Экологическое право

Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.
§ 3. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки
Поширення екологічної небезпеки в різних регіонах держави обумовлює пошук активних і творчих сил та конкретних заходів щодо їх відвернення. Тому важливе значення в системі протидій реальній екологічній небезпеці покладається на державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема регулюючими засобами сучасного екологічного законодавства.

Проведений аналіз нормативно-правового регулювання у цій сфері дозволяє констатувати, що регламентація відносин щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюється у сучасних умовах за допомогою різних за формою законодавчих та підзакон-них актів. Найбільш структуровано вони врегульовані Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", який закріплює найважливіші засади, принципи та положення забезпечення екологічної безпеки у деяких сферах діяльності: право громадян на екологічну безпеку; принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки; нормативи екологічної безпеки; заходи щодо її забезпечення, зокрема вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд, інших об'єктів; у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів та захисту від неконт-рольованого і шкідливого біологічного й різного впливу фізичних факторів; радіоактивного впливу; від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами, а також безпеки транспортних засобів, у процесі проведення наукових досліджень; впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій, систем; діяльності військових, обо-

ронних підприємств та експлуатації аналогічних об'єктів; при розміщенні і в процесі розвитку населених пунктів.

Проте зазначені норми цього закону базуються на різних підходах, їм бракує логічності, завершеності в регулюванні цих відносин, у законодавстві відсутні конкретні і ефективні важелі та механізми досягнення екологічної безпеки.

Достатньо зауважити, що в спеціальному розділі "Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки" сформульовано три різновиди законодавчих правил:

а) екологічні вимоги;

б) вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища;

в) власне вимоги щодо екологічної безпеки.

Тим часом реальна ситуація вимагає дійових процедур та специфічних функцій щодо забезпечення екологічної безпеки на рівні різних органів управління у цій сфері з позиції реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку, регулювання екологічної безпеки у системі національної безпеки, гарантування безпечності існування народу України з погляду впливу явищ і факторів природного та техногенного походження, досягнення виконання нормативно-правових вимог державою та її інституціями щодо гарантування безпеки від природної стихії, юридичними та фізичними особами щодо експлуатації, застосування, використання тощо екологічно небезпечних об'єктів та видів діяльності, виконання вимог міжнародно-правових принципів і норм.

Отже, логічно, щоб ці та інші питання були конкретизовані у спеціальному законодавчому акті — законі України про екологічну (природно-техногенну) безпеку. За юридичною формою пропонується саме закон, беручи до уваги, що в ньому бажано зосередити правові норми, які були б спрямовані на забезпечення основної мети екологічної політики України — гарантування екологічної безпеки для життєдіяльності громадян України на національному, регіональному, місцевому і локальному рівнях; вжиття належних матеріальних, процедурних, інституційних та інших забезпечувальних заходів щодо її регулювання та створення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту природного і конституційного (юридичного) права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Орієнтовна структура цього законодавчого акта наведена на с. 118—120.

118

Розділ II

119

Правове забезпечення екологічної безпеки

Орієнтовна структура закону України про екологічну (природно-техногенну) безпеку

Преамбула

РОЗДІЛ 1. Терміни та визначення, які застосовуються в Законі про екологічну (природно-техногенну) безпеку

Стаття 1. Терміни та визначення.

РОЗДІЛ 2. Загальні положення

Стаття 2. Завдання Закону про екологічну (природно-техногенну) безпеку.

Стаття 3. Законодавство України про екологічну безпеку.

Стаття 4. Екологічна безпека.

Стаття 5. Принципи екологічної безпеки.

Стаття 6. Пріоритети екологічної безпеки.

Стаття 7. Державна політика у галузі екологічної безпеки.

Стаття 8. Порми, нормативи та вимоги екологічної безпеки.

Стаття 9. Форми участі громадськості.

Стаття 10. Співвідношення екологічного законодавства та законодавства у галузі екологічної безпеки.

Стаття 11. Дія закону у просторі, часі та стосовно кола осіб.

РОЗДІЛ 3. Право громадян на екологічну безпеку

Стаття 12. Право громадян на екологічну безпеку.

Стаття 13. Форми реалізації права громадян на екологічну безпеку.

Стаття 14. Державні гарантії реалізації права громадян на екологічну безпеку.

Стаття 15. Система гарантій захисту прав громадян на екологічну безпеку.

Стаття 16. Обов'язки юридичних та фізичних осіб щодо забезпечення екологічної безпеки.

РОЗДІЛ 4. Державне регулювання відносин у галузі екологічної безпеки

Стаття 17. Мета державного регулювання в галузі екологічної безпеки.

Стаття 18. Система органів державного регулювання.

Стаття 19. Державне управління у галузі екологічної безпеки.

Стаття 20. Права й обов'язки державних органів у галузі забезпечення екологічної безпеки.

РОЗДІЛ 5. Механізм забезпечення екологічної безпеки

Стаття 21. Державні програми щодо забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 22. Завдання стандартизації та нормування у галузі забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 23. Нормативи внутрішньої та зовнішньої екологічної безпеки.

Стаття 24. Стандарти екологічної безпеки.

Стаття 25. Сертифікація та ліцензування діяльності у галузі екологічної безпеки.

Стаття 26. Екологічна експертиза як засіб забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 27. Екологічне страхування та екологічний аудит як засіб забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 28. Ліцензування екологічно небезпечної діяльності.

Стаття 29. Інформування про здійснення екологічно небезпечної діяльності.

Стаття ЗО. Вимоги щодо розміщення екологічно небезпечних об'єктів.

Стаття 31. Економічний механізм забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 32. Державне фінансування у галузі екологічної безпеки.

Стаття 33. Контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки.

РОЗДІЛ 6. Особливості забезпечення екологічної безпеки в окремих сферах суспільної діяльності

Стаття 34. Забезпечення екологічної безпеки в законотворчій та виконавській діяльності.

Стаття 35. Забезпечення екологічної безпеки в науково-технічній діяльності.

Стаття 36. Забезпечення екологічної безпеки в інвестиційній діяльності.

Стаття 37. Забезпечення екологічної безпеки в підприємницькій та господарській діяльності.

Стаття 38. Особливості забезпечення екологічної безпеки в зовнішньоекономічній діяльності.

Стаття 39. Забезпечення екологічної безпеки при розміщенні та розвитку населених пунктів.

121

Правове забезпечення екологічної безпеки

120

Розділі

Стаття 40. Забезпечення екологічної безпеки при розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів.

РОЗДІЛ 7. Заходи реагування на прояви екологічної небезпеки (надзвичайної екологічної ситуації)

Стаття 41. Система заходів реагування на прояви екологічної небезпеки.

Стаття 42. Нормативно-режимні заходи. Стаття 43. Програмно-ліквідаційні заходи. Стаття 44. Реабілітаційні заходи.

РОЗДІЛ 8. Особливості правового режиму використання та збереження екологічно небезпечних зон і територій

Стаття 45.

Види (класифікація) зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Стаття 46. Правовий режим зон екологічної катастрофи.

Стаття 47. Правовий режим зон підвищеної екологічної небезпеки.

Стаття 48. Правовий режим зон обмеженої екологічної небезпеки.

РОЗДІЛ 9. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку

Стаття 49. Відповідальність за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку.

Стаття 50. Особливості застосування цивільної відповідальності.

Стаття 51. Відшкодування державою шкоди, завданої громадянину порушенням його права на екологічну безпеку.

Стаття 52. Адміністративна та кримінальна відповідальність.

РОЗДІЛ 10. Міжнародне співробітництво у галузі екологічної безпеки

Стаття 53. Участь України у міжнародному співробітництві щодо забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 54. Обов'язок іноземних юридичних осіб і громадян та осіб без громадянства щодо додержання вимог законодавства про екологічну безпеку.

РОЗДІЛ 11. Прикінцеві положення

Стаття 55. Порядок уведення в дію Закону України про екологічну (природно-техногенну) безпеку.

У преамбулі цього закону доцільно відзначити важливість та необхідність правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як важливого напряму державної екологічної політики і визначити, що він має встановлювати правові, економічні та соціальні засади організації й забезпечення екологічної безпеки в Україні.

У першому розділі "Терміни та визначення, які застосовуються в Законі про екологічну (природно-техногенну) безпеку" доцільно навести поняття та категорії, що відтворюють специфіку відносин, які регламентовані цим законом відповідно до Конституції України та міжнародно-правових угод і конвенцій, зокрема, "екологічна безпека", "система екологічної безпеки", "екологічний ризик", "екологічна небезпека", "екологічно небезпечна речовина", "екологічно небезпечна діяльність", "протокол екологічної безпеки", "вимоги екологічної безпеки", "норми екологічної безпеки", "нормативи екологічної безпеки", "внутрішня екологічна безпека", "зовнішня екологічна безпека", "джерела підвищеної екологічної небезпеки", "екологічно небезпечні об'єкти", "страхування екологічного ризику", "відповідальність за екологічний ризик", "система міжнародної екологічної безпеки" та можливі деякі ін.

