Международное право, европейское право

Міжнародне право: підручник
Міжнародне право:5. Законодавство України про міжнародні договори
У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти: — Конституція України від 28 червня 1996 року; — Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори»; Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»; — Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін. Прийняття Конституції України 1996 року стало важливою соціально-політичною подією, що мала не тільки внутрішньодержавний, але і міжнародний аспект. Одним з суттєвих аргументів, що підтверджують такий міжнародний аспект, стала конституційна регламентація міжнародних договорів України, що визначає її правове поводження на міжнародній арені. У статті 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тут же міститься положення про те, що укладання міжнародних договорів, що суперечать Конституції України, можливо тільки після внесення відповідних змін у Конституцію України. Якщо ці положення можна назвати статутарними, то інші статті Конституції України містять у собі положення, що, швидше за все, мають процесуальний характер. Так, стаття 26 Конституції містить вказівку на те, що права, свободи, а також обов'язки іноземців і апатридів, що знаходяться в Україні на законних підставах, можуть бути обмежені міжнародними договорами України; стаття 32 Конституції закріплює повноваження Верховної Ради України на надання у встановлений термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України; у статті 106 Конституції закріплені права Президента України на ведення переговорів і укладання міжнародних договорів України. Нарешті, у статті 151 Конституції України закріплені права Конституційного Суду України на надання висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться у Верховну Раду України для дачі згоди на їхню обов'язковість. Слід зазначити, що, виходячи з конституційних положень, міжнародні договори однозначно є частиною національного законодавства України. Це витікає і з Закону України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України», відповідно до якого укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Проте з зазначених положень не можна зробити висновок про те, чи володіють норми міжнародного договору (тобто по суті норми міжнародного права) пріоритетом стосовно норм національного законодавства. Закладений у Конституції і Законі механізм їхньої імплементації (трансформація у формі прямої рецепції) включає їх.у національне законодавство та нівелює їхню пріоритетність. Слід мати на увазі, що в поточному законодавстві України укладений інший механізм імплементації. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року, і інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що визначені дійсним Законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У профільному Законі України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» одночасно містяться обидва механізми імплементації. У його статті 17 закріплено, що: — укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для національного законодавства; — якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Таким чином, у наявності колізія, що потребує роз'яснення Конституційного Суду України.
Необхідно розв'язати питання про допустимість пріоритету міжнародного договору над внутрішньодержавним (національним) законом або про допустимість пріоритету норм міжнародного права над нормою внутрішньодержавного права. У блок національного законодавства, що регламентує порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України, входить Закон України «Про міжнародні договори України», прийнятий Верховною Радою України 22 грудня 1993 року. Саме в цьому законодавчому акті, у порівнянні з іншими нормативно-правовими актами, докладно розроблені і закріплені положення профільного характеру, що характеризують сприйняття Україною норм права міжнародних договорів, а також національні особливості такого сприйняття. Відповідно до Преамбули Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» установлює порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України. Він застосовується до всіх міжнародних договорів України — міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, регульованих нормами міжнародного права, незалежно від їхньої форми і найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних договорів). У цьому законі поняття «укладання міжнародного договору України» застосовується в розширювальному і багатоаспектному смислі й охоплює ведення переговорів із метою підготування тексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності і вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору для України. Відмінною рисою даного нормативно-правового акта, що підтверджує його профільний характер, є системна класифікація міжнародних договорів України, дана в статті 2 Закону. Відповідно до неї міжнародні договори України укладаються з іноземними державами і міжнародними організаціями від імені': а) України; б) Уряду; в) міністерств і інших центральних органів державної виконавчої влади. Від імені України укладаються міжнародні договори: а) політичні, територіальні, мирні; б) що стосуються прав і свобод людини; в) про громадянство; г) про участь України в міждержавних спілках та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; д) про військову допомогу і щодо направлення контингенту Збройних Сил України в іншу країну або допуску збройних сил іноземних держав на територію України; є) про використання території і природних ресурсів України; ж) яким за згодою Сторін надається міждержавний характер. Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економічних, торгових, науково-технічних та інших питань, що стосуються його компетенції. Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються міжнародні договори з питань, що стосуються їхньої компетенції. Процесуальні стадії укладання міжнародних договорів України в основному не відрізняються від аналогічних стадій, що випливають із Віденської конвенції 1969 року, але мають свою національну специфіку. Так, пропозиції з укладання міжнародних договорів України представляються Уряду України Міністерством закордонних справ України (МЗС України). Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади представляють Уряду України пропозиції з укладання міжнародних договорів України разом із Міністерством закордонних справ України або за узгодженням із ним. Порядок представлення пропозицій про укладання міністерствами й іншими центральними органами державної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України. У таких пропозиціях обґрунтовується необхідність укладання міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладання, вказуються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації або представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору й у разі потреби проект рекомендації делегації або представника України. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніше ніж у десятиденний термін представляє їх разом із відповідними висновками Президенту України, а по договорах, укладених від імені Уряду України, приймає рішення про укладання такого договору Україною. Пропозиції з укладання міжнародних договорів України, що встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, представляються в Уряд України за згодою з Міністерством юстиції України (стаття 3 Закону України від 22 грудня 1993 року). У відповідності зі статтею 4 Закону від 22 грудня 1993 року рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються: — стосовно договорів, що укладаються від імені України, — Президентом України; — стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду України, — Урядом України; — стосовно договорів, що укладаються від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, — у порядку, встановленому Урядом України. В Україні є свої відмінності в сфері визначення і надання повноважень на укладання міжнародного договору (стаття 5 Закону від 22 грудня 1993 року). Так, ведення переговорів про підготування тексту міжнародного договору, прийняття його тексту або встановлення його автентичності та підписання міжнародного договору України здійснюється лише уповноваженими на те особами. Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень у силу займаної посади. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації мають право вести без спеціальних повноважень переговори про укладання міжнародного договору України відповідно з державою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України даються: — стосовно договорів, що укладаються від імені України, — Президентом України; — стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду України, — Урядом України або з його доручення — МЗС України; — стосовно договорів міжвідомчого характеру — відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із МЗС України. Делегація або представник України, наділені повноваженнями відповідно до дійсного Закону, зобов'язані вести переговори або здійснювати інші дії згідно наданих їм повноважень і з урахуванням рекомендацій МЗС України. Ці суб'єкти, за узгодженням із МЗС України, представляють Президенту України або Уряду України звіт про виконання даних їм рекомендацій. Звіт повинен містити висновки про наступні дії України щодо укладання міжнародного договору. Ратифікація міжнародного договору, на особливостях якої ми зупинялися, також здійснюється на основі цього профільного закону. У ньому ж регламентований порядок затвердження міжнародних договорів України, що не потребують ратифікації. Він здійснюється: — стосовно договорів, що укладаються від імені України, — Президентом України. Рішення Президента України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі указу; — стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду України, — Урядом України. Рішення Уряду України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі постанови; — затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру провадиться в порядку, визна чуваному Урядом України (ст. 9 Закону від 22 грудня 1993 року). Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їхнє прийняття приймаються: — стосовно договорів, що потребують ратифікації, — Верховної Радою України у формі законів; — стосовно договорів, що не потребують ратифікації, і приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені України, — Президентом України у формі указу; — стосовно договорів, що не підлягають ратифікації, і приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, — Урядом України у формі постанови. Рішення про приєднання до міжнародних договорів міжвідомчого характеру або їхнього прийняття приймаються в порядку, визначуваному Урядом України. У разі, коли міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання, згода на обов'язковий характер його положень виражається у формі підписання міжнародного договору уповноваженою на це особою. Профільний характер Закону України 1993 року «Про міжнародні договори України» підтверджує і детальну регламентацію основних положень з виконання міжнародних договорів України, що включають у себе дотримання і забезпечення їх виконання, загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України і заходи, що приймаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками. У відповідності зі статтею 12 Закону 1993 року міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Згідно принципу сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, точно виконували свої зобов'язання, що випливають із цих договорів. Президент України й Уряд України вживають заходів із забезпечення виконання міжнародних договорів України (стаття 13). У статті 14 Закону закріплено, що міністерства й інші центральні органи державної і виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких належать питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, що випливають із таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів і зобов'язань. Ці органи, а також підприємства, установи й організації зобов'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює МЗС України. За вимогою органів, що застосовують міжнародні договори України, МЗС України повинний надати офіційну інформацію щодо питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного виконання зобов'язань, узятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, МЗС України інформує про це Президента України або Уряд України для прийняття необхідних заходів (стаття 15). У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його учасниками МЗС України, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим за узгодженням із МЗС України представляють Президенту України або Уряду України пропозиції про прийняття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсований у порядку, встановленому даним Законом (стаття 16). На відміну від Віденської конвенції 1969 року, Закон України 1993 року містить відмінні положення по опублікуванню міжнародних договорів України, що мають національні особливості. Але з питання реєстрації міжнародних договорів України положення цих двох документів збігається (стаття 80 Віденської конвенції і 21 Закону України 1993 року). Договори, що вступили в силу для України, — ратифіковані договори і договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснено на підставі рішень відповідно Верховної Ради України або Президента України, договори, що вступили в силу з моменту підписання їх Президентом України, публікуються в «Відомостях Верховної Ради України», у газеті Верховної Ради України «Голос України» й у «Зібранні чинних міжнародних договорів України». Договори, що вступили в силу для України, міжнародні договори, що не потребують ратифікації, затвердження, прийняття або приєднання відповідно Верховної Радою України або Президентом України, а також договори, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень Уряду України, публікуються в «Зібранні постанов Уряду України» і в газеті Уряду України. В даний час міжнародні договори України публікуються в «Офіційному віснику України». Порядок опублікування міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, що вступили в силу, визначається Урядом України. Якщо міжнародний договір України має автентичний текст державною мовою України, — публікується автентичний текст на державній мові України. У випадку, коли міжнародний договір України не має автентичного тексту на державній мові України, — публікується один з автентичних текстів іноземною мовою, а також офіційний переклад на державну мову України, здійснений МЗС України. Реєстрація міжнародних договорів, що вступили в силу для України, здійснюється МЗС України в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй і у відповідних органах інших міжнародних організацій. Оригінали текстів міжнародних договорів України зберігаються в МЗС України. Порядок збереження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру визначається Урядом України. У Законі України 1993 року докладно розроблений механізм денонсації міжнародних договорів України. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів України представляються МЗС України, іншими міністерствами і відомствами Уряду України відповідно до порядку, установленого для внесення пропозицій про укладання міжнародного договору. Уряд України вносить відповідні пропозиції Президенту України або Верховній Раді України. Денонсація міжнародних договорів України здійснюється законом України, указом Президента України, постановою Уряду України. Денонсація міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень Верховної Ради України, здійснюється Верховною Радою України у формі закону. Слід зазначити, що Верховна Рада України, у відповідності зі своїми повноваженнями, на практиці здійснює денонсацію міжнародних договорів. Так, 14 жовтня 1998 року парламент України прийняв Закон України «Про денонсацію Гарантійної угоди (Проект розвитку енергоринку України) між Україною і Європейським банком реконструкції та розвитку». Територіальні міжнародні договори України й інші міжнародні договори України денонсуються законом України, що приймається двома третинами голосів народних депутатів від фактичної кількості народних депутатів України, повноваження яких визнані і не припинені достроково у встановленому законом порядку. Денонсація міжнародних договорів України, що укладені Президентом України, котрі не потребують ратифікації, прийняття або приєднання Верховної Радою України, провадиться Президентом України у формі указу. Денонсація міжнародних договорів, укладених Урядом України і не потребуючих ратифікації, прийняття або приєднання Верховної Радою України, провадиться Урядом України. Денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру провадиться в порядку, обумовленому Урядом України. Верховна Рада України протягом тридцяти днів повинна бути проінформована про укладання і припинення міжнародних договорів України, стосовно котрих ратифікація або денонсація не передбачені.
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с. - Трудовое право
  2. Шпаргалки по міжнародному праву - Шпаргалки по праву
  3. § 7. Система трудового права України - Трудовое право
  4. § 8. Міжнародні правові акти про працю - Трудовое право
  5. Список використаної літератури - Теория государства и права
  6. Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  7. Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  8. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  9. Розділ 6. Юридичні особи у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  10. Розділ 7. Держава як суб´єкт міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  11. Розділ 8. Право власності - Международное право, европейское право
  12. Розділ 9. Зовнішньоекономічна діяльність - Международное право, европейское право
  13. Розділ 10. Міжнародні перевезення - Международное право, европейское право
  14. Розділ 11. Шлюбно-сімейні відносини - Международное право, европейское право
  15. Розділ 13. Трудові відносини - Международное право, европейское право
  16. Розділ 14. Позадоговірні зобов´язання - Международное право, европейское право
  17. § 1. Загальні засади організації та діяльності адвокатури - Адвокатское право
  18. 3.2. Президент України - Административное право
  19. 3.3. Органи виконавчої влади - Административное право
  20. 7.2. Суб´єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки - Административное право

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

    1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
    2. Фединяк Г. С.. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. 2000
    3. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
    4. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001