Правовая деонтология

189

На основі досягнень психологічної науки розгляньмо деякі механізми соціологізації: ідентифікація, посадово-ролева типізація, наслідування, уселення, соціальна фа-цілітація. комфортність і дотримання норм.

Суть механізму ідентифікації полягає в тому, що юрист, одержуючи інформацію від своїх колег, самоото-тожнюється з ними, переймає їх досвід юридичної практики. Часом таке ототожнення вибувається щодо групи юристів або свого морального ідеалу. Причому інформація не обов'язково повинна бути письмовою, документальною Частіше вона є апріорною, візуальною, зоровою. Тобто колеги по роботі, керівники юридичної установи стають джерелом ідентифікації, особливо для молодих юристів.

Юрист у професійній діяльності одночасно виконує кілька ролей. Його поведінка відповідно до статусу визначає юридичну роль і залежить від розуміння ним цієї ролі і можливості її виконання. Зокрема, юридична роль полягає в тому, що вона виконує певну професійну функцію, внаслідок чого від юриста очікують певних дій. Звідси випливає існування посадово-ролевої типізації. Це — процес розробки типової діяльності юриста на основі загальних вимог до нього під впливом осіб, які обіймають вищі посади Такий механізм соціалізації є моделлю для наслідування. Підлеглим через керівників передаються певні установки, зразки поведінки, різноманітні професійні прийоми. Суть посадово-ролевої типізації полягає в тому, що кожен працівник правоохоронних органів цікавиться тією інформацією, яка необхідна у його діяльності згідно з обраною ним спеціалізацією. Наприклад, є різниця між напрямами соціалізації юриста-криміналіста і юриста-цивіліста. Основну функцію у посадово-ролевій типізації виконує керівник. У процесі застосування такого механізму активно використовується інформаційна культура. 1 достатньо двох-трьох років, шоб у юриста чітко відображались наслідки соціалізації, властиві обраній спеціалізації.

Якщо посадово-ролева типізація має вихідну точку соціалізації — керівника, то наслідування — це підлеглий Здебільшого юристи наслідують своїх керівників Цей процес може бути свідомим і несвідомим. Через механізм наслідування, особливо в молодих юристів, здійснюється рання професійна соціалізація.

Такий механізм соціалізації, як уселення відбувається через певні зусилля, значний прояв волі. При цьому

190

можливі два випадки: уселення іншої особи і самоусе-.іення. Найбільш ефективним є другий випадок, оскільки юрист самостійно змушує себе бути особистістю, яка і ...лпоізідає його юридичному статусові.

Механізм соціальної фацілітації у юридичній соціалізації має безпосереднє застосування. Адже часто юристи виконують службове завдання гуртом. Наприклад, в оперативно-слідчій групі, в підготовці юридичних документів тощо. Тому повинна існувати психологічна сумісність юристів однієї групи, завдяки чому підвищується ефективність професійної діяльності, активніше проходить процес соціалізації. За відсутності психологічної сумісності настає соціальна інгібіція, що завершується гальмуванням згаданих процесів.

Двояке значення у соціалізації дорослої особи має механізм конформізму, суть якого полягає у сприйманні чужої думки попри свою. Позитивне в цьому те, що цей механізм дає можливість змінити помилкове судження юриста, а негативне — в пристосуванстві. У першому випадку соціалізація відбувається у позитивному руслі, а в другому — у негативному.

Універсальним механізмом соціалізації є дотримання норм. Тобто, незважаючи на існуючий позитивний чи негативний досвід юридичної практики, на поведінку керівників та їх професійний вплив на мікроклімат у професійних групах, на думку інших, юрист діє на основі вироблених людством норм. Тут виробляється індивідуальний стиль соціалізації, схвалений у суспільстві. Але слід застерегти від самолюбства, індивідуалізму, певної замкненості та ін. У професійній діяльності так чи інакше діють усі механізми соціалізації. Юрист повинен пам'ятати про їх існування і брати на озброєння ті механізми, які дають найбільший ефект у власній соціалізації. Вказані механізми повинні бути своєрідним фільтром потоку інформації, що принесе позитивний очікуваний результат соціалізації.

Взагалі для соціалізації важливою є нормативна інформація, тобто інформація, яка виходить із нормативної системи.

191

Соціалізація юриста базується на певних принципах. Зокрема, слід виділити такі групи принципів: інформаційні. професійно-юридичні, моральні, національні та загальні.

До інформаційних принципів соціалізації належать усі принципи інформаційної культури. Адже соціалізація повинна відбуватися на основі правдивої, об'єктивної інформації. Реальний світ повинен сприйматися дійсним, а не вдаваним чи фальшивим, що залежить, звичайно, від правильно відрегульованого інформаціно-го режиму.

У ряду професійно-юридичних принципів особливе місце посідають такі: постійність (стабільність), науковість, правотворчість, повага до права, вірність службовому обов'язкові та ін.

Суть принципу постійності полягає в тому, що результати соціалізації юриста залишаються назавжди, практично на все життя. Зворотного процесу, як правило, не буває. Можлива ресоціалізація, тобто відновлення попереднього рівня, але це дешо умовний процес. У цілому даний принцип відображає певний соціалізацій-ний фонд.

Науковий принцип для соціалізації юриста має велике значення, оскільки професійна діяльність невіддільна від наукових досягнень. Навіть із застарілої інформації юрист повинен увібрати наукові цінності із сучасною інтерпретацією. Крім того, напрям соціалізації повинен бути зорієнтований на отримання від науковців результату, що накреслює значну перспективу правильного застосування юридичних норм, навіть випереджаючи правотворчий процес.

Правотворчість у юридичній роботі посідає важливе місце, оскільки юрист не тільки застосовує правові норми на практиці, а й створює нові. Тобто рівень соціалізації можна виявити через перевірку здатності юриста до правотворчої діяльності. Та й взагалі, з набуттям досвіду, юрист вже може пропонувати нові правові норми, які могли б удосконалити юридичну діяльність. Зрозуміло, що на ранній стадії професійної соціалізації принцип правотворчості ще не знаходить свого відображення.

У соціалізації юриста принцип поваги до права характеризує його внутрішнє ставлення до професійної діяльності. Неможливо уявити собі юриста, який не поважав би право. Хоча таке трапляється, то пояснюєть-

192

сч- низьким рівнем соціалізації. Зміст принципу полягає р і'оіу шо юрист добровільно погоджує свою поведін-і^, з правовими нормами, виробляє звичку дотримува-і-г^ь .»акону. відчуває свій юридичний обов'язок перед с'.. "ільством. Повага до права у процесі соціалізації Ю!-,,!ста застерігає його від порушення законності, зна-іі і.ження різних прогалин у законодавстві, щоб обійти ргмоги приписів. Завдяки принципові поваги до права соціалізація особи спрямована на справедливість, рівнять права, повне задоволення потреб громадян, на-ллння їм свободи, а також вироблення чуйності, делікатності та скромності у правоохоронній роботі.

Якість соціалізації юриста визначає такий принцип, як вірність службовому обов'язкові. Виконання обов'язків юриста посилається на індивідуальні моральні установки, які склалися у нього і підтримуються силою громадської думки. Сумлінне виконання юристом обов'язків виявляється у позитивних діях, які спрямовані на охорону прав та свобод громадян. Вірність службовому обов'язкові тим міцніша, чим вищий рівень соціалізації юриста, чим глибше усвідомлення складеної присяги.

Групу моральних принципів соціалізації юриста складають: моральність, ненасильство та милосердя.

Без принципу моральності соціалізація юриста немислима. Адже моральні норми охоплюють звичаї, звички, традиції, а також громадську думку, яка є вимогою суспільства до формування особистості юриста. Цей принцип має загальнолюдську цінність, яка полягає у виробленні уміння юриста регулювати суспільні відносини за велінням сумління. Навіть використання та поширення інформації працівником правоохоронних органів здійснюється, виходячи з рівня його соціалізації в аспекті моралі. Тобто в процесі соціалізації присутня моральна гігієна, юрист повинен вбирати у себе набір цінностей, які виробило людство протягом багатьох століть, його практичний досвід, який пройшов довготривалу апробацію. Фактично цей принцип є певним моральним стандартом, еталоном чи взірцем результату соціалізації особистості.

Дуже важливо, щоб соціалізація особистості юриста відбувалася на основі принципу ненасильства, оскільки він має моральну аргументацію і є моральною позицією. Протилежним ненасильству є насильство, яке має руйнівну силу, принижує і придушує свободу людини і виступає джерелом несправедливості. Слід розрізняти

7 П. Біле

•іленчук

193

фізичне і психологічне насильство У правоохоронній діяльності часто зустрічаються обидва види насильства Тому соціалізація юриста повинна проходити без орієнтації на насильство Інколи юристи думають, шо правоохоронна діяльність побудована лише на насильстві, і фактично готують себе до цього. Це помилка. Хоча дійсно, юридичне насильство як різновид психологічного насильства до деякої міри існує. Але це узаконені, санкціоновані державою дії. Це і прийоми затримання правопорушника, утримання особи під вартою чи у місцях позбавлення волі, це і обмеження в поведінці людини, способи розкриття злочину, методи профілактичної роботи тощо. Але ці види діяльності повинні проводитись на основі поваги до громадянина, без обмеження фізичних та духовних можливостей людини, з переведенням людських взаємин на основу добра, любові і правди, з відмовою юриста вщ гніву. В такому випадку говорять про ненасильство, етику ненасильства.

Соціалізація юриста повинна базуватись так, щоб володіння волею людини не мало насильницького характеру. Незважаючи на зміст отриманої інформації, юрист повинен уникати насильства навіть в думках та словах. А ненасильницькі дії повинні базуватись тільки на переконаннях. У цьому полягає нова перспектива суспільного життя, схвалена дія боротьби проти несправедливості. Тобто юридична практика повинна грунтуватись на приципах ненасильства, без приниження гідності людини.

Наближенням до ненасильства є принцип милосердя. Загалом ставлення до ненасильства повинно виходити із позицій милосердя. Переконати правопорушника можна тоді, коли є з боку юриста прояв милосердя, милосердна любов. Соціалізація на основі милосердя створює підвалини невмирущих загальнолюдських цінностей, які протистоять бездуховності, черствості й егоїзму. Тому громадяни милосердного юриста цінують за його безкорисливість і кристалічну чесність. Адже милосердя у правоохоронній діяльності — це вияв юристом у рамках закону почуття співпереживання і прагнення допомоги особі, яка скоїла правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього.

У період державотворення важливими у процесі соціалізації стали такі національні принципи' український національний патріотизм (національний дух права,», ві дображення дійсних фактів історії українського народу.

194

Зрозуміло, що для українських національних правоохоронних органів потрібні патріотично настроєні кадри, їоі процес професійної соціалізації повинен базу-в.ііися на відповідному принципі. Головне у цьому понніїипі — вірити у майбутнє нашої держави і сприяти ньому. Без українського національного патріотизму соціалізація юриста не має відповідного політичного забарвлення, а правоохоронна робота не є ефективною, оскільки втрачається національний аспект вболівання їі- долю народу Всю інформацію юрист повинен сприймати через призму українського національного патріотизму. Це має бути правилом професійної соціалізації сучасного юриста.

Сучасний період характеризується значною кількістю інформаційних потоків. Ці потоки стосуються відображення історичної дійсності щодо українського народу. В такій ситуації важливо, щоб юрист не піддавався на провокаційну інформацію. Основою національної соціалізації повинні бути дійсні факти, які мали місце у суспільному житті українського народу. Щодо чуток та пліток має бути жорстка позиція, оскільки існують сили, яким не до вподоби суверенність нашої держави. Навіть такі негативні факти історії слід сприймати стримано, враховуючи ті здобутки (і надаючи їм перевагу), які виражали волю українського народу, прагнення до незалежності.

Національний принцип соціалізації юриста включає в себе національний дух українського права. Національний дух права — це внутрішній вияв українського права в контексті історичного розвитку та формування культурних і правових надбань цивілізованих держав. Відродження політичних, моральних, культурних, національних, загальнолюдських цінностей, які були закладені ще у «Руській Правді», дасть можливість оздоровити українську націю, підняти рівень української національної правової еліти, що допоможе Україні посісти гідне місце у Раді Європи. Дух права відображає зміст законів і права в цілому на основі отримуваної юристом інформації.

Для соціалізації юриста важливу роль відіграють загальні принципи. Серед них — обов'зковість та макси-мальність. Справа в тому, шо професійна соціалізація — це обов'язкове явище для юриста. Воно відбувається незалежно від волі особи. Також соціалізація юриста відбувається не в одному напрямі, а у різних,

7* 195

оскільки цей вид професійної діяльності вимагає всебічної підготовки практично з усіх сфер життєдіяльності. При цьому важливо отримувати відомості якомога повніше, максимально. Не до кінця з'ясовані отримані знання можуть негативно вплинути на хід юридичної справи.

Об'єднує розглянуті принципи інформаційна куль-туга юриста, оскільки для здійснення соціалізації потрібна відповідна інформація. Вона є живильним матеріалом соціалізації, необхідною умовою цього процесу.

Для соціалізації особистості юриста дуже важливо дослідити її функції, які глибше визначають актуальність даної проблеми. Основними функціями соціаліза- ' ції юриста слід вважати: соціальну адаптацію; професійну адаптацію: формування професійного обов'язку;

формування правового почуття; формування юридичної відповідальності.

Суть функції соціальної адаптації полягає в тому, що результати соціалізації юриста впливають на його взаємодію із суспільним середовищем. Внаслідок соціалізації юрист засвоює встановлені норми поведінки, виробляє форми і методи впливу на вирішення проблем життєдіяльності. Ця функція переважно стосується позаслужбових взаємин, особливо в побуті, особистому житті. Вона становить цінність в нових умовах життя, в процесі перетворення середовища тощо. Функція соціальної адаптації — це допомога юристові ввійти в контакт з іншими особами, трудовими колективами, державними діячами, застереження юриста від зайвого перевантаження у зв'язку з інтенсивним потоком інформації, яку йому необхідно сприймати. Зрозуміло, соціальна адаптація складається із різних видів, серед яких є професійна (в даному випадку юридична) соціалізація.

Характер соціалізації особистості юриста залежить від того, до якої групи він належить і чи усвідомлює себе її членом. Професійна група характеризується колективною волею, мисленням, психологічним кліматом, що дозволяє їй впливати певним чином на особистість юриста. Відповідність поведінки юриста вимогам групи створює умови для успішної професійної адаптації, що є важливою функцією соціалізації. Для здійснення юридичної адаптації необхідно, щоб у юриста була висока свідомість внутрішнього імперативу обов'язку, і на ти основі — інтерес та схильність до творчої правоохо-

196

гюнної діяльності, ввічливе ставлення до людей, бажання всиновити істину чесними методами.

Отже, зміст професійної адаптації виявляється в умінні і здатності юриста вирішувати протиріччя, які виникають в житті, досягаючи рівноваги. Носіями в даному випадку є професійні групи, які ввібрали соціальні цінності. Якщо соціальні цінності починають суперечити потребам юриста, то може виникнути конфлікт

Такий конфлікт і передбачає професійне спілкування, що локалізує рівень соціалізації.

Формування професійного обов'язку, як функція соціалізації юриста, перш за все, полягає в тому, що вона сприяє виробленню системи професійних принципів, які характеризуються готовністю особи працювати у правоохоронних органах. Крім того, ця функція зобов'язує юриста сумлінно виконувати завдання, які поставлені перед юридичними службами, і глибоко усвідомлювати необхідність його професійних дій для захисту прав і свобод народу.

Функція формування правового почуття юриста забезпечує створення такої атмосфери, в якій він міг би втановити істину правового явища Це пояснюється тим, що право безсиле без відображення у свідомості юриста його ставлення до дійсності, що обумовлене ді-сю закону. Без правового почуття неможливо вести боротьбу за справедливість, тому що для юриста потрібне психологічне ставлення до правових явищ, певна настроєність щодо них. Фактично юрист діє не стільки в межах закону чи його приписів, скільки в межах сприйняття закону почуттям. Як правило, почуття суто індивідуальне, воно націлює поведінку юриста на ту частину припису закону, яку сприймають його почуття. Здебільшого це та частина припису, що викликає певну зацікавленість, задовольняє потребу тощо Та частина і виконується, а все інше може -залишитись поза увагою

197

Тому юрист ніколи не виконує закон повністю. В цьому полягає індивідуальність правових дій кожної конкретної особи, юриста в тому числі. Для невиконуваної частини приписів характерний дух права, який впливає на поведінку юриста, орієнтує його на правомірність.

Велике значення для соціалізації юриста має функція формування юридичної відповідальності. Дійсно, рівень соціалізації юриста повинен бути таким, щоб він усвідомив необхідність відповідальності за свої вчинки перед державою та суспільством. Ця функція має запобіжне значення, застерігає юриста від застосування примусової сили держави, що виявляється в санкціях кримінальних, цивільних, адміністративних і дисциплінарних норм Також функція формування юридичної відповідальності є необхідним стимулятором правомірної поведінки юриста, виробляє у нього внутрішній імператив службового обов'язку.

На основі вищезгаданих та можливих інших функцій можна відповідно скласифікувати соціалізацію юриста та визначити деякі її критерії. Зокрема, доцільно поділити соціалізацію на дві групи, які зорієнтовані на зовнішнє середовище і на особу юриста. Що стосується першої групи, то слід зазначити, що юрист повинен пристосуватися до зовнішнього середовища. Але це пристосування має бути в позитивному розумінні, тобто рівень соціалізації повинен бути таким, якого вимагає суспільство, народ. У даному випадку суспільство ставить вимогу перед юристом, висуває перспективи правоохоронної діяльності

Крім того, юрист усвщомлює, що у процесі соціалізації він росте як особистість, що результати соціалізації потрібні йому як людині, як спеціалістові в галузі права. Іншими словами, юрист відчуває потребу у розширенні свого кругозору, який йому потрібен для виконання функціональних обов'язків, у професійній діяльності. Для цього він вважає різну інформацію цінною, потрібною та корисною.

Враховуючи запропоновану класифікацію, можна визначити критерії оцінки соціалізації юриста. Вважаємо за доцільне розглянути такі критерії: соціалізація для себе; соціалізація для себе і суспільства; соціалізація для суспільства; соціалізація без конкретної мети.

Даючи оцінки соціалізації юриста за цими критеріями, слід звернути увагу на дві крайнощі: «для себе» і «для суспільства». Перша крайність породжує егоїзм,

198

замкненість, а друга — пишномовність, демагогію, окозамилювання тощо. Звичайно, перша крайність ще допустима. але друга — ні в якому разі. вона завдає шкоди Нанбиьш прийнятним є другий критерій. З позиції цього коитерію юриста оцінюють як знавця своєї справі' що володіє високою інтелектуальною культурою і •\:іє вплинути своїми діями на оточуюче середовище. Його юридичну майстерність сприймає громадськість, схвалює суспільство Тобто результати соціалізації такого юриста швидше передаються іншим особам, втілюються в життя. Останній критерій характеризує тих юристів, які в житті нічого не хочуть, пасивні щодо себе і щодо суспільства. Цінність такої соціалізації дуже мала.

Отже, на соціалізацію особистості юриста впливають щонайменше два чинники: особисті та суспільні (в тому числі ділові, професійні). Для критерію вищого рівня соціалізації, необхідний вплив обох чинників (у відповідному режимі та системі) в сукупності.

Звідси можна зробити висновок про існування певної конкуренції інформаційних впливів на соціалізацію особистості юриста, оскільки є різні джерела інформації: позитивні, негативні, випадкові. Так, позитивна інформація (із позитивного джерела) повинна нейтралізувати всі інші види інформації. Проте випадкова інформація теж може бути різною. Але мова йде про схильність юриста до тієї чи іншої інформації, зважаючи на його інтереси і запити. Стоїть питання: «Яка інформація візьме гору, яка інформація «заволодіє» юристом?». Від вирішення цього питання і залежить напрям соціалізації особи, який регулює інформаційна культура.

Варто зауважити, що на соціалізацію юриста впливає багато негативних чинників. Серед них: показуха, бюрократизм, сковування ініціативи, скупість, заздрість та ш. Так. бюрократизм, який, на жаль, ще існує в правоохоронній діяльності, дуже гальмує процес соціалізації. Точніше, цей процес проходить, так би мовити, у бюрократичному напрямі, і юрист засвоює вимушену «бюрократичну» інформацію, яка не має практичної цінності.

Також трапляються випадки, коли керівники різних рангів сковують ініціативу підлеглих, не сприяють їх творчій діяльності. Тоді у юриста притупляється інтерес до нової інформації, або вона залишається без аналізу, шо теж негативно впливає на стан соціалізації.

199

Скупість та заздрість проявляються в юридичній діяльності здебільшого в обміні інформацією між працівниками. Це негативно впливає як на стан правоохоронної роботи, так і на рівень соціалізації. У даному випадку — це наслідки допрофесійного морального виховання особи або неправильне розуміння специфіки юридичної роботи.

Вищезгадані та інші негативні чинники призводять до професійної деформації юриста. Цей стан дуже небезпечний для юриста, оскільки він межує з моральною деградацією. У професійно «деформованого» юриста або припиняється спеціальна соціалізація, або вона проходить всупереч моралі. Володіти інформацією «деформований» юрист може, проте ця інформація негативно впливає на нього і на службову діяльність.

Отже, професійна соціалізація юриста відображає складний, багатогранний процес. Він залежить від багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників, викладених вище. Але варто підкреслити, що на соціалізацію особистості юриста впливають усі види культури, умови його життєдіяльності, трудовий шлях, характер обраної спеціалізації, сімейний стан, атмосфера в сім'ї, місцевість проживання, перебування в соціальних групах та ін. На основі досвіду життя юрист виробляє власні життєві установки, індивідуальний характер соціалізації.

Здійснене дослідження стосується в основному юристів, які працюють у державних структурах. Що стосується приватних юристів, то обставини змушують їх стати на активний, інтенсивний шлях соціалізації, що цілком виправдано і бажано для юристів.