Международное право, европейское право

Міжнародне право: підручник
Міжнародне право:2. Поняття міжнародного правопорушення
Міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище. З юридичної точки зору, в якості міжнародного правопорушення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення. Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки: — міжнародна суспільна небезпека; — протиправність; — причинно-слідчий зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили; — карність. Міжнародна суспільна небезпека — це здатність міжнародного правопорушення заподіяти шкоду (завдати шкоди) відносинам і об'єктам, що охороняються міжнародним правом. Протиправність правопорушення обумовлена порушенням правил поведінки, закріплених у міжнародно-правових зобов'язаннях держав, чим порушуються права інших суб'єктів. 'Причинно-слідчий зв'язок є найважливішою ознакою правопорушення, тому що саме вона дозволяє з'ясувати, що причиною нанесеної шкоди є міжнародне правопорушення. Якщо це не вдасться з'ясувати або виявляється інша причина, відповідальність даного суб'єкта не наступає. Карність є правовим наслідком, закономірним результатом правопорушення. Признаючи певні діяння правопорушеннями, суб'єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнення правопорушника до міжнародно-правової відповідальності. У міжнародному правопорушенні, подібно внутрішньодержавному, виділяється склад міжнародного правопорушення, що являє собою сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, на підставі яких порушники залучаються до відповідальності.
Проте слід враховувати, що елементи складу міжнародного правопорушення не завжди ідентичні таким елементам у внутрішньодержавному праві. До складу міжнародного правопорушення входять: — об'єкт міжнародного правопорушення — це ті блага матеріального або нематеріального характеру, на якізазіхає міжнародне правопорушення (міжнародний правопорядок, система міжнародних відносин, що склалася, права і свободи людини, інші зазіхання на міжнародний правопорядок, установлені міжнародними зобов'язаннями); — об'єктивна сторона міжнародного правопорушення — вона виявляється у вигляді діяння суб'єкта міжнародних відносин, який порушує міжнародно-правові зобов'язання, що спричиняє міжнародно-правову відповідальність. Як і у внутрішньодержавному праві діяння міжнародно-протиправного характеру може виражатися зовні у формі як дії (активне поведінка правопорушника), так і у формі бездіяльності (невиконання суб'єктом обов'язку вчинити яку-небудь дію); — суб'єктами міжнародного правопорушення, як уже відзначалося, можуть виступати тільки держави. Деякі автори відносять до числа суб'єктів міжнародного правопорушення інших суб'єктів міжнародного права, зокрема міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. На цій підставі вони розширюють коло міжнародних правопорушень, про що більш докладно буде говоритися нижче. Вважається, що при вчиненні міжнародного правопорушення зазначеними суб'єктами, за винятком міжнародних організацій, в остаточному підсумку відповідальність усе ж буде нести держава: а) держава буде нести міжнародну відповідальність за дії свого законодавчого органу у разі прийняття останнім закону або іншого нормативного акту, що йде врозріз із міжнародними зобов'язаннями даної держави (наприклад, при обнародуванні законодавчого акту про одностороннє обмеження прав іноземців, що знаходяться на території цієї держави), або неприйняття закону або іншого нормативного акту, необхідного для виконання її міжнародного зобов'язання (міжнародна відповідальність у цьому випадку наступить тільки у разі, якщо це заподіяло моральну або матеріальну шкоду); б) держава найбільш часто несе міжнародну відповідальність за діяння своїх виконавчих органів (міністерств і відомств, армійських і поліцейських під розділів, прикордонних і спеціальних служб, навіть за дії органів нижчої ланки виконавчої влади); в) міжнародна відповідальність держави може мати місце і внаслідок порушення її міжнародних зобов'язань діяннями органів судової влади. Звісно ж, питання відповідальності держави за дію своїх судових органів є дуже складним, адже загальновідомо, що невід'ємною рисою суверенної і демократичної держави є повага незалежності і самостійності судової влади. Але не слід забувати і те, що, незважаючи на свою незалежність від інших гілок єдиноїдержавної влади і підпорядкування тільки закону, суди є органами держави, тому їхнє поводження розглядається в міжнародній практиці як поводження самої держави; г) держава несе міжнародну відповідальність за протиправне поведінку її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати державно-владні функції (мається на увазі діяння її посадових осіб). Причому держава не може ухилитися від відповідальності, посилаючись на ті обставині, що відповідно до внутрішнього законодавства ці дії не слід було чинити або слід було вчини ти іншим чином. Недарма в статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплене положення, відповідно до котрого держава «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання нею договору»; д) держава несе міжнародно-правову відповідальність, якщо її фізична особа, що не володіє офіційним державним статусом, своїми діями зазіхає на права й інтереси іншої держави, що охороняються міжнародним правом, — за незабезпечення захисту цих прав та інтересів (замах на честь і гідність, життя і здоров'я представників іноземної держави, на честь і гідність іноземної держави, образа її прапора і герба, напад на її дипломатичне представництво та ін.). Тут слід мати на увазі, що відповідальність держави наступає не за самі дії фізичних осіб, а за невиконання своїх зобов'язань із забезпечення прав і законних інтересів іноземної держави на своїй території, що стало можливим у результаті бездіяльності державних органів та їхніх посадових осіб, покликаних захищати ці права й інтереси.
У відношенні відповідальності міжнародних організацій, зокрема міжнародних міжурядових організацій, слід зазначити, що доктрина і практика міжнародного права виходять із того, що міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права є і суб'єктами міжнародно-правової відповідальності. Проте в силу того, що міжнародні організації є досить молодим суб'єктом міжнародного права, проблема їх міжнародно-правової відповідальності знаходиться в стадії розробки. Водночас у доктрині складається думка, що міжнародна відповідальність міжнародної організації грунтується на її правосуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність носить специфічний характер, її обсяг і межі неоднакові, тому що вони залежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнародних організацій. Відповідальність міжнародної організації може виникнути у разі порушення її органами і посадовими особами як статутних положень організації (внутрішнього права організації), так і загальних норм міжнародного права. Не знімається питання про відповідальність міжнародної організації і при порушенні нею (її органами) норм внутрішньодержавного права. В даний час у ряді міжнародних договорів містяться певні положення про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, стаття 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях (економічній, соціальній, культури і т.д.). У відповідності зі статтями V і XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 року, міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, відповідає за будь-яку заподіяну цим об'єктом шкоду. При цьому несуть відповідальність і держави, що беруть участь у такій організації, — суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у відношенні правопорушника до вчиненого ним діяння і його наслідків і виявляється у формі провини. Проте в міжнародній доктрині у відношенні провини єдина думка відсутня. Слід зазначити, що й у міжнародній практиці і доктрині склалася думка, що будь-яка міжнародно-протиправна поведінка держави винна. Водночас деякі вчені думають, що суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення може виражатися як у формі наміру, так і у формі необережності. Але міжнародна доктрина, як правило, не використовує розподіл наміру на прямий і непрямий, а необережності — на злочинну недбалість і злочинну самовпевненість. Тому в міжнародних конвенціях дуже часто використовують терміни «навмисне», «переднавмисне» і т.д. Більш того, деякі склади міжнародних злочинів сконструйовані таким чином, що суб'єктивна сторона як обов'язковий елемент складу правопорушення в них відсутня. Мова йде про так звану «відповідальність незалежно від провини», зокрема про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, зброєю масового знищення, повітряними силами, космічними об'єктами, ядерними об'єктами і т.д.).
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с. - Теория государства и права
  2. Правовий статус особи: поняття, види. Конституційне закріплення прав людини в Україні - Теория государства и права
  3. Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права (предмет і система) - Международное право, европейское право
  4. Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  5. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  6. Розділ 10. Міжнародні перевезення - Международное право, европейское право
  7. Розділ 14. Позадоговірні зобов´язання - Международное право, европейское право
  8. § 3. Принципи діяльності адвокатури - Адвокатское право
  9. § 5. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини - Адвокатское право
  10. Адвокатура України - Адвокатское право
  11. 3.6. Об´єднання громадян - Административное право
  12. 4.1. Методи державного управління - Административное право
  13. 11.2. Контроль та його види - Административное право
  14. § 5. Інформаційна культура юриста - Правовая деонтология
  15. § 4. Промова державного обвинувача - Риторика
  16. § 3. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки - Экологическое право
  17. § 3. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  18. § 1. Поняття та особливості суб´єктивного права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  19. 104 . Характеристика злочинів за м/н правом. - Шпаргалки по праву
  20. Нормативно-правові акти - Хозяйственное право

Другие научные источники направления Международное право, европейское право:

    1. Тиунов. Международное гуманитарное право: Учебное пособие. 1998
    2. Фединяк Г. С.. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. 2000
    3. Ушакова Н.А.. Международное право: Учебник. 2000
    4. Шумилов В.М.. Международное публичное экономическое право. Учебное пособие. 2001