Правовая деонтология

Обов'язок юриста проявляється (існує) у різних суспільних явищах. Тому завдання юриста полягає в тому, щоб дослідити ці явища і пізнати службовий обов'язок, зрозуміти його. Тут важливо виявити внутрішню природу обов'язку, його сутність.

Службовий обов'язок тісно пов'язаний з різноманітними явищами, і щоб його пізнати, слід відрізнити істотне явище від неістотного, другорядного, випадкового, відчути свою причетність до нього. Потім в отриманих відомостях визначити загальну закономірність, створити єдине ціле, необхідне в юридичній діяльності і призначене для регулювання певних суспільних відносин. Такий процес дає можливість юристові уявити явище обов'язку.

Явище обов'язку, як відомо, має різні прояви, які постійно видозмінюються. Але у кожному такому вияві можуть бути моменти обов'язку юриста, пов'язані з правовими відносинами. Тому потрібно виважено підходити до виявлення рис службового обов'язку, його ознак, властивостей та очікуваних наслідків його невизнання.

Можна зробити висновок, що існує істотна різниця між сутністю обов'язку і явищем обов'язку юриста. Аяа-логічно до теорії права сутність службового обов'язку характеризується загальними закономірностями, відображає внутрішні, глибинні процеси юридичної діяльності. Крім того, сутність обов'язку є поняттям постійним, що виражене як у правових, так і в неправових явищах. Розгляньмо цю різницю докладніше.

У свою чергу явище обов'язку (можливого обов'язку) має одиничні, специфічні закономірності, харакеризу-ється другорядними, неосновними властивостями, ознаками чи рисами. На відміну від сутності обов'язку явище є зовнішнім, поверховим і часто випадковим. У ньому прослідковується мінливість, варіантність, що випливає з його стихійного та безпосереднього виникнення, незалежно від криміногенної ситуації.

43

Звиси висновок, шо кожен юрист повинен самостійно виявити сутність свого службового обов'язку у різних правових та неправових явищах (явищах можливого обов'язку).

Сутність службового обов'язку не обов'язково ототожнювати з його закономірностями. Точніше, таких закономірностей повинно бути доволі багато. Але у цих закономірностях важливо виділити один аспект службового обов'язку — волю держави чи юридичних інстанцій. Тобто зовнішній імператив службового обов'язку позначається на сутності. На явище можливого обов'язку такого впливу немає. Тут вплив держави та інстанцій може не відповідати сутності службового обов'язку. Іншими словами, за основу сутності службового обов'язку слід брати його внутрішній імператив, який знаходить своє відображення у можливих явищах обов'язку.

Неважко зрозуміти, що сутність службового обов'язку є зовнішнім проявом будь-якого явища, а явище, в свою чергу, виражає зовнішній бік сутності. Тобто щоб проникнути у сутність обов'язку, потрібно глибоко осмислити зовнішній прояв явища. Щоб зрозуміти глибинне, слід подолати певні інтелектуальні бар'єри, які перебувають на так званій зовнішній «орбіті» суспільного явища. Інколи ці бар'єри нездоланні. Це в тому випадку, коли внутрішній вияв явища не містить у собі сутності службового обов'язку юриста.

Що стосується змін двох досліджуваних понять, варто зауважити, що швидкість зміни явища більша, ніж швидкість зміни сутності, оскільки на перше суспільне життя впливає більше. Іншими словами, явище, перш за все, деформується під впливом різних суспільних чинників, воно є проміжною ланкою між юристом і його службовим обов'язком. У деяких випадках, коли одне явище обов'язку стихійно змінюється іншим явищем, сутність обов'язку може бути незмінною. Це підкреслює постійність службового обов'язку, його цінність для членів суспільства та надійність у забезпеченні нормальної життєдіяльності.

Немає сумніву в тому, що сутність службового обов'язку юриста мусить міститися тільки у явищах, Потрібно з'ясовувати, в яких явищах: правових чи неправо-вих. Звичайно, щодо правових то це — аксіома, бо службові обов'язки юриста, перш за все, пов'язані з правовими явищами у зв'язку з соціальним призначенням прав-ника у суспільстві. А як бути з неправовими явищами?

44

Невже юрист повинен бути осторонь від них? Невже його не повинна цікавити доля людей чи суспільства у цих випадках? Вважаю, що в даному випадку сутність службового обов'язку юриста набирає своєї реальної об'єкт-ності і в неправових явищах.

Слід зауважити, що не лише явище обов'язку мусить виявляти всю сутність службового обов'язку. Це можуть бути його окремі частини, сторони і навіть риси, а також особливі чи окремі моменти сутності обов'язку. Іншими словами, явище обов'язку є лише проявом сутності обов'язку або сутністю в його існуванні. Крім того, враховуючи, що не кожне явище обов'язку нормативне (не передбачене законодавством, відомчими нормативними документами), юристові слід вдаватись до внутрішнього імперативу службового обов'язку. Також залежно від конкретної спеціалізації юриста одну і ту ж сутність службового обов'язку сприймають (і сама вона виявляється) по-різному. Але якщо в одному явищі є сутність обов'язку для одного юриста, то хоча б невелика частина обов'язку повинна бути і для іншого.

Отже, сутність і явище обов'язку не тотожні, не співпадають. Це різні поняття. Але сутність обов'язку ніби захована у явищах обов'язку. Завдання юриста полягає в тому, щоб її знайти. У цьому також і полягає сутність наукових досліджень щодо службового обов'язку юриста.

Пізнання сутності службового обов'язку залежить від особистості юриста, рівня його цивілізованості і професійної культури. Адже в усіх явищах зберігається великий потенціал обов'язку, існують різноманітні типології обов'язку. Тому виявлення сутності обов'язку в явищі безпосередньо впливає на якість юридичної діяльності, на правозаконність у суспільстві. Але при цьому необхідно розуміти можливі колізії у службовому обов'язку юриста. Тут можливі три випадки.

Перший полягає в тому, що сформований зовнішній імператив службового обов'язку відстає від розвитку суспільного життя. Тобто держава ставить перед юристом завдання вчорашнього дня. Виконання таких обов'язків не приносить особливої користі у юридичній діяльності, а для суспільства такі застарілі обов'язки не мають ніякої цінності.

У другому випадку визначений зовнішній імператив службового обов'язку ще не відповідає рівню цивілізованого суспільства. Тобто держава випереджає події і хід роз-

45

ьитку суспільства, тому юрист не в силі виконати сформованих для нього завдань. Цей випадок притаманний в основному перехідному періодові будівництва держави.

Трапляється і третій випадок, який характеризується конфліктодопчно у зовнішньому імперативі слжоового обов'язку. Це явище в юридичній діяльності дуже поширене. Особливо це стосується розбіжностей між вимогами законодавства та відомчими нормативними актами, а також прогалин у праві.

У всіх цих і можливих інших випадках юрист вдається до внутрішнього імперативу службового обов'язку, до пізнання сутності власного обов'язку у кожному явищі. Саме внутрішній імператив відіграє роль методу згладжування у теорії конфліктологіі обов'язку.

Якість методу згладжування залежить від рівнів пізнання обов'язку. Як правило, існує дві групи рівнів:

1) практичний, аналітичний, соціологічний (соціологія обов'язку); 2) філософія юридичної деонтології. Перед юристом постає проблема вибору рівнів пізнання свого обов'язку. Вщ правильності прийнятого рішення залежить ефективність пізнання сутності службового обов'язку.

У юридичній деонтології значну роль відіграють емоції юриста. Адже внутрішній імператив службового обов'язку в основному сприймається на емоційній основі. У даному випадку емоції дають внутрішній поштовх, без якого неможлива професійна діяльність. Вищий ступінь емоцій переходить у почуття.

Через збудження мозок юриста сприймає правову дійсність, опрацьовує різноманітну інформацію, яка надходить, і знаходить відповідний службовий обов'язок. Але цей обов'язок потрібно не тільки знайти, але й відчути, сприйняти як психологічне явище. Практично у кожного юриста є бажання діяти так, шоб підсилити свої позитивні почуття з певною мотивацією. А позитивне почуття завжди пов'язане із внутрішнім імперативом службового обов'язку.

Проте відчуття юристом внут'о'шнього імперативу службового обов'язку ще не гарантує його сприйняття. Тут можуть існувати деякі перешкоди, бар'єри, шо призведуть до гальмування у мозку. У таких випадках гальмом може бути думка: «Для чого мені ие потрібно?». І тоді юрист може знехтувати внутрішнім імперативом службового обов'язку, посилаючись на необхідність виконувати лише зовнішній імператив.

Причини такого явища очевидні. Перш за все, це по-

46

яснюється тим. що юрист сприймає службовий обов'язок цілісно. Його бачення сутності обов'язку грунтується на єдності всіх зовнішніх особливостей явища обов'язку, незважаючи на існування самостійних ознак чи сторін явища.

По-друге, в даному випадку негативну роль відіграє певна сталість відображення цілісної системи явища обов'язку, негативна принциповість чи впертість. Тобто мова йде про небажання юриста змінити свою думку, навіть незважаючи на зміни в певному діапазоні. Така контрастність сприйняття внутрішнього імперативу службового обов'язку не розвиває творчого мислення у юриста, не передбачає наслідків його юридичної діяльності.

Третя причина полягає в тому, шо юрист може не побачити взаємного зв'язку між службовим обов'язком, його внутрішнім імперативом і своїм соціальним призначенням. Тому і виникає сумнів щодо доцільності сприйняття обов'язку.

Ці міркування наводять на думку, що, крім відчуття та сприйняття, існує щось більше і вище, що забезпечує дієвість внутрішнього імперативу службового обов'язку. Адже ці явища ще не дають можливості зрозуміти сутність обов'язку, зосередитись на відповідальності тощо. Тому вищим від поняття сприйняття є уявлення.

Під уявленням тут ми розуміємо зміст явища обов'язку, сутність обов'язку, певну модель поведінки юриста і особливо настання наслідків невиконання взятих на себе обов'язків. Уявлення вщтворює образи, зразки службового обов'язку, порівняння своїх дій з діями колег. У таких випадках юрист часто замислюється над своїм моральним ідеалом, зокрема шукає відповіді на запитання: «Як би вчинив на моєму місці той чи інший юрист?». Крім того, юриста не обходить, що про нього думають члени сім'ї, товариші по роботі, керівництво та інші особи.

У спеціальній літературі розрізняють такі види уявлень: активне і пасивне, творче (продуктивне) і відтворююче (репродуктивне). Крім того, у правоохоронній діяльності велику роль відіграє юридичне уявлення про службовий обов'язок. Такий вид уявлення характеризує професійну спрямованість ставлення юриста до виконання зовнішнього імперативу службового обов'язку та ін. Юридичне уявлення тісно пов'язане з сумлінням та мисленням юриста, його професійною культурою, а також із законністю.

47

До особливих видів уявлення про службовий обов'язок юриста слід віднести мету і фантазію. Звичайно, мета повинна бути підпорядкована інтересам служби та народу, а не власній вигоді. Також у розумінні мети повинна бути і фантазія, яка наближається до реальної дійсності. Це допомагає юристові окреслити перспективи, бачити майбутні результати своєї діяльності, розумно планувати цю діяльність, керувати нею тощо.

Для уявлення службового обов'язку важливе значення мають певні стимули, тобто спонукання до дії. До таких стимулів належать, зокрема, умови праці і житлово-побутові умови. Але основним стимулом є бажання бути потрібним людям, творити щось нове, корисне. Це — вище почуття службового обов'язку юриста.

У цілому уявлення для юриста необхідне, щоб захистити його від неправомірних дій, запобігти порушенню законності, допомогти пізнати правову дійсність, утвердити справедливість у прийнятті рішень тощо. Звичайно, що рівні уявлення про службовий обов'язок залежать від багатьох чинників, зокрема від рівня інтелекту юриста.

Отже, чуттєве відображення обов'язку у правовій дійсності стає для юриста відомим вже на стадії пізнання явища обов'язку, коли відбулось накопичення певної кількості емпіричних відомостей про нього.

Як потрібно пізнавати явище обов'язку? Про важливість цього питання було сказано вище Тепер слід замислитись над процесом пізнання, послідовністю певних дій. Вони проходять кілька етапів.

Перший етап полягає у розчленуванні явища обов'язку на окремі до певної міри самостійні частини. Головне у розчленуванні — це припущення існування хоча б на деякий час (період) незалежних мікроявищ обов'язку. Звичайно, ці окремі частини не можуть функціонувати самостійно в досліджуваному явищі, оскільки вони створювали б своє явище обов'язку. Хоча така ситуація можлива у складних явищах, де замість мікроявищ є доволі містке явище службового обов'язку.

На другому етапі процесу пізнання відбувається докладніший аналіз кожної частини явища обов'язку. Цей аналіз проводять, щоб встановити відношення 'їх до особи юриста, 'їх значення для юридичної діяльності, черговість прийняття до виконання. Також беруть до уваги можливі наслідки невиконання кожної частини, припускають якість громадської думки і головне — результат вирішення юридичної ситуації. Причому цього результату

48

не треба досягати будь-якою ціною, будь-яким способом. Аналіз повинен проводитись згідно із нормами моралі.

Наступний етап присвячений синтезу (з'єднанню) раніше штучно відокремлених частин явища службового обов'язку юриста. Це дасть можливість знову побачити цілісність даної правової дійсності й відчути її динаміку. Відтворену сукупність мікроявищ по-іншому сприйматиме юрист. Для нього відкривається своєрідний простір, поле юридичної діяльності, створюється відчуття соціального призначення тощо. Але для остаточного прийняття рішення потрібно знову провести аналіз.

Мова йде про четвертий етап — етап повторного аналізу. Тобто юрист повинен дати об'єктивну характеристику явища службового обов'язку з нових, раніше не побачених позицій. Іншими словами, потрібно подивитись на досліджуване явище іншими очима або без своєрідного забарвлення, яке виникло спочатку. Фактично такий аналіз вже проводиться без негативних емоцій чи професійних амбіцій. Він відображає правову дійсність і здоровий глузд.

Після цих етапів відбувається розуміння сутності явища службового обов'язку і виникає почуття його внутрішнього імперативу. Таким способом сформований внутрішній імператив службового обов'язку буде достатньо обгрунтованим.

Зауважу, що явище службового обов'язку юриста не є сумою окремих мікроявищ, оскільки, крім них, існують інші чинники, які формують ціле. Це можуть бути певні ідеї, концепції, навіть соціальна атмосфера. Юрист не може охопити весь комплекс чинників, які визначають явище обов'язку. Проте за можливості юристові необхідно провести якомога дрібніше розчленування з наступним докладним аналізом. Такі дії є обов'язковими.

Крім того, неможливо сумувати і властивості мікроявищ, оскільки у будь-якому випадку розчленування є далеко не повним. Важливо лишень знайти діалектичні зв'язки між частинами досліджуваного явища і відчути дух свого обов'язку в кожній частині цілого.

Щоб глибше усвідомити процес пізнання явища обов'язку, слід вміти розрізняти такі філософські категорії, як конкретне і поняття. Поняття отримує дослідник на стадії чуттєвого пізнання явиш, воно є логічною основою конкретного, своєрідним вузловим пунктом. Поняття виникають на основі конкретних випадків. Тому у педагогічній діяльності часто після ознайомлення з

49

поняттями вдаються до прикладів, до конкретного, до практики. Тобто існує відомий в науці зв'язок теорії з практикою.

З вишевисловленого випливає, шо у процесі пізнання відіграють важливу роль поняття службового обов'язку і чуттєве сприйняття службового обов'язку. Шо є первинним для юриста'' У практиці юридичної діяльності зустрічаються три випадки.

У першому випадку юрист спочатку сприймає юридичні поняття службового обов'язку, як правило, його зовнішній імператив.

Більш цінним для суспільства є випадок, коли юридичному поняттю службового обов'язку передує його чуттєве сприйняття. Це творчий процес пізнання явища обов'язку. Юрист відчуває як внутрішній, так і зовнішній імператив службового обов'язку. Цим самим він запобігає порушенню законності, але тут виникає можливість побоювання, небажання йти на професійний ризик.

Зрозуміло, шо трапляються випадки, коли юридичне поняття службового обов'язку і чуттєве його сприйняття виникають одночасно. Здебільшого це спостерігається у досвідчених юристів із високими інтелектуальними почуттями та емоційною культурою.

Тому не слщ віддавати перевагу юридичному поняттю чи чуттєвому сприйняттю службового обов'язку окремо. Для правоохоронної діяльності вони рівноцінні. Хоча як засіб пізнання явища обов'язку, більш реальним і наочним є юридичне поняття. Воно є своєрідним інструментарієм пізнання сутності службового обов'язку юриста.

Отже, процес пізнання явища обов'язку відбувається за допомогою складних законів філософії з використанням досягнень психологічної науки. Це допомагає глибоко дослідити внутрішню будову службового обов'язку юриста і покращити правову діяльність в цілому.

У пізнанні сутності обов'язку юриста велику роль відіграє юридична абстракція Студенти вже зустрічались

50

із абстракцією під час вивчення математики у середній загальноосвітній школі. Але в процесі вивчення деонтології ми переносимо в багатьох випадках математичну абстракцію на юридичну діяльність. І з урахуванням інших чинників отримуємо юридичну абстракцію. Юридична абстракція також не є матеріальною річчю. Вона не передається за допомогою аналізаторів — це результат мислення юриста.

У юридичній абстракції існує своєрідний процес сходження вщ абстрактного до конкретного. Власне кажучи, в цьому полягає суть абстракції. Адже конкретне в юридичній діяльності — це те, чого потребує практика, це результати впровадження у практику. І щоб юристові розібратися у правовій дійсності, йому необхідно знайти певну закономірність, яка властива даному явищу.

Абстрагуючись від конкретних умов, юрист скеровує своє мислення на теорію права, поєднує свої раніше набуті знання з тими, які він повинен опанувати для пізнання конкретних проявів правової дійсності. Це складний, але необхідний процес. Він змушує виокремити головні та другорядні умови з певним теоретичним обфунтуванням.

Наступним етапом юридичної абстракції є погодження теоретичних положень правової дійсності із законністю та можливими наслідками. Це, по суті, початок формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста. За терміном він може бути короткочасним і тривалим залежно від теоретичної підготовки юриста, рівня його професіоналізму та відведених законодавством термінів. Фактично в даному випадку здійснюється поступовий перехід до конкретного у прояві дійсності.

Шо ж таке конкретне? У філософії під конкретним розуміють реально існуючий об'єкт (окрема річ чи система речей) як цілісне утворення у внутрішній суттєвій єдності всіх його сторін, зв язків і відношень, єдине ціле у всіх його часткових і особливих проявах. Тобто конкретне у пізнанні є духовним відтворенням об єктивної конкретності досліджуваного об^єкта в цілісній системі теоретичного знання.

У праві конкретне відображає саму сутність явища. УІова йде про правове явище, де всі його складові, елементи є конкретним відображенням дійсності, фактичним матеріалом для діяльності юриста. Звичайно, спочатку юрист може і не побачити всіх конкретних ознак

51

правового явища, але він зобов'язаний зробити це якнайшвидше.

Із осмислення конкретного у правовому явиші починається наступний етап. Він полягає в тому, шо юрист повинен співставити отриману раніше абстракцію з конкретним. Тут саме відбувається поєднання теорії з практикою, точніше — застосування (реалізація) правових знань у службовій діяльності. Важливо виявити вміння перейти від відокремленості, ізольованості до реально існуючих юридичних фактів, що характеризує сходження мислення юриста від абстрактного до конкретного.

Потрібно усвідомити, що абстрактне не існує само по собі, а служить своєрідним інструментом осмислення конкретного у правовій дійсності. Такий хід пізнання правового явища тісно переплітається з аналізом і синтезом, про що йшлося вище.

Слід зауважити, шо моделювання юридичної абстракції — не єдиний спосіб пізнання правового явища. Але він найбільш якісний, цінний, хоча досить складний. Його використовують ті юристи, які найбільш підготовлені теоретично і хочуть самостійно знайти істину.

У цілому юридична абстракція є необхідним процесом у службовій діяльності. З одного боку, вона виступає як аналіз правового явища, з іншого, — як синтез, певне узагальнення. Уміння використовувати її свідчить про високу професійну майстерність юриста, хоча й виникають різні суперечності.

Розв'язання суперечностей між абстрактним і конкретним допомагає мисленню юриста, яке часто називають юридичним.

Так, що стосується суперечностей між абстрактним і конкретним, то слід вдатись до самого процесу юридичного мислення У цьому випадку суперечності виникають тоді, коли не враховуються всі особливості правового явища. Тобто конкретне може суперечити абстрактному, оскільки не враховується повне і конкретне. Це пояснюється тим, що конкретне у праві постійно доповнюється новими особливостями, які пов'язані із розвитком суспільства.

Подолати такі можливі протиріччя може лише правильно побудоване мислення юриста. Саме процес мислення повинен бути побудований так, щоб охопити конкретне з усіма його наявними і можливими рисами та ознаками, щоб не пропустити найменшої деталі. Звичайно, зробити це нелегко, але то єдиний шлях сход-

52

ження від сутності службового обов'язку до конкретних гого проявів.

Механізм процесу мислення полягає в тому, шо юрист повинен осмислити найелементарніші прояви СУТНОСТІ службового обов'язку. Перш за все, це стосується зовнішнього імперативу, тобто тих вимог, які висунуто до юриста: знання правових норм, готовність до їх реалізації, недопущення порушення законності тощо. Із врахуванням цих характерних властивостей юриста належним чином формуватиметься і внутрішній імператив службового обов'язку. Важливим є те, що юрист вдається до співставлення цих двох імперативів, встановлює повне їх співвідношення один щодо одного.

Аналогічно до дослідження явища обов'язку і сутності службового обов'язку потрібно спрямовувати юридичне мислення. Мова йде про аналіз і синтез, сходження від сутності обов'язку до конкретних юридичних обов'язків.

Гак, завдяки аналізові обов'язок розпадається на окремі частини, що є своєрідною абстракцією. Ці частини є складовими елементами службового обов'язку, це — абстрактне поняття, тому і потребують докладного аналізу, а потім переходу до конкретного (на основі з'єднання частин і аналізу цілого).

Безумовно, що у процесі юридичного мислення юрист наштовхується на нові поняття та юридичні категорії службового обов'язку. Кожне поняття чи категорія вносить своє у розуміння сутності службового обов'язку, доповнює і уточнює його. Тому буває важко зрозуміти одну частину обов'язку без якоїсь іншої, оскільки створена єдина система цілого.

Мислення юриста завжди оригінальне, неповторне, нестандартне. Немає навіть двох юристів, які мислили б однаково. Кожен юрист має свою думку стосовно службового обов'язку, він по-своєму сприймає не тільки зовнішній імператив службового обов'язку, але і внутрішній. Крім того, уява про внутрішній імператив — це ін-гелектуальна власність юриста, це його думки та творчість.

Отже, філософське розуміння юридичної деонтології юпомагає глибше проникнути у сутність службового чиов'язку, виробити власний варіант внутрішнього імперативу на основі аналізу, синтезу та сходження від конкретного до абстрактного.

53