Прояви екологічного ризику для навколишнього природного середовища та здоров'я людей у різних регіонах України внаслідок природних стихійних явищ і небезпечних техногенних впливів обумовлюють доцільність активних творчих дій, вироблення підходів та механізмів щодо його відвернення, а також здійснення ліквідаційних та реабілітаційних заходів у разі настання негативних наслідків надзвичайних екологічних ситуацій. Важливу роль у системі протидій загрозливій екологічній небезпеці відіграє державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема різноманітні засоби сучасного законодавства у цій галузі.

Сучасне екологічне законодавство та його складова система нормативно-правового регулювання у галузі екологічної безпеки перебуває у динамічному розвитку, вдосконаленні, особливо в частині дієвих процедур на стадії запобігання настанню екологічного ризику. Спостерігається наповнення його правових приписів нетрадиційними підходами і механізмами суспільно-правового регулювання. Можна констатувати й те, що в останній, особливо післячорнобильський, період простежується тенденція гармонізації його окремих положень та принципів із загально-

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ І

світовими, європейськими еколого-правовими вимогами і нормами, враховуються позитивні тенденції та досвід правового регулювання, накопиченого у країнах СНД.

Водночас законодавство стосовно екологічної безпеки України містить значну кількість унікальних приписів, реалізація яких дозволяє суттєво знижувати прес вияву екологічної небезпеки. Є всі підстави стверджувати, що в екологічному законодавстві намітився та активно формується блок правового регулювання екологічних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, який спільно з природноресурсним і природоохоронним законодавством становить єдину правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства.

У цьому виявляється одна з особливостей екологічної галузі законодавства — поглиблення гуманістичної сутності та соціально-економічної спрямованості нормативно-правових приписів значної частини законодавчих та підзаконних актів. Разом з тим норми-вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки дедалі чіткіше пронизують інші сфери законодавчого регулювання різних видів суспільної діяльності — комерційної, інноваційної, інвестиційної, управлінської, наукової та науково-технічної, різної економічної, зовнішньоекономічної, соціально-культурної діяльності у галузі виробництва, переробки, реалізації продукції, товарів і надання послуг, сервісного та іншого обслуговування споживачів.

Можна без перебільшення констатувати, що практично немає такої сфери діяльності, нормативне-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позицій вимог екологічної безпеки, тобто реально у законотворчому процесі простежується процес екологізації багатьох галузей законодавства, який тісно пов'язаний із впровадженням у "тканину" матеріально-правових і процесуально-правових норм і приписів різних вимог, правил і нормативів екологічної безпеки.

Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних правовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності. Слід зауважити й те, що нормативно-правові вимоги забезпечення екологічної безпеки як важливий принцип правового регулювання зафіксовані у значній частині полі-

тико-правових документів, які становлять нормативно-політологічну базу державної ідеології та екологічної політики України.

Скажімо, у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року виділено окремий розділ "Екологічна безпека", в якому передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких суб'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, визначає екологічну сферу як складову національної безпеки України та виділяє такі її основні напрями:

а) впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

б) контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;

в) зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

г) впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

д) реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

е) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Концепція деталізує управління діяльністю системи забезпечення національної, у тому числі екологічної, безпеки, визначає повноваження основних суб'єктів цієї системи: українського народу, Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки й оборони, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, прокуратури України, Національного банку України, органів центральної державної виконавчої влади та спеціалізованих формувань щодо забезпечення захисту населення у разі катастроф, стихійних лих, епідемій тощо.

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, визначають стан довкілля, при-

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ II

чини його загрозливого рівня у промисловості, енергетиці, на підприємствах ядерної галузі, у сільському господарстві, на транспорті, у військовій сфері, житлово-комунальному господарстві, фіксують показники накопичення відходів, використання земельних, водних та інших природних ресурсів, розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, запровадження економічного механізму природокористування, реалізацію регіональної екологічної політики та основні пріоритети у цій сфері, до яких, зокрема, віднесено гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Стратегічними і тактичними заходами гармонійного розвитку виробничого і природоресурсного потенціалу визначено розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігальних технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічного навантаження, створення карт таких навантажень, розроблення методології визначення ступеня екологічного ризику тощо.

Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: а) у режимі нормальної експлуатації через недосконалість техніки та технології виробництва, переробки відходів; б) в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди людині та навколишньому середовищу в основних галузях господарювання.

Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: створення і функціонування державної системи екологічного моніторингу, єдиної державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них, яка б включала належне організаційно-інституційне, нормативно-правове забезпечення, запровадження єдиного державного контролю за обігом небезпечних матеріалів, речовин та устаткування, науково-методологічних основ регулювання та планування техногенно-екологічної безпеки, створення автоматизованих систем оцінювання ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, розроблення нормативно-методичного забезпечення системи запобі-

гання аваріям та подолання їхніх наслідків, інтегрування цієї системи у міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії, запровадження екологічного страхування на екологічно небезпечних виробництвах.

Основними напрямами передбачається забезпечити екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інсти-туційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм.

Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання громадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта — Екологічного кодексу України тощо.

У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільне місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом.

Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викладені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного екологічного та спеціального законодавства.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кожного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас кожному гарантується право вільного доступу до інформації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути ніким засекречена.

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ II

Звісно, що можна вести полеміку з приводу запропонованих норм та шляхів забезпечення екологічної безпеки громадян, однак очевидні суттєві позитивні конституційні декларації, які визначають головну мету державної екологічної політики, спрямованої на забезпечення екологічної безпеки як основного конституційного права особи — права на безпечне для життя і здоров'я довкілля як компонента більш широкої категорії права на екологічну безпеку.

Разом з тим слід визнати, що Конституція України запровадила новий термін "довкілля" та словосполучення "безпечне для життя і здоров'я довкілля". Раніше в екологічному законодавстві термін "довкілля" не вживався, а тому конституційна норма породила певний прецедент, що потребує наукового тлумачення та виявлення його співвідношення з юридичними категоріями "навколишнє природне середовище", "природа", "охорона природи" тощо.

У лексичному значенні слово "довкілля" може розглядатися як похідне від довкола [1], і в буквальному розумінні означає те, що навкруги, навколо, кругом, тобто все, що оточує людину, а тому може тлумачитись як простір та об'єкти довколишнього природного, соціального, виробничого і антропогенного походження. Проте, "довкілля" семантично не тотожне "навколишньому природному середовищу", оскільки останнє може виступати як одне із значень довкілля поряд із виробничим, побутовим та іншим середовищем. Як тотожні категорії їх можна розглядати у разі, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується із навколишнім природним середовищем (ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

З метою реалізації вищезазначених конституційних положень Основний закон відносить до повноважень Верховної Ради України затвердження загальнодержавних програм охорони довкілля та затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Згідно з Конституцією України виключно законами України визначаються засади регулювання екологічної безпеки, правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації (ст.

92).

Президент України оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з на-

ступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України (ст. 106).

Забезпечення проведення політики у сфері екологічної безпеки покладається на Кабінет Міністрів України (ст. 116), ініціювання встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим належить до її відання.

Конституція Автономної Республіки Крим, яку прийнято на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року та затверджено Законом України від 23 грудня 1998 року [2], передбачає, що Автономна Республіка Крим розробляє і здійснює заходи і програми щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного балансу при використанні природних ресурсів на її території, а також комплекс заходів щодо оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та антропогенного характеру, щодо відновлення і збереження генетичного фонду.

Серед інших повноважень, визначених Конституцією АРК, — вирішення питань екологічної безпеки, раціонального використання, охорони, відновлення землі, інших природних ресурсів, оголошення карантину і зон екологічного лиха відповідно до законів України, розроблення, затвердження і реалізація програми забезпечення екологічної безпеки та з урахуванням особливостей Автономної Республіки Крим організація і здійснення діяльності щодо забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, участь у забезпеченні прав і свобод громадян, сприяння охороні громадської безпеки, ініціювання введення надзвичайного стану і встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Республіці або окремих її місцевостях тощо.

Найбільш повно та цілеспрямовано питання екологічної безпеки відображені в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Як вже зазначалося, він є базовим законодавчим актом у системі екологічного законодавства і, по суті, виконує функції основ екологічного права.

Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулювання екологічних правовідносин поряд з використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне навколишнє природне середовище для життя і здоров'я людини як принципи правового регулювання екологічних правовідносин.

З 3.5.

Розділ II

Правове забезпечення екологічної безпеки

Відповідно до закону забезпечення екологічної безпеки є важливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місцевих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого-правових, досліджень, і закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності.

