Международное право, европейское право

Міжнародне право: підручник
Міжнародне право:9. Консульські представництва
Консульська діяльність, як і дипломатична діяльність держав, має давню історію. її розвиток пов'язаний з активізацією торгово-економічних зв'язків між державами. Здійснюється консульська діяльність насамперед із метою захисту економічного суверенітету держави, а також для захисту інтересів фізичних і юридичних осіб держави, що акредитує, за кордоном. Міграція населення, ріст числа змішаних шлюбів, зміцнення наукових, технічних зв'язків між державами призвели до того, що діяльність консульських інститутів стає в даний час дуже актуальною. Основним джерелом консульського права довгий час був міжнародний порядок. З огляду на позитивний результат, що принесла кодификація дипломатичного права, у березні — квітні 1963 року у Відні була скликана міжнародна конференція, у якій взяли участь 92 держави. її метою стало вироблення на основі проекту Комісії ООН з міжнародного права багатосторонньої міжнародної конвенції, що регламентує консульську діяльність держав. У результаті двомісячної роботи була розроблена і прийнята Конвенція про консульські зносини, що складається з 79 статей, що, по суті, торкалася всіх аспектів консульських відносин між державами. Активну участь у діяльності конференції приймав СРСР, ним був запропонований ряд статей, на основі практики консульських відносин, вироблених між соціалістичними державами. Але ряд положень прийнятої конвенції містив зайві обмеження привілеїв та імунітетів консульської установи та її посадових осіб, обмежуючи, таким чином, суверенні права держав, що не дозволило СРСР приєднатися до цього документа. Такий акт відбувся тільки в 1989 році, хоча вся консульська діяльність СРСР після прийняття Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року будувалася на основі статей цього документа, норми якого для Союзу діяли в якості міжнародного порядку. Крім багатосторонньої Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, держави дуже часто практикують укладання двосторонніх консульських конвенцій, у яких обговорюється число консульських установ держав на території одна одної, місце розташування консульських округів, привілеї та імунітети персоналу консульств і т.д. До джерел консульського права належить і внутрішнє законодавство держав, що регулює консульські відносини. У Радянському Союзі таким нормативним актом був Консульський статут СРСР 1976 року, що діяв і в Україні в частині, що не суперечить її Конституції до 1994 року, коли Указом Президента України від 2 квітня 1994 року був введений у дію Консульський статут України. Задачами консульських установ України відповідно до Консульського статуту України є: — захист за кордоном прав і інтересів України, юридичних осіб і громадян України; — сприяння розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму; — сприяння вихідцям з України та їхнім спадко ємцям у підтримці контактів з Україною.
Правовою базою діяльності консульських установ України є: Консульський статут України; поточне законодавство України; міжнародні договори України; міжнародні порядки. У відповідності зі статтею 2 Віденської Конвенції про консульські зносини 1963 року встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. Встановлення дипломатичних відносин означає й одночасне встановлення консульських відносин, якщо інше не обговорюється заінтересованими державами. Розірвання ж дипломатичних відносин не спричиняє автоматичного припинення консульських відносин. Держави, що не підтримують між собою дипломатичні відносини, можуть установлювати між собою консульські відносини. Цей вид відносин є складовим елементом визнання нової держави de facto. У той же час у державі, де немає дипломатичного представництва, консульські установи можуть здійснювати деякі з дипломатичних функцій. Главою консульської установи є консул. Статус глави консульської установи відрізняється від статусу глави дипломатичного представництва насамперед тим, що консул не здійснює представницьких функцій своєї держави в державі перебування. Взагалі функції консулів мають відносно вузький і конкретний характер і здійснюються ними в межах консульського округу. Держави у своїй практиці використовують призначення як штатних консулів, так і позаштатних (почесних) консулів. Останні звичайно призначаються з числа осіб, які постійно мешкають у державі перебування консульства, вони можуть бути як громадянами держави, що призначає, держави перебування, так і громадянами третьої держави. Часто почесними консулами є адвокати,-бізнесмени, діячі культури, що мають високий авторитет у державі перебування. Почесні консули не перебувають на державній службі держави, що призначає, і не одержують від неї заробітної плати, тому даний інститут економічно вигідний. За існуючим правилом збори, що стягуються почесним консулом за консульські послуги, що робляться ним, йдуть у його прибуток. Україна в перші роки своєї незалежності достатньо часто вдавалася до використання цього інституту. Перші почесні консули України призначалися з числа закордонних громадян українського походження. Консульська установа (консульство) — це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі. У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ: 1. Генеральне консульство; 2. Консульство; 3. Віце-консульство; 4. Консульське агентство. Ці установи очолюють, відповідно, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент. Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадові особи до складу генеральних консульств. Місцезнаходження консульської установи та її клас визначаються за згодою з державою перебування. Консульські представництва направляючої держави, яких може бути декілька в державі перебування, на відміну від дипломатичного представництва держави, що акредитує, діють не на всій території держави перебування, а в межах установленого консульського округу. Під ним розуміється територія, на якій відповідно до норм міжнародного права і національного законодавства здійснюються консульські функції. Якщо на території держави перебування є тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування. Якщо на території держави перебування є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку поширюється її діяльність, і яка встановлюється за згодою між державами. Критерії створення консульських округів і, отже, відкриття консульських установ різноманітні. Консульські округи консульських установ різних держав не збігаються між собою. Сукупність глав консульських установ різних держав, що знаходяться в конкретному пункті (порт, місто) держави перебування, являє собою консульський корпус у вузькому значенні. Широке розуміння цього поняття може бути двояким. Одні автори думають, що це сукупність посадових консульських осіб, включаючи і глав консульських установ (оперативний персонал), різних держав, розташованих у конкретних пунктах держави перебування. Інші думають, що в його склад входять ще і члени родин згаданих консульських працівників, на яких поширюються відповідні привілеї та імунітети. На чолі консульського корпусу стоїть старшина, старший за рангом і за часом одержання консульської екзекватури. Він виконує в основному церемоніальні функції, у які входить представництво всього консульського корпусу при колективних виступах, ознайомлення знову прибулих членів консульського корпусу з особливостями і традиціями держави перебування. Він також здійснює захист прав членів консульського корпусу у випадку їх порушення владою держави перебування, вирішує можливі внутрішні проблеми в рамках консульського корпусу. В даний час одержала достатньо широке поширення практика відкриття консульських відділів при дипломатичних представництвах. Такі відділи очолюються завідуючими, що іменуються генеральними консулами або консулами. У міжнародній практиці, в залежності від місця виконання консульських функцій, розрізняють окремих консулів, тобто консулів, що виконують консульські функції самостійно в окремому консульському окрузі, і віддільських консулів, що діють у складі консульського відділу дипломатичного представництва. Існує ще одна відмінність між цими посадовими особами. Окремі консули при призначенні на посаду отримують письмове повноваження — консульський патент. Консул приступає до виконання своїх обов'язків після одержання згоди (екзекватури) держави перебування. Екзекватура оформляється у формі запису на консульському патенті або у вигляді окремого документа. А завідуючим консульських відділів посольств консульський патент і екзекватура, як правило, не видаються, оскільки вони діють як співробітники дипломатичного представництва. Основні функції консульських установ визначені в статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. До них належать: — захист у державі перебування інтересів своєї держави, його громадян і юридичних осіб у межах, що допускаються міжнародним правом; — сприяння розвитку торгових, економічних, культурних і наукових зв'язків між державою, що представляється, і державою перебування, а також сприяння розвитку дружніх відносин між ними; — з'ясовування всіма законними шляхами умов і подій у торговому, економічному, культурному і науковому житті держави перебування, повідомлення про них уряду держави, що представляється, й надання відомостей зацікавленим особам; — виконання адміністративних і нотаріальних функцій; — надання допомоги і сприяння фізичним і юридичним особам держави, що представляється, у тому числі і правової; — надання допомоги морським (річковим) суднам і літакам та їхнім екіпажам; — виконання інших функцій, покладених на кон сульську установу державою, що представляється, які не забороняються законами і правилами держави пере бування.
Слід зазначити, що в процесі виконання своїх функцій консульські установи повинні керуватися як нормами міжнародного права, так і нормами національного права. Важливу роль у консульських відносинах відіграють двосторонні консульські конвенції, у яких, крім врегулювання загальних питань, закріплюються особливості здійснення консульських відносин між конкретними державами-контрагентами. Консульські установи мають обмежену територіальну сферу діяльнорті. На відміну від дипломатичних представництв, вони мають право прямо зноситися тільки з місцевою владою консульського округу. Якщо ж виникає необхідність зноситися з урядом держави перебування, то її можна реалізувати тільки за допомогою дипломатичного представництва своєї держави. Якщо на консульську установу, при відсутності дипломатичних відносин між державами, покладено за згодою уряду держави, що приймає, виконання деяких дипломатичних функцій, то вона тільки в таких випадках має право зноситися з урядом держави перебування. Питання про підпорядкованість консульських установ вирішується національним законодавством держав. У більшості держав консульські установи підпорядковані міністерствам закордонних справ, а також дипломатичному представництву своєї держави в державі перебування. Відповідно до норм міжнародного права і внутрішньодержавного права консули можуть представляти фізичних і юридичних осіб своєї держави в судах та інших органах держави перебування в порядку, передбаченому в зазначених нормах. До найбільш поширених видів діяльності консульських установ належать: видача віз; видача і продовження термінів дії паспортів; реєстрація громадян своєї держави, які постійно мешкають на території консульського округу; реєстрація актів громадянського стану; легалізація і нотаріальне посвідчення документів і т.д. За виконання зазначених дій консульства стягують консульські збори у валюті держави перебування. Держави можуть укласти між собою угоду про скасування стягування всіх або деяких видів консульських зборів. Представляє практичний інтерес проведення відріз-нення функції консульського представництва від функцій дипломатичного представництва держави, що акредитує. Тут, зокрема, слід зазначити, що: — посольство виконує переважно політичні функції, а консульство діє в основному в економічній і соціальній сферах міждержавних відносин; — дипломатичне представництво з прийняттям Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року (ч. 2 статті 3) вправі здійснювати консульську діяльність, а консульські установи, як правило, не вправі здійснювати функції дипломатичних представництв, крім випадків відсутності дипломатичного представництва в країні перебування, при згоді на це влади держави перебування; — дипломатичне представництво, у першу чергу, здійснює представницьку функцію, а консульська установа такою функцією не володіє, здійснюючи захист економічних інтересів держави, а також захист фізичних і юридичних осіб, які мають національність цієї держави; — розірвання дипломатичних відносин між державами зазвичай тягне за собою припинення діяльності дипломатичного представництва, проте консульські відносини між країнами зберігаються; — закриття консульської установи з будь-якої причини (зниження економічної активності; зменшення кількості громадян держави, що представляється, які мешкають у визначеному регіоні держави перебування) не тягне за собою припинення дипломатичних відносин між державами; — держава, що представляється, може після повідомлення відповідним державам доручити консульству, заснованому у певній державі, виконання консульських функцій у третій державі, якщо немає заперечення відповідних держав. У дипломатичному праві є можливість здійснення так званої кумулятивної дипломатичної місії, коли одна особа, котра є дипломатичним представником в одній державі, може виконувати функції дипломатичного представника в третій державі; — з попередньої згоди держави перебування і на підставі угоди між державою, що представляється, і будь-якою третьою державою, консульство, засноване в першій державі, може виконувати консульські функції від імені третьої держави (виконання консульських функцій від імені третьої держави). Відповідно до міжнародного права консульські установи припиняють свою діяльність у таких випадках: 1) закриття консульської установи; 2) вихід території, на якій розташований консульський округ, з-під суверенітету держави перебування; 3) війна між державами, що раніше встановили консульські відносини.
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Міжнародне право: підручник - Международное право, европейское право
  2. Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  3. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  4. Розділ 7. Держава як суб´єкт міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  5. Розділ 9. Зовнішньоекономічна діяльність - Международное право, европейское право
  6. Розділ 11. Шлюбно-сімейні відносини - Международное право, европейское право
  7. 8.3. Управління закордонними справами - Административное право
  8. 10.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності - Административное право
  9. 4.4. Класифікація засобів ; нетарифного регулювання - Таможенное право
  10. § 9. Територіальний принцип чинності кримінального закону. - Уголовное право
  11. § 8. Чинність кримінального закону за територіальним принципом - Уголовное право
  12. Міжнародне право:4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів - Международное право, европейское право
  13. Міжнародне право:1. Проблема міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб - Международное право, европейское право
  14. Міжнародне право:1. Право зовнішніх зносин - Международное право, европейское право
  15. Міжнародне право:2. Органи зовнішніх зносин держави - Международное право, европейское право
  16. Міжнародне право:3. Поняття дипломатичного і консульського права та їхні джерела - Международное право, европейское право
  17. Міжнародне право:9. Консульські представництва - Международное право, европейское право
  18. Міжнародне право:10. Глава і персонал консульської установи - Международное право, европейское право
  19. Міжнародне право:11. Консульські привілеї та імунітети - Международное право, европейское право
  20. § 1. Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій - Гражданский процесс

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

    1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
    2. Фединяк Г. С.. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. 2000
    3. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
    4. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001