Адвокатское право

Нормативне регулю- В Англії відсутній будь-який єдиний вання організації та закон або нормативний акт про ад-діяльності адвокатів вокатуру та принципи її побудови й

діяльності. Як й інші установи та інститути англійського права, адвокатура у її нинішньому вигляді формувалась протягом століть і зараз функціонує на досить розпливчатому грунті королівських хартій, окремих парламентських актів, урядових постанов, правил, прийнятих керівними органами адвокатських організацій, судових рішень, традицій та звичаїв". До них, зокрема, можна віднести королівські хартії (1845, 1872, 1903, 1909 та 1954 pp.), на основі яких сформувалася одна з найбільших та впливових організацій адвокатів — "Юридичне товариство", а також серію парламентських актів, спеціально присвячених адвокатам — солі-ситорам. Одночасно приймалися аналогічні акти по Шотландії та Ірландії, а після 1921 p. — по Ольстеру, акти в галузі кримінального права та правосуддя, в кримінальних справах, акти "Про захист малозабезпечених ув'язнених" 1930 p., "Про юридичну допомогу та консультації" 1949 р , "Закон про правову допомогу" 1974 р 2 та численні постанови, видані на

Организация адвокатури в зарубежньїх странах. — М , 1972 — С 43. Див . Уолкер Рональд Английская судебная система. — С 306

82

його основі, акти лорда-канцлера (він керує галуззю правосуддя), численні правила адвокатських організацій про умови членства в них, про порядок розрахунків з клієнтами, про дисциплінарне провадження, правила вищих судових інстанцій про порядок допуску представників сторін до участі в процесі (1964 p.).

На звичаях та традиціях майже цілком засновано організацію та діяльність адвокатів-баристерів та їх керівного органу — Генеральної ради адвокатури, ряд важливих професійних прав та обов'язків адвокатів (наприклад, відмовитися від виконання доручення клієнта, про надання йому консультації з правових питань).

Положення, що стосуються адвокатури, містяться також у багатьох нормативних актах, виданих з інших приводів Наприклад, за актом про розлучення 1969 р. суд має визначити суму витрат та розміри винагороди для тих адвокатів, які брали участь у справі, якщо самі сторони не домовились про це, та інше.

Призначення та • Призначення адвокатури, її місце в функції англійської системі установ юстиції норматив-адвокатури ними актами не розкривається. Док-тринальне тлумачення завдань адвокатури, яке часто вживається в публічних виступах адвокатів та деклараціях їх організацій, зводиться до того, що вона слуговує справі "правильного регулювання суспільних процесів владними рішеннями", зміцнення режиму "панування права", захисту прав людини та інше".

Функції англійської адвокатури є набагато ширшими, ніж адвокатури в державах континентальної Європи. По суті, професія адвоката в Англії є першоосновою для юриста-практика. Адвокати обслуговують органи держави, в тому числі й поліцію; виступають обвинувачами від імені держави та приватних осіб в кримінальних справах; викладають в університетах, займають посади міністрів та інших вищих службовців в уряді;

призначаються суддями (судді усіх вищих інстанцій є адвокатами з великим досвідом практичної роботи), здійснюють

1 Организация адвокатурьі в зарубежньїх странах — С 44

83

нотаріальні дії, посвідчують угоди, складають договори, заповіти та ін.

Працюючи суддями, обвинувачами, юридичними консультантами на службі у держави або у приватних фірмах та компаніях, вони залишаються членами адвокатських організацій.

Організація Відмінною рисою англійської адвокатури є історично сформований поділ практикуючих правозахисників на дві групи — соліситорів та баристерів. Роз'єднання професії правозаступників розпочалося з 1340 p., коли виникла професійна адвокатура. Адвокатами, які мали право виступати в судах загального права, були доктори права та баристери, у часи, коли уся підготовча робота здійснювалася судовими чиновниками, які називалися аторнеями. В XV ст. вперше з'являються соліситори, котрі практикували у суді канцлера. Спочатку вони були рангом нижче за аторнеїв і не були так пов'язані зі своїми клієнтами, як перші. До XVIII ст. обов'язки аторнеїв та соліситорів часто виконувались одними й тими ж особами, у зв'язку з чим різниця між ними була повністю усунута законом 1873 p. про судоустрій, згідно з яким аторнеї стали призначатися соліси-торами'.

Баристери, які в XIV ст. об'єдналися у корпорації (так звані судові Їнни), після XVI ст. не приймали у своє товариство аторнеїв та соліситорів. У результаті останні об'єднались і в 1793 p. утворили власну професійну організацію в Лондоні — "Товариство джентельменів, котрі практикують в судах загального права та справедливості", яка передувала теперішньому Юридичному товариству.

Отже, розподіл професії правозаступників має історичне коріння, поставлений у залежність від характеру функцій, виконуваних баристерами та соліситорами. Баристери є переважно адвокатами, що виступають в судах усіх інстанцій. Соліситори мають обмежене право на публічні виступи в них2.

Уолкер Рональд. Английская судебная система — С. 279 2 Т а м же —С 278—280

84

Є й інші важливі відмінності між двома групами цієї професії. Соліситори можуть входити у товариства як партнери, баристери ж не можуть. Оскільки соліситори працюють зі своїми клієнтами на договірних засадах, вони можуть вимагати винагороди через суд; баристери, винагорода яких розглядається здебільшого як гонорар, а не оплата за договором, не можуть цього робити. З цих же ж причин на соліситорів може бути покладена відповідальність перед клієнтами за професійну недбалість. Історично склалося так, що баристери звільнені від такої відповідальності. Перед початком судового процесу вони одягають парик і мантію, соліситори перебувають у мантії лише у деяких судах, зокрема, в суді графства, але завжди без парика. Соліситорам клієнти самі доручають ведення справи; баристерам же ж доручається ведення справи тільки через соліситора'.

Бути одночасно соліситором та баристером не можна, і хоча в принципі перехід з однієї категорії у іншу не заборонений, членство в соліситорах і баристерах фактично є довічним2.

Соліситори та баристери не можуть працювати разом в одній фірмі чи навіть в одному приміщенні, допомагати та виконувати один за другого доручення юридичного характеру3.

Адвокатів у Англії та Уельсі понад 60 тис. на 57 млн. населення — по одному адвокату на тисячу жителів. Соліситорів — понад 50 тис., а баристерів — понад 5,5 тис.4 Професія юриста-практика вважається чоловічою. Тільки в 1919р. разом із наданням виборчого права жінкам їм було дозволено бути адвокатами. Однак стан справ змінився мало: серед соліситорів жінки складають 10%, серед баристерів — 9%5.

