Гражданское право

О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с.
§1. Правоздатність 5 дієздатність громадян: виникнення, зміст і припинення,, випадки обмеження. Визнання громадянина недієздатним
Громадянин як суб'єкт історичного процесу розвитку матеріальної і духовної культури є біосоціальною істотою. Він наділений природними і суспільно-юридичними якостями. До

60

природних належить його здатність розмовляти, мислити, мати свідомість тощо. Але їх мало для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин. Тут необхідні цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права іі обов'язки (ст.9 ЦК України). Цивільною правоздатністю володіє кожен громадянин, який є суб'єктом права, адже не можна бути суб'єктом цивільного права і одночасно позбавленим здатності мати цивільні права і обов'язки. Отже, 5-річна дитина, 17-річний підліток, повнолітня особа — всі вони є правоздатними.

Проте чи може 5-річна дитина мати цивільні обов'язки? На перший погляд здається, що їй належить цивільна правоздатність в розумінні здатності мати цивільні права. Це не так.

Наприклад, 5-річна дитина одержала майно у спадщину і тим самим набула права власності на нього. Якщо ж спадкодавець мав борги, то 5-річна дитина як спадкоємець повинна відповідати за його борги в межах дійсної вартості успадкованого майна (ст.556 ЦК України). Розрахунки з кредиторами звичайно здійснюватимуть батьки дитини, а не вона сама. Але ж борги сплачуватимуться за рахунок спадкового майна, яке перейшло до дитини, а остання є носієм цивільного обов'язку сплатити їх.

Всі громадяни незалежно від віку мають цивільну правоздатність. Правоздатними є і громадяни, які внаслідок душевної хвороби або недоумства не можуть розуміти значення своїх дій. Отже, громадяни володіють цивільною правоздатністю незалежно від стану свого здоров 'я.

Цивільна правоздатність виникає в момент народження громадянина.

А якщо передчасні пологи?

Наприклад, дитина народилася через 7 місяців вагітності, а потім померла.

Чи була вона суб'єктом цивільного права? Чи володіла правоздатністю? Припустимо, що поки дитина була жива, відкрилася спадщина. Чи набула вона право спадкоємства? А потім, коли дитина померла, чи відкривається спадщина?

ЦК України (ч.2 ст.9) не зв'язує виникнення правоздатності з фактом життєздатності дитини, що народилася. Важливо, шоб вона народилася живою і не раніше 6 місяців вагітності. Навіть якщо вона житиме дуже короткий час, її народження і смерть реєструються окремо в органах ЗАГСу.

Так визначається початок виникнення правоздатності.

61

Припиняється правоздатність громадянина з його смертю. Цивільна правоздатність як суспільно-юридична якість громадянина характеризується певними рисами: вона визнається в однаковій мірі за всіма громадянами України та інших суверенних держав (ст.9 ЦК України). В зазначеній нормі втілено конституційний принцип рівності громадян як суб'єктів цивільних прав і цивільних обов'язків. Саме тому і правоздатність громадян закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, інших обставин.

Цивільне законодавство (ст.12 ЦК України) також передбачає реальність і гарантованість правоздатності. Це означає:

а) жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Як відомо, вона припиняється із смертю громадянина. Законодавству дореволюційної Росії відомі норми, які передбачали позбавлення цивільної правоздатності як міру кримінального покарання за вчинення деяких злочинів. Сучасне кримінальне законодавство не знає такої міри покарання;

б) ч.І ст.12 ЦК України не виключає обмеження цивільної правоздатності у випадках і в порядку, передбачених законом. Як бачимо, вказана норма носить відсильний характер — відсилає до кримінального законодавства, зокрема до КК України, який передбачає і такі види покарання, як заслання, висилка, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. У випадках засудження на підставі вироку до зазначених мір покарання громадянин позбавляється можливості на свій розсуд обирати місце проживання і рід занять. Обмеження правоздатності громадянина носить строковий характер — до 5 років (ст.ст.27,28 КК України). Застосування зазначених мір покарання здійснюється в судовому порядку;

в) громадянин не може розпорядитися своєю правоздатністю, оскільки вона носить непередаваний, невідчужуваний характер. Але, чи може громадянин відректися від своєї правоздатності*

З цього приводу цивільне законодавство передбачає норму, в силу якої угоди, спрямовані на обмеження правоздатності, є недійсними (ч.2 ст.) 2 ЦК України). Вона передбачає цивільно-правову санкцію за протиправну поведінку громадян, яка виявилася в укладанні угоди, спрямованої на обмеження правоздатності. Практиці відомі випадки, коли між чоловіком і

62

дружиною укладається угода, за якою дружина зобов'язується не вступати до вищого навчального закладу. Така угода є недійсною — вона обмежує правоздатність дружини: позбавляє її можливості самостійно обирати рід занять.

