Гражданское право

О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с.
§2. Види цивільно-правових строків
І. Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, викликає необхідність їхньої класифіації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки, які визначаются:

а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, рахуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора);

б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці по наданню перевізних засобів, а вантажовідправника — по пред'явленню вантажів до перевезення протягом календарного місяця);

в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);

г) рішенням суду, арбітражного або третейського суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочка виселення наймача з жилої площі на три місяці);

2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні, шо не підлягають зміні за згодою сторін (наприклад, строки позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах).

198

З.За розподілом обсягу прав і обоє 'язків сторін по окремих періодах часу розрізняють: загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.

У навчальній літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні і мінімальні тощо).

II. Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків за способами їх встановлення. Строк визначається календарною датою або закінченням періоду часу, що вираховується роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Строк може визначатися вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора (ст.ст.76 і 165 ЦК).

Отже, закон допускає кілька способів визначення строку, кожний з них може бути використаний самостійно або одночасно з іншими.

Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні строків календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, приурочені до певної дати. Наприклад, у договорах на використання обчислювальних робіт строки подання замовником підряднику вихідних документів визначаються не тільки календарними датами, а й годинами.

Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практиці є встановлення періодів часу, які вираховуються роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду можуть приурочуватись до певної календарної дати або події, яка обов'язково повинна настати. Наприклад, договір поставки діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року.

Інколи строк визначається вказівкою на подію, яка обов'язково повинна настати. За часову категорію може бути взята подія, настання якої є неминучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод (можливість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'язок щодо поповнення неподаних перевізних засобів на річковому і морському транспорті обмежена рамками навігаційного періоду. І хоча відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюється за розпорядженнями (наказами) органів управління відповідним транспортом, настання і

199

закінчення навігаційного періоду до певної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це залежить від погодних умов у даному році.

Нарешті, строк виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до ст. 165 ЦК України боржник повинен виконати зобов'язання в 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання по витребуванню кредитора. Так, відповідно до ч.З п.28 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у договорі, укладеному покупцем з організацією матеріально-технічного постачання, можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, пред'явлених покупцем з виникненням потреби, а у договорі зазначаються порядок і строки подання і виконання таких замовлень.

У літературі правовідношення прийнято поділяти на регулятивні та охоронювальні. У регулятивних правовідносинах строки є строками здійснення суб 'єктивних прав і виконання обов 'язків, а в охоронювальних — строками захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту;

в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні.

В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать управомоченій особі. Наприклад, право власності не обмежене для власника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не зв'язані з майновими (право на ім'я, таємницю особистого життя тощо) невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні.

Більшість строків, що встановлюється у регулятивних цивільних правовідносинах, дозволяють управомоченій особі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здійснюються зобов'язаною особою у встановлений строк, свідчить про звичайне, нормальне протікання суспільних процесів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права і виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку.

200

Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводять до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присікальними (преклюзивними). Їхня особливість полягяє у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування. Закінчення присікального строку тягне припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням. Про дострокове припинення права або виконання обов'язку можна говорити лише тоді, коли воно настало до закінчення строку. Припинення ж права або обов'язку, обмежених присікаль-ним строком, відбувається після закінчення строку. Але при-сікальний характер того чи іншого строку має прямо випливати із змісту відповідної норми закону або умов укладеної угоди.

4. Суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Порушене право реалізується вже у межах охоронювальних правовідносин. До них належать гарантійні зобов'язання якості продукції, робіт та послуг. Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у продукції (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість, покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача: а) заміни товару; б) відповідного зменшення винагороди; в) безоплатного усунення недоліків; г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановлювати гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити гарантійні строки більш тривалі, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

5. У ст.6 ЦК визначені способи захисту цивільних прав і органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та організацій.

Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні управомоченою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном «оперативність» асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюєть-

201

ся у певному порядку і строки, встановлені законом або договором. Так, покупець за договором поставки може відмовитися від прийняття простроченої продукції, повідомивши про це постачальника, якщо інше не передбачено договором. Продукцію, відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній зобов'язаний прийняти і оплатити (ч.2 ст.246 ЦК). Таким чином, застосування такого оперативного засобу впливу, як відмова покупця від простроченої продукції, допустиме за умови завчасного (до відвантаження) повідомлення про це постачальника.

6. Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає в тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволення вимог управомоченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спорів між учасниками цивільно-правових зв'язків, засноване на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін, — найдоцільніший спосіб усунення відхилень від нормального розвитку цивільного обороту.

ЦК містить кілька норм щодо порядку і строків пред'явлення претензій: а) у зв'язку з недоліками проданої речі (ст.ст.235, 236); б) у зв'язку з недоліками у роботі, виконаної за договором побутового замовлення (ст.350); в) по перевезеннях (ст.365); г) претензії кредиторів спадкодавця (ст.557).

За загальним правилом, пред'явлення претензій не обов'язкове по спорах, обома учасниками яких (або хоча б одним) є громадяни (крім відносин по перевезеннях і наданню послуг зв'язку). І, навпаки, у спорах, що виникають з цивільних відносин між організаціями, до пред'явлення позову обов'язково слід пред'явити претензію. Винятки з цього правила встановлюються законодавством в кожному окремому випадку (наприклад, ч.4 ст.6 ЦК). По деяких вимогах, зокрема тих, що виникають з перевезення, операцій по наданню послуг зв'язку, відносин по іноземному страхуванню тощо, діють певні строки і порядок пред'явлення та розгляду претензій.

Обов'язкове пред'явлення претензії перевізникові перед тим, як подати до нього позов, передбачено, зокрема, у відносинах, що випливають із перевезень. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій — протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний роз-

202

глянути заявлену претензію і повідомити заявника про задо-во.іення чи її відхилення протягом трьох місяців, а щодо претензій по перевозці, здійснюваній перевізниками різких видів транспорту по одному документ;/ — протягом шести місяців і претензій про сплату штрафу або премії — протягом 45 днів (ст.365 ЦК).

Якщо законодавством, яке регулює конкретний вид господарських правовідносин між юридичними особами, не встановлено окремого порядку і строків пред'явлення і розгляду претензій, то застосовуються загальні положення про доарбітражне врегулювання спорів, передбачених ст.5-11 Арбітражного процесуального кодексу України. Спір може бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови дотримання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх доарбітражного врегулювання. Разом з тим Арбітражний процесуальний кодекс не зазначає строку, протягом якого одна юридична особа може пред'явити претензію до іншої. Очевидно, це можна зробити в межах, установлених для певних вимог строків позовної давності. Претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання відповідачем. Обгрунтовані вимоги заявника повинні бути задоволені, а коли претензії відхилено — у письмовій відповіді слід подати мотиви її відхилення.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. - Гражданское право
  2. §2. Види цивільно-правових строків - Гражданское право
  3. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с. - Гражданское право
  4. М. Й. Штефан Цивільний процес, 1997 - Гражданский процесс
  5. Розділ 8. Право власності - Международное право, европейское право
  6. Розділ 9. Зовнішньоекономічна діяльність - Международное право, европейское право
  7. Адвокатура Німеччини - Адвокатское право
  8. Адвокатура України - Адвокатское право
  9. 11.2. Контроль та його види - Административное право
  10. ПРОГРАМА КУРСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО Загальні методичні вказівки - Административное право
  11. § 2. Функціонально-процедурне забезпечення реалізації права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  12. Зразок контрактної форми трудового договору - Юридические документы
  13. 2. Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею - Хозяйственное право
  14. 3.3. Підприємства колективно/форми власності. Виробничі кооперативи - Хозяйственное право
  15. 2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна - Хозяйственное право
  16. 7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності - Хозяйственное право
  17. 1.1. Договір купівлі-продажу - Хозяйственное право
  18. 1.2. Договір поставки - Хозяйственное право
  19. 2. Банківська діяльність - Хозяйственное право
  20. § 6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні - Хозяйственное право

Другие научные источники направления Гражданское право:

    1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
    2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
    3. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
    4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997
    5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000