Правовая деонтология

одержання, використання, поширення та зберігання, чим займається наука інформатика.

У Законі України «Про інформацію» вказується, шо інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Із цього визначення випливають властивості інформації: корисність, повнота, достовірність, новизна та цінність, що підкреслює особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень. Особливо слід пам'ятати про те, що достовірність породжує дезінформацію (викривлення фактів та їх значення) і реінформацію (відновлення природної достовірності).

З інформацією тісно пов'язані такі основні поняття-інформаційна діяльність, інформаційний запит, документ в інформаційних відносинах, інформаційна продукція, інформаційна послуга, інформаційні потоки, інформаційні бар'єри, інформаційний потенціал, інформаційний режим, інформаційні системи, інформаційні процеси, інформаційний фонд.

Зокрема, в Законі України «Про інформацію» вказано, що під інформаційною діяльністю слід розуміти сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Під інформаційним запитом розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Документи в офіційних відносинах — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. До інформаційної продукції належить матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ, організацій. Інформаційна послуга — це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до спожива-

82

чів. шоб заловільнити їх інформаційні потреби (статті 12. 27. 32, 40. 41).

Зрозуміло, шо інформація має певці види: статистична інформація, масова інформація, інформація про особу та ін.. а також правова інформація.

Так, правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику. Із визначення випливає, що правова інформація має надзвичайно широкий зміст, що пояснюється значною кількістю об'єктів і джерел інформації. Тому розгляньмо окремі види правової інформації.

Уся правова інформація, виходячи із характеру її джерел, поділяється на дві основні групи: офіційну і неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, але спільним є те, що джерелом цієї інформації є державні органи і посадові особи Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується вікова практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Важливо зауважити, що у офіційної та неофіційної правової інформації різна мета, різні властивості. Зокрема, якщо для першої з них обов'язкова повнота інформації, то для другої ця влистивість не є обов'язковою.

Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом.

Для здійснення окремих форм державної діяльності відкритої інформації недостатньо. Необхшною виявляється інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну і таємну. Вважається, шо конфіденційна інформація — це відомості, якими володіють, користуються та розпоряджаються фізичні чи юридичні особи, і які поширюються на їх власний розсуд відповідно до умов.

83

Таким чином, до процесів одержання, використаня, поширення та зберігання інформації мають бути певні вимоги. Це забезпечить прояви вищезгаданих властивостей інформації. Звідси випливає, то юрист повинен володіти певною інформаційною культурою, оскільки його діяльність тісно пов'язана з багатьма поняттями, особливо в галузі інформаційної діяльності.

Гадаю, що інформаційна культура юриста — це ступінь володіння ним належним обсягом інформації для забезпечення прав і свобод громадян, вміння одержувати й ефективно реалізовувати її у правоохоронній діяльності згідно із Законом України «Про інформацію».

Основними компонентами інформаційної культури юриста є деякі аспекти таких видів культури: інтелектуальної, психологічної, професійної, моральної, педагогічної, духовної, правової, логічної, технічної та ін.

Для глибшого розуміння компонентів інформаційної культури важливо розглянути її загальні принципи. Їх доцільно досліджувати за основними видами інформаційної діяльності, одержання, використання, поширення та зберігання.

Основними принципами культури одержання інформації є забезпеченість права на інформацію, достовірність, точність, повнота, необхідність та корисність.

Так, принцип забезпеченості права на інформацію полягає в тому, шо кожен юрист має можливість отримати необхідну йому інформацію. Для цього існує достатньо джерел інформації, які доступні кожному щоб отримати нові відомості, які цікавлять особу. Одак цей принцип має значні перешкоди. Зокрема, це право забезпечується лише щодо відкритої інформації, а для інших видів — число споживачів (навіть серед юристів) обмежне. Крім того, через відсутність належного рівня комп'ютеризації отримати інформацію буває надто важко, для чого доводиться витрачати багато часу, що характеризує відсутність інформаційного підходу.

Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою інформації, своєчасністю її одержання. Тобто достовірність і точність тісно пов'язані з повнотою. Також цей принцип прямо залежить від інтелекту реципієнта (особи, яка приймає інформацію). Уміння вибрати достовірну і точну інформацію далеко не кожному під силу. При цьому важливо абстрагуватись від власних емоцій, симпатій і антипатій. Значну роль у цьому відіграють фактор часу і використання різнома-

84

нітних джерел інформації, а також сумлінність реципієнта.

Для інформаційної культури дуже важливим є принцип необхідності. Серед інформаційних потоків потрібно одержати таку інформацію, яка необхідна для конкретної справи. Нагромадження великої кількості будь-якої інформації значною мірою впливає на психіку юриста, не дає можливості зосередитись на головному, призводить до розсіяності. Важливо відчувати ступені необхідності одержання інформації, адже вона може знадобитися ненадовго. Роль пам'яті юриста полягає в тому, щоб зосередити основну увагу на необхідному, а другорядну інформацію запам'ятати лише в основному разом з джерелом її надходження.

Своєрідним для культури одержання інформації є принцип корисності. Не вся необхідна інформація є корисною. Справа в тому, що ця інформація, яку і необхідно було б одержати, в окремих випадках може стати шкідливою для людини (наприклад, у подружньому житті). Тобто корисність потрібна для конкретної інформаційної системи, для вирішення конкретного завдання.

Для культури використання інформації основними принципами є справедливість, раціональність та доцільність.

У задоволенні інформаційних потреб споживачів інформації важливим принципом є справедливість. Суть цього принципу полягає в тому, що використовувати інформацію потрібно, не приховуючи окремих відомостей і не применшуючи їх значимість. Правильний розподіл інформації сприяє ефективному задоволенню інформаційних потреб і підвищенню інформаційної культури. Однак на практиці цього досягнути важко, оскільки інколи негативну роль відіграє суб'єктивний чинник, особиста моральна чи навіть матеріальна зацікавленість.

Із тактичних міркувань використання інформації можна здійснювати певними дозами, економне, ефективно. Значення принципу раціональності особливо зростає у випадку недосвіченого споживача-юриста. При цьому споживач повинен розуміти, шо після використання однієї дози інформації він отримає наступну. Важливо правильно регулювати дозування, враховуючи наступність, послідовність. Це сприятиме поступовому підвищенню культури використання інформації.

Часто у використанні інформації на перший план

85

виступає доцільність. Завданням цього принципу є застереження юриста віл отримання того чи іншого виду інформації. При цьому вдаються до з'ясування мети використання. У випадку вірогідності при задоволенні потреб інформація "видається повно і об'єктивно.

Розглядаючи культуру поширення інформації, слід зосередитися на таких провідних принципах: вільного обміну, об'єктивності, відповідальності.

Принцип вільного обміну інформацією — це розповсюдження, обнародування інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі і через різні джерела інформації. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але при умові, шо цей процес не суперечить чинному законодавству. Тим більше, обмін інформацією — це необхідний процес в інформаційній діяльності. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв'язок. Для розвитку інформаційної культури потрібен систематичний та вільний обмін інформацією.

Принцип об'єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов'язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезінформації та інформаційному галасу. У практичній діяльності цей принцип часто порушується. Як правило, причина полягає у боротьбі за першодже-рельство коли фактор часу для перевірки вірогідності інформації, на жаль, не є основним.

У зв'язку з тим, що існує принцип вільного обміну інформацією, повинен діяти принцип відповідальності за й об'єктивність чи таємність. Кожна особа, поширюючи інформацію, зобов'язана відчувати, що на будь-яку інформацію потрібно мати гарантію її об'єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Факти поширення фальшивої інформації зустрічаються у житті часто, однак відповідальність настає рідко, що дуже шкодить інформаційній культурі.

Нарешті, основним принципом культури зберігання інформації є надійність. Тобто в інформаційному фонді повинна бути гарантія забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони. Перш за все, це забезпечується відповідними правилами зберігання, обмеженим доступом до цього фонду. Важливими для цього принципу є

86

недопущення розголошення інформації Вона повинна видаватись згідно з вимогами інформаційних запитів Значну роль тут відіграє також принцип відповідальності.

Слід зауважити, що спільними принципами вищезгаданих видів інформаційних культур є законність, етичність, своєчасність.

Суть принципу законності випливає з того, що правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації встановлює закон, зокрема Закон України «Про інформацію». Законність залежить від видів інформації та режиму доступу до неї.

Принцип етичності інформаційної культури забезпечується високими моральними якостями учасників інформаційних відносин, вимогами загальнолюдських цінностей, етичних правил, моральних кодексів Важливо у цьому принципі не допустити завдання моральних збитків особам, які потерпіли від дезінформації.

Слід підкреслити загальність принципу своєчасності. Тобто для одержання, використання та зберігання інформації своєчасність потрібна тоді, коли цього вимагає ситуація.

Ці та інші принципи інформаційної культури відображаються в інформаційній діяльності через відповідні методи. Такими основними методами слугують: повсякденне спілкування, ознайомлення з матеріалами засобів масової інформації, отримання офіційних зведень, інформаційні запити, спеціальні методи.

Метод повсякденного спілкування — це традиційний обмін інформацією між людьми. Людське суспільство не могло б існувати, якби люди не спілкувалися між собою Накопичена таким чином інформація передається з покоління у покоління. В цілому даний метод відповідає принципові повноти, але юристові потрібно вміти володіти високою інформаційною культурою Нинішній час настирливо вимагає таких форм. діалогів, суперечок, які не стали б претензією щодо монополії на істинність інформації. Тому для підвищення ефективності цього методу необхідне підвищення рівня загальної культури населення.

Ознайомлення з матеріалами засобів масової інформації як метод має велике значення для інформаційної культури. Завдяки цьому методові кожна особа спроможна самостійно в міру потреби задовольнити власні інформаційні запити і неквапливо сформувати свою

87

особисту думку. Однак джерела усної та письмової інформації не завжди містять у собі потрібну інформацію, оскільки цьому методу, на відміну від попереднього, притаманний односторонній безадресний зв'язок. Тому в даному випадку інколи можливе зниження рівня інформаційної культури.

В інформаційних взаєминах часто вдаються до такого методу, як отримання офіційних зведень, статистичних документів тощо. Зокрема, таке явище поширене у органах внутрішніх справ, де щодобово готуються оперативні зведення для передачі їх у вищі інстанції. Звичайно така своєчасність і точність для інформаційної культури має велике значення. Просто важливо ці факти вміло аналізувати, співставляти і тлумачити. Тут важливу роль відіграє компетентність споживача інформації та його інтелектуальний рівень.

До методу інформаційного запиту часто вдаються посадові особи юридичних установ. Він особливо корисний здебільшого у двох випадках: для документального підтвердження окремих фактів і для розширення чи деталізації відомостей.

Спеціальні методи інформаційної культури стосуються інформації з обмеженим доступом, що передбачено законом. Низький рівень інформаційної культури тих осіб, які допущені до даної інформації, завдає значної шкоди виконанню функціональних обов'язків, а також державі в цілому.

Інформаційна культура існує серед різноманітних соціальних явищ, які впливають на неї, а також сама має здатність вносити корективи у суспільні процеси. Тому для глибшого розуміння сутності, глибинних закономірностей розгляньмо функції інформаційної культури.

Роль, яку виконує інформаційна культура, виявляється у таких двох групах функцій: теоретико-пізнаваль-ній та практично-прикладній. Перша з них покликана пізнавати, теоретично вивчати закономірності розвитку її культурології і на цій основі розробляти науково обгрунтовані висновки. Друга сприяє розвиткові інформаційного законодавства, вдосконаленню діяльності поса

дових осіб. раціоналізації інформаційних процесів, підвищенню загальної культури громадян та ін.

Нас більше цікавить група практично-прикладних функцій. Вона складається з таких основних функцій:

гуманістичної, управлінської, комунікативної, орієнта-ційної, режимної, а також функції формування моральної та юридичної відповідальності.

Так, гуманістична функція призначена для захисту прав людини. Перш за все, це стосується захисту Української держави, недоторканності її кордонів, недопущення посягань на волю народу. Тут роль достовірності та повноти інформації випереджає дії осіб, які повинні здійснювати цей процес. Крім того, ця функція стоїть на сторожі забезпечення і захисту основних прав громадян України як на території своєї держави, так і в міжнародних відносинах. Через різноманітні інформаційні канали надходить такий потік інформації про нашу країну, який потребує спеціального «фільтру», чим служить передусім культура інформації. Тим самим гуманістична функція бере на себе обов'язки з охорони і захисту державно-конституційного ладу України.

Велике значення має управлінська функція. Вона передбачає створення умов для формування й діяльності органів державної влади, участі у розв'язанні глобальних господарських і наукових проблем, виробленні у посадових осіб бездоганності у виконанні службових обов'язків. Тобто інформація, особливо культура її одержання та використання, стає начебто четвертою владою у державі. 1 той, хто володіє інформацією, — той володіє всім. Справді, в управлінській діяльності в основному вся інформація акумулюється у осіб, які обіймають керівні посади. Оскільки весь потік інформації керівна особа сприймати не може, тому вміння керівника здійснювати інформаційний підхід стає передумовою вироблення необхідної інформаційної культури. Іншими словами, становлення керівника починається з уміння отримувати інформацію і використовувати її в.адміністративній діяльності. Його професійна культура — це насамперед його інформаційна культура. Адже в іншому випадку не керівник вершитиме справи, а навпаки — справи, інформація маніпулюватимуть ним. Значення управлінської функції полягає в тому, шоб допомогти керівникові охопити якомога ширше коло відомостей і правильно використати 'їх при виконанні службових обов'язків.

89

Комунікативна функція забезпечує спілкування між членами суспільства піл час інформаційних відносин, яке повинно здійснюватись на культурних, моральних засадах. Ця функція розвиває інформаційну культуру, збагачує її. прискорює вирішення існуючих проблем тощо. Завдяки комунікативній функції інформаційна культура має властивість обміну інформацією між учасниками інформаційних відносин (поширення передового досвіду тощо).

Для інформаційної культури орієнтаційна функція сприяє не тільки обгрунтуванню та пропаганді суспільних процесів, але й одержанню інформації для себе, часто навіть не обнародуючи джерела її надходження. У практичній діяльності доволі часто доводиться одержувати і поширювати інформацію лише для особистого орієнтування При цьому важливою є культура володіння нею. тобто застереження від шкоди завдання збитків загальній справі. Звичайно, орієнтаційна функція виконує роль своєрідного трампліна, оскільки отримання інформації «для орієнтування» втілюється у практичне життя значно пізніше — в міру необхідності.

У жодних інших суспільних явищах режимна функція не відіграє такої ролі, як в інформаційній культурі. Вважається, що кожна інформація має значну цінність і потребує певного режиму зберігання. Мова йде не тільки про інформацію з обмеженим доступом, а й про будь-яку іншу. Саме режимна функція виробляє в осіб, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого та іншого характеру, специфічну систему її захисту Це не приховування, а раціональне використання і поширення. Недарма в народі існує вислів: «Думай, що говориш, але не говори, що думаєш». Глибокий зміст цієї фрази змушує виробити такий рівень інформаційної культури, який сприяв би впорядкованості обігу інформації і своєчасності її обнародування. Тобто для режимної функції властивий специфічний інформаційний бар'єр, який юрист встановлює для себе самостійно.

За інформацію, особливо за її поширення і використання, носій-юрист повинен відповідати. Тому інформаційна культура володіє такою функцією, як формування моральної та юридичної відповідальності.

Під моральною відповідальністю в даному випадку слід розуміти втілений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадським осудом моральний

90

обов'язок юриста визначити правомірність позбавлення певних вартостей, шо йому належали, у випадку порушення ним встановлених правил інформаційних відносин. А юридична відповідальність — це закріплений у чинному законодавстві та забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника-юриста зазнати примусового позбавлення певних юридичних прав і встановлення обов'язків, деяких цінностей, шо йому належали. Отже, одним із обов'язків учасників інформаційних відносин є використання інформації згідно із законом або договором (угодою).

Можна було б відзначити також інші функції, які діють у інформаційних відносинах, але і вищезазначені переконливо вказують на необхідність вирішення проблеми підвищення рівня інформаційної культури.

Можна зробити висновок, що інформаційна культура юриста призначена, перш за все, для розвитку його професійної культури. Адже вміння володіти інформацією сприяє професійній діяльності, дає можливість правильно приймати відповідні юридичні рішення, передбачати різноманітні ситуації, прогнозувати правоохоронну діяльність. Крім того, інформаційна культура необхідна для збереження психічного стану юриста. Великий потік інформації надто втомлює, призводить до втрати його працездатності. Також інформаційна культура застерігає юриста від румінації (непотрібні розмови у зв'язку з інформаційним голодом), оскільки протилежне може призвести до неінтелектуальних захоплень. І нарешті інформаційна культура є однією із запорук дотримання законності та правопорядку, оскільки підвищує правосвідомість, скеровує юриста на правомірні вчинки.