Гражданское право
О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. |
§3. Здійснення громадянами права приватної власності |
Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридичне забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права влас- ; ності громадян. У цивільному законодавстві, інших законо- 258 давчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їх приватної власності. Лише в окремих випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, необхідно враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян і особливості окремих її об'єктів. Правильне визначення обсягу правомочностей та умов їх здійснення має велике значення для утвердження правового статусу громадянина-власника і захисту його прав. Більше того, порушення особою відповідних правових норм може позбавити його такого захисту або навіть до припинення права власності.Власник, як зазначається в ст.143 Проекту ЦК України і ст.4 Закону «Про власність», має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, і використовувати таке майно для господарської та іншої не забороненої законом діяльності. При цьому власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права і охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб, адміністративно-територіальних утворень і держави. І лише у випадках і порядку, встановлених актами законодавства України, діяльність власника може бути обмежена або припинена. Недотримання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що "їхнє здійснення не суперечить призначенню цих прав у суспільстві. В період переходу України до ринкових відносин в новому цивільному законодавстві набирає реального змісту формула: «дозволяється все, що не заборонено законом». Не заперечуючи можливість її застосування в інституті права власності, на наш погляд, необхідно обов'язково враховувати ту обставину, що у цивільному законодавстві, як правило, прямо не перераховуються усі неправомірні дії громадян-власників. Практично це й неможливо передбачити. Тому звернення до загальних критеріїв визначення правомірності чи неправомірності дій власників є цілком виправданим і не суперечить Закону. Це стосується однаковою мірою усіх трьох елементів 9* 259 правомочності власника, тобто володіння, користування і розпорядження. Причому обсяг правомочності (її обмеження) може встановлюватися як шодо сукупності усіх названих елементів, так і шодо кожного з них, шо зумовлено неоднаковим їх значенням для власника і оточуючих осіб. Володіння об'єктами права приватної власності (тобто фактичне панування над річчю чи фактичне утримання її в сфері власних потреб власника) кожен громадянин здійснює самостійно або за власною волею спільно з іншими особами (як фізичними так і юридичними), зокрема членами сім'ї. Проте таке спільне володіння не породжує в останніх права власності. Власник вправі передати належне йому майно у володіння інших осіб, не втрачаючи при цьому права власності. Власник не завжди може бути зацікавлений мати майно у своєму фактичному володінні. Наприклад, власник кількох квартир може задовольнятися проживанням в одній з квартир виходячи з власних потреб. Більше того, можливі ситуації, коли фактичне володіння майном для власника є недоцільним. Так, як правило, громадяни володіють грошовими сумами в межах, необхідних для задоволення власних потреб. Залишкові Ж суми вкладають в кредитні установи, акції, інші цінні папери, оскільки це надає їм можливість одержувати дивіденди чи інший прибуток. Користування майном також є для власника одним з найважливіших рушійних мотивів у набутті права власності, оскільки ця правомочність безпосередньо сприяє задоволенню його матеріальних, культурних і господарських потреб. Користування, як і володіння, власник може здійснювати самостійно або спільно з іншими особами. Він вправі вимагати усунення перешкод по користуванню своїм майном, захищати іншим чином це право. Іноді користування власністю можливе лише при дотриманні громадянином тих чи інших спеціальних умов. Так, для самостійного користування автомобілем, літаком чи іншим транспортним засобом необхідно мати відповідне посвідчення на право управління, для експлуатації жилого будинку, деяких його комунікацій повинні бути дотримані протипожежні та інші правила. Власник може бути позбавлений можливості, всупереч власній волі, користуватися своєю власністю, наприклад у разі арешту майна у зв'язку зі скоєнням злочину чи його засудження до позбавлення волі.Розпорядження є не менш важливим правом власника. Воно остаточно утверджує абсолютну владу громадянина над майном, дає можливість реалізувати цю владу шляхом тимчасової 260 передачі майна іншим особам або відчуження його за угодами продажу, дарування, заповіту тощо. .У багатьох випадках без права розпорядження право власності взагалі було б позбавлене доцільності, наприклад, шодо права власності на грошові кошти. Реалізуючи свої грошові доходи, громадяни набувають у власність чи тимчасове користування майно, отримують необхідні послуги для задоволення своїх потреб. Дякуючи праву розпорядження громадяни мають можливість здійснювати підприємницьку та іншу господарську діяльність. Як правило, лише власник може визначати юридичну чи фактичну долю належної йому речі. Наділяючи власника максимально можливими повноваженнями по володінню, користуванню і розпорядженню майном, законодавець водночас визначає певні загальні або спеціальні правила їх здійснення. Прикладом загальних правил, що встановлювалися законодавством соціалістичного періоду була заборона громадянам одержувати від своєї власності «нетрудові доходи».' Звичайно сьогодні ця заборона не діє, оскільки громадянам надано право одержувати прибутки та інші плоди від своєї власності будь-яким чином, прямо не забороненим законом. Зрозуміло, що використовуючи своє майно для систематичного одержання прибутків, громадянин зобов'язаний дотримуватися правил, встановлених для підприємництва чи іншої діяльності суб'єктів цивільних правовідносин. Водночас для нового законодавства ринкової орієнтації здебільшого характерне встановлення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна (валютних цінностей, зброї, земельних ділянок тощо). |
Релевантная научная информация:
- О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. - Гражданское право
- § 4. Право приватної власності - Хозяйственное право
- §3. Здійснення громадянами права приватної власності - Гражданское право
- § 1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці - Трудовое право
- § 1. Поняття суб´єкта трудового права України - Трудовое право
- Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
- Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- 7.2. Суб´єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки - Административное право
- 8.4. Управління юстицією - Административное право
- § 2. Юридичні особи - Правовая деонтология
- Глава 2. Недержавні правоохоронні організації - Правоохранительные органы
- Глава 82 Загальні положення сімейного права - Семейное право
- 2. Кредитні спілки у сфері господарювання - Хозяйственное право
- 2.1. Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації - Хозяйственное право
- § 5. Правовий режим майна державних підприємств. Особливості правового режиму майна державних бюджетних установ - Хозяйственное право
- §2. Предмет, методи та система цивільного та торгового права зарубіжних країн - Гражданское право
- §1. Загальні поняття права приватної власності громадян - Гражданское право
- §1. Загальні положення про державну власність - Гражданское право
- §2. Право на селекційні досягнення в галузі тваринництва - Гражданское право
- § 3. Предмет договору. Ціна в договорі. Форма договору - Гражданское право
Другие научные источники направления Гражданское право:
-
1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
3. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997
5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000