Гражданское право
О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. |
§2. Зміст права власності |
Законом України про власність (ст.4) встановлено, що власник за своїм розсудом володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, здійснює своєю владою управління ним і вправі вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону. Таким чином, суб'єктивне право власності формується як сукупність трьох найголовніших правомочностей: права володіння, права користування, права розпорядження. Що ж до права власника управляти майном і вчиняти з ним дії, то, на нашу думку, це не нова, самостійна від названої тріади правомочність власника, а лише уточнення (роз'яснення) права користування і розпорядження майном. Правомочності по користуванню, володінню і розпорядженню виникають у власника одночасно з виникненням права власності. Характерно, що разом, у сукупності «тріада» правомочностей, яка характеризує право власності у повному обсязі і розкриває його зміст, може належати лише власнику і нікому більше. Окремо право володіння, право користування, право розпорядження може належати також іншим особам — орендатору, наймачу, іншим, які здійснюють ці права лише при погодженні з власником. Правомочності власника щодо належного йому майна здійснюються ним незалежно від волі і бажання всіх інших осіб і обмежуються лише законом. Проте й власник на може здійснювати своє суб'єктивне право на шкоду іншим особам. Володіння означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, можливість впливати на річ. Право володіння у суб'єктивному розумінні є закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю: фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично, наприклад має книгу у портфелі, а також той, хто має змогу впливати на цю річ, наприклад власник житлового будинку не може володіти ним у фізичному Розумінні, але він здійснює правомочність володіння в силу того, що має змогу впливати на цю річ за своїм інтересом. Цивільне законодавство передбачає володіння законне і незаконне. Якщо особа здійснює володіння на законних підставах, таке володіння визначається законним, або титуль- 215 ним. Титульне володіння передусім належить самому власнику майна. Проте як елемент інших майнових прав воно може належати також іншим особам, наприклад наймачу, орендатору при наймі чи оренді майна, комісіонеру при здійсненні договору комісії або охоронцю на підставі договору схову. Таке право може надаватися не лише на підставі договірних відносин (найму, комісії, підряду, схову тощо), а й у силу адміністративного акту (наприклад, відповідно до розпорядження органів опіки і піклування), воно може виникнути і на підставі прямої вказівки закону (якщо, наприклад, йдеться про знахідку, безхазяйне майно, бездоглядну худобу).Разом з тим право володіння власника відрізняється від права володіння інших осіб — титульних володільців, оскільки власник здійснює цю правомочність, як правило, у сукупності з іншими — правом користування і розпорядження. Крім того, власник робить це незалежно від інших осіб. Щодо титульних володільців, то вони мають узгоджувати свої дії з власником або здійснювати володіння на підставі договору, адміністративного акту, закону. У деяких випадках титульний володілець може мати не тільки право володіння, а й інші правомочності, наприклад, володіння і користування при наймі і оренді, володіння і розпорядження при комісії тощо. Вище зазначалося, що одночасно всі три правомочності можуть у певному обсязі належати лише власнику. Тому його титульне володіння є первинним, а будь-яке інше (придбане від власника на підставі договору або за інших правових підстав) — похідним. Поряд з титульним, або законним, володінням існує володіння без будь-яких правових підстав, тобто незаконне. Якщо особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не повинна знати про його незаконність, таке володіння визначається добросовісним незаконним володінням. Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, воно називається недобросовісним незаконним володінням. Наприклад, якщо особа знайшла чужу річ і не передала її відповідним органам (міліції, адміністрації установи або підприємства, де річ знайдено, чи виконавчому комітету сільської або селищної Ради народних депутатів), вона має бути визнана недобросовісним незаконним володільцем. Інша справа, коли громадянин придбав у комісійному магазині річ, яка була вкрадена у власника. Набувач такого майна є незаконним, але добросовісним володільцем. 216 Норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном, становлять право володіння в об'єктивному розумінні. Право користування в об'єктивному значенні — це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування у суб'єктивному значенні — це закріплена нормами права можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування нерозривно пов'язане з правом володіння. Без володіння, тобто без фактичного утримання речі, не можна видобути з неї корисні властивості і тим самим використати її для задоволення потреб. Проте власник може використати своє майно не лише для задоволення своїх особистих потреб. Закон про власність України (ст.4) закріплює за ним право використовувати належне йому майно для здійснення будь-якої діяльності, в тому числі господарської, за умови, що ця діяльність не суперечить закону. Це право реалізується колгоспами і кооперативами, іншими суб'єктами, коли вони, використовуючи належні їм споруди, устаткування, матеріали, організують виробництво продукції. В умовах радикальної економічної реформи значно розширено можливості будь-якого власника щодо господарського використання його майна. Громадяни можуть створювати сімейні об'єднання (трудові господарства), приватні підприємства і використовувати господарські будови, машини, установи, устаткування, сировину й матеріали, вести самостійне господарство, виготовляти продукцію як для особистих потреб, так і для реалізації її іншим особам. Значно зростає роль селянського господарства у питаннях забезпечення населення сільськогосподарською продукцією, взагалі продуктами харчування. Разом з колгоспами, радгоспами, орендними господарствами, сільськогосподарськими кооперативами селянські господарства виробляють сільськогосподарську продукцію і користуються нею на свій розсуд. Як і володіння, користування буває законним і незаконним. Законним користувачем може бути не лише власник, а й інші особи, яким це право належить на правових підставах. Користувачем є і державне підприємство, що здійснює право користування як елемент права повного господарського відан-ня. і державна установа у силу оперативного права управління, °Рендний колектив на підставі договору оренди тощо. У наведе- 217 них випадках право користування названих осіб є вторинним, похідним від права користування, яке належить власнику. Відповідно до п.2 ст.6 Закону про власність (ст.133 ЦК України) власнику належить право на результати господарського використання майна (продукцію, плоди, доходи), якщо інше не передбачене законом або договором. Закон України про власність (ст.22) визначає, що продукція орендаря, вироблена ним з використанням орендованого майна, і також одержані ним доходи, стають його власністю. Більше того, у власності орендаря залишаються зроблені ним удосконалення, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Таке правило застосовується на підставі ст.27 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», якщо інше не передбачено у самому договорі оренди. Якщо йдеться про удосконалення, які не можуть бути відокремлені від майна, орендар має право на компенсацію за витрати лише за умови, що він зробив їх за свій рахунок і при згоді власника майна. Право користування майном належить наймачеві при укладенні договору побутового прокату, але при цьому воно повинно здійснюватись лише відповідно до призначення цього майна. Отже, право користування, як і право володіння, може належати не лише власнику, а й іншим особам за різних правових підстав, зокрема численних цивільних договорів. Зауважимо, що власник у здійсненні права користування належним йому майном обмежений лише загальними межами закону, а правомочності інших користувачів по користуванню майном мають ще й спеціальні обмеження — або встановлені власником, або такі, що випливають з призначення майна чи статутних завдань користувача.Право розпорядження в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі (майна). Право розпорядження у суб'єктивному розумінні — це закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Якщо викладені вище правомочності володіння і користування можуть належати не лише власнику, а й іншим особам, то право розпорядження належить, як правило, лише власнику. Винятки з цього становлять випадки примусового вилучення майна у власника (націоналізація, конфіскація, реквізиція, примусовий продаж тощо). 218 Право розпорядження власник реалізує через можливість припинити або обмежити належне йсму право власності. Наприклад, укладаючи договір оренди, власник на встановлений строк передає право володіння і користування своїм майном, його окремою частиною чи певною річчю іншій особі — орендарю. Тим самим власник на цей час обмежує своє право власності, немов би розподіляючи правомочність по володінню, користуванню і розпорядженню майном між різними особами. Інший приклад. Власник майна може припинити своє право власності шляхом укладення певних цивільних договорів: купівлі-продажу, поставки, міни, дарування, позики. Тим самим припиняється одне правовідношення власності і встановлюється інше, де новим власником стає його контрагент за договором: покупець при договорі купівлі-продажу, поставці, міні, обдарований — при даруванні, позичальник — при позиці. Наведені приклади свідчать про засоби визначення юридичної долі речі, коли власник з допомогою угод впливає на юридичний стан належного йому майна. У літературі справедливо зазначається, що акт розпорядження майном, який здійснюється власником щодо належної йому речі, завжди є юридичним актом. Навіть знищення або викидання майна власником є розпорядженням юридичного характеру, оскільки це односторонній правочин, відповідно до якого власник навмисно припиняє своє право власності на певну річ. При навмисному знищенні речі або її викиданні власник здійснює односторонню угоду у формі конклюдент-них дій — саме з цими діями пов'язане припинення права власності. У деяких випадках розпорядження майном обмежене законом. Наприклад, відповідно до ст.136 ЦК України у громадянина, який не забезпечує схоронності належного йому майна, яке є пам'яткою історії і культури, це майно може бути викуплене державою. Якщо цей громадянин не дає згоди на викуп, то за позовом відповідних органів суд може вилучити його у власника. Отже, право вільного розпорядження майном може бути у випадках, встановлених законом, обмежене в інтересах суспільства. Як і право володіння та користування, право розпорядження може належати не лише власнику, а й передаватися за договором іншій особі. Наприклад, на підставі договору комісії 219 комісіонер набуває права володіння і розпорядження майном, переданим йому власником з метою здійснення з ним однієї чи кількох угод. Таким чином, сама конструкція цього договору передбачає, що можливість розпорядження переданим майном повинна перейти до комісіонера. Але у цьому випадку всі три правомочності у комісіонера не виникають: він може лише володіти і розпоряджатися майном відповідно до умов договору з власником майна (комінтентом), але використовувати майно комісіонер права не має. Правомочності по володінню, користуванню, розпорядженню тісно пов'язані одна з одною, але разом вони виникають тільки у власника майна і в узагальненому вигляді визначають всі численні дії, які може здійснити з належним йому майном власник. Тобто «тріада» правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню у сукупності є універсальною юридичною формою, яка охоплює всі можливі дії, дозволені законом, щодо майна і у повному обсязі розкриває зміст права власності. |
Релевантная научная информация:
- О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. - Гражданское право
- Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с. - Гражданское право
- § 1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці - Трудовое право
- Поняття і форми права власності. Підстави виникнення права приватної власності. Предмети, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу - Юридические документы
- §2. Зміст права власності - Гражданское право
- §1. Власність орендних і колективних підприємств - Гражданское право
- §3. Зміст і здійснення права державної власності - Гражданское право
- § 2. Право власності в об´єктивному та суб´єктивному розумінні. Зміст права власності як суб´єктивного цивільного права - Гражданское право
- Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
- Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004.- 624 с - Хозяйственное право
- Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с - Хозяйственное право
- О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с. - Гражданское право
- § 4. Зміст принципів трудового права - Трудовое право
- § 7. Диференціація трудового законодавства України - Трудовое право
- § 3. Поняття колективного договору - Трудовое право
- § 4. Поняття колективних угод та їх види - Трудовое право
- § 6. Порядок укладення колективного договору і його зміст - Трудовое право
- § 1. Поняття трудового договору - Трудовое право
- § 6. Підстави припинення трудового договору - Трудовое право
- § 9. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - Трудовое право
Другие научные источники направления Гражданское право:
-
1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
3. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997
5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000