Международное право, европейское право

Міжнародне право: підручник
Міжнародне право:1. Кодифікація права міжнародних договорів
Об'єктом цієї найстарішої і, безсумнівно, найважливішої галузі міжнародного права є сам міжнародний договір у широкому значенні слова, що давно зайняв міцні позиції провідного й основного джерела міжнародного права. Договори укладаються для конкретного і чіткого визначення взаємних прав і обов'язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. У цьому відношенні дуже показовою є думка німецького вченого Г. Крегера, який писав, що міжнародне право є договірним правом, і загроза договірному праву є загроза всьому міжнародному правопорядку. Тому недарма зростання договірного характеру міжнародного права є однією з основних рис сучасного міжнародного права. Це пояснюється тим, що практично немає жодної галузі міжнародного права, становлення і розвиток якої не пов'язані з договорами. Договірна форма відносин між державами має древню історію.
Першим таким договором прийнято вважати союзницький договір, укладений між фараоном Єгипту Рамзесом II і царем хетом Хаттусилем приблизно в 1270 році до нашої ери. Становленню системи договірних відносин на міжнародній арені сприяли процеси створення і розвитку національних держав у XVIII-XIX сторіччях. Крім того, не слід забувати, що договори, у порівнянні з іншими засобами міждержавних відносин, мали певні переваги технічного характеру: їх можна було обговорювати й укладати в достатньо короткий термін, на норми, що у них містяться, можна було легко посилатися, тому що без зайвого доведення вони є досить ясними, точними і чіткими. Першим кодифікованим актом в галузі права міжнародних договорів була Гаванська конвенція 1928 року про договори, що носила регіональний характер і діяла у Латинській Америці. З появою ООН і створенням Комісії міжнародного права ООН з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала однією з її головних задач. Процесам кодифікації міжнародного договірного права сприяли і процеси, що відбувалися в 60-і і 70-і роки XX сторіччя в рамках міжнародного співтовариства, коли під впливом держав, що розвиваються, і за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори, що мають основною метою кодифікувати, а також змінити існуючі звичаєві норми в різноманітних галузях міжнародного права в більш вигідному для цих держав напрямку. Комісія з міжнародного права ООН розробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під Егідою ООН конференції, що відбулася у 1968-1969 роках, була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів, що вступила в силу 27 січня 1980 року (СРСР ратифікував конвенцію 4 квітня 1986 року, і конвенція вступила для нього в силу з 29 квітня 1986 року. Україна є учасницею конвенції в складі СРСР: вона підписала конвенцію 29 квітня 1986 року; ратифікувала її 14 травня 1986 року; конвенція вступила для України в дію з 13 червня 1986 року). У 1978 і 1986 роках у Відні на основі проектів статей, підготовлених Комісією міжнародного права, були прийняті Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів і Конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, у яких СРСР не брав участь, і вони дотепер не набрали сили. Але багато положень цих конвенцій у даний час діють у якості звичаєвих норм. Названі конвенції кодифікували не всі чинні звичаєві норми в галузі права міжнародних договорів.
Зокрема, не піддалися кодифікації звичаєві норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому нарівні з договірними нормами продовжують діяти і звичаєві норми. Водночас слід зазначити, що право договорів — одна із самих кодифікованих галузей міжнародного права. Тому що існує цілий ряд міжнародно-правових документів, що конкретизують і деталізують положення Віденських конвенцій, які є основними документами права міжнародних договорів. Так, до Віденської конвенції 1969 року була прийнята Декларація про заборону застосування військового, політичного або економічного примусів при укладанні міжнародних договорів у якості складової частини Заключного акта конференції ООН з права договорів. Ще 14 грудня 1946 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію щодо реєстрації й опублікування договорів і міжнародних угод у якості правил для введення в дію статті 102 Статуту ООН, відповідно до котрої «всякий договір і всяка міжнародна угода, укладена будь-яким Членом Організації після вступу в силу профільного Статуту, повинні бути при першій нагоді зареєстровані в Секретаріаті і ним опубліковані». Даною резолюцією були затверджені Правила про реєстрацію й опублікування міжнародних договорів, у яких указувалося, що обов'язковій реєстрації підлягають усі договори і міжнародні угоди незалежно від їхньої форми і найменування. 10 лютого 1946 року була прийнята ще одна резолюція ГА ООН із питань реєстрації договорів, у якій членам Організації рекомендувалося передати для збереження Генеральному секретарю й опублікованя договори, укладені до вступу в силу Статуту ООН і не включені в збірники Ліги Націй. Таким чином, можна констатувати, що прийняті в рамках міжнародного співтовариства документи дозволяють із достатнім ступенем ефективності регламентувати порядок укладання, виконання, зміни і припинення дії міжнародних договорів.
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Шпаргалки по міжнародному праву - Шпаргалки по праву
  2. § 7. Система трудового права України - Трудовое право
  3. Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  4. Розділ 4. Проблеми застосування іноземного права (тлумачення, кваліфікація, застереження) - Международное право, европейское право
  5. §3. Визначення і система цивільного права - Гражданское право
  6. §2. Предмет, методи та система цивільного та торгового права зарубіжних країн - Гражданское право
  7. §3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн - Гражданское право
  8. Міжнародне право:5. Договір і звичай — основні джерела міжнародного права - Международное право, европейское право
  9. Міжнародне право:6. Допоміжні джерела міжнародного права - Международное право, европейское право
  10. Міжнародне право:1. Кодифікація права міжнародних договорів - Международное право, европейское право
  11. Міжнародне право:2. Кодифікація міжнародного морського права - Международное право, европейское право
  12. § 1. Міністерство юстиції, його завдання, структура та повноваження - Правоохранительные органы
  13. Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
  14. Правоохранительные органы Учебники по праву
  15. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с. - Трудовое право
  16. Індиченко С.П., Гопанчук B.C., Дзера О.В., Савченко Л.А. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 272 с. - Семейное право
  17. Міжнародне право: підручник - Международное право, европейское право
  18. Опорний конспект з курсу “СІМЕЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ” - Семейное право
  19. § 8. Міжнародні правові акти про працю - Трудовое право
  20. § 1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні - Трудовое право

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

    1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
    2. Фединяк Г. С.. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. 2000
    3. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
    4. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001