Конституционное право

КОПЕЙЧИКОВ. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО
Місце і роль Президента системі державних України

Перша держава, в якій було запроваджено посаду президента як глави в держави і виконавчої впади, — це США, органів де Конституцією 1787 р. затверджено цей пост. Термін "президент" походить від латинського ргаеаісіепв, що означає "той, хто сидить спереду". Він застосовувався щодо головуючих на різних зборах. В Європі посада президента вперше була запроваджена у Франції та Швейцарії у 1848 р. У XX ст. розпочалось широке запровадження цього поста у багатьох країнах. Остання фаза вказаного процесу мала місце наприкінці 80-х — на початку 90-х років нашого століття, коли майже в усіх незалежних державах, які утворились після розпаду СРСР, і у країнах Східної Європи було запроваджено пости президентів. На сьогодні у світі з більш як 180 країн — членів 00Н понад 130 мають президентів.

Значне поширення інституту президентства обумовлене низкою факторів, які визначають його значення і роль у державному та суспільному житті тієї або іншої країни. Насамперед президент уособлює державу, представляє її у міжнародних зносинах.

Треба мати на увазі, що відповідно до порядку обрання президента і обсягу його повноважень розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у президентській республіці (США, Ірак, Корея) президент обирається народом і має широкі повноваження, зокрема незалежно від парламенту формує уряд і забезпечує здійснення виконавчої влади. А у парламентській республіці (Австрія, Індія, ФРН) президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрези-дентська республіка (Франція, Португалія, Болгарія). У ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за його

88

діяльністю під час формування уряду і здійснення виконавчої влади.

У нашій державі посаду Президента було запроваджено Законом від 5 липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами.

Конституція визначає Президента як главу держави. Це дає підставу говорити про нього як про уособлення держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її гілки, і обумовлює його повноваження і статус у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає як у вирішенні внутрішніх проблем країни, так від її імені і у міжнародних зносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує якогось додаткового засвідчення своїх повноважень. Вони випливають з його статусу. Як глава держави Президент України виступає в ролі арбітра у разі виникнення непорозумінь між законодавчою і виконавчою гілками влади, забезпечує єдність держави.

До основних напрямів діяльності Президента України як глави держави належить забезпечення:

1) державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади в Україні;

2) територіальної цілісності України, тобто недоторканності її кордонів іззовні, а також покладення краю спробам будь-яких сил всередині країни розчленити територію України або відділити якусь її частину;

3) відповідності внутрішньої і зовнішньої політики держави визначеним у Конституції засадам, чіткого й своєчасного реагування відповідних державних органів на будь-які порушення конституційних приписів;

4) прав і свобод людини, відповідності міжнародно-правовим актам і реальності правового статусу як особи у цілому, так і окремих категорій населення (дітей, жінок, пенсіонерів тощо).

У світовій конституційній практиці статус президента визначається по-різному.

В одних країнах (Італія, Росія, Угорщина) президент, як і в Україні, визнається главою держави, а в інших (Мексика, США) — главою виконавчої влади. У конституціях ряду держав (Франція, ФРН) місце

89

президента в системі державних органів чітко не визначено, перелічуються лише його повноваження.

Порядок обрання Президента України

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого

права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. До кандидата у Президенти Конституція України висуває певні вимоги.

Він повинен бути громадянином України. Адже неприпустимо, щоб державу очолювала особа, яка не має з нею сталих правових зв'язків, що встановлюються саме через інститут громадянства. При цьому не визначаються необхідні для кандидата обов'язкові підстави набуття громадянства України, як це робиться у конституціях ряду країн (наприклад, у США кандидат у Президенти повинен бути громадянином цієї країни за народженням). Такий підхід є втіленням закріпленого у ст. 24 Конституції принципу рівності громадян України незалежно від будь-яких ознак.

Кандидат у Президенти повинен досягти 35 років. Встановлюючи це правило, Конституція виходить із того, що у такому віці людина вже має певний життєвий досвід, достатньо здоров'я та енергії для виконання президентських повноважень. Такий же вік передбачено для кандидатів у президенти в Росії та США. У ряді держав для них встановлено вищий віковий ценз, наприклад, у ФРН — 40, а в Італії — 50 років.

Кандидат у Президенти повинен протягом десяти останніх перед днем виборів років проживати в Україні. Цей строк визнається необхідним для того, щоб він міг орієнтуватись в особливостях суспільного життя країни, а отже, й правильно визначати шляхи його удосконалення тощо. Аналогічні норми містяться й у конституціях інших держав. Так, у Росії цей строк також становить 10 років, а у США — 14.

Кандидат повинен мати право голосу, володіти активним виборчим правом і не може бути обмеженим у виборчих правах. У таких державах, як Росія і США, ця вимога прямо не фіксується, а в інших формулюється в тих або інших редакціях. Так, у ст. 84 Конституції Італії зазначено, що "Президентом республіки може бути обрана будь-яка особа..., яка користується громадянськими і політичними правами".

90

Кандидат у Президенти має володіти державною мовою, якою відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції є українська.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більш, ніж два строки підряд. Ця норма покликана запобігти тривалому перебуванню при владі однієї особи, оскільки це, як свідчить історичний досвід, часто призводить до встановлення антидемократичних державно-правових режимів. Водночас Конституція України не забороняє переобрання особи Президентом на третій строк після того, коли цю посаду займала інша особа. Конституції держав світу підходять до встановлення можливих строків перебування особи на посаді президента по-різному. Так само, як й в Україні, ця проблема вирішується у Росії та ФРН. Конституція США обмежує президентство однієї особи виключно двома строками підряд. А в Італії та Франції можливості переобрання на посаду президента конституційне не обмежуються.

Президенту України забороняється мати інший представницький мандат, тобто бути членом якихось виборних органів, а також обіймати посаду в державних або громадських органах та організаціях, займатися підприємницькою діяльністю. Ця заборона має на меті забезпечити незалежність Президента від будь-яких державних і недержавних структур. Водночас йому не забороняється займатися науковою та викладацькою діяльністю. У тих чи інших формулюваннях аналогічні норми містяться у конституціях практично всіх країн, де передбачено пост президента.

Конституція України встановлює строки проведення чергових виборів Президента та виборів, які повинні призначатись у разі дострокового припинення його повноважень. Чітке конституційне визначення чергових і позачергових виборів Президента покликане забезпечити відповідну організованість і максимально, з урахуванням потреб виборчого процесу, скоротити періоди, коли посада Президента може бути вакантною.

Новообраний Президент України приступає до виконання обов'язків не пізніше, ніж через ЗО днів, а у разі, коли Президента обрано на позачергових виборах, — у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Повноваження новообраного Президента починаються з моменту складення ним присяги народові,

91

до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. У присязі, текст якої закріплено у ст. 104 Конституції, Президент України офіційно і урочисто зобов'язується боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу, обстоювати права і свободи громадян, підносити авторитет України у світі.

Юридичне значення присяги полягає у тому, що саме з моменту її складення новообраний Президент приступає до виконання своїх повноважень як глава держави, а повноваження попереднього Президента припиняються. Конституції більшості держав, де є посада президента, передбачають необхідність складення ним присяги і містять її текст.

Конституція України встановлює недоторканність Президента, якою він користується під час виконання своїх повноважень. Її треба розглядати як особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення ним повноважень глави держави. У Конституції не розкривається зміст недоторканності Президента. Вона має дістати тлумачення у новій редакції Закону "Про Президента України". Водночас ч. 1 ст. 111 Конституції встановлює відповідальність Президента за вчинення державної зради або іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту. Винні у посяганні на них особи мають притягатися до відповідальності на підставі спеціального закону, який ще треба прийняти.

За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається довічно за умови, що вона не була усунена з нього Верховною Радою в порядку імпічменту. Крім того, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи використання його спричиняє юридичну відповідальність. Однак треба мати на увазі, що відповідні законодавчі акти на сьогодні ще не прийняті.

Повноваження Президента України

Повноваження Президента України, закріплені у Конституції, можна поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі:

1) представницькі повноваження, які дістають вияв

92

тоді, коли Президент України представляє нашу державу в міжнародних зносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав тощо;

2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради, наприклад, припинення її повноважень, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

3) повноваження у сфері законодавства, наприклад ті, що стосуються призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради;

4) повноваження, пов'язані з призначенням на посади і звільненням з посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб;

5) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони нашої країни, наприклад, ті, що пов'язані з прийняттям рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, з керівництвом Радою національної безпеки і оборони України тощо;

6) установчі повноваження (утворення та ліквідація за поданням Прем'єр-міністра міністерств та інших центральних органів виконавчої влади);

7) повноваження в галузі правосуддя (утворення судів, здійснення помилування);

8) повноваження, пов'язані з наданням громадянства України та його позбавленням, наданням притулку в Україні.

Зазначені групи повноважень нерозривно пов'язані з сутністю посади Президента як глави держави. Тому Президент не може делегувати (передавати) свої повноваження іншим особам або органам.

Президент має право видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці акти повинні створюватись на основі Конституції і спрямовуватись на виконання її положень. Водночас укази і розпорядження Президента є правовою базою для актів органів виконавчої влади.

За юридичними ознаками акти Президента можуть бути нормативними, тобто такими, в яких містяться правила загального характеру і які розраховані на багаторазове використання, та індивідуальними,

93

що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають одноразовий характер (призначення конкретної особи на посаду, нагородження тощо).

Треба зазначити, що акти Президента, які видаються ним у межах повноважень, передбачених пунктами 3—5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21—24 ст. 106 Конституції, є обов'язковими до виконання лише за умови, якщо вони скріплені підписами (контрасигновані) Прем'єр-міністра та міністра, безпосередньо відповідального за підготовку та виконання того або іншого акта.

Контрасигнатура президентських актів набула поширення в сучасному світі. У деяких країнах, наприклад у ФРН, вона, як і в Україні, передбачена лише для певної частини актів президента, в інших, наприклад в Італії, жоден акт президента не є чинним, якщо він не підписаний відповідним міністром.

Згідно зі ст. 107 Конституції при Президенті України і під його головуванням створюється Рада національної безпеки і оборони України. На неї покладено завдання координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони нашої країни.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони визначає Президент України. При цьому треба зазначити, що до її складу обов'язково повинні входити Прем'єр-міністр, міністри оборони, внутрішніх справ, закордонних справ і Голова Служби безпеки України. У її засіданнях має право брати участь Голова Верховної Ради України. Усі рішення Ради національної безпеки і оборони набувають чинності і стають обов'язковими до виконання після видання Президентом відповідних указів.

Конкретні повноваження Ради національної безпеки і оборони та порядок їх здійснення буде врегульовано спеціальним законом.

Дострокове припинення повноважень Президента України

Конституція (ст. 108) передбачає можливість дострокового припинення повноважень Президента України. Це може мати місце у разі:

1) подання Президентом заяви про складення з себе повноважень глави держави, тобто про відставку. Причини, які вважаються поважними для оголошення відставки, Конституцією не перелічено. Для набуття відставкою чинності

94

Президент повинен на засіданні Верховної Ради особисто оголосити заяву про неї. Виголошення заяви про відставку вщ імені Президента іншими особами не допускається, а у разі здійснення цього не має ніякої юридичної сили;

2) неможливості виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я. Для встановлення юридичної значущості цієї підстави потрібна наявність певних факторів. Насамперед необхідний медичний висновок з посиланням на те, що за станом здоров'я Президент не може виконувати покладені на нього повноваження глави держави. З цим висновком Верховна Рада звертається до Верховного Суду України, який перевіряє законність складення медичного висновку і після цього звертається до Верховної Ради з поданням щодо встановлення неможливості виконання Президентом своїх повноважень. Це подання розглядається на засіданні Верховної Ради, на якому і приймається рішення по суті. При цьому рішення про неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я набуває сили лише за умови, коли за нього проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 226 народних депутатів.

Конституція не уточнює, яка медична установа має готувати відповідний висновок, а також те, яка кількість депутатів і у якому порядку повинна подавати до Верховного Суду звернення щодо стану здоров'я Президента. Тому ці питання потребують врегулювання спеціальним законом;

3) усунення з поста Президента в порядку імпічменту, тобто на підставі сформульованого у прийнятому за спеціальною процедурою рішенні Верховної Ради обвинувачення Президента у вчиненні ним державної зради або іншого злочину.

Процедура імпічменту починається у разі, коли відповідне звинувачення Президента підтримується не менш як 226 народними депутатами (більшістю від конституційного складу Верховної Ради України). Після цього Верховною Радою створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої входять депутати і обов'язково спеціальний прокурор та спеціальні слідчі, які є професійними спеціалістами. Результати роботи цієї комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, в ході якого, за наявності підстав, може бути прийнято рішення про звинувачення Президента України. Таке рішення набуває чинності, якщо воно прийнято не менш як двома третинами від конституційно-

95

го складу Верховної Ради, тобто голосами не менш як 300 народних депутатів України.

Після прийняття вказаного рішення справа передається до Конституційного Суду України, який розглядає її з точки зору додержання передбаченої Конституцією процедури розслідування і розгляду на попередніх етапах. При позитивному рішенні Конституційного Суду справа передається до Верховного Суду України, який дає висновок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, мають ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада дістає право прийняти рішення про усунення Президента з його поста. Таке рішення набуває чинності, якщо за нього проголосувало не менш як три чверті від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 338 народних депутатів України;

4) смерті особи, яка перебувала на посту Президента.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України на вказаних підставах на період до обрання і вступу на пост нового Президента виконання президентських обов'язків покладається на Прем'єр-міністра України. Однак у цей період Прем'єр-міністр не може здійснювати деякі повноваження, що є прерогативою Президента, який обирається відповідно до передбаченої Конституцією процедури. Зокрема він не може призначати референдум, припиняти повноваження Верховної Ради, скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо.

Розгляд конституційних повноважень Президента України та умов їх здійснення дає підстави для висновку про те, що в Україні сформувалась республіка напівпрези-дентського типу.

96

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Конституционное право:

    1. США. КОHСТИТУЦИЯ СОЕДИHЕHHЫХ ШТАТОВ АМЕРИКИ. 1787
    2. Япония. КОHСТИТУЦИЯ ЯПОHИИ. 1947
    3. ФРГ. ОСHОВHОЙ ЗАКОH ФЕДЕРАТИВHОЙ РЕСПУБЛИКИ ГЕРМАHИИ . 1949
    4. Б.А. Страшун. Конституционное (государственное) зарубежных стран учебник в 4 томах. Т.1.. 1993
    5. Б.А. Страшун. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Т. 2.. 1995
    6. А. Е. Козлов. Конституционное право: Учебник. 1997
    7. n/a. КОHСТИТУЦИОHHЫЕ АКТЫ ВЕЛИКОБРИТАHИИ. 2000