Гражданское право

О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с.
§2. Власність громадських та релігійних організацій
Відповідно до ст.28 Закону України про власність передбачається власність громадських організацій і фондів. Така форма власності була закріплена раніше ст.24 Основ і ст.ст.87, 97, 98, 99 ЦК України. Загальні положення про власність громадських організацій містяться у названих нормах, а також у Законі України «Про об'єднання громадян» та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види громадських організацій.

Громадські організації (у їх числі благодійні й інші фонди) у відповідності із ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян» можуть мати у власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань характер. Тому власність громадських організацій у цілому відбиває похідні, вторинні економічні відносини у привласненні частини сукупного суспільного продукту, яка безпосередньо не зв'язана із задоволенням найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється від регулювання кооперативної власності.

Основними джерелами утворення власності громадських організацій є вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та інших громадських організацій.

Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,

268

проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності, створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Поряд з цим право власності громадських організацій виникає не тільки при наявності названих юридичних фактів, а й у силу загальних підстав виникнення права власності, наприклад, при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо.

Суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багатосуб'єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право одночасно належить кільком суб'єктам. Наприклад, профспілки є багатоланковою системою, яка складається з багатьох організацій різних рівнів, що мають право юридичної особи. Виходячи з концепції багатосуб'єктності, можна сказати, що право власності належить всім юридичним особам даної громадської організації: галузевим профспілкам, всім профспілковим організаціям. Відносно спілок добровільних товариств висловлювалася думка про те, шо суб'єктом права власності виступає як сама спілка, так і об'єднані нею громадські організації. Багатосуб'єктність права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій.

Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоча вони й наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах, визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які мають лише право опера-

269

тивного управління або право повного господарського відання з приводу наданого їм майна.

Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо).

Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно, необхідне для здійснення статутних завдань організації. Наприклад, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її власності можуть бути підприємства.

Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна по фондах. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речевому визначенні.

У нашій літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об'єктів права власності громадських організацій. Висловлено думку, що об'єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації стало цільове призначення і використання об'єктів.

Але більш резонною є концепція Ю.К.Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності. Так, відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо; до інших матеріальних цінностей належать бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваль-ний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються вони за цільовим призначенням (адміністратив-

270

но-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-освітні фонди займають особливе місце серед майна громадських організацій, зважуючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.

Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.

Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які переслідують політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.

Відповідно до ст.99 ЦК України на належні профспілковим та іншим громадським організаціям будівлі, споруди, устаткування та інше майно, що належить до основних фондів підприємств, санаторіїв, будинків відпочинку, палаців культури, клубів, стадіонів і піонерських таборів, а також на культурно-освітні фонди не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їхніх статутів (положень).

Право розпорядження майном, що є власністю громадських організацій, належить виключно цим громадським організаціям (ст.97 ЦК України).

Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами.

Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осе-

271

редки або передано спілками об'єднань громадян (ст.23 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими спеціальними актами, що затверджуються найвищими органами відповідної громадської організації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією, або одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і використання коштів профспілкового бюджету визначається статутами профспілок.

Фінансова діяльність профспілок, що здійснюється відповідно до їх статутів, за винятком комерційної діяльності, не контролюється державою.

Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплата податків контролюються державними фінансовими органами і податковими інспекціями.

Межі здійснення права оперативного управління або повного господарського відання конкретних громадських організацій залежать від правового режиму майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями, так і призначенням майна.

Загалом правовий режим майна, закріпленого за установами і підприємствами відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим законодавством України стосовно державних підприємств і державних установ.

272

Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються не може перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави (ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Суб'єктами права колективної власності можуть бути також релігійні організації. Відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У власності релігійних організацій може бути майно, що знаходиться за межами України.

Джерелами формування власності релігійних організацій є ї власні кошти, пожертвування громадян та організацій, майно, яке передається державою, а також інші джерела, які не суперечать закону. Релігійні організації не мають право проводити примусове обкладання віруючих.

У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту і чинного законодавства. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів.

При відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави (ст.20 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. - Гражданское право
  2. §2. Власність громадських та релігійних організацій - Гражданское право
  3. § 2. Громадяни як суб´єкти трудового права України - Трудовое право
  4. 3.5. Громадяни України та іноземці - Административное право
  5. 3.3. Підприємства колективно/форми власності. Виробничі кооперативи - Хозяйственное право
  6. §2. Предмет, метод і функції цивільного права - Гражданское право
  7. §5. Некомерційні організації як юридичні особи - Гражданское право
  8. §1. Загальні поняття права приватної власності громадян - Гражданское право
  9. § 5. Окремі види договорів добровільного майнового страхування - Гражданское право
  10. § 3. Організаційно-правові форми діяльності юридичних осіб - Гражданское право
  11. § 2. Суб´єкти права власності юридичних осіб - Гражданское право
  12. І. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПРАВОВА ДЕРЖАВА: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВПЛИВУ - Теория государства и права
  13. ВСТУП - Административное право
  14. §1. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ совісті ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
  15. §2. КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ І РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
  16. §3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
  17. § 3. Принципи, закріплені Конституцією України - Гражданский процесс
  18. Тема 12. Радянська Україна – реалізована - История государства и права
  19. Тема 15. Становлення незалежної України - История государства и права
  20. ЗАКОН УКРАЇНИ Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей - Таможенное право

Другие научные источники направления Гражданское право:

    1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
    2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
    3. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
    4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997
    5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000