Гражданское право

Держава встановлює відповідні правила поведінки людей стосовно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін «правовий режим речей і майна». Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні;

подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші і цінні папери.

Засоби виробництва і предмети споживання. Економічно такий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва — основних і

108

оборотних. До основних належать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому процесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей полягає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки у відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до закону можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і предметів споживання.

Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилучені з цивільного обороту. Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є у виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предметом застави і на нього не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає у тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмеження речей у цивільному обороті спричинюється різними обставинами. Так, ст. 129 ЦК України встановлює, що з міркувань державної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові та радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути тощо).

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазначені у ч.2 ст. 129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони

109

можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

Речі індивідуально визначені і родові. Індивідуально визначені — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна *3апо-рожці»);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод «Арсенал»).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1т пшениці, їм3 дров, 10л бензину, 5м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначеної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредитору, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо ж предмет зобов'язання — індивідуально визначена річ є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст.265 ЦК України) і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей боржник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст.234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визначені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

Речі споживні і неспоживні. При використанні речі або знищуються повністю, або перетворюються в іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них належать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише витрачаючи.

Неспоживними звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вказані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, предметом договору позики можуть бути споживні речі (гроші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, використавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку

110

саму суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст 374 ЦК України). Інакше вирішується питання у договорі майнового найму, оренди, прокату. Тут предметом договору можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач при припиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування (ст.265 ЦК України).

Подільні і неподільні речі. До подільних належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад, продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення. Наприклад, неможливо поділити телевізор, автомашину, не втративши їх основного призначення. Виходячи з цього, неподільні речі не можуть бути об'єктом правовідносин, в яких йдеться про розділ майна у натурі. У такому разі неподільна річ продається, а поділу підлягають одержані від продажу гроші або неподільна річ залишається одній особі, яка зобов'язується надати іншій грошову компенсацію (ст.115 ЦК України).

Інколи в принципі подільна річ належить до неподільної. Наприклад, невеликий житловий будинок, який не може бути поділений між кількома спадкоємцями для проживання в ньому. Статусу неподільних набувають речі, об'єднані ознакою загального призначення, наприклад столовий сервіз, колекція поштових марок, меблевий гарнітур, спеціальна бібліотека. Хоча за домовленістю такі комплексні речі можуть стати і подільними.

Речі головні і приналежності. Нерідко подільні речі знаходяться у такому господарсько-цільовому зв'язку, що одна з них стає головною, а інша — її приналежністю (наприклад, скрипка і футляр, трактор і набір інструментів до нього тощо). Приналежністю є річ, покликана служити головній речі і зв'язана спільним господарським призначенням. Тобто приналежність фізично не зв'язана з головною річчю, не є її частиною і може бути предметом самостійної угод й. Приналежність, зазначається у ст. 132 ЦК України, наслідує долю головної речі, якщо у договорі або законі не встановлено інше. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції, шо поставляється (ст.251 ЦК України).

Приналежність головної речі не слід змішувати з поняттям складової частини речі (наприклад, телевізор і динамік, піаніно і клавіші). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного зне-

111

ЗД !

цінення самої речі.

Плоди і доходи. Плоди — це природне породження самої речі (приплід тварин, плоди фруктових дерев). Доходи — те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (наприклад, плата за житло, орендна плата тощо). Плоди, приплід тварин, доходи від речей належать їх власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою (ст.133 ЦК України).

Гроші та цінні папери. Речами з погляду цивільного права є також гроші і цінні папери.

А. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами.

Гроші — річ замінна, а тому боржник не може бути звільнений від відповідальності по грошовому боргу на тій підставі, що гроші загинули (були загублені чи украдені) (ст.ст.212— 215 ЦК України). Як речі родові, вони можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків, наприклад у колекції чи слідчому протоколі.

Як об'єкт права гроші виконують переважно платіжну функцію. Боржник має право погасити ними майновий борг, якщо інше не встановлено законом чи договором (ст.ст.213, 231 ЦК України). Проте гроші можуть виступати як самостійний об'єкт правовідносин, наприклад, у договорі позики (ст.374 ЦК України), у договорі банківської позички (ст.ст.382, 383 ЦК України), при заповіті збережень у кредитних установах (ст.564 ЦК України).

Б. Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право володіння певними сумами грошей або відносини позики. Ці грошові документи визначають, по-перше, взаємовідносини особи, яка випустила відповідний документ, і його володільця, по-друге, передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі іншим особам грошових та інших прав.

Цінними паперами насамперед є: акції, облігації, зобов'язання державної скарбниці, ощадні сертифікати і векселі.' При

'Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.//Відомості Верховної Ради України.—1991.—№38—С. 508.

112

цьому розписка не є цінним папером, хоча й містить певні майнові права. Кредитор може отримати борг без пред'явлення розписки, видавши боржникові зустрічну розписку про одержання грошей чи майна. А вимоги за цінним папером реалізуються лише шляхом пред'явлення останнього.

Цінні папери можуть бути іменними, на пред'явника, ордерними.

В іменному папері (наприклад, акції трудового колективу, іменні облігації підприємств) вказується прізвище особи, якій його видано. Здійснити право за іменним цінним папером може тільки особа, яка зазначена у ньому.

У цінних паперах на пред'явника не зазначається прізвище особи, якій вони видаються. Здійснити право за цінними паперами на пред'явника може особа, що його подасть. Ніяких доказів власник цінного паперу подавати не зобов'язаний. Найпоширенішими цінними паперами на пред'явника є облігації внутрішніх державних і місцевих позик, зобов'язання державної скарбниці.

Ордерний цінний папір містить ім'я певного першого набувача, який вправі шляхом вчинення передаточного надпису (індосамента) передати право, зафіксоване в цінному папері, (разом з ним) іншій особі. Ордерними цінними паперами є векселі і коносаменти, які широко вживаються при вчиненні зовнішньоторгових правочинів.

Майно. У цивільному праві термін «майно» вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Терміном «майно» охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття майна відрізняється від поняття як сукупність майнових прав і обов'язків особи. У такому розумінні термін «майно» використовується у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадкоємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки.