6.1. Зародження і становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект)
Перші спеціальні знання були примітивними і відносилися головним чином до медицини.
Вони використовувалися для оглядіїі потерпілих і трутов з метою встановлення причин смерті. Ще папа Інокентій III (1200р.) наказував у разі заподіяння смерті родичам загиблих звертатися до лікарш, а кодекс Каролини (1532 p.) встановлював вже обов'язкову участь лікарів у розслідуванні злочинів, спрямованих проти життя і здоров'я особи.Значно раніше в Китаї під час царювання Танської династії (900 1278 pp.) в окремих кримінальних справах замість підпису використовувалися відбитки пальців. Імовірно, що саме туг і зародилася ідея застосування спеціальних знань у судовій практиці.
Відомо, що у Русі вперше це сталося за правліїшя княгині Олени (1535 p.). Удільний князь Андрій Старицький постійно не сплачував у скарбницю податки і не з'являвся на поклін до княгині Олени нібито через хвороби. Тоді княгиня послала до неслухняного князя лікарів — провести "експертизу", чи дійсно князь хворий? Лікар Феофіл, виконавши завдання княгині, писав: "У Андрея болезнь легкая, говорит, что на стегне (спине) болячка, а лежит в постеле"'. Зрозуміло, це не експертиза в її сучасному розумінні, а застосування спеціальних знань особи для вирішення практичного завдання.
Створення Аптекарського приказу стало початком регулярного залучення медиюв (лікарів) для огляду живих осіб.
Пізніше, у XVII ст., висновки медиків стали містити більш деталізовані результати досліджень щодо причин смерті. Так, після смерті патріаршого конюха було складено письмовий висновок, в якому зазначалося: "... а по осмотру конюх лет в шестьдесят, а бит тот конюх плетьми по спине, а иньїх язв кроме побо
Цит.
за: Рихтер В. История медицины в России. М., 1820. 4.2. (J.I 22.49
Розоіл І. \Ітіі верховні народні слідчі у складі контрольнослідчих відділів НКЮ.
Відразу ж після перемоги збройного повстання у 1917р. були створені Центророзіиук Росії та відповідно Центророзшук України, котрі проводили узгоджену політику. Разом з тим українська міліція багато в чому діяла самостійно, не чекаючії вказівок із центру, особливо це стосувалося реєстрації злочинщв.
У 1920 р. Всеукрревком ухвалив "Положення про організацію відділу криміїїального розшуку", згідно з якім губвіддши зобов'язувалися вести реєстрацію злочинщв. Проте центр не забезпечив ведення реєстрації методичними вказівками і технічними засобами. В Україні місцеві ентузіасти самостійно впроваджували таку реєстрацію, організовували реєстраційні бюро. Так, начальник Полтавського губрозшуку доповідав: "Доводжу, що облагодження регбюро організовано мною без будьяких інструкцій..." Бюро і вся його робота виконується суто практичним способом. З метою збереження бланків (дактилокарток) обмежилися виготовленням таких лише в одному примірнику " '. Інструкції щодо роботи реєстраційних бюро складалися місцевими підрозділами розшуку, як це було, наприклад, у Миколаєві. Реєстрація здійснювалася шляхом опису особи за ознаками зовнішності з наступнім створенням алфавітних картотек. З 1921 p. Центророзіиук України запровадив й і ні пі методи реєстрації, зокрема дактилоскопічну і антропологічну за методом А. Бертільона. Інструкція, надіслана з центру, орієнтувалася на вимірювання 11 ознак злочинця. Українські спеціалісти запропонували вимірювати ще одну ознаку — ширину дуги вилиці, що згодом було відображено в інструкції центру.
Розшук злочинця в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого було прийнято "Інструкціїо щодо складання словесного портрета", рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. Таким чином, ще до входження України до.складу СРСР на її території передбачалися три види реєстрації злочинщв: 1) алфавітна; 2) фотографічна; 3) дактилоскопічна.
Створювалися відповідні картотеки, альбоми злочинщв, котрі розшукувались, злодіїврецидивістів, крадіжки реєсгрувалися за способом вчинення злочішу, існували картотеки за кличками і т.п.У 1922 p. губвіддши розшуку були обладнані засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалася єдина дактилоскопічна десятипальцев а картотека.
Див.: Украинский центральный архив революцииза 1921 г. Дело №485. Л.52.
52
/ \іавсі 6. Виникнення, спіанінпення і сучасний стан...
У 1923 p. було запроваджено реєстрацію всіх засуджених до позбавлення во.ц та примусових робіт. Методика застосування дактилоскопічного обліїсенсибілізованих фотоматеріалів, який і нині використовується експертами, Б.Р. Киричинський першим запровадив інфрачервоні, ультрафіолетові та рентгенівські випромінювання в технічне дослідження документів. Його методики дослідження скла, матеріалів письма й зараз використовуються експертами. Наукова праця Б.Р. Киричинського "Судебная радиология" (1969) надала поштовху до впровадження в криміналістику радіологічних методів дослідження.
Третій період розвитку криміналістики в Україні розпочався вже після Другої світової війни відновленням діяльності інститутів науковосудових експертиз.