Які ж права може набути громадянин як правоздатна особа?

Невичерпний перелік їх містить ст.10 ЦК України: громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літратури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові й особисті немайнові права.

В ЦК України передбачені також інші особисті і майнові права, які може мати правоздатний громадянин, наприклад право на захист честі і гідності, на власне зображення (ст.ст.7,511 ЦК України).

В ЦК Ураїни (ст.10) визначено зміст правоздатності громадян. При цьому слід звернути увагу на те, що цивільна правоздатність не є сумарним виразом цивільних прав, які може мати громадянин. Це якісна, а не кількісна категорія. Саме тому зміст цивільної правоздатності полягає у можливості набуття зазначених прав, а не в їхній сукупності.

Отже, є відмінність між цивільною правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом, яке є в наявності у громадянина або якого він не може набути за певних умов.

Цивільна правоздатність — це передумова правоволодіння, тобто наявності у громадянина цивільних прав і обов'язків. Це також здатність (можливість) мати цивільні права і обов'язки в майбутньому, тобто бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків.

Співвідношення між правоздатністю (як здатністю, можливістю мати цивільні права) і суб'єктивними цивільними правами таке, як між можливістю і дійсністю. Можливість перетворюється у дійсність за певних умов, так само і здатність мати цивільне право (правоздатність) перетворюється у суб'єктивне цивільне право через юридичний факт (факти).

Наприклад, громадянин здатний мати право користування жилими приміщеннями у державному жилому фонді. Для того щоб здатність (можливість) мати право користування жилими приміщеннями і самі жилі приміщення перетворились у Дійсність, необхідно настання юридичних фактів: прийняття громадянина на квартирний облік, одержання ордера на жилі приміщення, укладення договору найму жилого приміщення.

63

Є ще й інший аспект співвідношення між цивільною правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом. За юридичною природою цивільна правоздатність може бути віднесена до своєрідного суб'єктивного права. Правоздатний громадянин має право володіти цивільними правами і обов'язками. Схожість між правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом полягає в тому, що і правоздатність, і суб'єктивне цивільне право — це міра можливої (дозволеної) поведінки. Українська держава, закріпивши за громадянами цивільну правоздатність, тим самим визнала за ними можливість або дозво-леність бути суб'єктами цивільних прав і обов'язків.

Однак, існують і відмінності між зазначеними категоріями. Суб'єктивне цивільне право, як відомо, є не тільки мірою можливої (дозволеної) поведінки самої уповноваженої особи, а й її можливістю вимагати правомірної поведінки від зобов'язаних осіб.

Отже, наявне суб'єктивне право громадянина відображає його відношення з державою, а також із зобов'язаними особами. Цивільна правоздатність громадянина є лише мірою його можливої (дозволеної) поведінки. Вона не містить можливості вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб. Саме тому цивільна правоздатність характеризує лише відношення між громадянином і державою.'

Цивільна дієздатність. В цивільному законодавстві вона визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК України). Цивілістична література дає більш широке її визначення. Відповідно до нього зміст дієздатності складається з таких елементів:

а) здатність своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки (правонабувальна здатність};

б) здатність своїми діями здійснювати належні даній особі цивільні права і покладені на неї цивільні обов'язки (право-здіиснювальна або правовиконавча здатність);

в) здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність);

г) здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність).1

З наведеного змісту цивільної дієздатності випливають два висновки:

''Субъекты гражданского права//Под ред. С.Н.Братуся.—М.,1984. '•Там же.—С. 10-31.

64

1. Цивільна дієздатність істотно відрізняється від цивільної правоздатності. Остання— це здатність мати права і обов'язки незалежно від того, хто її здійснює: сам правоздатний громадянин чи батьки або опікуни неповнолітніх у віці до 15 років. Надання цивільної дієздатності громадянам свідчить про те, що вони здатні вчиняти дії, які породжують цивільно-правові наслідки: набуття цивільних прав і обов'язків, їх здійснення, розпорядження ними тощо. Отже, 5-річна дитина навряд чи може бути дієздатною особою, оскільки за рівнем розвитку психіки вона не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними.

2. Виникнення цивільної дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Розрізняють дієздатність: а) повну; б) часткову; в) мінімальну; г) обмежену; д) визнання громадянина недієздатним.

А. Повна цивільна дієздатність виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Отже, законодавець вважає, що після досягнення 18-річного віку громадянин стає достатньо психічно і розумове зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти дії, зв'язані з правовими наслідками. Якщо закон дозволяє одружитися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг такого віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Чим викликане таке виключення із загального правила?

Вважаємо, що необхідно забезпечити рівноправність подружжя у здійсненні батьківських і подружніх прав та обов'язків.

Наприклад, Кодексом про шлюб і сім'ю України встановлено правило, за яким жінки вправі укладати шлюб з досягненням 17-річного віку. Дівчина, яка вийшла заміж у 17 років, із зазначеного віку набуває цивільної дієздатності у повному обсязі, інакше 17-річ на дружина формально була б лише частково дієздатною, тоді як її чоловік у 20-річному віці — повністю дієздатна особа. Цивільно-правова нерівноправність подружжя завадила б створенню здорової, дружньої атмосфери у молодій сім'ї. Крім того, цивільно-правовий статус жінки як частково дієздатної особи з можливістю самостійно укладати лише дрібні побутові угоди суперечив би її сімейно-пра--вовому становищу. Вона, як дружина і мати, набуває важливих сімейних прав та обов'язків: право і обов'язок виховувати •зітей, права щодо володіння, користування, розпорядження спільною сумісною власністю. Виходячи із сказаного више, й було встановлено виключення із загального правила про початок повної дієздатності.

З 5-209 65

Однак знову виникає питання: а якщо до досягнення 18-річного віку дієздатна особа розриває шлюб, то чи втрачає вона набуту цивільну дієздатність?

ЦК України не дає відповіді на це питання, як і цивільні кодекси інших держав. Лише ЦК Литви містить з цього приводу таке правило: у випадку розірвання шлюбу або визнання його недійсним з причин, не зв'язаних із шлюбним віком, неповнолітній не позбавляється набутої дієздатності.

Цивільна дієздатність — важливий елемент цивільно-правового статусу громадян. Для неї є характерними такі риси:

— незалежність від соціальної приналежності, статі, раси, національності, ставлення до релігії, тобто всі повнолітні мають рівну дієздатність;

— непередаваність, невідчужуваність, тобто громадяни не можуть розпоряджатися своєю дієздатністю; вони розпоряджаються лише своїм наявним суб'єктивним правом, а не можливістю (здатністю) своїми діями набувати цивільні права і обов'язки. На основі цього ч.2 ст.12 ЦК України визнає недійсними угоди, які обмежують дієздатність громадян. Так, є підстави вимагати визнання недійсним заповіту, який зобов'язує спадкоємця не укладати договорів купівлі-продажу і дарування щодо спадкового майна. Такий заповіт спрямований на обмеження дієздатності спадкоємця як здатності вчиняти правомірні дії, зв'язані з виникненням, припиненням, зміною цивільних прав і обов'язків.

Діюче цивільне законодавство (ч.І ст.12 ЦК України) допускає обмеження дієздатності громадян у випадках і в порядку, передбачених законом — ст.15 ЦК України, яка визначає умови і правові наслідки обмеження дієздатності громадян, що зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Крім того, ст.16 ЦК України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правило вказаної статті свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Цим дієздатність також відрізняється від правоздатності, якої за діючим законодавством громадянин не може бути позбавлений.

Б. Часткова дієздатність. ЦК України (ст.13) регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. Враховуючи ступінь 'їх психічної зрілості і деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які по-

66

роджують правові наслідки. Таку дієздатність прийнято називати частковою. Для неї є характерними такі елементи:

1. Право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. В ст.13 немає визначення цього поняття. Практика ж застосування ст.13 ЦК України виходить з того, що для дрібної угоди характерною є незначна вартість набутих речей. ЦК Таджикистану встановлює, що неповнолітні віком від 15 років вправі самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди, які не спричиняють їм шкоди (ч.І ст.13). Таке формулювання норми, на наш погляд, є вдалим, оскільки дає можливість посилити охорону прав та інтересів неповнолітніх. Інші угоди укладаються неповнолітніми за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Згода — це вираз волі означених осіб на укладання відповідних угод. Сама по собі обізнаність батьків та інших осіб про укладання підлітком угоди не є їхньою згодою.

