Правовая деонтология

167

жали до компетенції еліти, яка стала прототипом сучасних юристів та представників деяких інших професій.

Слово «юрист» грецького походження, в літературній укпаїнській ;чові існує слово «правник» а в розмовній мові — «правовик», «законник». Так чи інакше, ці слова характеризують особу як фахівця з правознавства, в галузі права, шо вміє логічно, стисло та конкретно мислити і якого готують у вищих школах.

Так, перший юридичний факультет в Європі був створений в університеті м. Болонья (Італія). Ця подія відбулася у XII ст. На Україні спочатку деякі відомості з права викладалися в монастирях Києва, Чернігова, Галича, Луцька, а у 1661 році було засновано Львівський університет, серед чотирьох факультетів якого був і юридичний. Це — перший університет в Україні, і треба сказати, шо на сьогодні рейтинг його досить високий в Європі.

Вічний зразок юристів започаткований у VI ст. в Римі. Римські юристи Панініян, Павлюс, Ульпіян, Модес-тин, Гай — перші юристи у світі, які стали творцями правознавства. Римське право настільки було досконалим, що з XII ст. його почали вивчати у європейських університетах. Це була спочатку так звана школа «гльо-сарів», а пізніше школа «коментаторів», які згодом отримали назву юристів. Вивчається римське право і сьогодні в багатьох університетах. Рецепція (визнання) римського права поширена в деяких державах понині.

На сьогодні в Україні юристів готують в університетах, інститутах, середніх спеціальних закладах, а основи права викладають багатьом майбутнім спеціалістам інших професій. Фах юриста нині став таким популярним, що без нього не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Та, на жаль, юристів в Україні все ж не вистачає. Практика засвідчує, шо їх потрібно хоча б у 3—4 рази більше. Особливо гостру потребу в юристах відчувають правоохоронні органи, які сьогодні перевантажені роботою, що не дає можливості займатися якісним регулюванням суспільних відносин.

Сучасні вищі навчальні заклади юридичного профілю повинні готувати поряд зі знавцями «букви», знавців духу права. Для цього потрібно більше уваги приділити вивченню історико-теоретичних юридичних дисциплін, щоб розширити загальну правничу ерудицію, оскільки

168

право завжди відстає від розвитку суспільства. Вивчати право слід на основі української національно-правової теорії і норм міжнародного права. Для цього навчальні плани, підручники та посібники треба готувати відповідно до наукових концепцій. Крім того якість підготовки підручників могла б бути кращою. Бажано практикувати написання курсів навчальних дисциплін з більшою кількістю тем, замість загальних підручників, шо дасть можливість вибору чи самостійного опрацювання з урахуванням змін у суспільному житті.

У юридичних навчальних закладах повинна вчитись національне свідома молодь із високими моральними якостями, для якої робота юриста має бути внутрішнім покликанням, а не «модною», престижною чи вигідною професією.

Тому у час розбудови правової держави України діяльність юристів має політичний характер, а сучасні закони відстають від життя. Необхідно вдаватись до юридичної творчості з урахуванням того, що юрист діє від імені держави, «лікує» хворе суспільство, здійснює юридичний контроль. Тут небезпека криється в одновимір-ності юриста. Одномірний простір для правника є неприпустимим. Розуміння права особою вимагає багатовимірного простору, врахування індивідуальних, колективних та загальносоціальних інтересів, психологічних особливостей своєї діяльності та багато іншого,

Виходячи з цього, можла дещо спрогнозувати розвиток юридичної освіти. Перш за все, мова повинна йти про професійну орієнтацію старшокласників загальноосвітніх шкіл. Це є проблемою, яка хвилює всіх. Загальноосвітня підготовка має бути такою, шоб особа, яка вступила до юридичного вузу, була здатна і могла сприймати належним чином поданий матеріал і розуміти його. Студент першого курсу мусить бути готовим до засвоєння фундаментальних історико-теоретичних юридичних

169

дисцип.тн. Він повинен мати теоретичні знання і вияв-;іяти практичні навики із соціальної культури, етики та психології, оскільки досконале знання і навики із цих дисциплін дають змогу належно професійно зорієнтувати їх. Досягти цього — завдання Міністерства освіти.

Особливі вимоги повинні висуватись при вступі до юридичного вищого навчального закладу Абітурієнт має подати приймальній комісії реферат на одну із тем. розроблених науковцями. Звичайно, основне завдання реферету полягатиме в огляді спеціальної літератури, історії проблематики, шляхів і орієнтовного плану майбутнього наукового дослідження. Як правило, цей реферат повинен бути історико-теоретичного спрямування з виходом, здебільшого, на конкретну галузь права.

На першому курсі має розпочатись наукова робота студента з обраної теми дослідження під керівництвом професора чи доцента. Подальше навчання повинно здійснюватись згідно із загальним планом науково-дослідної роботи факультету (вузу, кафедр).

Зокрема, на семінарських заняттях має бути не переказування лекції, а обговорення наукових проблем, розкриття їх змісту в межах вивченого матеріалу На практичних заняттях повинні вироблятися пропозиції до чинного законодавства, розроблятись нові проекти кодексів, статутів, положень тощо. У залученні студентів до проблемного навчання мають бути зацікавлені відповідно і наукові товариства. Як підсумок — випускник вузу подає на захист дипломну роботу, над якою він працював протягом всього періоду навчання.

Щоб залучити практичних працівників до наукових досліджень, слід належно організувати стажування студентів. Адже саме завдяки практичній роботі можна отримати фактичний матеріал для підтвердження теоретичних досліджень. У свою чергу практичний працівник-наставник повинен сприяти науковому дослідженню свого підопічного і спільно з ним готувати відповідні теоретичні розробки. При цьому час, витрачений на наукову роботу зі студентами, повинен зараховуватись як професійна діяльність. Таким чином у практичних установах повинні бути створені наукові проблемні групи, а то й кафедри на громадських засадах.

У системі юридичних дисциплін, які вивчають у ви-ших навчальних закладах, важливе місце слід відводити тим, які безпосередньо формують професійну культуру майбутнього юриста. Адже сама ідея Української Право-170

воі держави пов язана із культурою застосування правових и моральних норм у вирішенні різних суспільних проблем. Серед таких дисциплін чільне місце повинна посісти юридична деонтологія.

Потребує докорінної перебудови, реорганізації система вищої освіти Зокрема, слід. активно впроваджувати двоступеневу освіту, що, безумовно, вплине на якість підготовки спеціалістів. Також доцільним є введення інтернатури. Тобто видача дипломів має здійснюватися після певного терміну практичної роботи (наприклад, року), яку відповідно позитивно оцінили. Для планового розподілу молодих спеціалістів необхідно ввести правило обов'язкового п'ятирічного відпрацювання згідно з розподілом. А для системи МВС потрібно ще й забороняти юристам після звільнення зі служби працювати в різних комерційних, державних чи приватних структурах. Це можна дозволити лише через певний проміжок часу, наприклад 5 років, оскільки можливе використання службової таємниці, форм і методів роботи міліції проти самої ж міліції Введення такого правила також стабілізує міграцію кадрів.

Можна створити систему необхідних і достатніх умов, які визначають модель сучасного юриста на роботі у практичних підрозділах. Це, зокрема, чотири групи таких чинників: покликання, вища юридична освіта, вдала спеціалізація; національні почуття, акторська та інші види культури; потяг до науки, принциповість, внутрішній імператив службового обов'язку; досвід, професійна мораль вірність обітниці.

Шо стосується покликання, то слід зазначити, що юрист має любити свою професію, бути захопленим нею, мати нахил до роботи з людьми. Адже до нього звертаються громадяни зазвичай в екстремальних ситуа-шях, у скрутні та безвихідні моменти. Незважаючи на те, чи вірить юрист людині, чи ні, він зобов язаний їй допомогти. Саме покликання дасть можливість відчути, коли винна людина говорить правду, а коли — ні. При цьому слід пам'ятати, що кримінальне покарання є л'л-іііе допоміжним засобом боротьби зі злочинністю. Тобто Кримінальний кодекс не повинен бути мечем. Пок-іикання юриста дає можливість побачити у злочинці чюдину, працювати не під страхом, оскільки робота під страхом — це насильство над собою Юрист, який обирав професію за покликанням, перш іа все, обстоюватиме інтереси потерпілих і не боятиметься порушити

171

права злочинця. У цих поняттях потрібно вміти розбиратися, і допоможе тут освіта.

Немає сумніву в тому, що кожен юрист повинен мати вищу освіту. Особливо це стосується працівників органів внутрішніх справ, серед яких лише половина — юристи. Тому доцільно, щоб кожен офіцер міліції мав вищу освіту, а молодший начальницький склад — хоча б середню спеціальну юридичну освіту. Проте для підвищення компетенції та інтелекту юристові необхідна не тільки юридична освіта, а й педагогічна, економічна, журналістська тощо. У цьому аспекті добре зарекомендували себе річні курси перекваліфікації з денною формою навчання. Тобто юрист повинен бути, так би мовити, енциклопедистом, особливо це стосується знань із психології, економіки, екології тощо.

Фактично населення визнає тих юристів, які добре знають цивільне і трудове право та цивільний процес. Тобто юрист повинен бути не стільки криміналістом, скільки цивілістом із добрими знаннями римського права. Адже цивільні та трудові правовідносини виникають у суспільному житті на кожному кроці. Проте студенти більше тяжіють до вивчення саме кримінального права. Тому модель майбутнього юриста повинна формуватись завдяки вдалій спеціалізації вже на першому році навчання. Цьому сприятимуть вивчення нахилів студента, робота над науковою проблемою, дослідження, яке може стати основою для дипломної роботи, результати практики та інтернатури тощо. При цьому важливо, щоб випускник був призначений саме на ту посаду, яка відповідає профілю його спеціалізації.

Неможливо уявити собі юриста без твердих громадських установок та національних почуттів. Кожен юрист повинен виробити власний варіант політичної культури. Вона має грунтуватися на міцних моральних засадах, які утвердилися в народі, на стійкому імунітеті проти всіляких панічних настроїв. Важливо також, щоб юристів не охопила легкодухість, боязнь за можливі наслідки власної професійної діяльності. В душі кожного юриста повинен бути український національний патріотизм, правильне розуміння того, шо ми живемо в період творення української держави, в період переходу від імперії до суверенності, що подальші процеси будуть більш демократичними. Юрист мусить уміти передбачати політичні наслідки власної правоохоронної діяльності, розуміти, що упродовж значного періоду в зв'язку з відсутніс-

172

тю власної незалежної держави деяка частина українців стала звикати до чужої думки, яку нав'язували століттями.

.Уіодель юриста формується на всіх рівнях різних видів культури Неоціненну користь у правоохоронній діяльності дає так звана акторська культура. Адже юристові, особливо криміналістові, доводиться виконувати різні ролі. Зокрема це стосується розкриття злочинів, виявлення учасників злочину. Юристові-криміналісту доводиться створювати таку ситуацію, яка б імпонувала злочинцеві. Це і використання жаргону, і орієнтація у відомостях про «авторитетів», і знання «блатної» атрибутики. Інколи є потреба вдати бажання займатись злочинним ремеслом для знайомства із середовищем, використовувати різні професійні хитрощі, які дозволені законом. Але злочинці не повинні здогадуватись про справжні наміри юриста. У свою чергу, юрист не повинен зрадити інтересам присяги. В цілому акторська культура правника полягає у змаганні інтелектів, у своєрідній але чесній боротьбі. У даному випадку така моральна якість, як хитрість, є позитивною.

Про поєднання практики і науки, залучення студентів до діяльності у практичних підрозділах йшла мова вище. Але слід наголосити, що юрист мусить бути націленим на те, щоб постійно вносити нові ідеї науки у професійну діяльність, бути завжди в курсі всіх наукових досягнень. Він буде мислити тоді не тільки юридичними категоріями, а й історико-філософськими. Від цього його фундаментальні та спеціалізовані знання стануть міцнішими та кориснішими для практичної роботи.

Для юриста важливою рисою є принциповість, вдумливість. Мова йде не про так звану «дотошність», а про уважне, ретельне ставлення до кожного юридичного явища, до кожної деталі, яка інколи має вирішальне значення. Це означає, що у розслідуванні — дрібниць немає. На це повинно бути спрямовано сумління юриста, його правове ПОЧУТТЯ. Адже юрист і дослідник багато в чому подібні. Вони обидва працюють у нестандартних умовах, вільні у виборі предмета, шляхів пошуку.

Внутрішній імператив службового обов'язку виходить із того, що юрист є слугою народу. Він покликаний охороняти інтереси людей, розпоряджатися долями лю-

173

лей і виповідати за них. Незважаючи на те, що юрист має певну владу над громадянами, він мусить виробити в собі такі норми, які спонукали б переживати за долі людей, бути поряд з ними, а не обіймати панівне становище щодо них у суспільстві.

Безумовно, модель юриста немислима без досвіду. .Ллє набуття досвіду повинно здійснюватись, зумовлюючись певними орієнтирами. Це, насамперед, — бажання набути розсудливості, володіти здоровим глуздом, вміти обстоювати свою юридичну позицію, формувати професійне мислення тощо Період набуття досвіду має бути спрямований на вироблення гнучкості, тобто уміння по-різному підійти до кожного правового явища. Досвід юридичної практики повинен увінчатися гуманізмом. Але гуманізм не варто розцінювати як всепрощення — а як власне переконання юриста, встановлення істини і мистецтво прийняття оптимального законного рішення, що інколи зводиться до уміння брати відповідальність на себе.

Відомо, що моральні якості особи формуються ще в утробі матері, а потім — у процесі виховання. Тому перевиховання у моральному аспекті дорослої людини практично неможливе. Проте з моменту призначення випускника вищого навчального закладу на посаду юриста починається виховання і формування моральних якостей у професійному напрямі, звідки і виникає професійна мораль. Немає потреби ще раз перераховувати ті професійні моральні якості, які визначають модель сучасного юриста, оскільки вони відображені у попередніх розділах. Але доцільно наголосити, що юрист мусить прагнути увібрати в себе ті позитивні риси, які пропагують загальнолюдські цінності, релігійна мораль, вимоги суспільства. Юрист не повинен очікувати якоїсь користі, вигоди, блаженства для себе за надання громадянам певних послуг. Принцип милосердя, любов до людей, презумпція порядності юриста не дозволяють працювати таким чином. За зроблене добро найкращою платою є громадська думка, повага серед людей, справжній авторитет.

Юрист повинен уміло зберігати не тільки правову інформацію, а й вщомості про особу Поширення без потреби певних вшомостей, а в гіршому випадку — неправдивих вигадок, наклепів на громадян, приниження їхніх моральних якостей не сумісні з моделлю юриста, якої вимагає суспільство. В цілому професійна діяльність юриста має здійснюватись з огляду на його етичність, мо-

174

рзльну свідомість. Адже юрист повинен бути носієм високої культури. моралі та національної свідомості народу.

Наша молода Українська держава "вимагає такої моделі юриста, яка б забезпечила впевненість у його діях. Тобто різні життєві ситуації не повинні похитнути прав-ника. незважаючи на можливу відсутність морально-правових норм регулювання його діяльності. Це забезпечить свідоме додержання присяги, яку складає особа, наймаючись на роботу. Дух даної обітниці має проймати діяльність юриста до кінця його життя.

Жодні норми, кодекси не дадуть такого ефекту, як власна відповідальність юриста перед самим собою, особисте сумління та веління серця. Перш ніж прийняти якесь рішення, юрист повинен поставити собі запитання: «Чи маю я моральне право на це?». У випадку негативної відповіді потрібно змінювати рішення, а якщо це не вдається через певні обставини — думати про зміну професії. У цьому полягає вірність раніше даній юристом присязі, сила внутрішнього імперативу службового

обов'язку.

Отже, до особи юриста висуваються особливі вимоги. Бути юристом далеко не кожному під силу. Звичайно, при розбудові правової Української держави ця професія набуває все більшого значення. Тому слід добре дбати про правильний добір абітурієнтів, якість навчання у вищих навчальних юридичних закладах, створення умов для наукової організації праці представників славної професії юриста.