Загальне керівництво адвокатурою (як соліситорами, так і баристерами) здійснюється лордом-канцлером (членом Верховного суду)6.

Уолкер Рональд. Английская судебная система. — С 280.

2 Организация адвокатури в зарубежньїх странах — С 45

3^ а м же.

''Феофанов Ю Правосудне на Британских островах // Известия —1990 — 28 апр

5^ а м же

6 Организация адвокатури в зарубежньїх странах — С 46

85

Соліситори. Усі соліситори об'єднані у Юридич-

Загальна організація не товариство, створене відповідно

корпорації соліситорів до Королівської хартії 1845 p., яка

пізніше зазнала відповідних змін та доповнень. Членство у товаристві є добровільним — понад 85% з нині практикуючих соліситорів є його членами'. Воно управляється Радою з 65 членів, які обираються щороку, з них ЗО чоловік репрезентують Лондон, а 35 — провінцію. Очолює Раду президент та віце-президент, які обираються із складу Ради. Їм допомагає секретаріат товариства — секретар та шість його заступників, посади яких позначаються літерами (А, В, С та ін.) і пов'язані з виконанням визначених наперед постійних обов'язків. Причому секретар та його заступники не є соліси-торами та виконують свої функції як звичайні службовці (разом їх у юридичному товаристві понад 1,5 тис.). Рада товариства збирається на свої засідання в середньому раз на три тижні, поточними ж справами займається секретаріат, котрий, зокрема, організовує на регулярній основі роботу кількох десятків комісій та підкомісій Юридичного товариства (з галузей права, з проблем професійної діяльності та ін.).

Для організації та діяльності Юридичного товариства характерною є атмосфера кастової замкненості, приватного закритого клубу. Соліситори збираються на свої щорічні збори та конференції разом з подружжям, самі ж конференції за традицією поєднуються з обідами та банкетами. Юридичне товариство має свої (закриті для сторонніх) спортивні клуби, бари, бібліотеки та читальні, свою службу телетайпного зв'язку і, навіть, бюро подорожей.

Не зважаючи на добровільність об'єднання, Юридичне товариство має встановлені консолідованим законом 1974 р про соліситорів повноваження щодо своїх членів. Так, товариство за згодою лорда—головного судді та лорда—хранителя судових архівів вправі видавати інструкції з професійної підготовки щодо освіти та навчання осіб, які бажають вступити в товариство чи працювати як соліситори (ст. 2) Рада товариства: складає правила про поводження соліситорів з грошовими сумами клієнтів, правила про щорічне складання ними фіна-

Уолкер Рональд Английская судебная система — С 281

86

г

нсового звіту; регулює на підставі відповідних правил професійну практику, поведінку та дисципліну соліситорів. Поряд з цим Юридичне товариство турбується про добробут соліситорів та прагне підтримувати добрі ділові стосунки з іншими організаціями та громадськістю. Рада влаштовує читання лекцій, що стосуються нового в праві, організовує навчальні курси та видає брошури з ряду питань, які мають важливе значення для всіх соліситорів, зокрема про нове законодавство. Рада також виявляє осіб, що виконують функції соліситора без відповідних повноважень, і в ряді випадків починає проти них судові процеси.

Крім контролю за своїми членами, товариство турбується про громадські інтереси. Воно керує системою юридичної допомоги та консультацій; підтримує компенсаційний фонд, з якого видаються субсидії особам, які потерпіли внаслідок відмови соліситора дати звіт про гроші, отримані у зв'язку з його (соліситора) діяльністю чи зобов'язаннями щодо довірчої власності. У такий спосіб люди гарантуються від втрат, що можуть виникнути у зв'язку із неправильними діями соліситора з їх грішми.

Для кращого захисту публічних інтересів Юридичне товариство може передавати або реорганізувати практику соліситора, щодо якого відсутня впевненість, що він продовжуватиме ведення справи, дорученої йому клієнтами (ст. 35, додаток 1). У той же час Рада за згодою лорда—хранителя судових архівів може видати "Правила компенсації" для страхування, на випадок притягнення окремих соліситорів до відповідальності, шляхом заснування взаємного фонду або через комерційне страхування, яке здійснюється Юридичним товариством, або постановкою вимоги, щоб соліситори самі застраховувалися, або комбінацією зазначених методів. Комбінований ефект цих положень забезпечує заінтересованим особам всебічну гарантію від будь-яких фінансових втрат, котрі можуть настати внаслідок нехтування соліситором своїми обов'язками чи в результаті його недбалості

Питаннями, що перебувають поза сферою діяльності Юридичного товариства, є такса оплати послуг соліситорів,

87

котра встановлюється законом, а також дисциплінарне провадження, яким відає дисциплінарний трибунал в справах солі-ситорів, що є незалежним органом.

Соліситори виконують свої функції тільки за сертифікатами Юридичного товариства, які засвідчують, що особа відповідає вимогам інструкції з професійної підготовки, а також вимогам щодо особистих якостей та здатності особи бути соліситором Верховного суду. Сертифікат підтверджується щороку. Вони не потрібні для тих, хто не практикує приватним порядком, а обслуговує, зокрема, державні органи.

Більшість соліситорів ведуть справи, об'єднавшись у товариства, де на усіх партнерів покладено рівну відповідальність за роботу, що виконується ними. Чисельність особового складу товариств коливається від одного-двох адвокатів до великих об'єднань, які нараховують 200 чи навіть більше соліситорів. Багато товариств мають свої філії за кордоном або своїх представників у таких містах, як Париж, Брюссель, Нью-Йорк, Гонконг та ін."

Свої офіси соліситори мають практично в усіх населених пунктах країни, де вони займаються приватною практикою (декілька років тому нараховувалося 6667 фірм, з яких 34,3% складались із практиків-одинаків2).

Як зазначалося, соліситори мають обмежене "право аудієнції" в судах. Вони беруть участь в розгляді справ судами графств, магістратськими судами, окремими трибуналами, у деяких засіданнях Суду Корони та справ про банкрутство, котрі слухаються у Високому суді. Соліситори здійснюють досудову роботу. Вони спілкуються з клієнтами, опитують свідків, витребовують документи, збирають докази, отже, готують усі матеріали. Крім ведення кримінальних та цивільних справ, соліситори виконують функції нотаріусів, дають поради щодо оподаткування, з трудового та сімейного права, у пенсійних справах, складають заповіти, акти на управління спадковим майном, є юрисконсультами компаній та ін. Крім того, вони мають деякі традиційні привілеї. Наприклад, усі угоди

) The Law Society. — London, 1989. 2 S m і t h P. F., Bailey S. H. The modern english legal system. — London:

Sweet Maxwell, 1984.

