Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його в якості юридично обов'язкового;
— зміст волі держави складає його міжнародно-правова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що знаходить своє вираження не тільки в його заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені.
Така позиція має системоутворюючий характер і містить у собі:
а) загальне ставлення держави до міжнародного права,його прогресивного розвитку і дотримання принципів і норм;
б) уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави;
в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає;
г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д.
Оскільки будь-яка держава — класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер:
— конкретний зміст волі держави визначається волею пануючого в ній класу, що визначена всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави — його суспільно-економічні, політична системи,співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створення норм міжнародного права виступає як воля держави в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держави визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;
— співвідношення і відповідність волі держави з волею народу залежить від класового характеру кожної держави і ступеня розвитку демократії в ньому;
— у процесі створення норм сучасного міжнародного права на міжнародній арені зіштовхуються волі держав або однакових за своєю класовою природою або різноманітних;
— у процесі створення норм міжнародного права держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єкти, тому їхні волі юридично рівноправні.
Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих.
У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється в два етапи:
1) узгодження воль суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;
2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.
Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання — тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил(а) поведінки) і одночасно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то можна говорити про реалізацію лише першого етапу створення міжнародно-правової норми.
На відміну від більшості міжнародно-правових норм, процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми), включає три етапи.
У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, по-перше, імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими міжнародно-правовими нормами, юридичну чинність; по-друге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити.
Процес створення імперативних норм містить у собі наступні етапи:
1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поводження;
2) узгодження воль цих суб'єктів щодо надання цьому правилу поводження вищої юридичної чинності в конкретній правовій системі;
3) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.
Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільность, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ. Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його в якості юридично обов'язкового;
— зміст волі держави складає його міжнародно-правова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що знаходить своє вираження не тільки в його заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені.
Така позиція має системоутворюючий характер і містить у собі:
а) загальне ставлення держави до міжнародного права,його прогресивного розвитку і дотримання принципів і норм;
б) уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави;
в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає;
г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д.
Оскільки будь-яка держава — класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер:
— конкретний зміст волі держави визначається волею пануючого в ній класу, що визначена всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави — його суспільно-економічні, політична системи,співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створення норм міжнародного права виступає як воля держави в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держави визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;
— співвідношення і відповідність волі держави з волею народу залежить від класового характеру кожної держави і ступеня розвитку демократії в ньому;
— у процесі створення норм сучасного міжнародного права на міжнародній арені зіштовхуються волі держав або однакових за своєю класовою природою або різноманітних;
— у процесі створення норм міжнародного права держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єкти, тому їхні волі юридично рівноправні.
Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих.
У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється в два етапи:
1) узгодження воль суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;
2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.
Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання — тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил(а) поведінки) і одночасно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то можна говорити про реалізацію лише першого етапу створення міжнародно-правової норми.
На відміну від більшості міжнародно-правових норм, процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми), включає три етапи.
У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, по-перше, імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими міжнародно-правовими нормами, юридичну чинність; по-друге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити.
Процес створення імперативних норм містить у собі наступні етапи:
1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поводження;
2) узгодження воль цих суб'єктів щодо надання цьому правилу поводження вищої юридичної чинності в конкретній правовій системі;
3) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.
Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільность, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ.
Релевантная научная информация:
- Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
- Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с. - Трудовое право
- Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с. - Теория государства и права
- Міжнародне право: підручник - Международное право, европейское право
- § 7. Система трудового права України - Трудовое право
- § 1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні - Трудовое право
- § І. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України - Трудовое право
- § 5. Поняття відпочинку та його види - Трудовое право
- Загальна характеристика правознавства як юридичної науки: поняття, предмет, функції та структура - Теория государства и права
- Поняття суб´єктивного та об´єктивного юридичного, публічного і приватного права - Теория государства и права
- Система законодавства: поняття, структура. Співвідношення системи права і системи законодавства - Теория государства и права
- Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права (предмет і система) - Международное право, европейское право
- Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
- Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- Розділ 4. Проблеми застосування іноземного права (тлумачення, кваліфікація, застереження) - Международное право, европейское право
- Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- Розділ 6. Юридичні особи у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- Розділ 7. Держава як суб´єкт міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
- Розділ 8. Право власності - Международное право, европейское право
- Розділ 9. Зовнішньоекономічна діяльність - Международное право, европейское право
Другие научные источники направления Международное право, европейское право:
1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
2. Фединяк Г. С.. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. 2000
3. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
4. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001