Міжнародне право:2. Види збройних конфліктів

Стислий розгляд цілей війни дозволяє визначити видову характеристику збройних конфліктів. Мета війни полягає в придушенні збройного опору противника. Ця формула має дуже важливе значення, тому що дозволяє класифікувати воєнні дії за суб'єктнооб'єктним складом і за територією, на якій вони відбуваються.

Встановлення такої мети означає, що війна не спрямована на знищення противника і не переслідує мету фізичного знищення його збройних сил. Це означає, поперше, що війна не ведеться проти мирного населення, тим більше, що правила ведення воєнних дій вимагають, щоб мирне населення перебувало «під опікуванням воюючих». Подруге, воєнні дії, що ведуться збройними силами на території своєї держави проти свого населення, у більшості своїй не є війною в міжнародному значенні цього поняття. Звідси розрізняють міжнародні збройні конфлікти і збройні конфлікти неміжнародного характеру. Відповідно до положень Женевських конвенцій 1949 року міжнародними збройними конфліктами признаються такі конфлікти, коли один суб'єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб'єкта. Таким чином, сторонами в міжнародному збройному конфлікті можуть бути: а) держави; б) нації і народності, що борються за свою незалежність; в) міжнародні організації, що здійснюють колективні збройні заходи для підтримання миру і між народного правопорядку. Відповідно до статті 1 Додаткового протоколу І міжнародними є також збройні конфлікти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації і проти расистських режимів у здійснення свого права на самовизначення. Збройні конфлікти не міжнародного характеру — це усі збройні конфлікти, що не підпадають під дію статті 1 Додаткового протоколу І, що відбуваються на території будьякої держави «між її збройними силами або іншими організованими озброєними групами, що, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії і застосовувати положення Протоколу II».

Збройні конфлікти неміжнародного характеру мають такі ознаки: а) застосування зброї й участь у конфлікті збройних сил, включаючи поліцейські підрозділи; б) колективний характер виступів. Дії, що зумовлюють обстановку внутрішньої напруженості, внутрішні заворушення, не можуть вважатися конфліктами, що розглядаються; в) певний ступінь організованості повстанців і наявність органів, відповідальних за їхні дії; г) тривалість і безперервність конфлікту. Окремі спорадичні виступи погано організованих груп не можуть розглядатися як збройні конфлікти неміж народного характеру; ґ) здійснення повстанцями контролю над частиною території держави. Таким чином, збройний конфлікт між повстанцями і центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом. Проте повстанці можуть бути визнані «воюючою стороною», коли вони: а) мають свою організацію; б) мають на чолі відповідальні за їхню поведінку органи; в) установили свою владу на частиною території держави; г) додержуються у своїх діях «законів і звичаїв війни». Як раніше відзначалося, визнання повстанців «воюючою стороною» виключає застосування до них національного кримінального законодавства про відповідальність за масові заворушення і т.п. На захоплених у полон поширюється статус військовополонених. Повстанці можуть вступати в правовідносини з третіми державами і міжнародними організаціями, одержувати від них допомогу, що допускається міжнародним правом. Власті повстанців на контрольованій ними території можуть створювати органи управління і видавати нормативні акти. Отже, визнання повстанців «воюючою стороною», як правило, свідчить про набуття конфліктом якості міжнародного і є першим кроком до визнання нової держави. До збройних конфліктів неміжнародного характеру слід відносити всі громадянські війни і внутрішні конфлікти, що виникають із спроб державних переворотів і т.д. Ці конфлікти відрізняються від міжнародних збройних конфліктів насамперед тим, що в останніх обидві воюючі сторони є суб'єктами міжнародного права, у той час як у громадянській війні воюючою стороною признається лише центральний уряд.

Держави не повинні втручатися у внутрішні конфлікти на території іншої держави. Проте в практиці міжнародного співтовариства здійснюються певні збройні заходи, проведені під егідою ООН, що одержали найменування «гуманітарної інтервенції»їхньою метою є військове втручання в події, що відбуваються в конкретній країні, яку роздирають збройні конфлікти міжнаціонального або релігійного характеру, для надання гуманітарної допомоги населенню, яке особливо страждає від таких дій (припинення кровопролиття, робота з біженцями, боротьба з голодом, допомога у налагодженні повсякденного життя і побутових умов і т.д.). а також для припинення військового протиборства воюючих сторін. Таке втручання, з огляду на особливі обставини, здійснюється без згоди уряду держави, у яку здійснюється військове вторгнення, тому воно й іменується «інтервенцією». Термін «гуманітарна» покликаний проілюструвати основну мету такого втручання. Саме так, наприклад, були охарактеризовані збройні акції в Сомалі та Руанді, початі з метою призупинення внутрішніх конфліктів, що відбувалися там, які супроводжувалися масовими людськими жертвами

<< | >>

↑

Источник: Міжнародне право: підручник. 2004

Еще по теме Міжнародне право:2. Види збройних конфліктів: