Экологическое право

Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.
§ 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки
Забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому регулюванню відносин у цій сфері.

Провідне місце у цій системі належить Конвенції ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій 17 березня 1992 року у м. Гельсінкі [1]. Ця Конвенція застосовується у відносинах щодо попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвести до транскордонного впливу, включаючи і ті, що спричинені природною стихією, а також у сфері міжнародного співробітництва стосовно взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інформацією та технологіями у цій сфері.

Дія Конвенції не поширюється, зокрема, на випадок ядерних аварій та надзвичайних ситуацій, пов'язаних із радіоактивним впливом, аварій, спричинених діяльністю на військових об'єктах, руйнуванням гребель, аварій на наземному транспорті та внаслідок діяльності у морському середовищі, розливів у морі нафти, інших шкідливих речовин та випадкових викидів генетичне модифікованих організмів.

Відповідно до Конвенції промислова аварія означає подію, яка виникає внаслідок неконтрольованих змін у процесі будь-якої діяльності, пов'язаної з небезпечними речовинами, або під час виробництва, використання, схову, переміщення, видалення або транспортування.

Небезпечна діяльність — це будь-яка діяльність, у процесі здійснення якої одна або більше небезпечних речовин наявні або можуть бути у рівних кількостях, або таких, що перевищують граничні межі, передбачені вимогами цієї Конвенції, здатних призвести до транскордонного впливу.

92

Розділ І

Правове забезпечення екологічної безпеки

93

З огляду на викладене вплив — це будь-які прямі або другорядні, невідкладні або ті, що виникають через певний час, шкідливі наслідки впливу цих дій на людей, флору, фауну, ґрунти, води, повітря, ландшафт, матеріальні цінності, об'єкти культурно-історичної спадщини та в цілому на умови і чинники їхнього взаємозв'язку. При цьому транскордонним впливом визнається така за характером екологічно небезпечна дія, яка справляє негативні наслідки у межах юрисдикції іншої держави-сторони, що є учасником цієї Конвенції.

Зазначена конвенція у своїй структурі має загальні положення, розділи про встановлення небезпечних видів діяльності, проведення консультацій та висновків з них, добровільність поширення її дії, заходи щодо попередження ризику промислових аварій, прийняття рішень про розміщення, заходи щодо підготовки до надзвичайних ситуацій, інформування громадськості та форми участі, систему повідомлення стосовно промислових аварій, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії, надання взаємної допомоги, відповідальності, досліджень і розробок, обміну інформацією, технологіями, визначення компетентних органів і пунктів зв'язку, проведення конференцій, право голосу Сторін, роль Секретаріату, врегулювання спорів, обмеження в частині надання інформації, умови реалізації Конвенції та традиційні положення про двосторонні і багатосторонні угоди, статус додатків, поправок до Конвенції, особливості її підписання, депозитарію, ратифікації, прийняття, затвердження, приєднання, набрання чинності, вихід із Конвенції та застосування автентичних текстів.

Конвенція, зокрема, передбачає встановлення міжнародно-правових засад для обміну інформацією, проведення консультацій та інших спільних заходів щодо розробки та здійснення без будь-якого необґрунтованого уповільнення політики і стратегії зниження ризику промислових аварій та вдосконалення заходів стосовно їх попередження, забезпечення готовності до них і ліквідації наслідків, включаючи проведення відновлювальних робіт з урахуванням зусиль, які застосовуються на національному й міжнародному рівні з метою унеможливлювання їх дублювання.

Учасники Конвенції мають забезпечити вживання будь-якою юридичною чи фізичною особою, у тому числі державними органами, що відповідають за здійснення небезпечної діяльності1, усіх необхідних заходів для унеможливлювання ризику при здійсненні небезпечної діяльності та запобігання настанню промислових

1 Далі — оператор.

аварій. У цьому аспекті Сторони зобов'язані вдаватися до законодавчих, фінансових, адміністративних і регламентуючих заходів з метою запобігання таким аваріям. Тому Конвенція спрямована на те, щоб її положення не завдавали шкоди зобов'язанням Сторін у цій сфері.

З метою застосування профілактичних заходів та дій щодо забезпечення готовності кожна Сторона застосовує у разі необхідності заходи щодо встановлення небезпечних видів діяльності у межах її юрисдикції і забезпечує повідомлення Сторін про планування або здійснення небезпечної діяльності. З ініціативи будь-якої Сторони мають проводитися консультації щодо встановлення небезпечних видів діяльності, стосовно яких є підстави вважати, що вони здатні спричинити транскордонні впливи. У разі якщо Сторони не досягають домовленостей щодо визнання тієї чи іншої діяльності небезпечною, то будь-яка Сторона, якщо вони не домовилися про інший спосіб вирішення цього питання, має право передати його на розгляд Комісії з запитів відповідно до вимог Конвенції для отримання консультативного висновку.

При цьому передбачається застосовувати спеціальні процедури, що додаються до Конвенцій стосовно запланованої чи здійснюваної небезпечної діяльності.

Якщо ж небезпечна діяльність підлягає оцінюванню впливу на навколишнє середовище згідно з відповідною міжнародною конвенцією [2], така оцінка включає аналіз транскордонного впливу промислових аварій, що сталися внаслідок небезпечної діяльності, здійснюваної відповідно до коментованої Конвенції [3], та остаточне рішення, яке приймається для цілей Конвенції, про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, що має відповідати її вимогам.

Слід зазначити, що Конвенція допускає можливість будь-якої Сторони за ЇЇ ініціативою проводити обговорення питання про включення тієї чи іншої діяльності до категорії небезпечних, якщо вона не охоплюється спеціальним переліком, що додається. У разі їхньої спільної згоди вони можуть використати для цього будь-який консультативний механізм або Комісію з запитів, яка приймає свої власні правила процедури1.

1 Порядок створення і діяльності такої комісії визначається додатком № 2 Конвенції. Комісія складається із трьох осіб. По одному науковому або технічному експерту призначає кожна із Сторін запиту, а вони за взаємною згодою призначають третього, на якого покладаються функції голови комісії, який водночас не повинен мати жодних правових зв'язків зі Сторонами.

95

Правове забезпечення екологічної безпеки

94

Розділ II

У разі досягнення позитивної домовленості із зазначеного питання ця Конвенція або її частина застосовується до такої діяльності як до небезпечної з наслідками, передбаченими її вимогами.

Конвенція зобов'язує Сторони вживати необхідних заходів з метою попередження промислових аварій, у тому числі й таких, що спрямовані на стимулювання діяльності операторів щодо зниження їх ризику. До таких заходів залежно від особливостей національного законодавства і практики Сторін належить встановлення загальних або спеціальних цілей у сфері безпеки, затвердження законодавчих положень або керівних принципів стосовно заходів і норм безпеки, визначення видів діяльності, які потребують вжиття спеціальних заходів щодо попередження аварій, що можуть включати систему ліцензування й санкціонування.

До системи таких заходів віднесено оцінювання аналізу ризику або досліджень з питань забезпечення безпеки у процесі здійснення небезпечної діяльності та план дій щодо вжиття відповідних заходів, надання уповноваженими органами інформації, необхідної для оцінювання ризику, запровадження внутрішніх структур і методів управління з метою забезпечення ефективного дотримання норм безпеки, здійснення моніторингу і аналізу небезпечної діяльності та інспектування.

Складовою цих заходів визнається проведення належного навчання та підготовки всіх осіб, що беруть участь у здійсненні небезпечної діяльності у звичайних і надзвичайних умовах, та застосування найбільш оптимальних технологій з метою попередження промислових аварій та захисту людей і навколишнього середовища.

Стосовно будь-якої небезпечної діяльності Сторона походження має вимагати, щоб оператор продемонстрував безпеку здійснення небезпечної діяльності шляхом надання такої інформації, як основні відомості про процес, включаючи аналіз і оцінку небезпечної діяльності залежно від поставленої мети, їхню масштабність і глибину, зокрема, кількість і властивості небезпечних речовин на цьому об'єкті, короткі описові сценарії можливих моделей аварій, які можуть статися внаслідок небезпечної діяльності, включаючи вірогідність кожної з них із визначенням приблизного обсягу викиду, ступінь і складність можливих наслідків для людей та навколишнього середовища за сприятливих та не-

сприятливих умов, розміри небезпечних зон, проміжок часу, у межах якого первинна подія може перерости в промислову аварію, будь-які заходи, спрямовані на зниження до мінімуму вірогідності ускладнення аварії.

Аналіз і оцінка небезпечної діяльності мають відтворювати кількісний склад і розміщення населення в районах, близько розташованих від об'єктів небезпечної діяльності, включаючи будь-які групи населення, що можуть перебувати в небезпечній зоні, їхній вік, мобільність, можливі впливи загрози, а також вірогідність шкоди для людей і довкілля залежно від характеру і обставин небезпечних викидів, відстані від місця здійснення небезпечної діяльності, у межах якої існує реальна вірогідність шкідливого впливу у разі промислової аварії та наявності прогнозної інформації і категорії людей, які можуть постраждати від дії негативних наслідків аварії.

Крім перерахованих вище заходів аналіз і оцінювання небезпечної діяльності мають охоплювати й питання, пов'язані з умовами захоронення і роботи з небезпечними матеріалами та їх кількістю, перелік можливих сценаріїв для різних видів промислових аварій, які мають ускладнені наслідки, з наведенням прикладів для всієї сфери поширення масштабів аварії із зазначенням можливостей впливу здійснюваної поблизу діяльності та описом для кожного випадку подій, які вірогідно можуть призвести до їх настання, та етапів можливого ускладнення, оцінку кожного з них з урахуванням превентивних заходів технологічного і організаційного характеру, спрямованих на зниження вірогідності негативного впливу.

Водночас метою аналізу небезпечної діяльності має бути оцінка можливих наслідків відхилень від нормальних експлуатаційних вимог, а також відповідних заходів щодо безпечного припинення небезпечної діяльності або будь-якої її частини на випадок надзвичайної ситуації та необхідності підготовки персоналу з метою забезпечення оперативного виявлення можливих ускладнених відхилень і вжиття відповідних заходів, а також умов, за яких модифікація, ремонт і технічне обслуговування обладнання, на якому проводиться небезпечна діяльність, може призвести до загрози здійснення заходів щодо контролю та запланованих заходів щодо його здійснення.

Важливу роль надає Конвенція процесу прийняття рішень щодо розміщення небезпечних об'єктів. Передбачається, що в межах

f

96

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ І

97

своєї правової системи Сторона походження ризику для населення і довкілля попереджає всі можливі Сторони та вживає заходів щодо формування політики у сфері розміщення нових і суттєвої модифікації наявних об'єктів, на яких проводиться небезпечна діяльність.

З урахуванням своїх правових систем Сторони, крім вищезгаданих, мають формувати політику, яка б спрямовувалася на врахування результатів аналізу ризику і оцінки, включаючи й оцінку фізичних характеристик району, в якому планується здійснювати екологічно небезпечні види діяльності, наслідки консультацій та участі громадськості, аналізу зростання або зменшення ризику, що зумовлюються будь-якою подією на території іншої Сторони походження небезпечної діяльності, оцінки небезпеки для довкілля з урахуванням будь-якого транскордонного впливу та нових видів екологічно небезпечної діяльності, які б могли стати джерелом ризику.

У процесі прийняття рішення щодо розміщення небезпечних об'єктів мають розглядатися питання стосовно розміщення нових і суттєвої модифікації вже здійснюваних видів діяльності на безпечній відстані від існуючих населених пунктів, можливості створення зон безпеки довкола об'єктів, на яких здійснюється небезпечна діяльність, причому у цьому випадку бажано більш глибоко вивчати такі заходи, які призводять до збільшення чисельності населення, що підпадає під загрозу, або посилюють у певний спосіб рівень ризику.

Конвенція водночас передбачає низку вимог щодо готовності до надзвичайних ситуацій, зокрема виконання Сторонами Конвенції зобов'язань у частині ліквідації наслідків промислових аварій, спричинених небезпечною діяльністю. У цій частині заінтересовані Сторони мають інформувати одна одну про план дій на випадок надзвичайних ситуацій, здійснювати координацію усіх планів дій за таких обставин як у межах промислових територій так і за їхніми межами з метою вжиття комплексних і ефективних заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків аварії.

Стосовно небезпечної діяльності відповідна Сторона Конвенції забезпечує підготовку і здійснення планів дій у надзвичайних ситуаціях на промисловій території, включаючи застосування належних заходів з метою ліквідації наслідків аварії та інших дій щодо попередження та зниження до мінімуму транскордонних викидів та гарантує іншим заінтересованим Сторонам надання наявних у неї матеріалів для розробки аналогічних планів.

Передбачається, що в плани дій на випадок надзвичайних ситуацій слід включати заходи, які необхідні для локалізації надзвичайних ситуацій та зведення до мінімуму їхнього транскордонного впливу, інформування населення, а в разі необхідності й здійснювати заходи щодо евакуації, порятунку та захисту населення, опис медичних служб, а для працівників, зайнятих на промислових майданчиках, осіб, які можуть постраждати від надзвичайних ситуацій, та рятувальних підрозділів також детальні технічні й організаційні процедури, необхідні для вжиття заходів на випадок промислової аварії, здатної справляти транскордонний вплив, а також для послаблення та зниження до мінімуму впливу на людей і довкілля як у межах виробничої зони, так і поза її межами.

Зокрема, у планах дій у надзвичайних ситуаціях на промисловому майданчику варто відображати питання розподілу організаційних функцій і відповідальності щодо вжиття необхідних заходів, опис дій, які необхідно застосувати в разі настання промислової аварії або ж її невідворотної загрози з тим, щоб установити контроль або відвернути виникнення такої події або ж надавати детальну інформацію про те, де такий опис може бути знайдено, та інформацію про обладнання і наявні ресурси, що необхідні для ліквідації наслідків аварії.

Тут же мають передбачатися заходи стосовно забезпечення невідкладного оповіщення про промислові аварії державного органу, відповідального за дії щодо ліквідації на випадок надзвичайних ситуацій за межами промислових територій, у тому числі про тип інформації, яку належить включати до першочергового інформування, та заходи щодо забезпечення більш докладною інформацією в міру її надходження та з підготовки персоналу до виконання необхідних обов'язків.

Водночас до планів дій у надзвичайних ситуаціях за межами промислових територій можуть включалися питання розподілу організаційних функцій і відповідальності стосовно вжиття заходів на випадок надзвичайних подій та способів досягнення відповідності з планами дій для промислових територій, способи та процедури для використання рятувальним і медичним персоналом, методи невідкладного визначення району загроз, заходи щодо забезпечення швидкого інформування потенційних Сторін Конвенції щодо впливу промислових аварій та стосовно підтримання зв'язку.

Важливо, щоб ці плани передбачали доцільні ресурси для їх здійснення та заходи координації, механізми щодо надання гро-

4 2-! І

Розділі

98

99

Правове забезпечення екологічної безпеки

мадськості інформації, включаючи й заходи, спрямовані на доповнення та вторинне надання інформації, що передається громадськості відповідно до вимог Конвенції.

Зокрема, це має бути інформація, що містить дані про назву компанії, адресу місця здійснення небезпечної діяльності із зазначенням посади особи, що надає інформацію, простий опис небезпечної діяльності, включаючи категорію ризику, загальноприйняту або притаманну цьому класу речовин та сумішей, що використовуються в процесі небезпечної діяльності, їхні назви з наведенням основних характеристик за рівнями небезпечності або їх класифікацію за ступенем небезпечності.

Разом з тим має бути відтворена інформація загального характеру, яка випливає з результатів проведення оцінювання екологічного впливу діяльності, включаючи її потенційні загрози для населення та навколишнього середовища, належна інформація про способи повідомлення та інформування населення, що підпадає під негативні наслідки промислової аварії, дані про необхідні дії та поведінку цього населення і про заходи, які мають вживатися у процесі здійснення небезпечної діяльності, включаючи зв'язок з аварійними службами з метою профілактики настання аварій, зниження їхнього впливу та негативної дії.

У цих планах має також відбиватися загальна інформація стосовно планів дій аварійних служб у надзвичайних ситуаціях за межами промислової території, що складаються з метою усунення будь-якого впливу, включаючи транскордонний вплив аварії за межами цієї території, та загальна інформація щодо спеціальних вимог і умов, які регулюють небезпечну діяльність відповідно до національних нормативів або адміністративних положень і вимог, включаючи системи надання ліцензій і дозволів, а також детальні відомості про джерела отримання відповідної додаткової інформації.

Водночас Конвенція зобов'язує Сторони забезпечувати погодженість таких планів щодо небезпечної діяльності або розробляти спільні плани з метою здійснення необхідних заходів на випадок надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків.

Поряд із вищезазначеним у планах дій за надзвичайних обставин мають передбачатися заходи щодо здійснення підготовки та проведення навчань, можуть включатися й заходи щодо обробки, збирання, очищення, зберігання, вивезення і безпечного видалення небезпечних речовин та заражених матеріалів, а також система відновлювальних заходів.

Плани дій в надзвичайних ситуаціях слід регулярно переглядати та вносити до них корективи з урахуванням набутого досвіду щодо ліквідації небезпечних наслідків.

Згідно з Конвенцією про транскордонний вплив промислових аварій відповідні Сторони мають забезпечувати надання належної інформації громадськості в районах, які можуть бути охоплені аварією внаслідок здійснення небезпечної діяльності. Ця інформація спрямовується за зв'язками, найбільш прийнятними для Сторін, включаючи складові, визначені в межах дій на випадок надзвичайних ситуацій від небезпечної діяльності.

Поряд з цим Сторона, що здійснює небезпечну діяльність на місцях, надає громадськості можливість брати участь у відповідних процедурах з метою висловлення своїх пропозицій, думок та занепокоєності стосовно заходів попередження аварій і забезпечення готовності до них та забезпечує, щоб така можливість була еквівалентною можливості громадськості, що надається Стороною, яка може потенційно постраждати від наслідків аварії.

Відповідно до своїх правових систем та згідно зі спільною погодженістю Сторони надають фізичним і юридичним особам, які можуть підпадати або підпадають під шкідливий транскордонний вплив промислової аварії на території будь-якої Сторони, однаковий доступ до адміністративних та судових процедур і рівні можливості щодо звернення у межах цих процедур, включаючи можливості порушення судової справи і надання апеляції у зв'язку з рішенням, що зачіпає їхні права нарівні з особами, що знаходяться у межах дії їхної власної юрисдикції.

Особливого значення надає Конвенція створенню та функціонуванню системи повідомлення про промислові аварії. Встановлено, що Сторони забезпечують створення і експлуатацію узгоджених і ефективних систем повідомлення про аварії на відповідних рівнях з метою отримання і передачі повідомлень щодо промислових аварій, які містять інформацію, необхідну для протидії транскордонному впливові.

У разі виникнення або необоротної загрози виникнення промислової аварії, яка здатна створити або створює транскордонний вплив, Сторона її походження забезпечує невідкладне повідомлення про це через відповідні системи інформування про промислові аварії. Повідомлення має включати такі дані:

а) вид і масштаби промислової аварії, пов'язані з нею небезпечні речовини (якщо про них відомо) та характер її можливого негативного впливу;

100

Розділ І

101

Правове забезпечення екологічної безпеки

L

б) час виникнення та чітке місце аварії;

в) інші відомості, необхідні для ефективної ліквідації наслідків аварії.

Системи повідомлення про промислові аварії мають забезпечувати максимально швидку передачу даних і прогнозів відповідно до попередньо розроблених кодів та з використанням спільних систем передачі й обробки даних для повідомлення про надзвичайні ситуації та отримання відповідей з метою застосування необхідних заходів щодо ліквідації й обмеження масштабу транскордонного впливу з урахуванням різноманітних потреб на різних рівнях.

Повідомлення про промислові аварії доповнюються через відповідні інтервали часу та в міру необхідності подальших відомостей про розвиток ситуації транскордонного впливу. Тому мають регулярно проводитися випробування і перевірки ефективності систем повідомлення про промислові аварії, включаючи підготовку відповідного персоналу. У разі необхідності такі випробування, перевірки і підготовка здійснюються Сторонами спільно.

Заінтересовані Сторони Конвенції мають забезпечити, щоб на випадок виникнення промислової аварії або її невідворотної загрози якомога швидше відповідно до реальних обставин почали реалізуватися плани дій за надзвичайних обставин, підготовлені відповідно до викладених вище вимог.

Важливого значення.надає Конвенція регулюванню відносин щодо ліквідації наслідків аварії. Зокрема, у разі її настання або її невідворотної загрози Сторони зобов'язуються забезпечувати якнайшвидше застосування адекватних заходів її ліквідації, використовуючи при цьому якомога ефективніші способи обмеження впливу наслідків аварії або зниження їхньої негативної дії на людину та довкілля.

Передбачається, що в разі виникнення або невідворотної загрози виникнення промислової аварії, що впливає чи здатна створити транскордонний вплив, заінтересовані Сторони спільно вживають заходів щодо проведення оцінювання впливу, а в необхідних випадках — адекватних заходів з її ліквідації та докладають зусиль щодо їх координації.

У той же час, якщо в разі виникнення аварії будь-яка Сторона потребує допомоги, вона має право звернутися до інших учасників, вказавши розміри та вид відповідної допомоги. Інша Сто-

рона повинна негайно прийняти рішення та поінформувати Сторону, яка надіслала запит, про те, чи має вона можливість її надати, та вказує розміри і умови допомоги, на яку вона здатна.

Конвенція зобов'язує Сторони до співробітництва з метою поліпшення нагального надання погодженої допомоги, включаючи у разі необхідності сукупність дій, спрямованих на мінімізацію наслідків і впливу промислової аварії та надання допомоги загального характеру. У випадках, коли між Сторонами не укладено двосторонні або багатосторонні угоди, то допомога надається відповідно до таких вимог (якщо вони не домовились про інше).

Відповідальність за загальне керівництво, контроль, координацію та нагляд стосовно надання допомоги передусім покладається на Сторону, яка звертається з проханням про допомогу. Зокрема, персонал, який бере участь в операціях щодо надання допомоги діє відповідно до законів Сторони, що звертається по допомогу. Відповідні органи цієї Сторони мають співпрацювати з органами Сторони, що надає допомогу, і призначають осіб, відповідальних за проведення оперативного нагляду за наданим персоналом і обладнанням.

Сторона, що звертається з проханням, надає, у межах своїх можливостей, наявні на місці споруди, послуги для належної і ефективної організації використання допомоги та забезпечує захист персоналу, обладнання і матеріалів, ввезених з цією метою на її територію Стороною, що надає допомогу, або особи, що діє від її імені. Якщо заінтересовані Сторони не домовилися про інше, то допомога надається за рахунок Сторони, що звернулася з проханням про допомогу. Тому Сторона, що надає допомогу, має можливість у будь-який час повністю або частково відмовитися від права на компенсацію своїх витрат.

Сторона, що звертається з проханням, створює належні можливості Стороні, яка таку допомогу надає, та особам, які діють від її імені, а також необхідні привілеї, імунітети чи сприяння для швидкого здійснення ним своїх функцій щодо надання допомоги. Тому Сторона, що звертається з проханням про надання допомоги, не зобов'язана застосовувати це положення для своїх громадян та інших осіб, які проживають на її території, або надавати їм відповідні привілеї та імунітети.

Будь-яка зі Сторін здійснює на прохання Сторони, що звертається, або Сторони, що надає відповідну допомогу, заходи щодо поліпшення транзиту через її територію персоналу, стосовно якого

Розділі

Правове забезпечення екологічної безпеки

102

103

оформлене належним чином повідомлення, а також обладнання і власності з метою надання допомоги в межах її території та у зворотному напрямку Сторони, що звернулася з клопотанням.

Водночас Сторона, що звернулася з проханням про допомогу, має сприяти в'їзду на свою національну територію, перебуванню та виїзду персоналу, стосовно якого є відповідні повідомлення, а також ввезенню обладнання і об'єктів власності, що використовуються для надання допомоги.

Важливим є положення Конвенції, згідно з яким Сторона, що звернулася по допомогу в разі загибелі людей, отримання ними каліцтва, ушкодження або втрати власності чи заподіяння шкоди довкіллю на її території під час надання запрошеної допомоги, не висуває звинувачень Стороні, яка надає таку допомогу, або особам, які діють від її імені, звільняє їх від матеріальної відповідальності й виплачує їм компенсацію у разі загибелі, каліцтва або втрати чи завдання шкоди власності, що використовувалася під час надання допомоги.

Тому заінтересовані Сторони мають тісно співпрацювати з метою врегулювання судових процедур і претензій, які можуть виникнути внаслідок проведення операцій та надання відповідної допомоги.

Будь-яка Сторона може просити надання допомоги щодо лікування або тимчасового переміщення на територію іншої Сторони осіб, що постраждали від аварії, а також має право в будь-який час після відповідних консультацій і шляхом повідомлення клопотати про припинення допомоги.

Значна частина норм присвячена врегулюванню спорів та визначенню відповідальності за реалізацію Конвенції. Принаймні, відповідно до вимог Конвенції Сторони мають надавати підтримку у підготовці норм, критеріїв та процедур щодо застосування відповідальності. У разі виникнення спору між двома чи більшою кількістю Сторін стосовно тлумачення чи застосування норм Конвенції вони мають прагнути до врегулювання їх шляхом переговорів чи будь-яким іншим способом, найбільш сприятливим для Сторін.

При підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні Конвенції або прийнятті до неї у будь-який час після цього інша Сторона може в письмовій формі заявити депозитарію про те, що стосовно спору, не врегульованого згідно із зазначеними вище умовами, вона обирає один або обидва із наведених нижче засобів вирі-

шення спорів як обов'язкові для цих Сторін, які беруть на себе такі самі зобов'язання:

а) передача спору до Міжнародного суду;

б) розгляд спору в арбітражному суді згідно з такою процедурою.

По-перше, Сторона-позивач (позивачі) повідомляють Секретаріат про те, що вони домовились передати спір до арбітражного провадження згідно з умовами цієї Конвенції. У цьому повідомленні визначається предмет спору, в тому числі питання щодо тлумачення та застосування статей, стосовно яких виник спір. Ця інформація направляється Секретаріатом усім Сторонам цієї Конвенції.

По-друге, слід мати на увазі, що арбітраж має трьох суддів, а тому Сторона-позивач (позивачі), як й інші Сторони (друга Сторона), що беруть участь у розгляді спору, призначають по одному арбітру. Ці два призначених арбітра за взаємною згодою призначають третього арбітра, на якого покладаються функції головуючого. Останній до того ж не може бути громадянином однієї із Сторін спору, не може проживати постійно на території однієї з них, перебувати у них на посаді та не може мати жодного іншого відношення до цієї справи.

По-третє, Конвенція передбачає деякі особливості уповноваження арбітражного суду. Так, якщо після призначення другого арбітра минуло два місяці, а головуючого не призначено, то за клопотанням будь-якої Сторони Виконавчий секретар Європейської економічної комісії призначає його протягом наступних двох місяців. За умови якщо одна зі Сторін спору не призначає арбітра у двомісячний термін після отримання прохання, друга Сторона має право інформувати Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії, який призначає головуючого арбітражного суду протягом наступних двох місяців.

За таких обставин головуючий арбітражного суду пропонує Стороні, яка не призначила арбітра, виконати цей обов'язок протягом двох місяців і якщо це не буде виконано, то головуючий інформує Виконавчого секретаря, який самостійно призначає такого арбітра протягом наступних двох місяців.

По-четверте, Конвенція чітко визначає повноваження арбітражного суду щодо вирішення спору та винесення рішення матеріального і процесуального характеру:

а) розробляє свої власні процедури, а тому виносить своє рішення згідно з вимогами міжнародного права та цієї Конвенції;

104

Розділ II

105

Правове забезпечення екологічної безпеки

б) рішення арбітражного суду з процедурних питань та по суті спору приймаються більшістю його членів, він має право застосовувати всі необхідні заходи щодо встановлення юридичних фактів;

в) має право за клопотанням однієї із Сторін рекомендувати вжиття тимчасових заходів захисту, заслуховувати зустрічні позови, що виникають безпосередньо із суті спору та виносити відповідні рішення;

г) виносить свої рішення протягом п'яти місяців з часу свого створення, якщо він не вважатиме за необхідне продовжити цей термін на період, що не перевищує п'яти місяців;

д) реєструє всі свої витрати і подає Сторонам спору кінцевий звіт про них;

е) супроводжує свої рішення поясненням причин, яке є остаточним і обов'язковим для всіх Сторін спору, та направляє їх Сторонам та Секретаріату;

є) діє за принципом, визначеним Конвенцією, — "відсутність однієї із Сторін у суді, її неучасть у розгляді справи не є перешкодою для розгляду справи."

По-п'яте, Конвенція визначає відповідні повноваження Сторін спору:

а) сприяти роботі арбітражного суду, використовуючи для цього усі наявні засоби, зокрема шляхом надання суду відповідних документів, умов та інформації і можливості представляти свідків або експертів та заслуховувати їхні свідчення;

б) дотримуватися конфіденційності будь-якої інформації, отриманої в такому ж порядку у процесі розгляду справи в арбітражному суді;

в) клопотати перед арбітражним судом щодо продовження розгляду справи та винесення остаточного рішення у разі неявки до суду однієї із Сторін та її неучасті у розгляді справи;

г) компенсувати всі судові витрати, включаючи оплату послуг членів суду порівну, якщо арбітражний суд не винесе іншого рішення, виходячи із конкретних обставин справи.

Конвенція надає будь-якій Стороні цієї колективної угоди, що має до предмету спору інтерес правового характеру і її права можуть зачіпатися цією справою, можливість брати участь у розгляді справи за згодою суду.

Важливо зазначити й те, що за Конвенцією будь-який спір, що може виникнути між сторонами стосовно тлумачення або виконання рішення суду, може передаватися в арбітражний суд, який

виніс це рішення, або в разі неможливості скористатися послугами іншого суду, що створюється у наведеному вище порядку.

Поряд з викладеним у Конвенції передбачені й інші спеціальні для неї та класичні (традиційні) для всіх міжнародних конвенцій вимоги, спрямовані на досягнення мети і завдань попередження виникнення екологічного ризику, що має транскордонний вплив, та ліквідації наслідків небезпечної діяльності, що призвело до надзвичайних ситуацій.

До спеціальних вимог доцільно віднести норми та приписи, що регулюють форми співробітництва Сторін у сфері проведення наукових досліджень, розробок методів і технологій попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їхніх наслідків, щодо багатостороннього та двостороннього обміну доступною інформацією, обміну новітніми технологіями на різних фінансових засадах, за прямими зв'язками і співпрацею, обміну інформацією і досвідом, надання технічної допомоги з метою попередження промислових аварій та ліквідації їхніх наслідків, стосовно обмеження у наданні інформації, визначення права одного голосу для кожної із Сторін, повноваження конференції із представників Сторін і організаційно-правові форми та методи її діяльності для вирішення найважливіших питань дії та застосування вимог Конвенції, вимоги щодо здійснення Конвенції, призначення та використання повноважень і функцій Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії (щодо скликання і підготовки наради Сторін, передачі Сторонами доповідей та іншої інформації тощо), визначення статусу компетентних органів та встановлення пунктів зв'язку.

Передбачається, зокрема, що кожна із Сторін призначає чи створює один або декілька компетентних органів і пункт зв'язку для реалізації Конвенції та інформує протягом трьох місяців кожну Сторону через компетентний орган як пункт зв'язку про будь-які зміни, що сталися, забезпечує безперервне функціонування цього пункту і системи повідомлення про промислові аварії, направлення та отримання запитів про надання допомоги та прийняття таких пропозицій.

Конвенцією передбачається, що представники Сторін скликають конференцію Сторін і проводять свої наради на постійних засадах. Перша нарада проводиться не пізніше, ніж через рік з часу набуття чинності Конвенцією, у подальшому — як мінімум один раз на рік або за письмовим клопотанням будь-якої Сторо-

107

Правове забезпечення екологічної безпеки

106

Розділ II

ни протягом шести місяців з часу повідомлення їх Секретаріатом і за умови підтримки не менше однієї третьої Сторін.

Конференція розглядає хід виконання її норм та вимог, здійснює консультативні функції, спрямовані на зміцнення можливостей Сторін щодо відвернення промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їхнього транскордонного впливу, розглядає питання про сприяння у наданні технічної допомоги, створює у разі необхідності робочі групи та інші відповідні механізми для розгляду питань, пов'язаних із реалізацією Конвенції та підготовкою відповідних досліджень, подання рекомендацій, розглядає на першій робочій нараді та приймає консенсусом правила процедури нарад, визначає програму роботи, приймає рішення щодо методів роботи, включаючи роботу національних центрів, і щодо співпраці з міжнародними організаціями та виконує інші функції відповідно до положень Конвенції.

Водночас Конвенція містить і класичні (загальноприйняті для цих документів) розділи, вимоги та норми щодо статусу додатків до неї, про можливість укладання двосторонніх і багатосторонніх поправок до неї, особливості підписання, ратифікації, прийняття, затвердження та приєднання до Конвенції, роль депозитарію, набуття чинності, виходу із Конвенції та правового значення автентичних текстів.

Це дозволяє Сторонам забезпечувати попередження екологічного ризику, а в разі невідворотності загрози ефективно ліквідувати негативні наслідки надзвичайних ситуацій, що сталися внаслідок екологічно небезпечної діяльності.

Важливе значення у системі забезпечення екологічної безпеки має механізм правового регулювання, який встановлено Директивою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 року № 96/82/ЄС [4]. Цю Директиву прийнято з урахуванням практики застосування Директиви Ради ЄЕС від 24 червня 1982 року № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву деяким видам промислової діяльності, та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та захисту людей шляхом здійснення профілактичних заходів і необхідністю застосування 'й положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попередньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини присутні в таких великих кількостях, що створюється небезпека вели-

кої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику "ефекту доміно", забезпечення доступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, розроблення відповідних планів дій на випадок надзвичайних ситуацій для людей та довкілля (п.п. 2, 3,11,17,18, 20, 22).

Норми Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року спрямовані на відвернення великих (значних) аварій, пов'язаних із небезпечними речовинами, та обмеження їхніх наслідків для людей і навколишнього середовища з метою забезпечення послідовним та ефективним способом високих рівнів захисту в країнах Співтовариства і застосовуються без будь-якої шкоди Директиві Ради ЄС від 12 червня 1989 року № 89/391 про заходи, спрямовані на підвищення гігієни і безпеки праці [5].

Згідно з Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року термін "присутність небезпечних речовин" відображає фактичну чи прогнозовану наявність таких речовин на підприємстві або присутність таких речовин, які в разі втрати контролю за виробничим хімічним процесом могли б бути у кількостях, рівних або таких, що перевищують порогові показники, визначені у відповідних додатках до Директиви.

Директива наводить визначення підприємства, промислового об'єкта, оператора, небезпечної речовини, значної (великої) авари, небезпеки, ризику, складування, а тому фіксує виключні обставини та відносини, до яких вона не застосовується (діяльність підприємств військового призначення, небезпеки, що створюються іонізуючим випромінюванням, застосування небезпечних речовин короткострокового зберігання на відповідних видах транспорту та під час певних операцій транспортного забезпечення, діяльність підприємств добувної промисловості, експлуатації звалищ відходів).

Основним принципом діяльності екологічно небезпечних підприємств є застосування всіх необхідних заходів з метою запобігання значним аваріям і обмеження їхніх наслідків для людей та довкілля.

З цією метою на такі підприємства покладається обов'язок повідомлення уповноваженого органу про виконання вимог, передбачених Директивою. Для цього встановлюються терміни повідомлення до початку будівництва або введення в експлуатацію, або ж протягом року після вищезазначених обставин, якщо підприємства здійснюють відповідну діяльність.

Директива від 9 грудня 1996 року чітко визначає основні реквізити такого повідомлення: назву, адресу підприємства, фірмову назву, дані зареєстрованого місця розташування, дані про його

108

109

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ І

керівника, посаду, інформацію, що дозволяє ідентифікувати небезпечні речовини або їхні категорії, кількість та фізичний стан цих речовин, діяльність підприємства, довколишні джерела, здатні спричинити аварію чи посилити її наслідки.

Важливо, що зазначена Директива встановлює чітке правило, згідно з яким держави-члени Співтовариства мають право вимагати від екологічно небезпечних підприємств складання документа, який би визначав політику попередження значних аварій та забезпечення його належного виконання. Ця політика має спрямовуватися на забезпечення високого рівня захисту людей і довкілля шляхом використання відповідних засобів, споруд і систем управління.

Пріоритетним обов'язком для таких підприємств стає складання та передача компетентному органові протоколу безпеки з метою гарантування доказу, що:

а) політика відвернення значних аварій і адміністративна система забезпечення безпеки як інструмента її виконання вже створена і запроваджується в життя у відповідності з інформацією документа про її здійснення підприємствами у сфері запобігання значним аваріям, реалізується адміністративна система забезпечення безпеки, яка має включати загальну мету, принципи діяльності щодо стримування небезпеки значних аварій, запровадження загальної системи управління (організаційна структура, обов'язки, практика, процедури, технологічні процеси і засоби визначення здійснення цієї політики) та виконання спеціальних завдань — рівневої організації і забезпечення персоналом, ідентифікації й оцінювання небезпеки значних аварій, оперативне управління, включаючи технічне обслуговування, ремонту устаткування тощо, контролю за модифікаціями нових технологічних процесів, обладнання, проектування підсобних приміщень, нагляду за надзвичайними ситуаціями (виявлення, підготовка, перевірка та експертиза дій щодо відвернення небезпеки, ефективності та придатності адміністративної системи її забезпечення);

б) загрози значних аварій ідентифіковані до відповідних ситуацій і є обґрунтування щодо прийнятих необхідних заходів з метою їх відвернення та обмеження наслідків впливу на людей і довкілля;

в) враховані вимоги безпеки і надійності у проекті, конструкції, експлуатації, технічному обслуговуванні, у процесі ремонту будь-якого промислового об'єкта, складу, устаткування або пов'яза-

них із ними інфраструктур, що можуть наражатися на небезпеку значної аварії у межах території підприємства;

г) розроблені внутрішні плани дій на випадок надзвичайних ситуацій та готовності надання інформації, необхідної для складання зовнішніх планів здійснення необхідних дій на випадок значної аварії;

д) виконуються зобов'язання щодо надання компетентним органам достатньої інформації, яка б дозволяла прийняти відповідні рішення стосовно можливості розміщення довкола існуючих підприємств нових будівель та споруд.

У будь-якому разі має бути нормативно визначено коло даних і відомостей, які слід письмово відобразити у протоколі безпеки:

— інформація про систему управління та про організацію підприємства з позиції відвернення значних аварій;

— характеристика умов, у яких функціонує підприємство (умови експлуатації, в тому числі метеорологічні, геологічні, географічні тощо);

— характеристика промислового об'єкта (видів діяльності, продукції, небезпечних джерел, ризиків значної аварії або умов, за яких вона можлива, попереджувальних заходів, технологічних процесів, зокрема методів обробки, небезпечних речовин, включаючи їх ідентифікацію, хімічну назву, назву за номенклатурою, максимальну кількість наявних речовин та тих, що можуть бути наявними, фізичних, хімічних, токсикологічних показників і можливих небезпек як безпосередніх, так і з повільним ефектом дії на людей і довкілля, їхніх хімічних і фізичних властивостей в нормальних умовах експлуатації та в екстремальних умовах аварії);

— аналіз ризику аварій та методів профілактики (детальний опис можливих сценаріїв аварії, їх вірогідності та умови, за яких вони можливі, у тому числі подій, здатних їх ініціювати, оцінка масштабу показників та технічних параметрів і обладнання, що використовуються для забезпечення безпеки об'єктів);

— заходи захисту і реагування, спрямовані на обмеження наслідків аварії (устаткування, встановлене з цією метою, організація системи оповіщення (інформування) і реагування, наявні внутрішні й зовнішні мобілізаційні ресурси, дані, необхідні для розроблення внутрішнього плану дій в надзвичайних ситуаціях).

Директива РЄС від 9 грудня 1996 року встановлює терміни подання протоколу безпеки компетентному органу та, якщо це необхідно, його оновлення. Так, протокол безпеки підлягає оновленню в будь-який час за ініціативою підприємства або ж на

по

Розділ II

111

Правове забезпечення екологічної безпеки

запит компетентного органу, якщо це обґрунтовано новими фактами та необхідністю врахування нових технічних знань, накопичених у галузі безпеки або оцінювання небезпеки; в інших випадках — не рідше, ніж один раз на п'ять років.

Норми зазначеної Директиви передбачають випадки перегляду екологічно небезпечним підприємством політики відвернення значних аварій у разі модифікації промислового об'єкта, підприємства чи складських приміщень, вимоги щодо складання внутрішнього плану дій у надзвичайній ситуації для різних типів підприємств (нових, тих, що не охоплені Директивою 82/501 ЄЕС, та інших, надання інформації компетентному органу з метою отримання дозволу на складання зовнішніх планів дій у надзвичайних умовах та складання такого плану із заходами дій поза межами підприємств органами, які призначаються державою-членом Співтовариства).

Визначено, що плани дій у надзвичайній ситуації розробляються з метою запобігання і стримування можливих передбачуваних випадків, мінімізації їхніх наслідків та обмеження шкоди для людей, навколишнього середовища і майна, запровадження необхідних заходів для захисту людей і довкілля від наслідків значних аварій, повідомлення необхідної інформації громадськості, місцевим службам або органам, відповідальним за забезпечення екологічного відновлення та очищення ділянок, по-страждалих внаслідок таких аварій.

Важливим елементом системи відвернення великих аварій та обмеження наслідків цих аварій відповідно до вимог Директиви РЄС від 9 грудня 1996 року визнано політику землекористування шляхом довгострокового планування використання земель для розміщення нових підприємств, модифікацій існуючих, розміщення нових споруд, комунікацій та інших об'єктів поблизу житлових районів, які підвищують ризик великої аварії та її соціальних наслідків, здійснення ефективного обліку та контролю за ними, дотримання процедур консультацій з питань ризиків із громадськістю та державними інституціями з метою забезпечення у процесі прийняття відповідних рішень вимог безпеки для населення і навколишнього природного середовища.

Істотне значення в системі відвернення великих аварій та обмеження їхніх негативних наслідків мають засоби інформування про заходи безпеки громадян, які можуть постраждати внаслідок значних аварій на відповідному підприємстві, та необхідні дії на

випадок аварії; а також держав, які розташовані у зонах потенційного впливу великих аварій, обнародування протоколу безпеки або його частин, включаючи положення, що містять промислову, комерційну, або особисту таємницю, відомості державної безпеки або національної оборони; інформування компетентного органу про виникнення великої аварії із зазначенням обставин аварії, відомостей про небезпечні речовини, вплив аварії на людей і навколишнє середовище, вжиті заходи щодо обмеження негативних наслідків, повідомлення про заходи, що плануються для зменшення довгострокових наслідків та запобігання повторному їх виникненню, відомості про можливі додаткові факти, виявлені у процесі розслідування обставин надзвичайних подій.

Складовою цього процесу є також інформування спеціальної Комісії державами-членами, на території яких виникла значна аварія, із зазначенням детальної назви держави, назви та адреси органу, відповідального за надання інформації, дати, часу, місця такої аварії, включаючи відомості та адресу підприємства, на якому вона сталася, короткий опис обставин, зокрема, дані про хімічні речовини, їхній вплив на людей і довкілля та вжиті заходи і невідкладні дії щодо відвернення повторної аварії.

Затримання цього інформування може мати місце лише у разі доцільності завершення правового дослідження справи.

Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року визначаються юридичні засади функціонування компетентного органу, відповідального за виконання вимог цієї Директиви, допоміжні технічні структури, організації та здійснення системи інспектування і контролю, функціонування системи інформування та обміну інформацією, порядок заборони технічної експлуатації екологічно небезпечних підприємств, встановлюються межі конфіденційності інформації, засади діяльності спеціалізованого Комітету як допоміжного органу Комісії, особливості здійснення Директиви, її чинності та відміни Директиви 82/501 ЄС з часу набрання чинності Директиви РЄС від 9 грудня 1996 p., яка набирає сили на 20-й день після її опублікування в Офіційному журналі Європейського Співтовариства.

Очевидно, що значна частина принципів зазначеної Директиви могла б бути гармонізована у законодавчих актах, спрямованих на деталізацію положень статей 50—59 та 66 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" у спеціальному законодавчому акті або в декількох законах, зокрема у можливому законі України про екологічну (природно-техногенну) безпеку.

112

113

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ II

У цьому сенсі певний законотворчий та науково-практичний інтерес становить Конвенція ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища від 21 червня 1993 р. (Лузано) [6].

Держави-члени Європейського Співтовариства взяли на себе зобов'язання не погіршувати якість життя людини, зокрема через довкілля, здоров'я та природу, усвідомлюючи, що людина та власність піддаються особливій небезпеці внаслідок певної діяльності, та зважаючи на те, що викиди речовин, які сталися в одній державі, можуть спричинити шкоду іншій державі, а тому проблеми, пов'язані з такою компенсацією, мають інтернаціональне походження. Основною метою Конвенції є гарантування відповідних компенсацій шкоди, якої завдано внаслідок впливу, небезпечного для довкілля.

Аналіз змісту Конвенції дозволяє констатувати, що в ній містяться норми трьох основних видів:

а) загальні норми, які характерні для будь-якої конвенції (про постійні органи, їхні функції, порядок внесення змін до параграфів, додатків, вимоги щодо підписання, ратифікації, набрання чинності, чинність стосовно території, застереження, розірвання, повідомлення тощо);

б) спеціальні норми, що визначають особливості компенсації шкоди володільцем (оператором) небезпечної діяльності, межі та обсяги відповідальності, звільнення від відповідальності, підстави відповідальності, гарантії відповідальності, надання інформації тощо;

в) професійні норми, що регламентують порядок здійснення судочинства (встановлення підсудності, строки позовної давності, строки порушення справи з часу вчинення (настання) інциденту внаслідок дії, небезпечної для людини і довкілля діяльності та ін.).

Відповідно до Конвенції небезпечною діяльністю визнається будь-яка професійна діяльність, у тому числі така, що проводиться органами влади, якщо вона пов'язана:

а) з виробництвом, поводженням, зберіганням, використанням або викидом однієї чи більше небезпечних речовин чи будь-якими операціями щодо наведених дій із цими речовинами;

б) з виробництвом, культивуванням, поводженням, зберіганням, використанням, знищенням, видаленням, викидами або будь-якими іншими операціями, під впливом яких генетичне змінюються організми, спостерігаються генетичні зміни та умови, за

яких виявляються такі зміни, або виникають мікроорганізми як результат властивостей цих дій та виникають умови значного ризику для людини, довкілля і власності внаслідок їхнього патогенного або токсикологічного впливу;

в) з операціями щодо влаштування або розташування кремації, обробки, поводження або переробки відходів, що проводяться в обсягах, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності;

г) з операціями влаштування постійного складування відходів.

Небезпечними речовинами Директива визнає речовини чи суміші, що мають властивості, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності.

Шкода за Конвенцією означає:

а) втрату життя або ушкодження здоров'я;

б) втрату або пошкодження об'єктів власності;

в) втрату або пошкодження природного середовища шляхом його погіршення;

г) компенсацію у межах запобігання будь-якій втраті або знищенню.

Конвенція не поширюється на випадки заподіяння шкоди радіоактивними речовинами й встановлює особливості відповідальності за речовини, організми та відходи, які захороняються або розташовуються, за розміщення постійних сховищ відходів на випадок інциденту з часу дії Конвенції.

Відповідно оператор, тобто особа, яка здійснює контроль за небезпечною діяльністю, несе відповідальність за шкоду, заподіяну небезпечною діяльністю, яка призвела до інциденту під час або протягом періоду його управління цим процесом.

Якщо інцидент складається з тривалої дії, то всі оператори, що здійснювали контроль за небезпечною діяльністю протягом усієї дії, несуть відповідальність персональну або колективну. Якщо ж оператор здійснював контроль за небезпечною діяльністю у період настання інциденту і заподіяння часткової шкоди, то його відповідальність буде частковою.

У разі, коли інцидент складається з низки випадків, що мають одне джерело, оператори, які працювали під час одного із них, несуть відповідальність персональну або колективну. Однак якщо оператор, який здійснював контроль за небезпечною діяльністю у період настання інциденту, спричинив шкоду частково, то відповідальність його буде обмежена стосовно цієї шкоди.

115

Правове забезпечення екологічної безпеки

114

Розділ І

Якщо про шкоду, заподіяну небезпечною діяльністю, стало відомо після завершення розташування або розміщення небезпечних речовин, то останній оператор, що керував цим процесом, несе відповідальність за цю шкоду, за умови, що особа, якій вона заподіяна, не доведе, що ця шкода або її частка є наслідком інциденту, що стався у часі, який передував його поводженню з небезпечними речовинами.

Конвенція встановлює чітке правило, за яким оператор не має права перекласти відповідальність на третю особу. Вона також містить норми, які визначають деякі особливості щодо відповідальності за розміщення постійних сховищ відходів. Оператор місця постійного схову відходів несе відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок дії небезпечних відходів. Якщо ж шкода сталася внаслідок дії небезпечних відходів, захоронених до його закриття, про що стало відомо після його закриття, то відповідальність покладається на останнього оператора. При цьому оператор постійного сховища відходів несе відповідальність тільки за шкоду, заподіяну внаслідок небезпечної дії цього сховища. Тому в разі надання доказів того, що шкода завдана частково внаслідок небезпечної дії постійного сховища відходів, відповідальність цього оператора має бути частковою.

У процесі вирішення питання щодо відшкодування заподіяної небезпечною діяльністю шкоди, береться до уваги вина по-страждалих осіб, а тому компенсація може бути частково зменшеною. Судовий орган, який розглядає справу, має право відповідно до наданих доказів врахувати причинний зв'язок між дією небезпечної діяльності та заподіяною шкодою.

Якщо шкода завдається особі внаслідок дії небезпечних речовин численних сховищ, то відповідальність може бути персоніфікованою або колективною з урахуванням доказів кожного з операторів стосовно заподіяння такої шкоди внаслідок небезпечної діяльності його сховища.

Гарантією компенсації шкоди, заподіяної різними видами небезпечної діяльності, виступає план обов'язкової фінансової безпеки, тобто кожна сторона з урахуванням ризику здійснюваної екологічно небезпечної діяльності зобов'язана застрахувати операторів, що керують такою діяльністю на їхній території, у плані-схемі фінансової безпеки або з метою визначення фінансової гарантії у відповідних межах для забезпечення відповідальності за вказаною Конвенцією.

Водночас Конвенція передбачає виключні підстави звільнення від відповідальності:

а) настання природних стихійних явищ, що мають винятковий, неминучий та невідворотний характер;

б) проведення воєнних дій, війни, громадянської війни;

в) навмисні дії з метою заподіяння шкоди третій особі;

г) за наявності спеціального дозволу або розпоряджень публічної влади, в тому числі місцевого рівня;

д) інші легалізовані підстави, в тому числі зумовлені інтересами потерпілої особи, якщо це було нею обумовлено заздалегідь.

Для захисту порушеного права та компенсації заподіяної шкоди встановлено трирічний термін позовної давності з часу, коли позивач дізнався про підстави заподіяння шкоди.

Разом з тим встановлено, що справу не може бути порушено, якщо минуло більше ЗО років з часу настання інциденту, що спричинив шкоду. Якщо інцидент складається з тривалих подій, то цей термін починається з часу закінчення цих подій, а у випадках, коли він складається з низки подій, що мають єдине джерело, цей строк відраховується з останньої дати цих подій.

У разі постійного захоронення відходів 30-річний термін відраховується з часу, коли сховище було закрито згідно з вимогами внутрішнього законодавства.

Надання компенсації за цією Конвенцією можливе за рішенням суду з урахуванням місця заподіяння шкоди, місця виявлення екологічно небезпечної діяльності, місця постійного розташування відповідача у справі.

Проведений аналіз міжнародно-правового регулювання екологічної безпеки, що має транскордонний вплив, свідчить про наявність відповідних механізмів попередження екологічного ризику, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлює процеси гармонізації екологічного законодавства України з міжнародними нормами і принципами у сфері екологічної безпеки.

Література та нормативно-правові акти

1. Конвенция о трансграничном воздействии промьішленньїх ава-рий / Европейская зкономическая комиссия; Организация Об^еди-ненньїх Наций. — Нью-Йорк; Женева, 1994. — С. 47—77.

2. Конвенция об оценке воздействия на окружающую среду в трансграничном контексте от 25 февраля 1991 г. / Организация Об-ьединеннмх Наций. — 1991. — 22 с.

116

Розділ II

117

Правове забезпечення екологічної безпеки

3. Конвенция о трансграничном воздействии промьішленньїх ава-рий / ООН. — Нью-Йорк; Женева, 1994. — С. 50.

4. OJ. NL, 230. — 5.08.1982. — Р. 1.

5. OJ. NL, 183. — 29.06.1989. — Р. 1.

6. Convention on Civil Liability for damage resulting from activities dangerous to the environment. Lugano, 21.06.1993 // European Treaty Series /150. — 1993.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с. - Экологическое право
  2. § 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки - Экологическое право
  3. § 2. Юридична природа екологічної безпеки - Экологическое право
  4. Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
  5. Экологическое право Учебники по праву
  6. 2.2. Адміністративно-правові норми - Административное право
  7. 3.3. Органи виконавчої влади - Административное право
  8. 7.2. Суб´єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки - Административное право
  9. 4.4. Класифікація засобів ; нетарифного регулювання - Таможенное право
  10. 8.2. Методи прихованого, побічного протекціонізму - Таможенное право
  11. Передмова - Экологическое право
  12. § 1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права - Экологическое право
  13. § 3. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки - Экологическое право
  14. § 1. Правові засади національної екологічної безпеки - Экологическое право
  15. § 3. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  16. § 1. Теоретичні засади структурно-правової організації забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  17. § 2. Органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури та повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  18. § 3. Органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  19. § 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації - Экологическое право
  20. § 1. Поняття та особливості суб´єктивного права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право

Другие научные источники направления Экологическое право: