Правовая деонтология

Наша мета — визначити, шо є предметом культурології права як нової науки, дослідження в галузі якої тільки розпочались. Відомо, що основу предмета культурології права становлять поняття і категорії соціальної (загальної) культури. Вони відіграють методологічну роль у дослідженні проблем культури права. Тому виникає необхідність зупинитися на аналізі співвідношення деяких понять, що мають відношення до проблеми культури права, а саме: «етика», «мораль», «етичність», «моральність», «етикет», «культура поведінки», «естетика», «загальнолюдські цінності», «цивілізація».

Слово «мораль» (тогі5) латинського походження і означає норму поведінки людини стосовно себе самої, суспільства, заради витого блага людини і всього людства. Моральні норми, як уже зазначалось, бувають двох видів, елементарні (земні» і виші (абсолютно духовш). і якшо елементарні моральні норми зобов'язують людину не скоювати певних вчинків, то вищі моральні застері-

58

гають від негативних, агресивних думок, намірів. Недотримання вищих моральних норм може спричинити всесвітню катастрофу.

Елементарні моральні норми усунути значно легше, ніж виші. Справа в тому, шо виші моральні норми притаманні підсвідомому в єстві людини, яке діє непомітно, стихійно, але завдає значної шкоди суспільним відносинам, якщо їх не знати або не виконувати.

Певна різниця існує між поняттями «етика» та «етичність». Останнє характеризує певну властивість наукового дослідження. Зокрема, визначає «кут зору», позицію, ставлення до висвітлюваних проблем. Так, говорять про етичні методи, етичні норми, етичні висновки і т. ін.

Термін «моральність» стосується, власне, реальних людських відносин, які оцінюються встановленими загальноприйнятими зразками чи правилами поведінки. Моральність багато важить у людському житті, оскільки гідність людини як члена суспільства оцінюється насамперед за її моральними якостями. Зокрема, в науці прийнято вважати, що поняття «моральної якості» особистості включає ніби три категорії: філософську (якість), соціологічну (особистість) та етичну (моральність).

Звичайно, моральні якості можуть бути позитивними та негативними. Хоча інколи одна і та сама якість, наприклад, упертість, гнучкість, обережність, педантичність тощо, одночасно може належати до обох категорій.

Без належного опанування моралі як основи людських відносин і життєдіяльності людину можуть зіпсувати такі речі, як добробут, краса, посада тощо. Освіта, талановитість, сила волі й енергія, якщо вони притаманні людині, яка не дбає про мораль, правила відповідного способу життя, завдадуть більше шкоди, ніж користі. Властиві людині знання і здібності можуть набути повного розквіту тільки у поєднанні з моральними чи релігійними вимогами.

Побутує думка, що моральне вдосконалення (впорядкування) життя залежить тільки від розвитку розумових здібностей людини та розширення її наукового пізнання. Безперечно, знання — могутня сила. але й вона може бути скерована чи у бік добра, чи зла. У той же час відсутність глибоких знань у конкретній галузі не перешкоджає людині бути високоморальною особою. Отже. ставити мораль у залежність тільки від освіти не можна.

59

Таким чином, коли мова йде про поведінку людини, виправдано вживати термін «морально-етичний». Це виключає будь-яке дублювання, забезпечує поєднання науки і практики у суспільних відносинах та діях.

Шо стосується такого поняття, як «етикет» (з франц. — зведення норм поведінки, в широкому розумінні — правила поведінки), то він є зовнішнім виявом моралі і за своєю структурою та функціями простіший від моралі. Етикет призначений для регулювання здебільшого професійної чи побутової діяльності. Він є показником моральної вихованості, важливою умовою створення атмосфери довіри і відповідного соціально-психологічного клімату в цілому. Етикет допомагає також ніби заново народитися, стає своєрідним додатком до спеціального правового статусу людини, допомагає вступати у правовідносини.

Зовнішнім виявом моралі є «культура поведінки». Вона характеризується способом вияву морально-етичної свідомості саме у зовнішніх проявах. Тобто культура поведінки людини виявляється в тому, як людина виявляє свої знання, досягнення, чи дотримується правил певних дій, норм спілкування та ін. Джерелом всього цього мають бути традиції і звичаї народу, що пройшли багатовікове випробування. Слід зауважити, що далеко не кожні «власні творіння» поведінки можуть одержати схвалення.

«Естетика» (з грец. — здатний відчувати) також відіграє певну роль у культурології, це — наука про загальні закони художнього пізнання й освоєння дійсності, розвитку мистецтва, ще під «естетичним» розуміють лише безпосереднє сприйняття людиною світу. Це — її первинне сприйняття, яке має подальший вплив на глибинне пізнання дійсності. Мова йде про зовнішню та внутрішню гармонію, точніше, про вплив зовнішнього на внутрішнє і навпаки.

Поряд із поняттям «культура» дослідники часто вживають терміни «загальнолюдські цінності» і «загальнолюдська культура». Під загальнолюдськими цінностями розуміються вартісні здобутки народу в сфері як матеріального, так і нематеріального розвитку. Слід наголосити. що здобутки мають бути саме вартісними, надзвичайно цінними. Але який при цьому обрати критерій цінностей':' Що взяти за основу'7 Можливо, в оцінці духовних надбань людства слід звертатись до Біблії, її законів, основ.

60

значення. Її вимоги без жодних обмежень, однаково стосуються кожного, незважаючи на професійні, культурні, релігійні чи національні зв'язки.

Щоправда, не все, що створюється людьми схвалюється Біблією, часом навіть суперечить Ти. Подібні «творіння» не становлять релігійної цінності, а релігійні цінності — це основа загальнолюдських цінностей. (Досить нагадати про розкішні палаци, занадто модний одяг тощо — із сфери матеріальної культури; наукові дослідження атеїзму та ін. — із сфери нематеріальної культури).

Загалом духовними цінностями можуть бути: моральні, національні, психологічні, педагогічні, наукові, політичні, естетичні і т. ін. Це ті позитивні здобутки людства, які узгоджуються з релігійними нормами. У сукупності ці цінності утворюють правові цінності, а ті — правову культуру, що і є предметом дослідження культурології права.

Загальнолюдські цінності базуються на загальнолюдській моралі. Хоча й моральні норми еволюційно формуються людством, однак цінностями вони стають за умови, якщо не суперечать релігійній моралі. Тобто та частина моральних норм, яка збігається із релігійними нормами, набуває, можна сказати, статусу загальнолюдської моралі.

Доречно з'ясувати і таке поняття, як «загальнолюдська культура», що охоплює загальнолюдські цінності, загальнолюдську мораль і навіть ті здобутки, які засуджує релігія. Тобто мова йде про всілякі творіння людей, які визнаються ними, примножуються еволюційно.

Окремо слід зупинитися на понятті «цивілізація» (з лат. — суспільний, вихований). Це слово означає не тільки рівень суспільного розвитку матеріальної та духовної культури, а й історичні типи культур. Культура за своїм змістом наближається до поняття «цивілізація», але це — різні речі. Слід зауважити, що цивілізація є результатом культури, її продуктом. Тому культура повинна постійно підживлювати цивілізацію, інакше остання буде заперечувати, руйнувати культуру. Тобто цивілізацію створює, породжує культура, хоча й сама може зазнати вш неї знищення. В цілому рівень цивілізації не обов'язково повинен збігатися з рівнем культури суспільства чи окремої особи. Це пояснюється тим, шо культура спрямована на духовний розвиток членів суспільства, а цивілізація, як правило, — на фізичний. Тому при розкритті змісту цивілізованого суспільства та

61

цивілізованого правопорядку необхідно враховувати вплив культури та її рівень.

У культурології права велике значення мають такі категорії. як'. кульгурна норма, культурні процеси, к ль-турнии розвиток, культурна політика, культурне співробітництво. культурна полія, культурна ситуація, культурне середовище, культурні зв'язки, культурні відносини. культурний контекст, культурний організм, культурний потенціал, культурна модель, культурна свідомість. культурні структури, культурні парадигми, культурні тенденції, культурологічна концепція, культурні традиції, культурна різноманітність та ін. Культурні категорії ніколи не мають логічно завершеного змісту. Кожна людина, кожна історична епоха можуть наповнювати певним змістом ці поняття.

Розгляньмо деякі із цих категорій. Особливе місце серед них посідає «культурна норма». Під нею розуміється кількісний та якісний бік матеріальних і духовних надбань, необхідних для природного життя людства на конкретний період часу. Якщо ж сукупність культури відстає від норми, то розвиток людства не має прогресу. Право в такому випадку неспроможне врегулювати найбільш важливі суспільні відносини. Тоді кажуть, шо в такому суспільстві відсутня цивілізація, в тому числі й цивілізований правопорядок. І навпаки, коли є надлишок культури, то цивілізація завдає шкоди суспільству. У правовому полі це означає, шо правові норми дублюються або суперечать одна одній і в результаті частина суспільних відносин не має конкретного спрямування

«Культурними процесами» можна вважати рух (хід) і послідовність накопичення соціальних норм, які відбуваються у погодженні між галузями та напрямами розвитку культури. Це складні дії, які пронизують усі суспільні структури без винятку Культурні процеси проникають не тільки у зовнішній, а й у внутрішній світ людини. Такими процесами характеризуються релігійні та моральні норми, ш.о повинні СЛУЖИТИ взірцем для правових норм.

Із культурними процесами тісно пов'язана «культурна політика» як їх основна (генеральна) лінія. Тут має бути конкретна мета. якої необхідно досягти. Правова політика є різновидом культурної політики, її як основи законності мають дотримуватись усі члени суспільства, а метою її є утвердження цивілізованого правопорядку.

Для дослідження правових явиш велике значення

62

?

У

має така каїегорія, як «культурна подія». Культурна полія — це очікуване або неочікуване суспільне явище, яке внесло певні зміни у матеріальний чи духовний розвиток людства. Очікуваність підкреслює якість сподівання результатів фізичних чи інтелектуальних зусиль окремих осіб або групи осіб. Неочікуваність підкреслює певну стихійність, хоча відображає цілковиту закономірність, яку на перший погляд важко помітити. Культурна подія — це різновид широкого кола подій, в тому числі правових. Підтвердженням цього є існування правових і неправових явищ (подій). Так чи інакше кожна подія у правовому полі залишає свій відбиток у суспільних відносинах. Причому з боку права повинна бути своєрідна реакція. Саме культурні події завжди вимагають правового регулювання, оскільки виникають нові, неповторні прецеденти, які завершуються змінами (доповненнями) правових норм. Це і визначає постійну недосконалість права.

Право має одержувати схвалення в культурному середовищі, шо означає об'єднання однодумців, які визначають культурну політику, домагаються певних результатів фізичної чи інтелектуальної діяльності Прикладом можуть бути творчі спілки юристів, які прагнуть максимально врегулювати суспільні відносини ефективними правовими нормами. Здобутки культурного середовища правників рано чи пізно знаходять своє відображення на практиці у зв'язку з тим, що результат є підсумком поміркованої, виваженої, погодженої творчої праці юристів.

У культурології часто вживається термін «культурний контекст». Ця категорія означає розуміння єдності всіх напрямків розвитку (формування) культури, характеризується множиною культур. По суті, культурний контекст визначає зміст загальної культурології, ідеальний зв'язок. Оскільки кожна галузь домагається своїх результатів, норм, культурний контекст допомагає зрозуміти єдність всіх соціальних норм. Неможливо правові норми відокремити від інших, бо це будуть штучні, «мертві» норми. А за допомогою так званого «культурного» кута зору людина може усвідомити природу, розвиток і цінність права.

Така категорія культурології права, як «культурний потенціал», означає ще не досліджений, не врахований запас можливих досягнень культури, її здатності. Іншими словами, культурний потенціал визначає здатність

63

людини осмислити створені цінності і використати їх для регулювання суспільних відносин. Саме в цьому і полягає основна причина недосконалості правових норм, якщо не враховується повністю культурний потенціал суспільства, нації та держави в усіх напрямах їх розвитку. А зразком може слугувати, наприклад, куль- А турна модель права, де зосереджені здобутки усіх видів ^ культур, що дало підстави створити міцні діючі норми.

Кожна наука має свої «парадигми» (від грец. — приклад, взірець). Зокрема, під «культурними парадигмами» розуміємо визнані світовою практикою взірці, здобутки і матеріальної чи інтелектуальної праці. Тобто це ті куль- ^ турні ідеали, яких необхідно прагнути досягти. Так, у і праві культурною парадигмою може бути римське приватне право. Воно найбільш наближене до досконалості, тому вивчається і сьогодні в університетах. А рецепція римського права поширена в деяких країнах і нині.

Важливим у культурології права є бачення «культурних тенденцій». Тут простежується напрям розвитку надбань людства, його основні ідеї, які ведуть до конкретної мети. Хоча на перший погляд здається, шо культурні тенденції ніби виникають стихійно, але це далеко не так. Справа в тому, що їх генератором є інтелект нації, який формується не стихійно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям (прикладом може бути Японія). У праві культурні тенденції часто мають вияв у формуванні конституції як основного закону. До речі, Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., відображає основні культурні тенденції українського народу і передових держав світу, оскільки враховувались реально існуючі здобутки людства у сфері права.

Слід зауважити, що з'ясовані культурологічні категорії дають можливість зрозуміти інші, нерозкриті нами, категорії. Усе це допомагає кращому розумінню поняття «культура» і, зокрема, «культурологія права». Але для цього необхідно зупинитись ще на деяких поняттях Перш за все. вважаю за доцільне розкрити зміст понять «контркультура», «антикультурна підміна», «окультурення права».

Так, під ко нтр культу рою слід розуміти «культуру у відповідь на культуру». Тобто проти одного досягнення суспільства спрямовується інше. Тут можливі два випадки: 1) якшо спочатку культура (або окремий вид) розвивається за природними законами Всесвіту, то часто знаходяться сили, які це заперечують і спрямовують розви-

64

ток в інше. протилежне, русло, 2) якшо розвиток культури силоміць здійснюється, незважаючи на природні чинники, то. рано чи пізно, це все одно призведе до виконання законів природи. Іншими словами, культурні надбання відбуваються: природно (стихійно), еволюційно або штучно (революційне). Причому у першому випадку це здійснюється за законами Всесвіту, а у другому — за людськими. Тому у першому випадку контркультура недопустима, а у другому — просто необхідна. Звідси випливає потреба здійснити своєрідну контркультуру (культурну революцію) в українському праві, наблизивши її до вимог Біблії, виключивши при цьому будь-які антикультурні підміни', можливі штампи тощо.

«Окультурення права» (культурне право) — це максимальне використання результатів, здобутків інтелектуальної праці людства при формуванні правових норм. Взагалі будь-яке право — це вже результат культури Але мова йде саме про культуру, а не антикультурну підміну. У протилежному випадку це не буде окультурення права, а фальшиве (некультурне) право, яке не має ніякої цінності і не є справжнім, ефективним регулятором суспільних відносин. Тобто неокультурене право буде шкідливим для суспільства, яке позбавлене етики нена-сильства, і призведе до жорстокого невиправданого примусу.

Зрозуміло, що культурологія права має певні культу-ровалентні об'єкти та культурологічну проблематизацію. Так, під культуровалентними об'єктами слід розуміти ті об'єкти дослідження, які визначають міру здатності культури творити правові норми. Це свого роду визначення сили правотворчості та могутності культури. Такими культуровалентними об'єктами у праві є релігійні норми, моральні норми, практично всі види культури і т. ін. У цілому використанню цих об'єктів сприяє правильно створена культурологічна проблематизація, що, як було зазначено вище, залежить від глибинного бачення проблем права.

Право, як відомо, є наслідком нематеріальної культури, її результатом, одним із критеріїв цивілізації, і взагалі унікальним, неповторним витвором людського розуму (шедевром людської мудрості). Через право практично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності. національна мораль, шо є важливими елементами людської культури. Для прикладу можна згадати хоча б перше писане право нашої держави — «Руську Правду»,

З П Біленчук Ад

яке виникло на грунті міцного звичаєвого права та християнської моралі.