У розділі "Загальні положення" бажано зафіксувати завдання цього закону та предмет його регулювання, обсяг законодавства про екологічну безпеку, дати розширене визначення екологічної безпеки, викласти систему принципів і пріоритетів екологічної безпеки, положення про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки, норми про державну політику в галузі екологічної безпеки, про форми участі громадськості у процесі забезпечення екологічної безпеки.

З огляду на викладене вище варто передбачити в цьому розділі відповідні статті, у яких, зокрема, зазначити, що завданням закону про екологічну безпеку є регулювання кола суспільних відносин у галузі забезпечення екологічної безпеки, спрямованого на досягнення мети державної екологічної політики, забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, дотримання правопорядку в цій сфері.

Норми цього закону передбачають створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захисту його у разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небез-

122

123

Розділ І

Правове забезпечення екологічної безпеки

печної діяльності з метою попередження погіршення екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави та юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації негативних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від шкідливих наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях.

Цей закон, який базується на нормах Конституції України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", інших актів законодавства України, бажано визнати спеціальним у галузі екологічної безпеки.

У контексті закону обов'язково має бути визначено співвідношення законодавства про екологічну безпеку та екологічного законодавства (цьому доцільно присвятити окрему статтю закону).

Серед принципів правового забезпечення екологічної безпеки слід виокремити:

— гласність та демократизм у процесі прийняття рішень у галузі екологічної безпеки;

— компенсаційність шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, житлу та здоров'ю людей порушеннями законодавства про екологічну безпеку;

— поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку;

— міжнародне співробітництво у галузі забезпечення екологічної безпеки.

Поряд із загальноюридичними принципами доцільно закріпити галузеві принципи екологічної безпеки, якими слід визнати:

— гармонізацію законодавства України з міжнародними нормами і принципами у цій сфері;

— ліцензування та регулювання здійснення екологічно небезпечних видів діяльності;

— попередження виникнення аварій та катастроф;

— попередження виникнення небезпеки внаслідок природної стихії;

— реагування держави на наслідки аварій і катастроф;

— запровадження правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій;

— відповідальність держави за настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок стихійних природних явищ та юридичних і фізичних осіб за небезпечний техногенний вплив на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Пріоритетна вимога щодо забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля має досягатися:

— поліпшенням екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

— стабілізацією та поліпшенням екологічного стану в містах і промислових центрах України;

— формуванням збалансованої та безпечної системи природокористування, здійсненням адекватних структурних реформ виробничого потенціалу економіки, екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, агропромисловому секторі економіки, на транспорті, в інших галузях господарювання;

— запобіганням збільшенню рівня небезпечного забруднення та виснаженню природних об'єктів;

— здійсненням перебудови техногенного середовища, технічним переозброєнням виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозбері-гальних технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосуванням відновлювальних джерел енергії, розв'язанням проблем знешкодження і використання всіх видів небезпечних відходів;

— налагодженням ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами щодо створення небезпечних об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням ресурсного і енергетичного потенціалу і розміщенням екологічно ризикових продуктивних сил;

— проведенням класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створенням карт техногенно-екологічного ризику територій;

— розробленням методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами та природною стихією;

— проведенням досліджень з метою створення системи моделей моніторингу і контролю за небезпечними об'єктами у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті, сільському господарстві, інших галузях господарювання тощо.

125

124

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ І

Доцільно виробити окрему норму стосовно державної політики в галузі екологічної безпеки, яка формується та реалізується відповідно до ст. 16 Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Варто зазначити, що реалізація державної політики в галузі екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення, погодження та виконання міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших програм, які спрямовані на втілення пріоритетів екологічної безпеки, чітке дотримання вимог законодавства у цій сфері.

Окрема стаття про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки має забезпечувати чітке визначення норм, нормативів та вимог екологічної безпеки, закріпити їх систему з погляду зовнішньої та внутрішньої екологічної безпеки, передбачити їхнє місце у системі екологічного законодавства України. Сьогодні екологічне законодавство виділяє такі нормативи екологічної безпеки:

а) гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин у навколишньому природному середовищі (ГДК);

б) гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного, іншого шкідливого впливу на нього (ГДР);

в) гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування (ГДВ).

