Кримминалистика

Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. Ч.1. — X.: КонCУM, Основа, 1999. — 416 с.
6.2. Виникнення криміналістики в Україні
На початку XX ст. почали бурхливо розвиватися спеціальні галузі знань, на основі яких створювалися нові експертні установи. У 1912р. припинила своє існування Державна судово-фотографічна лабораторія при прокуратурі Судової палати в Петербурзі, замість неї було створено Кабінет науково-судової експертизи з фотографічними, кримінально-технічними та хімічним відділами.

Кабінети з аналогічними функціями були відкриті у 19 It-1914 pp. також у містах Києві, Харкові, Москві, Одесі. Саме в 1912р. в Україні виникли державні експертні криміналістичні установи.

Після збройного повстання більшовиків в Україні було ліквідовано стару судову систему — поліцейські та слідчі органи. Ведення слідства було покладено на постійних суддів, кримінальні справи розглядалися колегіальне в місцевих народних судах. На той час збереглися Київський та Одеський кабінети науково-судової експертизи. Петербурзький кабінет згорів, а Московський взагалі припинив своє існування. Експертні установи залишилися тільки в Україні.

Українські кабінети науково-судової експертизи працювали з перервами внаслідок обставин, що постійно змінювалися. Так, у 1920 p. пограбована білополяками, тимчасово припинила свою роботу саме така установа у Києві.

У 1918р. (З грудня) було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію, 14 лютого 1919 p. — прийнято "Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919р. — декрет "Про народний комісаріат юстиції", котрий здійснював контроль за діяльністю судів та слідства. Для цього в структурі юстиції було створено контрольно-слідчий відділ.

У 1919р. (16 квітня) прийнято декрет про заснування посади верховних народних слідчих, яких призначав нарком юстиції. Внаслідок законотворчої діяльності в Україні було створено систему слідчих органів, в яку входили народні слідчі та їх помічни-

' Див: Дулов А.В.. Kphwe П.Ф.

Из истории криминалистической експертизи в РОССИИ. М., 1959. С:. 156.

51

Розділ І. {і'пі(іпщ(ігія науки криміналістики

ки, котрі перебували при контрольно-слілчих підвідділах місцевих юридичних виділів: особливі народні слідчі - при ревтрибуналах і верховні народні слідчі у складі контрольно-слідчих відділів НКЮ.

Відразу ж після перемоги збройного повстання у 1917р. були створені Центророзіиук Росії та відповідно Центророзшук України, котрі проводили узгоджену політику. Разом з тим українська міліція багато в чому діяла самостійно, не чекаючії вказівок із центру, особливо це стосувалося реєстрації злочинщв.

У 1920 р. Всеукрревком ухвалив "Положення про організацію відділу криміїїального розшуку", згідно з якім губвіддши зобов'язувалися вести реєстрацію злочинщв. Проте центр не забезпечив ведення реєстрації методичними вказівками і технічними засобами. В Україні місцеві ентузіасти самостійно впроваджували таку реєстрацію, організовували реєстраційні бюро. Так, начальник Полтавського губрозшуку доповідав: "Доводжу, що облагодження регбюро організовано мною без будь-яких інструкцій..." Бюро і вся його робота виконується суто практичним способом. З метою збереження бланків (дактилокарток) обмежилися виготовленням таких лише в одному примірнику " '. Інструкції щодо роботи реєстраційних бюро складалися місцевими підрозділами розшуку, як це було, наприклад, у Миколаєві. Реєстрація здійснювалася шляхом опису особи за ознаками зовнішності з наступнім створенням алфавітних картотек. З 1921 p. Центророзіиук України запровадив й і ні пі методи реєстрації, зокрема дактилоскопічну і антропологічну за методом А. Бер-тільона. Інструкція, надіслана з центру, орієнтувалася на вимірювання 11 ознак злочинця. Українські спеціалісти запропонували вимірювати ще одну ознаку — ширину дуги вилиці, що згодом було відображено в інструкції центру.

Розшук злочинця в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого було прийнято "Інструкціїо щодо складання словесного портрета", рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. Таким чином, ще до входження України до .складу СРСР на її території передбачалися три види реєстрації злочинщв: 1) алфавітна; 2) фотографічна; 3) дактилоскопічна. Створювалися відповідні картотеки, альбоми злочинщв, котрі розшукувались, злодіїв-рецидивістів, крадіжки реєсгрувалися за способом вчинення злочішу, існували картотеки за кличками і т.п.

У 1922 p. губвіддши розшуку були обладнані засобами дак-тилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалася єдина дактилоскопічна десятипальцев а картотека.

Див.: Украинский центральный архив революции-за 1921 г. Дело №485. Л.52.

52

/ іавсі 6. Виникнення, спіанінпення і сучасний стан...

У 1923 p. було запроваджено реєстрацію всіх засуджених до позбавлення во.ц та примусових робіт. Методика застосування дактилоскопічного облії<у була такою. Агент кримінального розшуку районної ланки під час затримання злочинця дактилос-коліював його (виготовлював дві дактилокартки), а начальник-відділу надсилав їх до губернського реєстраційного бюро. Там спеціаліст-дактилоскопіст виводив формулу і перевіряв дані за картотекою. Якщо в картотеці виявляли таку ж картку, то дак-тилоскопіст складав протокол пізнавання особи за дактилоскопічною картотекою. Цей протокол разом з примірником дактилокартки відсилали адресатові, який надіслав картку, де здійснювалося розслідування. Якщо в картотеці не містилися потрібні відомості, то надіслана картка вливалася в масив губвідділу розшуку, а ії другий примірник з виведеною формулою повертали в район дія формування місцевої картотеки. Слід зазначити, що пізнавання за дактилоскопічною картотекою здійснював досвідчений дактилоскопіст, який і складав протокол пізнавання. Зараз цю операціїо здійснює експерт (KB) за дорученням слідчого, оперативного працівника, він також складає довідку або висновок експерта.

Постановою Раднаркому УРСР від 10 квітня 1923р. у містах Харкові, Києві, Одесі було створено кабінети науково-судової експертизи, які поновили свою роботу на базі раніїве утворених кабінетів. Вони виконували функції проведення судових експертиз і надання практичної допомоги під час розслідування конкретних злочинів, були осередками запровадження наукових знань у слідчу і судову практику.

25 квітня 1925р. Раднарком УРСР ухвалив нове "Положення про кабіїїети науково-судової експертизи", згідно з яким вони стали займатися не тільки проведенням експертиз, а й науковими дослідженнями.

У жовтні цього ж року кабінети науково-судової експертизи були перетворені в інститути науково-судової експертизи. Відтоді власне й розпочинається плідна науково-дослід-ницька та екс-nqi-raa діяльність експертних установ України, на базі яких сформувалася nqiuia школа українських професорів-криміналістів:

М.С. Бокаріуса, B.I. Фаворського, М.0. Петрова, М.П. Мака-ренка, С.М. Матвеева, Ю.С. Сапожнікова та ін.

Харювський іїїститут науково-судової експертизи у 1925р. очолив професор судової медицини М.С. Бокаріус. Ще в 1915 р. у своїй праці "Судебная медицина в изложении для юристов" віїі ставив питання про обов'язкове викладання судової медицини на юридичних факультетах ушверситетш. За його безпосередньою частю на юридичному факультеті Харгавського університету почали викладати курс криміналістики.

53

Розділ і.

Мепіоііи.іигія науки кршііча-'іістикч

Монографію М.С. Бокаріуса "Судебно-мсдицинское микроскопическое и микрохимическое исследование вещественных доказательств" (1910) уперше було видано в Україні. Вш також видав монографію "Первоначальный наружный осмотр трупа при ми-лицейском розыскном дознании" (1925), яка мала неабияке значення для подальшого розвитку теорії та практики судової експертизи.

М.С. Бокаріус, ім'я якого нині носить Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз, був засновником журналу "Архив криминологии и судебной медицины", котрий почав виходити з 1926 р. Разом з М.С. Бокаріусом в інституті працювали відомі криміналісти О.А. Єлісєєв, С.Д. Каплан, В.Я. Павленко, які залишили помітний слід у науково-судовій експертизі. О.А. Єлісєєв ще у 1924 p. видав "Справочный подручный альбом для работников уголовного розыска при составлении словесного портрета".

nqiuri директори Київського інституту науково-судової експертизи B.I. Фаворський, М.0. Петров, Ю.С. Сапожніков, Б.0. Вахліс були не тільки організаторами науки, але й зробили істотний внесок у практику судової експертизи, запровадивши гістологічні та фізико-хімічні методи дослідження речових доказів.

Одеський інститут науково-судової експертизи очолив професор С.М. Матвеев, спеціаліст у галузі ідентифікації вогнепальної зброї за стріляними кулями. Він розробив оригінальну методику визначення напрямку руху кулі, котра проходить крізь скло, що дало змогу встановлювати, з якого боку скло розбито кулею (дробом). Це "правило Матвеева" й зараз застосовується в криміналістичній експертизі й судовій практиці. Перший завідувач одеського кабінету науково-судової експертизи М.П. Макаренко займався методикою розслідування злочинів. Його монографія "Техника расследования преступлений" була однією з перших праць світової криміналістики.

Такими відкриттями, досягненнями, успіхами закінчився перший етап становлення і розвитку криміналістичних знань в Україні.

Другий етап пов'язаний з відбудовою зруйнованого господарства України у складі СРСР, проведенням нової економічної політики. Цей період характеризується зростанням злочинності, посиленням репресій з боку як центральних, так і місцевих органів влади. Масові репресії, пов'язані з проведенням суцільної колективізації, призвели до голодомору в Україні (1932 - 1933 pp.).

Продовжували функціонувати створені в перший період криміналістичні експертні підрозділи. Поступово на змін}' старім

54

Гливи 6. Виникнення, становления і сучасний стан...

кадрам почала приходити молодь з новими ідеями, іншим баченням криміналістичних проблем. До Харківського інституту науково-судової експертизи прийшли М.М. Бокаріус, С.Д. Каплан, В.0. Развадовський, С.Л. Ціон, Є.Ф. Развадовський та ін., до Київського — C.I. Тихенко, М.М. Зюскін, Б.Р. Киричинський, О.Ю. Брайчевська, T.I. Барабаш та інші. Згодом вони стали провідними вченими-спеціалістами в галузі судової медицини. Так, М.М. Зюскін запропонував методику фіксації слідів на кулях методом прозорих реплік, розробив фотографічний метод контрастування цціяхом застосування сенсибілізованих фотоматеріалів, який і нині використовується експертами, Б.Р. Киричинський першим запровадив інфрачервоні, ультрафіолетові та рентгенівські випромінювання в технічне дослідження документів. Його методики дослідження скла, матеріалів письма й зараз використовуються експертами. Наукова праця Б.Р. Киричинського "Судебная радиология" (1969) надала поштовху до впровадження в криміналістику радіологічних методів дослідження.

Третій період розвитку криміналістики в Україні розпочався вже після Другої світової війни відновленням діяльності інститутів науково-судових експертиз.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. 6.3. Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні - Кримминалистика
  2. Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
  3. 6.2. Виникнення криміналістики в Україні - Кримминалистика
  4. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с. - Трудовое право
  5. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с. - Теория государства и права
  6. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. Ч.1. — X.: КонCУM, Основа, 1999. — 416 с. - Кримминалистика
  7. Індиченко С.П., Гопанчук B.C., Дзера О.В., Савченко Л.А. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 272 с. - Семейное право
  8. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с. - Гражданское право
  9. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с. - Гражданское право
  10. Організація судових та правоохоронних органів [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/І. Є. Марочкін, В. В. Афанасьев, В. С. Бабкова та ін.]; За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової, О. М. Толочка. — Харків: Право, 2000. - 272 с. - Правоохранительные органы
  11. Опорний конспект з курсу “СІМЕЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ” - Семейное право
  12. § 1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці - Трудовое право
  13. § 3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України - Трудовое право
  14. § 1. Поняття основних принципів трудового права України - Трудовое право
  15. § 1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні - Трудовое право
  16. § 3. Підстави виникнення трудових правовідносин - Трудовое право
  17. § І. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України - Трудовое право
  18. § 4. Види трудового договору - Трудовое право
  19. § 8. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - Трудовое право
  20. § 6. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) - Трудовое право

Другие научные источники направления Кримминалистика: