Экологическое право

Законодавчі засади здійснення державного нагляду і контролю у цій сфері містяться в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року, Законі України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року та інших актах законодавства.

Так, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 28 червня 1991 року передбачає загальні засади здійснення екологічного контролю, зокрема за дотриманням вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Відповідно до цього закону передбачаються такі різновиди екологічного контролю:

а) державний контроль, у тому числі в пунктах пропуску через державний контроль та експортних партій брухту чорних і кольорових металів;

б) прокурорський нагляд;

в) громадський контроль.

Державний контроль у зазначеній сфері здійснюється відповідними радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, Міністерством екології та природних ресурсів України, його органами на місцях, іншими спеціально уповноваженими органами.

Слід зазначити, що сьогодні ради можуть здійснювати тільки сесійний контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки. При цьому варто пам'ятати, що місцеві ради віднесені до органів місцевого самоврядування, а відтак здійснення державного контролю доцільно розглядати як спеціальну форму реалізації ними делегованих державою повноважень.

Визначаючи повноваження спеціально уповноваженого органу в галузі екології, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (ст. 20), закон наголошує, що на нього покладається також здійснення державного контролю, зокрема за додержанням норм екологічної безпеки.

Розділ IV

258

Право громадян на екологічну безпеку

259

Забезпечення додержання цієї вимоги стосується всіх державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадян (ст. 34).

Для здійснення державного екологічного контролю у системі Міністерства екології та природних ресурсів України створено Державну екологічну інспекцію, яка включає систему регіональних і територіальних органів виконавчої влади, що організовують і здійснюють контроль у цій сфері, яка діє на підставі Положення про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 244 (зі змінами та доповненнями) [1].

До складу Державної екологічної інспекції входять:

— головна екологічна інстанція;

— екологічні інспекції областей;

— екологічні інспекції міст Києва та Севастополя;

— екологічна інспекція відповідних територіальних органів Мінекоресурсів України;

— інспекції охорони Чорного та Азовського морів. Серед основних завдань Державної екологічної інспекції є здійснення державного екологічного контролю за:

— додержанням норм екологічної безпеки;

— додержанням нормативів екологічної безпеки;

— додержанням вимог екологічної безпеки у процесі зберігання, трансформування, використання, знешкодження та захоро-нення (складування) хімічних засобів, рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів.

Зокрема, Державна екологічна інспекція здійснює державний контроль за додержанням стандартів, нормативів екологічної безпеки в процесі проведення наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, а також на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, служби безпеки та прикордонних військ, у тому числі під час передислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки.

З метою виконання зазначених завдань Державна екологічна інстанція наділяється повноваженнями, які можна поділити на такі напрями:

1) інспекційні (перевірчі);

2) розпорядчі;

3) організаційні;

4) аналітично-інформаційні;

5) правозахисні;

6) юрисдикційні.

До першої групи можна віднести такі повноваження:

а) обстеження діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, видів господарської та іншої діяльності у будь-який час з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки;

б) складання актів перевірок і протоколів про відповідні правопорушення;

в) виклик посадових осіб та громадян для отримання свідчень і пояснень у зв'язку з порушенням ними вимог екологічної безпеки;

г) зупинення транспортних засобів, у тому числі плавучих, та перевірка дотримання їх власниками нормативів екологічної безпеки;

д) здійснення перевірки правильності реєстрації у суднових документах операцій з небезпечними речовинами та документів, що засвідчують право таких осіб на проведення небезпечних робіт.

Друга група повноважень може включати:

а) висунення підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності та видів господарської діяльності, громадянам, іноземним фізичним і юридичному особам вимог щодо здійснення відповідних заходів, надання їм обов'язкових для виконання приписів у цій сфері;

б) внесення обов'язкових для виконання подань про припинення дії або анулювання дозволів на захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, вивезення їх з України та ввезення до України відходів, які можуть негативно вплинути на стан довкілля, або інших дій, що порушують законодавство у цій сфері, норми, правила і вимоги екологічної безпеки;

в) призначення громадських екологічних інспекторів за поданням відповідних установ;

г) зупинення, огляд та затримання будь-яких суден, у тому числі військових кораблів та інших плавучих об'єктів, що перебувають у внутрішніх і територіальних водах та економічній

260

Розділ IV

зоні України незалежно від їх володільців та видів діяльності для з'ясування причин та обставин скидання або втрат речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів водних об'єктів.

3. Організаційні повноваження передбачають:

а) залучення за погодженням з керівниками підприємств, установ, організацій фахівців для виконання аналізів та участі у проведенні перевірок виконання заходів щодо ліквідації аварійних викидів і скидів забруднювальних речовин;

б) проведення обов'язкового соціального страхування державних інспекторів у порядку та на умовах, що встановлюються чинним законодавством України.

4. Аналітично-інформаційні повноваження спрямовані на отримання безкоштовно у міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, громадян, іноземних фізичних і юридичних осіб статистичних, довідкових та інформаційних матеріалів, пояснень, необхідних для визначення стану довкілля та повідомлення про його аварійні забруднення і природні катастрофи.

5. Правозахисні (охоронні) повноваження:

а) направлення матеріалів про порушення вимог екологічної безпеки у відповідні правоохоронні органи для вирішення питань про притягнення винних осіб до адміністративної, кримінальної та іншої юридичної відповідальності;

б) подання позовів до судових органів про відшкодування збитків, заподіяних порушенням вимог, норм і нормативів екологічної безпеки юридичними і фізичними особами.

6. Юрисдикційні повноваження реалізуються шляхом:

а) обмеження, припинення будівництва, реконструкції, розширення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, іншого призначення, проведення різних робіт, що здійснюються з порушенням вимог екологічної безпеки та обмеження чи зупинення діяльності промислових та інших екологічно небезпечних об'єктів;

б) зупинення або заборона проведення робіт на територіях, що особливо охороняються, та інших місцевостях, не передбачених режимом їх охорони, а також екологічно небезпечних робіт, які можуть спричинити негативний вплив на такі об'єкти;

в) розгляду справ про адміністративну відповідальність за порушення законодавства щодо екологічної безпеки.

261

Право громадян на екологічну безпеку

Загальний порядок здійснення державного екологічного контролю за дотриманням вимог, норм і нормативів екологічної безпеки має визначитися спеціальним актом законодавства України.

Однак, слід зазначити, що на виконання вимог Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" і враховуючи надвідомчу, координаційну роль Мінекоресурсів України було підготовлено декілька законопроектів для розгляду на сесії Верховної Ради України та проектів положень про державний екологічний контроль для затвердження Кабінетом Міністрів України, але всі вони зазнали фіаско через протистояння інших галузевих органів управління та контролю у сфері використання природних ресурсів.

Ці невидимі для стороннього ока відомчі протистояння призвели до того, що підготовлені неодноразово під егідою Мінекоресурсів України законопроекти про здійснення екологічного контролю у процесі погодження із заінтересованими органами центральної виконавчої влади основних положень щодо порядку його реалізації були не тільки відкинуті, але й докорінно знищені. І не випадково до цього часу немає єдиного нормативно-правового акта з цього питання, а навпаки, з'явилися свої відомчі (галузеві) акти, які регламентують порядок здійснення державного чи галузевого контролю у тій чи іншій сфері.

Особливо це проявляється у процесі здійснення державного контролю у сфері природокористування, в якій ще продовжують функціонувати органи галузевого за відповідними ресурсами управління та контролю (Держкомзем України, Держлісгосп України, Державний департамент рибного господарства, Держ-водгосп України тощо).

Так, незважаючи на чинні норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в частині делегування Мінекоресурсів України загального державного надвідомчого екологічного контролю було прийнято, наприклад, Тимчасове положення про порядок здійснення органами Держкомзему України державного контролю за використанням та охороною земель, яке затверджено наказом Держкомзему України від 29 липня 1993 року № 65 [2].

Свого часу Державний комітет з геології та використання надр розробив проект Положення про державний геологічний контроль за веденням робіт з геологічного вивчення надр, яке було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від ЗО листопада 1994 року № 801 [3].

262

263

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

Сьогодні такий підхід видається ще абсурднішим, оскільки вказаний орган центральної виконавчої влади юридичне ліквідовано [4], а його служби підпорядковані Мінекоресурсів України, але з відповідними повноваженнями щодо здійснення геологічного контролю як різновиду державного екологічного контролю.

Не менш паліативна ситуація склалася з гірничим наглядом, здійснення якого у зв'язку з розпадом СРСР та ліквідацією союзного Держгіртехнагляду було покладено штучно, без будь-яких наукових та законодавчих обґрунтувань, на Міністерство праці та соціальної політики України, яке за своїм функціональним призначенням нічого діалектичне спільного з гірничим наглядом не має. Однак Положення про порядок здійснення державного гірничого нагляду, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1995 року № 134 [5], існує та діє. А відповідного нормативного акта про порядок здійснення державного екологічного контролю, зокрема в сфері забезпечення екологічної безпеки, і нині немає.

Із прискореним розвитком законодавства про безпеку та, зокрема, екологічну безпеку, інституційного, функціонально-проце-суального, фінансового, матеріального, науково-технічного та іншого державного забезпечення у сфері екологічної безпеки, доцільності гарантування реалізації і захисту суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку об'єктивно створено не менш разючу і некоординовану проблему щодо здійснення державного нагляду і контролю за додержанням цього законодавства.

Так, Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" здійснення цих форм державного контролю покладається на спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади, до відання яких віднесені питання у такій послідовності:

— охорони праці;

— забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

— захисту населення і територій від надзвичайних екологічних ситуацій;

— пожежної безпеки;

— санітарно-епідемічної безпеки;

— містобудування.

За таких обставин ще більшою мірою обумовлюється невідкладна необхідність прийняття спеціального закону України про екологічний контроль та порядок його здійснення, який би

не тільки визначив його мету, завдання, види, механізми, порядок проведення, але й застосування засобів примусу до винних осіб.

Порядок здійснення окремих видів екологічного контролю регламентується спеціальними актами законодавства України.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон від 20 березня 1995 року № 198 (із наступними змінами та доповненнями) [6] Державній екологічній інспекції Мінекоресурсів України доручено забезпечити проведення контролю таких об'єктів:

а) транспортних засобів, у тому числі літаків, суден, військових кораблів;

б) вантажів, які містять:

— промислову сировину;

— відходи виробництва;

— хімічні сполуки;

— токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для здоров'я і довкілля речовини;

— засоби захисту рослин, стимулятори їхнього росту;

— добрива;

в) риб усіх видів;

г) диких тварин, рослин;

д) зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій;

е) мисливських трофеїв.

На виконання цієї постанови та за доручення Кабінету Міністрів України тодішнє Мінекобезпеки України1 розробило та прийняло Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, яке затверджено відповідним наказом від 8 вересня 1999 року N° 204 (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 15 листопада 1999 року, № 787/4080).

Екологічний контроль вищезазначених об'єктів у пунктах пропуску через державний контроль та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється:

Тепер — Мінекоресурсів України.

265

264

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

а) відділом Служби екологічного контролю на митному кордоні України Головної державної екологічної інспекції Мінеко-ресурсів України;

б) відділами контролю на митному кордоні спеціально уповноважених органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, державних інспекцій охорони Чорного та Азовського морів;

в) постами екологічного контролю територіальних органів Мінекоресурсів у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

г) іншими підрозділами екологічного контролю, які можуть створюватися за рішенням Мінекоресурсів залежно від обставин та умов його здійснення.

Основним завданням держекоінспекторів у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць є здійснення державного контролю за додержанням усіма юридичними особами незалежно від форм власності та господарювання і громадянами, іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, що перетинають державний кордон або переміщують через нього транспортні засоби, вантажі та визначені вищезазначені об'єкти у межах норм і правил екологічної безпеки під час транспортування небезпечних вантажів.

Головними завданнями служби екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць, митниць є:

1) контроль за додержанням, зокрема, норм і вимог законодавства про екологічну безпеку під час переміщення через митний кордон України транспортних засобів і вантажів;

2) попередження незаконного ввезення, вивезення або транзиту територією України вантажів, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для довкілля і здоров'я людей речовини, пестициди й агрохімікати, а також забруднений баласт на суднах;

3) забезпечення контролю за перевезенням радіоактивних речовин та ядерних матеріалів і проведення хіміко-аналітично-го контролю речовин;

4) огляд експортних та імпортних партій небезпечних вантажів і оформлення необхідних документів у зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

5) контроль за додержанням вимог, норм і правил екологічної безпеки транспортними засобами, що перетинають митний кордон України;

6) контроль експортних та імпортних партій брухту чорних і кольорових металів на предмет відсутності хімічного чи радіоактивного забруднення та оформлення при експорті сертифікатів екологічного контролю;

7) забезпечення контролю вантажів і транспортних засобів, що надійшли до митниці призначення без відмітки в товаротранспортних документах про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон або з відміткою у товаросупровідних документах, як таких, що підлягають екологічному контролю за місцем надходження;

8) контроль експортних, імпортних та транзитних вантажів, перевезення яких через державний кордон України потребує спеціального дозволу Мінекоресурсів.

Екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється держекоінспекторами шляхом чергування, які зобов'язані забезпечити:

а) перевірку на підконтрольних об'єктах таких документів:

— транспортної накладної для відповідного виду транспорту (міжнародної товаротранспортної накладної CMR, залізничної накладної, авіанакладної, коносаменту, товаротранспортної накладної ТТН та ін.);

— контракту (виключно у зоні діяльності регіональних митниць і митниць);

— рахунка-фактури;

— дозволу (ліцензії) на ввезення, вивезення, транзит екологічно небезпечних вантажів або відходів;

— сертифіката якості у разі імпорту вантажів;

— сертифіката відповідності у разі імпорту вантажів;

— сертифіката екологічного контролю у разі експорту металобрухту;

— карантинного (фітосанітарного) сертифіката у разі експорту та імпорту деревини і виробів із неї.

Дозволяється для перевірки надавати дублікат сертифіката, який має бути завірений в установленому порядку.

У разі проведення екологічного контролю у країнах-експор-терах великих партій вантажів у зоні діяльності регіональних

267

266

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

митниць і митниць та в морських і річкових портах, крім поромних переправ, та під час розвантаження суден оформляється екологічна декларація, яка підлягає відповідній перевірці держ-екоінспектором;

б) зовнішній огляд підконтрольних об'єктів;

в) радіаційний контроль транспортних засобів та вантажів;

г) виявлення безпечності або небезпечності вантажу згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів та Державного стандарту 19433-88 "Вантажі небезпечні. Класифікація і маркування";

д) інструментальний контроль токсичності й димності відпрацьованих газів двигунів транспортних засобів;

е) відбір зразків зі складанням відповідного акта для проведення лабораторних аналізів на відповідність складу вантажу наявній документації у разі потреби при здійсненні екологічного контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

є) експрес-аналіз речовин у разі необхідності для їх ідентифікації та встановлення ступеня токсичності;

ж) складання актів перевірок і протоколів про порушення екологічного законодавства та зокрема, норм, правил і вимог екологічної безпеки та радіаційної безпеки;

з) проставляння відповідних штампів про здійснення екологічного контролю та розрахунок суми збору, що підлягає сплаті, на товаротранспортних та товаросупровідних документах;

й) реєстрацію у відповідному журналі підконтрольних об'єктів і результатів екологічного контролю;

і) розгляд справ і винесення постанови про адміністративні правопорушення в галузі охорони довкілля, зокрема екологічної безпеки, відповідно до законодавства України.

У разі виявлення порушень, зокрема вимог, норм та нормативів екологічної безпеки, щодо відсутності дозвільних документів, або якщо за зовнішніми ознаками є підстави для очевидного визнання невідповідності вигляду і властивостей вантажу змістові супровідних документів, держекоінспектор уповноважений:

а) припинити подальший рух вантажу;

б) скласти в присутності експедитора, вантажоперевізника або представника транспортного вузла (станції, порту) та старшого зміни митної служби акт у довільній формі про виявлене правопорушення;

в) проставити у товаротранспортній накладній штампи "ввіз або вивіз заборонено";

г) повернути вантаж вантажоперевізникові в разі неможливості усунення виявлених порушень.

Усунення виявлених недоліків дає підставу держекоінспекто-ру провести повторний екологічний контроль, який здійснюється у загальному порядку. При отриманні за його результатами позитивного висновку держекоінспектор анулює раніше проставлений штамп шляхом його перекреслення та засвідчує це власним підписом, відповідною датою і новим штампом дозволу на ввезення або вивезення.

У разі потреби проведення екологічного контролю імпортних вантажів за місцем призначення держекоінспектор у пункті пропуску на державному кордоні проставляє в товаротранспорт-- них документах відповідний штамп.

З метою прискорення проходження великих партій вантажів через державний кордон України держекоінспектор за попередньою домовленістю з вантажовідправником або отримувачем вантажу може здійснювати їх екологічний контроль під час завантаження, безпосередньо на території країни-експедитора.

Йому також надано право завершувати проведення екологічного контролю тих об'єктів, що передані йому попередньою зміною за умови наявності в повному обсязі всіх документів, і тому в процесі його проведення в пунктах пропуску він вирішує усі питання самостійно та веде реєстр надходжень зборів, що нараховуються за його проведення на підставі первинних товаротранспортних та товаросупровідних документів за винятком невеликих партій масою до 10 кг, що надходять українським виробни-їсам для дослідних потреб, поштових та кур'єрських відправлень, збори за які не справляються.

Для здійснення цього виду екологічного контролю встановлюється відповідний час, як і на оформлення документів, що не Може перевищувати часу,' встановленого технологічною схемою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, яка визначається в установленому порядку.

Принаймні на залізниці час здійснення екологічного контролю й оформлення документів не повинен перевищувати загального часу на обробку поїздів, визначеного технологічним процесом ЇЇ діяльності.

Держекоінспектор несе відповідальність у порядку, визначеному законодавством України, за несвоєчасне виконання проце-

268

Розділ IV

дур екологічного контролю, необгрунтоване затримання осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що переміщується через кордон України.

Для здійснення комплексних комісійних перевірок та приймання суден, поїздів, літаків, автотранспорту, контейнерів, багажів і поштових відправлень, що надходять в Україну, держекоінс-пектори входять до складу відповідних комісій.

Нормативно-правовим порядком визначені деякі особливості здійснення окремих видів екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон, зокрема:

а) радіаційного контролю;

б) хіміко-аналітичного контролю речовин;

в) контролю транспортних засобів;

г) контролю небезпечних вантажів;

д) контролю експортних партій брухту чорних і кольорових металів;

е) контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць.

Радіаційний контроль проводиться безпосередньо на кордоні митного оформлення з метою перевірки радіоактивних речовин і ядерних матеріалів щодо додержання вимог чинного законодавства при їх переміщенні через державний кордон для виявлення фактів випадкового чи навмисного несанкціонованого ввезення, вивезення та транзитного перевезення територією України джерел іонізуючого випромінювання, виконання вимог, норм і правил екологічної та радіаційної безпеки у разі легалізованого переміщення цих об'єктів та забезпечення радіаційної безпеки персоналу, який здійснює відповідно їх перевезення, цей вид контролю, та пасажирів.

Радіаційний контроль передбачає чотири рівні:

а) експрес-контроль наявності іонізуючого випромінювання за допомогою наявних стаціонарних та переносних дозиметрів;

б) детальний дозиметричний контроль та візуальний огляд об'єктів з метою виявлення тих, які призначені для екранування іонізуючого випромінювання;

в) поглиблений інструментально-лабораторний стаціонарний контроль;

г) комплексний стаціонарний контроль працівниками Центральної лабораторії та ідентифікацію затриманих об'єктів.

Експрес-контролю підлягають усі об'єкти, що перетинають державний кордон України. Він забезпечує:

269

Право громадян на екологічну безпеку

а) встановлення: інструментальним дозиметричним контролем відповідності іонізуючого випромінювання підконтрольних об'єктів вимогам, Нормам і правилам екологічної та радіаційної безпеки і визначення права переміщення їх через державний кордон;

б) фіксацію перевищення об'єктами контролю природного фону випромінювання з обов'язковим проведенням подальшого детального контролю та інформуванням держекоінспектором керівництва відповідного поста екологічного контролю про факт виявлення потенційно небезпечного для людей і довкілля об'єкта і наступні дії проведення його перевірки.

Здійснення другого рівня радіаційного контролю на окремій, спеціально обладнаній території (майданчику), яка розміщується не менш ніж за 5О м від місця розташування постійних служб пункту пропуску через державний кордон, який передбачає:

а) підтвердження екологічної та радіаційної безпеки об'єктів контролю, неперевйщення максимальних рівнів питомої концентрації радіоактивних речовин та рівнів потужності еквівалентної дози з допущенням їх до митного контролю з дотриманням наступних обов'язкових умов:

— ввезення, вивезення або транзит цих об'єктів територією вважається санкціонованим, що підтверджується супровідними документами;

— транспортування цих об'єктів здійснюється без порушень Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин;

б) отримання даних стаціонарного дозиметричного контролю про перевищення природного рівня випромінювання пасажирського засобу обумовлює:

— персональний контроль пасажирів у зоні дії датчиків інструментального контролю, виявлення конкретної особи, випромінювання якої перевищує природний фон та проведення радіаційного контролю за допомогою переносної дозиметричної апаратури з метою виявлення і вилучення джерела іонізуючого випромінювання;

— проведення контролю пасажирського транспортного засобу на окремому спеціально обладнаному майданчику з метою ідентифікації джерела іонізуючого випромінювання та його вилучення в установленому порядку.

Третій рівень радіаційного контролю проводиться за умови, якщо результати детальної дозиметричної перевірки не дозволяють констатувати однозначний висновок щодо радіаційної

270

271

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

безпечності об'єкта та дотримання Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин у разі санкціонованого перевезення радіоактивне та екологічно небезпечних об'єктів із затриманням транспортного засобу і переведення його на окремий майданчик з метою поглибленого контролю персоналом регіональної пересувної лабораторії або найближчої стаціонарної радіологічної лабораторії, за наслідками якого приймається рішення про можливість перетинання об'єктом контролю державного кордону.

Радіаційний контроль четвертого рівня передбачає комплексну перевірку небезпечних об'єктів, які затримані при їх вивезенні з території України в умовах спеціально обладнаної центральної стаціонарної лабораторії з метою аналізу виду виявлених радіоактивних та ядерних матеріалів та їхнього ізотопного (радіонуклідного) складу.

Хіміко-аналітичний контроль проводиться у зоні діяльності регіональних митниць і митниць у два основні етапи:

а) попереднього контролю;

б) повного контролю.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у разі виникнення вмотивованої підозри щодо невідповідності підконтрольних речовин сертифікату якості через відсутність у сертифікатах даних про зафіксовані під час оглядового контролю певні відхилення у фізичному стані речовин та невідповідності кольору і запаху.

Повний хіміко-аналітичний контроль проводиться за умови виявлення значних, суттєвих розбіжностей між даними сертифіката якості та даними, отриманими під час проведення попереднього контролю.

Попередній та повний хіміко-аналітичний контроль включає:

а) відбір точкових проб підконтрольної речовини;

б) лабораторні дослідження.

Вони спрямовані на ідентифікацію, встановлення відповідності сертифіката, належності до того чи іншого класу токсичності, радіоактивності тощо. Останні є підставою для затримки вантажу до отримання висновків за результатами аналізів.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у такому порядку:

а) відбір точкових проб супроводжується складанням акта відбору проб у присутності особи, яка відповідає за транспорту -

вання підконтрольного вантажу, один із яких передається цій особі;

б) надсилання проб на аналіз до лабораторії держекоінспек-тором на підставі заявки, в якій зазначається найменування речовини, дата та місце відбору із додаванням копії або витягу із сертифіката;

в) проведення контролю в найближчій стаціонарній хіміко-аналітичній лабораторії регіональних підрозділів Мінекоресурсів з максимальним використанням експрес-методів.

Повний хіміко-аналітичний контроль передбачає:

а) проведення відбору проб з відповідним оформленням документів представниками хіміко-аналітичної лабораторії в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, які направляються керівниками територіальних підрозділів Мінекоресурсів за повідомленням держекоінспекторів;

б) визначення складу аналітичної групи виконавців на підставі рішення постійної або тимчасової експертної ради, яка діє в системі територіального органу Мінекоресурсів, із його фахівців та залучених представників інших установ;

в) проведення повного хіміко-аналітичного контролю на підставі лабораторних аналізів та апробованих, атестованих чи тимчасово допущених до використання методик із застосуванням обладнання і приладів, що пройшли державну атестацію відповідно до вимог стандартів і нормативно-методичних документів;

г) прийняття відповідного рішення на підставі результатів аналізів керівником територіального органу Мінекоресурсів;

д) передача матеріалів експертною радою після завершення контролю за призначенням до Головної державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України;

е) покриття витрат на здійснення лабораторних досліджень власником вантажу, вантажовідправником, вантажоодержувачем або транспортно-експедиційною організацією.

Екологічний контроль транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється щодо засобів за винятком тих, що транспортуються як вантаж у морських контейнерах, на автотрейлерах, частинами у розібраному вигляді тощо, і передбачає проведення перевірки:

а) наявності табличок системи інформування про небезпеку національного або європейського зразка, іншого додаткового об-

272

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

273

ладнання зазначених засобів, що перевозять небезпечний вантаж, згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, державних стандартів, технічних умов, Правил безпечного перевезення небезпечного вантажу вітчизняними перевізниками, погодженими у встановленому порядку управлінням ДАІ МВС України;

б) наявності забруднення, підтікання паливно-мастильних матеріалів, охолоджувальних речовин тощо, які можуть спричинити заподіяння забруднення довкілля;

в) вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів, рівня димності у відпрацьованих газах двигунів автомобілів;

г) радіаційного стану.

Порядок проведення інструментальних вимірювань забруднювальних і токсичних речовин у відпрацьованих газах автомобілів визначається стосовно карбюраторних і дизельних двигунів у спеціально обладнаних місцях із дотриманням таких вимог перевезення небезпечних вантажів:

а) дозволяється використання тільки спеціалізованих автомобілів або загального призначення, пристосованих для вказаної мети;

б) обладнання транспортних засобів інформаційними таблицями з позначкою знака небезпеки, наявності серійного номера ООН і ходу екстрених заходів1;

в) оснащення транспортного засобу, що перевозить небезпечні для життя і здоров'я та довкілля вантажі, первинними засобами пожежогасіння відповідно до встановлених вимог їх експлуатації;

г) використання виключно справних автомобілів без механічних попікоджень, включаючи покриття, що взаємодіє з небезпечним вантажем, особливо якщо вантаж перевозиться навалом;

д) наявність замкових пристроїв для автомобіля фургонного типу та можливість їх опломбування;

е) обладнання транспортних засобів із брезентовим покриттям водонепроникним і вогнетривким матеріалом або просоченим вогнетривкою речовиною;

є) наявність свідоцтва про його допуск до перевезення небезпечного вантажу;

ж) оснащеність транспортного механізму засобами для усунення можливих аварій, наслідків забруднення довкілля, індиві-

1 Для іноземних перевізників потрібна наявність інформаційних таблиць міжнародного зразка.

дуального захисту, спецодягом та засобами для надання першої медичної допомоги потерпілим;

з) наявність необхідних документів для перевезення небезпечного вантажу:

— маршруту перевезення, погодженого з ДАІ МВС України;

— транспортної накладної;

— шляхового листа з відповідною відміткою про небезпечність вантажу для вітчизняних перевізників;

— свідоцтва про допуск транспортного засобу до перевезення небезпечних вантажів національного або міжнародного зразка;

— свідоцтва про допуск водія до перевезення небезпечного вантажу;

— аварійної картки системи інформації про небезпеку;

— письмової інструкції з організації безпеки перевезення на випадок виникнення надзвичайної ситуації.

Результати вимірювань фіксуються у спеціальному журналі реєстрації і проведення екологічного контролю підконтрольних вантажів і транспортних засобів, що перетинають державний кордон України, а після завершення екологічного контролю во* дію транспортного засобу видається талон екологічного контролю автомобіля за встановленою формою Мінекоресурсів України та Головдержекоінспекції.

За чинним законодавством є певні особливості щодо проведення екологічного контролю морських та річкових суден, який спрямований на виконання власниками та перевізниками вимог чинного законодавства та міжнародних угод щодо запобігання забрудненню моря, наявності свідоцтва про стан його водоохоронного обладнання і відповідності умовам цього свідоцтва.

У процесі проведення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон морських та річкових суден держ-екоінспектор самостійно чи спільно з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства або інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та з капітаном (іншою уповноваженою капітаном особою командного складу) забезпечує:

а) зовнішній огляд судна й поверхні води біля нього;

б) огляд суднового водоохоронного обладнання на відповідність його встановленим правилам охорони морських вод від забруднення;

274

Розділ IV

275

Право громадян на екологічну безпеку

в) перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України;

г) перевірку наявності пломб на осушувальних системах, балансових танках, сепараційних установках, системах зливу за борт зливних та інших забруднених вод.

У процесі перевірки судна підлягають контролю на предмет наявності та правильності оформлення такі документи:

1) суднова екологічна декларація;

2) журнали для відповідних типів суден щодо здійснення різновиду операцій:

а) нафтових операцій на нафтових танкерах, суднах-хімово-зах, комбінованих вантажних суднах, що перевозять нафту наливом або мають спеціально пристосовані вантажні приміщення сумарною ємністю 200 м3і більше, та для суден, які не є танкерами, з головним двигуном потужністю 75 к. с. і більше;

б) вантажність операцій для суден, які перевозять різні небезпечні та шкідливі речовини наливом;

в) операцій зі сміттям на всіх суднах із чисельністю екіпажу, спеціального персоналу і пасажирів шість та більше осіб;

3) документ, який підтверджує, що тара й пристрої, застосовані для пакування шкідливих речовин запобігають забрудненню морських вод на суднах, які перевозять ці небезпечні речовини у будь-якому упакуванні (тарі), вантажних контейнерах, знімальних танках, насипом і навалом або автошляхових чи залізничних цистернах, схваленому (санкціонованому) реєстром або іншою класифікаційною організацією;

4) акти та інші документи, що підтверджують здавання судном на плавзбирачі або берегові приймальні споруди вод, забруднених нафтопродуктами або іншими шкідливими і небезпечними речовинами, господарсько-фекальних стічних вод, побутового і промислового сміття та баластових вод;

5) записи у судновому журналі даних про опломбування всіх клапанів, клінкерів та інших запірних пристроїв, через які можуть скидатися за борт забруднені нафтопродуктами або іншими шкідливими і небезпечними речовинами води;

6) схеми розташування на судні клапанів для кожної технічної чи технологічної суднової системи, за допомогою яких виконуються операції зі шкідливими і небезпечними речовинами, включаючи пристрої для збирання сміття;

7) свідоцтво міжнародного зразка про запобігання забрудненню вод нафтою;

8) свідоцтво, що засвідчує об'ємні та вагові характеристики судна;

9) судновий журнал.

Встановлення перевіркою факту відсутності на судні зазначеного вище документа або його неналежного оформлення дає підстави держекоінспектору відзначити цю обставину в акті про перевірку, який складається в довільній формі, і відповідно реагувати на зазначене правопорушення.

Особливості екологічного контролю небезпечних вантажів у пунктах пропуску через державний кордон обумовлюються перевезенням пестицидів та агрохімікатів, відходів отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, радіоактивних речовин, джерел іонізуючого випромінювання тощо.

Для проведення екологічного контролю небезпечних вантажів вантажоперевізник має надати, крім вищенаведених документів, такі матеріали:

а) "Лист безпеки" у разі перевезення пестицидів та агрохімікатів;

б) дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, який видається Мін-екоресурсів України;

в) ліцензію або лист-роз'яснення щодо речовин та продукції, які не містять озоноруйнівних речовин, імпорт та експорт яких підлягає ліцензуванню;

г) протокол (сертифікат) радіаційного обстеження щодо переміщення через державний кордон металобрухту (крім експорту), деревини та виробів з неї, будівельних матеріалів та промислової сировини, які радіаційне забруднені, або такі, що за своїми природними властивостями мають підвищену радіоактивність;

д) дозвіл Мінекоресурсів на імпорт, експорт або транзит, довідку про відсоток зношеності їх до ЗО %, довідку про дезінфекцію та повідомлення про транскордонне перевезення відходів і проведення їх контролю відповідно до Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р.

Розділ IV

277

276

Право громадян на екологічну безпеку

У процесі проведення екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон небезпечних вантажів перевірці підлягає комплект необхідних товаротранспортних документів, які надають відповідно власник вантажу, вантажовідправник, вантажоперевізник, вантажоодержувач, експедитор транспортно-експедиційної організації.

Порядок здійснення такого контролю залежно від місцевих умов визначається технологічною схемою пропуску через державний кордон людей, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що узгоджується керівником митного органу, транспортної організації та контролюючих служб.

Безпосередній екологічний контроль небезпечних вантажів включає три види контролю:

а) оглядовий контроль;

б) радіаційний контроль;

в) хіміко-аналітичний контроль.

Оглядовий контроль здійснюється у разі виникнення підозри про невідповідність вантажу товаросупровідним документам. Він є обов'язковим, особливо у зоні діяльності внутрішніх регіональних митниць. У процесі його проведення перевірці підлягає фізичний стан речовини залежно від:

а) її форм — рідини, порошку, кристалу, гранули, у вигляді брил чи суцільної маси;

б) забарвлення, запаху;

в) терміну придатності тощо.

Особливо увагу контролюючий суб'єкт має звертати на відповідність пакувальних матеріалів, ємкостей і тари сертифікаційним вимогам.

Так, пакувальні матеріали, які перебувають у безпосередньому контакті з небезпечними речовинами, що транспортуються, мають бути інертними до останніх, стійкими до хімічного та механічного впливу. Відповідно тара з небезпечним вантажем повинна мати маркування, що характеризує його небезпеку. Маркування упаковки або транспортного пакету має містити знаки небезпеки, транспортне найменування вантажу, серійний номер за класифікацією ООН, класифікаційний шифр.

У разі здійснення екологічного контролю небезпечних вантажів з використанням різних видів транспортних засобів вищезазначені вимоги мають бути дотримані також з урахуванням правил перевезення небезпечних вантажів залізницею та морськими й

річковими суднами. Зокрема, перевірці на судні підлягають товаросупровідні документи та надані дозволи на їх транспортування, включаючи можливість такого контролю під час вантажно-розвантажувальних робіт. Окремі види небезпечних вантажів на спеціально обладнаних суднах (танкерах, комбінованих вантажних суднах, хімовозах тощо) підлягають перевірці з наданням перевізних документів щодо характеру та об'єму (кількості) вантажу, їх відповідності інформації, що міститься в екологічній декларації, та в разі потреби проводиться контроль забрудненості атмосферного повітря в місцях перебування або поблизу судна, наявності дозволів на вивезення чи ввезення вантажу, відповідності сертифікатам, техногенного стану тари та упаковки і дотримання вимог документів, встановлених офіційною класифікаційною організацією (Морським Регістром тощо), а в разі наявності очевидних обставин небезпечності вантажу проводиться перевірка джерел забруднення та іншого негативного впливу атмосферного повітря, інших компонентів навколишнього природного середовища.

Радіаційний і хіміко-аналітичний контроль у разі потреби проводиться з дотриманням вищенаведених вимог.

Чинний нормативно-правовий порядок передбачає деякі особливості щодо здійснення екологічного контролю з метою забезпечення вимог екологічної безпеки під час транскордонних перевезень небезпечних відходів та їх утилізацією і видаленням, включаючи Жовтий та Зелений переліки відходів1.

Екологічний контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та утилізацією і видаленням їх базується на процедурі письмового повідомлення компетентних органів заінтересованих держав про будь-яке переміщення через державний кордон небезпечних відходів і отримання від них письмової згоди на цю діяльність.

Такий контроль проводиться на етапах:

а) експорту небезпечних відходів;

б) імпорту небезпечних відходів;

в) транзиту територією України небезпечних відходів. Суб'єктами повідомлення можуть виступати:

1 Вказані переліки затверджуються відповідною постановою Кабінету Міністрів України. У першому випадку це категорія відходів, які містять одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у Жовтому переліку, що затверджуються Мін-екоресурсів. Відповідно до Зеленого переліку віднесено відходи, що містять спеціально визначені матеріали у кількостях, які можуть виявити небезпечні властивості, наведені у відповідному переліку.

279

Право громадян на екологічну безпеку

278

Розділ IV

а) виробники небезпечних відходів;

б) експортери;

в) конкретний орган держави експорту або особа, уповноважена ним на здійснення відповідних операцій щодо поводження з небезпечними відходами.

Екологічному контролю небезпечних відходів підлягають:

а) повідомлення про транспортування, перевезення окремих вантажів, у якому засвідчена згода Мінекоресурсів на відповідні операції;

б) документи про перевезення із зазначенням факту відвантаження, проходження пунктів пропуску через державний кордон тощо;

в) тара, засоби пакування, наявність відповідних пломб, транспортний засіб у вищенаведеному порядку.

Екологічний контроль експортних партій брухту чорних і кольорових металів здійснюється згідно з відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 1998 року № 999 [8] на наявність хімічного чи радіоактивного забруднення.

Цьому контролю підлягає кожна експортна партія металобрухту, тобто різновид вантажу, який направляється одночасно одному отримувачу, у складі цього відправлення одного відправника.

Екологічний контроль вантажу здійснюється у два етапи:

а) під час формування зазначених транспортних партій металобрухту в місцях його накопичення;

б) у пунктах пропуску цього вантажу через державний кордон.

Перший етап екологічного контролю здійснюється на підставі заяви експортера, яка подається за 15 днів до початку відвантаження металобрухту і в якій зазначається: найменування підприємства-постачальника і його адреса, дані про керівника, клопотання про здійснення цього контролю відповідного металобрухту у зазначеній кількості, вказується країна одержувача, час надання дозволу Мінекоресурсів України, повідомлення відповідно до контракту, його номер, час підписання, зобов'язання щодо оплати за проведення контролю і видачу відповідного сертифіката, наявність підписів відповідного керівника, головного бухгалтера та печатки.

Перший етап передбачає:

1. Проведення перевірки супроводжувальних документів:

а) контракту;

б) дозволу Мінекоресурсів на транскордонне перевезення металобрухту;

в) ліцензії на збирання, заготівлю, переробку, купівлю і продаж металобрухту;

г) сертифіката походження металобрухту.

2. Перевірка відповідності складу вантажу зазначеній документації.

3. Заміри рівнів радіаційного випромінювання та наявності хімічного й іншого забруднення поверхні металобрухту, за результатами яких оформляється відповідний протокол.

4. Виконання в разі необхідності додаткових хімічних або радіохімічних досліджень, за результатами яких складаються протоколи про їх проведення (аналітичний контроль).

5. Документальне оформлення виконаних досліджень.

На підставі протоколів радіаційного обстеження та аналітичного контролю за умови відсутності порушення вимог екологічної безпеки й екологічного законодавства оформляється сертифікат екологічного контролю у двох примірниках, що підписуються уповноваженою на це особою та які є підставою для здійснення експорту металобрухту. Перший примірник сертифіката екологічного контролю видається заявникові для пред'явлення під час проведення екологічного контролю на кордоні, а другий відповідно залишається в територіальному органі Мінекоресурсів, що його видав.

Сертифікат екологічного контролю є юридичним документом, що посвідчує право заявника на експорт партій металобрухту чорних і кольорових металів і містить дані про час його видачі, найменування та адресу заявника, констатацію органів екологічного контролю відповідності його встановленим вимогам, пункт призначення в країні одержувача, атрибути контракту про його постачання, дозвіл на здійснення відповідних операцій з вантажем, номер повідомлення, підстави радіаційних вимірювань і результатів хіміко-аналітичного та радіаційних аналізів, підпис уповноваженої особи територіального органу Мінекоресурсів і печатка цього органу.

У разі перевищення допустимих норм радіаційного випромінювання та рівнів хімічного забруднення партії металобрухту, яке не може у визначені строки бути усунене, державний інспектор приймає рішення про заборону вивезення цієї партії вантажу та повідомляє про це відповідні служби.

281

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

280

Другий етап екологічного контролю металобрухту в пункті пропуску через державний кордон України передбачає проведення:

1) перевірки наявності та достовірності супроводжувальних і дозвільних документів;

2) візуального огляду вантажу і транспортного засобу;

3) перевірки відповідності вигляду і властивостей вантажу змістові супроводжувальних документів;

4) контрольних замірів радіаційного випромінювання вантажу і транспортного засобу;

5) внесення відмітки (штампу) про проходження вантажем екологічного контролю в супроводжувальних документах (товаротранспортній накладній);

6) справляння плати усіх витрат щодо здійснення екологічного контролю експортних партій металобрухту кольорових і чорних металів відповідним суб'єктом підприємницької діяльності (перевізником), якщо інше не передбачене чинним законодавством або умовами міжнародного договору.

Особливості здійснення екологічного контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць обумовлені необхідністю прискорення проходження вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України та здійсненням більш детального обстеження вантажів у разі наявних потреб.

Екологічний контроль в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється з урахуванням таких вимог:

а) завчасної заявки вантажовідправника під час підготовки вантажів до відправлення;

б) звернення органів екологічного контролю до місцевих органів Державної митної служби з проханням надати інформацію стосовно осіб, які проводять митне оформлення експортних вантажів у межах їхньої юрисдикції;

в) розроблення спільно із заінтересованими органами митної служби порядку взаємодії та механізму попередження про час і місце проведення митного огляду вантажу;

г) узгодження із органами Державної митної служби та відповідними підприємствами способу виклику держекоінспектора для проведення екологічного контролю імпортних вантажів, які надійшли без відмітки про здійснення екологічного контролю, або тих, що підлягають його проведенню за місцем надходження;

д) дотримання вищенаведених процедур у процесі здійснення екологічного контролю різних екологічно небезпечних чи потен-

ційно небезпечних вантажів, транспортних засобів та інших об'єктів;

е) встановлення факту несанкціонованого ввезення або вивезення небезпечних вантажів зумовлює складання держекоінспек-тором акту перевірки у трьох примірниках та зазначення в ньому допущених правопорушень і внесення заборони, проведення контролю об'єктів до закінчення митного огляду із надсиланням їх по одному примірнику відповідним митним органом та органом ДАІ МВС України;

є) виявлення перевищення допустимих норм іонізуючого випромінювання під час санкціонованого експорту та імпорту небезпечних об'єктів, що є підставою недопущення їх держекоінспектором до митного огляду та виклику власника для усунення цих порушень, а в разі неможливості їх усунення слід повідомити про це територіальний орган Мінекоресурсів для прийняття остаточного рішення;

ж) завершення здійснення екологічного контролю держекоінспектором відповідних небезпечних об'єктів є підставою посвідчення транспортної накладної відповідним штампом згідно з результатами проведених перевірок та запису в спеціальному журналі усіх виконаних операцій.

З метою уникнення подвійного справляння зборів за здійснення екологічного контролю у пунктах попуску через державний кордон в екологічній декларації має вказуватися номер і дата платіжного доручення (рахунка), за якими було проведено оплату, та різновид проведеного екологічного контролю (транспортного засобу, небезпечного вантажу тощо).

Викладене свідчить, що право регулювання спеціальних видів екологічного контролю передбачає окремі процедури його проведення, а це значною мірою стимулює суб'єктів правовідносин у цій сфері дотримуватися цих процедур та визначених законодавством вимог, що слугує додатковою гарантією реалізації права громадян на екологічну безпеку.

Нагляд за додержанням екологічного законодавства, зокрема у сфері екологічної безпеки, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" покладає на органи прокуратури, надаючи їм право звернення до суду щодо припинення екологічно небезпечної діяльності (ст. 37) відповідно до порядку, визначеного Законом України "Про прокуратуру" [9].

З цією метою зазначений закон передбачає інститут представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді,

283

Право громадян на екологічну безпеку

282

Розділ IV

який полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів вищеназваних осіб.

Підставою для представництва у суді інтересів громадянина щодо захисту порушених прав на екологічну безпеку може бути його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або інші поважні причини самостійно захистити порушені чи оспорювані права та реалізувати процесуальні повноваження.

Прокурори самостійно визначають підстави для представництва інтересів громадян у судах, форми їх здійснення на будь-якій стадії судочинства у встановленому законодавством порядку.

Формами представництва інтересів громадян у суді прокуратурою щодо захисту порушених прав на екологічну безпеку визначено:

а) звернення до суду з позовами або заявами про захист порушеного права громадянина або визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів держави і посадових осіб;

б) участь у розгляді судами справ про захист порушеного права на екологічну безпеку;

в) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами.

Це дозволяє органам прокуратури в сучасних умовах сприяти захисту прав громадян на екологічну безпеку, забезпечувати підтримання належного правопорядку в зазначеній сфері.

Громадський контроль у галузі екологічної безпеки здійснюється громадськими екологічними інспекторами відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Мін-екоресурсів від 5 липня 1999 р. № 150 (зареєстровано у Міністерстві юстиції 5 вересня 1999 року, № 502). Організація та координація їхньої діяльності здійснюється органами Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України щодо здійснення громадського екологічного контролю.

Відповідно до чинного законодавства громадські екологічні інспектори мають право:

а) брати участь у проведенні спільно з працівниками органів Державної екологічної інспекції рейдів та перевірок додержання фізичними і юридичними особами норм екологічної безпеки;

б) проводити перевірки в установленому порядку та складати протоколи про порушення законодавства у сфері екологічної безпеки та подавати їх відповідному органу Державної екологіч-

ної інспекції і правоохоронним органам для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності;

в) надавати допомогу органам державного екологічного контролю щодо запобігання вчинення екологічних правопорушень у частині екологічної безпеки;

г) вести роз'яснювальну роботу серед населення в частині вимог екологічної безпеки та екологічних прав громадян;

д) одержувати в установленому порядку інформацію про стан довкілля, джерела та об'єкти екологічної небезпеки та заходи, які здійснюються для поліпшення якості довкілля.

За порушення у реалізації зазначених прав громадський екологічний інспектор може бути позбавлений виконання покладених на нього функцій органом, який його призначив, із вилученням відповідного посвідчення, зокрема, за неподання щорічного звіту, скоєння екологічних правопорушень та протиправних дій у процесі виконання ним вищезазначених функцій в сфері екологічної безпеки.

Однак форми та порядок здійснення громадського екологічного контролю нормативно-правовим способом не упорядковані.

Викладене дозволяє констатувати таке:

1. Державний контроль у сфері екологічно небезпечної діяльності базується на загальних законодавчих засадах щодо умов та вимог його здійснення і конкретизується в окремих випадках у підзаконних актах, які визначають порядок його проведення, що зумовлює подальший процес кодифікації законодавчих засад у зазначеній сфері.

2. З огляду на це видається за доцільне внести до коментованих законів, зокрема Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки", Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", зміни та доповнення, які б виключили дублювання здійснення функцій контролю у сфері екологічної безпеки та передбачали у базовому Законі України "Про охорону навколишнього середовища" спеціальний розділ про цей вид контролю.

3. Не менш важливо також прийняти спеціальний закон про екологічний контроль в Україні, передбачивши в ньому чіткі повноваження основного надвідомчого органу, який би був уповноважений на здійснення державного контролю, забезпечення порядку його проведення у сфері екологічної безпеки, відпові-

284

285

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

дальність за незабезпечення права громадян на екологічну безпеку з відповідними юридичними наслідками для нього та його посадових осіб.

4. Потребує законодавчого опосередкування і питання про форми і порядок здійснення екологічного громадського контролю у забезпеченні дотримання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки та права громадян на екологічну безпеку.

Література та нормативно-правові акти

1. ЗЛУ України. — 1998. — № 6. — Ст. 238.

2. Андрейцев BJ. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. — К.: Істина, 1999. — С. 292—298.

3. ЗПУ України. — 1995. — № 2. — Ст. 34.

4. Указ Президента України про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади від 15 грудня 1999 р. № 1573 // Урядовий кур'єр. — 1999. — 17 грудня.

5. ЗПУ України. — 1995. — № 5. — Ст. 126.

6. Екологія і закон: екологічне законодавство України / Відп. ред. акад. В.І. Андрейцев. — Кн. 1 — С. 179—184.

7. Офіційний вісник України. — 2000. — № 29.

8. ЗПУ України. — 1999. — № 1. — Ст. 8.

9. Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 53. — Ст. 793; 1998. — № 22. — Ст. 229; № 50. — Ст. 474; 1995. — № 11. — Ст. 71; Урядовий кур'єр. — 2001. — 26 липня.