Международное право, европейское право

Яким умовам підпорядковується укладення шлюбу у правових системах сучасності? - Умови укладення шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які укладають шлюб, певного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу - це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка проходить в цивільній чи релігійній формі). Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов укладення шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави найбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.

Які матеріальні умови укладення шлюбу існують у правових системах сучасності? - Матеріальними умовами укладення шлюбу можуть бути такі:

233

Шлюбно-сімейні відносини

І. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають укласти шлюб, передбачене правовими джерелами усіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загального повноліття і, як правило, шлюбний вік для жінок є нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Наприклад, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок - 15 років. В Англії для обох із подружжя - 16 років. В Австралії - 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб 1955 р. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік, та 18 для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років. У Колумбії та Еквадорі - 14 й 12 років.

У більшості держав встановлений законодавством шлюбний вік за певних причин може бути знижений за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантона, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в ред. Закону від 23 грудня 1970 р.) прокурору республіки за місцем укладення шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передбачена ст. 16 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України).

2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають вступити в шлюб, необхідна тільки в окремих правових системах, наприклад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови при укладенні шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на укладення шлюбу.

3. Умова неперебування в іншому шлюбі передбачається у тих державах, шлюбно-сімейні відносини та право яких базується на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивільного кодексу Франції закріплює правило про неможливість укладення іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в державах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для укладення нового. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 р. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.

234 Особлива частина міжнародного приватного права____

4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між особами, які укладають шлюб, є важливою умовою укладення шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Зазначене закріплено й у ст. 17 КпСШ України. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Наприклад, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби є забороненими.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодавством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається укладення шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які укладають шлюб, виховувалися у різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для укладення шлюбу законодавство різних держав має також особливості. Наприклад, згідно із ст. 161-164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього Кодексу батько розлученого сина не може одружитися на колишній дружині свого сина поки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителями та усиновленими. У випадку, коли допускається укладення шлюбу між усиновителем та удочереною, як це є у ФРН, відносини по удочерінню припиняються.

5. Взаємна згода (воля) осіб, які укладають шлюб, є умовою, яка притаманна тим правовим системам, де шлюб вважається добровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав «сім'ї» континентального права, в т. ч. ст. 15 КпШС України; законодавство США). Але у мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та інші).

6. У правових джерелах окремих держав спеціально передбачено норму про допустимість укладення шлюбу між особами протилежної статі. Так, англійське право передбачає застереження, відповідно до якого шлюб укладається тільки між особами протилежної статі. В деяких штатах США рядом прецедентів встановлюється недопустимість шлюбів між особами однієї статі. Проблем укладення шлюбу між особами різної чи однієї статі торкнулися останнім часом і держави «сім'ї» континентального права, зокрема, практика Франції, Італії. В праві цих держав визначається,

235

Шлюбно-сімейні відносини

що у випадку, якщо особа бажає укласти шлюб, але страждає певною фізичною аномалією, можливість укладення такого шлюбу вирішується компетентними органами, наприклад, прокуратури в Італії.

7. Задовільний стан здоров'я осіб, що прагнуть укласти шлюб - це умова, яка в різних формулюваннях може міститься у праві більшості держав. Так, ст. 17 КпШС України передбачає, що не допускається укладення шлюбу між особами, коли хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. Особи мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я (ст. 18 КпШС України). В багатьох державах не дозволяється укладення шлюбів при захворюванні венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медичного свідоцтва про стан їх здоров'я (ст. 163 Цивільного кодексу Франції).

8. Заборона укладення нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою дійсності шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права, її зміст полягає в тому, що жінці забороняється вступати у новий шлюб після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом встановленого законом терміну, наприклад, 300 днів (ст. 296 Цивільного кодексу Франції, ст. 103 Цивільного кодексу Швейцарії), 10 місяців (§ 1313 Цивільного уложення Німеччини). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уникнути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

9. Заборона вступати в шлюб певним особам інколи передбачається національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема, священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для укладення шлюбу, однією із сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характерною є заборона укладення шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (п. 8 ст. 138 Цивільного кодексу Бразилії; п. 6 ст. 9 Цивільного кодексу Аргентини).

Які формальні умови укладення шлюбу с у правових системах сучасності? - Стосовно формальних умов укладення шлюбу усі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких укладають тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія,

236 Особлива частина міжнародного приватного права____

ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої -у цивільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада та інші). До третьої - тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави -Іран, Ірак та ін., Греція до 1982 p.).

Таким чином, правові наслідки може породжувати в одних державах тільки цивільний шлюб (зареєстрований державними органами); в інших - в однаковій мірі як цивільний, так і церковний; в третіх - тільки церковний. У католицьких державах (Іспанія, Італія та ін.) укладення шлюбу в церковній формі передбачає обов'язкове наступне повідомлення державних органів про церковну церемонію та наступну його реєстрацію. Якщо ж в державах є обов'язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допускається, за бажанням вступаючих в шлюб, ще й обряд церковного вінчання.

Правовим системам відомі так звані «шлюби за загальним правом» (визнаються правом 13 штатів США). Для їх укладення не потрібно дотримуватися ніяких формальностей. Вони вважаються укладеними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.

Процедура оформлення шлюбу, як правило, складається з двох частин: підготовчої та основної. Підготовча частина - це оголошення шлюбу, що надає можливість зацікавленим особам заявити свої заперечення. В правових системах «сім'ї» «загального» права, зокрема, в Англії, США оголошення шлюбу може бути замінено отриманням дозволу (ліцензії) церковних чи державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсної від 1 місяця до 1 року, сторони зобов'язані під присягою заявити про відсутність перешкод до укладення шлюбу.

В окремих державах укладенню шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Як правило, це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обрядом обміну подарунками (Японія). При порушенні договору заручин однією Із сторін, його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин породжує обов'язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при цьому мав місце обмін подарунками і шлюб після заручин не був укладений, то дарування може вважатися безпідставним збагаченням і незалежно від того, хто відповідає за ухилення від укладення шлюбу, даритель має право вимагати

237

Шлюбно-січейні відносним

повернення подарунка. Схожі норми містить Цивільний кодекс Іспанії (ст. 42, 43). Законодавство Індії допускає обмін весільними подарунками із складанням їх повного списку та вказівкою вартості за підписом нареченого та нареченої.

Присутність обох сторін, які вступають у шлюб, є умовою, яка передбачена майже в усіх правових системах, в т. ч. і в Україні. Тільки в окремих державах як виняток допускається представництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу).

Присутність установленої кількості повнолітніх свідків (від 2 до 6) є однією з обов'язкових формальних умов шлюбу за законодавством багатьох держав (§ 1317 Цивільного уло-ження Німеччини, ст. 116 Цивільного кодексу Швейцарії).

Які права та обов'язки між подружжям породжують шлюбно-сімейні відносини? - Тільки належно укладений шлюб породжує взаємні права та обов'язки між подружжям. Шлюбно-сімейні відносини поділяються на особисті та майнові.

Як регулюються особисті відносини між подружжям у державах «сім'ї» континентального права? - Переважна частина особистих відносин між подружжям регулюється звичаями, нормами моралі, шлюбним договором (контрактом). Законодавство обмежується тільки регулюванням питань вибору прізвища подружжя, їх обов'язку сумісного проживання, досягнення повноліття в результаті укладення шлюбу, права анулювати шлюбний договір (контракт), укладений між подружжям.

У законодавстві держав «сім'ї» континентального права здебільшого проголошується принцип рівності подружжя в шлюбі. Так, у Франції подружжя спільно здійснює моральне керівництво сім'єю та піклується про її матеріальне забезпечення. Воно повинно дбати про виховання дітей та готувати їх майбутнє (ст. 213 Цивільного кодексу Франції у редакції від 4 червня 1970 р.). На рівність чоловіка й жінки стосовно особистих прав вказують також і ст. З та 4 КпШС України.

239

238 Особлива частина міжнародного приватного права____

Особистим правом є можливість вибору місця проживання подружжя за взаємною згодою (наприклад, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу Франції у редакції від 11 липня 1975 p.). Дружина має право взяти прізвище чоловіка чи зберегти своє дошлюбне прізвище. Норми про це містить сучасне законодавство Австрії, Іспанії, Італії, України, ФРН та інших держав. До особистих прав подружжя належить також право на вибір занять, професії (ст. 21 КпШС України). Але законодавство держав по-різному уточнює його. Наприклад, КпШС України вказує на вільний вибір занять; Цивільне уложення Німеччини (§ 1356) - на вибір, який повинен враховувати вимоги іншого подружжя та сімейні обставини.

Як регулюються особисті відносини подружжя у державах «сім'ї» «загального» права? — У державах «сім'ї» «загального» права особисті відносини подружжя регламентуються дещо по-іншому ніж у державах «сім'ї» континентального права. Тут принцип рівності чоловіка й жінки в сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований судовою практикою. У нормах, що стосуються прав дружини, вказується на рівність прав заміжніх і незаміжніх жінок, на усунення «неправоздатності» заміжніх, але не про надання їм таких же прав, як і чоловікам.

У державах вказаної «сім'ї» права особисті відносини подружжя ще й сьогодні характеризуються привілейованою роллю особистого імені чоловіка (Англія; США; Канада, за винятком провінції Онтаріо). Виявом привілейованої ролі особистості чоловіка є так званий «консорціум», тобто обов'язок спільного подружнього життя, не виключаючи спільного ведення господарства тощо. Поняття «консорціуму» охоплює й право дружини мати прізвище чоловіка та її обов'язок слідувати за чоловіком, проживати в обраному ним місці. Порушення дружиною останнього може стати підставою для звернення до суду з позовом про розлучення. Загалом вичерпної регламентації «консорціуму» у джерелах права не існує. В практиці судів вказаних держав до 1970 р. недотримання «консорціуму» могло потягнути заявления чоловіком позову з вимогою відновлення подружнього проживання. За останні 20 років значення цього інституту в шлюбно-сімейних відносинах істотно зменшилось.

Які види правового режиму майна подружжя існують у правових системах сучасності? - Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим. Режим спільності майна

Шлюбно-сімейні відносини

подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності. Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майна, але й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а у випадку розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності залучаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших - ні.

Що є юридичною підставою для визначення правового режиму майна? - Юридичною підставою для визначення правового режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт). Тобто, мова йде про легальний та договірний режим майна. Легальний режим спільності майна подружжя передбачається законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав «сім'ї» «загального» права, у т. ч. в Англії. Легальний змішаний режим майна - у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах. Встановлення певного режиму майна у шлюбному договорі допускається законодавством багатьох держав та не повинно суперечити йому.

Яке значення має шлюбний договір (контракт) для регулювання майнових відносин подружжя? — За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість врегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах «сім'ї» «загального» права роль шлюбного договору відіграє інститут довірчої власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Як правило, при цьому обов'язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їх підписів (§ 1410 Цивільного уложення Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції). Як правило, угода про майнові відносини між подружжям укладається тільки до укладення шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу

240 Особлива частина міжнародного приватного права____

укладення шлюбу (ст. 1395 Цивільного кодексу Франції"). У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов'язково укладає шлюбний контракт.

Стаття 21 КпШС України та «Порядок укладення шлюбного контракту», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р,1 встановлюють, що шлюбний контракт може передбачати майнові права подружжя. Якщо такий контракт не укладений, то на майно подружжя поширюватиметься режим, передбачений законодавством. У разі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наявності контракту, суд, в першу чергу, прийматиме до уваги умови шлюбного контракту. Вказане є суттєвим, адже норми КпШС України та шлюбний контракт по-різному можуть трактувати одні й ті ж поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.

Як здійснюється управління майном подружжя? -Порядок управління майном може бути встановлений законом або шлюбним договором. Так, в законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Однак розпорядження нерухомістю подружжя здійснює, як правило, спільно (ст. 1356 Цивільного уложення Німеччини). Водночас шлюбний контракт може передбачати й інші умови щодо зазначених питань.

Як у сучасних державах регулюється питання утримання одного з подружжя? - Умови утримання подружжя, як правило, регулюються законодавством держав. В одних державах передбачаються обов'язки подружжя по взаємному утриманню (ст. 32 КпШС України, ст. 67 Цивільного кодексу Іспанії), в інших цей обов'язок покладається на одне з подружжя (ст, 208 Цивільного кодексу Франції у редакції від 3 січня 1972 р). Сьогодні норми права, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім'ї) за рахунок праці чи майна, витісняють норми про односторонній обов'язок матеріального утримання одного з подружжя. Якщо в державах «сім'ї» континентального права кожне з подружжя може вимагати надання допомоги іншим, то в державах «сім'ї» «загального» права заявления й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Англійське право, наприклад, як і право держав Європи зобов'язує дружину надавати матеріальну допомогу своєму чоловікові, обмежуючи це зобов'язання випадками, коли чоловік гост-

1 Урядовий кур'ф,- 1993.- І липня.

241

Шлюбно-сімейні відносини

ро потребує допомоги. Проте в державах «сім'ї» «загального» права обов'язок подружжя по взаємному утриманню, і в першу чергу, обов'язок чоловіка утримувати свою дружину, в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків й знаходиться у безпосередньому зв'язку з концепцією єдності подружжя та обов'язку спільного подружнього проживання («консорціуму»). Сьогодні одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування.

У державах, де передбачено укладення шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. У такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст. 1392 Цивільного кодексу Франції); ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства (ч. 2 ст. 27 КпШС України).

У яких випадках можна оспорювати укладений шлюб? - Шлюб, укладений з порушенням умов, які передбачені певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсний (оспорюваний). Так, укладення шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. У всіх державах абсолютно недійсним є шлюб, укладений між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороненій до вступу в шлюб ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в Іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які укладають шлюб, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції, ФРН неналежне оголошення не впливає на дійсність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб подружжям робить його абсолютно недійсним.

Чи однаково в усіх державах застосовується принцип свободи розлучення? - У багатьох державах існує принцип свободи розлучення. Однак у тих, де на формування права вплинула католицька церква, розірвання шлюбу заборонене. Так, Конституція Ірландії забороняє приймати законодавство, яким би дозволялося розлучення. Воно не передбачене сімейним законодавством Аргентини, Колумбії. Порівняно

243

242 Особлива частина міжнародного приватного права

недавна можливість розірвання шлюбу була надана в Італії (1970 p.), Порту галії (1976 p.), Іспанії (1981 p.).

Які правові наслідки розірвання шлюбу? - Розірвання шлюбу означає припинення статусу, що був утворений шлюбом: сторони можуть вступати у новий шлюб; вони отримують право вибору самостійного місцепроживання; жінка може обрати дошлюбне прізвище. Відбувається ліквідація правового режиму майна, встановленого шлюбом. Особа, яка потребує матеріальної допомоги та на користь якої винесене відповідне рішення суду, має право на отримання такої допомоги. Окремим правовим системам відомі ще й нетрадиційні наслідки розірвання шлюбу, наприклад, відшкодування матеріальної чи моральної шкоди на підставі деліктної відповідальності (ст. 234 Цивільного кодексу Франції).

Розірвання шлюбу є одним із способів його припинення (поряд зі смертю одного з подружжя та оголошення його померлим). Тривалий час розлучення трактувалось як санкція за винну поведінку одного з подружжя. Такими були, зокрема, ст. 229-232 Цивільного кодексу Франції до 1975 р. Однак, з прийняттям нових законів про розлучення (у Великобританії, Франції, ФРН, деяких штатах США) розірвання шлюбу вважається наслідком розпаду шлюбу й сім'ї.

Які особи наділені правом ініціювати розірвання шлюбу? - Держави, де допускається розірвання шлюбу, можна поділити на дві групи в залежності від вирішення ними питання рівності чоловіка й дружини щодо ініціативи розірвання шлюбу. Так, в одних державах обоє з подружжя знаходяться в рівному становищі (більшість держав «сім'ї» континентального права, в т. ч. й Україна), в інших - чоловік перебуває в привілейованому положенні (зокрема, держави із санкціонованою мусульманською релігією - Алжир, Йорданія, Сирія).

Що е підставою для розірвання шлюбу? - Часте застосування розлучення у правових системах викликало детальну регламентацію підстав для цього. Підставою для розлучення, передбаченою у багатьох державах, є воля одного або обох з подружжя. Так, у Швеції розлучення відбувається за наявності односторонньої заяви після 6 місяців - терміну, необхідного для зваження потреби в розлученні. Цей строк надається лише у випадку, якщо у подружжя від шлюбу є неповнолітні діти (віком до 16 p.). Але вказаний термін не застосовується навіть за наявності неповнолітніх дітей, якщо протягом двох років подружжя проживало окремо.

Шлюбно-сімейні відносини

Фактичний розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Часто його називають «непоправним» розпадом (ФРН, Великобританія, 11 штатів США, Австралія). До того ж в окремих державах це єдина підстава розірвання шлюбу. Свідченням розпаду шлюбу можуть бути: тривале роздільне проживання подружжя; вагомі розбіжності у поглядах на життя між подружжям; зрада одного із них, після чого сумісне життя для іншої особи є неможливим; жорстока поведінка одного з подружжя; зловживання алкоголем; полишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час. Наприклад, у ФРН шлюб вважається таким, що розпався, якщо подружжя живе окремо протягом трьох років. Якщо ж обоє з подружжя дають згоду на розлучення, то шлюб вважається таким, що розпався, коли подружжя проживало окремо протягом 1 року (§ 1565, 1566 Цивільного уложення Німеччини).

У Франції, крім розпаду сім'ї, шлюб може бути розірваний також внаслідок припинення спільного життя: коли сторони не проживають спільно протягом останніх 6 років або коли один із подружжя протягом цього часу страждає психічним захворюванням і відновлення сімейного життя є малоймовірним (ст. 237-241 Цивільного кодексу Франції).

У державах «сім'ї» «загального» права підставами розірвання шлюбу вважаються: подружня зрада; полишення одного з подружжя на певний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм; душевна хвороба; тюремне ув'язнення на певний термін та ін. Особливістю англійської правової системи стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло 3 роки. Тільки у випадках, коли вимога про розлучення ґрунтується на виключній жорстокості та аморальності відповідача, суд може прийняти до розгляду позов про розлучення і до спливу трирічного терміну.

Спеціальним випадком розірвання шлюбу у Великобританії є винесення рішення про це, беручи до уваги презумпцію смерті одного з подружжя. Як зазначалося, англійському праву невідомий інститут оголошення особи померлою, безвісно відсутньою. Проте кожна особа, яка проживає у Великобританії й перебуває у шлюбі та має вагомі підстави вважати одне з подружжя померлим, може звернутися до суду з позовом про визнання смерті цього подружжя й розірвання шлюбу. Презумпція смерті відсутнього подружжя діє, поки не доведено інше.

245

244 Особлива частина міжнародного приватного права

Особливістю отримання розлучення в США є встановлення законами штатів різного строку проживання на території штату, який е необхідним для отримання права на за-явлення позову про розірвання шлюбу (від 6 тижнів до 2 років). Така розбіжність у строках, встановлених законодавством різних штатів, привела до того, що особи, які прагнуть якнайшвидше розірвати шлюб, переселяються з одного штату в інший («розлучення шляхом переселення»).

У державах з мусульманською правовою системою розлучення відбувається за рішенням суду переважно з ініціативи чоловіка (повнолітнього, повністю дієздатного) й тільки іноді за взаємною згодою подружжя. Хоч останнім часом у Єгипті, Лівані, державах південно-східної Азії, де проживають мусульманські общини, право звертатися до суду за розлученням надано тільки дружині.

Підставами для звернення до суду в мусульманських державах є: хвороба чи фізичні недоліки подружжя; тривала (1-2 роки) відсутність чоловіка без достатніх підстав, що заподіює моральну шкоду дружині; конфлікт між подружжям чи заподіяння одним із них моральної шкоди іншому. Специфічними підставами для звернення до суду з вимогою про розлучення в окремих державах з мусульманською правовою системою може бути: укладення чоловіком нового шлюбу без дозволу суду; нездатність чоловіка належно утримувати всіх дружин (ЙАР).

Особливістю припинення шлюбу за ініціативою чоловіка є його право тричі давати розлучення дружині. Причому перші два розлучення можуть не припиняти шлюбних відносин, якщо протягом певного терміну чоловік повертає дружину. Але якщо навіть при перших двох розлученнях сплив цей строк і шлюб припинено, попереднє подружжя має право знову укласти шлюб між собою, не поновлюючи шлюбного договору. Третє розлучення остаточно припиняє шлюб у його правовому розумінні.

Розірвання шлюбу за взаємною згодою осіб у мусульманських правових системах може відбуватися у договірній формі. Суттєвою умовою такого договору є матеріальне відшкодування дружиною чоловікові грошової суми, яка еквівалентна вартості шлюбного подарунка чоловіка.

Які правові наслідки застосування інституту сепарації (роздільного проживання подружжя)? - Правовим системам сучасності відомим є інститут сепарації, тобто роздільного проживання подружжя, запозичений з католицько-

Шлюбно-сімейні відносини

го церковного права. Він застосовувався у тих випадках, коли чоловік чи жінка не хотіли остаточно розривати подружні відносини. Сьогодні інститут сепарації порівняно рідко використовується як у державах «сім'ї» континентального права (ст. 296-305 Цивільного кодексу Франції"), так і «загального». Найчастіше це проміжна ланка для розлучення. Для встановлення роздільного проживання подружжя суд бере за основу ті ж підстави, які передбачені правовою системою для розлучення.

Правовими наслідками встановлення роздільного проживання є: по-перше, збереження деяких обов'язків, що випливають із шлюбу, зокрема, обов'язку взаємної матеріальної підтримки (навіть на користь винної сторони) та обов'язку подружньої вірності. Водночас подружжя отримує право окремого проживання. Відбувається поділ майна. Чоловік зобов'язаний повернути дружині її власність. По-друге, після спливу встановленого строку роздільного проживання подружжя суд повинен, за заявою одного з них, розпочати процес про розлучення.

Роздільне проживання подружжя може бути встановлено угодою сторін. Укладення таких угод притаманне державам «сім'ї» «загального» права. У цій угоді подружжя може передбачити умови поділу майна; обов'язок одного з батьків утримувати й виховувати дітей.

У яких джерелах права України містяться колізійні норми, застосовувані до шлюбно-сімейних відносин? -Колізійні норми шлюбно-сімейного права України містяться у Кодексі про шлюб та сім'ю України і в міжнародних договорах, переважно про надання правової допомоги. Це норми щодо: 1) укладення шлюбу з іноземцем; 2) їх визнання; 3) розірвання шлюбу; 4) визнання розлучення; 5) особистих та майнових прав подружжя; 6) правовідносин між батьками й дітьми; 7) встановлення опіки та піклування; 8) усиновлення,

Які колізійні прив'язки щодо укладення шлюбу застосовують у міжнародному приватному праві? - Для міжнародного приватного права значення мають шлюби, укладені між іноземцями, на території іноземної держави, органами іноземної держави, з використанням іноземного законодавства. Для визначення правового статусу осіб застосовують законодавство тієї держави, до якого відсилають колізійні норми. Оскільки укладення шлюбу передбачає дотримання матеріальних і формальних умов, то колізійні прив'язки допомагають визначити їх зміст. Колізійні

246 Особлива частина міжнародного приватного права __

принципи можуть міститися як у національному законодавстві, так і в міжнародних договорах. Важливе значення також має визнання чи невизнання шлюбу.

До визначення матеріальних умов укладення шлюбу переважно застосовується особистий закон осіб, які укладають шлюб, а до форми шлюбу - закон місця його укладення. Особистим може бути закон громадянства, як це передбачено Законами з міжнародного приватного права Албанії, Польщі, Угорщини, ФРН, Сімейним кодексом Болгарії, Цивільним кодексом Франції, або ж закон доміцілію, застосовуваний правовими системами «сім'ї» «загального» права. У цих державах передбачається, що шлюб повинен бути дійсним за законом держави, де подружжя бажає вибрати^ доміцілій сім'ї, припускаючи, що таким буде доміцілій нареченого на момент укладення шлюбу. Законодавство США не передбачає різних колізійних прив'язок до матеріальних та формальних умов укладення шлюбу. Тут питання про дійсність шлюбу вирішується за місцем його укладення.

Як виявляються особливості дії норм міжнародного приватного права у відносинах щодо оформлення шлюбу? - Право різних держав може містити застереження щодо використання колізійних прив'язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов укладення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН з міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття «форма шлюбу» не має однакового трактування у праві різних держав. Тому, наприклад, у законодавстві може ставитися вимога про те, що визнається форма шлюбу в разі дотримання законодавства держави громадянства, доміцілію особи або місця укладення шлюбу. Норми яких актів слід застосовувати до питань про реєстрацію шлюбів з іноземцями? - Колізійному праву України відомі різні колізійні прив'язки, спрямовані, зокрема, на вибір законодавства при укладенні шлюбів між громадянами України з іноземцями та між іноземцями. Переважно це прив'язки до закону місця укладення шлюбу та громадянства особи. Водночас колізійні норми можуть регулювати вибір законодавства щодо матеріальних умов укладення шлюбу; умов форми шлюбу та стосовно перешкод до укладення шлюбу.

247

Шлюбно-сімейні відносини

Шлюби, які укладаються в Україні між громадянами України з іноземцями чи між іноземцями, регулюються законодавством України. Це торкається як матеріальних, так і формальних умов укладення шлюбу, а також перешкод до його укладення, які випливають зі ст. 15-17 та 45 КпШС України. Мова йде про необхідність взаємної згоди осіб, які одружуються; досягнення ними шлюбного віку; про заборону укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі, між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, повнорідними і неповнорідними братами та сестрами, усиновителями і усиновленими, між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства; про недійсність фіктивного шлюбу.

Значна частина договорів про правову допомогу з участю України, а саме з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Ємен, Кіпром, Китаєм, Корейською НДР, Монголією, Румунією, Тунісом, Угорщиною, Югославією не містять колізійних норм щодо укладення шлюбу. Договори з В'єтнамом, Грузією, Кубою, Молдовою, Польщею, іншими державами передбачають, що умови укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка укладає шлюб законодавством тієї держави-учасниці договору, громадянином якої є особа. У договорах з Кубою, Фінляндією, Чехословаччиною альтернативною до прив'язки закону громадянства є прив'язка до закону держави, де проживає особа, яка вступає в шлюб. В окремих договорах (наприклад, з Грузією) зазначено, що відносно перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства тієї договірної держави, на території якої шлюб укладається.

У всіх договорах, які передбачають колізійні норми щодо визначення законодавства держави, яке слід застосовувати до матеріальних умов шлюбу, містяться й колізійні норми щодо визначення законодавства держави, яке слід застосовувати до форми шлюбу. Така норма є й у договорі з Алжиром. Форма шлюбу визначається законодавством тієї договірної держави, на території якої шлюб укладається.

Мінська конвенція про правову допомогу 1993 р. крім прив'язки до закону громадянства щодо матеріальних умов та закону місця укладення шлюбу стосовно перешкод до укладення шлюбу, передбачає застосування закону постійного місця проживання до умов укладення шлюбу з участю осіб без громадянства.

249

248 Особлива частина міжнародного приватного права____

Як законодавство України регулює питання визнання укладеного шлюбу? - Шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні у посольствах або консульствах іноземних держав (консульські шлюби), визнаються дійсними на основі взаємності, якщо ці особи на момент одруження були громадянами держави, яка призначила посла або консула (ч. 2 ст. 195 КпШС України). Кодекс про шлюб та сім'ю та сім'ю України встановлює також, що шлюби між громадянами України, які проживають поза межами України, укладаються у консульських установах України.

У разі укладення шлюбу поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення, визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання немає перешкод, що випливають із ст. 15-17 та 45 КпШС України. Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні (ст. 196 КпШС України).

Норми про визнання шлюбів містяться у багатьох договорах про правову допомогу. У них вказується, що у справах про визнання існування шлюбу застосовується законодавство договірної держави, яке застосовувалося при укладенні шлюбу. Тут же визначається Гкомпетентність органів, які беруть участь у розгляді справ про визнання шлюбів з «іноземним елементом».

Як законодавство України регулює питання розірвання шлюбу, укладеного з іноземцем? - Відповідно до норм ст. 197 КпШС України розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні відбувається за законодавством України. Ця ж стаття встановлює органи, які є компетентними розглядати справи про розлучення. Так, громадянин України, який проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним з подружжя, що проживає поза межами України, незалежно від його громадянства в судах України. У випадках, коли законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану, шлюб може бути розірваний в консульських установах України. Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян нашої держави, які проживають поза її межами, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного суду України.

Чимало договорів про правову допомогу, наприклад, з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократи-

Шлюбно-єімеіїні відносини

чною Республікою Ємен, Кіпром, Китаєм, Монголією, Югославією не містять колізійних норм щодо розірвання шлюбу. Інші ж встановлюють колізійні прив'язки (основні, додаткові чи альтернативні), які визначають: 1) законодавство, що застосовується до умов розірвання шлюбу; 2) органи, компетентні розглядати ці справи. З питань розірвання шлюбу застосовується законодавство держави:

а) громадянами якої є подружжя в момент подання заяви (ч. 1 ст. 25 Договору з В'єтнамом) чи в момент порушення справи (ч. 1 ст. 26 - Договору з Грузією, ч. 1 ст. 26 - з Молдовою, ч. 1 ст. 23-з Кубою, ч. І ст. 26 - з Польщею, ч. 1 ст. 28 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р. та ін.);

б) в установу якої подано заяву за умови різного громадянства осіб (ч. 2 ст. 25 Договору з В'єтнамом);

в) спільного місцепроживання осіб у разі їх різного громадянства (ч. 2 ст. 26 Договору з Молдовою, ч. 2 ст. 26 - з Польщею тощо.);

г) орган якої порушив справу, якщо особи мають різне громадянство та проживають на територіях різних держав (ч. 4 ст. 26 - Договору з Грузією, ч. 2 ст. 26 - з Молдовою, ч. 2 ст. 26-з Польщею та ін.).

За цими ж колізійними принципами визначається й компетентність органів щодо розгляду справ про розлучення. У договорах обумовлюється, що суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є компетентним також у винесенні рішення про батьківські права й аліменти на користь неповнолітніх дітей (ст. 26 Договору з Молдовою, ст. 26-з Польщею та ін.).

Як законодавство України регулює питання визнання розлучення? - Для міжнародного приватного права значення має визнання розлучення. Стаття 197 КпШС України вказує, що розірвання шлюбів між громадянами України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України. Розірвання шлюбу між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, також визнається дійсним в Україні. В договорах про правову допомогу спеціальних норм щодо визнання рішень про розірвання шлюбу не передбачено, оскільки ці договори містять норми про визнання рішень у будь-яких справах.

Як законодавство України регулює питання особис-

250 Особлива частина міжнародного приватного права

тих та майнових прав подружжя, один з яких є іноземцем? - Закон України «Про правовий статус іноземців» та ст. 194 КпШС України передбачають національний режим для здійснення іноземцями своїх прав у шлюбно-сімейних відносинах. Винятки можуть встановлюватися законодавством України. Внутрішнє законодавство України не передбачає колізійних норм щодо регулювання особистих та майнових стосунків подружжя у правовідносинах з «іноземним елементом». Вони встановлювалися окремими міжнародними договорами про правову допомогу, укладеними СРСР (ст. 24-з В'єтнамом, ст. 23 - з Кубою, ст. 25 - з Че-хословаччиною). Сьогодні ці норми є майже в усіх договорах, укладених Україною (ст. 26 - з Грузією, ст. 26 - з Естонією, ст. 26-з Литвою, ст.

Відповідно до ст. 25 Договору з Молдовою до регулювання вказаних відносин застосовується закон громадянства, в якому сторони перебували на час подання заяви. Водночас майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї договірної держави, на території якої знаходиться це майно. Норми щодо нерухомого майна містяться і в ін-

251

Шлюбно-сімейні відносини

ших договорах, укладених, наприклад, з Кубою (ст. 22), Польщею (ст. 25). В окремих з них зазначається норма щодо аліментних зобов'язань.

У договорах про правову допомогу вказується і компетенція судів із зазначених питань. Наприклад, відповідно до ст. 29 Договору з Молдовою, ст. 29 - з Польщею у справах про аліментні обов'язки (крім аліментних зобов'язань, що виникають між батьками і дітьми) застосовується законодавство тієї держави, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

Які колізійні норми законодавства України застосовуються до правовідносин між батьками та дітьми? -Відносини між батьками та дітьми поділяються на особисті та майнові. Це встановлення батьківства та материнства; з'ясування походження дитини від певної особи, від певного шлюбу; позбавлення батьківських прав тощо. Кодекс про шлюб та сім'ю України містить тільки колізійні норми щодо встановлення та визнання батьківства. Статтею 198 цього Кодексу визначається прив'язка до законодавства України, якщо батьківство встановлюється в Україні та незалежно від громадянства батьків і дитини й місця їх проживання. У випадках, коли законодавством України допускається встановлення батьківства в органах реєстрації актів громадянського стану, батьки дитини, що проживають поза межами України, з яких хоча б один є громадянином України, мають право звертатися з заявою про встановлення батьківства до консульських установ України.

Колізійні норми щодо правових стосунків між батьками і дітьми містяться в багатьох міжнародних договорах про правову допомогу (з Алжиром, В'єтнамом, Грузією, Корейською НДР, Кубою, Литвою, Молдовою, Монголією, Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною, у Мінській конвенції про правову допомогу 1993 p.). Майже всі з вказаних договорів передбачають, що правові відносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї держави-учасниці договору, на території якої вони мають спільне місцепроживання (наприклад, з Алжиром, Корейською НДР). В інших договорах, а також до певних відносин, наприклад, до аліментних зобов'язань перед дитиною, передбачається застосування закону громадянства дитини (ст. 28 Договору з Молдовою). Норма із схожим викладом передбачена і в Договорах з Алжиром, Корейською НДР.

До встановлення і оспорювання походження дитини від

252 Особлива частина міжнародного приватного права____

певної особи застосовується законодавство тієї держави-учасниці договору, громадянкою якої є мати дитини в момент народження дитини. Водночас достатнім є дотримання форми визнання походження дитини, що передбачена законодавством тієї договірної держави, на території якої визнання має бути або було здійснено. При цьому компетентними є органи держави, громадянином якої є дитина (ст. 28 Договору з Молдовою; ст. 28 - з Польщею), а також органи тієї держави, на території якої дитина має місце проживання (ст. 28 Договору з Польщею). До цього ж правовідношення застосовується законодавство договірної держави, громадянином якої є дитина. Остання колізійна прив'язка застосовується і до правовідносин між дитиною і батьками, якщо така дитина народилася від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі (ст. 25-з Алжиром; ст. 28 Договору з Грузією; ст. 28-з Естонією; ст. 27 - з Корейською НДР, ст. 28-з Литвою; ст. 28-А - з Угорщиною тощо).

Іноді договори передбачають альтернативну колізійну прив'язку до законодавства держави більш сприятливого для дитини. Так, якщо дитина е громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої й законодавство останньої більш сприятливе для неї, то воно й застосовується (ст. 25 Договору з Алжиром; ст. 28-В - з Угорщиною та ін.). У випадках стягнення аліментів з повнолітніх дітей застосовується законодавство держави, на території якої проживає особа, що претендує на отримання аліментів (ст. 32 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.). Компетентними, за загальним правилом, є суди тієї держави, законодавство якої повинно застосовуватися до правовідносин між батьками й дітьми,

Як законодавство України регулює питання про опіку та піклування за участю іноземної особи? - Відповідно до ст. 200 КпШС України до питань опіки, піклування над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими у дієздатності громадянами України, що проживають поза межами України, а також іноземними громадянами, які проживають в Україні, застосовується законодавство України.

Опіка чи піклування над громадянами України, які проживають поза межами України, встановлені за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні, якщо проти їх встановлення чи визнання немає заперечень консульської установи України. Опіка й піклування, встановле-

253

Шлюбно-сімейні відносини

ні над іноземними громадянами поза межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні.

Із усіх міжнародних договорів про надання правової допомоги тільки окремі не містять норм про опіку та піклування (наприклад, з Грецією, Іраком, Італією, Тунісом, Фінляндією). Більшість договорів про правову допомогу передбачає, що у справах про встановлення чи відміну опіки та піклування компетентним є орган опіки та піклування держави, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При цьому застосовується законодавство цієї договірної держави.

Правовідносини між опікуном або піклувальником й особою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються законодавством договірної держави, орган опіки та піклування якої призначив опікуна чи піклувальника. Якщо заходи щодо опіки та піклування необхідні в інтересах особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце-проживання або місцезнаходження, чи майно якої є на території другої договірної держави, тоді орган опіки та піклування цієї держави терміново повинен повідомити компетентний орган держави, громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування.

У невідкладних випадках орган опіки та піклування держави-учасниці договору може сам застосовувати необхідні заходи, однак він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.

В інтересах підопічного міжнародні договори про правову допомогу, як правило, встановлюють норму, за якою компетентний орган може передати опіку або піклування відповідним органам другої договірної держави, якщо міс-цепроживання або місцеперебування, чи майно особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, є на території цієї договірної держави. Передання дійсне лише у випадку, коли запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це запитуючий орган. Орган, який прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави, однак він не має права виносити рішення у питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою або піклуванням. Проте він може дати дозвіл на укладення шлюбу, необхідний згідно з законодавством договірної держави, громадянином якої є ця

255

права

254 Особлива частина міжнародного приватного_________

особа (ст. 30 Договору з Грузією, ст. ЗІ - з Молдовою, ст. ЗО-з Естонією, ст. ЗО - з Литвою, ст. ЗІ - з Польщею).

У договорах вказується, що обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї держави, громадянином якої є особа, що має бути опікуном чи піклувальником (ст. ЗІ Договору з Молдовою, ст. ЗО-з Монголією, ст. ЗІ - з Польщею, ст. ЗІ -з Румунією, ст. 32-з Югославією тощо.).

Більшість договорів вказує на можливість призначення опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї з договірних держав, якщо ця особа проживає на території держави, де буде здійснюватися опіка чи піклування (ст. 27 Договору з Болгарією, ст. 29 - з В'єтнамом, ст. 33 - з Угорщиною та інші).

Які колізійні норми з питань усиновлення містяться у міжнародних договорах про надання правової допомоги з цивільних, сімейних та/чи кримінальних справ? — Неоднакові умови, порядок, наслідки усиновлення, підстави, порядок і наслідки його припинення, зміна й визнання його недійсним у різних правових системах викликають колізії, які врегульовуються нормами міжнародних, договорів, зокрема про правову допомогу, та внутрішнього законодавства України.

Більшість міжнародних договорів про правову допомогу містять колізійні норми щодо усиновлення. Вийняток становлять Договори з Грецією, Іраком, Італією, НДР Ємен, Китаєм, Кіпром, Тунісом, Фінляндією. Як правило, у разі усиновлення застосовується законодавство тієї договірної держави, громадянином якої є усиновитель під час подання клопотання. Якщо усиновитель є громадянином однієї договірної держави, а місце проживання має на території іншої, то застосовується законодавство держави - його місця проживання.

Якщо законодавство договірної держави, громадянином якої є усиновлюваний, вимагає згоди усиновлюваного, його законного представника, дозволу компетентного державного органу, то вимоги цього законодавства повинні бути виконані. У договорах вказується, що можливі обмеження усиновлення, які пов'язані зі зміною місця проживання усиновлюваного на місце проживання в іншій державі.

Якщо подружжя, яке усиновлює, є громадянами різних договірних держав, повинні бути дотримані вимоги законодавства обох держав. У разі проживання подружжя на території однієї з договірних держав, застосовується законодав-

Шлюбно-сімейні відносини

ство цієї держави. Зазначене стосується й скасування усиновлення та визнання його недійсним.

У справах про усиновлення, скасування та визнання усиновлення недійсним, компетентним є орган тієї договірної держави, громадянином якої є усиновитель під час подання клопотання. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої, де має місце проживання також усиновитель, компетентним є й орган цієї договірної держави (ст. 29 Договору з Грузією; ст. 29 - з Естонією; ст. 29-з Литвою; ст. ЗО-з Польщею та ін.). У деяких договорах передбачено, що у справах про усиновлення чи його відміну особами з різним громадянством компетентними є установи тієї договірної держави, на території якої подружжя має чи мало останнє спільне місце проживання або місце перебування (ст. 33 Договору з Албанією; ст. 26-3 Алжиром; ст. 33 - з Корейською НДР; ст. 35 - з Чехословач-чиною).

Окремі міжнародні договори про правову допомогу для вирішення питань про усиновлення пропонують застосовувати тільки одну колізійну прив'язку - закон громадянства усиновлюваного. Вона застосовується і до визначення установи, яка є компетентною у винесенні рішення про усиновлення (ст. ЗО Договору з Молдовою).

Як іноземець може усиновити дитину, яка с громадянином України? - У разі відсилання колізійної прив'язки до законодавства України про усиновлення використовуються норми КпШС України із змінами та доповненнями, внесеними, зокрема, Законом України від ЗО січня 1996 p.; гл. 35-А Цивільного процесуального кодексу України;1 інші норми цього Кодексу; «Порядку передачі дітей, які є громадянами України на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р.2 (далі: Порядок передачі дітей на усиновлення).

Стаття 199 КпШС України (у редакції Закону від ЗО січня 1996 р.)3 встановлює прив'язку до законодавства України, яка застосовується до усиновлення іноземними громадянами дітей, які є громадянами України і проживають поза

Урядовий k-ypYp.- 1996.- 25 липня. Там само. ' Відомості Верховної Ради України.- 1996,- № 7.- Ст. 26.

256 Особлива частина міжнародного приватного права

межами України. Інші норми, якими відповідно до Закону від ЗО січня 1996 р. доповнено КпШС України, відображені у Порядку передачі дітей на усиновлення. Так, згідно з вказаними нормами законодавства усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземними громадянами, що перебувають у шлюбі з громадянами України, на території України провадиться з врахуванням норм гл. 14 КпШС України у порядку, передбаченому для громадян України та у випадках, коли вичерпані всі можливості щодо усиновлення, взяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей в сім'ї громадян України, та коли ці діти перебувають на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України (далі - Центр) не менше одного року.

У разі, коли іноземні громадяни перебувають у родинних стосунках з дітьми або усиновлюють дітей, які мають захворювання, зазначені у Переліку, затвердженому Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення провадиться без дотримання термінів перебування дітей на обліку в Центрі.

Права та обов'язки іноземних громадян - кандидатів в усиновителі чи усиновителів передбачені законодавством України, зокрема, Порядком передачі дітей на усиновлення. Іноземні громадяни, що виявили бажання усиновити дитину, яка є громадянином України, повинні звернутися з письмовою заявою до Центру про взяття їх на облік кандидатами в усиновителі та надання скерування на відвідання відповідного державного дитячого закладу для підбору, знайомства та установлення контакту з дитиною. До заяви додаються документи, передбачені Порядком передачі дітей на усиновлення, легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачене законодавством України або міжнародними договорами, перекладені на українську мову. Переклад засвідчується у консульській установі України в державі проживання кандидатів в усиновителі або в органах державного нотаріату на території України. Термін дії цих документів один рік.

Кандидати в усиновителі повинні отримати дозвіл компетентного органу країни, де вони проживають, на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини. У разі усиновлення вони зобов'язуються в місячний термін поставити дитин) на консульський облік в консульській установі України за місцем проживання та надавати цій установі періодичну інформацію (не менше одного разу на рік) про умови проживання й виховання дитини. Усиновителі повинні надавати можливість представнику консульської установи

257

Шлюбно-сімейні відносини

спілкуватися з дитиною. За усиновленим зберігається громадянство України до досягнення ним 18 років.

Від імені іноземних громадян, що бажають усиновити дитину, яка є громадянином України, можуть діяти й інші особи на підставі легалізованого доручення за винятком випадків, коли іноземець повинен особисто: ^ознайомитися з документами усиновлюваної дитини; 2) познайомитись і встановити контакт з дитиною; 3) бути присутнім під час розгляду справи в суді про усиновлення; 4) отримати рішення суду про усиновлення; 5) забрати дитину з місця її проживання за поданням копії рішення суду про усиновлення.

Для вирішення питання про можливість усиновлення конкретної дитини іноземні громадяни подають заяву до відділу освіти за місцем проживання дитини. Орган опіки і піклування за місцем проживання усиновлюваної дитини на підставі заяви кандидата в усиновителі і документів, зазначених у Порядку передачі дітей на усиновлення, готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. На підставі звернення іноземних громадян про надання їм дозволу для усиновлення конкретної дитини і висновку органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини Центр протягом 3 днів розглядає необхідні матеріали і дає письмовий дозвіл на проведення усиновлення або у разі відмови - обгрунтовану відповідь у письмовій формі.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами провадиться за рішенням районного (міського) суду за місцем проживання усиновленої дитини або за місцем проживання заявника (заявників). Стаття 265" Цивільного процесуального кодексу України встановлює зміст та форму заяви до суду. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру. Суддя в порядку підготовки справи про усиновлення вирішує питання доцільності участі представників вказаного Центру.

Відповідним органом опіки і піклування або Центром до суду подаються документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема, дозвіл компетентного органу країни усиновителя на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини, нотаріально засвідчене зобов'язання усиновителя про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливість спілкування з нею. Документи оформляються відповідно до вимог, передбачених законодавством України.

9 Г. Фединнк

259

258 Особлива частина міжнародного приватного права

Усиновлення виникає з часу набрання рішенням суду законної сили. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення рішення, а також до Центру.

Усиновлення іноземними громадянами дитини, яка є громадянином України й проживає за межами України, провадиться в консульській установі України за умови одержання в кожному окремому випадку дозволу Центру. Особливістю усиновлення дітей іноземними громадянами на відміну від усиновлення громадянами України є незбереження таємниці цього юридичного факту (ч. 5 ст. 12 КпШС України).

Визнається дійсним усиновлення дитини, яка є громадянином України, проведене в органах держави, на території якої проживає дитина, за умови попереднього одержання дозволу Центру на таке усиновлення.

Для здійснення нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, Центр після отримання копії рішення суду про усиновлення дитини надсилає до Міністерства закордонних справ України (далі -МЗС) документи щодо усиновлення,- МЗС після їх отримання надсилає до відповідної консульської установи України в країні проживання усиновленої дитини доручення щодо постановки її на консульський облік та організації нагляду за умовами проживання й виховання усиновленої дитини.

Відповідна консульська установа на підставі доручення МЗС та міжнародних договорів України, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного права щодо захисту прав дитини вживає заходів до встановлення нагляду за умовами проживання та виховання усиновленої дитини і протягом перших 3 років один раз на рік, а потім через кожні 3 роки надсилає інформацію МЗС для подальшої передачі Центрові.

Якщо внаслідок усиновлення порушено права дитини, передбачені законодавством України й міжнародними угодами, або усиновлення не відповідає інтересам дитини, воно може бути скасоване або визнане недійсним судом згідно з законодавством України.

Загалом вказане та інше законодавство України про усиновлення відповідає Конвенції про права дитини, що схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. та ратифікована Україною 27 лютого 1991 p., зокрема, її основному положенню - врахуванню інтересів дитини при усиновленні.

Шлюбносімейні відносини

Яке значення для регулювання шлюбно-сімейних відносин мають норми міжнародних договорів? - Оскільки матеріально-правові норми держав є дуже різноманітними стосовно укладення шлюбу, розірвання, призначення аліментів внаслідок розлучення та роздільного проживання подружжя, стосовно опіки та піклування, усиновлення, аліментних зобов'язань стосовно дітей й інших питань, то утворюються колізії, які вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для цих договорів характерною є уніфікація не матеріально-правових, а колізійних норм.

Які конвенції вперше уніфікували колізійні норми у сфері шлюбно-сімейного права? - Першими конвенціями, які уніфікували переважно колізійні норми у сфері щодо шлюбно-сімейних відносин були такі Гаазькі конвенції: «Про врегулювання колізій законів у сфері укладення шлюбу» 1902 р., «Про врегулювання колізій законів та про юрисдикцію стосовно розірвання шлюбів та судового розлучення подружжя» 1902 р., «Про колізії законів стосовно особистих та майнових відносин подружжя» 1905 р. На початку XX століття приймаються такі Гаазькі конвенції: «Про врегулювання опіки над неповнолітніми» 1902 р., «Про обмеження дієздатності повнолітніх та піклування над ними» 1905 р. Учасниками цих конвенцій були, зо

Релевантная научная информация:

1. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2000.- 336 с. - Международное право, европейское право
2. Розділ 11. Шлюбно-сімейні відносини - Международное право, европейское право
3. Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
4. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
5. Глава 82 Загальні положення сімейного права - Семейное право
6. § 2. Правове становище іноземців у цивільному процесі - Гражданский процесс
7. Індиченко С.П., Гопанчук B.C., Дзера О.В., Савченко Л.А. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 272 с. - Семейное право
8. М. Й. Штефан Цивільний процес, 1997 - Гражданский процесс
9. § 3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України - Трудовое право
10. Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права (предмет і система) - Международное право, европейское право
11. Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
12. Розділ 4. Проблеми застосування іноземного права (тлумачення, кваліфікація, застереження) - Международное право, европейское право
13. § 1. Методика та етапи підготовки промови - Риторика
14. § 2. Поняття і предмет стенного права - Семейное право
15. § 1. Перші декрети Радянської влади та перший Сімейний кодекс РРФСР з питань сім´ї та шлюбу, і їх значення - Семейное право
16. § 4. Сімейний кодекс України 1926 року - Семейное право
17. § 1. Поняття сім´ї в соціологічному і юридичному змісті - Семейное право
18. § 2. Поняття та види сімейних правовідносин - Семейное право
19. § 3. Суб´єкти і об´єкте сімейних правовідносин - Семейное право
20. § 8. Здійснення сімейних прав і виконання обов´язків. Захист сімейних прав - Семейное право

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
2. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
3. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001
4. Підручник. Міжнародне право: підручник. 2004