Правовая деонтология

Біленчук П. Д., Сливка С. С Правова деонтологія / За ред. акад. П. Д. Біленчка. - Київ: АТІКА, 1999. - 320 с.
§ 1. Обов'язки судді, адвоката, прокурора, працівника міліції
В існуючих джерелах довідково-енциклопедичного характеру подані різні визначення обов'язку. Загалом під обов'язком слід розуміти певну систему принципів, конкретний перелік дій, доручень, які покладені на когось, за невиконання яких передбачена певна відповідальність. Виконує обов'язок юрист здебільшого під впливом різних сил. Зокрема, це може бути держава, закон, тру-

200

довий колектив, громадськість, а також сам юрист, його внутрішні переконання й спонукання.

Нл основі цього можна виділити такі види обов язків. цю певною мірою стосуються юридичної діяльності: національний, суспільний, державний, юридичний, громадський, моральний, духовний, трудовий, професійний. службовий, функціональний, особистий (персональний) та ін. У спеціальній літературі виділяють ще й морально-професійний, формально-службовий та деякі ініііі види обов'язків. Між цими обов'язками є багато спільного і відмінного. Однак доцільніше буде зупинитись на істотних відмінностях. Для цього спочатку дамо визначення зазначених видів обов'язків юриста.

Так, під національним обов'язком юриста ми розуміємо систему узаконених принципів буття української нації, його менталітету, які повинен захищати правник у процесі правоохоронної діяльності.

У свою чергу суспільний обов'язок — це система суспільних принципів, які характеризують готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності громадян.

Державний обов'язок юриста — це система принципів влади, відображених у вимогах до юристів як представників державного органу виконавчої та судової влади для застосування і реалізації законів та інших законодавчих актів з питань юридичної діяльності згідно Закону України «Про державну службу».

Юридичний обов'язок ми розуміємо як систему правових принципів, які використовує юрист при розгляді сутності правового явища, щоб встановити істину і покарати винну особу.

Вважаємо, що громадський обов'язок — це певні необхідні дії, покладені на нього відповідними громадськими (добровільними) організаціями. На наш погляд, моральний обов'язок юриста — це система моральних принципів, відображення у вимогах до впровадження у практику юридичних норм через призму особистих якостей правника його моральної свідомості на основі обов'язкового внутрішнього спонукання.

Духовним обов'язком юриста можна вважати необхідність набуття ним певного мінімуму всебічних знань для розвитку його загального світогляду, ерудиції та становлення особистості.

Трудовий обов'язок юриста — це усвідомлення ним

201

необхідності здійснення розумових зусиль у систематичній і наполегливій праці на благо народу.

Звідси випливає, то професійний обов язок юриста — ие система професійно-юридичних принципів яка характеризується готовністю працювати у правоохоронних органах, сумлінним ставленням до виконанням завдань, які висунуто перед юридичними службами <об єк-тивний аспект) і глибоким усвідомленням необхідності його професійних дій для захисту законних прав та свобод громадян (суб єктивний аспект).

Аналогічно службовий обов'язок юриста — це система необхідних, самостійних правових дій у різних правових явищах, пов'язаних із моральною свідомістю, чуйністю великою внутрішньою потребою служіння своєму народові.

Слід сказати, що функціональний обов'язок юриста — його повинність у виконанні постійного конкретного завдання (функції), яке визначається з моменту призначення на посаду.

На основі вищенаведених визначень можна стверджувати, що особистий (персональний) обов'язок юриста — це система його власних професійних принципів, на основі яких він висуває вимоги до самого себе в ім'я панування справедливості і законності.

Звичайно, існують також інші види обов'язків юриста, але й вони випливають із його соціального призначення у суспільстві.

Для певного аналізу наведених визначень доцільно зробити умовне групування згаданих обов'язків. Виділяють три основні групи обов'язків юриста: соціально-державного характеру (національний, суспільний, державний, громадський, трудовий); професійно-юридичного характеру (професійний, юридичний, службовий, функціональний); духовно-морального характеру (духовний, моральний, особистий).

Шо стосується певної групи, то слід зазначити, шо ці обов'язки або вимагаються вш юриста, або зобов'язують його, або гарантуються чи забезпечуються Наприклад, виконання національного і суспільного обов'язків вимагають від юриста захисту нації і суспільства, збереження набутих культурних цінностей народу, національного духу права тощо. Мова йде про захист у правовому аспекті, оскільки часто цього вимагає ситуація. Проте національний обов язок може зазнавати переслідування з боку держави, наприклад, коли панує імперський режим. В

202

умовах такого режиму сильно розвинутий державний обов язок.

Тобто юриста зобов'язують до державного, а також в багатьом випадках до громадського обов'язку. Щоправда можливі випадки, коли держава зобов язує діяти всупереч інтересам народу (як це було у 1988—1990 рр. в За-иній Україні у період пробудження демократії, — тоді антидержавні дії юристів розцінювали як антисуспільні). Часто на дії юриста впливає імператив громадського обов'язку. Різні добровільні об'єднання, асоціації зобов'язують вживати певних заходів, наприклад, щодо забезпечення охорони громадського порядку.

Трудовий обов'язок можна вщнести і до другої групи обов язків, але більше він підходить до першої. Мова йде про те, шо в цивілізованих державах трудовий обов'язок юриста повинен гарантуватись та забезпечуватись державою (як і право на працю).

Тобто трудовий обов язок може існувати, а може й ні, пе головне — шоб юрист мав право на такий обов'язок.

Друга група обов язків юриста відповідає специфіці чого трудової діяльності. Так, професійний обов язок — це той, до якого зобов'язує юриста професія, фах. Часто професійний обов'язок юриста збігається з юридичним, особливо в тих випадках, коли працівник не перебуває на службі або ше не працевлаштований. Проте для виконання професійного обов'язку юристу обов'язково застосовувати правові норми (це може бути профілактична бесща з правопорушником, різні консультації чи рекомендації тощо), а для юридичного обов'язку характерні конкретні санкції

Службовий обов язок є гим до якого зобов язу<-служба. Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний, не юридичний, а. перш за осе, службовий обов'язок. Різновидом службового обов'язку є функціональний обов'язок. Останній полягає в тому, що він виникає під час виконання якоїсь конкретної функції, ролі. Ці функціії досить звужені, конкретні, тому на юридичній службі їх є доволі багато. Переважно функціональні обов'язки визначають для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускають, іііоб юрист виконував не властиві йому функції. У про-гчлежному випадку можливе притягнення до певної відповідальності.

На основі третьої групи обов'язків у юриста завершується формування емоційного сприйняття службового

обов'язку', виробляється персоніфікація, що притаманна лише конкретній особі Зокрема, мова те про внутрішній імператив службового обов'язку.

Отже.

проблема службового обов'язку посідає чільне місце у вченні про юридичну деонтологію, тому що професійна діяльність юриста найбільше контролюється сумлінням, сформованим для себе обов'язком, який має назву внутрішнього імперативу службового обов'язку. Зауважимо, що право не може досягти такого високого рівня, як внутрішній імператив службового обов'язку. У цьому полягає сенс вивчення такої дисципліни, як юридична деонтологія.

Службовий обов'язок судді визначено у Законі України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. з наступними змінами та доповненнями. Слід зазначити, що важливість цієї теми пояснюється виділенням судової влади в окремий державний інститут.

Основні вимоги службового обов'язку судді викладені у ст. 6 Закону, що виражає зовнішній імператив. Мова йде про те, що суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків. Тобто однієї справедливості недостатньо, має забезпечуватись ще й своєчасність. Затягування розгляду судових справ свідчить про невиконання службового обов'язку суддею.

Крім того, суддя повинен займатись лише правосуддям. Він не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, руху, входити до складу органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого та релігійного самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку, займатись підприємницькою діяльністю (ст, 5) Іншими словами, діяльність судді має здійснюватись тільки в органах судової влади для запобігання зловживань та необ'єктив-ності у вирішенні справ. Звичайно, на ці негативні чинники можуть впливати і політичні настрої, особливо ідейні зобов'язання. Це означає, що суддя повинен мати належну політичну культуру, яка не позначалася б на його службовій діяльності Проте викладацька, наукова та інша творча діяльність у вільний віл роботи час не впливає не^^ивнс на виконання службових обов язків. Здається навпаки с-;щя мусить поєднувати науку і творчість із судовою практикою, але лише тоді, якщо це не

70.»

порушує службову дисципліну та розпорядок роботи су-

_л.

Закон зобов'язує суддю не розголошувати відомості, іі.о становлять державну, військову, службову, комерцій-н га банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості про які він дізнався під час розгляду справи в судовому засіданні і про нерозголошення яких було прийнято рішення закритого судового засідання. Проте це не означає. що всі отримані суддею відомості є таємними. Не йдеться про ті, які містять елементи злочину. У службовому порядку приймається відповідне рішення. Але вся діяльність судді не повинна ставати об'єктом для розмов широкого кола осіб, не причетних до справи.

Одним із службових обов'язків судді є недопустимість вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Тобто обов'язком судді є повсякчас контролювати свою поведінку.

Службові обов'язки судді мають кілька видів. Наприклад, існують службові обов'язки районних (міських), міжрайонних (окружних) суддів, службові обов'язки судді Конституційного Суду України, службові обов'язки судді Вищого арбітражного суду України, службові обов'язки військових суддів та ін. Ці обов'язки мають багато спільного, але є певні додаткові вимоги, які пов'язані із специфікою юридичних справ. Тому, можливо, слід у деяких випадках говорити про службово-повноважні обов'язки суддів.

Зрозуміло, що службові обов'язки суддів побудовані на певних принципах, засадах. Серед таких принципів — законність, незалежність від інших гілок влади, непід-звітність іншим гілкам влади, вирішальність, належний практичний досвід, віковий ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторканність, строковість служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці та інші принципи істотно впливають на службовий обов'язок судді, вони змушують його дотримуватись певних меж у поведінці та діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен «погоджувати» з вказаними принципами.

Також службовий обов'язок судді виконує необхідні санкції V судовій діяльності. Це, перш за все, виховання поваги до суду і до себе особисто; утвердження презумпції невинуватості, забезпечення збереження службової

205

таємниці, сприяння судовому врятуванню тощо. У цих та інших функціях криються глибина судової влади, суть судової практики, піднесення авторитету особи, яка здійснює правосуддя.

Тому юрист, якого вперше обирають суддею, в урочистій обстановці дає обітницю, яка зазначена у ст. 10 Закону «Про статус суддів»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

Цікавим є те, що присягатись належно виконувати службові обов'язки українського судді почали ще у період Гетьманщини (XVII—XVIII ст.). Тоді, як вказано у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», обрані судді повинні були складати в церкві присягу про те, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки. Пізніше текст присяги для військових суддів було затверджено на засіданні Ради Державних секретарів 28 січня 1919 року. Її повинні були складати не тільки військові судді, а й службовці суду.

Ось яким був зміст присяги: «Присягаю урочисто Всемогучому Богу і прирікаю на мою честь бути вірним Українській Народній Республіці і повинуватися її законам і розпорядженням. Присягаю сповнити припоручені обов'язки після мойого найліпшого знання і совісті на кождім мені як військовому судді призначенім службовім місці — під час війни і миру, при тім мати все на увазі найвище добро моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, науки і поручения моїх зверхників і залишати всякого роду надужиття моєї власти, так, Боже, мені допоможи. Амінь»'.

Як бачимо, що для виконання службових обов'язків судді ретельно добиралися кадри, які б свідомо могли дати відповідну обітницю. На сьогодні згідно зі ст. 8 Закону «Про статус суддів» кандидатів у судді добирають за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Тільки кваліфікаційна комісія може рекомендувати особу, шо подала відповідну заяву на посаду судді. Тобто юридичні знання ставляться на перший план. Звичайно, до кваліфікаційного іспиту допускають свідомих юристів, тобто віком від 25 років, з вищою юридичною освітою, дворічним юридичним стажем.

"Вісник Державного Секретаріату військових справ». — Ч. І. — Тернопіль, 1918. — 14 грудня. — С. 3—5.

206

Ло речі. юридичним знанням завжди приділяли увагу на Україні Хоча готувати юристів в українських університетах почали у Львові — з 1661 року, а у Києві — з 1^34 року, їх все ж не вистачало. Тому велике значення відігравали загальна освіта, братські школи. Київська ко-.іегія (з 1701 р. — академія), канцелярії гетьманських центральних і місцевих органів управління, спеціальний качцелярський курінь напіввійськового типу тощо. Здібні громадяни набували спеціальної освіти і практики в козацькому війську чи польських державних установах. Тобто судові функції спочатку виконував управлінський апарат гетьманської держави, де спеціальну освіту і необхідні навики набували на практиці. Це саме стосується періоду від часів Київської Русі до XVII ст., коли судові функції виконували князі, представники адміністрації, церковні органи, феодал (вотчинний суд)

Оскільки спеціальність судді серед юридичних професій найдавніша, то й вимоги до неї значно зросли, стали суворішими. Це символізує образ Феміди — богині правосуддя. Зав'язані очі означають несприйняття зовнішніх чинників, а символічні терези — завершальний процес правосуддя. Іншими словами, це — символ власного переконання судді, незалежності його від суспільних процесів, а служіння тільки законові, встановлення істини на основі внутрішнього імперативу службового обов'язку.

У Законі України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. визначені службові обов'язки адвоката. Зокрема, він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Мова йде про те, що адвокат зобов'язаний допомагати кожному громадянинові, який звертається за допомогою. До цього його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку Але коли вже адвокат взявся за захист особи, то не повинен чинити їй зло, шукати «факти», щоб зробити її винною чи такою, що програла судовий процес.

Також закон передбачає, що адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких супере-

2С7

чать інтересам тієї особи, що звернулася з проханням про ведення справи. Тобто можна відмовитись надавати юридичну допомогу громадянинові, який пов'язаний з тією особою, яка є чи була раніше клієнтом адвоката Це пояснюється як етичними мотивами справи, так і правовими. Адже не можна спочатку захищати громадянина, а потім проти нього вести справу, оскільки адвокатові вже відомо багато деталей діяльності цієї особи.

Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах як слідчий, особа, що проводила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий. Одним словом, не повинно бути жодних службових контактів у службових справах з іншою стороною.

У законі передбачений випадок, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках. Такі випадки не тільки повинні бути виключені в адвокатській діяльності, а й взагалі у юридичній практиці.

Підсумовуючи вищевикладене, слід наголосити, що загалом службовим обов'язком адвоката є сприяння захисту прав і свобод громадян, а також представлення законних інтересів громадян Української держави, іноземних громадян, осіб,'які не мають громадянства та юридичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу.

Службові обов'язки адвоката мають різні види. Зокрема, ст. 5 Закону передбачає, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомоги, передбачені чинним законодавством. Ці види службових обов'язків є вузькою спеціалізацією адвокатів.

т

Адвокат виконує свій службовий обов'язок на основі ві.іповідніі принципів. Серед них: верховенство закону іправа). незалежність, демократизм, гуманізм, конфіден-ціиність (ст. 4 Закону), а також законність, етичність. справедливість.

свою чергу функції службового обов'язку адвоката зв'-іяться в основному до захисту та представництва запитів громадян через надання юридичних послуг.

Службові обов'язки адвоката тісно пов'язані з його професійними правами, про які йдеться у ст. 6 Закону. Так, при здійсненні професійної діяльності адвокат має право: представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні порушення. Це означає мати право: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг. Адвокат може виконувати й інші дії, передбачені чинним законодавством.

Важливо зауважити, що, виконуючи службові обо'яз-ки, адвокат повинен дотримуватись професійної таємниці, що зазначено у ст. 9 Закону. Адвокатською таємницею є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталася до нього, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних при здійсненні своїх службових обов'язків.

Особливо важливими є відомості, які адвокат отримав під час попереднього слідства. Ці дані можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Недопустимим є використання адвокатом таємниці у

209

своїх інтересах або в інтересах гретіх осіб Розголошення адвокатом таємниці карається законом

Для належного виконання службового обов'язку кожний адвокат України у визначений час приймає обітни-ию такого змісту: <-Я. ____. беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики: з високою громадською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей. суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту знання адвоката, бути вірним Присязі».

Важливим є те, що закон про адвокатуру гарантує умови виконання адвокатом своїх службових обов'язків. Так, забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. Із цих питань їх не можна допитувати як свідків. Також документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі, тобто правова позиція адвоката оберігається законом.

Стаття 10 Закону гарантує непритягнення адвоката до кримінальної відповідальності крім, як Генеральним прокурором України та його заступниками, не враховуючи міст Києва, Севастополя і Республіки Крим.

Щоб належно виконувати службові обов'язки, посади адвоката та його помічника мають відповідні цензи. Це повинен бути громадянин України з вищою юридичною освітою, раніше не судимий, з практичним стажем не менше двох років. Крім того, особа, яка претендує на посаду адвоката, повинна скласти кваліфікаційні іспити, отримати свшоцтво на право заняття адвокатською діяльністю та скласти присягу.

Отже, враховуючи те, що адвокат належить до добровільного професійного громадського об'єднання, його службові обов'язки повинні виходити із власного сумління та моральних принципів Це і є характерним для внутрішнього імперативу службового обов язку адвоката.

210

Для працівників прокуратури службові обов'язки зак-рігі-'ені у Законі України «Про прокуратуру^.

Основним службовим обов язком -для працівника прокуратури є прокурорський нагляд. Він здійснюється за додержанням законів усіма органами, підприємствами. установами, організаціями, посадовими особами та громадянами; за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;

підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді у судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах; за виконанням законів у місцях утримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначає суд; за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України (ст.

5 Закону).

В цілому обов'язки у прокурорському нагляді здійснюються у вигляді загального нагляду; нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, за участю прокурора в розгляді справ у судах; нагляду за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру.

Закон визначає широке коло службових обов'язків для працівників прокуратури. Вони стосуються практично всіх аспектів юридичної діяльності та юриспруденції. Тобто піл прокурорський нагляд підпадає все, що становить зміст окремих самостійних видів діяльності юриста — слідчу роботу, судову роботу, роботу з виконання вироків у кримінальних справах.

Для того, щоб працівники прокуратури суворо дотримувались службових обов'язків, вони дають обітницю, затверджену Верховною Радою України.

Службові обов'язки працівників прокуратури тісно пов'язані із правами, які викладені в ст. 20 Закону. Так, здійснюючи загальний нагляд, прокурор має право: безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення державних органів, орга-

211

нів місцевого та регіонального самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності. до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено: мати доступ до документів і матеріалів. необідни. для проведення перевірки. в тому числі за письмовою вимогою, і таких, шо містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів. видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

Також працівник прокуратури має право вимагати на перевірку рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; вимагати від керівників та їх колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усні або письмові пояснення щодо порушень закону.

Коли прокурор виявить порушення закону, то в межах своєї компетенції він має право здійснювати такі заходи: опротестовувати акти вищих державних органів, міністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад народних депутатів, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб; вносити подання або протест на рішення місцевих рад народних депутатів залежно від характеру порушень; порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; давати приписи про усунення очевидних порушень закону; вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; звертатись до суду або арбітражного суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави а також підприємств та інших юридичних осіб.

Іакі широкі повноваження прокуратури вимагають

212

дотримання суворих принципів службового обов'язку її п}-,„цівниками. Зокрема, основними принципами обов'язку є компетентність, обов'язковість; неупередженість, етичність та ретельність. Зміст цих та можливих інших принципів підкреслює відповідальність працівника прокуратури за стан законності в державі.

функції службового обов'язку працівника прокуратури полягають в основному у принесенні протесту на незаконні дії посадової особи, у поновленні порушеного права; у внесенні припису органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомірні усунути порушення; у внесенні подання з вимогами усунень порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють; у винесенні мотивованої постанови про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення кримінальної справи щодо цих осіб; у дачі санкції на затримання і випровадження у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України; у дачі санкції на арешт особи (підозрюваного або обвинуваченого) за наявності передбачених законом підстав, поданні цивільного позову про відшкодування заподіяних злочином збитків тощо.

У ст. 46 Закону викладені вимоги до осіб, яких призначають на посади прокурорів і слідчих. Так, прокурорами і слідчими можуть призначати громадян України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. На посади районних і міських прокурорів приймають осіб віком до 25 років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Претенденти на вищі посади повинні бути не молодшими за ЗО років із від-•ювідним стажем не менше ніж 7 років. На будь-яку посаду в органах прокуратури не приймають осіб, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Один раз у 5 років працівники прокуратури проходять атестацію,

Отже, службовий обов'язок працівника прокуратури полягає у тому, щоб не переоцінити роль свого високо-ґо становища в суспільстві, не допустити «захмеління» ьладою, а вірно служити народу України та Закону.

Службові обов'язки працівника міліції викладені у

213

Законі України «Про міліцію» від 20.12.1990 р., до якого вносились певні зміни.

Закон передбачає цілу низку обов'язків працівників мілії (ст. 10). Основними серед них є: забезпечення безпеки громадян і громадського порядку; виявлення, запобігання. припинення і розкриття злочинів, вживання для цього оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; приймання і реєстрація заяв і повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття щодо них рішень; пшготовка матеріалів до суду за протокольною формою, проведення дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством: припинення адміністративних правопорушень і провадження справ по них, виявлення причин і умов що сприяють вчиненню правопорушень, вживання в межах своєї компетенції заходів для їх усунення, участь у правовому вихованні населення; проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення злочинів здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких його встановлено, а також контролювання засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;

застосування в межах своєї компетенції кримінальних покарань га накладення адміністративних стягнень, розшукування осіб, які переховуються вщ органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством та ін.

Слід сказати працівники митії зобов'язані проводити різні криміналістичні дослідження виконувати ш шення прокурора, слідчого і судді, забезпечувати безпеку дорожнього руху; видавати дозволи на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї: контролювати дотримання громадянами правил паспортної системи;

охороняти, контролювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб: забезпечувати виконання загальнообов'язкових рішень місцевих органіві самоврядування тощо.

Таким чином працівники міліції виконують адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову. кримі-нально-проиесуальну. виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Тобто службовий обов'язок працівника міліції має такі види: службовий обов'язок працівника кримінальної міліції, службовий обов'язок працівника міліції громадської безпеки, службовий

214

обов'язок працівника транспортної міліції, службовий обов'язок працівника державної автомобільної інспекції, с !жбоьии обов'язок працівника міліції охорони, С.ТУЖ-бовіїи обов'язок працівника спеціальної міліції. У цих вита службових обов'язків є багато спільного, але є й істотні відмінності. Це залежить від специфіки завдань, які стоять перед тим чи іншим підрозділом.

Як і кожний працівник правоохоронних органів, працівники міліції дають відповідну обітницю, затверджену постановою Кабінету Міністрів від 28 грудня 1992 р. № 3^2. Проте текст обітниці потребує серйозного вдосконалення

Поряд із службовими обов'язками працівники міліції мають порівняно широкі права (ст. 11). Зокрема, працівник міліції має право вимагати від громадян і службових осіб припинити правопорушення, перевіряти у них документи, викликати їх у службове приміщення, затримувати і тримати громадян у спеціально відведених для цього приміщеннях, складати протоколи про адміністративні правопорушення, безперешкодно у будь-який час доби входити у визначені законом приміщення та багато іншого Проте працівник міліції зобов'язаний законно та культурно використовувати надані йому права, виробляти свій власний деочтологічний службовий обов'язок.

Службові обов'язки працівника міліції побудовані на таких основних принципах: законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням (ст. З Закону). Але кожний принцип повинен бути пройнятий культурою професійних дій, етикою нена-сильства, міліцейським милосердям та ін. У цьому саме і полягає суть міліцейського обов'язку на нинішньому етапі становлення національних правоохоронних органів.

Функції службових обов'язків випливають із основних завдань міліції (ст. 2 Закону). Так, службові обов'язки працівника міліції повинні бути спрямовані на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення; охорону і забезпечення фомадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань, виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам: сприяння У межах своєї компетенції державним органам- підприєм-

215

ствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них'законом обов'язків тощо. Однак основною функцією службового обов'язку працівника міліції є служіння інтересам свого народу. Це — найвищий обов'язок.

Виконувати службові обов'язки працівника міліції у нашій державі може далеко не кожний. Але навіть ті вимоги. які закріплені у статтях 16—18 Закону, не є достатніми. Перш за все, потрібно піднести престиж служби в органах внутрішніх справ. Дія цього оплата праці працівника міліції (ст. 19). правовий і соціальний захист (статті 20—24) повинні бути значно вищими, на рівні захисту поліцейських розвинутих держав. Тоді можна виробити механізм добору кадрів (справді конкурсного) для служби в органах міліції. Звичайно, ефективність виконання службового обов'язку значно підвищиться.

Отже, службовий обов'язок працівника міліції повинен бути розрахований на перспективу державотворчого процесу в Україні. Зміст службового обов'язку має полягати в тому, щоб працівники міліції брали активну участь у моральному оздоровленні нашого суспільства. Цього можна досягти через налагодження добору кадрів, культури застосування правових норм, за умови значного підвищення уваги держави до міліції.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Біленчук П. Д., Сливка С. С Правова деонтологія / За ред. акад. П. Д. Біленчка. - Київ: АТІКА, 1999. - 320 с. - Правовая деонтология
  2. § 1. Обов´язки судді, адвоката, прокурора, працівника міліції - Правовая деонтология
  3. §7. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ, НОРМ І СТАНДАРТІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ - Административное право
  4. § 3. Принципи, закріплені Конституцією України - Гражданский процесс
  5. Адвокатура Польщі - Адвокатское право
  6. ДОДАТКИ - Адвокатское право
  7. 5.3. Адміністративна відповідальність - Административное право
  8. 11.2. Контроль та його види - Административное право
  9. §1. Деякі субкультури психологічного напряму - Правовая деонтология
  10. Глава 3. Комплектування правоохоронних органів і правовий статус їх працівників - Правоохранительные органы
  11. § 8. Погашення та зняття судимості - Уголовное право
  12. §4. ОБОВ´ЯЗКИ ДОБОВОГО НАРЯДУ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ - Административное право
  13. § 1. Поняття та значення процесуального представництва - Гражданский процесс
  14. § 5. Розгляд цивільних справ в судах іноземних держав - Гражданский процесс
  15. § 2. Класифікація нормативно-правових актів про діяльність суду, правоохоронних та правозахисних органів - Правоохранительные органы
  16. § 2. Моральність і ефективність діяльності суду та правоохоронних органів - Правоохранительные органы
  17. § 2. Районний (міський) суд - Правоохранительные органы
  18. Організація судових та правоохоронних органів [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/І. Є. Марочкін, В. В. Афанасьев, В. С. Бабкова та ін.]; За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової, О. М. Толочка. — Харків: Право, 2000. - 272 с. - Правоохранительные органы
  19. § 5. Юридична відповідальність за порушення трудових обов´язків. Поняття дисциплінарного проступку - Трудовое право
  20. § 2. Принципи утворення адвокатури - Адвокатское право

Другие научные источники направления Правовая деонтология:

    1. О.Ф. Скакун, Н.И. Овчаренко.. Юридическая деонтология: [Учебник]. 1999