Гражданское право

Місцем виконання обов'язку у зобов'язальних правовідносинах є місце, де боржник повинен вчинити відповідні дії, а кредитор зобов'язаний прийняти запропоноване йому боржником належне виконання. Визначення місця виконання обов'язку у зобов'язальних правовідносинах має значення для сторін, оскільки від нього залежать їхні майбутні витрати, зв'язані з виконанням. Місце виконання може визначатися законом, договором, актом планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або його суттю.

Так, безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача в установі банку (Правила безготівкових розрахунків у народному господарстві). Місце будівництва визначається титульним списком (Правила на договори підряду на капітальне будівництво). Якщо укладено договір на реконструкцію цеху, то із його суті ясно, що виконання обов'язку має здійснюватись за місцем знаходження цеху.

Якщо місце виконання не визначено і не випливає із суті обов'язку, виконання здійснюється відповідно до ст.167 ЦК України: а) при зобов'язанні передати будівлю — за місцем знаходження будівлі; б) при грошових зобов'язаннях (крім грошових зобов'язань організацій) — за місцем проживання кредитора у момент виникнення зобов'язаня, а якщо в момент виконання зобов'язання кредитор змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то у новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора усіх витрат, зв'язаних із зміною місця виконання; в) при усіх інших зобов'язаннях — за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа, — за місцем її знаходження.

159

Ї Я-

І

Строки виконання.

Разом з вимогою визначення строку виконання обов'язку ЦК України допускає обов'язки з невизначеним строком, тобто коли строк або не встановлюється, або визначається моментом витребування. При таких обов'язках кредитор у силу ч.І ст.165 вправі вимагати від боржника виконання обов'язкуу будь-який час. Враховуючи, шо для боржника таке негайне виконання обов'язку може бути небажаним, закон встановлює строк, протягом якого боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора. За правилами ч.2 сі .65 ЦК України він становить 7 днів і обчислюється з дня пред'явлення вимоги кредитором. По окремим видам цивільно-правових обов'язків передбачаються інші строки, які зумовлюються характером обов'язку (наприклад, ч.2 ст.138 ЦК України).

Винятки також можуть бути передбачені законом, договором або випливати із суті договору. Наприклад, ощадні банки зобов'язані видати вклад повністю або частково на першу вимогу вкладника; особа, шо здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову (ч.І ст. 415 ЦК України).

Боржник вправі також виконати зобов'язання, укладене з невизначеним строком виконання, у будь-який час, не чекаючи вимоги кредитора, а останній зобов'язаний прийняти виконане. На відміну від боржника кредитору у таких випадках не надається строк для прийняття виконання. Це може мати місце лише у випадках, передбачених законом. Наприклад, якщо майно здане на зберігання без зазначення строку, охоронець вправі у будь-який час відмовитись від договору, але зобов язаний надати особі, що здала майно на схов, дос-

160

татній за даних умов строк за його одержання. При укладенні довготривалих договорів між організаціями встановлюються строки дії зобов'язання і виконання окремих обов'язків. У літературі та практиці прийнято поділ строків виконання зобов'язань на загальні і окремі. Під загальним строком виконання розуміється строк дії зобов'язання, протягом якого сторони повинні виконати взяті на себе зобов'язання. Окремий строк (період) виконання — це строк виконання окремого обов'язку. По разових договорах визначається єдиний строк виконання.

Право на виконання зобов'язання до настання строку цивільне законодавство визначає залежно від того, у чиїх інтересах строк встановлено. Якщо його встановлено в інтересах боржника, то він і є носієм права дострокового виконання. Цьому праву боржника кореспондує обов'язок кредитора прийняти виконання. Наприклад, із суті грошових зобов'язань можна зробити висновок, що строк 'їх виконання встановлено в інтересах боржника, то йому належить право на дострокове виконання. Оскільки строк на перевезення вантажу за договором встановлено для перевізника, то одержувач не вправі відмовитися від прийняття вантажу, який прибув раніше встановленого строку. Навпаки, якщо строк виконання зобов'язання встановлено в інтересах кредитора, то останній вправі вимагати від боржника його виконання достроково, а боржник зобов'язаний його виконати (наприклад, ч.І ст.415 ЦК України).

Відповідно до ч.І ст. 166 у зобов'язальних відносинах з участю громадян дострокове виконання допускається, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання. Наприклад, закон забороняє дострокове виконання зобов'язання у випадках відшкодування збитків при тілесних пошкодженнях, заподіянні смерті. Виплата здійснюється щомісячними платежами. Дострокове вручення органами зв'язку телеграми, відправленою з відміткою про вручення у визначений строк, буде суперечити суті зобов'язання. Охоронець за договором, укладеним із зазначенням строку, не вправі вимагати від особи, що здала майно на зберігання, дострокового одержання, оскільки така вимога суперечитиме договору. У всіх інших випадках обов'язок, виконаний достроково, кредитор — громадянин повинен прийняти.

У зобов'язальних правовідносинах між організаціями дострокове виконання, за загальним правилом, не допускається. Таке рішення зумовлено тим, що дострокове виконання обов'-

6 5-209 161

язків може призвести до порушення ритмічної роботи контрагента та інших учасників, взаємозв'язаних правовідносинами. ЦК України (ч.2 ст.166) допускає дострокове виконання обов'язків між організаціями лише у випадках, коли це, передбачено законом або договором, а також за згодою кредитора.

Невиконання боржником обов'язку у встановлений строк називається прострочкою. Відповідальність за прострочку допускає виконання обов'язку у натурі, хоч і з порушенням умови щодо строку. У випадку невиконання обов'язку у цілому відповідальність наступає за невиконання зобов'язання, а не за прострочення. Боржник, що допустив прострочення зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору завдані збитки (ч.І ст.213 ЦК України). Розмір їх визначається за правилами ч.І ст.203 ЦК України. Законом або договором може бути передбачена сплата неустойки, яка за загальним правилом, носить характер зарахувальної. За прострочку виконання у договорі поставки продукції, а також за порушення узгодженого графіка відвантаження (доставки) сплачується штрафна неустойка.

Підставою для сплати неустойки, відшкодування шкоди як заходів цивільно-правової відповідальності є вина боржника. Однак якщо внаслідок прострочення наступила випадкова неможливість виконання, то боржник не звільняється від відповідальності. Крім того, ч.І ст.213 ЦК України надає кредитору право відмовитися від прийняття виконання обов'язку, якщо таке виконання втратило для нього інтерес, і вимагати відшкодування збитків. У відносинах між організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допускається лише у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Відповідно до ч.2 ст. 246 ЦК України покупець вправі, повідомивши постачальника до моменту відвантаження її покупцеві, відмовитися від прийняття продукції, поставку якої прострочено.

162

Прострочення може бути допущене не тільки боржником, а й кредитором, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій. до яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч.І ст.215 ЦК України). За такої ситуації у боржника виникає право на відшкодування завданих простроченням збитків (ч.2 ст.215 ЦК України). По грошових зобов'язаннях боржник не повинен сплачувати проценти за час прострочення кредитора (ч.З ст.215 ЦК України).

Дострокове виконання обов'язку, здійснене з порушенням встановлених умов, викликає для боржника також негативні наслідки. Способи виконання цивільно-правових обов'язків зумовлюються предметом виконання, змістом обов'язку, нормативними актами, що регулюють дані відносини, а також договором.

Виконання одних цивільно-правових обов'язків має здійснюватись у повному обсязі (наприклад, при купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати річ, яка купується, покупцеві), інших — по частинах. Так, наявність договору довічного утримання припускає щоденне матеріальне утримання відчужувача будинку, догляд і необхідну допомогу (ст.425 ЦК України). За довгостроковим договором поставки постачальник не вправі поставити всю продукцію одноразово, він зобов'язаний поставити її по частинах у відповідні строки. Предмет обов'язку може бути вручений безпосередньо набувачеві або шляхом здачі транспортній організації для відправки набувачеві, або здачі на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без обов'язку доставки.