88

щодо нерухомості майна в Англії та Уельсі відпрацьовуються лише соліситорами'.

Принципи взаємо- Взаємовідносини між соліситором відносин між соліси- та клієнтом регулюються одночасно тором та клієнтом законом і кодексом професійної етики2.

Повноваження соліситора грунтуються на дорученні, яке дає йому клієнт. На цій підставі між ними виникають договірні відносини. Тому, в основному, вони регулюються загальними нормами договірного права і, зокрема, тією його частиною, котра стосується представництва. Якщо соліситор виконує доручення недбало, то клієнт може вчинити позов про відшкодування шкоди. Слід підкреслити, що цей позов є договірним, а не деліктним3.

Взаємовідносини між соліситором та клієнтом розглядаються на засадах справедливості, тобто передбачають сумлінне виконання першим своїх обов'язків в усьому, що стосується другого. Цей принцип особливо суворо додержується щодо подарунків, які клієнт передає соліситору. В даному разі виникає, так звана, презумпція зловживання впливом, коли на прохання клієнта подарунок може бути анульований.

Взаємовідносини соліситора та клієнта грунтуються на умовах конфіденційності, яка зобов'язує соліситора не розголошувати свідчень клієнта, і цей обов'язок є настільки суворим, що його додержання поширюється на випадки зізнань останнього у вчиненому злочині. Усе це свідчить, що обов'язок соліситора щодо свого підзахисного стоїть вище громадянського обов'язку4.

Професійна поведінка соліситора

Професійна поведінка соліситора встановлюється Юридичним товариством в основному акті, який має назву "Керівництво професійною поведінкою соліситорів",

Феофанов Ю. Правосудие на Британских островах // Известия. — 1990 — 28апр

о

Уолкер Рональд Английская судебная система — С 303. 3'T ам же.—С. 288 Уолкер Рональд. Английская судебная система. — С. 288

89

прийняте 1974 p. Соліситори зобов'язані додержувати встановлених правил своїх корпорацій як щодо етикету, так і професійних дій. Так, вони мають зберігати професійну таємницю, фіксувати згідно з встановленими правилами свої розрахунки з клієнтами, ставитися з повагою до суду та державних органів. Соліситор не повинен залучати клієнтів через рекламування, погоджуватися на отримання передбаченої оплати та ін.' Соліситори вправі звертатися у свою організацію за консультаціями у складних справах, користуватися послугами своєї корпорації. Пенсії соліситорам, а також допомога в разі захворювання виплачуються корпорацією соліситорів2.

Дисциплінарне провадження

Для проведення дисциплінарного провадження щодо соліситорів, які порушили правила поведінки корпорації, існує відповідний механізм.

Згідно з законом 1974 p. дисциплінарне провадження покладено на Дисциплінарний трибунал в справах соліситорів3, який є незалежним від Юридичного товариства органом. Він складається з лорда — хранителя судових архівів, з членів-соліситорів з стажем роботи у цій якості не менше десяти років та членів-непрофесіоналів, котрі не можуть бути ні солісито-рами, ні баристерами4.

Трибунал є судовим органом. Своє рішення він виносить у складі трьох членів, включаючи двох соліситорів та одного непрофесіонала. Трибунал може заслуховувати показання свідків, які даються під присягою, примушувати їх явкою в засідання за повісткою. Він може, також за згодою лорда—хранителя судових архівів, сам виробляти правила, що регулюють його власний судовий процес5.

Дисциплінарний трибунал може застосовувати такі санкції: виключити соліситора із списку, усунути від практики (як правило, на період не більше 5 років); штрафувати (не більше ніж на три тисячі фунтів стерлінгів); оголосити догану.

1 S m 11 h P. F., Bailey S. H. The modern english system. — P. 27.

2 У о л K е р Рональд. Вказ. праця. — С. 283.

3^' а м же.

"Там же.—С. 283—284.

5 У о л к е р Рональд. Английская судебная система — С. 283—284.

90

Рішення трибуналу може бути оскаржене у Апеляційний суд. Соліситори, будучи офіційними особами при Верховному суді, можуть бути піддані дисциплінарним стягненням з боку Високого та Апеляційного суду.

Оплата праці За свої послуги Соліситори отриму-соліситора ють винагороду. Оплата юридичної

допомоги здійснюється як за згодою, так і за таксою послуг за порядком, встановленим законами та актами, котрі, як правило, видаються у інтересах громадян та контролюються судами. Так, закон 1974 p. надає соліситору право укладати з клієнтом письмову угоду, яка регулює розмір винагороди в справах, пов'язаних із судовим спором. В даному випадку розмір винагороди залежить від того, є справа спірною чи ні. Як відмічає англійський професійний юрист Рональд Уолкер, англійське право завжди ставилося до такого роду гонорарів як до незаконних через те, що вони суперечать публічним інтересам. При відсутності угоди соліситор може подати звіт, який містить або докладний перелік усіх видів виконаної роботи, або загальну суму видатків'.

Оплата послуг за таксою передбачає порядок, за яким витрати соліситора оцінюються як за твердою шкалою, так і за максимальними та мінімальними сумами. Однак і в цьому випадку соліситор та клієнт можуть самі визначити розцінки навіть там, де у шкалі передбачена максимальна сума2. Оплата за надані послуги включає ряд факторів, найважливішими з яких є: витрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо3.

Якщо громадянин у встановленому порядку визнаний незаможним, юридична допомога може бути надана йому безкоштовно. В цьому випадку праця адвоката оплачується із спеціального фонду, який створюється із коштів держави та внесків клієнтів та організацій адвокатів. Слід зазначити, що англійському правосуддю така допомога обходиться у 600 мільйонів фунтів стерлінгів на рік4.

Там ж е. — С. 290—291. "Там же.—С. 291—292. The Law Society. — P. 11. Феофанов Ю. Правосудне на Британских островах // Известия. —1990. — 28 апр.

91

Баристери. Організація баристерів є досить ар-Загальна організація хаїчною. Вони об'єднані у чотири корпорації баристерів "судових Інни": Інн Грея, Інн Тем-

пля, Інн Лінкольна та Їнн Мідл-Темпл. Ці Інни виникли в XIV ст., знаходяться у Лондоні і, мабуть, походять від назви жилих кварталів, облаштованих особами, які займаються судовою практикою. Вони і до цього часу контролюються суддями'. Судові Інни є не тільки об'єднаннями адвокатів, а й крупними землевласниками: володіючи великими земельними угіддями, баристери отримують чималу ренту2.

Судові Інни складаються з трьох груп членів: бенчери, які є суддями або старійшинами корпорації баристерів та керують Іннами; баристери, які приймаються в корпорації бенчерами;

учні, котрі ними же допускаються у корпорацію.

До отримання практики баристер має пройти учнівський стаж строком не менше 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умовами прийняття учня у її члени є: вік — не молодше 21 року; сплата вступного внеску; складання остаточного екзамену за фахом. Цікаво, що протягом року (в осінню, зимову, весняну та літню сесії) влаштовуються обіди в трапезній судового Інна, у яких беруть участь усі його члени. В ній за окремим столом сидять судді без мантій та париків, а за другим — студенти і учні. Ця своєрідна форма спілкування дає можливість майбутнім адвокатам увійти в роль обраної ними професії, і взагалі просто "поваритися у казані" судового Інна3.

Всі баристери поділяються на дві групи (чи ранги): "королівські радники" та "молодші" баристери. Королівських радників призначає королева за рекомендацією лорда-канцлера. Вони отримують право перебувати в суді у шовковій мантії (а не у вовняній, як інші). Їх головна роль полягає у веденні складних справ, наданні спеціальних порад. Слід також підкреслити, що більшість членів Вищого суду призначається з числа королівських радників4.

1 У о л к е р Рональд. Английская судебная система. — С. 295.

2 Организация адвокатури в зарубежньїх странах. — С. 46.

^еофанов Ю. Вказ. праця.

^mith P.F, Bailey S.H. The modern english legal system. — P. 31.

92

Органом управління судових Іннів та корпорації баристерів є сенат, що складається з 90 членів. В нього входять:

генеральний аторней, генеральний соліситор та представник правової освіти, двадцять чотири представники університетських коледжів (по три від кожного Інна), тридцять дев'ять представників баристерів, обраних корпорацією (з них шість не повинні бути практикуючими баристерами) і не більше 12 додаткових членів. Судові Інни пов'язані рішеннями сенату, в компетенцію якого входить також консультування Іннів. У деяких випадках сенат має право приймати рішення від імені всієї корпорації баристерів, хоча їх рада зберігає свою автономію у питаннях спеціальних повноважень та функцій. Наприклад, у функції сенату входить дача вказівок, що стосуються прийняття учнів в члени корпорації баристерів, регулювання питань професійної підготовки, розслідування скарг на баристерів, управління фінансами корпорації та ін.'

Органом управління поточними справами є Рада, утворена за ініціативою баристерів в 1894 p. Рада обирається їх загальними зборами. Вона складається з 60 членів та обирає з свого середовища виконавчу раду з трьох чоловік. При Раді створюються об'єднані комісії Іннів з галузей права, питань юридичної допомоги, оплати праці, етикету та професійної поведінки, міжнародних зв'язків тощо2. Головне призначення Ради полягає в підтриманні престижу, гідності та незалежності корпорації3.

Права та обов'язки баристерів

Професійна підготовка баристерів регулюється спеціальними правилами, які приймає їх Рада. В даний час

діє Кодекс поведінки баристерів Англії та Уельсу 1981 p.4, за яким визначені обов'язки баристерів: виконувати приписи кодексу, бути порядним, уникати всього, що може призвести до приниження професії адвоката або правосуддя, додержувати професійної етики, бути компетентним у своїй професії. Баристер не може виступати в суді без парика, мантії та

1 У о л к е р Рональд Английская судебная система. — С. 297—298.

2 Организация адвокатурьі в зарубежньїх странах. — С. 47.

3 У о л к е р Рональд. Вказ. праця. — С. 298.

4 S m 11 h P F, Bailey S.H Вказ. праця. — P. 27.

93

стрічок. Він не повинен вводити в оману суд, умисно приховувати від нього істотні для справи факти, рівно як і робити будь-які заяви, несумісні із тими зізнаннями, котрі йому довірив клієнт, не може займати правову позицію, котра ним усвідомлена як шкідлива'. Баристер має зберігати професійну таємницю, провадити за встановленими правилами розрахунки з клієнтом, ставитись з повагою до суду, державних органів тощо.

Дисциплінарне провадження

Порушники правил корпорації баристерів караються у дисциплінарному порядку. Для проведення дисциплінарного провадження в судових Іннах є відповідний механізм. Так, для всіх Іннів при сенаті створено загальний об'єднаний дисциплінарний комітет, котрий нараховує п'ять членів (судді, представники присяжних та три практикуючих баристера). Сигнали щодо проступків баристерів спочатку надходять до ради з питань професійної поведінки, а потім у об'єднаний дисциплінарний комітет. До баристера, який визнаний винним, можуть бути застосовані такі санкції: догана;

вказівка на невірну поведінку; штраф; усунення від роботи на необмежений строк або виключення з Інна. Дисциплінарні стягнення можуть бути оскаржені у Високий суд2.

Професійна етика баристера

Обов'язки баристера щодо клієнтів регулюються виключно приписами професійної етики, які встановлюються як судовими Іннами, так і сенатом судових Іннів та корпорації адвокатів3.

Які ж правила встановлюються до професійної підготовки баристерів?

Одним із найважливіших є правило, згідно з яким баристер може отримувати відомості у справі тільки від соліситора, але не безпосередньо від клієнта. Професійній етиці баристерів суперечить нав'язування своїх послуг соліситорам та участь

1 У о л к е р Рональд. Английская судебная система. — С. 299—300.

2 S m 11 h P F., Bailey S. H. The modern english legal system — P 47. ЗУon^<.ep Рональд. Вказ праця.—С 303

94

у прибутках. Робота баристера — це діяльність індивідуаліста'. Він, як правило, не повинен допитувати свідків до чи під час суду, консультуватися з клієнтом у відсутність соліситора. Баристер в ранзі королівського радника має відвідувати офіційні установи в супроводі молодшого адвоката, він не може мати учнів, не виконує будь-яку роботу з паперами тощо2.

Принципи оплати праці баристера

Як вже зазначалося, оплата, отримана баристером за надання правових послуг, є недоговірною, а гонорарною. Належний баристерові гонорар вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів. Це пов'язано з тим, що баристер не може стягнути свій гонорар в судовому порядку. Він також не може вчинити позов навіть якщо гонорар був обіцяний, не може вимагати гонорар в справах про банкрутство. При невнесенні гонорару баристер не може піддати клієнта арешту чи наполягати на віддачі судом відповідного наказу. Гонорар баристера обкладається податком на прибуток3.

Головна гарантія, яку баристер має щодо гонорару, полягає в тому, що він може відмовитися прийняти доручення, якщо гонорар не сплачений під час передачі йому соліситором доручення на ведення справи4.

Як і соліситори, баристери надають безплатну юридичну допомогу малозабезпеченим клієнтам.

2. Адвокат у кримінальному процесі

Загальні питання участі Архаїчність правил та інститутів, адвоката в криміналі»- формальна дія старовинних законо-ному процесі Англії давчих актів, відсутність кодифікації

величезної кількісті різних за обсягом і змістом джерел кримінально-процесуального права Англії роблять кримінальний процес громіздким, заплутаним і складним. Тільки досвідчений юрист зможе знайти у такому

1 S m і t h P. F., Bailey S H. Вказ. праця. — P. 49

2 У о л к е р Рональд Английская судебная система — С 304. ^ а м же —С. 300. Там же.

95

матеріалі потрібну норму. Саме тому адвокатові належить особлива роль у англійському кримінальному процесі у поданні допомоги тим, хто її потребує.

Здійснювати захист інтересів сторони в кримінальній справі можуть як баристери, так і соліситори. Вони мають право брати участь в усіх судових інстанціях. Але в Палаті лордів, Апеляційному і Високому судах це право за деякими винятками належить виключно баристеру. При розгляді кримінальних справ Судом корони (він розглядає справи з участю присяжних) обвинувачення підтримують баристери.

Баристер не має права особисто укладати з клієнтами угоди на ведення кримінальної справи і одержання від них гонорару. Це є прерогативою соліситора, який розпочинає переговори з клієнтом, домовляється про гонорар, збирає докази.

Повноваження адвокатів із загалу соліситорів грунтується на дорученні, яке дається клієнтом у письмовій формі. У такий спосіб виникають договірні відносини. Адвокат зобов'язується турбуватися про клієнта і отримує право на винагороду за дії, які він виконує на підставі доручення. Якщо соліситор виконує доручення недбало, то клієнт може подати позов про відшкодування збитків, заподіяних недбалістю.

Як вже зазначалося, на відміну від соліситора, оплата винагороди баристеру за ведення справи є не договірною, а гонорарною. Він може відмовитись прийняти доручення, якщо питання про гонорар вирішено соліситором.

Надання правової допомоги малозабезпеченим громадянам регулюється законом 1974 p. про правову допомогу, який консолідував ряд чинних актів законодавства. Відповідні кошти сплачуються "фонду правової допомоги", що фінансується державою. Малозабезпеченою вважається особа, річний доход якої не перевищує 1790 фунтів стерлінгів. Наявність коштів у особи, яка звертається по правову допомогу, визначається комісією з додаткових асигнувань міністерства соціального забезпечення. Прохач має довести, що його доходи не перевищують 1200 фунтів стерлінгів, проте, якщо вони є більшими, то він і в цьому разі не може обійтися без правової допомоги. Питання про її надання розглядає і вирішує своїм наказом суд.

96

Як правило, захисники призначаються для участі у розгляді справ в судах присяжних тим малозабезпеченим особам, які обвинувачуються в умисному вбивстві. При обвинуваченні у інших злочинах вони призначаються за розсудом судді. У магістратських судах наказ про правову допомогу видає той суд, який розглядає справу обвинуваченого.

У своїй діяльності в кримінальному процесі соліситори і баристери мають додержувати правил професійної етики, які для соліситорів визначаються законом і кодексом професійної етики, а для баристерів — тільки вимогами професійної етики. Одним з найважливіших етичних правил поведінки є те, що баристер може отримувати відомості у справі тільки від соліситора, але не від клієнта безпосередньо. Виняток стосується, наприклад, захисту неспроможного клієнта за призначенням

суду,

Адвокат зобов'язаний зберігати довірену йому клієнтом таємницю усних і письмових повідомлень, якими вони обмінюються, навіть коли таке повідомлення стосується вчиненого клієнтом злочину. Обов'язок адвоката, зазначає Р.Уолкер, щодо свого клієнта є вищим в цьому разі за громадянський обов'язок, через що ніхто не може його обвинуватити у злочинному недонесенні'.

Адвокат в стадії

попереднього

розслідування

Право самостійно порушити кримінальне переслідування і збирати докази теоретично має кожна особа. Однак практично вести у такий спосіб розслідування можуть лише досить заможні люди, бо казенних коштів на це не існує і, до того ж, обвинувач (потерпілий) завжди ризикує, що витрати по розшуку і збиранню доказів не будуть визнані розумно зробленими. Тому переважну більшість справ розслідують державні органи: поліція (90% всіх справ), служба директора публічних переслідувань (у справах про тяжке вбивство та інші найбільш серйозні злочини), коронер (при виявленні трупів, на яких є сліди, що дають підстави підозрювати, що смерть мала насильницький характері 'Уолкер Рональд. Английская судебная система. — С 290.

97

Попереднє розслідування має на меті збирання переважно обвинувальних доказів. Збирання доказів, які б виправдовували обвинуваченого або пом'якшували його відповідальність, покладається на самого обвинуваченого, чи його захисника.

Зауважимо, що дані, зібрані сторонами під час попереднього слідства, ще не є доказами у власному розумінні, вони стають такими лише після того, як будуть закріплені у процесі попереднього судового розгляду.

Перед допитом особу, щодо якої поліцією зібрано достатньо даних для підозри у вчиненні злочину, попереджають:

"Ви не зобов'язані відповідати, якщо не бажаєте цього робити, але те, що ви скажете, може бути запротокольовано і використано як доказ".

Якщо підозрюваний заявить, що він даватиме показання тільки у присутності адвоката, останній (соліситор) має бути допущений до участі в справі. Підозрюваний вправі спілкуватися і консультуватися з ним наодинці. Згідно з суддівськими правилами 1904 p. це положення поширюється і на осіб, які тримаються під вартою, але за умови, що в цьому разі не виникне затримка чи перешкода розслідуванню або завданню правосуддя.

Відповідно до ст. 13 Правил провадження у коронера від 1953 p. підозрюваний має право користуватися послугами захисника, якому дозволено брати участь в допитах свідків.

Попередній судовий розгляд розпочинається з виступу обвинувача, котрий виголошує вступну промову, мета якої дати суддям загальну уяву про факти, що викривають обвинуваченого у вчиненні злочину. Після цього він подає докази, які складаються з усних показань свідків або їх письмових заяв. Завершується ця процедура допитом свідків обома сторонами. Обвинувачений може висловлюватися з приводу пред'явленого обвинувачення (що письмово фіксується клерком суду), викликати своїх свідків. Про доцільність цих дій обвинувачений може проконсультуватися з захисником.

Адвокат-захисник, якщо він бере участь у попередньому розгляді справи, має право: порушувати клопотання про виклик свідків, протокол допиту яких переданий суду; подати суду протоколи показань свідків і обвинуваченого (у цьому разі

98

копії протоколів мають бути вручені усім іншим учасникам процесу, що користуються правами сторони), оскільки питання про віддання до суду вирішується на підставі цих письмових доказів; порушувати питання про закриття справи або пом'якшення обвинувачення'. Адвокат-захисник бере участь у дослідженні доказів, зібраних обвинуваченням, зокрема, в допиті його свідків, а після викладення позиції захисту — і в дослідженні доказів, що свідчать на користь підзахисного.

Законом про кримінальне правосуддя 1967 p. передбачена й інша процедура віддання до суду — "без розгляду доказів", коли вони зафіксовані у письмових заявах за передбаченою законом формою. Такі заяви робляться звичайно свідками обвинувачення, бо захист у цій стадії, як правило, не розкриває свої доводи. Якщо на подані заяви не надійшло заперечень, обвинувачений ознайомлюється з ними, висловлюється з цього приводу, після чого він віддається до суду. Отже, вирішальне слово тут залишається за адвокатом обвинуваченого. Якщо баристер або соліситор хоча б одного з обвинувачених наполягатиме на тому, що заяви не містять показань, достатніх для віддання клієнта до суду присяжних, віддання провадиться за старим методом2.

Успішному здійсненню захисту сприяє реалізація захисником свого права на ознайомлення з матеріалами, зібраними обвинувачем. Вважається, що під час попереднього розгляду обвинувач має подати не тільки ті докази, які мають переконати суд в обгрунтованості обвинувачення, а й інші, що є у його розпорядженні. Практикою вироблені правила, за якими захисник може ознайомитися з доказами, які є у обвинувача, як під час попереднього розгляду, так і пізніше.

Більш значним є обсяг обов'язків у адвоката, коли його підзахисний не визнає себе винним. У цьому разі обвинувачений зобов'язаний з'явитися до суду в призначені день і час.

Див -Лубенский А Й Предварительное расследование по законодате-

льству капиталистических государств —М., 1977 —С. 115.

Див Уолкер Рональд Английская судебная система. — С 470

99

Після оголошення у судовому засіданні документів обвинуваченому пропонується зробити заяву про визнання чи невизнання своєї вини. Якщо ж обвинувачений наполягає на своїй невинності, соліситор з боку обвинувачення викладає свої міркування з приводу справи і викликає особу, яка звернулася з заявою про кримінальне каране діяння. Заявник приводиться до присяги і дає показання. Обвинувачений і адвокат, який захищає його інтереси, в разі потреби ставлять заявнику запитання. Соліситор, що виступає у інтересах останнього, може знов його допитати.

Після виступу заявника обвинувачений, проконсультувавшись з своїм адвокатом, обирає один з двох можливих напрямів поведінки: дає під присягою показання про те, що сталося, або викладає свою версію події без присяги. У останньому випадку його показання матимуть меншу вагу. Коли підсудний побажає дати показання, він присягає і допитується як свідок захисту. В цьому разі він може бути допитаний соліситором обвинувачення, а потім і своїм захисником. Після цього суддя (або судді) виносить рішення про його винність або невинність, а також про міру покарання у разі визнання винним. В порядку сумарного провадження магістратськими судами розглядається близько 97% всіх кримінальних справ'.

Адвокат в Справи про злочини, які пересліду-Суді корони ються обвинувальним актом, розглядаються Судом корони. Перед тим, як справа надійде до Суду корони, складається проект обвинувального акта, який передається клерку суду. Якщо суддя вважає, що вимоги закону додержано, він наказує клерку підписати проект, після чого документ стає обвинувальним актом. Подати його проект може будь-яка особа, але розгляд справи може розпочатися лише тоді, коли проект належним чином оформлено. На цій стадії потерпілому надто потрібна кваліфікована допомога юриста-адвоката, зокрема в доказуванні сформульованого обвинувачення безпосередньо в судовому засіданні.

Див • Великобританця Краткий справочник. —Лондон, 1977. —С 15.

100

Розгляд справи в Суді корони розпочинається з того, що судовий клерк викликає обвинуваченого і запитує, чи вважає він себе винним. Відповідь має дати сам обвинувачений, проте вона, зрозуміло, враховує погоджену з адвокатом позицію захисту. Якщо обвинувачений визнав свою вину, то процедура розгляду справи істотно спрощується. Обвинувач в загальних рисах викладає суть справи, а чиновник поліції, що її розслідував, ознайомлює суд з обставинами, що передували вчиненню злочину. Свій виступ захисник присвячує обставинам, що пом'якшують вину обвинуваченого. Після цього суддя виносить вирок.

Коли обвинувачений не визнав себе винним, то скликається журі присяжних, які присягають винести справедливе рішення згідно з доказами.

Після того як обвинувач (зокрема, баристер потерпілого) доповів справу і висловив свої пропозиції з приводу порядку дослідження доказів, назвав свідків обвинувачення, а також послався на докази і допитав свідків обвинувачення, право на допит останніх одержує захисник підсудного. Свої зусилля він зосереджує на підтвердженні свідком тих обставин справи, які його влаштовують, на послаблення значення показань, які дав свідок, шляхом доведення їх неточності, суперечливості, або того, що свідок не заслуговує довіри, оскільки є заінтересованою особою, тощо.

Після перехресного допиту свідків обвинувачення захисник (баристер обвинуваченого) звертається до суду, вказуючи на обставини, з приводу яких він збирається будувати захист. Він може також заявити, що злочин не було вчинено і що обвинуваченого слід звільнити. Якщо підстава для такої заяви відсутня, то він викликає свідків, які дають показання на користь обвинуваченого.

За певних обставин баристер обвинуваченого може порадити підзахисному дати показання під присягою або без неї, попередньо роз'яснивши, що у останньому разі вони матимуть меншу вагу як докази. Першим ставить запитання обвинуваченому його захисник, як й іншим свідкам захисту. Потім їх допитує баристер-обвинувач, поводячись з ними таким же чином, як баристер-захисник із свідками обвинувачення.

