ставляться до такого «звичайного» спеціаліста в тій чи іншій галузі діяльності, підвищуються. Це веде до зміни критерію оцінки необережності, який є різним у правових системах, оскільки й рівень розвитку науки та техніки у них є неоднаковим.

Яке значення має інститут страхування відповідальності для відшкодування шкоди? — Розвиток інституту відповідальності без вини, встановлення максимальних розмірів майнової відповідальності зумовили ширше застосування інституту страхування цивільної відповідальності, що водночас можна вважати й новим джерелом відшкодування шкоди. Інститут страхування все більше застосовується у тих сферах діяльності людини, коли важко або неможливо передбачити наслідки, наприклад, у лікарській діяльності. Чимало правових систем передбачає обов'язковість страхування відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки. На засадах страхування базується й теорія відповідальності підприємства, відома американському деліктному праву. Законодавство деяких правових систем, як, наприклад, Франції, може передбачати обов'язковість укладення договору страхування від деяких позовів до адвокатів про відшкодування збитків.

Механізм страхування цивільної відповідальності має певні переваги в порівнянні з інститутом безвинної відповідальності. Так, для потерпілої особи страхування відповідальності заподіювана шкоди майже завжди створює абсолютну гарантію отримання компенсації, причому, як правило, без важкої процедури. Потерпіла особа завжди отримає відшкодування хоча б у розмірі страхової суми, оскільки страхова організація звичайно є платіжоздатною. Для делінквента страхування дає можливість обмежити свої витрати на випадок виплати компенсації за заподіяну шкоду попередньо визначеними страховими сумами. Крім того, підприємець, який страхує свою відповідальність, не завжди має можливість включити витрати по страхуванню у видатки виробництва і цим перекласти їх на споживачів товарів чи послуг. У результаті страхування цивільної відповідальності проходить так звана «соціалізація ризику» - розкладення збитків на багатьох осіб.

У зв'язку з таким розширенням сфери застосування інституту страхування стверджують навіть про відмирання інституту деліктних зобов'язань та заміну його системою загального особистого й майнового страхування чи іншою універсальною формою соціального забезпечення, або таким інститутом, який дозволив відшкодовувати шкоду.

Чи змінюються традиційні функції деліктної відповідальності? - Із запровадженням інституту страхування та врахуванням розподілу ризику при деліктній відповідальності, переосмислюються і функції деліктної відповідальності. Згідно з новою теорією, яка панує в американському деліктному праві, підприємство відповідає перед потерпілим у підвищеному розмірі, оскільки воно займає кращу позицію з погляду розподілу ризику завдяки страхуванню. Роль функції осудження поведінки делінквента, яка традиційно трактувалася як першочергова, сьогодні значно послаблюється. Зате посилюється компенсаційна функція деліктної відповідальності.

Чи зростає кількість нормативно-правових актів, що регулюють деліктні зобов'язання? — Розширення сфери правового регулювання зобов'язань із заподіяння шкоди передбачає активнішу діяльність законодавця. Наприклад, якщо у прийнятому на період промислового капіталізму Кодексі Наполеона зобов'язанням із заподіяння шкоди було відведено тільки 5 досить коротких за змістом статей, то у Цивільному уложенні Німеччини цьому інституту присвячено вже 31 параграф. В усіх державах з'являється чимало нормативно-правових актів, які регламентують спеціальні випадки зобов'язань із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, недобросовісною конкуренцією тощо. Діяльність законодавця є особливо активною у прийнятті нормативно-правових актів з охорони навколишнього середовища.

Охоплення яких правил нормативно-правовимн актами характерне для нинішнього етапу правотворчос-ті? - Поява нових видів деліктів, породжених швидким розвитком науки й техніки, викликає потребу врегулювати чимало питань в комплексі. Щоб не зачіпати тих норм права, які вважалися відносно стабільними у регулюванні інституту зобов'язань з деліктів, стало характерним прийняття одного основного акта, який, як правило, регулює майже усі питання, пов'язані з певним видом делікту. Ця тенденція особливо виявляється у законодавстві країн «сім'ї» конти-

320 Особлива частіша міжнародного приватного права

321

Позадоговірні зобов 'ячання

нентального права, зокрема, у правових системах країн Східної Європи. Такі акти охоплюють норми про «об'єктивну» відповідальність; продовження термінів давності щодо позовів про відшкодування збитків; їх сплив та інше.

Наскільки поширеною у правових системах сучасності є колізійна прив'язка lex loci delicti? - До врегулювання деліктних зобов'язань з «іноземним елементом» найчастіше застосовується колізійний принцип - закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti). Його виникнення пояснюється внутрішньою узгодженістю вказаного делікта з оточуючими його соціально-економічними відносинами та правовою сферою. Цей принцип відображає внутрішні спонтанні зв'язки, що об'єднують зобов'язальні відносини з місцевим правовим укладом. Тобто в колізійній прив'язці до закону місця заподіяння шкоди відобразилася об'єктивна потреба брати до уваги тісні зв'язки, що поєднують делікт з оточуючим його правопорядком.

Залежно від того, в якій мірі використовується вказана колізійна формула, усі правові системи можна поділити на три групи. Перша - це правові системи, що повністю її дотримують. В другій групі правових систем цей принцип діє кумулятивно з іншими. У третій - як виняток.

До першої групи, де принцип застосування закону місця заподіяння шкоди знайшов своє офіційне визнання не тільки у доктрині, але й у законодавстві та практиці, належить більшість правових систем. Це, насамперед, правові системи «сім'ї» континентального права, а саме: Австрія, Бельгія, Греція, Італія, Швейцарія, країни Східної Європи та Латинської Америки, а також Ірак, скандинавські країни. Вказаний принцип використовується у практиці Франції, Нідерландів. До речі, законодавчим джерелом цієї прив'язки у Франції є ст. 3(1) французького Цивільного кодексу, згідно з якою закони громадського порядку і безпеки застосовуються до всіх осіб, які проживають на території Франції. З цієї норми суди зробили висновок, що наслідки деліктних діянь, вчинених у іншій державі, повинні розглядатися із застосуванням права цієї держави. Однак рішення, яке остаточно закріплювало прив'язку до закону місця заподіяння шкоди, було винесене касаційним судом тільки у 1948 р. Чимало з перелічених держав, наприклад, Греція, Італія, Польща, Угорщина, Франція встановлюють винятки з вказаного принципу чи певні його обмеження.

У другій групі правових систем принцип застосування

закону місця заподіяння шкоди використовується, як правило, з додатковими колізійними прив'язками. Іноді зустрічається кумуляція прив'язок, внаслідок чого виникає необхідність врахування вимог законодавства декількох правових систем. Так, право Єгипту, Колумбії, Німеччини, Сирії поєднує принципи закону місця заподіяння шкоди та закону суду.

До третьої групи правових систем належать такі, що в основному відхиляють закон місця заподіяння шкоди, використовуючи його тільки як виняток. Це, в першу чергу, Великобританія, а також Австралія, Канада, Японія та інші.

У США принцип застосування закону місця-заподіяння шкоди сьогодні також не є основною прив'язкою, до якої б зверталися суди при вирішенні деліктних спорів, хоч до прийняття у 1971 р. Другого Зводу законів з міжнародного приватного права, цей принцип діяв як основний і незаперечний. Після прийняття вказаного Зводу основною стала прив'язка до закону, що має з деліктним правовідношенням найбільш суттєвий зв'язок. Така зміна була викликана існуванням у США п'ятидесяти різних юрисдикцій з багатим матеріалом для колізійного права.

Вцілому ж хоч принцип застосування закону місця заподіяння^ шкоди має численні відступи, він є досить поширеним. Його використання веде до одноманітної судової практики, вносить у судові рішення тверді правила й певні винятки, надаючи їм стабільності. Ці якості дозволяють розглядати прив'язку застосування закону місця заподіяння шкоди як правову підставу для уніфікації колізійних рішень з деліктних зобов'язань. Передумовою застосування інших колізійних прив'язок може бути недостатність чи неможливість відсилання до закону місця заподіяння шкоди, наприклад, якщо правопорушення вчинено у відкритому морі, повітряному чи космічному просторі, Антарктиці. За таких умов застосовується спеціальна прив'язка до закону прапора. Як допоміжні чи спеціальні прив'язки крім закону прапора можуть використовуватися закон суду; закон місця реєстрації транспортного засобу; закон договору (контракту); закону місцезнаходження підприємства, що надало працівникові відрядження за кордон.

Іноді для вирішення спору з делікту вибирають певну спільність. Такою спільністю крім території, де заподіяно шкоду, може бути належність до однієї держави (спільний особистий закон сторін, наприклад, закон громадянства чи закон доміцілію), зв'язок з одним підприємством.

323

322 Особлива частина міжнародного приватного права

Однією з умов, яка усуває застосування принципу закону місця заподіяння шкоди є порушення публічного порядку. Таким чином створюється обмеження у застосуванні вказаного принципу.

Отже, обмеження у застосуванні прив'язки lex loci delicti можуть виявлятися у випадку, коли у деліктному правовідношенні спостерігаються стійкі зв'язки, які конкурують між собою. Так, одну й ту ж відповідальність в одних правових системах кваліфікують як таку, що виникає з делікту, в інших - з діючого на момент вчинення правопорушення договору (трудового, перевезення, найму, доручення тощо). Можливість виникнення конкурентної відповідальності зумовлюється тим, що відповідні договори були попередньо укладені між потерпілим та особою, яка зобов'язана попереджувати заподіяння шкоди. У таких випадках потерпілий опиняється перед вибором: звертатися з вимогою про відшкодування шкоди до правопорушника чи до контрагента за договором.

Обмеження застосування lex loci delicti створює й розширення сфери цивільної відповідальності без вини, широке застосування інституту страхування відповідальності. Обмеження можуть виявлятися і в тих випадках, коли правопорушення вчиняються за межами держави, суд якої розглядає справу. Так, якщо діяння за законом країни, де вчинено делікт, є підставою для деліктної відповідальності, а в країні суду воно розглядається як правомірне, то вважається, що не .можна вимагати постановления судом рішення про відшкодування шкоди всупереч своєму закону.

Які колізійні прив'язки крім lex loci delicti застосовуються у правових системах сучасності? - Серед прив'язок, які застосовуються поряд чи замість принципу закону місця заподіяння шкоди, найпоширенішою є прив'язка до закону місцепроживання (місцеперебування) осіб. Вона як додаткова до основної прив'язки - місця заподіяння шкоди, передбачена законами з міжнародного приватного права Австрії 1978 p., Польщі 1965 p., Угорщини 1979 p., Швейцарії 1987 р. та інших.

Поширеною в законодавстві колізійною прив'язкою є прив'язка до закону громадянства осіб (lex patriae). Вона, як правило, закріплена законодавством поряд з прив'язкою до закону місцепроживання чи місцеперебування (lex domicilii) в одній державі. Принцип lex patriae передбачений, вказаним вище законодавством Австрії, Польщі, а також Китаю,

Позадоговірні зобов 'язання

ін. Зазначені принципи містять і договори про надання правової допомоги, укладені Україною з цими та іншими державами.

Закон Угорщини з міжнародного приватного права 1979 р. використовує загальну прив'язку - до особистого закону (lex personalis) за наявності вини делінквента, яка передбачається за законом місця вчинення діяння. Колізійні принципи lex patriae та lex domicilii встановлюються законодавцем для надання гнучкості колізійному законодавству.

Вирішуючи деліктні спори, часто застосовують прив'язку до закону суду. Вона передбачається Законом Швейцарії з міжнародного приватного права 1987 р. Поєднання прив'язок до закону місця заподіяння шкоди та закону суду використано у японському законодавстві та застосовується у англійській судовій практиці.

Нетрадиційно вирішується питання врегулювання спору з делікту за австрійським Законом з міжнародного приватного права 1979 р., ст. 35 якого надає сторонам спору можливість самим обирати право, що звичайно робиться після вчинення делікту. Законодавство інших правових систем встановлює нехай обмежені, але все ж достатньо визначені прив'язки.

Як відбувалося регулювання деліктних зобов'язань з v «іноземним елементом» у внутрішньому законодавстві України до 1977 р.? - У першому Цивільному кодексі України 1923 р. деліктним зобов'язанням було присвячено розділ XII («Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння іншому шкоди»).1 Із змісту постанови ЦВК України «Про надання чинності Цивільному кодексу Української СРР», самого кодексу, а також з діючих на той час п. 4 та 5 розділу III («Права, пільги, обмеження й обов'язки чужоземців») «Положення про чужоземців в УСРР та про порядок придбання і втрати прав українського громадянства» від 28 березня 1922 р. випливало, що на іноземців у питаннях відповідальності за вчинений делікт поширювався національний режим.

Законодавство України того часу не містило колізійних норм щодо вирішення деліктних спорів з «іноземним елементом». Хоч стосовно врегулювання міжреспубліканських розходжень вже тоді пропонувалося застосувати відсилання

' ЗУ України.- І923.-№ 55.-Ст. 780. 2Там само.- І922.-№ Н.-Ст 237

324 Особлива частина міжнародного приватного права

до закону місця вчинення делікту. На це вказувала ст. 9 Ввідного закону до Цивільного кодексу України 1922 р. А саме: «Чинність Цивільного кодексу поширюється на всю територію УСРР». Роз'яснюючи цю статтю та аналогічні положення цивільних кодексів інших союзних республік, Пленум Верховного суду Союзу РСР у постанові № 32 від 10 лютого 1931 р. «Про порядок застосування різних за змістом окремих законів союзних республік, що регулюють майнові відносини» вказав, що оскільки в законодавстві союзних республік є часткові розходження в нормах права, то для усунення розходжень у судовій практиці й створення єдиного правила про порядок застосування різних за змістом законів окремих союзних республік, на вимогу сторони спору, суд повинен застосовувати до позовів про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом закон місця вчинення делікту.' Проте вказана прив'язка не була складовою колізійної норми міжнародного характеру до 1977 р.

^ Які колізійні норми передбачає діючий Цивільний кодекс України? - У 1977 р. чинний Цивільний кодекс України було доповнено ст. 5694 («Закон, застосовуваний до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди»),2 відповідно до якої до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, застосовується закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. У разі заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є громадянами України або вітчизняними організаціями, права і обов'язки таких сторін визначаються за законом України. Водночас зазначається на недопустимості застосування іноземного закону, якщо дія чи інша обставина, яка є підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

j Які матеріально-правові норми містить законодавство України стосовно зобов'язань з деліктів? - Крім колізійних, Цивільний кодекс України містить і матеріально-правові норми, які регламентують зобов'язання з делікту. Вони зосереджені у гл. 40 («Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди») вказаного Кодексу та побудовані за системою генершіьного делікту. З часу прийняття

Цивільний кодекс УРСР.- Київ: Держттолітвидав України, 1955.-С. 80-81. 2 Відомості Верховної Ради Української РСР- І977.-Л» 35.-Ст. 422.

325

Позадоговірні зобов 'язання

Цивільного кодексу сфера застосування цієї глави збільшується. Так, Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р, змінено та доповнено ст. 6 та 7 Цивільного кодексу, а також доповнено Кодекс ст, 440і стосовно відшкодування моральної шкоди.' У декількох нормативно-правових актах визначено поняття моральної шкоди (в Законах України: «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність»; у постанові № 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немай-нової) шкоди» від 31 березня 1995 р.2).

Загалом моральна шкода відшкодовується тільки у спеціальних випадках, передбачених законодавством, зокрема, ст. 7, 440і Цивільного кодексу України, Законами України: «Про інформацію» (ст. 49), «Про захист прав споживачів» у ред. від 15 грудня 1993 р. (ч. 2 ст. 24),3 «Про авторське право і суміжні права» від 24 грудня 1993 р. (п. З ст. 44),4 «Про режим іноземного інвестування» (ст. 10), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. (ст. І7),5 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 січня 1994 р. (п. 5 ст. ЗО,6 ст. 173і Кодексу законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

Особливістю законодавства України щодо відшкодування немайнової, в т. ч. моральної шкоди є те, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли цим же деліктом безпосередньо були порушені й їх права.

Відповідальність за делікти встановлюється й іншими національними актами України, наприклад, Кодексом торговельного мореплавства України.7

Яке значення постанов Пленуму Верховного Суду

Відомості Верховної Ради України,- 1993.-№ 24.-Ст 259.

Юридичний вісник України - І995.-№ 1-4

Відомості Верховної Ради України.- 1994 - №• І - Ст І.

Гам само.- 1994.-№ ІЗ .-Ст 64

Там само,- І992.-№ 15 -Ст. 190.

Гам само,- І995.-№ І.-Ст. І.

Там само.- 1995.-№ 47-52.-Сг. 349.

326 Особлива частина міжнародного приватного права____

України для правильного вирішення питань, що виникають у разі вирішення спорів із заподіяння шкоди деліктом? - У зв'язку з необхідністю відшкодувати шкоду неодноразово зверталася увага на встановлення розміру такого відшкодування. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1993 р. вказано, що збитки відшкодовуються відповідно до реальної вартості втраченого майна на час розгляду справи (абз. 2 п. 9).' Аналогічне положення міститься і в абз. З п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 р. (у редакції постанови Пленуму № 13 від 25 грудня 1992 р.). В постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 також зауважено, що коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди збільшилися ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду (абз. 5 п. 9).3

У судовій практиці розрахунок заподіяної шкоди проводився, виходячи із встановленого Державним банком СРСР офіційного курсу карбованця до вільноконвертованої валюти. Сьогодні він повинен проводитися за класифікатором Національного банку України. Проте практика свідчить, що вираховувати суму збитків іноді доцільно, враховуючи комерційний курс (курс купівлі валюти, що надходить у вільний продаж).

Які нові тенденції спостерігаються у розвитку законодавчих норм України, що регулюють питання деліктної відповідальності? - У вітчизняному законодавстві відображалися й нові тенденції прояву деліктів та відповідальності за них. Зокрема, тенденція до розширення кола осіб, зо-

' Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1995.-№ І.-С. 314.

2 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1995.-№ І.-С. 306.

3 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. Ьюлетень законодавства і юридичної практики України.-1995.-№ І.-С. 315.

327

Позадоговірні зобов 'язання

бов'язаних відшкодувати шкоду, заподіяну деліктом, відображена в Законі України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р. Згідно з його нормами за шкоду, заподіяну в результаті експлуатації трубопровідного транспорту, відповідальними є й підприємства, установи та організації, які виготовляють і поставляють для об'єктів трубопровідного транспорту обладнання, труби тощо. Вони відповідають за їх якість і техніч

< пред след >

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998

Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000

Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001

Підручник. Міжнародне право: підручник. 2004