Зрозуміло, шо формуванню права повинні сприяти відповідні інститути, які покликані забезпечити найефективніший вплив у регулюванні складних суспільних відносин. Тобто право мусить увібрати у себе всі надбання, досягнення людства. Ці надбання мають бути всебічними, коли враховуються всі. без винятку, галузі людської діяльності. І чим скрупульозніше добирати досягнення кожного напряму суспільного розвитку, тим міцнішим стає право, тим більшу соціальну цінність воно має.

Таким чином, право включає компоненти національної культури, без яких воно не існує. Дослідженням цих аспектів і займається культурологія (культурознавство, теорія культури) права як наука про множину культур у праві. У цілому право характеризується багатьма видами (множиною) культур (культура не існує абстрактно, а лише у множині), яких сьогодні налічується кілька десятків. Проте не сумарна кількість видів культури визначає право, оскільки це — здобутки загальної національної культури. Мова йде про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної окремої культури, які мають пряме або хоча б дотичне відношення до права.

Право тісно пов'язане з такими видами культури, як:

духовна, моральна, національна, державна, суспільна, політична, економічна, психологічна, інтелектуальна, педагогічна, наукова, інформаційна, управлінська, парламентська, законодавча, професійна, побутова та ін. Зауважу, що окремі елементи цих видів культури формують правову культуру суспільства.

Виникає проблема: чи пролягає шлях до формування права тільки через види культури, чи існують інші визначальні чинники, які перебувають за межами культури? На перший погляд здається, шо однієї культури для цього недостатньо, оскільки є ще вимоги часу (періоду, ситуації), вимоги перших державних осіб, досягнення конкретної мети тошо. Безумовно, ці чинники мають величезний вплив на формування права. Але будь-який волюнтаризм характеризує відповідний ступінь цивілізації того чи іншого суспільства, а цивілізація — це, як уже зазначалось, продукт культури. Тобто є підстави вважати, що так чи інакше множина культур є необхідною і достатньою умовою формування права.

Таким чином, у праві відображаються лише культур-

66

ні тенденції Ці тенденції необхідно вловити, оскільки вони надалі формуватимуть дух права. У кожному структурному елементі культурні тенденції дають можливість накреслити перспективу розвитку пр'ава. визначити закономірності розвитку культури суспільства, які слід врегулювати правовими нормами. Іншими словами, для права, особливо для духу права, важливу роль відіграє культурологічна концепція, своєрідна позиція і вироблена лінія дії культури у праві, що дає змогу обгрунтувати мораль як критерій права.

Зміст культурології права полягає також у дослідженні такого явища, як спектр (мозаїка) культур у праві. Справа в тому, шо кожен із видів культури не впливає на право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії (змішування) культур. Адже між усіма видами культури існують і спільні структурні елементи.

Суть методу згладжування у культурології права полягає у наданні переваги одній культурі, нехтуючи при цьому іншою, яка у даному випадку має менше значення для права. Це означає, шо вимушено створюються культурні східці, які ше називають ієрархією культур. Така ієрархія залежить від ступеня важливості кожного структурного елемента конкретного виду культури для певної норми права.

Отже, висновок: предметом культурології права є вивчення загальних і спеціальних законів розвитку культури та права; система знань про сутність, суспільне призначення культури та права, їх зв'язки з іншими соціальними явищами, про загальні закономірності виникнення і розвитку права, вплив різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та реалізацію, утворення культурно-правової реальності.

Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності досліджуваних явиш вивчає наука, яка сутність і призначення даних явищ. Тобто культурологія права — проблемна, суспільна, філософсько-юридична, теоретична наука, що випливає із природи цієї науки, яка має власний предмет.

У цілому можна сказати шо культурологія права — це вступ до права. Вона впливає на юридичну думку

з* 67

особи, формує її мислення і стимулює справжню пра-вотворчість.

Культурологія права характеризується нескінченним процесом розвитку думки у пізнання явиш. Для цього потрібні високий рівень абстрактності, творче теоретичне мислення, уміння досліджувати релігійні та моральні норми. Завданням культурології права є створення теорії «мирного співіснування» всіх видів культури з метою блокування гальмування і протиріч їх складових елементів, які формують національне право.

Кожна наука, як відомо, грунтується на відповідних теоретичних засадах, у тому числі принципах, які допомагають кращому розумінню її змісту, визначають конкретні тенденції розвитку тощо. Особливо це стосується культурології права як нової науки, що тільки-но розвивається.

Вважаю, що культурологія права побудована на основних спеціальних і загальних принципах. До групи спеціальних принципів слід віднести: єдність права, культури і моралі (в погодженні з релігійними нормами) та необхідність (постійні вимоги) суспільства у регулюванні правовідносин. У загальних рисах про ці принципи йшлося у попередньому параграфі. Тому зупинімось на характеристиці окремих специфічностей цих принципів.

Оскільки культурні норми щодо правових мають первинний характер, тобто існує ознака дочерності права щодо культури, то правові норми повинні постійно зазнавати своєрідної культурної кореляції. Такою кореляцією служать, як відомо, релігійні норми і моральні, узгоджені з першими.

Суть принципу єдності права, культури і моралі полягає у формуванні правових норм. Тобто законодавча влада має постійно враховувати цю єдність у процесі складання законопроектів, їх обговорення та прийняття законів. Необхідно намагатись, щоб мораль (особливо загальнолюдські цінності) безпосередньо впливала на формування правових норм. У той же час право не повинно бути результатом псевдокультури, культурною підміною тощо. Така єдність найбільше забезпечить ефективність правового регулювання суспільних відносин.

Одночасно вона характеризується необхідністю систематичного оновлення права з урахуванням нових надбань духовної культури та її видів.

Другий принцип культурології права — вимога сус-

68

пільства створювати правові норми, яка пояснюється тим, що життєва ситуація потребує певного регулятора. Тобто члени суспільства відчувають,, що окремі прецеденти мають бути вмішені у правове поле, іншими словами, будь-які здобутки культури повинні бути узаконеними згідно з бажанням (проханням) членів суспільства. І що характерно, після появи «випрошених» правових норм вони отримують суспільне схвалення, що надає їм правової цінності та корисності.

Слід зауважити, що другий принцип відображає своєрідне перетворення стихійного на законне. Адже людина так чи інакше використовує підсвідоме певні звичаї та соціальні норми, які бажала б узаконити. У такому випадку соціальні норми мимовільно підкоряються певним правовим.

Таким чином, спеціальні принципи культурології права висвітлюють імплементацію загальних культурних норм (норми практично кожного виду культури) у правові норми, забезпечують збереження культурного потенціалу і культурних тенденцій у праві. Крім того, вони зберігають дух культури у праві. Тобто ідеї, досягнення кожного виду культури панують (і повинні панувати) у всіх правових нормах як діюча сила, що відповідає змістові окультурення права.

У цілому можна сказати, що спеціальні принципи культурології права допомагають повно, цілісно і всебічно втілювати досягнення культури у право, визначають співрозмірність культури та права, що робить право натуральним (а не штучним), чуттєвим, умілим і виваженим регулятором суспільних відносин.

Загальні принципи культурології права здебільшого відповідають принципам права в цілому, серед яких є нормативність, демократизм, гуманізм, справедливість, рівність усіх перед законом, науковість, законність і т. ін. Однак у культурології права ці принципи слід розглядати у культурному контексті з урахуванням досягнень народу в кожному напрямі діяльності.

Зрозуміло, що культурологія права виконує певні функції. Серед них найбільшу вагомість мають: 1) відображення культурних тенденцій у праві; 2) перетворення стихійного у правові норми; 3) втілення національних ідей у право; 4) правове регулювання соціокультурною ситуацією; 5) формування у громадян ціннісної правової орієнтації. Це також культурологічні функції у праві.

Ще раз наголошу, де право має культурну цінність —

69

воно відображає ідеї всіх видів культури. Якшо ж тенденція нематеріальної культури полягає у творчому розвиткові розумових здібностей людини з метою систематичного оздоровлення духовності членів суспільства, то ця ж тенденція відображається й у праві. Ця основна функція культурології права дозволяє виявити шляхи підвищення якості права. Адже зневага до держави виявляється, перш за все, через недосконале право, через те, що право не вважається культурним здобутком. Саме культурна різноманітність, культурне розмаїття так впливають на формування юридичних норм, що право стає регулятором духовного оздоровлення народу.

Культурологія виконує також пояснюючу функцію щодо перетворення стихійного у правові норми. Справа в тому, що так звані стихійні суспільні явища, які стосуються поведінки людей, можуть мати велику руйнівну силу, якщо їх не розуміти і не розмістити у правовому полі. Адже ці явища тільки на перший погляд здаються стихійними, а в цілому вони регулюються законами Всесвіту Тому культурологія допомагає наблизити правові норми до вищих законів Всесвіту. Звідси і випливає роль людини: вона як носій культури практично не творить нічого нового, а лише вивчає стихійне і переводить його на рейки земних законів. Цим і пояснюється, що культура є соціальною пам'яткою людства, де домінуючою цінністю є релігія, без якої культура не існує.

Відомо, що зміст законів відображає рівень культури суспільства, в якому вони приймаються, оскільки національна культура, в тому числі ідея, вбирає у себе потреби нації у самоутвердженні. Тому однією з функцій культурології права є втілення національних ідей у право. Адже національна ідея — це рушійна сила народу, перспективна орієнтація нації. Вона формує українську національну реальність, відображає мету існування нації. Недарма ж вважається, що знищення національної ідеї призволить до знищення самого народу, що намагався зробити більшовизм із нашою нацією.

Сьогодні в Україні ведуться пошуки національних ідей, духу нації, поступово здійснюється національне відродження як оновлення життя, що сприяє розвитку і збагаченню національної культури. Таке збагачення потрібне для того, шоб не відривати людину від рідної культури, у протилежному випадку буде змінюватись її психіка. Із цієї причини через право повинна реалізовуватись українська національна ідея. В результаті своє-

70

рідної заангажованості права національними ідеями юридичні норми формуватимуть у населення національну правосвідомість.

Розглядаючи четверту функцію культурології права, слід зазначити, що соцюкультурна ситуація характеризується станом досягнення культури людства, її рівнем та оцінкою в конкретний історичний період часу. Тут велику роль відіграє визначення впливу різних чиннків на культуру: історико-національних, внутрішніх та зовнішніх факторів суспільства. Причому визначають соціо-культурну ситуацію конкретні процеси, тенденції та різні соціокультурні феномени (наприклад, традиції). Функція культурології права полягає в тому, щоб визначення і регулювання соціокультурною ситуацією відбувалось у правовому полі. Тим самим культурологія права здійснює нормативні відносини зі світом і утворює двосторонній зв'язок культури та права, забезпечує со-ціокультурність правових явищ. Оскільки культура існує незалежно від соціального середовища, то кожна ситуація (зокрема, поведінка людей) потребує правового регулювання. Це означає, що правове регулювання соціокультурною ситуацією допомагає культурі згуртувати, інтегрувати людей, врегулювати їхню поведінку.

Культурологія права сприяє і формуванню ціннісної правової орієнтації членів суспільства (п'ята функція). Зміст цієї функції полягає в тому, що культурологія права допомагає людині обрати необхідне їй ставлення до духовно-правових цінностей, яке забезпечить правомірну поведінку. Така система установок та переконань людини окультурює її правосвідомість, формує власну, індивідуальну правову культуру. Звичайно, культурологія права в даному випадку скеровує процес соціалізації людини у правове поле, виробляє почуття законності, формує в цілому цивілізований правопорядок.

Розглянуті принципи та функції дають можливість визначити мету культурології права. Зокрема, якщо метою культури є забезпечення всебічного розвитку людини, а метою права є правомірне регулювання дій та поведінки людини, то мета культурології права — виявити правові аспекти усіх видів культури для формування цінних юридичних норм. Ця мета є завжди актуальною, оскільки будь-яка діяльність неможлива без культури, а точніше — без єдності її видів. У цьому і полягає унікальна корисність культурології права.

71