Экологическое право

Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.
§ 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації
З урахуванням практики виникнення екологічної небезпеки, джерел поширення природних та техногенних надзвичайних ситуацій в Україні передбачається створення відповідних організаційно-правових систем і служб запобігання і реагування на аварії, катастрофи, інші надзвичайні ситуації та функціонування системи аварійно-рятувальних служб.

Відповідно така діяльність спрямовується на відвернення виникнення екологічної небезпеки або реагування на наслідки її вияву, здійснення системи заходів аварійно-рятувального характеру, що засвідчує готовність держави до регулювання екологічного ризику на різних рівнях та стадіях здійснення екологічно небезпечної діяльності і корелювання відвернення наслідків природної стихії.

Згідно із Законом України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру" від 8 червня 2000 р. № 1809 [1] з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері захисту населення і територій України від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру запроваджується Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації, яка включає територіальні і функціональні підсистеми.

Такий захист передбачається здійснювати шляхом координації діяльності постійно діючих функціональних та територіальних підсистем у межах Єдиної державної системи.

Функціональні підсистеми створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження та захистом населення і територій у разі їх виникнення.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про них, які затверджуються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесе-

172

Розділ І

173

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

но питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження. Правовий статус та порядок їхнього функціонування визначається положеннями про них, які затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Єдина державна система з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру залежно від ситуації, ступеня поширення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах конкретної території може функціонувати у таких режимах:

а) режимі повсякденного функціонування;

б) режимі підвищеної готовності;

в) режимі надзвичайної ситуації.

Важливе значення у системі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру має склад сил та засобів захисту, до яких входять професійні аварійно-рятувальні служби, спеціалізовані (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина державна система та добровільні рятувальні формування, які залучаються для проведення відповідних робіт.

Аварійно-рятувальні служби, згідно із Законом України "Про аварійно-рятувальні служби від 14 грудня 1999 р. № 1281 [2], — це сукупність організаційно-об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Аварійно-рятувальна служба може бути професійною, спеціальною (воєнізованою), спеціалізованою та службою громадських організацій.

Професійна аварійно-рятувальна служба охоплює особовий склад, який працює на постійній, а рятувальники — на професійній основі, що передбачає їхню спеціальну фізичну та психологічну підготовку.

Спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба — професійна служба, яка заснована на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності.

Спеціалізована аварійно-рятувальна служба — професійна служба, яка має підготовлений і споряджений особовий склад для ліквідації окремих класів і підкласів надзвичайних ситуацій та відповідні аварійно-рятувальні засоби.

Аварійно-рятувальні служби громадських організацій — служби, які створені об'єднаннями та спілками об'єднань громадян для проведення аварійно-рятувальних заходів та робіт.

Водночас аварійно-рятувальні служби можуть бути державними, комунальними, об'єктовими (підприємств, установ, організацій).

Основні завдання аварійно-рятувальних служб передбачають проведення під час виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах, територіях аварійно-рятувальних робіт, ліквідацію надзвичайних ситуацій та окремих їхніх наслідків, виконання робіт із запобігання виникненню та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та щодо захисту від них населення і територій, захисту навколишнього природного середовища та локалізацію зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф.

Зазначені завдання обумовлюють здійснення аварійно-рятувальними службами системи функцій превентивного, пошуково-рятувального, підготовче-ліквідаційного спрямування. Так, до превентивних функцій доцільно віднести:

а) участь у розробленні та погодженні планів реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах і територіях, що ними обслуговуються;

б) участь у підготовці рішень з питань створення, розміщення, визначення обсягів матеріальних резервів для ліквідації надзвичайних ситуацій;

174

Розділ І

175

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

в) участь у проведенні експертизи проектних рішень щодо поліпшення захисту об'єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій;

г) участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів, які потребують аварійно-рятувального обслуговування;

д) пропаганда у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та участь у підготовці працівників підприємств, установ, організацій і населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій.

Функції пошуково-рятувального спостереження передбачають:

а) пошук і рятування людей на уражених об'єктах і територіях;

б) надання у можливих випадках невідкладної, в тому числі медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя і здоров'я стані, на місці події та під час евакуації до лікувальних закладів.

Підготовчо-ліквідаційні функції обумовлюють:

а) забезпечення готовності своїх органів управління;

б) організацію ремонту та технічного обслуговування аварійно-рятувальних засобів, розроблення та виробництво окремих їх зразків;

в) контроль за готовністю об'єктів і територій, що ними обслуговуються, до проведення робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій;

г) ліквідацію особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіаційного та бактеріального зараження, інших небезпечних проявів.

Конкретизація завдань і функцій аварійно-рятувальних служб може закріплюватися в їхніх статутах та положеннях, які підлягають погодженню з центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Діяльність аварійно-рятувальних служб має базуватися відповідно до принципів державної політики у цій сфері, які передбачають такі основні засади:

а) пріоритетність здійснення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

б) раціональна дислокація аварійно-рятувальних служб та їхніх формувань з урахуванням потенційної небезпеки об'єктів та територій;

в) постійна готовність аварійно-рятувальних служб до проведення випробувальних робіт;

г) координація діяльності та державної підтримки аварійно-рятувальних служб усіх форм власності;

д) виправданий ризик та відповідальність керівників аварійно-рятувальних служб за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних робіт;

е) постійне підтримання високого рівня професіоналізму рятувальників, відповідності вимог до якості підготовки особового складу аварійно-рятувальних служб міжнародним стандартам;

є) добір особового складу аварійно-рятувальних служб за станом здоров'я, постійне підтримання необхідного фізичного та психологічного рівня підготовки;

ж) соціальна захищеність особового складу аварійно-рятувальних служб;

з) використання позитивного світового досвіду організації діяльності аварійно-рятувальних служб і проведення відповідних робіт;

й) використання економічних методів в управлінні діяльністю аварійно-рятувальних служб;

і) єдиноначальність та централізованість керівництва державними аварійно-рятувальними службами.

Аварійно-рятувальні служби обслуговують окремі території та підприємства, установи, організації, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, зокрема, металургійні, хімічні, радіаційне небезпечні, вибухо- і пожежонебезпечні та інші підприємства, організації зі шкідливими і небезпечними умовами праці, такі, які використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини з видобутку і переробки твердих, рідких і газоподібних корисних копалин, експлуатують продуктопроводи або будують, експлуатують і ліквідують підземні виробки; споруди транспортних підприємств, організацій з підвищеними вимогами до рівня безпеки їх експлуатації (аеропорти, аеродроми, порти, метрополітени тощо); райони відповідальності України за організацію обслуговування повітряного руху.

Зазначені служби зобов'язані також обслуговувати рекреаційні зони та інші території у період масового відпочинку людей або заняття промислом, місця туристичної активності, водні об'єкти України (басейни Чорного та Азовського морів, річок Дніпра та Дунаю).

176

177

Розділі

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

Для ефективного здійснення своєї діяльності закон визначає повноваження державних та комунальних, а також інших аварійно-рятувальних служб, які залежно від виконуваної роботи можна поділити на дві групи:

1) повноваження щодо запобігання надзвичайним ситуаціям;

2) повноваження щодо реагування на надзвичайні ситуації. Перша група повноважень визначає можливості:

а) обстежувати з метою профілактики виникнення надзвичайних ситуацій об'єкти та території, які підлягають обслуговуванню;

б) скасовувати власні погодження планів реагування на надзвичайні ситуації або їхні окремі позиції у разі невідповідності фактичному станові об'єкта чи території;

в) подавати власникам підприємств, установ та організацій, органам виконавчої влади, місцевого самоврядування пропозиції щодо поліпшення протиаварійного стану об'єктів і територій та усунення виявлених порушень вимог безпеки;

г) безоплатно і безперешкодно одержувати від підприємств, установ та організацій, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання покладених на аварійно-рятувальну службу завдань.

Друга група повноважень аварійно-рятувальних служб передбачає:

а) безперешкодний доступ на об'єкти і території з метою виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій;

б) використання на договірних засадах засобів зв'язку, транспорту та інших матеріально-технічних ресурсів юридичних осіб для рятування людей та виконання термінових робіт або достав-лення у зони надзвичайних ситуацій особового складу, спеціального оснащення і вантажів;

в) вимагання від усіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації, додержання правил, запроваджених встановленими заходами безпеки;

г) участь у роботі комісій із розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях, що ними обслуговуються.

При цьому аварійно-рятувальні служби громадських організацій реалізують повноваження, викладені у пункті "г" першої групи та пунктах "б—г" другої групи.

В той же час Законом України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня 1999 р. № 1281 передбачаються зобов'язання

цих служб під час ліквідації надзвичайних ситуацій оперативно-тактичного та власне рятувально-ліквідаційного характеру:

а) оперативне визначення обстановки, що склалася внаслідок надзвичайних ситуацій, зони ураження об'єкта чи території та основних напрямів дій, пов'язаних із ліквідацією надзвичайної ситуації;

б) визначення небезпечних факторів;

в) створення необхідних умов для підтримання працездатності особового складу;

г) вжиття термінових заходів для пошуку і рятування людей на уражених об'єктах і територіях, надання невідкладної медичної та іншої допомоги потерпілим;

д) координація дій своїх аварійно-рятувальних формувань;

е) додержання особовим складом вимог правил безпеки під час проведення цих робіт;

є) оперативне усунення ускладнень, що виникають під час ліквідації надзвичайних ситуацій;

ж) зосередження в зоні надзвичайної ситуації необхідних сил, засобів, резервів і своєчасне введення їх у дію за призначенням;

з) ведення оперативно-технічної документації та підготовка звіту про діяльність аварійно-рятувальних служб, пов'язану з ліквідацією надзвичайних ситуацій, що є складовою матеріалів із розслідування цієї події чи факту за формою, яка встановлюється МНС України за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Організаційна структура аварійно-рятувальних служб включає органи управління та їхні сили, тобто аварійно-рятувальні формування і допоміжні підрозділи, що забезпечують вирішення покладених на них завдань. До органів управління діяльністю аварійно-рятувальних служб належить Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, сфера управління яких охоплює аварійно-рятувальні служби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадські організації, юридичні особи, що створюють такі служби.

Чинним законодавством визначаються також органи координування діяльності аварійно-рятувальних служб та уповноважених керівників з ліквідації надзвичайної ситуації. До органів

179

178

Розділ III

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

координування, зокрема, віднесено Кабінет Міністрів України та МНС України.

Уповноважені керівники з ліквідації надзвичайної ситуації призначаються відповідними органами залежно від її рівня, у разі виникнення надзвичайної ситуації державного рівня Кабінет Міністрів України призначає уповноваженим керівником першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністра чи керівника одного з центральних органів виконавчої влади або його першого заступника.

У разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня уповноважений керівник призначається відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міськими адміністраціями в особі першого заступника або заступника голови відповідного підпорядкування або керівника територіального органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

У разі настання надзвичайної ситуації місцевого рівня уповноваженим керівником призначається за рішенням районної державної адміністрації, виконавчого органу міської ради один із заступників керівника цього органу або керівник місцевого органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

Виникнення надзвичайної ситуації об'єктного рівня є підставою для призначення уповноваженого керівника виконавчим органом сільської, селищної ради або керівником підприємства, установи, організації в особі одного з керівників відповідної ради або зазначених юридичних осіб згідно із затвердженим розподілом обов'язків.

Уповноважений керівник з ліквідації надзвичайної ситуації утворює відповідний штаб, який є робочим органом і підпорядковує усі аварійно-рятувальні служби та формування, що залучаються до ліквідації надзвичайної ситуації. Його розпорядження є обов'язковими для всіх суб'єктів, що беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації, а також громадян і організацій, які перебувають у цій зоні.

Такі рішення приймаються ним щодо проведення евакуаційних робіт, залучення до аварійно-рятувальних робіт необхідних транспортних засобів, іншого майна підприємств, установ, організацій, що розташовані в цій зоні, формувань аварійно-рятувальних служб громадських організацій та, за згодою, щодо громадян,

зупинення діяльності об'єктів, що містяться в зоні, обмеження доступу людей у зону, зупинення аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення підвищеної загрози життю рятувальників та інших осіб, які беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації.

Після завершення ліквідаційних робіт уповноважений керівник подає органу, що його призначив, звіт щодо прийняття рішень і перебігу подій під час ліквідації надзвичайної ситуації і зобов'язаний інформувати відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування про вжиті ним для цього заходи.

Особливим видом аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф, основним завданням якої є надання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне, хімічне забруднення тощо) безкоштовної медичної допомоги.

Державна служба медицини катастроф утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 [3], яка діє на підставі Положення про Державну службу медицини катастроф, затвердженого цією постановою. Вона складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань оборони, внутрішніх справ, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

На державному рівні Служба медицини катастроф організується в системі МОЗ України, а на територіальному — відповідно в системі МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Координацію роботи Служби медицини катастроф на державному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ України, а на територіальному — відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська та Севастопольська міські територіальні координаційні комісії, які діють на підставі Положення про координаційні комісії Державної служби медицини ката-

181

180

Розділ III

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

строф, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 [4].

До складу Служби медицини катастроф на державному рівні входять Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, лікувальні заклади, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціальні бригади постійної готовності.

На територіальному рівні Служба медицини катастроф об'єднує територіальні центри екстреної медичної допомоги, спеціалізовані бригади постійної готовності, медичні формування, лікувальні заклади, віднесені МОЗ України до цього рівня за погодженням з МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціалізовані територіальні бригади постійної готовності.

Відповідно до покладених завдань ця служба здійснює комплекс профілактичних, лікувальних та інших заходів запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

До заходів запобігання можна віднести:

в.) організацію і проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах екстремальних ситуацій;

б) координацію робіт, спрямованих на забезпечення готовності органів охорони здоров'я, визначених МОЗ України лікувальних закладів, системи зв'язку та оповіщення, медичних та спеціалізованих формувань і закладів служби до дії в екстремальних ситуаціях;

•&) забезпечення створення та раціонального використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів Служби на центральному та територіальному рівнях;

г) проведення підготовки медичних і немедичних працівників, на яких покладено надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях;

д) здійснення науково-дослідних робіт, пов'язаних з удосконаленням форм і методів організації надання медичної допомоги постраждалим в екстремальних ситуаціях;

е) участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

Заходи реагування на надзвичайні ситуації передбачають:

а) надання постраждалим в надзвичайних (екстремальних) ситуаціях безплатної екстреної медичної допомоги на догоспі-тальному та госпітальному етапах силами спеціалізованих бригад постійної готовності Служби;

б) забезпечення збереження здоров'я персоналу, який бере участь у ліквідації наслідків екстремальних ситуацій;

в) збір, аналіз, облік, надання інформації про медико-соціальні наслідки екстремальних ситуацій згідно з Тимчасовим регламентом надання інформації органами державної влади в рамках Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

Служба медицини катастроф здійснює свою діяльність згідно з планами медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення екстремальних ситуацій. На державному рівні такий план розробляється МОЗ України, розглядається Центральною координаційною комісією і затверджується Кабінетом Міністрів України, а на територіальному рівні плани затверджуються відповідно МОЗ Автономної Республіки Крим, управліннями (відділами) охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, розглядаються територіальними координаційними комісіями і затверджується вищезгаданими органами.

При цьому варто зазначити, що координаційні комісії є постійно діючими дорадчими (позаштатними) органами, утвореними з метою узгодження складу та порядку використання в екстремальних ситуаціях медичних сил і засобів, визначених МОЗ України за погодженням зі спеціалізованими органами центральної та місцевої виконавчої влади.

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до чинного законодавства можуть залучатися частини та підрозділи Збройних сил України, інших військових формувань, легалізованих в Україні з дотриманням умов, визначених Президентом України відповідно до Конституції України та чинних законів.

Деякі підходи щодо забезпечення екологічної безпеки на організаційно-функціональному рівні були сформульовані в Концепції створення Єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 1995 р.

182

Розділ

№ 501 [5]. Метою створення цієї системи є забезпечення безпеки населення, навколишнього природного середовища, об'єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих економічних, соціальних, інших втрат суспільства від аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження.

Досягнення цієї мети передбачається шляхом розроблення механізму регулювання техногенно-екологічної безпеки та за допомогою системних заходів, що здійснюватимуться міністерствами, відомствами, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад і спрямовуватимуться на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефективне реагування у разі їх виникнення.

Виходячи з викладеного концепцією визначено основні завдання Єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, аналіз яких дозволяє розглядати їх як логічну систему дій і заходів:

а) розроблення перспективної політики у справі запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та прийняття відповідних рішень;

б) розвиток нормативної бази для забезпечення нормального рівня техногенно-екологічної безпеки та підвищення ефективності реагування на надзвичайні ситуації;

в) планування та регулювання процесів досягнення визначених показників техногенно-екологічної безпеки;

г) прогнозування і виявлення потенційних джерел виникнення надзвичайних ситуацій;

д) розроблення можливих сценаріїв розвитку подій та відповідних планів реагування на них;

е) своєчасне інформування належних органів центральної і місцевої державної виконавчої влади та виконавчих органів міських, районних у містах рад про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій;

є) створення, підтримка і забезпечення необхідного рівня готовності системи реагування на надзвичайні ситуації;

ж) здійснення заходів щодо запобігання таким ситуаціям та поліпшення їх наслідків, забезпечення ефективності дій у надзвичайних ситуаціях та організація ліквідації їх наслідків;

з) розвиток і координація міждержавних відносин з питань регулювання техногенно-екологічної безпеки;

183

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

й) мінімізація ризику виникнення надзвичайних ситуацій, особливо з транскордонним впливом;

і) узгодження з іншими державами заходів реагування і взаємодопомоги в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

ї) приведення системи екологічної безпеки в частині запобігання і реагування на надзвичайні ситуації у відповідність до міжнародних норм і принципів.

Реалізація вищезазначених завдань передбачається на державному, регіональному, місцевому і об'єктному рівнях в усіх сферах управління техногенно-екологічної безпеки.

Відповідно до цього встановлюється і організаційна структура Єдиної системи, склад якої формують окремо визначені органи державної виконавчої влади усіх рівнів, до компетенції яких належать питання, пов'язані з безпекою та захистом населення, запобіганням, реагуванням на надзвичайні ситуації, а також уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи міських, районних у містах рад, сили та засоби цих органів, включаючи фінансові, продовольчі, медичні, матеріально-технічні, відомчі системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Єдина система на загальнодержавному рівні передбачає:

а) створення Урядового кризового центру на основі постійно діючої Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

б) створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій в плані забезпечення техногенно-екологічної безпеки1;

в) делегування функцій поточного управління Єдиною системою спеціально уповноваженому центральному органу державної виконавчої влади;

г) визначення структурних підрозділів міністерств і відомств, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

1 Відповідно до Програми створення такої системи на 1995 рік, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 р. № 250, її метою є вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у сфері техногенно-екологічної безпеки, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям. Вона є частиною інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та Ситуаційного центру при ньому. У Програмі визначено завдання цієї системи, перелік заходів, у тому числі організаційних і фінансових, та термін виконання. www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/mdpn.htm № п/п 245, реєстраційний № 250-95-п, 07/04/1995.

I

184

Розділ I

д) створення системи повідомлень про надзвичайні ситуації;

е) зосередження системи державного екологічного моніторингу на потенційно небезпечних об'єктах;

є) створення системи взаємодії всіх ланок запобігання і реагування (загальнодержавного, регіонального, місцевого, об'єктного рівнів);

ж) створення системи технічної інтеграції.

Регіональний рівень Єдиної системи включає:

а) діяльність регіональних кризових центрів, що створюються на основі діючих постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

б) функціонування регіональних інформаційно-аналітичних систем аналізу і прогнозу розвитку надзвичайних ситуацій;

в) діяльність уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо забезпечення функціонування всієї інфраструктури єдиної системи;

д) виконання функцій запобігання та реагування на надзвичайні ситуації обласних підрозділів відповідних міністерств і відомств;

е) діяльність спеціалізованих формувань;

є) діяльність підсистем регіонального екологічного моніторингу на потенційно небезпечних об'єктах, а також повідомлень про надзвичайні ситуації;

ж) взаємодію із системою загальнодержавного, місцевого та об'єктного рівня щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Місцевий рівень Єдиної системи (районний, міський) передбачає:

а) діяльність місцевих кризових центрів, що створюються на основі постійно діючих комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій у технічно перевантажених районах і містах з підвищеним екологічним ризиком;

б) діяльність районних державних органів виконавчої влади, виконавчих органів міських рад щодо забезпечення всієї інфраструктури єдиної системи запобігання і реагування;

в) діяльність місцевих структурних підрозділів відповідних міністерств і відомств, що реалізують функції у цій сфері;

г) діяльність підсистем регіонального екологічного моніторингу і потенційно небезпечних об'єктів та повідомлень про надзвичайні екологічні ситуації;

185

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

д) взаємодію з відповідними системами загальнодержавного і регіонального та об'єктного рівнів.

Об'єктний рівень системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації передбачає:

а) функціонування кризових протиаварійних структур, зокрема об'єктів атомної енергетики;

б) діяльність структурних підрозділів і окремих фахівців щодо реалізації вищезазначених функцій;

в) наявність системи вимог і регламентів з безпечної діяльності та функціонування екологічно небезпечних об'єктів;

г) зосередження підсистеми локального екологічного моніторингу на потенційно небезпечних об'єктах та повідомлень про надзвичайні ситуації;

д) оцінювання і регулювання екологічної безпеки об'єктів на основі впровадження автоматизованих інформаційних технологій;

е) взаємодію з іншими рівнями єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

З метою забезпечення ефективної діяльності Єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації запроваджується три режими її функціонування:

а) нормальної діяльності — функціонування у типових нормальних виробничих, санітарно-гігієнічних і екологічних умовах;

б) підвищеної готовності — функціонування системи у разі отримання прогнозу можливості погіршення виробничих, санітарно-гігієнічних, екологічних умов, що створюють загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

в) надзвичайного режиму — функціонування в умовах запровадження надзвичайних екологічних ситуацій.

Рішення про запровадження відповідного режиму функціонування Єдиної системи залежно від масштабу екологічної загрози приймається керівниками міністерств і відомств, урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад за погодженням з відповідними кризовими центрами на основі нормативного акта, що визначає основні завдання, критерії, порядок запровадження відповідного режиму функціонування і взаємодії органів державної виконавчої влади.

Водночас визначено, що Урядовий кризовий центр є організаційною структурою, яка проводить роботу, пов'язану з координа-

186

Розділ І

цією діяльності міністерств, відомств, уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації і наділення повноваженнями управління всім необхідним комплексом дій під час запровадження надзвичайного режиму.

У разі створення Урядового, регіональних і місцевих кризових центрів їм передаються повноваження відповідних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, які діють на основі положення, що затверджується в установленому порядку: про Урядовий кризовий центр відповідно Кабінетом Міністрів України, регіональні і місцеві — відповідно урядом Автономної Республіки Крим, відповідними органами державної виконавчої влади.

Важливою ланкою Єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації є співпраця її організаційних структур з об'єднаннями громадян, професійними спілками, релігійними організаціями та об'єднаннями спеціальних формувань. Така співпраця передбачає:

а) інформування населення про стан екологічно небезпечних об'єктів, можливий ризик виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та відповідні дії на випадок створення загрози;

б) організацію навчання населення з питань запобігання та реагування на надзвичайні ситуації;

в) винесення на обговорення громадськості проектів розміщення екологічнонебезпечних об'єктів;

г) удосконалення механізму участі громадськості у плануванні системи попереджувальних заходів щодо виникнення надзвичайних ситуацій;

д) організацію взаємодії у розробленні планів дій населення у разі виникнення зазначених ситуацій;

е) залучення населення та громадськості до безпосередньої участі у здійсненні державних цільових програм щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та зменшення втрат під час їх виникнення і ліквідації;

є) надання допомоги у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт;

ж) організацію надання національними і міжнародними організаціями технічної, фінансової та гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій.

187

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

У системі запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям чільне місце сьогодні обіймає Національна система сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, яка відповідно до Програми її функціонування і розвитку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 699 [6], є складовою Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій, інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та Ситуаційного центру при Президентові України.

Основною метою Програми є досягнення якісно нового рівня безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, зменшення людських жертв, матеріальних збитків та негативних наслідків для довкілля в разі природних та техногенних землетрусів.

Національна система сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах утворена постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1995 р. № 728 [7], діє на підставі положення про неї, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 699 [8]. Вона передбачає підвищення безпеки проживання населення та експлуатації виробничих фондів у сейсмонебезпечних районах країни, здійснення контролю за дотриманням вимог міжнародних договорів України про обмеження та заборону випробувань ядерної зброї, вивчення сейсмічного, геологічного та гідрологічного стану території України та суміжних держав, координацію діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення захисту населення, об'єктів і територій від землетрусів.

Функціонування Системи спрямоване на:

а) складання прогнозів землетрусів на основі проведення сейсмічних спостережень та аналізу їхніх результатів;

б) інформаційне забезпечення робіт щодо сейсмічного районування території України, оцінювання потенційної сейсмічної небезпеки, сейсмічного будівництва, здійснення фундаментальних і прикладних досліджень стосовно вирішення проблем прогнозу землетрусів;

в) організацію Центрального банку геофізичних даних і забезпечення міжрегіонального та міжнародного обміну геофізичною інформацією;

г) оперативне визначення місця, часу, параметрів землетрусів, інших геофізичних явищ та ядерних вибухів, що сталися на іноземних випробувальних полігонах;

Розділ І

189

188

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

д) оперативне забезпечення центральних і місцевих органів виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на території, розташовані у сейсмонебезпечних районах, інформацією про землетруси та їхні можливі

наслідки;

е) розроблення карт сейсмічного районування території України, нормативних актів щодо функціонування і розвитку Системи захисту населення, об'єктів і територій України від впливу землетрусів.

В основу функціонування Системи покладено діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук та їхню взаємодію на основі комплексного аналізу сейсмічних і геофізичних даних служб спостереження та охоронних мереж, спрямованих на здійснення оперативного контролю за сейсмічним станом та іншими геофізичними явищами, і забезпечення органів виконавчої влади та інших заінтересованих організацій інформацією про можливі землетруси та інші аналогічні геофізичні явища з оцінкою їх наслідків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1995 р. № 728 затверджено, що до Національної системи сейсмічних спостережень і підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах входять сили і засоби сейсмічних та сейсмопрогностичних спостережень Національної академії наук, Міністерства оборони, Державного комітету у справах містобудування і архітектури (зараз Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики), Державного комітету з геології і використання надр, Головного управління геодезії, картографії і кадастру при Кабінеті Міністрів України, Державного комітету з гідрометеорології (тепер на основі цих та інших органів центральної виконавчої влади утворено Міністерство екології та природних ресурсів України), Національне космічне агентство України.

Структурно Система включає діяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Комісії прогнозу землетрусів та оцінки сейсмічної небезпеки, Національного центру даних Системи, Геофізичної служби Національної академії наук, Служби моніторингу геофізичного середовища, Служби геодезичних спостережень Мінекоресурсів України, Системи гідрометеорологічних і географічних спостережень Мінекоре-

сурсів України, Національного космічного агентства України, Служби сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж спостереження Міністерства палива і енергетики України, Служби інженерно-сейсмометричних спостережень Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики і міжвідомчої наукової ради "Геодинаміка і прогноз землетрусів".

Зокрема, на Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи покладено:

а) координацію робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків великих та масштабних аварій і катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних ситуацій, діяльністю центральних органів виконавчої влади щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт;

б) оперативне інформування Кабінету Міністрів України через Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на основі відомостей Національного центру даних Системи про місце і час землетрусів з інтенсивністю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів — за кордоном;

в) повідомлення населення про загрозу виникнення і настання надзвичайних ситуацій, забезпечення належного функціонування територіальних і зональних систем оповіщення, організацію надання допомоги населенню України та інших держав, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій;

г) проведення заходів щодо забезпечення готовності сил штабів цивільної оборони до дій за призначенням, визначення спільно з центральними органами виконавчої влади, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями складу, місця розміщення та оснащення сил і засобів, призначених для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

д) участь у проведенні державної експертизи містобудівної документації та проектів будівництва техногенно-небезпечних об'єктів.

Комісія прогнозу землетрусів та оцінки сейсмічної небезпеки створює і супроводжує прогнози бази даних, надає висновки про ступінь небезпеки землетрусів, які прогнозуються, та оцінку сейсмічної ситуації на території України, проводить прогнозування землетрусів та оперативний науковий аналіз достовірності прогнозу сильних землетрусів.

190

Розділ І

Національний центр даних Системи здійснює оперативне та методичне керівництво роботою сил і засобів спостереження і контролю Системи, приймання, редагування і накопичення геофізичних даних, які надходять від спостережних та охоронних мереж, обробку геофізичних даних і комплексний аналіз результатів обробки у реальному масштабі часу.

Водночас Центр забезпечує накопичення отриманих геофізичних даних і результатів обробки, повторну комплексну обробку та інтерпретацію геофізичних даних, їх узагальнення; розвиток технічного, математичного і методичного оснащення Системи; своєчасне подання Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи даних про аномальні геофізичні явища, що сталися або прогнозуються, та інформаційно-технічну взаємодію з міжнародними центрами і банками геофізичних даних.

Національне космічне агентство України відповідно до наданих повноважень періодично забезпечує за допомогою національних космічних засобів зйомку необхідної поверхні Землі, що використовується для ідентифікації тектонічних порушень і їх розвитку у часі, та передачу Національному центрові даних Системи інформації про результати постійних спостережень; створює і забезпечує функціонування мережі передачі даних об'єктів космічної інфраструктури; надає необхідний ресурс мережі для обміну інформацією в межах Системи та з міжнародними центрами геофізичних даних; створює і постійно здійснює космічний комплекс заходів щодо вивчення фундаментальних законів зв'язку процесів у літосфері, іоносфері та термосфері Землі для вирішення проблеми прогнозування землетрусів.

Поряд з цим Національне космічне агентство України супроводжує Банк даних геофізичних спостережень та забезпечує його взаємодію з Національним центром Системи; забезпечує через нього Міністерство з надзвичайних ситуацій та Геофізичну службу Національного космічного агентства України інформацією про місце і час землетрусів з інтенсивністю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів за кордоном; організовує і здійснює обмін геофізичною інформацією з Міжнародним центром даних Міжнародної системи моніторингу; бере участь спільно з Національним космічним агентством України у вирішенні завдань прогнозування землетрусів, у розробці та впровадженні методичного забезпечення прогнозів землетрусів, функціонування і роз-

191

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

витку Системи, створення регіональних сейсмологічних мереж для забезпечення робіт щодо короткострокових прогнозів землетрусів.

Важливим напрямом його діяльності є здійснення контролю за дотриманням вимог міжнародних договорів України щодо обмеження та заборони випробовування ядерної зброї, випробовування ядерної зброї на іноземних випробувальних полігонах і проведення ядерних вибухів у мирних цілях, сейсмічною обстановкою, іншими геофізичними явищами у межах України та поза її межами, раціональною обстановкою у місцях розташування об'єктів спеціального контролю.

Міжвідомча наукова рада "Геодинаміка і прогноз землетрусів" визначає основні напрями та завдання наукових досліджень у сейсмоактивних регіонах, координує їх виконання у галузі глибинної будови сейсмоактивних регіонів, сейсмології, сейсмологічного районування, прогнозу землетрусів, геодинаміки, варіації геофізичних полів, розробляє методологічні основи їх здійснення та рекомендації стосовно використання результатів наукових розробок.

Геофізична служба НАН України організовує і здійснює безперервні регіональні та локальні сейсмічні спостереження на території України, а також експедиційні спостереження в регіонах сейсмічної небезпеки та епіцентральні вишукування в зонах землетрусів, складає прогноз розвитку сейсмічних процесів у них; проводить регулярні високоточні геодезичні, геофізичні спостереження у сейсмоактивних регіонах для виявлення та аналізу аномальних деформацій земної кори, що передують землетрусам та їх супроводжують; веде облік сейсмічних даних, а також геофізичних даних Національного центру Системи, забезпечує прямий доступ до інформації про характер сейсмічної активності й тенденції її розвитку; видає сейсмографічні бюлетені та каталоги землетрусів, розробляє карти сейсмічного районування території України.

Важливим напрямом діяльності геофізичної служби є оперативне забезпечення через Національний центр даних Системи МНС і його регіональні центри, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади відомостями про місце, час землетрусів з інтенсивністю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів — за кордоном, забезпечення інформацією про очікувані наслідки землетрусів, що сталися, та можливі наслідки прогнозованих землетрусів.

192

Розділ І

Геофізична служба здійснює також науково-методичне забезпечення робіт щодо функціонування та розвитку Системи, у тому числі нормативними актами у сфері сейсмічного районування, проводить інструментальні спостереження, оцінювання сейсмічного ризику та ідентифікацію провісників землетрусів, їх прогноз, бере участь у модернізації технічного оснащення Системи, створенні регіональних сейсмологічних мереж, прогностичних полігонів для забезпечення робіт з короткотермінових прогнозів землетрусів.

Служба моніторингу геологічного середовища забезпечує режимні спостереження за геофізичними полями й гідрогеологічними характеристиками у свердловинах гідрогеодеформаційної мережі, здійснює комплексне геологічне картування територій для детального сейсмічного районування, проводить таке районування за ступенем геодинамічної активності для перспективного прогнозування та господарського освоєння цих територій, визначає особливості глибинної будови сейсмонебезпечних районів шляхом проведення комплексу геофізичних, геологічних, геохімічних та інших досліджень, бере участь в оцінюванні сейсмічної небезпеки.

Водночас Служба створює і веде банки гідрогеодеформаційної та геофізичної інформації, забезпечує їх взаємодію з Національним центром даних Системи, оперативно забезпечує Геофізичну службу НАН України інформацією щодо екзогеодинамічної складової геологічного середовища для оцінювання ступеня сейсмічної небезпеки у регіонах, в яких проводяться спостереження, розробляє і впроваджує методи вивчення провісників землетрусів на основі моніторингу геологічного середовища.

Служба геодезичних спостережень забезпечує проведення геодезичних та гравіметричних спостережень на геодинамічних полігонах, поповнення Національного центру даних Системи інформацією про геодезичний стан полігонів України. Служба бере участь спільно з НАН України у вирішенні питань прогнозування землетрусів та створенні глобальних і регіональних геодинамічних полігонів.

Система гідрометеорологічних і геофізичних спостережень здійснює приземні метеорологічні, озерні, морські, метеорологічні, авіаційні, агрометеорологічні, радіолокаційні, однометричні та інші спостереження і забезпечує гідрометеорологічною інформацією Національний центр даних Системи.

Служба інженерно-сейсмометричних спостережень забезпечує функціонування і розвиток Системи інженерно-сейсмомет-

193

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

ричних спостережень, проводить модернізацію її технічного оснащення, забезпечує надання інформації про сейсмостійкість будинків і споруд, створює і супроводжує банк даних цих спостережень та забезпечує його взаємодією з Національним центром даних Системи, бере участь у розробленні нормативних актів з цих питань, забезпечує проведення інструментальних спостережень, оцінювання сейсмічного ризику, проводить комплексне геологічне картування для створення карт сейсмічного мікрорайонування та забезпечує через Національний центр даних Системи та Геофізичну службу прогностичною інформацією стосовно ступеня руйнування будівельних конструкцій.

Служба сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж спостереження організовує і забезпечує безперервні режимні спостереження за геодинамічними та сейсмічним станом в районах розташування радіаційне небезпечних об'єктів з метою оцінювання реальної сейсмостійкості цих об'єктів та реагування їх на сейсмічні та інші геодинамічні впливи, створює банк даних про такі впливи на радіаційне небезпечні об'єкти і забезпечує його взаємодію з Національним центром даних Системи.

Ця служба розробляє рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності її функціонування у складі Системи, недопущення та зменшення збитків від аварій, катастроф на енергетичних об'єктах, пов'язаних із землетрусами і катастрофічними геодинамічними явищами, а також через Національний центр даних Системи оперативно забезпечує Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а також Геофізичну службу НАН України інформацією про катастрофічні зміни сейсмічного та геодинамічного стану в районах розташування радіаційне небезпечних об'єктів і про наслідки впливу зазначених процесів на ці об'єкти.

З метою об'єднання, поширення та використання міжнародного досвіду у сфері прогнозування та експертної оцінки рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій, запобігання їм на потенційно небезпечних підприємствах, а також сприяння виконанню Україною зобов'язань за міжнародними договорами й угодами в галузі техногенно-екологічної безпеки постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 року № 1259 [9] схвалено Концепцію створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC)1.

Далі скорочено — Центр.

194

Розділ І

195

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

Метою створення Центру є об'єднання і концентрація зусиль та наукового потенціалу світових науково-дослідних технологічних центрів і лабораторій для розроблення технічних засобів і технологій (у тому числі конверсійних), визначення підходів щодо оцінювання промислового ризику потенційно небезпечних видів діяльності та здійснення відповідних заходів запобігання й ефективного подолання наслідків надзвичайних екологічних ситуацій техногенного походження.

Створення Центру передбачає також упровадження надійного механізму залучення світового наукового потенціалу до проведення науково-технологічних досліджень на об'єктах підвищеного промислового ризику, координацію методологічної, технічної, фінансової допомоги, використання в Україні світового досвіду з розв'язання проблем техногенної безпеки, налагодження партнерських і ділових зв'язків між українськими вченими і науково-дослідними установами та провідними світовими науково-дослідними центрами і лабораторіями у цій сфері, а також створення ефективного механізму інтеграції у світове наукове співтовариство української прикладної науки у сфері техногенної безпеки.

Центр створюється шляхом укладання міжнародного установчого договору, що визначає зобов'язання сторін. Його вищим органом є Рада засновників, що проводить свою діяльність у формі засідань, періодичність проведення яких визначається статутом Центру, який затверджується Радою засновників.

Поточне управління діяльністю Центру покладається на Раду директорів, яку очолює виконавчий директор. Склад Ради директорів та кандидатура виконавчого директора затверджується Радою засновників.

Засновники Центру сплачують на спеціальний рахунок фінансові внески, які використовуються на цільову реалізацію його завдань. Розмір і порядок сплати внесків визначається установчим договором.

Учасниками Центру можуть бути держави, організації, установи, окремі особи, які сплачують вступні та регулярні внески до його бюджету. Вклад України може полягати у наданні приміщень, відведенні земельних ділянок, полігонів, об'єктів досліджень, створенні належних умов для його функціонування, проживання та відпочинку персоналу Центру.

Діяльність Центру спрямовується на виконання таких завдань:

а) визначення пріоритетів розроблення законодавства у сфері техногенної безпеки і промислового ризику;

б) аналіз стану небезпечних підприємств, оцінка їхнього промислового ризику з використанням різноманітних методів, які застосовуються у світовій практиці;

в) створення бази даних міжнародних експертів у сфері оцінювання промислового ризику за напрямами спеціалізації;

г) систематизація та класифікація промислових аварій, що сталися, аналіз проблем страхування та компенсації збитків;

д) розроблення та удосконалення моделей підготовки фахівців у сфері ризикології.

Основними напрямами діяльності Центру техногенної безпеки є визначення пріоритетних проблем у сфері розроблення практичних технічних засобів, технологій, підходів для запобігання, пом'якшення і ефективного подолання наслідків надзвичайних ситуацій; проведення аналізу техногенної безпеки виробництв, об'єктів, установок, які проектуються, будуються або вже функціонують; розроблення, опрацювання, адаптація технічних засобів і технологій для використання в небезпечних умовах; оцінювання промислового ризику потенційно небезпечних видів діяльності.

Складовою діяльності Центру є пошук шляхів застосування конверсійних технологій і обладнання для розв'язання проблем протидії аваріям та катастрофам, випробування систем і елементів обладнання, конструкцій у штучних аварійних умовах для опрацювання рекомендацій щодо підвищення безпеки діючих об'єктів та тих, що проектуються.

Важливу сферу його діяльності складає накопичення та поширення досвіду оцінки промислового ризику у тісній співпраці з відповідними світовими науково-дослідними центрами і лабораторіями, участь у міжнародних програмах підготовки спеціалістів у зазначеній сфері.

Новаційною організаційно-правовою формою вирішення питань екологічної безпеки є структурно-функціональна діяльність Регіонального екологічного центру "РЕЦ—Київ"1, утвореного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 689 на виконання угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки, укладеної у м. Вашингтоні 8 грудня 1999 р.

1 Далі скорочено — РЕЦ.

196

Розділ III

197

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

Регіональний екологічний центр відповідно до свого статуту, затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України, е незалежною, самоврядною, неприбутковою і неполітичною установою, діяльність якої у сфері екологічних відносин має міжнародний характер, діє на правах юридичної особи. Його мета — сприяння розв'язанню екологічних проблем в Україні та суміжних державах, досягнення безпечного стану довкілля, забезпечення екологічних прав громадян, підтримка розвитку в Україні та інших державах демократичного громадянського суспільства.

Діяльність РЕЦ має спрямовуватися на підтримку ініціатив, які передбачають вирішення конкретних екологічних проблем, зокрема, з питань безпеки довкілля, організації, фінансування та проведення досліджень актуальних екологічних проблем, організації відкритих слухань та обговорень актуальних екологічних проблем та екологічної політики, сприяння участі громадськості у процесі підготовки рішень з питань екологічної безпеки, заходів щодо освіти, розвитку потенціалу заінтересованих юридичних і фізичних осіб.

Важливим напрямом діяльності РЕЦ є вдосконалення екологічного інформування, зокрема, поширення інформації з питань екологічної безпеки та сталого розвитку, результатів наукових досліджень у цій сфері; сприяння розширенню форм доступу до існуючих національних і міжнародних баз даних; створення нових баз даних; видання відповідних бюлетенів та іншої друкованої інформації; зміцнення регіонального співробітництва на урядовому та неурядовому рівнях; надання грантів та участь з іншими аналітичними центрами у розробленні грантових програм для регіональних і транскордонних проектів; надання допомоги у справі участі України в міжнародному екологічному співробітництві та ін.

Вищим органом управління Регіонального екологічного центру є правління, члени першого складу якого визначаються на засадах консенсусу за участю представників сторін угоди. До правління входять представники Профільного комітету Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування та їхніх об'єднань, уповноважені органи сторін угоди, які є донорами.

Правління обирає зі своїх членів голову на один рік, але не більше ніж двічі підряд. Голова репрезентує Регіональний екологічний центр у відносинах з іншими органами, установами,

підприємствами та організаціями в Україні та за її межами, підписує прийняті правлінням рішення, скликає його засідання тощо. Рішення правління приймаються більшістю від його складу за умови, що у засіданні бере участь не менше половини складу правління.

Поточне керівництво діяльністю Регіонального екологічного центру здійснює його виконавчий директор, який призначається правлінням на три роки з можливістю продовження його повноважень на той же строк. На нього покладається організація виконання рішень правління, довгострокове та поточне планування діяльності, звітність, включаючи інформацію про надані гранти, що отримані на використані кошти, розроблення для затвердження правлінням бюджету, підготовка пропозицій щодо форм та обсягів матеріального забезпечення проектів і програм, вирішення інших організаційних питань, укладання контрактів про надання грантів, розпорядження коштами на інші повноваження відповідно до законодавства і установчих документів.

Дорадчим органом правління є форум, який утворюється з метою сприяння у питаннях формування його політики, визначення основних напрямів діяльності, розвитку зв'язків з природоохоронною та науковою діяльністю, органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими підприємствами, установами, організаціями та для популяризації діяльності Регіонального екологічного центру, виконання його завдань.

Форум утворюється на паритетних конкурсних засадах у складі ЗО найвідоміших діячів громадських екологічних організацій, науковців, підприємців, державних діячів з урахуванням їхніх знань, досвіду, що можуть бути використані на потреби Регіонального екологічного центру, розвитку його діяльності у сфері збереження довкілля.

Форум з метою підготовки пропозицій щодо розвитку діяльності Регіонального екологічного центру може утворювати відповідні комісії. Висновки та рекомендації форуму є обов'язковими для розгляду правлінням. Його засідання проводяться один раз на рік для обговорення річного звіту та розроблення пропозицій до перспективних планів Регіонального екологічного центру.

Фінансова діяльність Регіонального екологічного центру здійснюється за рахунок грантів та іншої допомоги державних фондів, міжнародних організацій, добровільних пожертвувань

199

198

Розділ III

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

фізичних та юридичних осіб, інших держав та міжнародних організацій, коштів державного та місцевих бюджетів, які можуть надаватися Регіональному екологічному центру в установленому порядку за договорами з їхніми розпорядниками для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм і проектів, інших не заборонених законом джерел, які мають спрямовуватися на виконання завдань Регіонального екологічного центру у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Викладене дозволяє констатувати, що в сучасних умовах в Україні створені юридичні засади різноманітних організаційно-правових форм попередження настання екологічної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або техногенного негативного екологічного впливу, які здатні створювати надзвичайні екологічні ситуації. Сукупність їх створює Систему запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

Проте як системне утворення правова організація попередження екологічної небезпеки потребує суттєвого нормативно-правового вдосконалення, інтеграції та комплексного підходу без розпорошення діяльності організаційних структур на виконання ними вимог забезпечення екологічної безпеки незалежно від джерела походження екологічної небезпеки та створення надзвичайних екологічних ситуацій.

Ідеться насамперед про доцільність уніфікації понять "екологічна небезпека", "природна небезпека", "сейсмічна небезпека", "техногенно-екологічна небезпека", "техногенна небезпека", "промислова небезпека", різноманітність найменувань яких відображає поліфонію теоретичних підходів, закладених у зміст регулювання однорідних або близьких правовідносин, точки суміжного перетину яких не визначені у чинному законодавстві та механізм дії яких спрямований на створення безпечних умов існування людини, середовища її життєдіяльності та якісного довкілля, унеможливлення створення загрози для самого довкілля, здоров'я і життя громадян, залежно від джерел походження небезпеки та правових зв'язків, в яких вони перебувають із власниками джерел підвищеної екологічної небезпеки чи суб'єктами здійснення екологічно небезпечної діяльності.

У чинному законодавстві, переважно на рівні підзаконно-нор-мативно-правового регулювання, ще й досі простежується диференційований підхід до забезпечення екологічної безпеки у разі виникнення загрози від природної стихії та окремо від дій тех-

ногенних чинників, а тому пропонуються І відповідні організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки.

Водночас слід наголосити, що, незважаючи на різноманітні організаційно-правові форми попередження екологічної загрози, наявні засоби та способи запобігання реально не забезпечують відвернення екологічної загрози як від природної стихії, так і від техногенного впливу, а відтак говорити про високий рівень ефективності організаційно-правового забезпечення немає підстав. Так само не вдається за допомогою наявних організаційно-правових форм унеможливити настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок природної стихії.

До певної міри це зумовлено тим, що зазначена сфера функціональної діяльності органів держави є простим доповненням до їхнього правового становища, ще не забезпечено науково, технічно, технологічно, фінансово її здійснення без наявності легалізованих простих і узгоджених процедур та спільних дій лінійних і горизонтальних організаційно-правових структур.

Дається взнаки й та обставина, що правова організація попередження надзвичайних екологічних ситуацій перебуває у стадії свого становлення й формування, вироблення стратегії і тактики, запровадження новаційних форм та методів діяльності.

У цьому зв'язку автор вважає за доцільне діяльність щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації на законодавчому рівні визнати пріоритетною для органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціально уповноважених міністерств у цій сфері як таких, що спрямовані на забезпечення національної безпеки та основного із екологічних прав — права громадян на таку безпеку, життя та здоров'я населення.

Це, в свою чергу, має обумовити встановлення абсолютної відповідаль

Релевантная научная информация:

  1. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с. - Экологическое право
  2. § 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації - Экологическое право
  3. § 1. Правові засади національної екологічної безпеки - Экологическое право
  4. § 1. Теоретичні засади структурно-правової організації забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  5. § 3. Органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  6. 8.5. Управління внутрішніми справами1 - Административное право
  7. § 3. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  8. § 2. Органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури та повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  9. § 4. Спеціально-правові гарантії захисту права людини та населення на екологічну безпеку - Экологическое право
  10. 3.3. Органи виконавчої влади - Административное право
  11. 8.2. Управління безпекою - Административное право
  12. § 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки - Экологическое право
  13. § 5. Превентивні гарантії реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  14. Міжнародне право:5. Обставини, що виключають відповідальність держав - Международное право, европейское право
  15. §3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
  16. 7.2. Суб´єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки - Административное право
  17. 9.1. Управління охороною здоров´я - Административное право
  18. § 3. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки - Экологическое право
  19. § 2. Функціонально-процедурне забезпечення реалізації права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право
  20. § 3. Державний нагляд і контроль як гарантії права громадян на екологічну безпеку - Экологическое право

Другие научные источники направления Экологическое право: