Международное право, европейское право

Поч
аті спроби вирішити зазначені питання на перших двох конференціях з морського права не увінчалися успіхом і тому міжнародне співтовариство пішло назустріч багатьом державам, що розвиваються, які висунули вимогу про встановлення 200-мильних економічних зон. Найбільші вигоди в результаті цього одержали держави Африки і Латинської Америки, що мають великі морські узбережжя, котрі дають географічну можливість встановити такі зони. Безсумнівну вигоду від цього одержали США, Канада й інші промислово розвинені держави. Термін «виняткова економічна зона» стала використовуватися в міжнародних документах і внутрішньодержавних актах наприкінці 60-х — початку 70-х років. Його зміст, на думку багатьох учених, означає, що в цій зоні винятково прибережна держава переслідує і задовольняє свої економічні інтереси, тобто здійснює суверенні права в сфері реалізації своїх економічних інтересів. Відповідно до статті 55 Конвенції ООН з морського права 1982 року економічна зона являє собою район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягає до нього. Ширина економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Таким чином, економічна зона містить у собі також простір територіального моря прибережної держави (200 миль = 12миль 188 миль). У цьому відношенні представляє інтерес правовий режим цих просторів: у межах 12 миль територіального моря прибережна держава здійснює повний суверенітет, а частина економічної зони (188 миль), що залишилася, яка є відкритим морем, являє собою зону договірної юрисдикції прибережної держави, що має суто цільовий характер. Правовий режим виняткової економічної зони передбачає права, юрисдикцію й обов'язки прибережної держави, яким кореспондують (відповідають) права й обов'язки, здійснювані в такій зоні іншими державами. Стаття 56 Конвенції з морського права 1982 року передбачає, що прибережна держава здійснює в ній: а) суверенні права з метою розвідування, розроб лення і зберігання природних ресурсів як живих, так і неживих, що знаходяться на дні, у його надрах і в його водах, що покривають, а також із метою керу вання цими ресурсами, й стосовно інших видів діяль ності з економічного розвідування і розроблення ресурсів зони (виробництво енергії шляхом використання води, течій, вітру); б) вправі споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення й експлуатацію штучних островів і установок, установлювати навколо них зони безпеки; в) вправі визначати час і місця лову, установлювати припустимий вилов живих ресурсів, встановлю вати умови одержання ліцензій, стягувати збори; г) здійснювати юрисдикцію стосовно створення штучних островів, установок і споруд; г) дозволяти морські наукові дослідження; д) вживати заходів із захисту морського середовища.
Слід пам'ятати, що суверенні права прибереж ної держави на виняткову економічну зону не відмі няють свобод відкритого моря, встановлених для всіх держав. Тому в економічній зоні всі держави ко ристуються свободою судноплавства і польотів, прокладки підводних кабелів і трубопроводів та ін. Держави при здійсненні своїх прав повинні враховувати суверенні права прибережної держави. Держави, щ"о не мають виходу до моря, із дозволу прибережної держави вправі брати участь на справедливій основі в експлуатації ресурсів зони. Як і континентальний шельф, виняткова економічна зона, у відповідності зі статтею 74 Конвенції з морського права, може бути піддана делімітації між державами з протилежними або суміжними узбережжями на основі угоди відповідно до норм міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду, і з дотриманням принципів справедливості.
Початі спроби вирішити зазначені питання на перших двох конференціях з морського права не увінчалися успіхом і тому міжнародне співтовариство пішло назустріч багатьом державам, що розвиваються, які висунули вимогу про встановлення 200-мильних економічних зон. Найбільші вигоди в результаті цього одержали держави Африки і Латинської Америки, що мають великі морські узбережжя, котрі дають географічну можливість встановити такі зони. Безсумнівну вигоду від цього одержали США, Канада й інші промислово розвинені держави. Термін «виняткова економічна зона» стала використовуватися в міжнародних документах і внутрішньодержавних актах наприкінці 60-х — початку 70-х років. Його зміст, на думку багатьох учених, означає, що в цій зоні винятково прибережна держава переслідує і задовольняє свої економічні інтереси, тобто здійснює суверенні права в сфері реалізації своїх економічних інтересів. Відповідно до статті 55 Конвенції ООН з морського права 1982 року економічна зона являє собою район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягає до нього. Ширина економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Таким чином, економічна зона містить у собі також простір територіального моря прибережної держави (200 миль = 12миль 188 миль). У цьому відношенні представляє інтерес правовий режим цих просторів: у межах 12 миль територіального моря прибережна держава здійснює повний суверенітет, а частина економічної зони (188 миль), що залишилася, яка є відкритим морем, являє собою зону договірної юрисдикції прибережної держави, що має суто цільовий характер. Правовий режим виняткової економічної зони передбачає права, юрисдикцію й обов'язки прибережної держави, яким кореспондують (відповідають) права й обов'язки, здійснювані в такій зоні іншими державами. Стаття 56 Конвенції з морського права 1982 року передбачає, що прибережна держава здійснює в ній: а) суверенні права з метою розвідування, розроб лення і зберігання природних ресурсів як живих, так і неживих, що знаходяться на дні, у його надрах і в його водах, що покривають, а також із метою керу вання цими ресурсами, й стосовно інших видів діяль ності з економічного розвідування і розроблення ресурсів зони (виробництво енергії шляхом використання води, течій, вітру); б) вправі споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення й експлуатацію штучних островів і установок, установлювати навколо них зони безпеки; в) вправі визначати час і місця лову, установлювати припустимий вилов живих ресурсів, встановлю вати умови одержання ліцензій, стягувати збори; г) здійснювати юрисдикцію стосовно створення штучних островів, установок і споруд; г) дозволяти морські наукові дослідження; д) вживати заходів із захисту морського середовища.
Слід пам'ятати, що суверенні права прибереж ної держави на виняткову економічну зону не відмі няють свобод відкритого моря, встановлених для всіх держав. Тому в економічній зоні всі держави ко ристуються свободою судноплавства і польотів, прокладки підводних кабелів і трубопроводів та ін. Держави при здійсненні своїх прав повинні враховувати суверенні права прибережної держави. Держави, щ"о не мають виходу до моря, із дозволу прибережної держави вправі брати участь на справедливій основі в експлуатації ресурсів зони. Як і континентальний шельф, виняткова економічна зона, у відповідності зі статтею 74 Конвенції з морського права, може бути піддана делімітації між державами з протилежними або суміжними узбережжями на основі угоди відповідно до норм міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду, і з дотриманням принципів справедливості.
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Міжнародне право: підручник - Международное право, европейское право
  2. Міжнародне право:5. Обставини, що виключають відповідальність держав - Международное право, европейское право
  3. Міжнародне право:2. Державна територія - Международное право, европейское право
  4. Міжнародне право:2. Кодифікація міжнародного морського права - Международное право, европейское право
  5. Міжнародне право:9. Виняткова економічна зона - Международное право, европейское право
  6. Шпаргалки по міжнародному праву - Шпаргалки по праву
  7. Розділ 8. Право власності - Международное право, европейское право
  8. Адвокатура Франції - Адвокатское право
  9. 2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями - Административное право
  10. 5.2. Склад адміністративного правопорушення - Административное право
  11. 8.2. Управління безпекою - Административное право
  12. 4.4. Класифікація засобів ; нетарифного регулювання - Таможенное право
  13. 8.3. Національні методи стимулювання експорту - Таможенное право
  14. § 5. Превентивні гарантії реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  15. 112. Виключна економічна зона - Шпаргалки по праву
  16. 2. Класифікація господарських відносин за різними критеріями - Хозяйственное право
  17. 1.1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон - Хозяйственное право
  18. 3. Інші види спеціальних режимів господарювання - Хозяйственное право
  19. § 3. Правовий режим вільних економічних зон - Хозяйственное право
  20. §1. Загальні поняття права приватної власності громадян - Гражданское право

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

    1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
    2. Фединяк Г. С.. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. 2000
    3. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
    4. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001