Однак практично виявити порушення нормативів екологічної безпеки, особливо на рівні ГДК і ГДР, стає проблематичним через відсутність оптимальних технічних пристроїв та приладів, автоматизованих систем контролю за персоніфікованим джерелом підвищеної екологічної небезпеки та синкретичним характером концентрації забруднювальних небезпечних речовин у довкіллі. Звідси — поширення латентності, порушення зазначених нормативів, ускладнення процесу притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Тому видається доцільним передбачити у системі нормативів екологічної безпеки простіший показник — "рівні екологічно безпечної діяльності", які б відображали кількісні характеристики рівнів екологічного ризику для конкретної діяльності, виходячи із реальної наявності екологічно небезпечної речовини, або джерела іншої екологічної небезпеки і фіксування їх у відповідних документах (декларації, протоколі безпеки тощо). Це б, у свою чергу, значно спростило процедуру фіксації, контролю

за вказаними рівнями і вжиття необхідних юридичних заходів до осіб, що допускають перевищення зазначених нормативів.

Належну увагу слід приділити нормам щодо форми участі громадськості у забезпеченні екологічної безпеки, співвідношення екологічного законодавства та закону про екологічну безпеку та дії останнього у просторі, часі та стосовно кола осіб.

У розділі "Право громадян на екологічну безпеку" бажано визначити провідне місце цього права у системі екологічних прав громадян та такі його особливості:

а) належить до конституційних прав людини;

б) відтворює докорінне, доленосне, загальнолюдське природне право людини;

в) є показником формування реальної правової і екологічної політики держави;

г) є важливою цінністю для людини, юридичною можливістю її безпечного існування в сучасних природно-техногенних умовах;

д) забезпеченість рівними юридичними можливостями для будь-якої особи як людини і громадянина;

е) тісний зв'язок із захистом права на життя і здоров'я;

є) доцільність міжнародно-правового захисту у межах конвенцій і угод ООН, ЄС, інших міжнародних, регіональних організацій і об'єднань.

Поряд із цим варто відобразити, що це право:

1) є галузевим суб'єктивним правом, яке знайшло своє віддзеркалення в екологічному законодавстві;

2) тісно пов'язане із системою екологічних прав;

3) характеризує гуманістичну спрямованість екологічного права;

4) має переважно немайновий характер і передбачає охорону благ людини як біологічної та соціальної цінності, які зобов'язана захищати держава;

5) є обов'язковим правовим атрибутом, який забезпечує спосіб життя людини у відповідній екологічній обстановці;

6) є елементом екологічного добробуту громадян України;

7) його персоніфікація зумовлена закономірностями взаємодії людини і навколишнього природного середовища, яке виконує роль місця, джерела та умови її біологічного існування і розвитку;

8) є інтегрованою правовою категорією, що синтезує в своїй основі низку складових екологічних галузевих прав:

а) право на стабільну якісну і безпечну екологічну обстановку;

б) право на екологічний добробут;

127

126

Розділ І

в) право на якісне, сприятливе, здорове й безпечне для здоров'я навколишнє природне середовище;

г) право на використання корисних властивостей природи, безпечних для задоволення необхідних життєзабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб;

д) право на захист життя і здоров'я від небезпечних природних умов і природно-антропогеняих факторів;

е) право на інформацію про заходи екологічної безпеки.

Право на екологічну безпеку е абсолютним, виходячи з того, що всі повноваження щодо його призначення і реалізації належать громадянину, яким кореспондують обов'язки держави та всіх інших осіб утримуватися від його порушення.

Важливою особливістю закону має стати закріплення конкретних форм його реалізації.

Реалізація права громадян на екологічну безпеку має базуватися на загальнообов'язковості законодавчих, управлінських, господарських та інших владних і неурядових структур забезпечувати у процесі їхньої діяльності екологічну безпеку шляхом:

а) здійснення відповідно законодавчої, іншої нормотворчої діяльності згідно з вимогами державної екологічної політики та міжнародно-правових зобов'язань;

б) підтримання належного правопорядку в цій сфері з боку уповноважених правоохоронних органів держави;

в) ефективного виконання функцій спеціально уповноваженими органами управління у сфері забезпечення екологічної безпеки;

г) активної участі громадськості у здійсненні загальнодержавних, регіональних та місцевих заходів щодо попередження настання екологічного ризику та виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

д) неухильного виконання державою та юридичними і фізичними особами положень і вимог екологічної безпеки міжнародних, національних та інших екологічних програм та політико-правових документів (Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки тощо);

е) створення державної системи оцінювання екологічного ризику джерел підвищеної екологічної небезпеки та запобігання і реагування на надзвичайні екологічні (природно-технічні) ситуації.

Важливою формою реалізації права громадян на екологічну безпеку має стати суворе дотримання (виконання) громадянами

Правове забезпечення екологічної безпеки

України, іншими фізичними особами юридичних можливостей, зафіксованих у чинному законодавстві про екологічну безпеку.

Гарантіями реалізації зазначеного права доцільно законодавче визнати засоби політико-правового, організаційного, науково-технічного, економічного та власне юридичного спрямування.

Як юридичні гарантії слід визнати: наявність розвинутого законодавства у галузі екологічної безпеки, яке б базувалося на нормах Конституції України, міжнародно-правових нормах; наявність інституційного та функціонального забезпечення; врегулювання правових процедур для реалізації думки громадськості та консультацій щодо забезпечення оцінки екологічного ризику та рівня безпеки у процесі прийняття рішень, які можуть спричинити чи створити екологічну небезпеку, та виконання нормативно-правових можливостей громадянами у галузі екологічної безпеки, включаючи право на захист в органах різної юрисдикції, у тому числі в системі судових органів.

Серед гарантій важливо передбачити засоби інформаційного, реєстраційне-дозвільного, запобіжно-заборонного, інспекційно-контрольного та примусово-забезпечувального характеру, які у поєднанні створять систему державно-правового гарантування реалізації і захисту права на екологічну безпеку.

У наступному розділі — "Державне регулювання відносин у галузі екологічної безпеки" — бажано визначити межу державного регулювання відносин у цій сфері; систему та повноваження органів держави, інших структур, на які покладається регулювання вказаних відносин. Тут варто окреслити сферу законодавчого регулювання Верховної Ради України, повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, делеговані повноваження органів місцевого самоврядування у системі нормативно-правового регулювання відносин у галузі екологічної безпеки.

Далі доцільно викласти функціональні повноваження Кабінету Міністрів України, Постійнодіючої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та підпорядкованих їй структур на місцях, центральних органів виконавчої влади — Мінекобезпеки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства охорони здоров'я, інших органів центральної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим та регіональних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

128

Розділі

У центральному розділі — "Механізми забезпечення екологічної безпеки" — бажано зосередити правові норми, які б визначали основні організаційні та економіко-правові важелі оцінювання екологічного ризику різних об'єктів діяльності та спрямовувалися на його попередження й забезпечення екологічної безпеки. Такі важелі бажано б орієнтувати, насамперед, на вжиття заходів превентивного (попереджувального) характеру щодо відвернення екологічної небезпеки та реагування на аварії, катастрофи, інші надзвичайні екологічні ситуації з метою проведення невідкладних ліквідаційних та реабілітаційних заходів.

У системі запобігання екологічному ризикові та настанню екологічної небезпеки особливого значення слід надати державним програмам забезпечення екологічної безпеки (програмам відвернення та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій), веденню державного реєстру (кадастру) екологічно небезпечних територій і об'єктів та регулюванню екологічно небезпечних видів діяльності.

Важливо регламентувати, що з метою запобігання та локалізації надзвичайних екологічних ситуацій, зменшення їхнього негативного впливу на стан довкілля і здоров'я населення відповідно до умов і характеру екологічної небезпеки техногенного впливу чи прояву стихійних природних явищ можуть розроблятися відповідно до Державної екологічної політики національні, регіональні та місцеві (локальні) програми забезпечення екологічної безпеки чи комплексні програми відвернення та ліквідації (усунення) надзвичайних екологічних ситуацій.

Ці програми могли б запроваджуватися з урахуванням картографічних даних небезпечних природних і техногенних впливів та відомостей державного реєстру (кадастру) екологічно небезпечних територій і об'єктів.

Відповідно державний реєстр (кадастр) екологічно небезпечних територій і об'єктів (джерел підвищеної екологічної небезпеки) доцільно запровадити для забезпечення відвернення надзвичайних екологічних ситуацій, здійснення системи запобіжних заходів, оскільки в ньому відбиватимуться достовірні й необхідні відомості про території та об'єкти підвищеного екологічного ризику внаслідок прояву природних стихійних явищ, розміщення особливо небезпечних об'єктів та видів діяльності чи місць захо-ронення (складування) високотоксичних шкідливих і небезпечних речовин, здатних спричиняти або ускладнювати процеси надзви-

129

Правове забезпечення екологічної безпеки

чайних ситуацій природного чи техногенного походження та негативний вплив на стан довкілля і здоров'я людей.

У системі механізмів важливе місце мали б посісти норми про основні вимоги щодо відвернення екологічної небезпеки, тобто норми-заборони на здійснення окремих видів діяльності у місцях потенційного екологічного ризику, визначення екологічно небезпечних видів робіт, які можуть допускатися тільки за спеціальними дозволами, що їх надають органи спеціального управління у зазначеній сфері.

Ефективність такого закону може бути позитивною за умови закріплення гарантій держави щодо відвернення настання екологічної загрози внаслідок природної стихії та встановлення зобов'язань юридичних і фізичних осіб, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти чи здійснюють відповідні види діяльності, здатні спричинити надзвичайні екологічні ситуації.

До таких зобов'язань можна віднести:

а) запровадження досягнень вітчизняної та світової науки і техніки у галузі екологічно небезпечних виробництв, передових технологій, устаткування, пристроїв та приладів, які виключають імовірність виникнення техногенних (виробничих) аварій і катастроф та поглиблення (розширення, ускладнення) процесів природних стихійних явищ;

б) дотримання вимог і порядку транспортування, складування, знешкодження та утилізації токсичних і шкідливих відходів виробництва, які можуть посилювати наслідки негативного впливу надзвичайних екологічних ситуацій;

в) забезпечення введення систематичного первинного обліку використання природних ресурсів, шкідливих викидів і скидів у навколишнє природне середовище і здійснення контролю за джерелами підвищеної екологічної небезпеки та їхніх впливів на екологічну обстановку і здоров'я людей;

г) інформування органів управління в галузі відвернення і ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій про будь-які відхилення у діяльності екологічно небезпечних виробництв, що здатні спричинити аварію чи ускладнювати процеси настання інших надзвичайних екологічних ситуацій;

д) підготовку і передачу необхідних матеріалів спеціально уповноваженим органам для проведення паспортизації екологічно небезпечних підприємств і сертифікації продукції, що здатні спричинити настання надзвичайних екологічних ситуацій;

Правове забезпечення екологічної безпеки

131

130

Розділ І

е) забезпечення отримання працівниками екологічно небезпечних виробництв необхідного рівня екологічних знань та спеціальної підготовки у галузі використання екологічно небезпечних виробництв та виконання функцій у разі техногенних аварій та інших надзвичайних екологічних ситуацій;

є) створення системи локального нормативно-правового забезпечення екологічно шкідливих видів діяльності, здатних спричинити техногенні аварії чи ускладнити процеси надзвичайних екологічних ситуацій від природного стихійного впливу;

ж) здійснення системи організаційних, матеріально-технічних, фінансових заходів щодо запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям;

з) настання юридичної відповідальності та компенсації шкоди, заподіяної внаслідок негативного впливу екологічно небезпечної діяльності.

Ефективним засобом відвернення настання екологічної небезпеки має стати процедура підготовки та подання такими особами протоколу екологічної безпеки (декларації), у якому на осіб, які здійснюють екологічно небезпечну діяльність, покладається обґрунтування адміністративної системи забезпечення екологічної безпеки, проведення ідентифікації небезпеки виникнення екологічної загрози внаслідок великих аварій, заходів щодо попередження її виявлення та обмеження настання негативних наслідків для людини та навколишнього природного середовища, застосування засобів відвернення небезпеки, відображення даних про розробку внутрішніх планів дій на випадок надзвичайних екологічних ситуацій та інформації для складання зовнішніх планів дій на випадок великих аварій і відомостей для прийняття рішень уповноваженим органом щодо розміщення довкола існуючих та нових підприємств або споруд, а також складання переліку екологічно небезпечних речовин, наявних на території їхніх підприємств із чітким визначенням порядку підготовки цих документів та подання уповноваженому органу.

З метою запобігання та стримування непередбачуваних викидів, зменшення їх негативних наслідків і обмеження шкоди для людей і навколишнього природного середовища, вжиття необхідних заходів для захисту їх від значних техногенних впливів, забезпечення відновлення територій та доведення інформації до громадськості, місцевих органів влади і спеціально уповноважених органів доцільно передбачити у законі зобов'язання осіб, які

експлуатують екологічно небезпечні об'єкти або здійснюють таку саму діяльність щодо розробки внутрішніх та зовнішніх планів дій у надзвичайних екологічних ситуаціях із визначенням заходів, обов'язкових для здійснення у межах їхніх територій та подання відповідної інформації у встановлені терміни спеціально уповноваженим органам, а також порядок проведення консультацій із заінтересованою громадськістю.

