Гражданское право

В період соціалістичного будівництва домінуючу роль в набутті права власності відігравали спеціальні підстави, оскільки для суспільної власності (особливо державної) встановлювалися переваги, обмежувалося коло підстав виникнення права власності у громадян. За новим законодавством набувають більшого значення універсальні підстави виникнення права

245

власності, зокрема у зв язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Водночас з'явилися і деякі нові спеціальні підстави набуття громадянами права приватної власності, наприклад в порядку приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Так чи інакше, в умовах переходу до ринкової економіки і впровадження приватної власності відбулися істотні зміни в співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм.

Залишається актуальним і в сучасних умовах відомий ще з часів розквіту римського права поділ підстав виникнення права власності на первісні і похідні. Розмежування первісних і похідних підстав виникнення прав власності, в тому числі і приватної власності громадян, здійснюється за традиційними давно відомими критеріями, висвітленими в попередній главі. Введення приватної власності хоча і не внесло істотних змін в методику їх розмежування, однак розширило коло первісних і похідних підстав виникнення у громадян права власності.

Віддаючи належне проблемі класифікації підстав виникнення права власності, все таки необхідно визнати пріоритетність питання змісту цих підстав, їх впливу на формування правового статусу власника. Законодавство про особисту власність не містило ні вичерпного, ні орієнтовного переліку підстав виникнення у громадян права власності, а лише визначало коло можливих його об'єктів та межі 'їх використання. По-іншому вирішена дана проблема в Законі України «Про власність» в якому законодавець визнав за доцільне в окремій статті сформулювати орієнтовний перелік таких підстав. Відповідно до ст.12 Закону громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальній праці, підприємницькій діяльності, вкладенні коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Звичайно, перераховані підстави виникнення у громадян права власності не є вичерпними. Громадяни можуть набувати право власності також в порядку приватизації державного майна, у вигляді лотерейних та інших виграшів, внаслідок правомірного заволодіння дарами природи тощо.

В проекті нового ЦК України відсутня норма, яка б визначала перелік підстав виникнення у громадян права власності.

246

п главі 12 «Виникнення права власності» встановлюються лише загальні засади набуття права власності усіма суб'єктами цивільних правовідносин.

Загальною умовою визнання громадянина власником набутого майна є правомірність його одержання. Одержання громадянином майна без достатньої юридичної підстави або з порушенням відповідних правил його придбання не породжує у такого громадянина права приватної власності. Отже, для виникнення у громадянина права власності необхідно, щоб мали місце певні умови, певні дії, певні юридичні факти, які визнаються нормами цивільного законодавства, а в окремих випадках також нормами інших галузей законодавства (сімейного, земельного тошо). Тому кожна з перерахованих више підстав виникнення у громадянина права власності має свої особливості правового і економічного характеру, які потребують більш детального їх розгляду.

Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві.' Юридичною підставою виникнення права власності на такі доходи служить факт одержання працівником матеріальних благ (в грошовому вираженні або іншим майном в натурі) у формі заробітної плати чи іншої форми оплати праці за виконану роботу відповідно до умов трудового договору (контракту), або у вигляді розподіленої між працівниками підприємства частини прибутку. Трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими актами. Законодавство про працю не поширюється на осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю чи підприємницькою діяльністю. Таким чином, за зазначеною підставою право власності виникає у того громадянина-працівника, який уклав трудовий договір (контракт) з власником підприємства або уповноваженим ним органом відповідно до вимог ст.21 КЗпП.

Законодавство про працю формально не обмежує максимальних розмірів оплати праці, а лише обумовлює встановлення мінімального розміру заробітної плати працівника. Винагорода працівників за виконану роботу здійснюється з Дотриманням умов існуючої системи оплати праці. Важливо визначити, що нестримана заробітна плата не є об'єктом права власності (в юридичному розумінні), а належить йому за зо-

'До суспільного виробництва в даному випадку ми відносимо підприємства державного і приватного сектору економіки.

247

бов'язальним правовідношенням і стає об'єктом права власності працівника з моменту фактичної передачі останньому.

Саме момент видачі-одержання заробітної плати є юридичною підставою розповсюдження на неї режиму права приватної власності.

Як вже зазначалося, заробітна плата не єдина форма доходів громадян від участі в суспільному виробництві. Законом України «Про власність» були передбачені й інші форми можливих доходів громадян, формування яких поставлено в залежність від організаційно-правової форми утворення юридичної особи. Наприклад, відповідно до ст.24 цього Закону член кооперативу (колгоспу), який може і не бути його працівником, має право на частку доходу, одержану на його пай. В особливому порядку може формуватися доход членів трудового колективу державного підприємства, працівників орендних та деяких інших підприємств. Все це свідчить про те, що законодавством передбачено багато видів доходів, одержуваних громадянами від їх участі працею в суспільному виробництві, які і в умовах ринкової економіки становитимуть основу добробуту переважної більшості працездатного населення України (особливо працівників установ, що перебувають на бюджетному утриманні).

Виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності. Діюче законодавство не зобов'язує громадян працювати в суспільному секторі економіки за трудовим договором. Вони вправі на свій розсуд обрати ті чи інші не заборонені законом форми індивідуальної праці чи підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про підприємництво». Положення цього Закону дають можливість визначити види діяльності, якими можна займатися вільно, і якими можна займатися лише за наявності спеціального дозволу, одержавши статус підприємця. В останньому випадку діяльність громадян набуває ознак підприємництва, а тому підпорядковується дії спеціальних правил. Підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку (ст.1).

Право власності на доходи громадян від підприємництва виникає лише у осіб, визнаних суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно до ст.2 Закону «Про підприємництво»

248

дими (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності. У встановленому законом порядку проводиться державна реєстрація підприємництва, а для окремих видів діяльності підприємець має одержати також спеціальний дозвіл (ліцензію).

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (особисто) або шляхом утворення (одноособове чи спільно з іншими громадянами) юридичної особи. В останньому випадку він формально не набуває статусу підприємця, але водночас стає власником (співвласником) створеного підприємства і може при цьому виконувати необхідні управлінські функції, одержуючи за це відповідну плату. Отже за чинним законодавством громадянин може вважатися підприємцем лише тоді, коли він одноособове займається підприємництвом. Очевидно, тут має місце певна недосконалість законодавчого визначення статусу підприємця, оскільки за подібного підходу доходи громадянина — власника навіть індивідуального приватного підприємства не повинні вважатися підприємницькими, а відтак стає невизначеним режим таких доходів.'

Не повинна визнаватися підприємницькою діяльність громадянина по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею, яка не є систематичною (регулярною), якщо вона була вчинена з метою одержання прибутку. Наприклад, громадянин, який створив ту чи іншу річ (скульптуру, прилад, інструмент тощо), вправі продати її за будь-яку ціну, а одержана сума поступає у його власність на законній підставі, тобто як доходи, одержані громадянином від «індивідуальної праці».

Складним є питання про зміст самого поняття «систематичності» діяльності, оскільки в Законі «Про підприємництво» не можна знайти на нього чіткої відповіді. Між тим в Декреті Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. <-Про податок на промисел»,2 в якому було зазначено, шо платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, шо мають, так і ті, шо не

'Детальніше про правовий режілм доходів від підприємницької діяльності див. в кн.: Шевченко Я.М., Венецька В.М., Кучеренко Ї.М. та '". В.іасник і право власності.— К. ,1984— С. 39-46.

^Відомості Верховної Ради України—1993—№ 19—С.208.

249

мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони н&і зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють неї систематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених' продукції, речей, товарів. Тобто, можна дійти висновку, ще зазначений податок на промисел стягується за умови вчинення громадянином таких дій від двох до чотирьох разів. А відтак, до громадянина, який вчинив подібні дії більше чотирьох разів,-повинні застосовуватися відповідні положення законодавства про підприємництво, в тому числі і про відповідальність за їх порушення.

Різновидом підприємництва є діяльність громадян по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробці та реалізації з утворенням селянського (фермерського) господарства відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Водночас в ст.1 зазначеного Закону передбачається, що його дія не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуальним і колективним садівництвом і городництвом, а відтак діяльність таких громадян не вважається підприємництвом. Законодавством України для громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, встановлені спеціальні податкові пільги. Зокрема, доходи громадян від продажу вирощеної в такому господарстві продукції рослинництва і бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продуктів їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки.' Такі доходи не декларуються і не оподатковуються, незалежно від кількості продаж виготовленої продукції. Це означає, що громадяни набувають право власності на зазначені доходи на загальних підставах.

У всіх випадках не повинна вважатися підприємницькою діяльність громадянина по створенню майна для задоволення власних потреб або потреб його сім'ї. Правовою підставою виникнення у громадянина права власності на таке майно слугує факт створення його власною працею (якщо така діяльність прямо не заборонена законом),

'Див.: Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутко-1 вий податок з громадячу/Відомості Верховної Ради України.—1993.—- № 10.-С.77.

250

Значно складнішим є процес виникнення у громадян права приватної власності на доходи, одержувані від підприємницької діяльності створених ними підприємств з правами юридичної особи. Справа в тому, що громадянин виступивши засновником (співзасновником) підприємства тієї чи іншої організаційно-правової форми, за чинним законодавством не .набуває статус підприємця. У такому разі суб'єктом підприємництва стає створена юридична особа, яка приймає на себе відповідні обов'язки перед своїми засновниками (засновником). Підприємство, зокрема, зобов'язане здійснювати діяльність у повній відповідності до установчих документів (установчого договору, статуту) юридичної особи, передавати засновнику (іншій уповноваженій особі) обумовлені в цих документах доходи, одержані від підприємницької діяльності. Законодавчими актами та установчими документами визначається порядок формування і виплати цих доходів, правовий режим яких поставлений в залежність від організаційно-правової форми підприємства.

Наприклад, за Законом України «Про підприємства в Україні» громадянин вправі створити приватне підприємство, засноване на його власності, з правом найняття робочої сили. Зрозуміло, шо такий громадянин є єдиним власником всього цілісного майнового комплексу такого підприємства.' Йому також належить право одноособове визначати порядок використання доходу від господарської чи іншої діяльності створеної ним юридичної особи (після здійснення усіх обов'язкових платежів і розрахунків). Незважаючи на те, шо засновник приватного підприємства є його єдиним власником, автоматичного виникнення у нього права власності на одержані підприємством доходи не відбувається. Лише після передачі громадянину-засновнику вони стають власністю останнього. Навіть тоді, коли громадянин-засновник є керівником власного підприємства, має бути певним чином зафіксована передача одержаних доходів у його власність.

'Уданому випадку поняття «підприємство» вживається в значенні рівнозначному поняттю «юридична особа», яке символізує суб 'єкта підприємницької діяльності. В законодавчих актах термін «підприємство» визначається як суб'єкт або як об'єкт правовідносин, що було характерним для соціалістичної правової системи СРСР. Тому в юридичній літературі йому також дається неоднозначне тлумачення (Див.: Шевченко Я.М. та ін. Власник і право власності. — К., 1994. - С.76).

251

Відповідно до Закону «Про господарські товариства» мадяни, як і юридичні особи, можуть бути засновниками учасниками господарських товариств того чи іншого виду (акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного або коман-дитного товариства). Засновники і учасники передають това риству свої майнові вклади, які оцінюються у грошовому ві разі і становлять частку кожного з них у статутному фощ Розмір цього вкладу безпосередньо впливає на розподіл д ходів засновників і учасників товариства, що визначаєте установчими документами. В законі України «Про господарсы товариства» передбачені конкретні підстави обов'язкової нарахування з чистого прибутку дивідендів та інших можливих;

майнових розрахунків між товариством та його засновниками (учасниками), а саме: а) настання терміну розподілу прибутків;

б) вихід або виключення учасника з товариства; в) припинення діяльності товариства. Таким чином, для громадян, які стали засновниками і учасниками господарського товариства, одержання доходів у вигляді виплачених дивідендів чи в іншій формі розподіленого прибутку є основною правовою підставою виникнення права приватної власності."

Чинним законодавством передбачені також особливі умови виникнення права власності у членів колективного сільськогосподарського підприємства, споживчого кооперативу чи іншого кооперативного утворення, які мають в ньому відповідний майновий вклад (пай, пайовий внесок тощо), у членів селянського (фермерського) господарства.

Одержані громадянином доходи у вигляді дивідендів, нарахованих відповідно до майнового вкладу, паю чи пайового внеску, в податковому законодавстві виділяються в окрему категорію, що впливає на розмір їх оподаткування. Так, на суми, одержувані громадянами — засновниками і учасниками підприємства у вигляді дивідендів за акціями та внаслідок розподілу прибутку (доходу) цих підприємств та інших корпоративних прав, податок нараховується до джерел виплати у складі сукупного оподатковуваного річного доходу за ставкою 15 % (ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»). За чинним законодавством засновники, учасники, акціонери підприємства (акціонерно-

'В акціонерних товариствах майновий вклад засновника (учасника) знаходить відображення в цінному папері — акції.

252

го товариства) не визнаються підприємцями у власному розумінні цього поняття. Тому і їх доходи не вважаються підприємницькими.

Підприємницькою діяльністю вправі займатися кожний дієздатний громадянин. Водночас існують і певні обмеження. Так, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини (ст.2 Закону «Про підприємництво»). Заборонено також займатися підприємницькою діяльністю державним службовцям безпосередньо чи через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством (ст.16 Закону України «Про державну службу»). В обох випадках встановлені обмеження мають на меті запобігти можливим зловживанням в сфері підприємництва і обумовлені вони відповідно скоєнням особою злочину і перебуванням на певній посаді. Однак, якщо в першому випадку обмеження стосуються як підприємницької так і іншої діяльності, то в другому випадку вони стосуються лише підприємницької діяльності. Таким чином, можна дійти висновку, що державні службовці можуть виступати засновниками підприємницьких юридичних осіб. Іншими словами, це означає, що така заборона має стосуватися лише тих державних службовців, які вирішили обрати індивідуальну форму підприємництва без утворення юридичної особи. Між тим загальновідомо, що у юридичних осіб можливості одержувати доходи можуть бути незрівняно вищими порівняно з можливостями індивідуальних підприємців. Тому позицію законодавця щодо подібного підходу до встановлення заборон в сфері підприємництва не можна назвати виваженою.

Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами. За цією похідною правовою підставою формується переважна частина власності громадян. Нове законодавство надало громадянам нарівні з юридичними особами майже однакові, за незначними винятками, можливості в одержанні майна у приватну власність на підставі угод. Головною умовою виникнення у громадян права приватної власності на підставі угод є дотримання ними та 'їх контрагентами загальних і спеціальних правил щодо здійснення правочинів, оскільки за угодами, визнаними недійсними, право власності на одержане за ними майно не виникає.

253

Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок успадкування майна. Умови переходу майна у власність за даною юридичною підставою визначаються нормами інституту спадкового права. Ними, зокрема передбачається, що спадкування здійснюється за заповітом і за законом особами (як фізичними, так і юридичними), визнаними спадкоємцями. Право на успадкування майна виникає лише у випадку смерті громадянина-спадкодавця і за умови прийняття спадщини спадкоємцем.' Інколи можливе виникнення права власності у зв'язку зі смертю громадянина не за нормами спадкового права. Наприклад, відповідно до п.37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керуванням і мотоколясками транспортні засоби, одержані інвалідом безплатно, після його смерті залишається сім'ї померлого інваліда із зняттям їх з обліку в органах соціального забезпечення.2

Майно юридичних осіб, діяльність яких припинена шляхом реорганізації або ліквідації, переходить до інших осіб або держави за правилами, встановленими їх статутами та чинним законодавством, тобто не в порядку спадкового правонаступ-ництва.

Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок приватизації об'єктів державної власності за приватизаційними майновими сертифікатами.

Приватизаційним законодавством передбачено приватизувати певну частину державної власності за відповідними приватизаційними паперами, які є особливим видом державних цінних паперів, шо засвідчують право власника на безоплат-

' Спадщина може вважатися прийнятою і поза волею громадянина. Це мас місце при спадкуванні онуками і правнуками за так званим «правом представлення».

•'Див.: Соціальне забезпечення в Україні. 36. законодавчих актів та офіційних документів. Вип.11.—К.,1^92.—С.Ю2.

254

не одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (ст.1 Закону «Про приватизаційні папери»).

Право на одержання у власність таких паперів мають лише громадяни України, які проживають на її території, проживають або тимчасово перебувають за її межами у службових справах в період, що визначається Державною програмою приватизації. Отже, набути у власність державне майно за приватизаційними паперами може обмежене коло осіб. Такого права не мають юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вони можуть приймати участь в приватизації на сплатних засадах в порядку, визначеному приватизаційним закодонавством. На таких же засадах вправі брати участь в приватизації громадяни України, які бажають придбати об'єкти приватизації державного майна.

Одержані громадянином приватизаційні папери стають його власністю, а тому успадковуються як і будь-яке інше майно у разі смерті їх власника. За чинним законодавством у разі смерті громадянина, що не одержав приватизаційні папери за будь-яких причин, право одержання належних до видачі померлому паперів не успадковується.'

Громадянам України з 1 вересня 1992 року було надано право відкривати приватизаційні депозитні рахунки в установах Ощадного банку на підставі платіжного приватизаційного доручення на кожний вид приватизаційних паперів (майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони) за номінальною вартістю. В державній програмі приватизації номінальна вартість майна, яке безоплатно має передаватися громадянам, встановлювалася в розмірі ЗО тис. крб., який в наступному індексувався з врахуванням інфляційних процесів.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Здійснюється вона шляхом безоплатної передачі громадянам

'Такий підхід до вирішення даної проблеми призвів до того, що у зе язку з уповільненим процесом приватизації сотні тисяч громадян в силу об 'єктивних причин так і не змогли реалізувати своє право на одержання приватизаційних паперів, а відтак не змогли передати це право своїм спадкоємцям.

255

квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м на сім'ю і продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Всі громадяни України мають право одержати житлові чеки і використати 'їх при приватизації державного житлового фонду. Важливо те, що громадяни, які мають житло на праві власності, вправі використати такі чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду.

У зв'язку з впровадженням в Україні права колективної і приватної форми власності на землю Верховна Рада України прийняла 13 березня 1992 р. постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», зобов'язала місцеві Ради народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57, 67 Земельного кодексу України, починаючи з 15 травня 1992 р.' Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»2 було доручено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будів ництва протягом 1993 р. Така безоплатна передача громадянам України у власність земельних ділянок провадиться лише один раз, про шо обов'язково робиться відповідними Радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює. На жаль, заходи по приватизації земельних ділянок, зазначені в наведених законодавчих актах, довгий час не реалізовувалися.

Новим законодавством про власність були передбачені особливі підстави набуття права власності членами кооперативів і товариств, наймачами жилих приміщень. Так, відповідно до ст.15 Закону «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Унікальність даної правової ситуації полягає насамперед в тому,

'Відомості Верховної Ради України—]992—№25—С.355. відомості Верховної Ради України—1993—№ї О—С. 79.

256

ідо в ній забезпечується виникнення у громадянина права власності незалежно від його волі, тобто підставою для цього слугує сам закон, що є досить рідкісним явищем для будь-якої правової системи.

Важливу роль для перехідного періоду до ринкової економіки відіграла норма тієї ж ст.15, за якою наймачу жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Однак у зв'язку з проведенням в Україні приватизації державного житлового фонду потреба в існуванні зазначених положень про викуп фактично відпала. Відповідно постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1992 р.' було визнано таким, що втратило чинність, Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт (від 19 травня 1989 р.). Ті ж громадяни, які тим чи іншим чином реалізували своє приватизаційне житлове право, але проживають наймачами в державному чи приватному житловому фонді, можуть набути право власності на займане приміщення на загальних підставах, уклавши з власником житла договір купівлі-продажу.2 Тому не обов'язковим є введення в новий Цивільний кодекс норми про викуп наймачами квартир.

Серед інших підстав виникнення у громадян права власності необхідно, зокрема, виділити такі:

а) одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів в кредитних установах;

б) отримання пенсій, різноманітних державних допомог, стипендій тощо;

''Див.: Приватизація житла в Україні.—К.,1993.—С.] 1-13. '-Вперше право громадян на викуп квартир було передбачено ще постановою Ради Міністрів СРСР від 2 грудня 1988 р. «Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду», якою було дозволено виконкомам •'ч'сцевих Рад народних депутатів, організаціям продавати (з додержанням ряду спеціальних обмежувальних правил) громадянам в особисту власність займані ними квартири в будинках громадського і державного житлового фонду, а також незаселені квартири у будинках, які вимагали реконструкції або капітального ремонту.

9 5-209

257

в) отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди;

г) отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;

д) правомірне заволодіння дарами природи; |

е) отримання різноманітних премій (наприклад, за досяг- ! нення в галузі науки, культури, мистецтва), виграшів (наприклад, лотерейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, ;

спортивних та інших змаганнях).

Звичайно, для виникнення за перерахованими та іншими можливими підставами права приватної власності також не- ;

обхідне дотримання тих чи інших умов.

Певні юридичні факти необхідні і для припинення права приватної власності громадянина. Вони можуть бути спільними для всіх суб'єктів права власності або специфічними (притаманними лише для громадян). Значна частина юридичних фактів може служити юридичною підставою виникнення права власності і одночасно його припинення. Наприклад, укладення договору купівлі-продажу тягне за собою припинення права власності у продавця і одночасне виникнення його у покупця. Однак так буває не завжди. Так, створення громадянином власними зусиллями і з власних матеріалів скульптури, картини, іншої речі призводить лише до виникнення права власності. Припиняється право власності у разі споживання фізичною особою продуктів харчування. Більше того, можуть бути випадки переходу права власності в порядку пра-вонаступництва, в яких підставою виникнення права власності є один юридичний факт, а підставою припинення у попереднього власника — інший. Така ситуація спостерігається при спадкуванні за заповітом, оскільки право власності у спадкодавця припиняється у зв'язку з його смертю, а право власності у спадкоємця виникає на підставі заповіту. Припинення права приватної власності можливе також всупереч волі громадянина власника (внаслідок реквізиції, конфіскації, націоналізації і т.ін.).