Правовая деонтология

Слово «деонтологія» грецького походження і в перекладі означає «вчення по потрібне і належне». Цей термін вперше ввів відомий англійський юрист і філософ Ієремія Бентам у праці «Деонтологія» (1834 р.). Він вважав деонтологію наукою про професійні обов'язки, зокрема про внутрішній імператив обов'язку. Бентам твердив, що початок користі е основою, а право та мораль — вирішальними чинниками деонтології.

Існують різні види деонтології залежно від професії. На сьогодні в Україні найбільш розробленою є медична деонтологія. Напевно, причиною такого успіху є те, що найбільш цінним для людини є її здоров'я та життя, що в значній мірі залежить від лікарів, Юристи мають справу з аналогічними цінностями, але деонтологія цієї професії перебуває в початковій сталії дослідження.

Проте вже є певні успіхи у дослідженнях вітчизняних вчених у сфері професійної етики юриста, особливо судової та міліцейської. Важливо вміти встановлювати співвідношення між цими двома науками. Звичайно, між юридичною деонтологією та професійною етикою юриста (правнича етика) є спільні риси: практично однакові складові елементи (компоненти), спільні принципи та функції. Важливою ознакою є те, що обидві на-

15

уки нормативні, обидві спрямовані на особу юриста, його професійну поведінку, на поліпшення взаємостосунків тощо. Але юридична деонтологія та правнича етика мають і суттєві відмінності.

Правнича етика виробляє загальні норми для всіх юристів і для всіх випадків юридичної практики. Тому ряд принципів та функцій цієї науки мають декларативний характер. Крім того, професійна етика — це наука про професійну мораль, що є зовнішньою оболонкою деонтології, а деонтологія — серцевина професійної етики, її душа, тобто професійна етика є зовнішнім виявом деонтології. З одного боку можна сказати, шо деонтологія є розділом професійної етики. З іншого — лише вступом до професійної етики, до спеціальності. Насправді це — самостійні, хоча міцно пов'язані науки. Адже професійна етика є однією із можливостей формування деонтології. Хоча і деонтологічні норми безпосередньо впливають на формування норм професійної етики. Професійна етика є основним джерелом деонто-логічних норм. Крім того, деонтологічні норми проявляються раніше від норм професійної етики, передують їм (інколи на долі секунди). Можна сказати, що юридична деонтологія — це наслідок діяльності професійної етики та інших соціальних норм.

Отже, зміст юридичної деонтології полягає в тому, що вона є одним із способів формування нормативних обов'язків самою для себе. Тобто юридична деонтологія на відміну від професійної етики не розробляє для людини готових норм, вона спонукає особу сформувати свою норму, і що характерно — для кожного випадку іншу.

Практично двох однакових деонтологічних норм не буває, вони не можуть бути ідентичними для всіх. Деон-тологічна норма формується у кожному конкретному випадку для себе.

Деонтологія — це внутрішній імператив обов'язку, сформований людиною самою для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і конкретних обставин, у які вона потрапила. Це конкретний обов'язок для людини (за велінням душі та волі), обов'язок разовий.

Предметом юридичної деонтології є особа, юрист, норми його професійної поведінки. Цей предмет можна

16

Схо

^

умовно зобразити формулою: право — юрист — норма — дія (практика). Дослідження цієї науки спрямовані на розвиток правосвідомості юриста, його правового почуття. покликання, сумління та веління серця.

Як і кожна наука, юридична деонтологія теж має ск-іа-юві елементи (компоненти). Компоненти юридичної деонтології практично співпадають із компонентами професійної етики юриста, хоча виконують різні функції. для деонтології — внутрішню, для етики — зовнішню. Для зручності їх доцільно згрупувати у спеціальні блоки (хоча таке групування є досить умовним). Зокрема:

Професійна спрямованість: окремі аспекти професійної культури, правової культури, інформаційної культури, державної (конституційної) культури, економічної культури, акторської культури, фізичної культури, бойової культури. Останні дві є обов'язковими компонентами для працівників органів внутрішніх справ, для інших юристів — другорядними.

Психологічні особливості: окремі аспекти психологічної культури, педагогічної культури, інтелектуальної культури, емоційної культури, внутрішньої культури.

Духовні аспекти: окремі аспекти духовної культури, політичної культури, дипломатичної культури, національної культури, наукової (творчої) культури, управлінської (організаційної) культури.

Моральне обгрунтування: окремі аспекти моральної культури, естетичної культури, зовнішньої культури, особистої (побутової) культури, а також службовий етикет. етикет ненасильства та юридичне милосердя.

Слід зауважити, що одні структурні елементи кожного компонента професійної етики юриста для юридичної деонтології «спрацьовують» миттєво, оскільки вони є основними, а інші створюють відповідні передумови, готують основу для вироблення норм. Тобто не всі структурні елементи кожного компонента правничої етики належать до юридичної деонтології І навпаки, юридична деонтологія, крім згаданих, ще складається зі своїх специфічних структурних елементів кожного виду культури, які до правничої етики мають лише дотичне відношення.

Крім того. одні компоненти юридичної деонтології є основними для одних юристів, а для інших — інші. Це залежить від ^аеіііа.іізашї*-в.ід,н.апряму юридичної діяльності. Щодо Студентів вищого навчального закладу, то

І < • " '- ••• -'О | 17

компоненти юридичної деонтології спрямовані на вироблення готовності .-іо практичної роботи, на вивчення позитивної та негативно» практики діяльносп юристів. Звнчанно. для цього потрібен спеціалізований збірник типових практичних ситуацій, якого, на жаль. на сьогодні немає.

Отже. юридична деонтологія — це наука про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, формування власних норм для кожної ситуації зокрема.

Доцільно зосередити увагу на зв'язку юридичної деонтології з іншими науками. Перш за все, вона пов'язана з усіма галузями права. Найчастіше — з теорією держави та права і професійною етикою юриста. Крім того, принципи юридичної деонтології базуються на культурології права, філософії, психології тошо. В цілому юридична деонтологія — це правнича дисципліна, і вивчення її обов'язкове у процесі навчання майбутніх юристів.

Велике значення для розвитку юридичної деонтології має соціологія. Відомо, шо юрист постійно перебуває під впливом професійної спеціалізації, яка відбивається на формуванні власних норм поведінки. Адже щоб вчинити як належить, юрист повинен мати певний досвід юридичної практики, пройти етап становлення у професійній діяльності через спроби і незначні помилки, після чого його дії будуть досконалішими, а внутрішній імператив службового обов'язку матиме вищу якість.

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах. Ці принципи (зокрема гуманність, справедливість, милосердя тошо) співпадають в основному з принципами професійної етики юриста. Але є і свої власні принципи.

Так, основним принципом юридичної деонтології є нормативність. Це означає, шо кожен професійний крок юриста підпорядкований певним нормам. Апе це не обов'язково мають бути правові норми, які б регулювали всю життєдіяльність особи. Та це й не потрібно. Мова йде про загальноприйняті моральні норми, і особливо власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що теоретичні положення юридичної деонтології стосуються кожної особи зокрема. Юрист самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності пра-

18

воохоронної діяльності щодо громадян і суспільства в иному. Також самостійно виробляє у себе почуття внутрішнього імперативу службового обов язку за велінням серия та покликанням сумління

:_ио стосується принципу індивідуальності, то слід наголосити, шо деонтологічна норма для кожного юриста — ие його особиста норма. Її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і буде. то тоді, хоча б частково, але настануть змї.ни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який потрапить в аналогічну ситуацію деонтологічна норма буде вже іншою.

Із принципом неповторності юрист зустрічається часто. Практика підтверджує, що в житті різні люди навіть у подібних ситуаціях чинять по-різному. На перший пог.іяд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть подібних двох крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обов'язку.

Унікальним принципом юридичної деонтології є нестандартність. Суть цього принципу полягає в тому, що деонтологічні норми розраховані не на взірцеві, ідеальні ситуації, а на несподівані, неподібні, нестандартні. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично не можливо застосувати шаблонний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.

Моментальність характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатності швидко і безпомилково приймати обгрунтоване правильне рішення. Таке мистецтво вирішення юридичних справ формують деонтологічні норми.

Дуже близьким за змістом до принципу моменталь-ності є принцип непередбаченості. Адже у багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації. до яких юрист не готовий Тому деонтологічні норми розраховані на такі явища і скеровують юриста на відповідні правомірні дії.

Головне у професійній діяльності юриста — вчасно прийняти оптимальне рішення. Цьому сприяє такий принцип юридичної деонтології, як своєчасність. «Сире» рішення або невелике запізнення істотно впливають на кінцевий результат або на ефективність роботи. Своєчасність забезпечується добре розвиненою інтуїцією,

19

внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком.

Юридична деонтологія характеризується ше й таким принципом, як практичність. Саме на практиці, а не під час теоретичних занять, формує кожен юрист норми своєї поведінки. Теорія норм поведінки юриста може передбачати його дії, але не деталізувати їх. У конкретних випадках дії особи значно деталізуються, що фактично не має аналогів.

Зрозуміло, що важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності Мова йде про конкретне рішення юриста, про конкретний внутрішній імператив службового обов'язку. Загальні рішення не характеризують особу юриста як професіонала, хоча вони можуть мати конфіденційний, тимчасовий характер. У підсумку юрист повинен прийняти рішення щодо себе чи своїх дій.

Безсумнівно, вищенаведені принципи юридичної деонтології об'єднує такий принцип, як законність. Справа в тому, що формування юристом своїх власних норм поведінки мас відбуватись під кутом зору дотримання вимог чинного законодавства. Незважаючи на такі особливості, як моментальність, непередбачуваність. нестандартність, самостійність, юрист повинен діяти згідно із законом.

Звичайно, кожен принцип діє не окремо, а в певній сукупності, іноді підсилюючи один одного. В деяких правових явищах «спрацьовують» практично всі принципи юридичної деонтології. У цьому полягає і єдність принципів як необхідна умова дії деонтологічних норм.

Запропонований перелік принципів юридичної деонтології не є вичерпним. Без сумніву, існують також інші принципи. У процесі розвитку українського суспільства та юридичної науки з'являться нові принципи, зокрема ті, які відображають менталітет нашого народу, ідеї державності тощо.

Важливо визначити своєрідні джерела формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста або так звані джерела деонтологічних норм

Зрозуміло шо гакі норми випливають із існуючої те ори професійної етики професійно-етичних кодексів, шо є результатом використання духовних, моральних та правових норм. Багато цінного для формування деонтологічних норм можна взяти з принципів та функцій мо-

20

рально-психологічної служби, яка нині набуває поширення в юридичних установах.

Але оскільки деонтологічні норми є нормами, які юрист одноособове виробляє для себе на основі індивідуальної моралі, то потрібно здійснити такий акт, який би спонукав юриста до цього. Думається, шо таким актом є урочисте складання присяги, шо має давню добру традицію. Зауважимо, що слова «присяга», «клятва», «обіцянка» у багатьох випадках суперечать духовному праву. Тому видається більш доцільним вживати відоме з давнини українське слово «обітниця». Розгляньмо зміст і роль обітниці для юридичної деонтології.

Практично всі спеціалісти у галузі права та представники деяких інших професій (наприклад, лікарі), наймаючись на роботу, складають відповідну обітницю Під обітницею розуміють офіційну й урочисту обіцянку щодо належного виконання службового обов'язку.

Для юристів обітниця потрібна для вироблення свідомої відповідальності перед народом і державою у боротьбі за зміцнення правопорядку. Це своєрідна добровільна згода чесно служити народові, це також перевірка на вірність обраній професії. Крім того, обітниця надихає на формування внутрішнього особистого (індивідуального) правового і морального почуттів. Ці почуття мають зовнішній вияв у вигляді самодисципліни та самоконтролю.

Моральний самоконтроль, який полягає у здатності самостійно регулювати та спрямовувати свою поведінку залежить від вимогливості юриста до себе, самокритичності, а також рівня свідомості, духовного розвитку та моральної культури особистості. Тому складання обітниці проводиться не у перший день праці, а після певної адаптації, осмислення свого призначення, здачі заліків.

Чинне законодавство не передбачає санкції за порушення обітниці працівником міліції. Це пояснюється тим, що обітниця є основним індивідуально-моральним «законом», основною моральною нормою для особи, яка склала цю обітницю. Тобто обітниця є джерелом де-онтологічних норм юриста. Адже усвідомивши свою внутрішню відповідальність перед суспільством, правоохоронець виробляє власні моральні норми на основі обітниці. Ці в-ироблені норми є його особистим здобутком, і він несе персональну відповідальність за привсе-

21

людно лану обіцянку Це його авторитет серед народу та колег по службі.

Але обітниця сприяє формуванню і власних соціальних норм, які регулюють поведінку юриста, хоча правові норми й мають наказовий характер. Справа в тому, що особа, яка склала обітницю, формує власну правосвідомість, власнии стиль у юридичній діяльності, які мають систематично звірятися з суттю обітниці.

Головне значення обітниці — це вираз громадського обов'язку юриста.

Обов'язки, які закріплені у обітниці, — моральні вимоги до професії, що отримали правове закріплення. Однак це не формалізовані правові норми, які лише описують потрібний варіант поведінки, а норми аксіо-логічного типу, які фіксують суспільне корисну мету та цінності і залишають юристові можливість вибору засобів і форм їх досягнення. Норми, які передбачають обов'язки юриста у обітниці, поєднують у собі якості юридичного веління з якостями морально-ідеологічного імперативу: це такі правові норми, які визначають належну поведінку юриста у сфері його професійної діяльності не тільки з погляду права, але і моралі.

Обумовлений обітницею варіант належної і бажаної поведінки юриста здебільшого абстрактний. Тут немає того ступеня конкретизації правових вимог, який дав би можливість застосувати санкції.

Виконання юристом обов'язків, покладених на нього присягою, опирається на моральні установки, які склалися у нього і підтримуються силою громадської думки. Внесення ж тих узагальнених вимог належної і бажаної поведінки юриста в текст обітниці є показником того, що саме ці обов'язки мають для держави особливу значимість. Вони є основою для законодавчого формування обов'язків юриста.

Сумлінне виконання юристом обов'язків, які випливають із обітниці, виявляється у діях, спрямованих на охорону правопорядку. Обов'язки, які передбачені у обітниці, є невід'ємним структурним елементом юридичної деонтології.

Отже. факт прийняття обітниці юристом визначає майбутній професійний шлях, формує свідому правову поведінку, стає передумовою правоохоронної діяльності. Така самостійність має постійно супроводжуватися духом права і моралі. Тобто у випадку зміни політичної влади не на користь народу, дух права і дух української

22

національної моралі має підтримувати у юриста здоровий глузд і допомагати йому виконувати дані обіцянки.

Відступ від обітниці юристом -г це зрада народу. Особа, яка це вчинила, мусить визнати цей факт, добровільно залишити службу і бути готовою нести не тілоки моральну, а також юридичну відповідальність за

СВО! ВЧИНКИ.

Тобто працювати за обітницею — це означає працювати за велінням серця, чого вимагають принципи юридичної деонтології.