Далі бажано сформулювати норми щодо порядку та процедури інформування про заходи екологічної безпеки. Це стосується громадськості та її права на отримання інформації про характер та рівень екологічної безпеки об'єктів, що дислокуються поблизу помешкань у разі настання надзвичайних екологічних ситуацій, зумовлених дією джерел підвищеної екологічної небезпеки; обнародування протоколу (декларації) екологічної безпеки у випадках невиконання відповідними особами вимог такої безпеки; надання інформації про заходи екологічної безпеки спеціально уповноваженим органам держави, особливо в разі створення загрози екологічної небезпеки та проведення термінових і невідкладних заходів щодо усунення особливо тяжких наслідків, здійснення негайної евакуації населення, проведення рятувальних, ліквідаційних та реабілітаційних робіт.

Однаковою мірою мають бути розроблені норми, які б врегулювали всю систему передачі та обміну інформацією з міжнародними організаціями та державами, що можуть зазнати негативних наслідків від екологічно небезпечної діяльності, з аналізом причини настання, здійснення ліквідаційних робіт та заходів щодо відвернення наступних надзвичайних екологічних ситуацій. Поряд із викладеним у розділ варто включити і норми, які б передбачали процедури стандартизації, нормування у галузі екологічної безпеки, ліцензування здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, паспортизації екологічно небезпечних об'єктів, сертифікації аналогічної продукції та засобів пакування, здійснення аудиту такої діяльності, експертизи відповідних об'єктів, екологічно небезпечних зон та територій, застосування економічних та фінансових засобів, які б спрямовувалися на відвернення і реагування на аварії і катастрофи, проведення інспектування та різноманітних форм контролю (міждержавного, державного, громадського тощо), а також запровадження інституту страхування за шкоду, заподіяну здійсненням екологічно небезпечних видів діяльності та відповідальності за екологічний ризик.

132

133

Розділ І

Правове забезпечення екологічної безпеки

Запропонований підхід до створення правових механізмів забезпечення екологічної безпеки гармонізував би з принциповими положеннями Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 року (м. Гельсінкі) та Директиви Ради Європейського Союзу від 9 грудня 1996 р. № 98/82/ЄС "Про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами".

У розділі "Особливості забезпечення екологічної безпеки в окремих сферах суспільної діяльності" передбачається зосередити норми, які б регламентували відносини щодо забезпечення екологічної безпеки з урахуванням характеру та умов здійснення різноманітної діяльності з використання, переробки екологічно небезпечних речовин чи експлуатації аналогічних об'єктів, як джерел підвищення екологічної небезпеки, започатковуючи дію специфічних механізмів у процесі їх створення, реалізації від проекту і до стадії функціонування конкретних підприємств, установ, організацій. Зокрема, бажано встановити особливості додержання вимог екологічної безпеки у законодавчій, виконавчій і правозастосовчій діяльності, інноваційній та інвестиційній діяльності; здійсненні різноманітних сфер підприємництва — виробництва та надання послуг, проведенні приватизації майна державних і корпоратизовйних підприємств, землі та об'єктів житлового фонду; у промисловості; на транспорті; в агропромисловому секторі економіки; у сфері комунікації; в енергетиці; зовнішньоекономічній діяльності, а також у процесі використання ядерної енергії та інших небезпечних фізичних факторів; у процесі застосування пестицидів, агрохімікатів, різних екологічно небезпечних речовин та сполук; у сфері поводження з відходами; у військовій діяльності та під час експлуатації оборонних військових об'єктів.

Маємо бути об'єктивними у тому, щоб у законі був наявний блок правових норм, спрямованих на регламентацію порядку реагування на аварії, кад-астрофи та інші надзвичайні екологічні ситуації, які зумовлені явищами природної стихії чи небезпечними техногенними чинниками. У пропонований розділ "Заходи реагування на прояви екологічної небезпеки (надзвичайні екологічні ситуації)" бажано включити норми, які б врегулювали мету та завдання такого реагування, його правові форми та способи здійснення всього комплексу охоронно-відновлювальних, нормативно-режимних, програмно-ліквідаційних та реабіліта-

ційних заходів, спрямованих на встановлення особливого статусу громадян, що постраждали від прояву екологічного ризику.

Зокрема, перша група норм могла б регламентувати порядок визначення ступеня екологічного ризику та наслідків прояву небезпеки, підготовки матеріалів, їх передачі, експертизи, розгляду і прийняття відповідних рішень щодо оголошення режиму зон екологічної катастрофи, зон підвищеної екологічної небезпеки, зон обмеженої екологічної небезпеки та їх можливого використання, консервації та ізоляції.

Регулювання проведення програмно-ліквідаційних заходів доцільно спрямувати на забезпечення здійснення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, паспортизації екологічно небезпечних виробництв, виявлення та дослідження характеру і наслідків впливу екологічної небезпеки, оцінки рівня екологічного ризику.

Норми, які регламентуватимуть здійснення реабілітаційних заходів, могли б врегулювати порядок визначення категорій осіб, які постраждали від наслідків прояву екологічної небезпеки, встановлення причинного зв'язку заподіяння моральної та матеріальної шкоди чи здоров'ю населення від такого впливу, реєстрації потерпілих, підготовку проходження документів, їх розгляд і прийняття рішень про видачу правоустановчих посвідчень.

Вважаємо, що у запропонований спосіб можна гармонізувати зазначений блок законодавчого регулювання із законодавством, яке визначає правовий режим екологічно небезпечних зон і територій та законодавством про соціальний захист громадян, що постраждали від надзвичайних екологічних ситуацій.

У розділі "Особливості правового режиму використання та збереження екологічно небезпечних зон та територій" доцільно закріпити норми, які б регламентували види таких зон і територій, зокрема, встановлення режиму зон екологічної катастрофи, підвищеної та обмеженої екологічної небезпеки.

Норми розділу "Відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку" мають чітко зафіксувати підстави настання юридичної відповідальності, їхні види залежно від ступеня екологічної небезпеки, сутності заподіяння шкоди здоров'ю людини, довкіллю та пов'язаним з ними матеріальним об'єктам. До таких правопорушень, враховуючи існуючу практику, можна віднести: систематичне порушення прав громадян на екологічну безпеку; невиконання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки; злісне ухилення від виконання вимог еко-

134

Розділ І

логічної безпеки, зафіксованих у дозволах на здійснення екологічно небезпечної діяльності; невиконання вимог щодо проведення заходів попередження екологічно небезпечних ситуацій та реагування на них з порушенням термінів та вимог якості виконання вказаних робіт; порушення вимог щодо підготовки та своєчасної передачі спеціально уповноваженим органам протоколів (декларацій) екологічної безпеки; ухилення від інформування громадськості та повідомлення спеціально уповноважених органів про характер прояву екологічного ризику; зловживання у процесі проведення рятувальних, ліквідаційних та реабілітаційних заходів; заподіяння шкоди здоров'ю людей та довкіллю. За перераховані та інші можливі порушення законодавства у галузі екологічної безпеки доцільно встановити майнову, дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Норми розділу "Міжнародне співробітництво у галузі екологічної безпеки" бажано спрямувати на регламентацію форм такого співробітництва, особливості чинності міжнародних угод і конвенцій у цій сфері, характер співробітництва на міждержавному, урядовому та неурядовому рівнях.

У останньому розділі — "Прикінцеві положення" доцільно зосередити норми, які б визначали порядок набуття чинності таким законом та особливості застосування його нормативних приписів.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с. - Экологическое право
  2. § 3. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  3. Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
  4. 1.3. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади - Административное право
  5. 2.2. Адміністративно-правові норми - Административное право
  6. 5.2. Склад адміністративного правопорушення - Административное право
  7. 7.2. Суб´єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки - Административное право
  8. 9.1. Управління охороною здоров´я - Административное право
  9. 4.4. Класифікація засобів ; нетарифного регулювання - Таможенное право
  10. Передмова - Экологическое право
  11. § 1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права - Экологическое право
  12. § 2. Юридична природа екологічної безпеки - Экологическое право
  13. § 3. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки - Экологическое право
  14. § 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки - Экологическое право
  15. § 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації - Экологическое право
  16. § 1. Поняття та особливості суб´єктивного права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  17. § 3. Державний нагляд і контроль як гарантії права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  18. § 4. Спеціально-правові гарантії захисту права людини та населення на екологічну безпеку - Экологическое право
  19. § 5. Превентивні гарантії реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  20. 1. Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя - Хозяйственное право

Другие научные источники направления Экологическое право: