У ринковій економіці товарно-грошові відносини зумовлюють існування таких зобов'язань, які пов'язані з наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими ознаками. Це дає можливість поповнити оборотні кошти учасників товарно-грошових відносин.
Такі зобов'язання, що виникають у зв'язку з наданням коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення, в літературі називають кредитними зобов'язаннями.
В юридичній літературі тривалий час точиться дискусія про роль кредитних зобов'язань у цивільних правовідносинах. Одні автори вважають, що кредитні зобов'язання виконують допоміжну функцію, яка пов'язана з обслуговуванням основного зобов'язання з передачі майна, виконання робіт, надання послуг , інші — що кредитні зобов'язання є автономними І виділяють їх у конкретні види договірних правовідносин .
Слід зазначити, що зобов'язання з кредитування виникають не тільки тоді, коли має місце надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді, коли сторона основного зобов'язання (купівля-продаж, підряд і т.д.) надала іншій стороні відстрочку виконання зобов'язання (сплатити гроші, передати майно, виконати роботи, надати послуги).
У зв'язку з цим у юридичній літературі визначаються дві основні форми кредиту—грошовий і комерційний . Грошовий кредит — це відносини по передачі грошей або замінимих речей у власність боржника із зобов'язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей або речей. Комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов'язання за основним договором (купівля-продаж, підряд, надання юридичних послуг).
У чинному законодавстві України є поняття товарного, комерційного та фінансового кредиту (п. 1.14 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Товарний кредит — будь-яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції (робіт, послуг), передачу права власності іншому суб'єктові підприємницької діяльності або громадянину на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення більше за звичайні строки банківських розрахунків або перевищує ЗО календарних днів з дати реалізації.
Комерційний кредит — будь-яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає авансування (попередню оплату) продукції (робіт, послуг) іншого суб'єкта підприємницької діяльності з відстроченням дати реалізації (набуття права власності), якщо таке відстрочення більше за звичайні строки поставки або перевищує ЗО календарних днів з дати здійснення авансового платежу. Не вважаються комерційним кредитом форвардні і ф'ючерсні операції з продукцією сезонного виробництва або цінними паперами і валютними цінностями, а також операції з товарними і валютними опціонами, що передбачають перехід права власності на таку продукцію (цінні папери і валютні цінності) в момент здійснення розрахунків за форвардним, ф'ючерсним або опціонним договорами .
Фінансовий кредит — будь-яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позичку на певний строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих відсотків у грошовій формі або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності та нематеріальні активи, надані в заставу.
Слід зазначити, що відповідно до ст. З Закону України Про банки і банківську діяльність", операції по залученню і розміщенню грошових вкладів і кредитів можуть проводити тільки банки.
Питання про те, що тільки банки можуть надавати грошові кредити, сьогодні є спірним у літературі (Д.Д. Лілак) і однозначно не вирішеним у законодавстві.
Право власника кредитувати інших за рахунок власного майна або майна, що перебуває у нього в повному господарському віданні (оперативному управлінні) випливає з його повноважень власника, які викладені у статтях 2, 4,19, ЗО та 37—39 Закону України "Про власність". До майна юридичних осіб належать основні фонди та оборотні кошти в національній та іноземних валютах. Це, зокрема, випливає із законів України "Про власність" (статті 1, 22—29, 34, 35 та 39), "Про підприємства в Україні" (ст. 10), "Про господарські товариства" (ст. 12) та "Про товарну біржу" (ст. 13).
Отже, аналіз названих законодавчих актів свідчить, що надавати грошові кредити в Україні, крім банків, можуть підприємства та інші юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми їхньої діяльності та форми власності на їхнє майно.
Визначаючи кредитні відносини банків та інших суб'єктів, слід зазначити, що останні мають право кредитувати тільки за рахунок власних коштів, а банки мають виключне право надавати грошові кредити за рахунок як власних, так і залучених коштів . Такий висновок є результатом тлумачення чинного законодавства України.
У правовій літературі були пропозиції віднести грошові кредити, що їх надають суб'єкти підприємницької діяльності за рахунок власних коштів, до комерційних кредитів .
Підсумок дискусіям щодо форм кредиту підбиває проект ЦК України.

Він визначає дві основні форми кредиту — банківський (ст.1115) і комерційний (ст.1118).
Відповідно до названих норм проекту ЦК України банківське кредитування здійснюється спеціальним суб'єктом (банком або іншою кредитною організацією).
Банківське кредитування, як форма кредиту, давно визнано в юридичній літературі .
Далі йтиметься про кредитні договори, що опосередковують відносини банків та інших кредитних організацій по наданню коштів позичальникам кредитів.
aaan2.2 Правова природа кредитного договору. aaak
sssnВ юридичній літературі немає єдиної точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають його самостійним договором цивільного права , інші— різновидом договору позики.
Основна теоретична проблема, яку розглядали представники названих точок зору, стосувалася реальності та консенсуальності кредитного договору, а також його односторонності та двосторонності.
На цю проблему дуже влучно вказала Л.Г.Єфімова . Різницю точок зору вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладення договору банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Прибічники "реальності" кредитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього характеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника банківської установи. Договір вважався укладеним з моменту зарахування грошей на рахунок клієнта і розглядався як реальний.
Прибічники "консенсуальності" договору банківського кредиту розглядали вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже сам договір — як консенсуальний і двосторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання керівником банку заяви.
На теоретичне і практичне значення цього питання вказував Е.Г. Полонський: "Визначення договору реальним і одностороннім привело б нас до визнання того, що банк не має обов'язку перед госпорганами по наданню кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав госпоргану".
Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М.М-Агаркова, яку він виклав, аналізуючи статті 218 і 219 Цивільного кодексу РРФСР1922р.
Ст.ст.218 і 219 ЦК регулюють договір про відкриття кредиту у формі позики у складі "попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики" (попередній договір позики).
Попередній договір позики може бути двостороннім або одностороннім. У разі двостороннього попереднього договору позики обидві сторони — майбутній кредитор і майбутній боржник — обопільне зобов'язані: перший — надати позику, другий — прийняти позику. При укладенні одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки для однієї сторони — майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)" .
Така позиція знайшла підтримку в юридичній літературі .
Аналіз статей 1115 і 1117 проекту ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що кредитний договір — різновид договору позики.
В частині 2 ст.1115 проекту ЦК України є пряма вказівка на те, що до відносин за кредитним договором застосовуються правила, передбачені для договору позики, якщо інше не передбачено правилами для кредитного договору і не випливає з його суті.
aaan2.3 Поняття, сторони та форми кредитного договору. aaak
sssnЗа кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити за неї відсотки.
В юридичній літературі до останнього часу немає єдиної точки зору щодо моменту, з яким пов'язано виникнення кредитної угоди. Як зазначалось раніше, основна теоретична проблема стосується реальності і консенсуальності кредитного договору.
З аналізу нормативних актів, які за нинішніх умов регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, можна зробити висновок, що кредитний договір є консенсуальним. Це випливає з тлумачення нормативних актів Національного банку України, зокрема Положення про кредитування (постанова НБУ від 28 вересня 1995р. № 246), Правил проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України (постанова НБУ від 20 травня 1994р. № 97), Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування (постанова НБУ від 21 лютого 1996р. № 37) та ін.
Поняття кредитного договору, запропоноване проектом ЦК України (ст.1115), дає можливість визначити кредитний Договір, як консенсуальний, з особливістю, передбаченою ст.1117 проекту. Ця особливість полягає в тому, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення процедури визнання позичальника неплатоспроможним або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернена своєчасно. З іншого боку, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.
Кредитний договір може бути дво- або багатостороннім. Із кредитної угоди виникає обов'язок банку надати кредит І обов'язок позичальника повернути його. З огляду на те, що чинне законодавство України передбачає здійснення консорціумного кредитування, кредитний договір може бути багатостороннім.
Банківські консорціуми оформляються шляхом відповідного договору для здійснення кредитування програм із значними обсягами. У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька позичальників. Кредитні взаємовідносини між консорціумом та позичальником (позичальниками) регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники. Після підписання кредитна консорціумна угода набуває юридичної сили і є обов'язковою для виконання всіма учасниками угоди.
Кредитний договір завжди є сплатним. Як правило, позичальник сплачує за кредит відсотки. Розмір відсотків та порядок сплачування їх визначають у договорі сторони залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про банки і банківську діяльність" регулювання процентних ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ України здійснює Національний банк України шляхом встановлення відсоткової облікової ставки.
У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.
Таким чином, якщо відсоткова ставка за наданий кредит встановлена договором, банк в односторонньому порядку не має права змінити цю умову договору навіть у разі підвищення відсоткової ставки НБУ. За таких обставин відповідні зміни до договору мають бути внесені у порядку, встановленому ст. 11 Господарчого процесуального кодексу України. До внесення зміни до договору щодо процентної ставки за кредит сторони і Господарчий суд мають виходити із ставки, передбаченої договором.
Порядок сплати відсотків за строками (помісячне, поквартально і т.д.) сторони встановлюють у договорі.
Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Відповідно до чинного законодавства України кредитодавцем можуть бути Національний банк України, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ на залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, і банківські консорціуми (тимчасові об'єднання банків, які створюються для кредитування шляхом укладення відповідного договору). Згідно з ч. 5 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" здійснення операцій, пов'язаних з видачею кредитів, іншим юридичним особам, крім банків, забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України. Враховуючи, що на цей час законодавство України не передбачає таких випадків, слід вважати договори кредитування, в яких кредитодавцем виступає не банк (фінансово-кредитна установа), такими, що не відповідають вимогам закону. До таких договорів необхідно застосовувати наслідки, передбачені ст. 48 ЦК України .
На практиці виникають також проблеми, пов'язані з тим, що кредитні договори з господарюючими суб'єктами укладають структурні одиниці комерційних банків (відділення, філії). Якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), то вона має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. В разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, визнається недійсним (ст. 48 ЦК).
Якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому схвалив цю угоду, то в такому разі є підстави керуватися ст. 63 ЦК України .
Позичальниками кредиту можуть бути юридичні і фізичні особи, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.
Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання кредиту або відмову.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
— забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;
— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, додержання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);
— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);
— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.
Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.
Крім того, слід мати на увазі, що залежно від виду кредиту позичальником, як стороною кредитного договору, може бути особа, яка має спеціальні властивості. Так, позичальниками іпотечного кредиту можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Споживчий кредит надається фізичним особам—резидентам на придбання товарів тривалого користування та послуг. Ломбардний кредит надає Національний банк України комерційним банкам під забезпечення державних цінних паперів, випущених Міністерством фінансів України, список яких затверджується Правлінням НБУ. Як виняток, за рішенням Правління НБУ під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися й інші цінні папери.
Кредитний договір має особливий предмет, в якості якого завжди виступають кошти (національна або іноземна валюта). Відповідно до кредитного договору кредитодавець зобов’язується надати позичальникові кошти на умовах і в розмірі, що передбачені договором, у власність (повне господарське відання, оперативне управління). Інші речі, визначені родовими ознаками, не можуть бути предметом кредитного договору.
Саме цим кредитний договір відрізняється від договору майнового найму, згідно з яким наймач зобов'язаний повернути індивідуально-визначену річ.
Позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути визначену суму грошей, а не конкретні купюри.
Як правило, кредитодавець надає позичальникові кредиту безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника. У готівковій формі кредит може надаватися для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції, а також фізичним особам—резидентам при наданні споживчого кредиту.
Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.
Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку.

Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. Якщо позичальник не може сплатити борг, він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.
Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладення угоди про надання кредиту.
Залежно від умов надання і використання коштів, порядку повернення заборгованості і т.д. в юридичній літературі визначають різні типи кредитних договорів .
Контокоректний кредит характеризується в літературі як класична форма кредиту . Він надається позичальникові у різних формах: в готівковій, банківського переказу і т.п.
Акцептний (рамбурсний) кредит використовується, як правило, для поповнення оборотних коштів. При акцептному кредиті позичальник оформляє переказний вексель, вказуючи платником банк. Банк акцептує вказаний вексель за умови, що позичальник надасть банкові покриття векселя до настання терміну платежу по ньому.
Авальний (гарантований) кредит пов'язаний з наданням кредитодавцем гарантій виконання позичальником грошового зобов'язання за цивільно-правовою угодою, яка опосередковує купівлю-продаж товару, надання послуг, виконання робіт.
aaan2.4 Форма кредитного договору.aaak

sssnЗакони, чинні в Україні, які регулюють кредитний договір, зокрема глава 33 ЦК України і Закон України "Про банки і банківську діяльність", не передбачають вимог щодо форми і змісту кредитного договору. Вбачається, що у цьому питанні за нинішніх умов слід виходити з норми п. 15 Положення Національного банку України "Про кредитування" (постанова Правління НБУ від 28 вересня 1995р. №246).
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Стаття 1116 проекту ЦК України передбачає просту письмову форму кредитного договору. Особливість форми кредитного договору полягає в тому, що недодержання письмової форми не має наслідком визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до ст.820 ЦК Російської Федерації кредитний договір, з умовою його абсолютної недійсності (нікчемності), має бути укладений у письмовій формі. На мою думку, в цьому є певні переваги норми ст.1116 проекту ЦК України. Адже обов'язкова письмова форма кредитного договору дає можливість позичальникові уникати повернення кредиту, якщо кошти фактично будуть надані без належного оформлення договору.
Як і всі інші угоди, кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. У зв'язку з цим необхідно враховувати, що статутні документи юридичних осіб часто встановлюють обмеження повноважень керівників при укладенні кредитних угод на значні суми. В літературі з цього приводу були висловлені думки про те, що підписання кредитного договору особою, яка не має відповідних повноважень, не тягне за собою визнання кредитного договору недійсним .
tttn3. Порядок отримання і забезпечення кредиту tttk
aaan3.1 Порядок отримання кредитуaaak
sssnДля отримання кредиту позичальник має звернутися в банк з заявою, клопотанням або листом, в яких повинно бути зазначено: назву банку, позичальник, назва підприємства, юридична адреса, контактний телефон, хто керівник підприємства, зміст заявки, мета кредиту, процентна ставка за його користування, періодичність сплати відсотків, вартість кредиту, дата його погашення, кредитні ресурси, форма власності, організаційно-правова форма, вид діяльності, характеристика продукції, що виробляється, розмір статутного фонду, розрахунковий рахунок, відомості про державну реєстрацію, реєстрацію у податковому та статистичному органі, зобов'язання по одержаних раніше кредитах, сума дебетових за останні 12 місяців, середньомісячні надходження на розрахункові рахунки, інформація про наявний фінансовий орган, висновки відповідних органів, що підтверджують достовірність балансових даних, валюта балансу, дебіторська заборгованість, в тому числі прострочена, власні кошти, балансовий прибуток, збитки, собівартість виробництва продукції, що реалізується, його рентабельність, обсяг експорту, категорія позичальника, забезпечення повернення кредиту.
При цьому банк може витребувати: статут суб'єкта підприємницької діяльності, картку із зразками підписів, зразки печатки, довідку про майно, що підлягає заставі, угоди на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, баланс за останню звітну дату, бізнес-план, розшифровку кредиторської та дебіторської заборгованості.
Також звертається увага на сигнали з історії позичальників: розпливчата інформація про позичальника; фінансова його неспроможність.
Сигнали, які відображають підприємницьку діяльність позичальника: слабкий контроль його за своїми дебіторами; коло постачальників і покупців; позичальник займається діяльністю, яка на даний час зазнає певних проблем.
Сигнали, які стосуються організації кредитування: позичальник не визначив чітку ціль, на яку заявлено кредит; відсутні резервні джерела погашення кредиту (застава); кредитна заява недостатньо обгрунтована.
Необхідно звертати увагу на сигнали, які стосуються управлінської діяльності позичальника: невисокі моральні якості керівника підприємства; його характер; часта зміна керівництва.
Банки можуть розробляти методику тестування оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника:
— Клас А (позичальник надійний);
— Клас Б (позичальник з мінімальним ризиком);
— Клас В (позичальник з середнім ризиком);
— Клас Д (позичальник з повним ризиком).
Критерієм оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути забезпеченість власними коштами, не менше як 50 відсотків усіх його видатків, репутація позичальника, оцінка продукції, що випускається, економічна кон'юнктура (тобто перспективи розвитку позичальника). Всі необхідні відомості про нього мають систематизуватись у його кредитній справі, яка зберігається в банку, що видає кредит, і має містити:
— матеріали з надання кредиту (кредитний договір);
— фінансово-економічну інформацію (бухгалтерія, баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес плани);
— матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм).
На підставі зібраних матеріалів вивчається, аналізується діяльність позичальника, визначається його кредитоспроможність, прогнозується ризик неповернення кредиту.
Забороняється видавати кредити позичальнику на: покриття збитків господарської діяльності; формування та збільшення статутного фонду .
Якщо у позичальника не відкритий у банку рахунок, то останній відкриває йому такий згідно з Інструкцією № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженою постановою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р.
Коли позичальник отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей за контрактом, угодами, він повинен надати в банк копії цих контрактів, угод та інші документи, що стосуються заходу, в результаті здійснення якого передбачається погашення кредиту. При отриманні його на спорудження об'єктів (будівництво) позичальник має надати в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним екологічним нормам; висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують додержання встановлених норм, а також контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт. Отримуючи кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, позичальник має надати прогнозовані розрахунки про необхідність в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Курсовые работы по праву:

Курсовая работа. Банкротство, как условие прекращение деятельности юридических лиц. 2001

Курсовая работа. Вещественные доказательства в гражданском процессе: понятие, виды, особенности исследования и оценки. 2001

Курсовая работа. Гражданские процессуальные правоотношения. 2001

Курсовая работа. Обвиняемый и гарантии его процессуальных прав . 2001

Курсовая работа. Співучасть у злочині. 2009

Курсовая работа. Організація роботи в районному (міському) суді. 2009