Правовая деонтология

Під психологічною культурою юриста ми розуміємо рівень володіння психологічними знаннями, навичками і прийомами, в тому числі автотренінгу та саморегуляції, а також розвитку власної волі та професійно-психологічних якостей з метою ефективного впливу на регулювання правовідносин у суспільстві.

Звідси випливає, що юрист повинен володіти високими особистими душевними якостями. Зрозуміло, шо особливий наголос робиться на результаті юридичної соціалізації: знання, навички, прийоми, автотренінг, саморегуляція. воля тощо. ііе примушує особу працювати над собою, формувати у собі психічні процеси, властивості і

94

І

власний душевний стан, шо визначає зміст життєдіяльності юриста.

Проте цього явно недостатньо. Юрист може особисто характери зуватися високими душевними якостями, але втілювати їх в практичну діяльність не може. У результаті не буде ефективного психологічного впливу на громадян, що негативно відіб'ється на правоохоронній діяльності.

Зрозуміло, шо психологічна культура юриста не існує абстрактно. Її слід розуміти у сукупності видів. Так, можна класифікувати психологічну культуру за юридичними спеціальностями. Тоді матимемо психологічну культуру судді, адвоката, прокурора, працівника міліції і т. ін. Зміст цих видів психологічних культур містить багато спільних ознак, але існують істотні відмінності, які пояснюються специфікою службових обов'язків.

Доцільніше розглянути види психологічної культури за темпераментом особи юриста, тобто за відносно стійкою характеристикою з боку динаміки, тонусу і врівноваженості психічної діяльності. Це пояснюється тим, що течії психологічного життя у різних юристів проходять по-сво-сму.

Можна здійснити класифікацію психологічної культури юриста за знаками Зодіаку (гороскоп). Тоді матимемо:

психологічну культуру юриста-Козерога, юриста-Рака і т. ін.

Можна зробити висновок, що психологічна культура існує тільки в одиничному, в окремому, що обфунтовує існування лише індивідуальної культури. Тим більше, шо цьому сприяють компоненти психологічної культури.

Психологічна культура юриста має такі компоненти:

інтелектуальна культура, емоційна культура, внутрішня культура і деякі аспекти педагогічної культури юриста. Зауважу, що інтелектуальна, внутрішня, емоційна повністю входять у психологічну культуру, оскільки мають спільні предмети дослідження. Іншими словами, ці види культур в основному визначають психологічну культуру особи юриста.

Що стосується педагогічної культури, то не всі її складові елементи мають пряме відношення до психологічної культури юриста. У цілому можна сказати, що висококваліфікований юрист повинен володіти глибокими

95

знаннями психології і деякими методами педагогіки. Така вимога потрібна для здійснення правового виховання населення (особливо молоді), яке юрист повинен здійснювати і систематично, і першочергово.

Тобто юрист має бути вихователем громадян у правовому полі. Тому він повинен володіти бодай елементарними педагогічними навиками, особливо педагогічною спостережливістю і педагогічною завбачливістю.

Перша допомагає йому швидко і безпомилково відрізняти найсуттєвіші моменти у поведінці людини, визначати на основі окремих деталей якісні зміни в характері, інтуїтивно відчувати схильність людини до правопорушень через ті чи інші обставини. Це суттєве підґрунтя для правовиховної роботи.

Спостереження, вивчення здійснюється не стільки споглядальне, скільки цілеспрямовано, щоб вплинути на людину, допомогти їй перебороти внутрішні протиріччя й' удосконалитись. Це необхідно юристові також і для об єк тивної оцінки власних дій, для самоаналізу та коригування поведінки.

Знання різних типів характерів, розуміння неповторності особливостей людей дозволяє юристові зі значною вірогідністю передбачати вчинки конкретної особи в тій чи іншій ситуації. Така здатність завжди є супутником почуття нового. А оволодіти нею — значить бачити перспективу в регулюванні правовідносин, знаходити найбільш конструктивні шляхи вирішення нагальних проблем.

Педагогічна майстерність юриста полягає ще й у безпомилковому орієнтуванні, особливому такті, ввічливому тоні, здатності до ризику та експерименту.

У роботі з людьми необхідно враховувати безліч чинників' вік людини, інтелектуальний рівень, смаки, тип нервової системи тощо — і в залежності від них обирати тактику взаємин. При цьому треба дорожити довір'ям населення, не хизуватись своєю владою над людьми, а тим паче — не демонструвати зверхність. Відважитись на будь-який серйозний крок, перебуваючи у стані розчарування чи роздратування, означає загубити справу.

Зрозуміло, шо при контакті з неповнолітніми педагогічна культура юриста набирає особливого значення. Тому авторитет юриста залежить вш його доступності та розуміння проблем молоді.

Можна зробити висновок, шо педагогічна культура юриста — ие ступінь володіння необхідними педагогічни-

96

:,і навичками (педагогічною спостережливістю і педагогічною завбачливістю), а також вияв високого такту у взаєминах із метою здійснення правового виховання населення.

Крім того, педагогічну культуру юриста характеризують і такі субкультури педагога: внутрішня, зовнішня та деякі елементи дипломатичної культури. Тобто юрист для здійснення правового виховання повинен увібрати всі кращі зовнішні й внутрішні риси педагога.

Висвітлення інтелектуальної культури почну зі з'ясування поняття інтелекту.

Переважно інтелект ототожнюють із розумом, хоча це не точно, оскільки треба враховувати також мудрість особи, рівень її мислення, набуті знання, ерудицію, компетентність, інтуїцію, глибину осмислення явищ, правильне їх розуміння, уміння аналізувати тощо. Тобто інтелект є одночасно якісним і кількісним розумовим показником, своєрідним критерієм для кожної певної людини. І коли ми, не замислюючись, запитуємо, чи ця людина має розум, то маємо на увазі рівень інтелекту. В цілому можна сказати, що розум людині даний від природи, а інтелект в основному є результатом соціалізації.

Важливо вдатись до певної інтелектуальної схеми, яка полягає у розчленуванні розумової структури на поняття, правила і логічні операції. За допомогою цих елементів людина сприймає, переосмислює та зберігає важливі відомості. Проте тут на перешкоді часто стає душевний стан людини, розладнана психіка, хвилювання, різні почуття тощо. Наприклад, часто говорять: розум мовчить, якщо серце ридає, що не завжди можна сказати про інтелект. Навпаки у таких випадках найбільше виявляється рівень інтелекту.

Крім того, існують певні інтелектуальні властивості. До них належать особливості сприйняття пам'яті, мислення, уяви, а також творчість, яка виявляється у практичному мисленні. Щоб краще зрозуміти поняття інтелекту, треба знати такі категорії, як інтелектуальна глибина пізнання, інтелектуальна творчість, інтелектуальний потенціал, інтелектуальна свобода, інтелектуальні емоції тощо. Із професійною майстерністю прямо пов'язана розвинута інтелектуальна активність. Ця творча пошукова активність характеризує багатьох професіоналів, на основі чого можна ввести своєрідний коефіцієнт інтелектуальності.

4 П.

97

Зрозуміло, шо природні задатки, зокрема розум, мають велике значення для юриста. Проте розумовими задатками, своїм інтелектом треба вміти користатися, тобто має бути певна інтелектуальна культура або культура «прояву» інтелекту і розуму в тому числі. Адже самовихваляння, надмірна віра у свій розум, впевненість у неперевершеності власної розумової діяльності свідчать про низьку інтелектуальну культуру юриста. Критерієм інтелектуальної культури має бути громадська думка, результати творчої праці.

Інтелектуальна культура виявляється найбільше в процесі творчої діяльності, особливо в умовах нестандартності. Це яскраво видно на прикладі осіб, які обіймають керівні посади. Адже говорять у народі: хочеш дізнатися, чи розумна людина, — дай їй владу (зрозуміло, що на короткий час). І що характерно, чим вищу посаду обіймає юрист, тим легше виявити рівень його інтелектуальної культури.

Слід зауважити, що юристи повинні дбати не тільки про себе, а й підтримувати, розвивати інтелектуальну культуру української нації. Це — одне із важливих завдань.

Тому інтелектуальна культура юриста — це ступінь накопичення особою певної суми загальноосвітніх і професійних знань, а також культура та широта мислення, загальна ерудиція.

Однією із психологічних характеристик компонентів юридичної деонтології є емоційна культура. Спочатку зауважу, що емоції з'являються в емоцюгенній ситуації. Тобто проявам емоцій передує певна ситуація, яка безпричинно не виникає. Причиною цього можуть бути такі факти, явища, які зачіпають душевні інтереси юриста. У результаті цього з'являється душевне переживання, хвилювання, певні почуття тощо. Тоді юрист ніби виходить із стану спокою, його організм починає функціонувати напружено.

Звернімось до характеру емоцій. Після народження емоції дитини мають врождений характер, а в міру збільшення життєвого досвіду їх характер стає набутим. Нас більше цікавить професійний характер емоцій, оскільки у юриста повинно вироблятися правове почуття. Доведено, що правове почуття — це наслідок комплексу емоційного сприйняття юристом правових явищ. Проте правові почуття юриста на основі емоцій можуть бути різними, оскільки виникнення емоцій не завжди супроводжується

98

емоційними переживаннями. -Тому постає необхідність ввести таке поняття, як емоційна культура юриста.

Емоційна культура юриста є, перш за все, його внутрішньою дисциплінованістю і зібраністю. Вона виявляється здебільшого у момент вибору правового рішення. З емоційною культурою, із силою волі пов'язана могутня зброя формування морального образу юриста — самовиховання. Юрист сам може коригувати недоліки своєї особистості, долаючи негативні прояви завдяки силі волі. Стриманість, володіння собою і самоконтроль — важливі елементи емоційної культури, які покликана розвивати психологічна культура юриста.

Психологічна культура розвиває також внутрішню культуру юриста, основою якої є психологічні та моральні якості. Внутрішня культура характеризується різноманітними чинниками. Серед них — здатність юриста творити благородні вчинки, щире бажання допомагати іншим, ділитися з ними, уміння розуміти людей, переживати не тільки за свої невдалі дії, а й за дії інших, уміння вибачати іншим і не ображатись ні на кого. Важливою ознакою високої внутрішньої культури юриста є уміння не розголошувати таємниць, володіння розвинутою емоційністю, інтуїцією та інтелектуальними почуттями тощо. Крім того, характерним для внутрішньої культури є вдумливість, поміркованість, толерантність, доброзичливість тощо. У цілому можна сказати, що внутрішня культура є наслідком генетичної спадковості. Це — душа людини, яка розвивається у процесі соціалізації юриста, залежить і збагачується від духовної культури.

Отже, психологічні характеристики культури юридичної практики мають своє конкретне спрямування: як на особу юриста, так і на його сферу спілкування, а також на уміння змінювати психологію людей від старого стереотипу до нового.