Конституционное право

КОПЕЙЧИКОВ. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО
1. "Внесення змін до Конституції України"

У розділі XIII Конституції врегульовано порядок внесення змін до неї. Він покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою і водночас динаміку його розвитку з урахуванням удосконалення суспільних відносин.

Суб'єкти конституційної ініціативи про внесення змін до Конституції

У ст. 154 Конституції визначено коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надано право порушувати питання про зміну положень Основного Закону.

До них належать Президент України або не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Лише вони можуть подавати законопроект Верховній Раді України щодо внесення змін до Конституції.

Законопроект повинен бути поданий, як це передбачено регламентом Верховної Ради України, у письмовій формі, з супровідною запискою, де має обґрунтовуватись необхідність розробки та прийняття закону, а також за необхідності з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і впровадженням закону, іншими матеріалами і додатками. У разі, якщо ці вимоги не виконані або форма поданого законопроекту не відповідає встановленим нормам, законопроект може бути повернутий Верховною Радою України його ініціаторові.

Порядок внесення змін Конституція встановлює, що за-до Конституції України конопроект про внесення змін

до неї повинен бути обов'язково попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. З цього числа виключаються депутати, повноваження яких припинені у встановленому законом порядку, а також депутати, що вибули зі

140

складу Верховної Ради України з будь-якої причини на момент схвалення.

Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.,

Винятки із загального порядку внесення змін до Конституції України

Із загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки, які стосуються розділу І — "Загальні засади", розділу III — "Вибори. Референдум" і розділу XIII — "Внесення змін до Конституції України". Вони полягають у тому, що, по-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо законопроекту про внесення змін до цих розділів є Президент України або не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України, по-друге, такий законопроект подається до Верховної Ради України за умови його прийняття не менш як двома третинами від її конституційного складу і затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Конституція України (ч. 2 ст. 156) встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до її розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України настунного скликання.

Зазначений особливий порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України наголошує значення і необхідність забезпечення стабільності закріплених у них норм. Таке ж вирішення цих проблем має місце і у зарубіжній конституційній практиці. Так, конституція Російської Федерації встановлює, що положення глав І — "Основи конституційного ладу", II — "Права та свободи людини і громадянина", IX — "Конституційні поправки і перегляд Конституції" взагалі не можуть бути переглянуті Федеральними Зборами (парламентом). Однак якщо пропозиція визначеного у конституції Російської Федерації суб'єкта про перегляд положень глав І, II і IX конституції буде підтримана трьома п'ятими голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і депутатів Державної Думи (палати парламенту), то відповідно до федерального

141

конституційного закону створюються Конституційні Збори. Вони або підтверджують незмінність чинної конституції, або розробляють проект нового основного закону Російської Федерації, який приймається конституційними зборами двома третинами голосів від загальної кількості їх членів або виноситься на всенародне голосування.

Відповідно до ст. 89 конституції Франції не підлягають перегляду положення про цілісність території та республіканську форму правління. Конституція Італії (ст. 139) встановлює, що республіканська форма правління не може бути предметом конституційного перегляду. Конституція ФРН (ст.

79) передбачає, що не підлягають перегляду положення, які стосуються поділу цієї держави на землі, принципи співробітництва земель у сфері законодавства, а також такі основоположні принципи, як захист гідності особи, недоторканність і невідчужуваність прав людини. До того ж, ст. 20 основного закону ФРН також закріплює положення, які не підлягають перегляду:

"1. Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою.

2. Уся державна влада є похідною від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і за допомогою спеціальних органів законодавствування, виконавчої влади і правосуддя.

3. Законодавство пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом.

4. Якщо інший вихід неможливий, усі німці мають право на опір будь-кому, хто намагається ліквідувати цей лад".

Наслідуючи саме ці, безперечно, кращі традиції конституційної практики, Конституція України (ст. 157) проголосила, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

1) скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина;

2) їх спрямованість на ліквідацію незалежності України;

3) порушення територіальної цілісності нашої держави.

Конституція України не може бути змінена також за умов воєнного або надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допус-

142

кає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на убезпечення громадян при стихійних лихах, аваріях і катастрофах, епідеміях та епізоотіях, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу їх життю і здоров'ю, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

З урахуванням цього Конституція України (ст. 138) встановлює, що законопроект про внесення до неї змін, який розглядався Верховною Радою України, однак не став законом, може бути поданий до Верховної Ради повторно не раніше ніж через рік від дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. А у ч. 2 цієї ж статті передбачено, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Висновок Конституційного Суду України щодо можливості внесення змін до Конституції

Усі законопроекти щодо внесення змін до Конституції розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку

Конституційного Суду. Він має сформулювати мотивований висновок щодо відповідності того або іншого законопроекту певним вимогам. У висновку повинні бути відповіді на такі питання:

1) чи не скасовуються або чи не обмежуються законопроектом права та свободи людини і громадянина?

2) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України?

3) чи не порушує законопроект територіальної цілісності України?

4) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України?

5) чи не буде розглядатися законопроект Верховною Радою України повторно у річний термін з дня прийняття рішення щодо аналогічного законопроекту?

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України?

143

2. "Прикінцеві положення"

Розробка і прийняття нової Конституції України закономірно викликані якісними змінами, що сталися у державному і суспільному житті нашої країни. Вона розглядається законодавцем як Основний Закон нашої держави, відповідно до якого повинні прийматися усі інші нормативно-правові акти, функціонувати уся правова система. Саме тому такого великого значення набуває розділ XIV "Прикінцеві положення", статті якого стосуються набуття Конституцією чинності. Адже набуття Конституцією України чинності саме і передбачає, що вона стає єдиним, справді Основним Законом, згідно з яким здійснюється правове регулювання державного і суспільного життя.

Отже, у ст. 160 Конституції вказано, що вона набуває чинності з дня її прийняття. Практично це означає, що набуття Конституцією чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України — 28 червня 1996 р. Треба зазначити, що порядок прийняття Конституції є особливим порівняно з порядком прийняття інших законів. Так, у ст. 94 Конституції передбачено, що закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Отже, перша Конституція незалежної України, враховуючи її надзвичайну важливість, була введена в дію до офіційного оприлюднення, в порядку, передбаченому самою Конституцією (ст. 160).

Офіційне опублікування Конституції України через певний час після її прийняття і набуття нею чинності було зумовлене необхідністю відпрацювання чіткої конституційної мови, правопису і лексики, застосування юридичної термінології, внесення редакційних та інших технічних змін і доповнень при повній незмінності її юридичного змісту.

Текст Конституції України був офіційно оприлюднений відповідно до Закону України від 28 червня 1996 р. "Про прийняття Конституції України і введення її в дію". Його основними положеннями є: .ствердження факту прийняття Конституції України; визнання такою, що втратила чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 р. з наступними змінами і доповненнями; визнання таким, що втратив чинність, Конституцій-

144

ного договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".

Стаття 161 Конституції України проголошує, що день прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України. Це пояснюється величезним історичним значенням Конституції для українського державотворення і здійснення на цій основі українським народом права на самовизначення, забезпечення прав і свобод людини, громадянської злагоди і безпеки, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави в Україні. Саме тому вказане конституційне положення зобов'язує державу офіційно визнавати цей день як визначну подію в житті українського народу, що передбачає необхідність здійснення нею відповідних заходів по організації свята.

У зв'язку з офіційним проголошенням дня прийняття Конституції України державним святом відповідні доповнення були внесені до Кодексу законів про працю України.

3. "Перехідні положення"

Необхідність "Перехідних положень

Конституція України значною " мірою закріпила нові засади

життя українського суспільства і держави. Вона спрямована у майбутнє в тому розумінні, що має за мету побудову в Україні якісно нового громадянського суспільства і суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. А тому надзвичайно важливим є забезпечення поступовості і послідовності здійснення конституційної реформи. Необхідно, щоб Основний Закон еволюційно входив до законодавчої системи, щоб українське державотворення, забезпечення прав і свобод громадян, зміцнення громадянської злагоди і безпеки, задекларовані Конституцією, не спричинили б загального хаосу у правовій системі в цілому та в її законодавчій підсистемі зокрема.

До того ж нові положення Конституції не можуть здійснюватись автоматично, самі по собі. Їх реалізація — справа часу, плідної роботи державних органів, посадових осіб, наукових установ, усіх громадян. Адже громадяни теж

145

повинні звикнути жити і працювати згідно з нормами Конституції.