Важливим здобутком закону, як уже зазначалося, слід визнати ті норми та положення, які вперше в історії еколого-правово-го регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, серед яких ми відзначаємо і право на екологічну безпеку та, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією реалізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншими законодавчими актами України.

Можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення цього права громадян надано місцевим радам (ст. 15), а припинення діяльності підприємств, установ організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 17).

Порядок та підстави для припинення екологічно небезпечної діяльності встановлено спеціальним нормативним актом — Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року [3].

Підставою для припинення діяльності підприємств є систематичне порушення екологічних нормативів (у тому числі нормативів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не можуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплює повноваження органів держави у сфері екологічної безпеки. Зокрема на Верховну Раду України покладається встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон, визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі забезпечення екологічної безпеки та прийняття до свого розгляду інших питань у цій сфері.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим забезпечує реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян та, зокрема, встановлює в разі потреби нормативи екологічної безпеки, більш суворі, ніж ті, що діють у цілому на території України, та ін. Місцеві ради забезпечують реалізацію екологічної політики, екологічних прав громадян, організують роботу з ліквідації екологічних наслідків аварії, залучають до цих робіт фізичних та юридичних осіб, незалежно від їхнього підпорядковування та форм власності.

Кабінет Міністрів України має компетенцію встановлювати порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки у складі екологічних нормативів, лімітів розміщення відходів тощо, а уряд Автономної Республіки Крим організує розроблення екологічних програм, ліквідацію екологічних наслідків аварій, залучає для її проведення підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян.

Важливо зазначити, що закон чітко регламентує одне з основних завдань державної екологічної експертизи — визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка здатна нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан довкілля.

У системі заходів забезпечення екологічної безпеки серцевину становлять екологічні стандарти, екологічні нормативи, зокрема нормативи екологічної безпеки (ГДК, ГДР, ГДВ), які є єдиними для всієї території України і мають відповідати вимогам охорони довкілля і здоров'я людей від негативного впливу.

Дотримання вимог та норм екологічної безпеки має здійснюватися за допомогою системи державного та громадського екологічного контролю, які забезпечують проведення перевірок, складання за наявності правопорушень відповідних протоколів та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності залежно від ступеня екологічної небезпеки, а також проведення прокурорського нагляду, працівникам якого надаються права щодо звернення до різних судових інстанцій з позовами про відшкодування шкоди та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

Норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачають можливість забезпечення охорони довкілля та безпеки здоров'я населення у процесі використай-

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ І

ня природних ресурсів фізичними та юридичними особами, застосування економічних важелів під час здійснення екологічно небезпечних видів діяльності у межах лімітного і понадлімітного забруднення стану довкілля та заходи матеріально-правового стимулювання й екологічного страхування майна, доходів, здоров'я від небезпечного впливу екологічно небезпечної діяльності.

Центральне місце у законі посідають норми, що регламентують систему заходів щодо забезпечення екологічної безпеки в Україні (ст.ст. 50—59).

Закон передбачає нормативно-правове визначення екологічної безпеки як такого стану довкілля, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, державно-правових та інших заходів (ст. 50).

Інші статті цього розділу закріпляють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (ст. 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових, оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Відповідно до наведеної класифікації проілюструємо зміст зазначених статей. Перш за все у процесі проектування, розміщення, будівництва, введення в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, а також під час експлуатації цих об'єктів мають забезпечуватися екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому слід передба-

чати заходи щодо вловлювання, утилізації, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінювання здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Відповідно забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення і технічне переоснащення).

Екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населених пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встанов-

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ II

люють режим використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на території яких вони містяться, відповідно до законодавства України.

У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпека транспортних засобів, зокрема, підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин та дотримання встановлених рівнів фізичних впливів. Тому виробництво й експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднювальних речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Водночас керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднювальних речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

У разі проведення фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково слід враховувати вимоги охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Законодавством забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки.

У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Встановлено також вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності, зокрема вимоги

екологічної безпеки для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів, щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів. Ці та інші вимоги, передбачені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", іншими законодавчими актами України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки покладається на відповідних осіб також під час дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього закону та інших законодавчих актів України.

Зазначений закон встановлює також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища в разі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.

Так, на підприємства, установи, організації та громадян покладається обов'язок додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їхніми складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування.

У процесі створення нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій мають розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства.

Розділ І

Правове забезпечення екологічної безпеки

Охоронні вимоги мають забезпечуватися також у процесі виробництва, під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоронення токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовин. Віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та класифікація їх за ступенем небезпечності визначаються нормативними документами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством екології та природних ресурсів України. При цьому перелік засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин і препаратів, застосування яких дозволяється в народному господарстві, а також способи, умови їх застосування затверджуються Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Певні пріоритети щодо охорони навколишнього природного середовища встановлені стосовно неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу.

Так, на підприємства, установи та організації, що зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, покладаються обов'язки щодо розроблення і здійснення заходів, спрямованих на запобігання та ліквідацію наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовища і здоров'я людини.

Тому створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин може здійснюватися тільки на підставі дозволів Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства екології та природних ресурсів України за наявності оцінки їхнього впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Водночас у разі створення зазначених організмів і речовин слід розробляти нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування. Виробництво і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їхнього впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище за дозволом Міністер-

ства охорони здоров'я України і Міністерства екології та природних ресурсів України.

Не менш важливі вимоги встановлені щодо охорони навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіаційного забруднення.

Так, місцеві ради, підприємства, установи, організації та громадяни під час здійснення своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також в місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.

Зокрема, підприємства, установи та організації, що здійснюють господарську чи іншу діяльність, пов'язану з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов'язані забезпечувати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров'я людей у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронення радіоактивних речовин.

Важливим чинником визначено законом охорону навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами. Так, підприємства, установи, організації та громадяни повинні вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утворення та знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових, інших відходів. Складування, зберігання або розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечував би можливість їх подальшого господарського використання і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Суттєве значення для практики встановлення особливих режимів на територіях України, що характеризуються природним чи техногенним походженням і екологічним ризиком, мають норми розділу Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в якому йдеться про надзвичайні екологічні

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ II

ситуації. Закон передбачає можливість за рішенням Верховної Ради України оголошувати окремі території зонами надзвичайних екологічних ситуацій, а саме:

а) зонами екологічної катастрофи;

б) зонами підвищеної екологічної небезпеки;

в) іншими категоріями зон.

Зокрема, зонами екологічної катастрофи можуть оголошуватися території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі та необоротні негативні зміни довкілля, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності. Відповідно зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок вищеназваних впливів на довкілля виникають на тривалий час негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Класифікація цих зон, їхні режими та правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до відповідних категорій, включаючи встановлення особливого статусу громадян, які мешкали чи тимчасово перебували у цих зонах, питання надання їм компенсацій і пільг, визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 р. № 1908 [4], який закріплює основні завдання, підстави та порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, особливості зміни її меж та забезпечення правового режиму, його зміну та припинення, заходи, що можуть вживатися у цій зоні, та обмеження діяльності, здійснення екологічного моніторингу, підстави визнання юридичних і фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодування їм заподіяної шкоди, відповідальності за порушення правового режиму у цій зоні та акти, які деталізують порядок класифікації надзвичайних ситуацій.

На виконання цього закону було прийнято один із перших Указів Президента України "Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусо-ве-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 31 серпня 2000 р. № 1039 [5], яким передбачається низка заходів у зв'язку з встановленням особливого правового режиму у зазначених населених пунктах.

Закон передбачає й інші заходи щодо запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків у процесі проектування й експлуатації господарських та інших об'єктів, що характеризуються екологічною небезпекою, зобов'язуючи відповідних власників та уповноважених осіб розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на запобігання аваріям та ліквідацію їхніх шкідливих наслідків. Він зобов'язує також органи державного, у тому числі екологічного, контролю проводити систематичні перевірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання попереджувальних заходів і вимог щодо безпечної експлуатації таких об'єктів. На Мінекоресурсів України покладено обов'язок щодо визначення переліку екологічно небезпечних об'єктів.

Разом з тим закон припускає можливість настання аварії внаслідок забруднення довкілля і зобов'язує відповідні підприємства, установи та організації, що допустили настання екологічної небезпеки, негайно розпочати ліквідацію негативних наслідків. Водночас відповідні службові особи або власники екологічно небезпечних підприємств зобов'язуються повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків органи місцевого самоврядування, органи охорони здоров'я та спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони довкілля, природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Однак чітких процедур інформування та здійснення інших невідкладних заходів щодо відвернення екологічного ризику та ліквідації негативних наслідків на випадок аварій, катастроф, інших надзвичайних екологічних ситуацій у законі очевидно бракує, що практично створює можливості для заповнення цих прогалин на рівні підзаконного нормативно-правового регулювання, яке не становить сьогодні чіткої і збалансованої системи як на рівні загальнообов'язкових правил, так і щодо врегулювання повноважень і комплексу практичних дій суб'єктів, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, здатні спричиняти аварії чи ускладнювати природно-стихійні катастрофи.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює перелік екологічних правопорушень, у тому числі порушень вимог, норм та нормативів екологічної безпеки (ст. 68), до яких віднесені: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, екс-

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ II

плуатащі та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших шкідливих впливів на довкілля; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварії та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів; відмова від надання своєчасної повної та достовірної інформації про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

Учинення зазначених правопорушень є підставою для застосування заходів адміністративної, кримінальної та майнової відповідальності відповідно до чинного законодавства, яке визначає склад екологічних правопорушень і кримінальних екологічних злочинів і вжиття до винних заходів державно-правового примусу (адміністративних стягнень та кримінально-правових покарань).

Слід зазначити, що Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" містить унікальну статтю про особливості застосування цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну порушенням екологічного законодавства джерелами підвищеної екологічної небезпеки (ст. 69 ч. III).

У цьому разі особи, які володіють такими об'єктами, зобов'язуються компенсувати завдану громадянам та юридичним особам шкоду, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок дії стихійних сил, природних явищ чи навмисних дій потерпілих осіб. Порядок притягнення винних до майнової відповідальності за логікою має визначатися цивільним законодавством.

Значна частина норм стосовно екологічної безпеки міститься у різних актах екологічного законодавства, зокрема у Законі України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року (ст.ст. 6, 7) [6]; у Водному кодексі України (ст. 35) [7]; Кодексі України про надра (ст. 53) [8].

Відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року [9] метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров'я людей, а також оцінювання ступеня екологічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах (ст. 4).

Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійсню-

ваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан довкілля, здоров'я людей і якість природних ресурсів (ст. 5).

Як основні принципи екологічної експертизи виділяються правова ідея гарантування безпечного для життя і здоров'я людей довкілля, екологічна безпека (ст. 6).

Характерні й вимоги, що висуваються до об'єктів екологічної експертизи, а саме: наявність обґрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан довкілля, оцінкою екологічного ризику і небезпеки для здоров'я людей та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цих впливів.

Особливі й умови проведення державної екологічної експертизи — наявна або можлива потенційна небезпека об'єктів екологічної експертизи для довкілля та здоров'я людей. Така експертиза щодо видів діяльності та об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації заяви про екологічні наслідки діяльності й подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на довкілля.

Заява про екологічні наслідки діяльності має містити відомості про мету і засоби здійснення діяльності, суттєві фактори, що впливають чи можуть вплинути на стан довкілля з урахуванням можливих екстремальних ситуацій, кількісні та якісні показники оцінювання рівнів екологічного ризику такої діяльності, заходи, що гарантують її здійснення відповідно до екологічних стандартів і нормативів та зобов'язання замовника цієї експертизи забезпечити вимоги екологічної безпеки при здійсненні діяльності.

Важливою вимогою до матеріалів оцінювання впливу на навколишнє природне середовище є наявність характеристики стану довкілля, видів та рівнів впливу на нього, можливих змін його якісного стану, еколого-економічних наслідків діяльності й заходів зменшення рівня екологічного ризику та забезпечення вимог екологічної безпеки.

Обов'язковими елементами висновку екологічної експертизи є характеристика ступеня екологічного ризику і відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію та запобігання негативному впливові на здоров'я людини і довкілля, забезпечення вимог екологічної безпеки тощо.

Розділ II

Правове забезпечення екологічної безпеки

Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними, зокрема у разі порушення вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, а особи, винні у недотриманні цих вимог під час реалізації екологічної експертизи об'єкта, можуть притягатися до відповідної юридичної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Слід зазначити, що Закон "Про екологічну експертизу" за своєю формою, структурою, змістом та наявними принципами правового регулювання розроблений на рівні вимог міжнародного права та, зокрема, Директиви Ради Європи від 27 червня 1985 року № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків виконання державних та приватних проектів для навколишнього природного середовища [10], Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 року № 90/313/ЄЕС про вільний доступ до інформації про навколишнє середовище [11].

Значне місце у системі екологічного законодавства, зокрема законодавства про екологічну безпеку, посідає Закон України "Про відходи" від 5 березня 1998 року [12], який розроблено на рівні сучасних правових принципів міжнародного права.

Можна без перебільшення констатувати, що цей закон суттєво доповнює принципи Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в частині регламентації відносин щодо безпечного використання різних видів відходів.

Серед головних завдань закону — визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, запобігання шкідливому їх впливу на здоров'я людини та навколишнє природне середовище. Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів.

Основними напрямами державної політики щодо реалізації зазначених принципів передбачається забезпечення дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з відходами, зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності, безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами, організації контролю за місцями та об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на довкілля та здоров'я людини, забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами.

Способи визначення рівня небезпеки відходів, вимоги щодо безпечного поводження з ними, які забезпечують запобігання негативному впливу їх на довкілля та здоров'я людини, підлягають державній стандартизації.

Місцеві органи виконавчої влади несуть відповідальність за додержання умов поводження з небезпечними відходами та запобігання негативному впливу їх на довкілля і здоров'я людини та вжиття заходів щодо встановлення належності безгосподарних відходів, класу їх небезпечності, обміну та прийняття рішення щодо поводження з ними.

Відповідно до Закону України "Про відходи" громадяни України, іноземці та особи без громадянства мають право на безпечні для їхнього життя і здоров'я умови при здійсненні операцій щодо поводження з відходами, одержання повної та достовірної інформації про безпеку об'єктів поводження з ними та зобов'язані дотримуватися вимог цього закону.

У свою чергу юридичні особи за погодженням зі спеціальними уповноваженими органами виконавчої влади зобов'язані визначати ступінь їх небезпечності для довкілля і здоров'я людини, забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації, не допускати їх знищування, якщо це не відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки, відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, здоров'ю та майну громадян та іншим особам.

Законом визначаються повноваження органів держави та самоврядування у цій сфері, здійснення управлінських функцій та забезпечення заходів і вимог екологічно безпечного з ними поводження, встановлюються спеціальні правила поводження з небезпечними відходами. Це стосується, перш за все, забезпечення юридичними і фізичними особами, діяльність яких пов'язана з поводженням з небезпечними відходами, належного захисту довкілля та людей від їхнього шкідливого впливу.

Всі небезпечні відходи за ступенем шкідливого впливу на довкілля та людину поділяються на класи і підлягають обліку. Клас небезпеки відходів визначається їх виробником на підставі відповідних нормативно-правових документів, що засвідчується спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у цій сфері.

На фізичних і юридичних осіб покладається обов'язок одержання дозволів (ліцензій) на поводження з відходами, а тому в

Розділ II

Правове забезпечення екологічної безпеки

разі недотримання відповідних вимог вони можуть бути зупинені в дії або ж анульовані.

Здійснення транспортування небезпечних відходів дозволяється лише за наявності паспорта на відходи та дозволу (ліцензії) і тільки у спеціально обладнаних транспортних засобах. Тому відповідальність за безпечне перевезення цих відходів покладається на транспортну організацію, якщо вона не доведе, що шкода або їх нестача сталася не з їхньої вини. Ця частина певним чином перегукується у регулюванні відповідальності за шкоду з положеннями та принципами коментованої вище Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища.

Відповідно до закону зберігання та захоронення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях та на підставі дозволів. Проведення інших видів діяльності, не пов'язаних з поводженням з небезпечними відходами на території, відведеній для їх розміщення, забороняється. Водночас регулювання поводження з небезпечними відходами має визначатися окремим законом.

Порівняльний аналіз викладених положень із принципами, зафіксованими у Рамковій директиві про відходи № 75/442/ЄЕС [13] та Директиві про небезпечні відходи № 91/689/ЄС [14], дає підстави для висновку, що у зазначеному законі сприйняті правові ідеї правового регулювання Європейського Союзу в частині поводження з різними видами відходів, простежується закріплення основних зобов'язань щодо використання відходів, а саме:

а) спрямування нормативно-правового регулювання на заохочення запобігання і зменшення утворення відходів та шкоди, яка може завдаватися довкіллю і людині;

б) стимулювання до утилізації відходів, їх переробки і використання як вторинної сировини;

в) спрямованість норм на відвернення небезпеки різних видів відходів, особливо небезпечних для довкілля і здоров'я людини;

г) посилення контролю у цій сфері з метою створення безпечних умов для життєдіяльності людини;

д) класифікації відходів, їх розмежування залежно від ступеня екологічного ризику і небезпеки;

е) орієнтація на спеціальне регулювання та встановлення особливих процедур притягнення до юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну діяльністю, пов'язаною з поводженням з відхо-

дами та запровадження більш спрощеного механізму відшкодування шкоди, завданої особливо небезпечною діяльністю, пов'язаною з поводженням із небезпечними відходами;

е) доцільністю гармонізації правових ідей стосовно встановлення більш жорстких вимог щодо поводження з особливо небезпечними для довкілля і людини відходами.

Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання забезпечення екологічної безпеки відображені не тільки в законодавчих актах власне екологічного, але й іншого законодавства, що регламентує здійснення різних видів діяльності, які за характером нормативно-правових приписів, предмета правового регулювання та цільовою спрямованістю можна класифікувати орієнтовно за такими основними групами:

а) нормативно-правові приписи, які спрямовані на забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я, зокрема на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та які містяться у законодавстві про охорону здоров'я, зокрема в Основах законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст.ст. 6, 26—29) [15], Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. (ст.ст. 13—19, 22, 25, 34) [16];

б) нормативно-правові приписи, які визначають статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної, безпеки: Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. № 183 [17]; Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р. [18]; Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р. [19]; Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 16 лютого 1998 р. [20]; Концепція створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC), схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996р., таін. [21];

в) нормативно-правові приписи, які встановлюють статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі

Правове забезпечення екологічної безпеки

Розділ І

забезпечення екологічної безпеки: Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. (ст.ст. 25, 43 та ін.) [22];

г) нормативно-правові приписи, які містять принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 р. (ст. 32) [23];

д) нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. (ст.ст. 2, 3, 5) [24];

е) нормативно-правові приписи, спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (ст.ст. 16, 23 та ін.) [25];

є) нормативно-правові приписи, які передбачають вимоги і нормативи екологічної безпеки у процесі охорони праці: Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (ст.ст. 7, 18) [26];

ж) нормативно-правові приписи, які містять вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення підприємницької, іншої економічної діяльності: Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст.ст. 25, 26) [27]; Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 10, 12, 14) [28];

з) нормативно-правові приписи, що регламентують вимоги екологічної безпеки у процесі реалізації повноважень власника щодо різних видів майна та об'єктів інтелектуальної власності: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 4, 10) [29];

й) нормативно-правові приписи, які встановлюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. (ст.ст. 4, 8) [ЗО]; Закон України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. (ст. 49) [31]; Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. (ст. 54) [32]; Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. (ст.ст. 6, 11, 22) [33]; Закон України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р. (ст.ст. 5, 6, 15, 20) та ін. [34];

і) нормативно-правові приписи, які встановлюють комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: Закон

України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 22 червня 1993 р. (ст. 11) [35];

ї) нормативно-правові приписи, які регламентують забезпечення екологічних, у тому числі вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях: Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р. (ст.ст. 1, 3, 4) [36]; Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня 1999 р. [37];

й) нормативно-правові приписи, які передбачають дотримання вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. [38];

к) нормативно-правові приписи, які визначають вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. (ст.ст. 8, 9, 21) [39];

л) нормативно-правові приписи, які спрямовані на попередження настання екологічної небезпеки у процесі використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. [40]; Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від ЗО червня 1995 р. (ст.ст. З, 8, 13, 17 та ін.) [41];

м) нормативно-правові приписи, що передбачають систему пільг для фізичних осіб за здійснення благодійної допомоги, яка надається особам, постраждалим внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (ст.ст. 5, 12) [42];

н) нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: Закон України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р. (ст.ст. З, 4, 6, 7, 8, 9,13,18,19, 20 та ін.) [43].

За спрямуванням і змістом правових приписів цей закон орієнтований на безпечне для здоров'я людини і довкілля засто-

Розділ II

сування пестицидів і агрохімікатів. Пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища стосовно екологічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів, мінімізація їх використання за рахунок впровадження екологічно безпечних, технічних методів захисту рослин, безпечність для здоров'я і довкілля під час їх виробництва, випробування, застосування — важливі принципи державної політики у цій сфері та пріоритетні вимоги у процесі їх застосування, проведення державних випробувань з ними, їх державної реєстрації та технічних засобів застосування.

Важливою гарантією зазначений закон визнає те, що екологічний ризик діяльності, пов'язаної із ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, транспортуванням та використанням їх підлягає обов'язковому страхуванню у встановленому порядку.

Застосування пестицидів і агрохімікатів, які становлять підвищену небезпеку, може мати місце тільки за наявності спеціальних дозволів, які видаються МОЗ України та Мінекоресурсів України, а перелік їх має визначатися Кабінетом Міністрів України.

Вирощена сільськогосподарська сировина та вироблені харчові продукти із використанням пестицидів і агрохімікатів мають відповідати санітарно-гігієнічним нормативам, що підтверджується сертифікатом відповідності.

Таким же критеріям безпечності має відповідати уся імпортована сільськогосподарська сировина та харчові продукти.

Закон встановлює, що препаративні форми пестицидів і агрохімікатів підлягають державній реєстрації строком на п'ять років Укрдержхімкомісією на підставі позитивних результатів випробувань та матеріалів досліджень. Обов'язковою умовою державної реєстрації пестицидів і агрохімікатів є наявність відповідної документації щодо їх безпечного застосування.

Водночас Укрдержхімкомісія може встановити повну або тимчасову заборону на їх застосування у разі надходження нових відомостей про їхню небезпечність, а органи МОЗ України та Мінекоресурсів України мають право обмежити або припинити всі види діяльності з такими препаратами.

Адекватно визначено й підстави юридичної відповідальності за порушення законодавства про пестициди і агрохімікати:

а) приховування або перекручування інформації, що могла спричинити або спричинила загрозу життю та здоров'ю людини, довкіллю чи майну;

Правове забезпечення екологічної безпеки

б) забруднення пестицидами і агрохімікатами понад допустимі рівні (нормативи екологічної безпеки — авт.) сільськогосподарської сировини, кормів, харчових продуктів, ґрунту, води, повітря;

в) порушення регламентів та санітарних норм і правил транспортування, зберігання, реалізації, застосування пестицидів і агрохімікатів тощо.

Важливо підкреслити, що основні положення та вимоги Закону України "Про пестициди і агрохімікати" сформульовані на рівні принципів правового регулювання, закладених в основу Директиви Ради ЄЕС 78/631 від 26 червня 1978 р. про приведення у орієнтовну відповідність законів держав-членів, стосовно класифікації, пакування та маркування складів небезпечних речовин (пестицидів) [44]; Директиви Ради ЄС 88/379 від 7 червня 1988 року про приведення в орієнтовну відповідність законів, правил і адміністративних положень держав-членів стосовно класифікації, пакування і маркування складів небезпечних речовин [45], а також Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року в частині категорій небезпечних речовин та їх класифікації [46] на високотоксичні, токсичні речовини, опалювачі, вибухові речовини, небезпечні для навколишнього середовища, з виділенням високотоксичних речовин для водних організмів, токсичних для водних організмів та тих, що мають довгостроковий вплив на водне середовище тощо.

У цьому аспекті норми зазначеного закону слугують подальшому зближенню із законодавством Європейського Союзу правового регулювання відносин, пов'язаних із різними формами використання таких небезпечних речовин, якими є пестициди й агрохімікати, відвернення їх негативного впливу на здоров'я людини та навколишнє природне середовище.

Важливе значення мають норми, що закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони: Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. № 2020 (ст.ст. 18, 19); Закон України "Про цивільну оборону" від 3 лютого 1993 р. (преамбула, ст.ст. 1, 2, 12, 17) [47]. Незаперечну практичну спрямованість мають нормативно-правові приписи, які визначають об'єкти підвищеної екологічної небезпеки та особливості їх експлуатації, види екологічно небезпечної діяльності тощо [48].

Суттєвого імпульсу для прискорення розвитку законодавства про екологічну безпеку надали законодавчі акти про захист на-

Розділ І

Правове забезпечення екологічної безпеки

селення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження [49].

У системі законодавства про екологічну безпеку чільне місце посідають нормативно-правові приписи, які регламентують склад правопорушень у цій сфері та порядок притягнення винних осіб за їх учинення до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративні стягнення до винних осіб можуть застосовуватися за такі порушення вимог, норм та нормативів екологічної безпеки: невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91і), а також за невиконання обов'язків із реєстрації в судових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (ст. 72); порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77); самовільне випалювання сухої рослинності та її залишків (ст. 77і); порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних і біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78'); недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79'); уведення в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст. 80); експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст. 81); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів (ст. 82); порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); невиконання правил і норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій (ст. 90і).

До таких адміністративних правопорушень мо

< пред след >

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Экологическое право: