Юридические документы

Право власності — це правова категорія, шо являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Зараз в Україні дані відносини регулюються Законом «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (див.: ВВР України № 20 1991 р. ст. 249). Зміст права власності визначається в п. 1 ст. 4 Закону: «Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном». Тільки сукупність цих правомочностей конкретного суб'єкта дає підставу вважати його власником майна.

Володіння — це фактична наявність речі в господарстві власника і можливість власника впливати на річ безпосередньо.

Володіння поділяється на законне і незаконне.

Законним володінням буде вважатися тоді, коли володілець має річ на праві власності чи на підставі якогось іншого права. Якщо ж у володільця такої правової підстави на річ'немає, то його володіння буде незаконним, наприклад, володіння злодія, покупця, шо купив крадену річ, привласнення знахідки та ін.

Незаконне володіння, в свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне.

Добросовісним володінням визнається таке, коли володілець не знав і не міг знати про те, шо він володіє чужою річчю, тобто володіє незаконно.

Недобросовісним і, звичайно, незаконним володінням буде таке, коли володілець знав або повинен був знати про те, що його володіння незаконне.

Право користування — це право вилучати з речі, належної власнику, її корисні властивості, наприклад, носити одяг, користуватись автомобілем, обробляти землю і одержувати урожай тощо.

56

Право розпорядження — це право вирішувати юридичну чи фактичну долю майна, тобто подарувати, продати, обміняти, знищити річ та ін.

Окремі свої повноваження власник може передавати іншим особам.

Слід розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності в суспільстві.

Право власності у суб'єктивному розумінні — це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном на свій розсуд, але у межах закону.

Закон встановлює, що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших громадян, юридичних осіб, держави. Більш того, у передбачених законодавством випадках діяльність власника може бути обмежена або припинена.

Право власності характеризується абсолютним характером.

Суб'єктами права власності можуть бути фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава.

Об'єктом права власності може бути будь-яке майно, що становить цінність для суб'єкта.

Закон визначає такі форми власності в Україні: виключна власність народу України, приватна, колективна, державна. Це закріплено в окремих розділах Закону, з другого по п'ятий включно.

Право власності набувається і припиняється на підставі певних юридичних фактів.

Юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення права власності, називають способами набуття права власності.

Вони поділяються на первинні і похідні.

57

Первинні — коли право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попередніх власників (створення речі, збір плодів, конфіскація, безгосподарне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба та ін.).

Похідні — коли право власності виникає на основі угоди, укладеної між попереднім власником і набувачем речі (договір купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування за законом чи заповітом тощо).

Як уже згадувалось, припиняється право власності також на підставі певних юридичних фактів, але може припинятись і фізичною чи юридичною загибеллю речі або майна. Фізична загибель речі настає при споживанні (продуктів харчування, сировини, матеріалу), знищенні, викиданні. Юридична загибель має місце тоді, коли річ вилучається з цивільного обороту.

Відповідно до Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (див. розділ III, ст. 11), та Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 7 липня 1992 р. суб'єктами права приватної власності можуть бути громадяни України, громадяни країн Співдружності. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Зміст права приватної власності визначається право-мочностями громадянина на володіння, користування і розпорядження належним йому майном в межах закону. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності.

Серед підстав виникнення права приватної власності ст. 12 Закону називає доходи від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства. Основним джерелом приватної власності є трудова участь громадян у суспільному виробництві, а також виплати із суспільних фондів споживання у вигляді пенсій, стипендій тощо. Важливим джерелом набуття приватної власності є цивільно-правові угоди (купівля-продаж, дарування, міна, прийняття спадщини тощо). Ст. 15 Закону «Про власність» встановлює ще одне джерело набуття права власності на квартири та інше майно. Члени жит-

58

лового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, які повністю виплатили свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю чи приміщення, надані їм у користування, набувають права приватної власності на це майно.

Квартиру або будинок, що належить державному чи громадському житловому фонду, мають право придбати у власність наймачі та члени їх родини шляхом викупу чи на інших підставах, передбачених законодавством України.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може належати громадянам на праві приватної власності.

Об'єктами права власності є також твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, корисні моделі та інші результати інтелектуальної творчості. Ст. 6 Земельного кодексу України визнає також за громадянами право приватної власності на землю. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Законодавство України встановлює перелік майна, що не може бути у приватній власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. В цей перелік входять:

а) зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

б) вибухові речовини і засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;

в) бойові отруйні речовини;

г) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком одержаних громадянами за призначенням лікарів);

д) протиградові установки;

е) державні еталони одиниць фізичних величин.

59

Пам'ятки історії та культури, що перебувають на державному обліку, можуть набуватися громадянами у власність за дозволом спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Голов-архіву України). Радіоактивні речовини — за дозволом Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки (постанова ВРУ «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 p.). Перелік предметів, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу, зазначається в ст. 129 Цивільного кодексу України. Порядок видачі цих дозволів визначається законодавством України.

Що стосується зброї, як окремого виду майна, то треба згадати і про спеціальний порядок її набуття громадянами. Так, вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя може набуватися громадянами, які досягли 21-річного віку, з дозволу О ВС за місцем проживання набувача. Мисливська нарізна зброя (мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) може набуватися лише громадянами, шо досягли 25-річного віку у тому самому порядку.

У ст. 13 Конституції України проголошено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.