Хозяйственное право

Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с
§ 6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні
Лізинг (від англійського Іеазе - оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни і сьогодні стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, в ст. З Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність» зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Прогалини в правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р. (у редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому вміщено визначення понять «лізингова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінансовий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)».

Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк.

Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) -.це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів із подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;

• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яка повністю фінансується орендодавцем і тому називається прямою лізинговою операцією - прямим лізингом.

Разом із тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банку кредит і проценти за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладання договору про сумісну діяльність між банком і лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в господарській практиці України становить так званий зворотний лізинг (Іеазе Ьаск) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-орендарів, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому виді лізингу орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна орендних платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для орендодавців України іноді вигідніше отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавство України про оренду таку форму розрахунку допускає.

Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов'язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як вже зазначалося, ці зобов'язання виникають із договору майнового найму і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому-то правові норми, Ідо регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 «Найм (оренда)» проекту Цивільного кодексу України.

Проте проблема правового регулювання лізингу з урахуванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи зможе бути вирішена шляхом застосування лише норм Цивільного кодексу. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму (його різновиду).

Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного комплексного нормативного регулювання. У зв'язку з цим у літературі пропонувалося здійснювати таке регулювання шляхом прийняття Закону «Про лізинг», який визнав би загальні економічні, організаційні та правові засади здійснення лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України. Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. У ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комунікацій тощо), не заборонене до вільного обісу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

На відміну від податкового законодавства Закон «Про лізинг» визначає його види залежно від строку та ступеня амортизації орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір лізингу, в результаті укладення якого лізин-гоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Закон визначає досить широкий перелік істотних умов договору лізингу, до яких, зокрема, належать:

• найменування сторін;

• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

• строк, на який укладається договір лізингу;

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;

• умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

• умови страхування об'єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

• умови реєстрації об'єкта лізингу;

• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізин-гоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Окремі статті закону присвячені правам та обов'язкам сторін договору лізингу.

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та використанням об'єкта лізингу лізинго-одержувачем згідно з умовами договору, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу;

2) вимагати повернення майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом встановлених строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатись у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача лісля закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримати належні лізингодав-цеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема, щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо.

Разом з тим лізингоодержувач зобов 'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізин-годавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ до перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізин-годавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Як зазначалося, лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу зобов'язаний вносити періодичні лізингові платежі, до складу яких включаються:

• сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізин-годавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

У разі якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних

коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації у встановленому порядку.

Завдання та запитання на закріплення вивченого

1.

Якими ознаками характеризується договір оренди?

2. Назвіть основні законодавчі акти України, що регулюють орендні відносини.

3. Які види майна можуть бути об'єктами оренди?

4. Хто може бути орендодавцями в договорі оренди майна?

5. В якому порядку укладається договір оренди цілісного майнового комплексу?

6. Назвіть підстави відмови у передачі в оренду об'єктів.

7. Назвіть істотні умови договору оренди.

8. Який порядок визначення розмірів орендної плати?

9. Назвіть основні обов'язки орендодавця.

10. Які основні обов'язки покладаються на орендаря? 11.3 яких підстав припиняється договір оренди?

12. В яких випадках наймач має право порушити питання про розірвання договору оренди?

13. В яких випадках наймодавець має право порушити питання про розювання договору?

14. Назвіть основні види лізингових операцій.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с - Хозяйственное право
  2. § 6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні - Хозяйственное право
  3. 8.3. Національні методи стимулювання експорту - Таможенное право
  4. Методичні рекомендації до курсу «Основи митного законодавства» - Таможенное право
  5. Додаток 2 Словник термінів - Таможенное право
  6. 1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності - Хозяйственное право
  7. 3. Інноваційні правовідносини - Хозяйственное право
  8. § 5. Правовий режим майна державних підприємств. Особливості правового режиму майна державних бюджетних установ - Хозяйственное право
  9. §4. Правовий режим майна державних підприємств. Особливості правового регулювання режиму майна державних бюджетних установ - Гражданское право
  10. Терещенко С. Основи митного законодавства України: Питання теорії та практики зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник для студентів вищ. та серед, спец. навч. закл. — К.: AT «Август», 2001. — 422 с. - Таможенное право
  11. Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  12. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  13. Розділ 6. Юридичні особи у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  14. Розділ 9. Зовнішньоекономічна діяльність - Международное право, европейское право
  15. Розділ 10. Міжнародні перевезення - Международное право, европейское право
  16. § 3. Принципи діяльності адвокатури - Адвокатское право
  17. 3.3. Органи виконавчої влади - Административное право
  18. 4.1. Методи державного управління - Административное право
  19. 7.2. Суб´єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки - Административное право
  20. 7.3. Основні напрями державного регулювання економіки - Административное право

Другие научные источники направления Хозяйственное право:

    1. Лаптев В.В.. Предмет и система хозяйственного права. 1969
    2. Мартемьянов В.С.. Хозяйственное право. Том 1.Общие положения.. 1994
    3. Бакшинскас В.Ю.. Правовое регулирование хозяйственной деятельности. 2002
    4. Вінник О. М.. Господарське право: Курс лекцій. 2004