Адвокатское право

Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура історія і сучасність —К:Ін Юре 1997 - 320 с
§ 5. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини
У слов'янських мовах словом "право" одночасно позначаються поняття, які відбивають принаймні два різних соціальних явища. Перше з них існує до виникнення держави у будь-якому людському суспільстві й тому має загальносоці-альну природу, становлячи загальносоціальний феномен. Друге ж є результатом власне державної діяльності, виявом волевиявлення держави. Кожному з цих явищ відповідають й належні поняття, котрі можна розрізнити з допомогою таких термінологічних словосполучень, як "загальносоціальне право" і "спеціальносоціальне право"'.

Загальносоціальне право — це певні можливості суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для усіх однойменних суб'єктів.

Залежно від виду носіїв таких можливостей розрізняються права людини, права сім'ї, народу, класу або іншої соціальної спільності, права громадських об'єднань, трудових та інших колективів тощо.

Основні права людини — це певні її можливості, необхідні для існування та розвитку в конкретно історичних умовах. Вони об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними і рівними для усіх людей.

У різноманітних документах (зокрема, міжнародно-правових) і в національному законодавстві, в науковій та публіцистичній літературі досить часто вживається вираз "права і свободи людини". Проте відмінність між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині не з'ясована на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни "права" і "свобода" практично використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається через філософську кате-

У останньому випадку можна застосовувати і вираз "юридичне право", оскільки термін "юридичне" є досить умовним, яким позначається державно-похідна та державно-вольова природа відповідного феномена — й не більше того

74

горію "можливість", то така його інтерпретація, мабуть, обіймає й поняття свобод людини.

1. Юридичний механізм забезпечення прав людини

Основні права людини закріплені у широко визнаних, зазначених вище, міжнародноправових актах. Створені й функціонують спеціальні міжнародні органи з контролю за їх дотриманням та захисту'. Поступове утвердження на міжнародному рівні ідеї про людину як вищу соціальну цінність, процес розвитку міжнародних стандартів з прав людини, підвищення ролі та значущості міжнародних механізмів у їх забезпеченні дозволяють зробити висновок про формування у сучасний період ще одного з прав людини — права на міжнародний захист.

Але реальна можливість здійснення основних прав людини конкретною людиною забезпечується, насамперед, юридичними механізмами відповідної держави.

Інакше, основними гарантами прав людини має бути національне законодавство держави, на території якої проживає особа. Про це, зокрема, свідчать і встановлені процедури міжнародного правозахисту:

особа може реалізувати своє право на міжнародний захист лише в тому випадку, якщо вона вичерпала усі внутрідержавні засоби правового захисту (до речі, слід зазначити, що громадяни не кожної держави можуть скористатися таким правом, а лише тієї, яка визнала юрисдикцію відповідних міжнародних органів). Тому, як зазначалося вище, саме держава (відповідно до ч. З ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) зобов'язана забезпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами захисту.

Лише, досліджуючи адвокатуру як один з елементів єдиної державної системи правоохорони й правозахисту особи, тобто розглядаючи дану проблему з позицій системного підходу, можливо дійти підставних висновків про внесок саме адвокатури у забезпечення прав людини.

Про систему таких органів та їх діяльність див.: напр.: Мюллерсон Р.А. Права человека. идеи, нормьі, реальность. М., 1991. — С. 95—127; Н й к о-лайко Й В Права человека в системо 00Н —К..1991.—С 40—78.

75

Це наражає на необхідність вдатися до короткої теоретичної характеристики загальної системи юридичного правоза-безпечення, яка (в тому чи іншому вигляді) існує або може існувати у державі. Ця характеристика вимагає насамперед розкриття змісту таких понять, як юридичний механізм забезпечення, юридичні процедури реалізації, юридичні засоби охорони і захисту прав людини.

Юридичний механізм забезпечення прав людини — це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони і захисту прав людини. Він складається з:

— національного законодавства,

— юридичних засобів (процедур) реалізації прав людини,

— юридичних засобів охорони прав людини,

— юридичних засобів захисту прав людини.

Національне законодавство

Воно є основою юридичного механізму забезпечення. Визначаючи зміст позитивних законів держави, будучи їх соціальним джерелом, права людини, щоб перетворитися з можливості на дійсність, мають бути піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набуває визнання і закріплення у національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. Хоча Україна і допускає нині безпосереднє застосування укладених і належним чином ратифікованих нею договорів нарівні з внутрішнім законодавством, домінуюче значення останнього полягає в тому, що воно передбачає й юридичні засоби реалізації, охорони та захисту прав людини. Саме тому національне законодавство є визначальним, головним елементом юридичного механізму забезпечення цих прав.

У цьому документі' підкреслюється, що адекватне забезпечення прав людини потребує, щоб усі люди мали можливість безперешкодно користуватися допомогою, здійснюваною незалежною юридичною професією.

' Див Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 p./Закони України.—Т. 2.—К.: Верховна Рада України, 1996 —С. 362

76

Юридичні засоби (процедури) реалізації прав людини

Будь-яке право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок його реалізації визначається тільки самою людиною. Але реалізація більшості прав, визнаних і зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, оскільки без них вона взагалі не може статися. У випадках відсутності юридичної процедури приписи законів перетворюються на декларації, обіцянки, наміри.

Юридична процедура реалізації прав людини — це встановлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистих чи соціальних цінностей, послідовність і узгодженість дій уповноважених суб'єктів, а також зміст, обсяг, форми, способи, методи та строки вчинення таких дій.

Основним критерієм важливості юридичної процедури для реалізації прав людини є тип (характер) юридичного обов'язку, яким забезпечується це право. Інакше кажучи, цим критерієм є активність або пасивність зобов'язаної особи. Встановлення юридичних процедур є необхідним у тих випадках, коли реалізація певного права (наприклад, права на освіту) залежить від виконання позитивних зобов'язань інших суб'єктів (тобто від їх обов'язку вчинити активні дії). І, навпаки, там, де реалізація права залежить тільки від активної поведінки заінтересованої особи, від її волі і бажання (наприклад, при захисті права на честь і гідність), а інші суб'єкти зобов'язані лише не вчиняти певних дій, утримуватися від них (в даному прикладі — не посягати на честь і гідність), у встановленні саме юридичної процедури потреби немає.

Існують два основні види юридичних процедур реалізації права: процедури, пов'язані з правозастосуванням (наприклад, реалізація права на громадянство, на соціальне забезпечення), і процедури, які не пов'язані з ним (наприклад, порядок укладання угод, що не потребують нотаріального посвідчення). У межах кожного із зазначених видів процедур може існувати стільки їх різновидів, скільки існує прав, але такі процедури відрізнятимуться лише конкретним змістом. Якщо при встановленні першого виду юридичних процедур законо-

77

давець повинен у кожному конкретному випадку точно й детально їх визначити (зокрема тому, що зобов'язаною стороною тут виступає орган держави), то при встановленні другого виду — він має прагнути до створення такої процедури, яка б надавала можливість самій особі обирати найдоцільніший для неї у даній життєвій ситуації варіант використання свого права. Але так чи інакше юридична процедура — це оптимальний засіб реалізації прав людини, здатний забезпечити максимальне задоволення її потреб.

Юридичні засоби охорони прав людини

Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а таких засобів, які б могли захистити людину від можливих посягань на її права. Тому у правовій системі держави існують різноманітні юридичні засоби охорони прав людини. До них відносяться всі юридичні засоби, що виконують превентивну, запобіжну функцію.

Зважаючи на різноманітність правоохоронних засобів, їх можна поділити за певними критеріями на відповідні групи (види). За онтологічним статусом у правовій системі юридичні засоби охорони прав людини розрізняються за такими видами. По-перше, нормами права, які встановлюють: заборони (вказівки на неприпустимі, недозволені дії, що порушують права людини); завданнями і компетенцією відповідних органів по охороні цих прав; конкретними заходами запобігання порушенням прав, заходами юридичної відповідальності, що застосовуються до правопорушника; певним процесуальним порядком здійснення превентивних державних заходів. По-друге, діяльністю компетентних органів по застосуванню зазначених юридичних норм, яка має на меті запобігти можливим порушенням прав Наприклад, таку діяльність може здійснювати Конституційний суд України, оскільки до його компетенції входить розгляд справ про конституційність прийнятих, але не введених в дію законів Зазначена діяльність є заходом превентивного впливу, яка спрямовується на запобігання неконституційності законів, у тому числі й тих, що безпосередньо стосуються прав людини.

По-третє, правозастосовними акта-

78

ми, спрямованими на запобігання правопорушенням (наприклад, окремі ухвали суду, подання, приписи прокурора).

Залежно від найближчої мети правоохоронного впливу на суб'єкта розрізняються: засоби фізичного впливу, що безпосередньо спрямовані на обмеження, недопущення, перешкод -ження здійсненню вчинків, які можуть призвести до порушень прав людини (наприклад, безпідставне накладання арешту на майно), і засоби психічного впливу, тобто такі, які цієї мети не переслідують (наприклад, правове виховання).

Серед різноманітних правоохоронних засобів слід підкреслити особливу роль юридичної відповідальності. Її застосування щодо правопорушника покликане утримати його від порушень прав людини у майбутньому (спеціальна превенція), а також застерегти (під загрозою державного примусу) інших суб'єктів, схильних до правопорушень, від вчинення протиправних дій (загальна превенція).

Юридичні засоби захисту прав людини

У разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху їх здійснення кожна людина має право на захист з боку держави 3 цією метою остання має створити систему відповідних юридичних засобів. Йдеться про засоби, за допомогою яких припиняються порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалізації і відновлюються порушені права.

Існують такі види юридичних засобів правозахисту. Залежно від його суб'єктів — судові, парламентські, адміністративні, контрольно-наглядові, адвокатські. Залежно від змісту захисту цими засобами є: припинення порушень прав людини (призупинення небезпечних робіт, заборона експлуатації механізмів); усунення перешкод. У здійсненні прав — судове рішення про задоволення негаторного позову; визнання або підтвердження прав (судове визнання права особи на жилу площу); поновлення порушених прав (поновлення на роботі незаконно увільненої особи) За галузевою належністю юридичними засобами захисту є: цивільно-правові, адміністративно-правові, цивільне- і кримінально-процесуальні тощо. Слід підкреслити, що зазначені засоби правозахисту використовуються, як правило, у процедурно-процесуальній формі

79

2. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини

Серед юридичних засобів захисту прав людини чільне місце належить адвокатурі. Свідченням цього є те, що на 8-му Конгресі 00Н, як уже зазначалося, було прийнято спеціальний документ: "Основні положення про роль адвокатів".

Забезпеченню належного рівня захисту покликані сприяти приписи "Основних положень", які стосуються загальних обов'язків адвокатів. В них, зокрема, зазначено, що обов'язками адвокатів є: консультування клієнта про його права і обов'язки; надання допомоги клієнту законним способом і здійснення певних дій для захисту його інтересів; надання клієнту допомоги в судах, трибуналах, адміністративних органах.

Важливі постанови вміщено у "Основних положеннях" щодо забезпечення доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати. А саме: обов'язок державних органів гарантувати реальний і рівний доступ до адвокатури для усіх осіб, які проживають на її території, зокрема, забезпечити фінансування юридичної допомоги незаможним людям. Особлива увага приділяється проблемам забезпечення адвокатської допомоги у кримінальному провадженні. Підкреслюється, що держава зобов'язана гарантувати кожній людині право на адвокатську допомогу у разі її арешту, затримання або обвинувачення у кримінальному злочині, зокрема, забезпечити доступ до адвоката не пізніше 48 годин з моменту арешту або затримання, фінансувати послуги адвоката, якщо людина не має необхідних засобів для її оплати; створити умови для зустрічей адвоката з особою, яка затримана, заарештована або перебуває у тюрмі, без перешкод і цензури.

Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини Дане положення має бути основоположним у вирішенні проблеми досконалого функціонування цього надзвичайно важливого правозабезпечу-вального інституту.

Реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, "якіс-

80

ності" адвокатури (а, отже, як і соціальної ефективності інших юридичних інститутів, що входять до складу певної національної системи державної правоохорони та державного право-захисту). Будь-які системи організації та діяльності адвокатури, що існують нині у різних країнах, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватись саме під кутом зору їх здатності забезпечити права людини.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура історія і сучасність —К:Ін Юре 1997 - 320 с - Адвокатское право
  2. § 5. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини - Адвокатское право
  3. Передмова - Адвокатское право
  4. § 1. Функції правової деонтології - Правовая деонтология
  5. Портал Юристъ - Ваш успешный экзамен, электронные книги и бесплатные учебники по праву, правовая помощь в учебе и работе
  6. Адвокатское право Учебники по праву
  7. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник / B.C. Ковальський (керівник авт. колективу), В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; Віда. ред. Я. Кондратьєв. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 320 с. - Правоохранительные органы
  8. Органи держави: поняття, ознаки, види. Правове закріплення їхньої діяльності - Теория государства и права
  9. Список використаної літератури - Теория государства и права
  10. § 2. Походження адвокатури - Адвокатское право
  11. § 1. Загальні засади організації та діяльності адвокатури - Адвокатское право
  12. § 2. Принципи утворення адвокатури - Адвокатское право
  13. § 3. Принципи діяльності адвокатури - Адвокатское право
  14. § 4. Про юридичну природу (обов´язковість) світових стандартів адвокатури - Адвокатское право
  15. Адвокатура Англії - Адвокатское право
  16. Адвокатура Німеччини - Адвокатское право
  17. Адвокатура України - Адвокатское право
  18. Адвокатура Франції - Адвокатское право
  19. Адвокатура Японії - Адвокатское право
  20. ДОДАТКИ - Адвокатское право

Другие научные источники направления Адвокатское право:

    1. Барщевский М.Ю.. Бизнес-адвакатура в США и Германии: Учебное пособие. 1995
    2. Лубшев Ю.Ф.. Адвокат в уголовном деле: Учебно-практическое пособие. 1997
    3. ГАВРИЛОВ Сергей Николаевич. ИСТОРИЯ РУССКОЙ АДВОКАТУРЫ. ТОМ ПЕРВЫЙ. 1997
    4. Барщевский М.Ю.. Адвокатская этика Учебное пособие. 1999
    5. Власов А.А.. Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе. 2000