Найбільше конституційна реформа стосується і залежатиме від державних органів та їх посадових осіб. Це зумовлено тим, що здійснення цієї реформи передбачає вдосконалення на основі Конституції законодавчої, виконавчої та судової влади, діяльності правоохоронних органів і органів місцевого самоврядування, запровадження ринкової економіки і побудову підвалин громадянського суспільства, створення справді плюралістичної політичної системи, вирішення проблем територіального устрою нашої держави тощо.

Зрозуміло, що для вирішення цих та інших питань недостатньо прийняття одного нормативно-правового акта, навіть якщо це — Основний Закон нашої країни. Необхідне істотне оновлення усього масиву чинного законодавства, прийняття багатьох нових конституційних, органічних та поточних законів, а також підзаконних актів.

Ці проблеми, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції України, і покликаний вирішувати її розділ XV — "Перехідні положення". Головне його призначення — у забезпеченні поетапного, поступового процесу оновлення організації та функціонування державної влади, місцевого самоврядування, реформування законодавства та поліпшення рівня правового виховання громадян.

Принагідне хотілося б зауважити, що такі розділи (або глави) характерні для конституцій тих країн, що переживали або переживають перехідний період. Здебільшого вони відображають перехід від тоталітарного режиму до демократичної, правової держави. Закріплені у цих розділах положення містять норми щодо порядку і строків заміни наявних конституційних інститутів та органів новими, щодо законодавства, адміністративно-територіального устрою тощо. Окремі інститути мають тимчасовий характер або спрямовані на досягнення відповідного результату чи мети, після чого вони припиняють своє існування. Інколи у зазначених розділах встановлюються строки призведення законодавства у відповідність до нової конституції.

Перехідні положення у тому або іншому вигляді є у конституціях Італії 1947 р. (розділ 2 "Перехідні і заключні постанови"), Японії 1947 р. (глава 11 "Додаткові положен-

146

ня''), ФРН 1949 р (розділ 11 "Перехідні і заключні положення") Такі положення були передбачені конституціями Греції 1975 р., Португалії 1976 р., Іспанії 1978 р.

Сутність "Перехідних положень

Розділ "Перехідні положення" у " Конституції України, як і в конституціях інших країн, закріплює порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обраних чи призначених посадовців до набуття чинності новим Основним Законом нашої держави.

Згідно з положенням, закріпленим у п. 1 "Перехідних положень", закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності новою Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Це практично означає, що протягом певного часу в Україні буде подовжено дію багатьох законів та інших нормативних актів. Однак в інтересах суспільства і кожного громадянина надзвичайно важливо, щоб усі чинні закони та інші нормативні акти не суперечили Конституції України.

Згідно з п. 2 Верховна Рада України після прийняття нової Конституції здійснює повноваження, передбачені нею.

Чергові вибори до Верховної Ради проводитимуться у березні 1998 р. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади. Крім законодавчих, вона виконує установчі та контролюючі функції. Конституція України зберегла структуру та порядок діяльності Верховної Ради, які склалися і були визначені законодавством після проголошення незалежності України і підтверджені Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України.

Пункт 3 встановлює, що чергові вибори Президента України проводитимуться в останню неділю жовтня 1999 р. Тобто Президент зберігає свої повноваження протягом усього передбаченого Конституцією п'ятирічного строку.

Відповідно до п. 4 Президент протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції.

147

Такий указ Президента вступає в дію, якщо протягом ЗО календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою з цих питань.

Слід наголосити на важливому значенні цієї норми "Перехідних положень". Адже нова Конституція України, реалізуючи принцип поділу влади, визначила єдиним органом законодавчої влади Верховну Раду і не передбачила її права делегувати свої повноваження іншим органам та посадовим особам. Водночас труднощі перехідного періоду, пов'язані з невідкладністю правового регулювання ринкової економіки, зумовили необхідність існування такої норми.

У п. 5 передбачено, що Кабінет Міністрів України формується відповідно до нової Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. Тобто Конституція встановила новий порядок формування Кабінету Міністрів. Президент призначає Прем'єр-міністра України за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради, а також членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра. Процес формування вищого органу виконавчої влади має бути завершений протягом трьох місяців після набуття чинності Конституцією України.

Пункт 6 встановлює, що Конституційний Суд України формується протягом трьох місяців після набуття чинності новою Конституцією і відповідно до неї. До створення Конституційного Суду тлумачення законів здійснює Верховна Рада України. Це означає, що Президент, Верховна Рада та з'їзд суддів України мають призначити по шість суддів Конституційного Суду строком на дев'ять років, які на пленарному засіданні зі свого складу повинні обрати Голову Конституційного Суду на трирічний строк.

"Перехідні положення" (п. 7) встановлюють, що голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності новою Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій згідно зі ст. 118 Конституції, а після обрання голів відповідних рад складають повноваження. Тобто усі голови місцевих державних адміністрацій, призначені Президентом України одноособове до на-

148

буття чинності новою Конституцією згідно зі ст. 46 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом, повинні бути заново призначені Президентом за поданням Кабінету Міністрів відповідно до ст. 118 Конституції. До того ж Конституція не передбачає поєднання статусу голови місцевої державної адміністрації зі статусом голови ради, а тому зобов' язує голів місцевих державних адміністрацій, які є одночасно головами відповідних рад, скласти повноваження голів цих рад після їх обрання.

Частина 1 п. 8 "Перехідних положень" визначає, що сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 р. Перелік цих повноважень наведено у ч. 1 ст. 143 Конституції.

Частина 2 цього ж пункту встановлює, що районні та обласні ради, обрані до набуття чинності Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України. Ці повноваження закріплені у ч. 2 ст. 143 Конституції.

У п. 9 зафіксовано, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за дотриманням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування (див. розділ VIII "Прокуратура").

Пункт 10 вказує, що до прийняття законів, які визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до ст. 118 Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації. Це означає, що до прийняття закону, в якому докладно визначатимуться особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, виконавча влада у цих містах має реалізовуватисть на тих же принципових засадах, що й в областях та районах, згідно зі ст. 118 Конституції.

Пункт 11 регламентує, що ч. 1 ст. 99 Конституції, де проголошено, що грошовою одиницею України є гривня, вводиться в дію після запровадження національної грошової одиниці — гривні. Гривня стала національною валю-

149

тою України з вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 р. "Про грошову реформу в Україні".

У ч. 1 п. 12 проголошено, що Верховний Суд і Виший арбітражний суд здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції відповідно до ст. 125 Конституції, але не довше п'яти років.

Частина 2 вказаного пункту встановлює, що судді всіх судів, обрані чи призначені до дня набуття чинності новою Конституцією України, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені, а ч. З — що судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року. Це пояснюється необхідністю розробки і прийняття закону про судову владу, ЇЇ організацію та функціонування, а також здійснення на основі Конституції та цього закону реформування судової системи.

Пункт 13 визначає, що протягом п'яти років після набуття чинності новою Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Конституція України (статті 29 і ЗО) встановила, що обов'язковою умовою арешту особи, утримання її під вартою, а також огляду чи обшуку житла є наявність вмотивованого рішення суду. Звичайно, це положення передбачає посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини та її житла. Однак для його запровадження необхідне створення певних передумов. Саме тому і виникла необхідність збереження протягом п'яти років існуючого порядку арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Останній пункт "Перехідних положень" регулює порядок використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань. У ньому, зокрема, зазначено, що таке використання можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

150

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Конституционное право:

    1. США. КОHСТИТУЦИЯ СОЕДИHЕHHЫХ ШТАТОВ АМЕРИКИ. 1787
    2. Япония. КОHСТИТУЦИЯ ЯПОHИИ. 1947
    3. ФРГ. ОСHОВHОЙ ЗАКОH ФЕДЕРАТИВHОЙ РЕСПУБЛИКИ ГЕРМАHИИ . 1949
    4. Б.А. Страшун. Конституционное (государственное) зарубежных стран учебник в 4 томах. Т.1.. 1993
    5. Б.А. Страшун. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Т. 2.. 1995
    6. А. Е. Козлов. Конституционное право: Учебник. 1997
    7. n/a. КОHСТИТУЦИОHHЫЕ АКТЫ ВЕЛИКОБРИТАHИИ. 2000