Гражданское право

Під правовим режимом майна підприємства звичайно розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Майно державних підприємств поділяється на різні фонди, тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, шо мають спільне цільове призначення і підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму. Закон «Про підприємства в Україні» (п.1 ст.Ю) називає три таких групи —. основні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Основну і визначальну частину складають виробничі фонди — майно, призначене для безпосереднього використання У

292

виробничому процесі. Залежно від їх ролі у цьому процесі та від способу перенесення своєї вартості, на продукцію виробничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу. Погашення їх вартості здійснюється шляхом віднесення зносу (амортизаційних відрахувань) за затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість повністю переноситься на витрати виробництва та обігу.

До основних засобів належать будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, багаторічні насадження тощо.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №250 (з наступними змінами і доповненнями)', не належать до основних засобів та обліковуються на підприємствах як засоби в обороті предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну служби; спеціальні інструменти і спеціальні пристосування незалежно від вартості; спеціальний одяг і спеціальне взуття; формений одяг; предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості та інше майно, зазначене в пункті 46 Положення.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші предмети праці) у відповідності до Закону України від 28 грудня 1994 р.

Крім основних та оборотних засобів до виробничих фондів підприємства можна віднести нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, проми-

'ЗП України.-1993.-№9.-С. 186;-№11.-С.251;-1994.-№2.-

с•45;-Nг7.-С.176.

293

словими зразками, товарними знаками, об'єктами промислом вої та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові правам Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно шляхом нарахування зносу, виходячи з їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше як?, десять років, або строку діяльності підприємства. Не нараховується знос на «ноу-хау», гудвіли, знаки для товарів і послуг,;, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.

Основним повноваженням державного підприємства стосові но виробничих фондів є повноваження користування, здійсню-! ючи яке, підприємство забезпечує раціональну організацію' процесу виробництва. Підприємство зобов'язане дотримуватись встановлених державою або самим підприємством норм та нормативів; вести облік належних йому фондів; закріпити за внутрішніми підрозділами виробничі фонди засобами бухгалтерського обліку; організувати і здійснювати облік руху майна між своїми підрозділами; забезпечити ремонт та зберігання матеріальних цінностей, що відносяться до виробничих фондів.

Щодо основних фондів підприємство зобов'язане проводити амортизаційні відрахування від вартості цих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до встановле-;

них норм, включаючи прискорену амортизацію активної їх частини. І

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінюва- ] ти, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове корис- "'• тування або в позику належні йому будинки, споруди, устат- , кування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Водночас ' слід мати на увазі, що відчуження від держави засобів вироб- . ницгва, що є державною власністю і закріплені за державним | підприємством, здійснюється виключно на конкурентних за-] садах (через біржи, за конкурсом, на аукціонах) у порядку," що визначається Фондом державного майна України.

Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні -цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів^ України не можуть бути в їх власності. Декретом Кабінету]

294

Міністрів України від 15 грудня 1992 р. №8-92 «Про управлінця майном, що є у загальнодержавній власності» підприємства. що засновані на загальнодержавній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності.'

Другу велику частину майна державного підприємства складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а служать іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.

Серед фондів підприємства, передусім, слід виділити статутний фонд, що являє собою сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

На відміну від законодавства про господарські товариства, яким визначається мінімальний розмір статутного фонду та порядок його формування як щодо господарських товариств взагалі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що регулюють діяльність державних підприємств (як, до речі, і приватних та індивідуальних), не лише не визначають мінімального розміру статутного фонду державного підприємства, але і взагалі не визнають його наявність обов'язковою для даного виду підприємств.

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.

Відповідно до ст.21 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» на підприємствах створюються фонди охорони праці. Формування цього фонду здійснюється в порядку, встановленому Положенням про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р., та Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств, затвердженою наказом Держнагляд-

' Відомості Верховної Ради України.—1993.—№7.—С. 52.

295

охоронпраці і Мінфіну України від 25 січня 1994 р. (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11 лютого 1994 р.).

Кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків з іншими підприємствами із віднесенням суми резерву на результати фінансово-господарської діяльності.

Сумнівним боргом визначається дебіторська заборгованість підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги), у разі зарахування її до обсягу реалізації та визначення за нею прибутку, яка не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями.

Резерв створюється на основі результатів інвентаризації дебіторської заборгованості підприємства окремо за кожним сумнівним боргом залежно від фінансового стану (платоспроможності) боржника і оцінки можливості погашення боргу повністю або частково.

Крім зазначених, з метою рівномірного включення наступних затрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду підприємство може створювати й інші резерви: на наступну виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на державне соціальне страхування з цих сум; на ремонт основних засобів (у межах норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення); на виробничі затрати для підготовчих робіт на підприємствах промисловості з сезонним виробництвом;

наступні затрати для ремонту предметів прокату.

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток.

Прибуток (доход) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку підприємств, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві вживається термін «балансовий прибуток», під яким розуміють загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами,

296

яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.

Для більшості підприємств переважну частку в балансовому прибутку становить прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суми витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Порядок використання прибутку визначає власник підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

Особливий правовий режим встановлено щодо використання державними підприємствами надходжень в іноземній валюті. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. №15-93 «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті» та Указу Президента України від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання» встановлено обов'язковий продаж через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень у валюті на рахунки резидентів (за винятком валютних коштів, що не підлягають обов'язковому продажу). Продаж зазначеної валюти здійснюється в такому порядку: 10 % (за ринковим курсом) направляється в офіційні валютні резерви Національного банку України; ЗО % (за офіційним курсом) — через Міжвідомчий комітет з питань визначення пріоритетів використання валюти; 10 % (за ринковим курсом) реалізуються на міжбанківській валютній біржі.

Загалом порядок використання державними підприємствами валютних коштів регламентується нормами валютного законодавства України.

297

Майнові фонди державних бюджетних установ складаються з основних засобів і матеріалів і належать їм на праві оперативного управління. Обсяг їхніх прав значно вужчий порівняно з госпрозрахунковими підприємствами, оскільки вони фінансуються з державного бюджету і, як правило, не займаються виробничою чи іншою господарською діяльністю. Сюди входять державні установи у сфері культури, охорони здоров'я, освіти, адміністративного управління. Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кошторисами відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Якщо ж державним бюджетним установам (організаціям) дозволена певна господарча діяльність, то доходами, отриманими від такої діяльності, вони розпоряджаються самостійно.