Класифікація джерел інформації про ознаки зовнішності людини:

1) за видами об’єктів - носіїв інформації виділяють такі групи джерел:

- люди (очевидці події - свідки, потерпілі, інші підозрювані чи обвинувачені; особи, з якими людина спілкується постійно вдома (родичі) та на роботі чи навчанні; особи, з якими людина спілкується тимчасово, - сусіди за місцем проживання, працівники та адміністрація різного роду установ, підприємств і організацій тощо);

- документи (матеріали кримінальних проваджень, кадрових та інших справ; документи медичних установ, військкоматів тощо);

- наглядні зображення (об’єктивні - фото-, кіно-, відео-, рентгенівські зображення, посмертні маски; суб’єктивні - художні портрети, малюнки, композиційні портрети, пластичні реконструкції обличчя за черепом);

- кістки та інші залишки людини;

2) за ступенем достовірності інформації.

- об’єктивні джерела - сама людина, а також фотознімки, рентгено- і флюорограми, кінофільми, відеозаписи, посмертні маски, зліпки з окремих частин тіла (вушних раковин, кистей рук, ступень ніг тощо) та кісткові залишки;

- суб’єктивні джерела - уявні образи, малюнки, композиційні портрети, пластичні реконструкції обличчя за черепом, описи, виконані довільно або за системою словесного портрета;

3) за характером сприйняття інформації:

- первинні (дозволяють отримувати безпосередню уяву про риси зовнішності людини);

- вторинні (дозволяють отримати опосередковану уяву про риси зовнішності);

- змішані (дозволяють отримати безпосередню та опосередковану уяву про зовнішній вигляд людини).

До первинних джерел інформації відносять:

а) результати спостереження оперативним працівником або слідчим ознак зовнішності суб’єктів, які входять у коло осіб, що перевіряються за даним правопорушенням. Спостереженням установлюють загальнофізичні, анатомічні й функціональні ознаки. При цьому часто виявляють особливі прикмети;

б) невпізнані трупи, частини розчленованих трупів, кісткові залишки, особливо череп і зуби, які несуть вагомі в криміналістичному відношенні відомості про загиблу людину.

в) фотоальбоми, що ведуться в органах внутрішніх справ на осіб, схильних до здійснення тих або інших протиправних діянь;

г) зображення ознак зовнішності й частин тіла людини на фотознімках, фотомонтажах, кінострічках і відеозаписах, рентгено- і флюорограмах, що вилучаються при обшуках або виїмках чи надаються зацікавленими громадянами, адміністраціями установ тощо.

Вторинними джерелами інформації є такі:

а) заяви, листи й повідомлення окремих громадян або посадових осіб, де містяться повні або часткові описи зовнішнього вигляду розшукуваних людей;

б) протоколи слідчих дій (допитів, пред’явлення для впізнання, освідування, оглядів трупів тощо), які можуть містити опис ознак зовнішності або прямі вказівки на них;

в) інформаційно-пошукові дані, орієнтування, пошукові листи, плакати, де міститься підсумований виклад відомостей про ознаки зовнішності розшукуваних осіб;

г) історії хвороб, що зберігаються в поліклініках, лікарнях і медичних диспансерах. В історіях хвороб виявляють дані про перенесені захворювання, хірургічні втручання, локалізацію переломів, особливості кісток скелета й черепа, різні аномалії, результати антропологічних вимірювань тощо;

д) матеріали з установ побутового обслуговування населення (швейних ательє, пунктів прокату спортінвентарю, косметологічних кабінетів тощо), де можна отримати окремі дані про деякі ознаки зовнішнього вигляду громадян, які зверталися туди, наприклад про розміри частин їх тіла, зачіски, помітні прикмети тощо;

е) надані зацікавленими особами художні й графічні зображення зовнішнього вигляду розшукуваних людей.

Змішані джерела інформації про ознаки зовнішності включають:

а) архівні кримінальні провадження й особисті справи на осіб, що відбувають покарання. В цих документах є описи ознак зовнішності засуджених осіб, їх пізнавальні фотознімки;

б) оперативно-розшукові матеріали, що містять описи або фотозображення (часто те й інше) ознак зовнішності осіб, які можуть становити інтерес для розкриття й розслідування злочинів;

в) дані криміналістичної реєстрації осіб, що сховались від суду й слідства, оголошені у розшук, зникли без вісті, інформація щодо невпізнаних трупів.

4) за характером відображення інформації виділяють матеріальні та ідеальні джерела.

Матеріальні джерела, які достатньо повно відображають зовнішній вигляд людини або окремі її частини, зустрічаються рідко. У практичній діяльності відомий випадок, коли переслідуваний злочинець стрибнув з балкона другого поверху, приземлюючись, він упав обличчям на ґрунт свіжоскопаної клумби. При огляді місця події на клумбі був виявлений об’ємний слід від обличчя з чітким відображенням його елементів. За виготовленим гіпсовим зліпком було проведено портретно-криміналістичну експертизу та встановлено особу.

Найчастіше як матеріальні джерела інформації про зовнішність людини використовуються фотографії, кіноплівки, відеозаписи, а також кісткові залишки. За фотографією слідчий сам може скласти словесний портрет-орієнтування для розшуку, заповнити картку обліку або зробити запит до АІПС (автоматизованої інформаційно-пошукової системи), що побудована на ознаках зовнішності.

Людські залишки як матеріальні сліди несуть інформацію про зовнішній вигляд людини, його біологічну сутність. Для отримання такої інформації призначається судово-медична або портретно-криміналістична експертиза.

У разі виявлення черепу невідомої людини можна провести ідентифікацію за методом С.А. Бурова, з використанням прижиттєвої фотографії особи, а за методом М.М. Г ерасимова - виготовити скульптурне зображення.

Найпоширенішими джерелами інформації про зовнішність є люди (злочинець, потерпілий, свідок), ідеальні відображення яких зафіксовані в процесуальних і непроцесуальних документах (кримінальних проваджень, особових справах, картках криміналістичних обліків, АІПС, АБД, різних довідкових обліках). В таких джерелах зберігаються демографічні дані, а також відображено деякі ознаки зовнішності (зріст, вага, група крові). ^[30]

При цьому мають бути дотримані такі правила:

1) повноти опису.

2) системності, або послідовності, опису. Для дотримання цієї вимоги необхідно здійснювати опис від загального до окремого. Тільки за цієї умови опис легко запам’ятовується й містить необхідну сукупність ознак зовнішності. Спочатку в логічній послідовності описують анатомічні ознаки, потім - функціональні й супутні;

3) використання під час опису спеціальної термінології і єдиних понять.

Дотримання цієї вимоги дає змогу уникнути розбіжностей в описі зовнішності. Описуючи зовнішність людини, різні суб’єкти - слідчий, оперуповноважений, дільничний інспектор міліції, експерт - мають користуватися загальноприйнятими довідниками, застосовувати єдиний понятійний апарат. У зазначеному методі звертаються до таких понять: ознака зовнішності - характеристика людини в цілому чи властивість окремих елементів; елемент зовнішності - соматична частина людини (наприклад, ділянка носа, верхні або нижні кінцівки).

Ознаки зовнішності людини за обсягом класифікують на загальні (що характеризують людину в цілому) та окремі (детальні); за ідентифікаційним значенням - групові (однаковий зріст, одна національність, однаковий вік) та індивідуальні; за умовами прояву - статичні (колір волосся, очей) і динамічні (хода, міміка, жестикуляція); за природою - постійні (що можуть виникнути в людини від народження і зберігатися протягом усього життя), тимчасові (які виникають і зникають з різних причин - волосся, зуби), необхідні (притаманні певній етнічній групі чи статі - вуса, борода в чоловіків, коси в жінок), випадкові (що виникли через певні обставини), природні (характеризують різні етапи розвитку людського організму - молочні чи постійні зуби тощо), штучні (що з’явились як результат зміни зовнішності - шрами, рубці, татуювання);

4) опису атомічних ознак з двох положень (фас і профіль) за чотирма критеріями - величиною, формою, положенням, кольором.

Величина (розмір) - це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів і деталей. Це може бути висота, довжина, ширина, глибина. Величина (за винятком зросту) подається у відносних одиницях через порівняння її з іншими частинами тіла. Як правило, величину визначають за допомогою три-, п’яти- або семичленної градації. Тричленну градацію здійснюють за допомогою трьох термінів: «малий», «середній» і «великий»; п’ятичленну - п’яти термінів (додаванням до термінів попередньої градації термінів «дуже малий», «дуже великий»); семичленну - за допомогою додаткових термінів «нижчий (менший) від середнього» та «вищий (що перевищує) від середнього».

Форма - загальний вид елемента чи ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять (квадратний, кулеподібний, опуклий, угнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбоподібний). Часто цю ознаку називають ще контуром, або конфігурацією.

Положення - розташування, як правило, окремого елемента зовнішності стосовно інших. Розташуванням (у вертикальному чи горизонтальному напрямі) характеризується кожна описувана ознака зовнішності людини.

Колір - спектральна характеристика ознаки зовнішності (волосся, очей, шкіри).