2. Право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією. Заробітна плата — це винагорода за працю, яка виплачується у процесі виконання трудової функції на підставі трудового договору. Її розмір залежить від якості і кількості витраченої праці. Заробіток — винагорода за результат праці, встановлюється, як правило, за згодою сторін в цивільно-правовому договорі. Винагорода (за відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції) не є заробітною платою. Її розмір визначається залежно від економічного ефекту та інших обставин. Право розпоряджатися заробітною платою (заробітком), стипендією підлягає обмежувальному тлумаченню. Підліток вправі лише один раз розпорядитися заробітком або стипендією. Грошима і речами, набутими внаслідок укладання угод за рахунок заробітку або стипендії, підліток вправі розпорядитися (наприклад, укласти договір купівлі-продажу) тільки за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

3. Самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав, прав на відкриття, починаючи від оформлення винаходу, раціоналізаторської пропозиції, відкриття, укладання авторських договорів і закінчуючи одержанням авторської винагороди і розпорядженням нею.

В ЦК України передбачено, що органи опіки і піклування при наявності достатніх підстав (використання грошей на шкоду собі та іншим особам, наприклад, придбання спиртних напоїв, наркотичних речовин тощо) можуть обмежити підлітків в праві самостійно розпоряджатися своєю заробіт-

У 67

ною платою (заробітком) або стипендією (ч.2 ст. 13). Йдеться про обмеження зазначеного права на певний строк. Між тим в житті трапляються випадки, коли необхідно взагалі позбавити підлітка цього права.

4. Право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.

5. Право нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам (ст.447 ЦК України), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 років є деліктоздатними.

6. Права по володінню, користуванню і розпорядженню майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств (ст.17,18 Закону України «Про власність»').

7. Право бути засновниками і членами громадських об'єднань — молодіжних організацій (ст.12 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.2).

8. Мінімальна дієздатність. На відміну від перших радянських цивільних кодексів союзних республік нині діючі, у тому числі ЦК України (ст.14), надають неповнолітнім, які не до-сягли 15 років, дуже невеликий обсяг дієздатності, який інакше можна назвати мінімальним. Він складається з таких елементів:

а) право вчиняти дрібні побутові угоди. ЦК України (ст.14) не містить характеристики дрібних побутових угод.

В цивільних кодексах інших країн СНД (Таджикистан, Казахстан) зазначається, що дрібні побутові угоди неповнолітніх (до 15 років) не повинні спричиняти їм шкоди і мають за своїм змістом відповідати їхньому вікові. Це досить вдале визначення дрібних побутових угод. В разі судового спору суд має право констатувати наявність чи відсутність дрібної побутової угоди. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх (до 15 років). Останні є цілком неделіктоздат-ними і, отже, не несуть цивільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини;

б) право вносити вклади у кредитні установи і розпоряджатися ними. Неповнолітній, який сам вніс на своє ім'я вклад

'Відомості Верховної Ради України.—1991.—№20—С. 249. відомості Верховної Ради України.—1992.—№34.—Ст. 504.

68

до ощадного банку, розпоряджається ним самостійно. Вкладами, внесеними на його ім'я, розпоряджаються до досягнення ним 15-річного віку батьки та інші законні представники. Г. Обмежена дієздатність. ЦК України передбачає обмеження дієздатності громадян при настанні певних умов (ст.15):

а) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

б) як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї.

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків).

Кілька слів щодо другої умови. Дослівне тлумачення — обмеження дієздатності можливе при наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить в тяжке матеріальне становище одночасно сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе. Більш вдале формулювання передбачено в ЦК Молдови: обмеженню дієздатності підлягає громадянин, який ставить себе або свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ч.І ст.15). Слово «або» дає підставу тлумачити означену умову так: обмеженим у дієздатності може бути громадянин, який ставить у тяжке матеріальне становище: а) себе;

б) свою сім'ю; в) себе і свою сім'ю. На наш погляд зазначену норму слід було б запозичити.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦП К України. При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані:

акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також характеризують майновий стан сім'ї. Справа розглядається з обов'язковою участю прокурора і представника органу опіки та піклування. В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. До компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника.

Суд повинен надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклу-

69

вальника. В разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визначеної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою. Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника:

а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо);

б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними.

Практика застосування зазначених правил свідчить про те, що вони не виправдовують себе. Обмежено дієздатний громадянин одержує безпосередньо заробітну плату, пенсію, інші доходи і розпоряджається ними за згодою піклувальника, яка практично завжди є. Піклувальник не буде проти одержання доходів, що витрачаються на потреби сім'ї та самого обмежено дієздатного. Тим часом обмежено дієздатний, одержавши заробітну плату, пенсію, витрачає їх на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів. Сім'я і він сам залишаються без засобів до існування.

У ЦК Білорусії (ст.17) є більш гнучке правило, яке задовольняє потреби практики: орган опіки і піклування вправі винести постанову про виплату належної обмежено дієздатному громадянину заробітної плати, заробітку, пенсії тощо безпосередньо піклувальнику або за його згодою дружині або іншому повнолітньому члену сім'ї для витрачання на потреби обмежено дієздатної особи та його сім'ї. Було б доцільно закріпити це правило у ЦК України.

Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, в тому числі по придбанню спиртних напоїв. З позиції діючого законодавства перешкодою тут має бути нагляд піклувальника.

Обмеження дієздатності за ст.15 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами (ст.ст.440, 450 ЦК України).

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі справи розглядаються в судовому порядку з обов'язковою участю прокурора і представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

70

Д. Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Тільки наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст.256 ЦПК України. При проведенні досудової підготовки суддя повинен витребувати дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Це можуть бути довідки про стан здоров'я, виписки із історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Народний суддя при наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч.І ст.258 ЦПК). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

а) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

б) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

У виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу (ч.2 ст.258 ЦПК України). Ухвала на виконання надсилається органам внутрішніх справ. В резолютивній частині рішення необхідно зазначити висновок суду про визнання громадянина недієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог.

Громадянин вважається недієздатним з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним.

Разом з тим Пленум Верховного Суду УРСР в постанові в-л 28 березня 1972 р. <-Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» передбачив виключення з наведеного положення. У випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експер-

71

тизи та інших даних щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним.'

Суд повинен надіслати копію рішення органові опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Крім цього, виникають також інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним. Від імені останнього укладає угоди опікун (ч.2 ст.16 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (заповіт, видача довіреності), договори, зв'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним, припиняють свою дію.

Так, визнання громадянина недієздатним припиняє дію виданої ним довіреності.2 За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з 'їхньої вини.

За певних умов (одужання, значне поліпшення здоров'я) громадянин може бути поновленим у дієздатності рішенням суду (на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, осіб, зазначених у ст.256 ЦП К України, а також з власної ініціативи суду — ч.З ст.260 ЦПК України. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки і піклування. Воно є підставою для зняття встановленої над громадянином опіки.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с. - Гражданское право
  2. §1. Правоздатність 5 дієздатність громадян: виникнення, зміст і припинення,, випадки обмеження. Визнання громадянина недієздатним - Гражданское право
  3. § 2. Дієздатність - Гражданское право
  4. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  5. §2. Елементи цивільно-правових відносин - Гражданское право
  6. § 3. Суб´єкти цивільних процесуальних правовідносин - Гражданский процесс
  7. § 2. Право на позов. Право на пред´явлення позову і процесуальний порядок його реалізації - Гражданский процесс
  8. § 2. Умови виникнення трудових правовідносин - Трудовое право
  9. Розділ 2. Джерела міжнародного приватного права - Международное право, европейское право
  10. Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  11. Розділ 11. Шлюбно-сімейні відносини - Международное право, европейское право
  12. 3.5. Громадяни України та іноземці - Административное право
  13. ПРОГРАМА КУРСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО Загальні методичні вказівки - Административное право
  14. Глава 82 Загальні положення сімейного права - Семейное право
  15. § 7. Договір дарування - Гражданское право
  16. § 1. Правоздатність - Гражданское право
  17. § 3. Ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ - Гражданский процесс
  18. § 2. Правове становище іноземців у цивільному процесі - Гражданский процесс
  19. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с. - Гражданское право
  20. Розділ 8. Право власності - Международное право, европейское право

Другие научные источники направления Гражданское право:

    1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
    2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
    3. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
    4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997
    5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000