Гражданское право

О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с.
§1. Загальні положення про державну власність
Державна власність є особливою суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах народу. Для неї притаманний найвищий, порівняно з іншими формами привласнення, ступінь усуспільнення, у зв'язку з чим в період існу-

273

вання Союзу РСР вона одержала назву загальнонародної. Вважається, шо й власником стає народ, організований у струк-туроване колективне утворення — державу. Це означає, що державна власність з'явилася в суспільстві з виникненням держави.

Державна власність понад 70 років займала провідне місце серед усіх форм власності у СРСР, а її питома вага в цілому складала більше 90 відсотків в національному багатстві країни. Разом з колгоспно-кооперативною власністю вона була основою економічної системи СРСР.

Визнання за державною власністю загальнонародного характеру і домінуючої ролі в економічній системі призвело до встановлення для неї пільгового економічного і правового режиму, стримування розвитку інших форм власності. Як відомо, загальнонародний характер державної власності зумовлювався насамперед всенародною належністю, неділимістю майнового фонду і єдністю суб'єкта. З правового огляду єдиним власником всього державного майна при такій конструкції виступає сама держава, символізуючи волю і інтереси всього народу. Таке абстрактне визнання народу власником державного майна не сприяло вихованню у трудящих почуття господаря, відповідальності за його ефективне використання. Більше того, це, зокрема, призвело до відчуження трудящих від засобів виробництва. Склалося становище, при якому вони були позбавлені права впливати на формування відносин власності, розподіл отримуваних від її використання прибутків тощо. Ці обставини певною мірою були враховані спершу у Законі «Про власність в СРСР», а згодом і в Законі України «Про власність», в яких передбачено було принципово нову конструкцію права державної власності, спрямовану на забезпечення рівноправності її з іншими формами власності, можливості переходу державної власності у колективну та приватну власність, введення багатосуб'єктності та інші новели.

Залежно від рівня усуспільнення державна власність в Україні відповідно до ст.31 Закону України «Про власність» поділяється на загальнодержавну власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). До особливого різновиду державної власності може бути віднесена також власність Кримської Автономної Республіки.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, автономної республіки — Республіка Крим, а суб'єктами права комунальної власності —

274

адміністративно-комунальні одиниці в особі обласних, районних. міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Зазначені суб'єкти права державної та комунальної власності здійснюють належні їм повноваження, використовуючи особливий правовий інститут — «управління». Таке управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснюють відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи (ст.ЗЗ Закону України «Про власність»).

Отже, управління загальнодержавною та комунальною власністю її суб'єкти здійснюють або самостійно, або через уповноважені ними державні органи.

З метою підвищення ефективності використання загальнодержавної та комунальної власності та оперативності прийняття управлінських рішень, управлінські функції щодо цієї власності, як правило, делегуються уповноваженим державним органам. Ше до прийняття Закону України «Про власність» Постановою Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 р. «Про управління державним майном Української РСР» повноваження по управлінню майном, віднесеним яо загальнодержавної власності, було покладено на Кабінет Міністрів України, який покладав здійснення цих повноважень на підвідомчі йому відповідні органи державної виконавчої влади (зокрема, міністерства).

В умовах пошуку оптимальних варіантів управління загальнодержавною власністю в період становлення в Україні засад ринкової економіки коло уповноважених державних органів по здійсненню функцій управління загальнодержавним майном досить часто змінювалося. Так, у зв'язку зі створенням для здійснення повноважень по управлінню державним майном, що є у загальнодержавній власності, Фонду державного майна Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» було заборонено передачу функцій щодо управління таким майном іншим органам державного управління, а також корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об'єднанням."

Після надання Верховною Радою України (Закон України від 18 листопада 1992 р., Закон України від 21 листопада 1992 р.) Кабінет Міністрів України на шестимісячний термін по-

' Відомості Верховної Ради України.—1992—№20—С.274.

275

вноважень щодо законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності тощо останній 15 грудня 1992 р. прийняв Декрет «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», яким поклав здійснення функцій по управлінню загальнодержавним майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.' Водночас, в порядку винятку з цього Декрету новим Декретом від 19 лютого 1993 р. корпораціям «Укр-буд», «Украгропромбуд», «Укрмонтажспецбуд», «Укрбудмате-ріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд», «Укрцемент» були делеговані функції з управління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входять до їх складу.2

Обсяг повноважень щодо управління державним майном визначається в законодавчому порядку. За Законом України «Про власність» державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення під-приємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст.ЗЗ). Вищезгаданим Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. було значно розширено обсяг таких повноважень.3 Ним передбачалося, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої вяади:

1) приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі — підприємства);

2) затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

3) укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

4) здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна;

'Відомості Верховної Ради України.—1993.—№17-—С.52. відомості Верховної Ради України—1993—№] 7—~С. 188. 3 Положення даного Декрету не стосуються майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

276

5) дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

6) готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (республіки Крим) і комунальною власністю;

7) беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України з питань загальнодержавної власності.

Водночас Декретом від 15 грудня 1992 р., зокрема, було зупинено дію п.1 постанови Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. «Про управління майном підприємств, установ та організацій, шо е у загальнодержавній власності» у частині повноважень Фонду державного майна України та заборони передачі функцій по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, іншим органам державного управління.

Важливо відзначити, шо міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади при здійсненні функцій управління забороняється пряме втручання в господарську діяльність підприємств, віднесених до загальнодержавної власності.

Певні функції по управлінню майном, що перебуває у загальнодержавній власності, можуть бути покладені і на інші уповноважені державні органи. Так, в період існування інституту представників Президента України у порядку експерименту Указами Президента України від 26 листопада 1993 р. та від 26 лютого 1994 р. Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській обласним державним адміністраціям були делеговані певні повноваження щодо управління загальнодержавним майном.'

Указом Президента України від 19 червня 1995 р. «Про забезпечення управління майном, шо перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації» визначено особливий порядок здійснення міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади повноважень щодо управління майном в період до створення акціонерних товариств і після їх створення.2 Зокрема, після створення таких акціонерних товариств до початку розміщення акцій упов-

' Голос України.—1993.—3 листопада; 1994.—3 березня. Урядовий кур 'єр.—1995.—24 червня.

277

новажені органи державної виконавчої влади контролюють додержання статутів створених акціонерних товариств та приймають разом з Фондом державного майна України відповідні рішення у зв'язку з їх порушенням, здійснюють контроль за ефективністю використання і збереження майна акціонерних товариств. З початку розміщення акцій акціонерних товариств виконання функцій шодо управління акціями, які перебувають у загальнодержавній власності, у тому числі такими, що залишились у такій власності після реалізації плану розміщення акцій акціонерного товариства, здійснює в установленому порядку уповноважена особа (мається на увазі фізична особа), яку призначає Фонд державного майна України за погодженням з відповідним центральним органом державної виконавчої влади. Порядок здійснення уповноваженими особами функцій шодо управління такими акціями визначає Кабінет Міністрів України.

Об'єктами права загальнодержавної власності є: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, шо мають загальнодержавне значення; кошти республіканського бюджету; республіканський Національний банк, інші республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами (ст.34 Закону України «Про власність»). В наведеному переліку об'єктів права державної власності можна виділити дві категорії майна, а саме: а) майно, яке взагалі не може бути у власності інших суб'єктів права власності (наприклад, оборонні об'єкти, Національний банк); б) майно, яке в принципі може бути у власності інших суб'єктів, але в даному випадку, за своїм функціональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавні інтереси.

Не можна обійти увагою зміст ст.9 Закону України «Про власність», в якій записано, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші ресурси її континентального шельфу та

278

виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України.

На перший погляд складається враження, шо даною статтею передбачена ще одна форма власності. Однак комплексний аналіз Закону «Про власність» дає підстави для висновку про безпідставність такого припущення. Перераховані об'єкти є загальнодержавною власністю, для яких законодавець встановив особливий правовий режим (ст.10 Закону «Про власність»). Водночас існує певна неузгодженість між положенням про право виключної власності на землю і нормами Земельного кодексу України, які передбачають право приватної і колективної власності на землю. Така суперечність могла б бути усунена, якби в Земельному кодексі передбачалось не право власності на землю, а право власності на земельні ділянки.

Нижчий рівень усуспільнення має комунальна власність, суб'єктами якої, як вже зазначалося, є адміністративно-територіальні одиниці в особі відповідних Рад народних депутатів. Управління нею здійснюють відповідні місцеві Ради народних депутатів, а також уповноважені ними державні органи (зокрема, виконавчі комітети Рад). За Законом України від 27 березня 1992 р. «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» органи місцевого самоврядування мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць підприємств (об'єднань), організацій і установ, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають особливо важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб населення даної території, функціонування місцевого господарства;

2) передавати об'єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об'єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та їх об'єднанням відповідно до законів про приватизацію, а також перерозподіляти об'єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами;

3) на переважне придбання приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на їх території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб населення, особливо найменш со-ціально захищеної його частини;

279

4) мати об'єкти комунальної власності за межами відповід-', них адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про власність» до об'єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів;

кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, а також майно, передане у власність адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Первісно комунальна власність утворилася (виникла) внаслідок виділу із загальнодержавної власності відповідної частини майна на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю). Постановою затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності, а також встановлено порядок розмежування майна між власністю областей, міст, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць. Така передача майна не є одноразовим актом. Процес розмежування власності відбувається і сьогодні, а також продовжуватиметься в майбутньому. Так, постановами Кабінету Міністрів України від 3 січня 1995 р., 2 лютого 1995 р., 13 лютого 1995 р. здійснена передача загальнодержавного майна (майна військових містечок, дитячих садків, об'єктів житлово-комунального господарства та ін.) до комунальної власності.' Причому можливий і зворотній процес. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. були прийняті пропозиції Житомирської і Полтавської обласних Рад народних депутатів про передачу майна ряду державних комунальних підприємств до загальнодержавної власності.2

'Державний інформаційний бюлетень про приватизацію—1995.— №4—С.] З-23.

державний інформаційний бюлетень про приватизацію.—1994.— №8—С. З 2.

280

В обох випадках передача майна здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд»' з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових і фінансових органів.

Отже, нова конструкція права державної власності істотно відмінна від державної власності радянського періоду. Новим законодавством про власність передбачені багатосуб'єктність права державної власності, можливість динамічного переходу в інші форми власності, рівноправність з іншими формами власності та інші новели. Водночас нова конструкція права державної власності не позбавлена і правової невизначеності. Так, зокрема, виникають сумніви щодо правомірності віднесення комунальної власності до державної, оскільки ступінь усуспільнення останньої незрівнянно вищий. Тому є підстави погодитись з тими авторами (Я.М.Шевченко), які вважають, що власність адміністративно-територіальних одиниць не може бути державною власністю, бо всій державі і всьому народу, який уособлює держава, не належить.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. - Гражданское право
  2. §1. Загальні положення про державну власність - Гражданское право
  3. § І. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація - Трудовое право
  4. § 2. Громадяни як суб´єкти трудового права України - Трудовое право
  5. § 3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку - Трудовое право
  6. Розділ 8. Право власності - Международное право, европейское право
  7. Адвокатура Франції - Адвокатское право
  8. 3.3. Органи виконавчої влади - Административное право
  9. 5.2. Склад адміністративного правопорушення - Административное право
  10. 5.3. Адміністративна відповідальність - Административное право
  11. 8.5. Управління внутрішніми справами1 - Административное право
  12. 10.1 - Поняття підприємницької діяльності та її суб´єкти - Административное право
  13. 10.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності - Административное право
  14. ПРОГРАМА КУРСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО Загальні методичні вказівки - Административное право
  15. ОСНОВНІ НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА З НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО ОСНОВНІ НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА - Административное право
  16. Глава 82 Загальні положення сімейного права - Семейное право
  17. § 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки - Экологическое право
  18. Тема 1. Основні характеристики Конституції України як Основного Закону нашої держави - Конституционное право
  19. 3.3. Підприємства колективно/форми власності. Виробничі кооперативи - Хозяйственное право
  20. Нормативні акти - Хозяйственное право

Другие научные источники направления Гражданское право:

    1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
    2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
    3. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
    4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997
    5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000