101

При допиті обвинуваченого його захисник враховує, що дача клієнтом показань є, як правило, найважливішим чинником розгляду справи, оскільки те, що говорить обвинувачений і як він при цьому поводиться, є предметом пильної уваги з боку присяжних, суддів і присутніх у залі засідання людей. Належне враження справляє на них також захисна промова адвоката.

Якщо обвинуваченого визнано присяжними винним у вчиненні злочину, захисник виступає з заявою, у якій звертає увагу суду на обставини, які можуть вплинути на міру покарання.

Адвокат-захисник в апеляційному провадженні

Єдиною формою оскарження судових рішень (вердикту присяжних і вироку суду) в англійському кримінальному процесі є апеляція. Порядок її подання на рішення суду сумарної юрисдикції і Суду корони різний і досить складний, що також підвищує вагу юридичної допомоги, що подається адвокатом засудженому.

Апеляція може бути складена і подана останнім з допомогою адвоката як проти засудження (обвинувального вердикту присяжних, а, отже, і вироку суду), так і лише проти вироку суду (судді). Згідно з ст. 1 Закону про апеляцію в кримінальних справах особа, засуджена за обвинувальним актом, може подати у Апеляційний суд скаргу: на засудження, що стосується лише питань права. Йдеться, зокрема, про випадки, коли в обвинувальному акті є характерні недоліки, перелічені в законі, або якщо суд безпідставно прийняв або відкинув конкретний доказ; або із змішаного питання права і факту, або з іншої підстави, наприклад, про те, чи правильні вказівки дав присяжним суддя щодо доказів. Іншими підставами може бути сумнів щодо складу присяжних, брутальна поведінка будь-кого з них, хиби правового характеру, допущені під час судового розгляду. Обвинувальний вирок теж є підставою для оскарження за винятком випадків, коли покарання точно визначено у законі (наприклад, довічне ув'язнення за умисне вбивство).

Складність порядку оскарження судових рішень за двома останніми групами підстав полягає в тому, що на подачу

102

апеляції необхідно одержати дозвіл — сертифікат судді Апеляційного суду, а при відмові — сертифікат того ж суду у складі трьох суддів. "Але, — як зазначає Р.Уолкер, — для одержання такого сертифіката недостатньо одного лише прохання засудженого: суддя має бути впевнений в тому, що скаргою порушене питання, яке є досить підставним для розгляду його Апеляційним судом"'. Обгрунтування цього є і в даному разі головним завданням адвоката засудженого.

При визнанні підставності скарги Апеляційний суд розглядає речові й документальні докази, допитує свідків (в тому числі нових), може призначити експертизу. Розгляд справи в цьому разі відбувається за участю обох сторін — як адвоката засудженого, так і адвоката особи, що потерпіла від злочину.

Як правило, рішення Апеляційного суду є остаточним. Однак, якщо у справі постало питання особливо суспільного значення, засуджений з допомогою адвоката може подати апеляцію до Палати лордів, одержавши на це дозвіл від Апеляційного суду або від самої Палати.

На рішення суду сумарної юрисдикції апеляція може бути складена і подана адвокатом від імені підсудного: до Суду корони або до відділення королівської лави Високого суду — за принципом викладення обставин справи, а до Палати лордів — за певних обставин.

У досить складних умовах та порядку подання апеляції до різних судових інстанцій взмозі розібратися лише досвідчений юрист-адвокат. Він і повинен роз'яснити засудженому усі тонкощі апеляційного провадження. Якщо обвинувачений не визнав себе винним у суді першої інстанції, апеляція може бути подана як на саме засудження (визнання винним), так і на міру покарання. Коли ж він визнав свою вину, погодившись з усіма викладеними в заяві про обвинувачення фактами, то апеляція допускається тільки на вирок, тобто на застосування закону і призначення покарання.

Важливість кваліфікованої допомоги адвоката-захисника зумовлена ще й таким. У справах сумарної юрисдикції апелянт має вдатися до грошового забезпечення у розмірі, встановленому судом, як гарантію, що він підтримуватиме свою скаргу

1 У о л к е р Рональд. Английская судебная система. — С. 523.

103

"старанно". У разі залишення апеляції без задоволення внесена сума стягується з апелянта. Це додатково покладає на адвоката обов'язок всебічно оцінити наявність сприятливої для клієнта перспективи подання апеляції. Він має, зокрема, роз'яснити йому, що в апеляційному провадженні в справах сумарної юрисдикції відсутня заборона погіршувати становище засудженого. Адвокат також зобов'язаний правильно за формою і змістом скласти апеляцію; вчасно її подати і наполегливо відстоювати наведені у ній доводи в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний перегляд справи в Суді корони являє собою повторний розгляд справи, де адвокат обвинувача і адвокат засудженого можуть брати участь в дослідженні доказів, подавати без будь-якого дозволу нові докази, виступати з промовою, у якій підсумовується їх дослідження і на цій підставі пропонувати відповідне рішення. Захисник засудженого може висловитися за скасування або зміну рішення магістратського суду або ж про повернення йому справи.

При оскарженні міри покарання достатньо тих доказів, якими ця міра була обгрунтована магістром, проте якщо адвокат апелянта заперечує проти цього, то можуть подаватися й інші докази, в тому числі й самим адвокатом.

За методом "викладення обставин справи" апеляцію до відділення королівської лави може подати будь-яка особа, яка незадоволена рішенням магістратського суду, оскаржуючи неправильне застосування ним закону або перевищення юрисдикції. Особа, інтересів якої стосується таке рішення, звертається до цього суду з клопотанням викласти письмово обставини справи для апеляційного відділення королівської лави Високого суду.

"Обставини справи" містять: виклад заяви про обвинувачення, факти, домагання сторін, прецеденти, проблемні питання, які потребують рішення Високого суду. При розгляді в ньому справи виступають адвокати захисту і обвинувачення, пропонуючи суду свій варіант правового рішення. З врахуванням їх пропозицій суд може скасувати, підтвердити або змінити останнє, повернути її магістратам, з додатком у вигляді своєї думки, видати будь-який інший наказ, який суд вважає необхідним.

104

У такому ж порядку, за методом викладення обставин справи, подається апеляція і на рішення Суду корони.

Апеляція до Палати лордів може бути подана тільки після розгляду справи у апеляційній присутності відділення королівської лави за умови, що цією присутністю видано сертифікат про те, що в його рішенні порушується правове питання, яке має важливе публічне значення, і є дозвіл на апеляцію з мотивів, що це питання заслуговує розгляду в Палаті лордів.

3. Представництво адвоката в цивільному процесі

Надання юридичної допомоги і захист прав сторін в цивільному процесі Англії здійснюється як соліситорами, так і баристерами. Баристери виконують функцію правозаступництва шляхом виступу в суді, а соліситори — повіреного (представника) в цивільній справі (на них покладається підготовка матеріалів справи до судового розгляду).

Повноваження соліситора в цивільному процесі визначаються дорученням заінтересованої особи, на підставі якого виникають договірні відносини між довірителем і повіреним (представником), які регулюються загальними правилами договірного права'.

Баристери наділені правом брати участь в усіх цивільних справах, а в Палаті лордів, Судовому комітеті таємної ради, Апеляційному і Високому судах це право належить виключно їм.

Повноваження на ведення цивільної справи баристер одержує не на підставі договору з довірителем, а передається йому соліситором шляхом короткого викладення змісту справи. Баристер не може допитувати свідка до або під час судового засідання, а також консультуватися з клієнтом при відсутності соліситора.

Соліситор розпочинає процесуальні дії, пов'язані з порушенням цивільної справи, після видання Високим судом наказу про виклик відповідача до суду. З одержанням наказу останній зобов'язаний прибути до суду, що оформлюється

1 К е й л й н А. Д. Судоустройство й гражданский процесе капиталистических государств. Ч. 2 —М., 1968.—С. 96—108, 112—119, 138—144, 285—300.

105

відповідним меморандумом, підписаним стороною або її солі-ситором. Після цього викладаються міркування формально процесуального характеру, в тому числі і відводи.

У підготовчій стадії процесу, яка відбувається під безпосереднім наглядом помічника судді, де сторони обмінюються процесуальними паперами, соліситор відповідача має право використати інші, передбачені законом процесуальні засоби проти пред'явленого позову, серед яких важливим є письмове пояснення.

Якщо у наказі було зроблено просте індосування, соліситор позивача має подати заяву, у якій без дозволу суду не може змінюватися підстава позову, але може змінюватися позовна вимога. Він також може подати свої заперечення на пояснення відповідача щодо позову. З дозволу суду соліситор відповідача може подати пояснення із зміненими міркуваннями, соліситор позивача — теж. Обмін процесуальними документами між сторонами у підготовчій частині має сенс, оскільки спрямований на встановлення обсягу обставин, на яких грунтуються вимоги позивача і заперечення відповідача.

Щоб домогтися визнання стороною тих чи інших істотних для справи обставин, а також встановити, що є основним у їх позовних вимогах і запереченнях, соліситори вправі порушувати питання про письмове опитування сторін.

Виконання соліситором процесуальних дій у підготовчій частині цивільного процесу не має відокремленого характеру. Перед одержанням вказівки суду про дальший рух справи баристеру надсилаються ним процесуальні папери з метою одержання від нього консультацій щодо питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду. Він висловлює думку з приводу повноти процесуальних паперів, обґрунтовує необхідність внесення до них змін і доповнень, а також вчинення інших дій, виходячи з встановленого ним предмета доказування і сукупності фактів, які він має доводити в судовому засіданні. Одночасно вирішується питання, як він здійснюватиме доказування. Якщо при ознайомленні з показаннями свідків баристер з'ясовує, що свідок не може прибути до суду, він порушує питання про його допит за місцем проживання. В справах, що виникають з договірного права, основними доказами є письмові документи. Для їх приєднання до справи

106

ставиться питання про видачу наказу щодо третьої особи, про явку її до суду з необхідними документами. Таким же чином одержуються документи від другої сторони. Помічник судді, до якого надійшов запит щодо вказівки про дальший рух справи, поряд з цим вирішує питання про місце, день і час її розгляду в судовому засіданні з участю чи без участі присяжних засідателів. Додатковою інформацією про день і час розгляду справи є складені і вивішені на видному місці списки таких справ. Соліситор сторони може порушити питання про відстрочку розгляду справи, а суддя — покласти на його фірму додаткові судові витрати.

Неявка сторони та її соліситора не перешкоджає розгляду справи і винесення у ній рішення, але в цих випадках вони можуть протягом семи днів звернутися до суду про скасування заочного рішення.

Велике значення в цивільному процесі Англії надається участі баристеру в розгляді пред'явленого позову. Якщо розгляд справи у відкритому судовому засіданні не відповідатиме меті правосуддя, баристер може просити розглянути справу в закритому судовому засіданні.

За загальним правилом англійського цивільного процесу право першого виступу надається позивачеві, тому баристер (який виступає після позивача) має можливість посилити висловлену перед ним аргументацію по обгрунтуванню позову, а баристер другої сторони виступає першим тільки у справах, в яких вимоги позивача стосуються стягнення шкоди, розмір якої був визначений раніше, або коли відповідач визнає слушним обгрунтування позову.

Баристер сторони, на користь якої винесено рішення, може порушити питання про покладення судових витрат на другу сторону, а також про виправлення помилок і неточностей.

Процесуальна діяльність баристерів має монопольний характер на участь у провадженні як у Апеляційному суді, його відділеннях, де розглядаються цивільні справи, так і у Палаті лордів. Об'єктом апеляційного оскарження можуть бути (за незначними винятками) будь-які рішення чи накази Високого суду.

107

Для реалізації адвокатом права апеляційного оскарження подається заява на все рішення або наказ з коротким, але чітким обгрунтуванням.

Вручення заяви про апеляцію зобов'язує адвоката апелянта пред'явити протягом семи днів апеляцію, для чого він подає до Апеляційного суду офіційну копію рішення, що оскаржується, або наказу й дві копії своєї заяви про апеляцію, одна з яких повинна мати печатку про сплату судового мита. Протилежна сторона, її адвокат мають право подати зустрічну апеляцію про зміну рішення чи наказу на ту їх частину, яка не оскаржувалася апелянтом, але стосується його прав.

В засіданні апеляційного суду адвокати сторін виступають з усними поясненнями своєї позиції, в яких викладають правову аргументацію з приводу підстав апеляційної скарги і можливих наслідків її вирішення. Але ні апелянт, ні протилежна сторона та їх адвокати не можуть висловлювати міркування правового характеру, які не були включені до заяв про апеляцію, не можуть висувати нове обгрунтування позову і заперечення проти нього, просити про застосування нових засобів захисту без попереднього дозволу Апеляційного суду.